Основи виробничої безпеки на енергоємних об'єктах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

ОСНОВИ ВИРОБНИЧОЇ БЕЗПЕКИ НА ЕНЕРГОЄМНИХ ОБ'ЄКТАХ

1. Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування та процесів

Безпечність виробничого устаткування

Безпечність виробничого устаткування -- це властивість виробничого устаткування відповідати вимогам безпеки праці під час монтажу (демонтажу) і експлуатації в умовах, установлених нормативною документацією.

Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначеніГОСТ12.2.003-91. Відповідно до цього нормативного документа безпечність виробничого устаткування забезпечується:

- правильним вибором принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції; використанням засобів автоматизації та дистанційного керування;

- застосуванням у конструкції засобів захисту; дотриманням ергономічних вимог;

- включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання устаткування;

- використанням у конструкції устаткування безпечних та нешкідливих матеріалів.

Для того, щоб запобігти виникненню небезпеки при раптовому вимкненні джерел енергії всі робочі органи, а також пристрої, які використовуються для захоплення, затискування та підіймання заготовок, деталей, виробів тощо, повинні оснащуватись спеціальними захисними пристосуванням. Причому необхідно унеможливити самочинне вмикання приводів робочих органів у разі відновлення енергопостачання.

Конструкція устаткування повинна забезпечувати захист людини від ураження електричним струмом, а також запобігати накопиченню зарядів статичної електрики в небезпечних кількостях. Устаткування повинно бути оснащене засобами сигналізації про порушення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (аваріях, небезпечних пошкодженнях і режимах, близьких до небезпечних) -- засобами автоматичної зупинки, гальмування та вимкнення від джерел енергії.

В процесі експлуатації устаткування не повинно забруднювати навколишнього середовища шкідливими речовинами вище встановлених норм та створювати небезпеку вибуху чи пожежі.

Безпечність виробничих процесів

Безпечність виробничого процесу -- це властивість виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час проведення його в умовах, установлених нормативною документацією.

У відповідності з ГОСТ 12.3.002-75 безпечність виробничих процесів забезпечується:

- правильним вибором технологічних процесів, робочих операцій та порядку обслуговування виробничого устаткування вибором виробничих приміщень чи зовнішніх майданчиків;

- вибором виробничого устаткування професійним відбором та навчанням працівників;

- застосуванням засобів захисту працівників;

- включенням вимог безпеки в нормативно-технічну та технологічну документацію.

Виробничі процеси не повинні забруднювати навколишнє середовище, викидами шкідливих та небезпечних речовин, а також спричинювати вибухи та пожежі.

2. Електробезпека

Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини

З кожним роком зростає виробництво та споживання електроенергії (табл.1), а відтак і кількість людей, які в процесі своєї життєдіяльності використовують (експлуатують) електричні пристрої та установки. Тому питання електробезпеки набувають особливої ваги.

Таблиця 1 - Динаміка зростання світового виробництва електроенергії

Роки	1970	1980	1990	2000
% до 1960р	1 175	235	320	415

Електробезпека -- це система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики.

Аналіз виробничого травматизму показує, що кількість травм, які спричинені дією електричного струму є незначною і становить близько 1%, однак із загальної кількості смертельних нещасних випадків частка електротравм вже складає 20--40% і займає одне з перших місць. Щороку в України від електричного струму гине приблизно 1500 осіб. Найбільша кількість випадків електротравматизму, в тому числі із смертельними наслідками, стається при експлуатації електроустановок напругою до 1000 Д що пов'язано з їх поширенням і відносною доступністю практично для кожного, хто працює на виробництві. Випадки електротравматизму, під час експлуатації електроустановок напругою понад 1000 В нечасті, що обумовлено незначним поширенням таких електроустановок і обслуговуванням їх висококваліфікованим персоналом.

Основними причинами електротравматизму на виробництві є: випадкове доторкання до неізольованих струмопровідних частин електроустаткування; використання несправних ручних електроінструментів; застосування нестандартних або несправних переносних світильників напругою 220 чи 127 В робота без надійних захисних засобів та запобіжних пристосувань; доторкання до незаземлених корпусів електроустановок, що опинилися під напругою внаслідок пошкодження чи пробою ізоляції; недотримання правил будови, улаштування, безпечної експлуатації електроустановок та правил експлуатації електрозахисних засобів тощо.

Електроустаткування, з яким доводиться мати справу практично всім працівникам на виробництві, становить значну потенційну небезпеку ще й тому, що органи чуття людини не здатні на відстані виявляти наявність електричної напруги. В зв'язку з цим захисна реакція організму проявляється лише після того, як людина потрапила під дію електричної напруги. Проходячи через організм людини електричний струм справляє на нього термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Індивідуальні особливості людини значною мірою впливають на наслідки ураження електричним струмом. Струм, ледь відчутний для одних людей може бути невідпускаючим для інших. Для жінок порогові значення струму приблизно в півтора рази є нижчими, ніж для мужчин. Ступінь впливу струму істотно залежить від стану нервової системи та всього організму в цілому. Так, у стані нервового збудження, депресії, сп'яніння, захворювання (особливо при захворюваннях шкіри, серцево-судинної та центральної нервової систем) люди значно чутливіші до дії на них струму. Важливе значення має також уважність та психічна готовність людини до можливої небезпеки ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний електричний удар призводить до важчих наслідків, ніж при усвідомленні людиною існуючої небезпеки ураження.

Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Так у приміщеннях з високою температурою та відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання теплобалансу між організмом та навколишнім середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини.

Відповідно до Правил улаштування електроустановок приміщення за характером навколишнього середовища підрозділяються на:

- сухі, у яких відносна вологість повітря не перевищує 60%;

- вологі, у яких відносна вологість повітря знаходиться в межах 60--75%;

-сирі, у яких відносна вологість повітря перевищує 75%;

- особливо вологі, у яких відносна вологість повітря близька до 100% (на стелі, стінах, обладнанні конденсується волога);

- гарячі, в яких температура повітря впродовж доби перевищує 35 °С;

- запилені, у яких за умовами виробництва виділяється пил у такій кількості, що він може осідати на проводах, проникати всередину споживачів електроенергії. Запилені приміщення поділяються на приміщення із струмопровідним та неструмопровідним пилом;

- з хімічно-активним середовищем, у якому постійно або впродовж тривалого часу виділяються агресивні випари або гази, що призводять до руйнування ізоляції та струмопровідних частин електрообладнання.

ДОПУСТИМІ ЗНАЧЕННЯ СТРУМІВ І НАПРУГ

Для правильного визначення необхідних засобів та заходів захисту людей від ураженняs електричним струмом необхідно знати допустимі значення напруг дотику та струмів, що проходять через тіло людини.

Напруга дотику (доторкання)-- це напруга між двома точками електричного кола, до яких одночасно доторкається людина. Граничнодопустимі значення напруги дотику та сили струму для нормального (безаварійного) та аварійного режимів електроустановок при проходженні струму через тіло людини по шляху «рука--рука» чи «рука-- ноги» регламентуються ГОСТ 12.1.038-82 (табл.2)

У разі виконання роботи в умовах високої температури (більше 25 °С) і відносної вологості повітря (більше 75%) значення таблиці необхідно зменшити у три рази.

Таблиця 2 - Граничнодопустимі значення напруги дотику Uдот та сили струму Іл, що проходить через тіло людини при нормальному режимі електроустановки

Вид струму	Uдот,В (не більше)	Іл, мА (не більше)
Змінний, 50 Гц	2	0,3
Змінний, 400 Гц	3	0,4
Постійний	8	1,0

Аварійний режим електроустановки означає, що вона має певні пошкодження, які можуть призвести до виникнення небезпечних ситуацій. Як видно із табл.3 значення Uдот та Іл, істотно залежать від тривалості дії струму.

Граничнодопустимі значення сили струму (змінного та постійного), що проходить через тіло людини при тривалості дії більше ніж 1 с нижчі за порогів невідпускаючий струм, тому при таких значеннях людина доторкнувшись до струмопровідних частин установки здатна ще самостійно звільнитися від дії електричного струму.

Таблиця 3 - Граничнодопустимі значення напруги дотику Uдот та сили струму Іл, що проходить через тіло людини при аварійному режимі електроустановки

Вид	Нормоване	Тривалість дії струму t
струму	значення	0,1	0,2	0,5	0,7	1,0	Більше 1,0
Змінний, 50 Гц	UдотВ (не більше)	500	250	100	70	50	36
	Іл, мА (не більше)	500	250	100	70	50	6
Постій ний	Uдот В (не більше)	500	400	250	230	200	40
	Іл, мА (не більше)	500	400	250	230	200	15

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ ЗА СТУПЕНЕМ НЕБЕЗПЕКИ УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

За ступенем небезпеки ураження електричним струмом всі приміщення поділяються на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні приміщення.

Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: високої відносної вологості повітря (перевищує 75% протягом тривалого часу); високої температури (перевищує 35 °С протягом тривалого часу); струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізобетонної, цегляної і т. п.); можливості одночасного доторкання до металевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій будівлі, що з'єднані із землею та металевих частин електроустаткування, які можуть опинитись під напругою.

Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї із умов, що створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості повітря (близько 100%), хімічно активного середовища; або одночасною наявністю двох чи більше умов, що створюють підвищену небезпеку.

Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відсутністю умов, що створюють особливу або підвищену небезпеку.

Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового доторкання до струмопровідних частин електроустаткування, то для ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту в приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення не вище 42 В, а у особливо небезпечних приміщеннях і поза приміщеннями -- не вище 12 В.

3. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок

Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними та технічними заходами (рис.1).



Рис. 1 - Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок.

Конструкція електроустановок

Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмовідних частин, а устаткування -- від потрапляння всередину сторонніх предметів та води.

За способом захисту людини від ураження електричним струмом встановлено п'ять класів електротехнічних виробів: 0, 0I, I, II, III. До класу 0 належать вироби, які мають робочу ізоляцію і у яких відсутні елементи для заземлення. До класу 0Iналежать вироби, які мають робочу ізоляцію, елемент для заземлення та провід без заземлювальної жили для приєднання до джерела живлення. До класу І належать вироби, які мають робочу ізоляцію та елемент для заземлення. У випадку, коли виріб класу І має кабель до джерела живлення, то цей кабель повинен мати заземлювальну жилу та штепсельну вилку із заземлювальним контактом. Цей контакт є дещо довшим за робочі контакти вилки для того, щоб забезпечувати випереджальне замикання заземлювального контакту під час ввімкнення та більш запізніле розмикання його під час вимикання. До класу II належать вироби, які мають подвійну чи посилену ізоляцію і не мають елементів для заземлення. До класу III належать вироби, які не мають внутрішніх та зовнішніх електричних кіл з напругою вищою ніж 42В.

Технічні способи та засоби захисту

Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) підрозділяють на (рис.1):

— ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок (ізоляція струмопровідних частин, забезпечення недоступності неізольованих струмопровідних частин, попереджувальні сигналізація, знаки та написи, застосування малих напруг, захисне розділення електромереж, вирівнювання потенціалів);

— ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання);

— Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування.

Технічні способи та засоби захисту при нормальних режимах роботи електроустановок

Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію.

Робочою називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом.

Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом.

Подвійною називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Наприклад, додаткова ізоляція досягається шляхом виготовлення корпусів та рукояток електроустаткування із діелектричних матеріалів (пластмасові корпуси ручних електрифікованих інструментів, побутових електропристроїв тощо).

Посиленою називається покращена робоча ізоляція.

Захисне вимикання-- це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж за 0,2 с) у разі виникнення в ній небезпеки ураження струмом.

Існує багато схем захисного вимикання. Такі пристрої слугують додатковим захистом до заземлення і призначені для усунення небезпеки ураження струмом у разі появи на заземленому корпусі електроустановки підвищеної напруги.

У разі пошкодження чи пробою ізоляції та переході напруги фази на корпус установки спочатку проявляється захисна властивість заземлення, завдяки якій напруга на корпусі знижується до деякої величини Uкор = I3*R3. Якщо значення Uкор буде вищим за гранично допустиму напругу Uкор.доп, то спрацює пристрій захисного вимикання: реле максимальної напруги замкнувши контакти, подає живлення на котушку вимкнення яка розмикає контакти автоматичного вимикача, при цьому установка від'єднується від електромережі.

Електрозахисті засоби та запобіжні пристосування

Електрозахисні засоби -- це технічні вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.

Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на ізолювальні (рис. 2), огороджувальні та запобіжні.

Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою.

Розрізняють основні та додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою. До них належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000В-- діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, ізолювальні кліщі, покажчики напруги, інструменти з ізолювальними рукоятками, електровимірювальні кліщі; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000В-- ізолювальні штанги, електровимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги, покажчик напруги для фазування (рис. 2).

Рис.2 - Ізолювальні електрозахисті засоби:

Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості і призначені для підсилення захисної дії основних засобів. Тому вони застосовуються лише одночасно з основними засобами. До додаткових ізолювальних електрозахисних засобів належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000В --діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки, тощо; при роботах у електроустановках з напругою понад 1000 В--діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки (рис. 2) та інші засоби захисту.

Огороджувальні електрозахисні засоби (щити, ширми, екрани, плакати електробезпеки) призначені для захисту працівників, котрі проводять роботи в електроустановках, від випадкового доторкання чи наближення на небезпечну відстань до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, а також для тимчасового обгородження входів у комірки, камери та проходів у приміщення, в які вхід працівникам заборонений.

Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені: для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси, страхувальні канати); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (ізолювальні драбини, кігті-лази монтерські); для запобігання нещасних випадків при помилковому або самочинному ввімкнені комутаційних апаратів або при наведеній напрузі (переносне заземлення); для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, каски, захисні рукавички тощо).

Під час обслуговування електроустановок із застосуванням електрозахисних засобів необхідно виконувати вимоги ДНАОП 0.00-1.21-98 "Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів", ДНАОП 1.1.10-1.07-01 "Правила експлуатації електрозахисних засобів" та інших відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Керівники підприємств (установ, організацій) та інші посадові особи несуть персональну відповідальність за виконання цих вимог.

Відповідальність за своєчасне забезпечення працівників і комплектування електроустановок випробуваними засобами захисту відповідно до встановлених норм, а також за дотримання норм зберігання, випробування, застосування та обліку їх несе власник цих засобів. У разі виявлення непридатних для застосування засобів захисту їх необхідно вилучити з експлуатації.

Працівників, які обслуговують електроустановки, необхідно забезпечити усіма необхідними засобами захисту, навчити правилам користування цими засобами і зобов'язати застосовувати їх для створення безпечних умов праці.

Електрозахисні ізолювальні засоби повинні відповідати напрузі електроустановки, в якій вони застосовуються, і використовуватись виключно за їхнім призначенням.

Перед початком проведення робіт із застосуванням електрозахисних ізолювальних засобів необхідно перевірити зазначену на його штампі допустиму напругу та чи не прострочений термін випробування даного засобу. Після цього необхідно здійснити його зовнішній огляд. У разі виявлення пошкоджень (наприклад, тріщин на ізолювальних частинах або проколів у діелектричних рукавичках) користуватись такими засобами захисту забороняється.

Електрозахисні ізолювальні засоби застосовуються в закритих електроустановках, а в суху погоду -- у відкритих. Забороняється проводити роботи із використанням основних електрозахисних засобів у відкритих електроустановках під час дощу, снігопаду, туману тощо.

Організаційні та технічні заходи електробезпеки

До роботи на електроустановках допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади, чи роботи, яку вони виконують та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказів, визначених Міністерством охорони здоров'я України. Працівники, що обслуговують діючі електроустановки в обов'язковому порядку проходять попередній (при прийнятті на роботу) та періодичні (термін обумовлений професією та характеристикою роботи) медичні огляди.

Роботи в електроустановках поділяються на такі, що виконуються: за нарядом-до пуском; за розпорядженням; в порядку поточної експлуатації. Безпека робіт у діючих електроустановках досягається наступними організаційними заходами: затвердження переліку робіт, що виконуються за нарядами, розпорядженнями і в порядку поточної експлуатації; призначення осіб, відповідальних за безпечне проведення робіт; оформлення нарядом, розпорядженням або затвердженням переліку робіт, що виконуються в порядку поточної експлуатації; підготовка робочих місць; допуск до роботи, нагляд підчас виконання робіт; переведення на інше робоче місце; оформлення перерв у роботі та її закінчення.

Робота в електроустановках стосовно заходів безпеки поділяється на три категорії: зі зняттям напруги; без зняття напруги на струмопровідних частинах та поблизу них; без зняття напруги віддалік від стумовідних частин, що перебувають під напругою.

До технічних заходів, які необхідно виконувати в діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт належать:

- при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт; вивішування заборонних плакатів на приводах ручного і на ключах дистанційного керування комутаційною апаратурою; перевірка відсутності напруги на струмовідних частинах, які слід заземлити для захисту людей від ураження електричним струмом; встановлення заземлення (ввімкнення заземлюваних ножів; встановлення переносних заземлень); обгородження робочих місць або струмопровідних частин, що залишаються під напругою, і вивішування на огородженнях плакатів безпеки; електротравматизм струм пожежний вогнестійкість

- при проведенні робіт без зняття напруги на струмовідних частинах та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань;

- при проведенні робіт без зняття напруги віддалік від струмопровідних частин, що перебувають під напругою, є неможливим випадкове наближення працівників і ремонтного оснащення та інструменту, що застосовуються ними, до струмопровідних частин на відстань, меншу від допустимої, тому проводити технічні та організаційні заходи для запобігання такому наближенню непотрібно.

4. Кваліфікаційні групи з електробезпеки електротехнічного персоналу

До електротехнічного персоналу належать особи, які обслуговують і експлуатують електроустановки. Для електротехнічного персоналу встановлено п'ять кваліфікаційних груп з електробезпеки.

І група. присвоюється особам, які не мають спеціальної електротехнічної підготовки, але мають елементарну уяву про небезпеку ураження електричним струмом і про заходи електробезпеки при роботі на обслуговуваній дільниці, електроустановці. Незалежно від посади і фаху працівник повинен пройти інструктаж х електробезпеки. Для І групи мінімальний стаж роботи в електроустановках і видання посвідчень працівникам не вимагається.

ІІ група. Особи цієї групи повинні мати елементарне технічне знайомство з електроустановками, чітко уявляти небезпеку ураження електрострумом, наближення до струмопровідних частин, знати основні заходи безпеки під час роботи на електроустановках, вміти надати першу допомогу потерпілим.

ІІІ група. Особи, що належать до цієї групи, повинні: знати будову і улаштування електричних установок та вміти їх обслуговувати; мати уяву про небезпеку під час обслуговування електричних установок; знати загальні правила безпеки, правила допуску до роботи в електричних установках напругою до 1000 спеціальні правила безпеки з тих видів робіт, які входять до кола обов'язків даної особи; вміти здійснювати нагляд за тими, хто працює з електроустановками та надавати першу допомогу потерпілим.

IV група. Особи цієї групи повинні: мати знання з електротехніки в обсязі спеціалізованого профтехучилища; мати повну уяву про небезпеку під час роботи на електроустановках; знати повністю правила технічної експлуатації (ПТЕ) та правила технічної безпеки (ПТБ) при експлуатації електроустановок; знати установку настільки, щоб вільно орієнтуватись у тому, які саме елементи повинні бути вимкненими для безпечного виконання робіт; перевіряти виконання необхідних вимог безпеки; вміти організовувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд за ними в електричних установках напругою вище 1000 В, знати схему та обладнання своєї дільниці; вміти навчати працівників інших груп правилам безпеки і наданню першої допомоги потерпілим.

V група. Особи цієї групи повинні: знати всі схеми та обладнання своєї дільниці; знати ПТЕ та ПТБ в загальній та в спеціальній частинах; знати, чим викликана та чи інша вимога правил; вміти організувати безпечне виконання робіт та здійснювати нагляд в електричних установках будь-якої напруги; вміти навчати працівників інших груп правилам безпеки і наданню першої допомоги потерпілим.

5. Оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки

Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою

Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної профілактики вагоме значення має оцінка об'єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знаходяться (використовуються), а також особлйвостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24-86) поділяються на п'ять категорій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна) -- приміщення (будівлі), у яких знаходяться горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа, а також речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) -- це приміщення (будівлі), в яких знаходяться горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пило- або пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечна) -- це приміщення (будівлі), в яких знаходяться горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що вони не належать до категорій А чи Б.

Категорія Г -- це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д -- це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

6. Класифікація вибухо - та пожежонебезпечних приміщень

Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація, особливо у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях (зонах). Відповідно до НПАОП 40.1.-1.32-01 «Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок» вибухонебезпечні та пожежоїірбезпечні зони підрозділяються . відповідно на шість (0,1,2,20,21,22) та чотири (П-І, П-ІІ, П-ІІа; П-ІІІ) класи.

Вибухонебезпечна зона-- це простір у приміщенні або навколо зовнішньої установки, в якому присутнє вибухонебезпечне середовище або воно може утворитися внаслідок природних чи виробничих чинників у такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.

Газо- та пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0,1,2, а пилоповітряні-- вибухонебезпечні зони класів 20,21,22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 -- простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.

Зона такого класу може мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 -- простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота -- ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

Вибухонебезпечна зона класу 2 -- простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 -- простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

Вибухонебезпечна зона класу 21 -- простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 22 -- простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку й формувати пилові утворення.

Пожежонебезпечна зона -- це простір у приміщенні або за його межами, в якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціалізованих заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації (НАПБ В.01.056-2005/1/111).

Пожежонебезпечна зона класу П-І-- простір у приміщенні, у якому знаходитьсягорюча рідина, яка має температуру спалаху більше, ніж 61 °С.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ-- простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна.

Пожежонебезпечна зона класу ІІ-ІІа-- простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ-- простір поза приміщенням, у якому знаходяться горюча рідина, яка має температуру спалаху понад 61 °С або тверді горючі речовини.

У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники у таких зонах повинні мати вибухозахищеневиконання.

Чим вищий рівень вибухопожежонебезпеки приміщення (зони), тим більш жорсткіших вимог там необхідно дотримуватись. Тому працівників слід інформувати про категорію вибухопожежної та пожежної небезпеки приміщення, а також про клас вибухонебезпечної або пожежонебезпечної зони. Для цього використовують відповідні позначення у вигляді табличок (рис.3).

Рис. 3. Приклад таблички з позначенням категорії приміщення за ОНТП 24-86 та классу вибухонебезпечної зони за НПАОП 40.1-1.32.01

Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні для всіх будівель та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій повинна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки за ОНТП 24-86, а також клас зони за НПАОП 40.1-1.32.01, у тому числі для зовнішніх виробничих і складських дільниць, які слід позначати на вхідних дверях до приміщень, а також на межах зон всередині приміщень та іззовні.

7. Концептуальні засади забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно.

Основними системами комплексу заходів та засобів іцодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Дві перші системи достатньо об'ємні та потребують більш детального вивчення, тому розглядати їх необхідно окремо.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т. п.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

8. Пожежна безпека будівель та споруд

Вогнестійкість будівель та споруд

Поширення пожежі у будівлях та спорудах значною мірою залежить від вогнестійкості їх будівельних конструкцій.

Вогнестійкість конструкції-- здатність конструкції зберігати несівні та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.

За вогнестійкістю всі будівлі та споруди підрозділяють на вісім ступенів (п'ять основних та три додаткових), які характеризуються межами вогнестійкості основних будівельних конструкцій та межами поширення вогню по цих конструкціях (табл.4)

Межа вогнестійкості конструкції--показник вогнестійкості конструкцій, який визначається часом (в годинах) від початку вогневого випробовування за стандартного температурного режиму до настання одного з нормованих для даної конструкції граничних станів з вогнестійкості (втрати тримкості, цілісності, тепло ізолювальної здатності).

Примітка:1.У дужках наведені межі поширення вогню для вертикальних і похилих ділянок конструкцій.

Скорочення «Н.Н.» означає, що показник не нормується.

Межі вогнестійкості, будівельних конструкцій визначаються шляхом дослідження у спеціальних печах за відповідною методикою згідно ДСТУ Б В. 1.1-4-98 «Будівельні конструкції. Методи випробувань на вогнестійкість».

Межа поширення вогню по будівельній конструкції-- це розмір пошкодженої зони зразка (в сантиметрах) в площині конструкції від межі зони нагрівання перпендикулярно їй до найвіддаленішої точки пошкодження (для вертикальних конструкцій -- вгору, для горизонтальних -- в кожний бік).

Межа вогнестійкості окремих будівельних конструкцій залежить від їх товщини чи площі поперечного перерізу та фізико-хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені. Наприклад, стіни з червоної цегли товщиною 38 см мають межу вогнестійкості близько 11 год., а з натурального каменя тої ж товщини -- 7 год. Для перегородок із силікатної та червоної цегли товщиною 12 см межа вогнестійкості становить 2,5 год., гіпсових та гіпсошлакових товщиною 10 см -- 1,7 год., дерев'яних (товщина 15 см), поштукатурених з обох сторін (товщина шару штукатурки 2 см) -- 0,75 год.

Таблиця 5 - Мінімально допустимі протипожежні відстані (розриви) між будівлями.

Ступінь Вогнестійкості будівлі	Розриви, м, при ступені вогнестійкості сусідньої будівлі
	I, II	ІІІ	ІІІа, ІІІб, IV, ІVа, V
I, II ІІІ ІІІа,ІІІб, ІV, ІVа,V	6/9 8/9 10/12	8/9 8/12 10/15	10/12 10/15 15/18

Примітки:1.Протипожежні розриви для виробничих будівель категорії А і Б за вибухопожежною та пожежною небезпекою належить збільшувати на 50% для будівель І і II ступеня вогнестійкості, а для категорії В -- на 25%.

2. Відстані між будівлями І і II ступеня вогнестійкості допускається передбачати менше 6м при умові, що стіна вищої будівлі, яка розміщена навпроти іншої будівлі, є протипожежною.

9. Евакуація людей 1збудівель та приміщень

У разі виникнення пожежі на початковій стадії її розвитку виділяється тепло, токсичні продукти горіння, можливі руйнування конструкцій. Тому необхідно якнайшвидше організувати евакуацію людей із будівель, що горять. Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть при необхідності залишити окремі приміщення і будівлю чи споруду загалом. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації н& перевищує часу настання критичної фази розвитку пожежі, тобто часу від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню тощо).

Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:

— з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;

— з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;

— з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене виходами, вказаними вище.

Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено.

Максимальна віддаль L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою

,

де р - периметр приміщення, м.

Число евакуаційних виходівповинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування дверей з відчинянням усередину приміщення в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 чоловік. При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні засови, які легко відмикаються. Мінімальна ширина шляхів евакуації -- не менше 1м, дверей -- не менше 0,8м. Відстань від найвіддаленішої точки цеху або приміщення до евакуаційного виходу визначається згідно зі СНиП2.09.02-85 залежно від ступеня вогнестійкості будівлі та кількості людей, що евакуюються. Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення категорії А і Б, а також через виробничі приміщення в будівлях ІІІб, IV, ІVа, V ступенів вогнестійкості.

На видних місцях будівлі та приміщень (як правило, в коридорах та проходах, біля виходів з приміщень) вивішуються плани евакуації.

10. Способи припинення горіння та основні вогнегасні речовини

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

а)охолодження горючих речовин або зони горіння:

- суцільними струменями води;

- розпиленими струменями води;

- перемішуванням горючих речовин

б)ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:

- шаром піни;

- шаром продуктів вибуху вибухових речовин;

- утворенням розривів у горючій речовині;

- шаром вогнегасного порошку;

- вогнегасними смугами

в) розбавлення повітря чи горючих речовин:

- тонкорозпиленими струменями води;

- газоводяними струменями;

- негорючими газами чи водяною парою;

- водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин)

г) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння:

- вогнегасними порошками;

- галогеновуглеводнями.

Размещено на Allbest.ru