Вплив радіації на життєдіяльність людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив радіації на життєдіяльність людини



Вступ

Радіація була присутня на Землі і в космосі завжди. Знання пересічного жителя планети про вплив радіації на живі організми і на людину мізерні і викривлені міфами.

Наочним прикладом необхідності знань про вплив радіації на організм людини показала аварія на Чорнобильській АЕС. На той момент необхідні знання мали тільки вузький ряд фахівців. Людей з Прип'яті почали евакуювати через кілька діб, у Києві не скасували парад. Весь цей час люди нічого не знали про те, що вже піддаються невидимій небезпеці, особливо в Прип'яті. У суспільстві природно стали ходити різні чутки про неіснуючу радіацію, наприклад, наївно вважали, що смертельний вплив радіації можна "гасити" горілкою і спиртом. А необхідних знань катастрофічно не вистачало. Не враховувався вплив вторинної радіації на організм людини. Ліквідатори ЧАЕС при усуненні наслідків вибуху четвертого енергоблоку, розкидані навколо уламки хапали голими руками, не знаючи що у них в руках смертельна небезпека. Все вищевказане лише невелика частина того, що тоді відбувалося. Хотілося б віддати належне всім Ліквідаторам, хто поїхав тоді на ЧАЕС, віддали свої життя і здоров'я, не отримавши при цьому практично ніякої компенсації і визнання країни.

радіоактивний випромінювання безпека



1. Поняття радіоактивності

Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого А. Беккереля, а потім дослідженнями П'єраі Марії Кюрі явища радіоактивності.

Поняття "іонізуюче випромінювання" об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об'єкти.

Іонізуюче випромінювання -- це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне -- потік елементарних частинок. із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це а і b частки, нейтрони, протони та ін.

Фотонне -- потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це у - випромінювання і рентгенівське випромінювання.

Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання -- найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400*10-9м).

Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювань мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні).

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо. Протягом всієї історії існування Землі різні види випромінювання попадають на поверхню Землі з Космосу і надходять від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші -- менші.

Це залежить, зокрема, від того, де. вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях -- відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.

За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує зарік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350мкЗв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється космічними променями.

Людина зазнає опромінення двома способами -- зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим, як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження.

В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного, ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, припади апаратури засобів зв'язку високої напруги тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію, атома як у військових цілях -- для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних -- для виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом.

Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією і "дрібними" аваріями на інших АЕС. Про це достатньо багато і докладно написано в літературі.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації".

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів е рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 хв. на 1 млн. жителів.

2. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Щоб уникнути плутанини в термінах, варто пам'ятати; що радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань. Радіонукліди утворюють випромінювання в момент перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн. років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність.

Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в бекерелях (Бк), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізуючого випромінювання.

Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця -- рентген (Р); 1 Кл/кг -- 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в. греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад -- 0, 01Гр= 0,01 Дж/кг).

Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу. Проте поглинута доза іонізуючого випромінювання не враховує того, що вплив на біологічний об'єкт однієї і тієї ж дози різних видів випромінювань неоднаковий. Щоб врахувати цей ефекту введено поняття еквівалентної дози.

Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумовленим іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.

3. Біологічна дія радіаційного випромінювання

Фактор радіації був присутній на нашій планеті з моменту її утворення, і як показали подальші дослідження, іонізуючі випромінювання поряд з іншими явищами фізичної, хімічної та біологічної природи супроводжували розвиток життя на Землі. Однак, фізична дія радіації початок вивчатися лише наприкінці XIX століття, а її біологічні ефекти на живі організми - в середині XX. Іонізаційні випромінювання відносяться до тих фізичним феноменам, які не відчуваються нашими органами чуття, сотні фахівців, працюючи з радіацією, отримали радіаційні опіки від великих доз опромінення і померли від злоякісних пухлин, викликаних переопроміненням.

Тим не менш, сьогодні світова наука знає 6 біологічному вплив радіації більше, ніж про дію будь-яких інших чинників фізичної і біологічної природи в навколишньому середовищі.

При вивченні дії радіації на живий організм були визначені наступні особливості:

* Дія іонізуючих випромінювань на організм не відчутно людиною. У людей відсутня орган чуття, який сприймав би іонізуючі випромінювання. Існує так званий період уявного благополуччя - інкубаційний період прояву дії іонізуючого випромінювання. Тривалість його скорочується при опроміненні у великих дозах.

* Дія від малих доз може додаватися або накопичуватися.

* Випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його потомство - це так званий генетичний ефект.

* Різні органи живого організму мають свою чутливість до опромінення. При щоденному впливі дози 0,002-0,005 Гр вже настають зміни в крові.

* Не кожен організм у цілому однаково сприймає опромінення.

* Опромінення залежить від частоти. Одноразове опромінення у великій дозі викликає більш глибокі наслідки, ніж фракціоноване.

Пряме і опосередковане дія іонізуючого випромінювання

Радіохвилі, світлові хвилі, теплова енергія сонця - все це різновиди випромінювань. Однак, випромінювання буде іонізуючим, якщо воно здатне розривати хімічні зв'язки молекул, з яких складаються тканини живого організму, і, як наслідок, викликати біологічні зміни. Дія іонізуючого випромінювання відбувається на атомному чи молекулярному рівні, незалежно від того, піддаємося ми зовнішньому опроміненню, чи отримуємо радіоактивні речовини з їжею і водою, що порушує баланс біологічних процесів в організмі і призводить до несприятливих наслідків. Біологічні ефекти впливу 'радіації на організм людини обумовлені взаємодією енергії випромінювання з біологічною тканиною. Енергію безпосередньо передається атомам і молекулам біотканин називаютьпрямою дією радіації. Деякі клітини через нерівномірність розподілу енергії випромінювання будуть значно пошкоджені.

Одним з прямих ефектів є канцерогенез або розвиток онкологічних захворювань. Ракова пухлина виникає, коли соматична клітина виходить з під контролю організму і починає активно ділитися. Першопричиною цього є порушення в генетичному механізмі, звані мутаціями. При розподілі ракова клітина виробляє тільки ракові клітини. Одним з найбільш чутливих органів до впливу радіації є щитовидна залоза. Тому біотканини цього органу найбільш уразлива в плані розвитку раку. Не менш сприйнятлива до впливу випромінювання кров. Лейкоз або рак крові - один з поширених ефектів прямого впливу радіації. Заряджені частинки проникають в тканини організму, втрачають свою енергію внаслідок електричних взаємодій з електронами атомів Електричне взаємодіясупроводжує процес іонізації (виривання електрона з нейтрального атома)

Фізико-хімічні зміни супроводжують виникнення в організмі надзвичайно небезпечних "вільних радикалів".

Крім прямого іонізуючого опромінення виділяють також непряме чи непряме дія, пов'язана з радіолізу води. При радіолізі виникають вільні радикали - певні атоми або групи атомів, що володіють високою хімічною активністю. Основною ознакою вільних радикалів є надлишкові або неспарені електрони. Такі електрони легко зміщуються зі своїх орбіт і можуть активно брати участь в хімічній реакції. Важливо те, що досить незначні зовнішні зміни можуть призвести до значних змін біохімічних властивостей клітин. Наприклад, якщо звичайна молекула кисню захопить вільний електрон, то вона перетворюється на високоактивний вільний радикал - супероксид. Крім того, є й такі активні сполуки, як перекис водню, гідрооксіл і атомарний кисень. Велика частина вільних радикалів нейтральна, але деякі з них можуть мати позитивний або негативний заряд.

Якщо число вільних радикалів мало, то організм має можливість їх контролювати. Якщо ж їх стає занадто багато, то порушується робота захисних систем, життєдіяльність окремих функцій організму. Пошкодження, викликані вільними радикалами, швидко збільшуються за принципом ланцюгової реакції. Потрапляючи в клітини, вони порушують баланс кальцію та кодування генетичної інформації. Такі явища можуть призвести до збоїв у синтезі білків, що є життєво важливою функцією всього організму, тому що неповноцінні білки порушують роботу імунної системи. Основні фільтри імунної системи - лімфатичні вузли працюють в перенапруженні режимі і не встигають їх відокремлювати. Таким чином, послаблюються захисні бар'єри і в організмі створюються сприятливі умови для розмноження вірусів мікробів і ракових клітин.

Вільні радикали, що викликають хімічні реакції, втягують у цей процес багато молекул, не порушені випромінюванням. Тому вироблений випромінюванням ефект обумовлений не тільки кількістю поглиненої енергії, а і тією формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії, поглинений біооб'єктів в тій же кількості, не призводить до таких змін, які викликає іонізуюче випромінювання. Однак природа цього явища така, що всі процеси, в тому числі і біологічні, врівноважуються. Хімічні зміни виникають в результаті взаємодії вільних радикалів один з одним або з "здоровими" молекулами Біохімічні змінивідбуваються як у момент опромінення, так і впродовж багатьох років, що призводить до загибелі клітин.

Наш організм на противагу описаним вище процесам виробляє особливі речовини, які є свого роду "чистильниками".

Ці речовини (ферменти) в організмі здатні захоплювати вільні електрони, не перетворюючись при цьому у вільні радикали. У нормальному стані в організмі підтримується баланс між появою вільних радикалів і ферментами. Іонізуюче випромінювання порушує цю рівновагу, стимулює процеси зростання вільних радикалів і призводить до негативних наслідків. Активізувати процеси поглинання вільних радикалів можна, включивши в раціон харчуванняантиокислювачі, вітаміни А, Е, С або препарати, що містять селен. Ці речовини знешкоджують вільні радикали, поглинаючи їх у великих кількостях.

Дія іонізуючого випромінювання на окремі органи і організм в цілому

У структурі організму можна виділити два класи систем: керуючу (нервова, ендокринна, імунна) і життєзабезпечувальну (дихальна, серцево-судинна, травна). Всі основні обмінні (метаболічні) процеси і каталітичні (ферментативні) реакції відбуваються на клітинному та молекулярному рівнях. Рівні організації організму функціонують у тісній взаємодії і взаємовпливі з боку керуючих систем. Більшість природних факторів впливають спочатку на вищі рівні, потім через певні органи і тканини - на клітинно-молекулярні рівні. Після цього починається відповідна фаза, що супроводжується корективами на всіх рівнях.

Взаємодія радіації з організмом починається з молекулярного рівня. Прямий вплив іонізуючого випромінювання, тому є більш специфічним. Підвищення рівня окислювачів характерно і для інших впливів. Відомо, що різні симптоми (температура, головний біль та інші) зустрічаються при багатьох хворобах і причини їх різні. Це ускладнює встановлення діагнозу. Тому, якщо в результаті шкідливого впливу на організм радіації не виникає певної хвороби,встановити причину більш віддалених наслідків важко, оскільки вони втрачають свою специфічність.

Радіочутливість різних тканин організму залежить від біосинтетичних процесів і пов'язаної з ними ферментативною активністю. Тому найбільш високою радіопора-жаемостью відрізняються клітини кісткового мозку, лімфатичних вузлів, статеві клітини. Кровоносна система та червоний кістковий мозок найбільш уразливі при опроміненні та втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах 0,5-1 Гр. Однак, вони мають здатність відновлюватися і якщо не всі клітини вражені, кровоносна система може відновити свої функції. Репродуктивні органи, наприклад, насінники, так само відрізняються підвищеною радіочутливості. Опромінення понад 2 Гр призводить до постійної стерильності. Тільки через багато років вони можуть повноцінно функціонувати. Яєчники менш чутливі, принаймні, у дорослих жінок. Але одноразова доза більше 3 Гр все ж призводить до їх стерильності, хоча великі дози при неодноразовому опроміненні не позначаються на здатності до дітородіння.

Дуже сприйнятливий до випромінювання кришталик ока. Гинучи, клітини кришталика стають непрозорими, розростаючись, призводять до катаракти, а потім і до повної сліпоти. Це може відбутися при дозах близько 2 Гр.

Радіочутливість організму залежить від його віку. Невеликі дози при опроміненні дітей можуть уповільнити або зовсім зупинити у них зростання кісток. Чим менше вік дитини, тим сильніше пригнічується ріст кістяка. Опромінення мозку дитини може викликати зміни в його характері, призвести до втрати пам'яті. Кістки і мозок дорослої людини здатні витримати набагато більші дози. Відносно великі дози здатні витримувати більшість органів. Нирки витримують дозу близько 20 Гр, отриману протягом місяця, печінка - близько 40 Гр, сечовий міхур - 50 Гр, а зріла хрящова тканина - до 70 Гр. Чим молодший організм, тим за інших рівних умовах, він більш чутливий до впливу радіації.

Видова радіочутливість зростає в міру ускладнення організму. Це пояснюється тим, що в складних організмах більше слабких ланок, що викликають ланцюгові реакції виживання. Цьому сприяють і більш складні системи управління (нервова, імунна), які частково або повністю відсутні в більш примітивних особинах. Для мікроорганізмів дози, що викликають 50% смертності, становлять тисячі Гр, для птахів - десятки, а для високоорганізованих ссавців - одиниці (рис. 2.15).

Мутації

Кожна клітина організму містить молекулу ДНК, що несе інформацію для правильного відтворення нових кліток.

ДНК - це дезоксирибонуклеїнова кислота, що складається з довгих, закруглених молекул у вигляді подвійної спіралі. Функція її полягає в забезпеченні синтезу більшості білкових молекул з яких складаються амінокислоти. Ланцюжок молекули ДНК складається з окремих ділянок, які кодуються спеціальними білками, утворюючи так званий ген людини.

Радіація може або вбити клітину, або спотворити інформацію в ДНК так, що з часом з'являться дефектні клітини. Зміна генетичного коду клітини називають мутацією. Якщо мутація відбувається у яйцеклітині сперми, наслідки можуть бути відчутні і в далекому майбутньому, тому що при заплідненні утворюються 23 пари хромосом, кожна з яких складається з складної речовини, званого дезоксірібонуклііновой кислотою. Тому мутація, яка виникає в статевій клітині, називається генетичною мутацією і може передаватися наступним поколінням.

На думку Е. Дж. Холла, такі порушення можна віднести до двох основних типів: хромосомні аберації, що включають зміна числа або структури хромосом, і мутації в самих генах. Генні мутації підрозділяються далі на домінантні (які виявляються відразу в першому поколінні) і рецесивні (які можуть проявитися в тому випадку, якщо в обох батьків мутантним є один і той же ген). Такі мутації можуть не проявитися протягом багатьох поколінь або не виявитися взагалі. Мутація в самотичній клітині буде впливати тільки на сам індивід. Викликані радіацією мутації не відрізняються від природних, однак при цьому збільшується сфера шкідливого впливу.

Описані міркування ґрунтуються лише на лабораторних дослідженнях тварин. Прямих доказів радіаційних мутацій у людини поки немає, тому що повне виявлення всіх спадкоємних дефектів відбувається лише протягом багатьох поколінь.

Однак, як підкреслює Джон Гофман, недооцінка ролі хромосомних порушень, заснована на затвердження "їх значення нам невідомо", є класичним прикладом рішень, прийнятих невіглаством. Допустимі дози опромінення були встановлені ще задовго до появи методів, що дозволяють встановити ті сумні наслідки, до яких вони можуть призвести нічого не підозрюючих людей та їх нащадків.

Дія великих доз іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти

Живий організм дуже чутливий до дії іонізуючої радіації. Чим вище на еволюційних сходах стоїть живий організм, тим він більш радіочувствітелен. Радіочутливість - багатостороння характеристика. "Виживання" клітини після опромінення залежить одночасно від низки причин: від обсягу генетичного матеріалу, активності енергозабезпечуючих систем, співвідношення ферментів, інтенсивності утворення вільних радикалів Н і ОН.

При опроміненні складних біологічних організмів слід враховувати процеси, що відбуваються на рівні взаємозв'язку органів і тканин. Радіочутливість у різних організмів варіюється досить широко (рис. 2.16).

Організм людини, як досконала природна система, ще більш чутливий до радіації. Якщо людина перенесла загальне опромінення дозою 100-200 радий, то у нього через кілька днів з'являться ознаки променевої хвороби у легкій формі. Її ознакою може служити зменшення числа білих кров'яних клітин, яке встановлюється при аналізі крові. Суб'єктивним показником для людини є можлива блювота в першу добу після опромінення.

Середній ступінь тяжкості променевої хвороби спостерігається у осіб, які зазнали впливу випромінювання в 250-400 радий. У них різко знижується вмістлейкоцитів (білих кров'яних клітин) у крові, спостерігається нудота і блювота, з'являються підшкірні крововиливи. Летальний результат спостерігається у 20% опромінених через 2-6 тижнів після опромінення.

При опроміненні дозою 400-600 радий розвивається тяжка форма променевої хвороби. З'являються численні підшкірні кровотечі, кількість лейкоцитів у крові значно зменшується. Летальний результат хвороби 50%.

Дуже важка форма променевої хвороби виникає при опроміненні дозою вище 600 рад. Лейкоцити в крові повністю зникають. Смерть настає в 100% випадків.

Описані вище наслідки радіаційного опромінення характерні для випадків, коли медичну допомогу відсутня.

Для лікування опроміненого організму сучасна медицина широко застосовує такі методи, як кровозаміщення, пересадка кісткового мозку, введення антибіотиків, а також інші методи інтенсивної терапії. При такому лікуванні можливо виключити смертельний результат навіть при опроміненні дозою до 1000 рад. Енергія, яку випромінює радіоактивними речовинами, поглинається навколишнім середовищем, у тому числі і біологічними об'єктами. У результаті впливу іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть відбуватися складні фізичні, хімічні та біохімічні процеси.

Іонізуюче вплив порушує в першу чергу нормальний перебіг біохімічних процесів і обмін речовин. У залежності від величини поглиненої дози випромінювання та індивідуальних особливостей організму викликані зміни можуть бути оборотними чи необоротними. При невеликих дозах уражена тканина відновлює свою функціональну діяльність. Великі дози при тривалій дії можуть викликати незворотне ураження окремих органів або всього організму. Будь-який вид іонізуючих випромінювань викликає біологічні зміни в організмі як при зовнішньому (джерело знаходиться поза організмом), так і при внутрішньому опроміненні (радіоактивні речовини попадають усередину організму, наприклад, з їжею або інгаляційним шляхом). Розглянемо дію іонізуючого випромінювання, коли джерело опромінення знаходиться поза організмом.

Біологічних ефект іонізуючого випромінювання в даному випадку залежить від сумарної дози й часу впливу випромінювання, його виду, розмірів поверхні та індивідуальних особливостей організму. При одноразовому опроміненні всього тіла людини можливі біологічні порушення залежно від сумарної поглиненої дози випромінювання.

При опроміненні дозами, в 100-1000 разів перевищують смертельну дозу, людина може загинути під час опромінення. Причому, поглинена доза випромінювання, що викликає ураження окремих частин тіла, перевищує смертельну поглинену дозу опромінення всього тіла. Смертельні поглинені дози для окремих частин тіла такі: голова - 20 Гр, нижня частина живота - 30 Гр, верхня частина живота - 50 Гр, грудна клітка - 100 Гр, кінцівки - 200 Гр.

Ступінь чутливості різних тканин до опромінення неоднакова. Якщо розглядати тканини органів у порядку зменшення їхньої чутливості до дії опромінювання, то одержимо наступну послідовність: лімфатична тканина, лімфатичні вузли, селезінка, зобна залоза, кістковий мозок, зародкові клітини. Велика чутливість кровотворних органів до радіації лежить в основі визначення характеру променевої хвороби.

При одноразовому опроміненні всього тіла людини поглиненою дозою 0,5 Гр через добу після опромінення може різко скоротитися число лімфоцитів. Зменшується також і кількість еритроцитів (червоних кров'яних тілець) після закінчення двох тижнів після опромінення. У здорової людини налічується порядку 10 4 червоних кров'яних тілець, причому щодня виробляється 10. У хворих на променеву хворобу таке співвідношення порушується і в результаті організм гине.

Важливим фактором при впливі іонізуючого випромінювання на організм є час опромінення. Зі збільшенням потужності дози вражаюча дія випромінювання зростає. Чим більше дробово випромінювання за часом, тим менше його вражаюча дія (рис. 2.17).

Зовнішнє опромінення альфа-, а також бета-частками менш небезпечне. Вони мають невеликий пробіг у тканині й не досягають кровотворних і інших внутрішніх органів. При зовнішньому опроміненні необхідно враховувати гамма-і нейтронне опромінення, які проникають у тканину на більшу глибину й руйнують її, про що більш детально розповідалося вище.

Два виду опромінення організму: зовнішнє і внутрішнє

Іонізуюче випромінювання може двома способами чинити вплив на людину. Перший спосіб - зовнішнє опромінення від джерела, розташованого поза організмом, яке в основному залежить від радіаційного фону місцевості на якій проживає людина або від інших зовнішніх факторів. Другий - внутрішнє опромінення, зумовлене надходженням всередину організму радіоактивних речовин, головним чином з продуктами харчування.

Продукти харчування, що не відповідають радіаційним нормам, мають підвищений вміст радіонуклідів, інкорпоруються з їжею і стають джерелом випромінювання безпосередньо всередині організму.

Велику небезпеку становлять продукти харчування і повітря, що містять ізотопи плутонію і америцію, які мають високу альфа активністю. Плутоній, що випав в результаті Чорнобильської катастрофи, є найнебезпечнішим канцерогенною речовиною. Альфа випромінювання має високу ступінь іонізації і, отже, велику вражаючу здатність для біологічних тканин.

Попадання плутонію, а також америцію через дихальні шляхи в організм людини викликає онкологію легеневих захворювань. Проте слід врахувати, що відношення загальної кількості плутонію і його еквівалентів америцію, кюрію до загальної кількості плутонію, що потрапив в організм інгаляційним шляхом незначно. Як встановив Беннетт, при аналізі ядерних випробувань в атмосфері, на території США співвідношення випадіння та інгаляції одно 2,4 млн. до 1, тобто переважна більшість альфа-містять радіонуклідів від випробувань ядерної зброї пішли в землю не надавши впливу на людину. У викидах Чорнобильського сліду спостерігалися також частки ядерного палива, так звані гарячі частинки розміром близько 0,1 мікрона. Ці частинки також можуть проникати інгаляційним шляхом в легені і представляти серйозну небезпеку.

Зовнішнє і внутрішнє опромінення вимагають різні запобіжні заходи, які повинні бути прийняті проти небезпечного дії радіації.

Зовнішнє опромінення в основному створюється гамма містять радіонуклідами, а також рентгенівським випромінюванням. Його вражаюча здатність залежить від:

а) енергії випромінювання;

б) тривалості дії випромінювання;

в) відстані від джерела випромінювання до об'єкту;

г) захисних заходів.

Між тривалістю часу опромінення та поглиненою дозою існує лінійна залежність, а вплив відстані на результат радіаційного впливу має квадратичну залежність.

Для захисних заходів від зовнішнього опромінення використовуються в основному свинцеві та бетонні захисні екрани на шляху випромінювання. Ефективність застосування матеріалу як екран для захисту від проникнення рентгенівських або гамма-променів залежить від щільності матеріалу, а також від концентрації містяться в ньому електронів.

Якщо від зовнішнього опромінення можна захиститися спеціальними екранами або іншими діями, то з внутрішнім опроміненням це зробити не представляється можливим.

Розрізняють три можливі шляхи, по яких радіонукліди здатні потрапити всередину організму:

а) з їжею;

б) через дихальні шляхи з повітрям;

в) через пошкодження на шкірі.

Слід зазначити, що радіоактивні елементи плутоній і америцій проникають в організм в основному з їжею або при диханні і дуже рідко через пошкодження шкіри.

Як зазначає Дж. Холл, органи людини реагують на що надійшли в організм речовини виходячи виключно з хімічної природи останніх, незалежно від того, є вони радіоактивними чи ні. Хімічні елементи такі як натрій і калій, входять до складу всіх клітин організму. Отже, їх радіоактивна форма, введена в організм, буде також розподілена по всьому організму. Інші хімічні елементи мають схильність накопичуватися в окремих органах, як це відбувається з радіоактивним йодом в щитовидній залозі або кальцієм в кістковій тканині.

Проникнення радіоактивних речовин з їжею всередину організму істотно залежить від їх хімічної взаємодії. Встановлено, що хлорована вода збільшує розчинність плутонію, і як наслідок інкорпорацію його у внутрішні органи.

Після того, як радіоактивна речовина потрапила в організм, слід враховувати величину енергії та вид випромінювання, фізичний і біологічний період напіврозпаду радіонукліда. Біологічним періодом напіввиведення називають час, який необхідно для виведення з організму половини радіоактивної речовини. Деякі радіонукліди виводяться з організму швидко, і тому не встигають завдати великої шкоди, у той час як інші зберігаються в організмі протягом значного часу.

Період напіввиведення радіонуклідів, істотно залежить від фізичного стану людини, його віку та інших факторів. Поєднання фізичного періоду напіврозпаду з біологічним, називається ефективним періодом напіврозпаду - найбільш важливим у визначенні сумарної величини випромінювання. Орган, найбільш схильний до дії радіоактивної речовини називають критичним. Для різних критичних органів розроблені нормативи, що визначають допустимий вміст кожного радіоактивного елемента. На підставі цих даних створені документи, що регламентують допустимі концентрації радіоактивних речовин ватмосферному повітрі, питній воді, продуктах харчування. У Білорусі у зв'язку з аварією на ЧАЕС діють Республіканські допустимі рівні вмісту радіонуклідів цезію і стронцію в харчових продуктах та питній воді (РДУ-92). У Гомельській області введено по деяких харчових продуктів харчування, наприклад дитячого, більш жорсткі нормативи. З урахуванням всіх перерахованих вище факторів і нормативів, підкреслимо, що середньорічна ефективна еквівалентна доза опромінення людини не повинна перевищувати 1 мЗв на рік.

4. Вплив радіації на імунну систему і їх наслідки

Іонізуючі випромінювання в будь-яких дозах викликає функціональні та морфологічні зміни в клітинних структурах і змінює діяльність майже у всіх системах організму. У результаті цього підвищується або пригнічується імунологічна реактивність тварин. Імунна система є високоспеціалізованої, її складають лімфоїдні органи, їх клітини, макрофаги, клітини крові (нейтрофільні, еозинофільні і базофільні, гранулоцити), система комплементу, інтерферон, лізоцим, пропердин та інші фактори. Головним імунокомпетентними клітинами є Т - і В-лімфоцити, відповідальні за клітинний і гуморальний імунітет.

Спрямованість і ступінь змін імунологічної реактивності тварин при дії радіації визначається головним чином поглинутою дозою і потужністю опромінень.Малі дози випромінювання підвищують специфічну і неспецифічну, клітинну та гуморальну, загальну і імунобіологічну реактивність організму, сприяють сприятливому перебігу патологічного процесу, підвищують продуктивність худоби і птахів.

Іонізуючі випромінювання в сублетальних і летальних дозах призводить до ослаблення тварин або пригнічення імунологічної реактивності тварин. Порушення показників імунологічної реактивності відзначається значно раніше, ніж виявляються клінічні ознаки променевої хвороби. З розвитком гострої променевої хвороби імунологічні властивості організму все більш послаблюються.

Знижується резистентність одягненого організму до збудників інфекції може з наступних причин: порушення проникності мембран тканинних бар'єрів, зниження бактерицидних властивостей крові, лімфи і тканин, придушення кровотворення, лейкопенія, анемія і тромбоцитопенія, ослаблення фагоцитарного механізму клітинної захисту, запалення, пригнічення продукції антитіл та інші патологічні зміни в тканинах і органах.

При дії іонізуючого випромінювання в невеликих дозах змінюється проникність тканин, а при сублетальних дозі і більш різко збільшується проникність судинної стінки, особливо капілярів. Після опромінення середньолетальній дозами у тварин розвивається підвищена проникність кишкового бар'єра, що є однією з причин розселення кишкової мікрофлори по органах. Як при зовнішньому, так і при внутрішньому опроміненні відзначається збільшення аутофлори шкіри, яке проявляється рано, вже в латентний період променевого ураження. Цей феномен простежується у ссавців, птахів і людини. Посилене розмноженнята розселення мікроорганізмів на шкірі, слизових оболонках і в органах обумовлюється зниженням бактерицидних властивостей рідин і тканин.

Визначення числа кишкових паличок і особливо гемолітичних форм мікробів на поверхні шкіри і слизових оболонках є одним з тестів, що дозволяють рановстановити ступінь порушення імунобіологічної реактивності. Зазвичай підвищення аутофлори відбувається синхронно з розвитком лейкопенії.

Закономірність змін аутофлори шкіри і слизових оболонок при зовнішньому опроміненні та інкорпорації різних радіоактивних ізотопів зберігається. При загальному опроміненні зовнішніми джерелами радіації спостерігається зональність порушення бактерицидних шкірних покривів. Останнє, мабуть, пов'язано з анатомофізіологічна особливостями різних ділянок шкіри. У цілому бактерицидна функція шкіри перебуває в прямій залежності від поглиненої дози випромінювання; при летальних дозах вона різко знижується. У великої рогатої худоби та овець, наділених гамма-променями (цезій-137) у дозі ЛД 80-90/30,зміни аутофлори шкіри і слизових оболонок починається з першої доби, а до вихідного стану у тих, що вижили тварин приходять на 45-60-му дню.

Внутрішнє опромінення, як і зовнішнє, викликає значне зниження бактерицидності шкіри і слизових оболонок при одноразовому введенні йоду-131 курям у дозах 3 і 25 мки на 1 кг їх маси кількість бактерій на шкірі починає вже з першої доби збільшуватися, досягаючи максимуму на п'ятий день. Дробове веління зазначеного кількість ізотопу протягом 10 днів призводить до значно великим бактеріального обсіменіння шкіри та слизової оболонки ротової порожнини з максимумом на 10-й день, причому в основному зростає число мікробів з підвищеною біохімічною активністю. У наступний час простежується прямий зв'язок чисельного збільшення бактерій з клінічним проявом променевого ураження.

Одним з факторів, що забезпечують природну антимікробну стійкість тканин, є лізоцим. При променевому ураженні вміст лізоциму в тканинах і крові зменшується, що свідчить про зменшення його продукції. Цей тест може бути використаний для визначення ранніх змін резистентності наділених тварин.

Велику роль у несприйнятливості тварин до інфекцій грає фагоцитоз. При внутрішньому і зовнішньому опромінюваннях в принципі зміни фагоцитарної реакції мають аналогічну картину. Ступінь порушення реакції залежить від величини дози впливу; при малих дозах (до 10-25 рад) відзначається короткочасна активація фагоцитарної здатності фагоцитів, при полулетальной - фаза активації фагоцитів скорочується до 1-2 днів, надалі активність фагоцитозу знижується і в летальних випадках доходить до нуля. У видужуючих тварин відбувається повільна активація реакції фагоцитозу.

Значні зміни в опроміненому організмі зазнають фагоцитарні здатності клітин ретикулоендотеліальної системи і макрофагів. Ці клітини досить радіорезистентність. Однак фагоцитуючих здатність макрофагів при опроміненні порушується рано. Пригнічення фагоцитарної реакції проявляється незавершеністю фагоцитозу. Мабуть, опромінення порушує зв'язок між процесами захоплення частинок макрофагами і ферментативними процесами. Пригнічення функції фагоцитозу в цих випадках може бути пов'язано з пригніченням вироблення відповідних опсоніном лімфоїдних системою, бо відомо, що при променевої хвороби відзначається зменшення в крові комплементу, пропердіна, опсоніном та інших біологічних речовин.

У імунологічних механізмах самозахисту організму велику роль відіграють аутоантитіла. При радіаційних ураженнях відбувається підвищення освіти і накопичення аутоантитіл. Після опромінення в організмі можна виявити імунокомпетентні клітини з хромосомними транслокаціями. У генетичному відношенні вони відрізняються від нормальних клітин організму, тобто є мутантами. Організми, в яких існують генетично різні клітини і тканини, позначаються як химери. Утворилися під дією опромінення аномальні клітини, відповідальні за імунологічні реакції, набувають здатність виробляти антитіла проти нормальних антигенів організму. Імунологічна реакція аномальних клітин проти власного організму може викликати спленомегалію з атрофією лімфоїдного апарату, анемію, відставання в рості і маси тварини і ряд інших порушень. При досить великій кількості таких клітин може статися загибель тварини.

Згідно імуногенетичного концепції, висунутої імунологом Р.В. Петровим, спостерігається наступна послідовність процесів променевого ураження: мутагеннудію радіації > відносне збільшення аномальних клітин, що володіють здатністю до агресії проти нормальних антигенів > нагромадження таких клітин в організмі > аутогенне агресія аномальних клітин проти нормальних тканин. На думку деяких дослідників, рано проявляються в опроміненому організмі аутоантитіла беруть участь в підвищенні його радіорезистентності при однократних впливах сублетальних доз і при хронічному опроміненні малими дозами.

Про порушення резистентності у тварин при опроміненні свідчать лейкопенія та анемія, придушення діяльності кісткового мозку та елементів лімфоїдної тканини. Поразка клітин крові та інших тканин і зміна їх діяльності позначаються на стані гуморальних систем імунітету - плазмі, фракційному складі сироваткових білків, лімфі й інших рідинах. У свою чергу, ці субстанції, піддаючись впливу випромінювання, впливають на клітини і тканини і самі по собі зумовлюють і доповнюють інші фактори зниження природної резистентності.

Гноблення не специфічного імунітету у опромінених тварин призводить до посилення розвитку ендогенної інфекції - збільшується кількість мікробів аутофлори кишечника, шкіри та інших областей, змінюється її видовий склад, тобто розвивається дисбактеріоз. У крові та внутрішніх органах тварин починають виявлятися мікроби - мешканці кишкового тракту.

Бактеріємія має виключно важливе значення в патогенезі променевої хвороби. Між початком виникнення бактеріємії і терміном загибелі тварин спостерігається пряма залежність.

При радіаційних ураженнях організму змінюється його природна стійкість до екзогенних інфекцій: туберкульозним і дизентерійним мікробам, пневмококів, стрептококів, збудників паратифозних інфекцій, лептоспірозу, туляремії, трихофітії, кандидамикоза, вірусам інфлюенци, грипу, сказу, поліомієліту, ньюкаслської хвороби (висококонтагіозна вірусна хвороба птахів з загону курячих, що характеризується ураженням органів дихання, травлення і центральної нервової системи), найпростішими (кокцидіями), бактеріальним токсинів. Однак видова несприйнятливість тварин до інфекційних хвороб зберігається.

Променева дія в сублетальних і летальних дозах обтяжує перебіг інфекційної хвороби, а інфекція, у свою чергу, ускладнює перебіг променевої хвороби. За таких варіантах симптоми хвороби залежать від дозового, вірулентного і тимчасового поєднання дії факторів. При дозах опромінення, що викликають важку і вкрай важку ступінь променевої хвороби, і при інфікуванні тварин перші три періоду її розвитку (період первинних реакцій, латентний період і розпал хвороби) в основному будуть переважати ознаки гострого променевого захворювання. Зараження тварин збудником гостроплинна інфекційної хвороби незадовго або на тлі опромінення сублетальних дозами приводять до обваження перебігу даної хвороби з розвитком щодо характерних для неї клінічних ознак. Так, у поросят, опромінених смертельними дозами (700 і 900 Р) і заражених через 5 годин, 1,2,3,4, і 5 діб. після опромінення вірусом чуми, при розтині знаходять в основному зміни, які спостерігаються в опромінених тварин. Лейкоцитарна інфільтрація, клітинно-проліферативна реакція, інфаркти селезінки, які спостерігаються при чистій формі чуми, в цих випадках відсутні. Підвищена чутливість підсвинків до збудника пики у перехворілих променевою хворобою середнього ступеня тяжкості зберігається через 2 міс. після опромінення рентгенівськими променями в дозі 500 Р. При експериментальному зараженні збудником пики хвороба у свиней проявляється більш бурхливо, генералізація інфекційного процесу настає на третю добу, тоді як у контрольнихтварин вона зазвичай реєструється тільки на четвертий день. Патоморфологічні зміни в опромінених тварин при цьому характеризуються вираженим геморагічним діатезом.

Експериментальними дослідженнями на морських свинках і вівцях виявлено своєрідне протягом сибірської виразки у тварин, хворих на променеву хворобу середньої тяжкості. Як зовні, так і поєднане вплив радіації знижує у них стійкість до зараження збудником даної хвороби. Клінічні ознаки не є суворо специфічними ні для променевої хвороби, ні для сибірської виразки. У хворих відзначається виражена лейкопенія, підвищується температура тіла, частішає пульс і дихання, порушується функція шлунково-кишкового тракту, в сироватці крові виявляються сібіреязвенние антитіла в низьких титрах, які виявляються реакцією непрямої гемаглютинації. Хвороба протікає гостро і закінчується летально. При патологічному розтині у всіх випадках реєструється зменшення селезінки і обсіменіння сибіркових мікробами внутрішніх органів і лімфовузлів.

Отже, вплив іонізуючого випромінювання на тварин у сублетальних в летальних дозах викликає зниження всіх природних факторів стійкості організму до ендогенних і екзогенних інфекцій. Це проявляється тим, що в опромінених тварин виникнення інфекційних хвороб відбувається при меншій дозі збудника, серед опромінених збільшується відсоток недужих, хвороба швидше і частіше закінчується загибеллю.

Порушення імунобіологічної реактивності виникають тільки в період первинних реакцій на опромінення і, поступово збільшуючись, досягають максимуму розвитку в розпал променевої хвороби. У тих, що вижили тварин відбувається відновлення природних факторів імунітету, повнота якого визначається ступенем променевого ураження.

Слід зазначити, що стосовно дії іонізуючого випромінювання на фактори природного імунітету ще багато нез'ясованого, зокрема, слабо вивчені питанняпослідовності їх пригнічення, значення кожного з них при різних інфекціях і у різних тварин, можливості їх компенсації і активації.

5. Радіаційна безпека

Питання захисту людини від негативного впливу іонізуючого випромінювання постали майже одночасно з відкриттям рентгенівського випромінювання і радіоактивного розпаду. Це зумовлено такими факторами: по-перше, надзвичайно швидким розвитком застосування відкритих випромінювань в науці та на практиці, і, по-друге, виявленням негативного впливу випромінювання на організм.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

Закритими називаються будь-які джерела іонізуючого випромінювання, устрій яких виключає проникнення радіоактивних речовин у навколишнє середовище при передбачених умовах їхньої експлуатації і зносу.

Це -- гамма-установки різноманітного призначення; нейтронні, бета і гамма-випромінювачі; рентгенівські апарати і прискорювачі заряджених часток. При роботі з закритими джерелами іонізуючого випромінювання персонал може зазнавати тільки зовнішнього опромінення.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки при застосуванні закритих джерел, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

* доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випромінювання і часу впливу;

* інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено Пропорційна квадрату відстані;

* інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

* зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів ("захист кількістю");

* скорочення часу роботи з джерелом ("захист часом");

* збільшення відстані від джерел до людей ("захист відстанню");

* екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання ("захист екраном").

Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів -- просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній.

Відкритими називаються такі джерела іонізуючого випромінювання, при використанні яких можливе потрапляння радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

При Цьому може відбуватися не тільки зовнішнє, але і додаткове внутрішнє опромінення персоналу. Це може відбутися при надходженні радіоактивних ізотопів у навколишнє робоче середовище у вигляді газів, аерозолів, а також твердих і рідких радіоактивних відходів: Джерелами аерозолів можуть бути не тільки виконувані виробничі операції, але і забруднені радіоактивними речовинами робочі поверхні, спецодяг і взуття.

Основні принципи захисту:

* використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

* герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

* заходи планувального характеру;

* застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

* використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

* дотримання правил особистої гігієни;

* очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

* використання радіопротекторів (біологічний захист).