Хвороби ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хвороби ХХ століття

наркоманія залежність гіпертонія

Географія - одна з найдавніших наук, котра служить людству вже протягом тисячоліть. Тому географію часто називають фундаментальною наукою. Але фундаментальність географії не повинна перебувати в суперечності з її актуальними завданнями. Сучасна географія - це ціла система наук, одним з найважливіших завдань якої є вивчення процесів взаємодії природи і суспільства з метою наукового обґрунтування раціонального використання природних ресурсів і збереження сприятливих умов для життя людини на нашій планеті.

Проте, людство не завжди раціонально використовує природні ресурси, а навпаки псує те , що дано нам природою - здоров'я. Можна сказати скоює злочин перед природою.

Одним із таких злочинів є наркоманія. Перед усім треба сказати, що таке наркоманія. Наркоманія - це хворобливий психічний стан, зумовлений систематичним вживанням у немедичних цілях шляхом ковтання, вдихання або ін'єкцій деяких лікарських або інших речовин (природних або штучних), що супроводиться звиканням і непереборним потягом до постійного поновлення їх прийому з метою отримання специфічних переживань, різних біо- і психотропних ефектів, а також для полегшення психічного або фізичного стану за їх відсутності. У цьому разі визначається зміна поведінки і особистості споживача. Всі різновиди наркоманії об'єднані загальними причинами появи розвитку, перебігу і наслідку. Слово “наркоманія” походить від грецьких “narke”- затьмарення свідомості, заціпеніння, оніміння, паралічі та “наркозис” - смерть, манія, божевілля, безумство, пристрасть. У цих словах є коротке пояснення стану, до якого потрапляє той, хто приймає наркотики, а також наслідки їх прийому.

Питання наркоманії ще постало перед суспільством з прадавніх часів. Ніхто і не підозрював, що ця хвороба призведе до великих втрат, а найголовніше до втрати молодих, енергійних, талановитих особистостей у руках яких знаходиться майбутнє нашої держави та перш за все наших дітей. На сьогоднішній день питання боротьби з наркоманією стоїть на одному рівні з питанням стосовно боротьби зі злочинністю.

Звичайно - це одні з найважливіших соціальних трагедій. Адже вони пов'язані один з одним, так як майже 45% злочинів вчиняються у стані наркотичного сп'яніння. На жаль, на сьогоднішній день суспільство не винайшло ліків від цієї страшної хвороби. Законодавство нашої держави ще недосконале для боротьби з наркоманією. Кожний рік число зростає і на даний момент сягає 16% (1 млрд. чол., коли всього населення у світі приблизно 6 млрд. ). Як видно, наркоманія - це “Ахіллесова п'ята” не лише нашої держави але й усього світу.

На сьогоднішній день вирішення проблеми наркоманії означає позбутися майже половини проблем, які постають перед державою та суспільством. Це першочергове завдання органів державної влади та громадян , як України, так і інших країн.

Зростання наркоманії - призводить до зростання захворюваності на СНІД, ще однієї хвороби ХХ століття.

В кінці ХХ ст. людство зіткнулося з появою нової вірусної хвороби - СНІДУ (синдрому надбаного імунодефіциту). Цим терміном позначено кінцеву стадію ВІЛ-інфекції (вірусу імунодефіциту людини) - збудника СНІДУ.

Вперше, офіційно СНІД, як хворобу було визнано у 1981 році в США. За думкою американського вченого Роберта Галло, ВІЛ виник дуже давно і розповсюджувався в ізольованих від зовнішнього світу групах корінного населення Африки. Економічне освоєння територій і розширення контактів сприяло розповсюдженню вірусу в інших регіонах.

Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який викликає (синдром) клінічних ознак, які обумовлені глибоким ураженням імунноїтсистеми організму. Стійкість цього вірусу у зовнішньому середовищі евисока. Він гине при температурі + 100 С миттєво, при + 56 С протягом 30 хвилин, швидко руйнується під дією спирту, ефиру, ацетону, пероксиду, водню, хлоровмістких препаратів та сонячних променів. Збудник СНІДу виявляється в різних біологічних рідинах організму, в найбільших концентраціях він присутній в крові і спермі. ВІЛ уражає живі клітини (лімфоцити) і розвивається в них. Живі клітини використовуються як "інкубатор", в якому відбувається їхній поділ і розмноження. Розміри ВІЛ дуже малі: на лінії довжиною в 1 см може розміститись близько 100 тис. вірусних частинок. Вірус повільно викликає тривалу хворобу з певним латентним періодом (час з моменту ураження до проявів хвороби) від 1 до 15 років. При цьому людина, яка заразилася, відчуває себе здоровою, являючись джерелом розповсюдження хвороби.

Початковими, найбільш характерними ознаками є одночасне збільшення 2-3 груп лімфатичних вузлів, слабкість і швидка втома, тривала (більше 1-2 місяців) підвищена температура тіла без поважних причин, нічна пітливість, швидке зниження ваги тіла, гнійно-запалювальні висипи на слизовій оболонці ротової порожнини, статевих органів і шкіри, та ін. Встановлення діагнозу СНІД потребує обов'язково лабораторного підтвердження. ВІЛ не живе в організмі тварини. Для своєї життєдіяльності і розмноження він потребує у клітинах людини і тому не може передаватися від тварини до людини. Отже отримати ураження вірусом, який викликає СНІД, можливо тільки від людини, яка є сама джерелом ВІЛ-інфекції.

Ураження може відбуватися у випадку, коли вірус потрапив в організм завдяки крові, спермі або піхвовим виділенням ВІЛ-інфікованої людини. Отже, можна говорити про три шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

- статевий;

- парентеральний (проникнення вірусу в кров);

- вертикальний (від ВІЛ - інфікованої матері дитині).

Проникнення вірусу в організм можливе у таких ситуаціях:

1. При ін'єкційному введенні наркотиків (спільне користування одним шприцом та голкою), при виготовленні наркотику з додаванням до розчину крові, при розборі наркотику різними шприцами з однієї спільної посудини.

2. При використанні нестерильних хірургічних інструментів, а також інструментів, для здійснення татуювання і персінгу.

3. При незахищених сексуальних контактах з ВІЛ-інфікованим партнером або партнершею.

4. Під час пологів і годування грудним молоком від ВІЛ-інфікованої матері дитини.

Всесвітня організація здоров'я занепокоєна стабільним зростанням темпів поширення епідемії ВІЛ у східному Європейському регіоні, число людей, що живуть з ВІЛ, за оцінками ВООЗ, збільшилося в три рази з 2000 року. Прогрес у західній частині регіону показує, що своєчасно вжиті заходи та систематична діяльність може забезпечити контроль над епідемією ВІЛ/СНІД. Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні є однією з найтяжчих серед країн Східної Європи та Співдружності незалежних держав. абсолютна кількість зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфекції в Україні постійно збільшується за виключенням 1998 та 1999 років. На фоні цієї негативної тенденції єдиним позитивом є те, що динаміка обсягів збільшення числа інфікованих зменшується, і на кінець 2011 року становила 3,6%, для прикладу в 2006 році у порівнянні з 2005 роком, показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в цілому по країні збільшився на 16,8%.

Ці дані свідчать про перші ознаки стабілізації епідемічної ситуації в країні. В останні роки спостерігається стала тенденція до зниження частки випадків захворювань на ВІЛ-інфекцію у віковій групі 15 - 24 років серед усіх вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції - з 2007 по 2011 рр.: 15%; 13%; 12%; 11% та 9%, що підтверджує висновок про досягнення перших ознак стабілізації епідемічної ситуації з ВІЛ-інфекції.

Епідемія ВІЛ-інфекції з 1997 року поширилася на всі адміністративні території України. Існує значна різниця у поширеності ВІЛ-інфекції у регіонах України. Найвищі показники поширеності ВІЛ-інфекції, за даними диспансерного обліку, зареєстровано у південно-східних регіонах країни: Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Миколаївській областях, місті Севастополь, а також в АР Крим (605,9 - 361,6 на 100 тис. населення), де ці показники значно перевищують середній у країні, який на початок 2012 року складав 264,3 на 100 тис населення. Найнижчі показники поширення ВІЛ-інфекції, зареєстровано в західних областях, окрім Волинської області.

За даними МОЗ України у першому півріччі 2012р. в Україні зареєстровано 10051 випадків ВІЛ-інфекції і 5168 випадків СНІДу, тобто, на тлі зростання кількості осіб з вперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції реєструється «повномасштабна епідемія СНІДу». А в 11-ти регіонах країни ситуація ще гірше - співвідношення вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції та СНІДу дорівнює 1,3:1 при середньо українському аналогічному показнику 1,9:1. Наприклад, Запорізька область - 252 випадки ВІЛ-інфекції та 193 СНІДу, Черкаська - 248 випадків ВІЛ-інфекції та 185 СНІДу, м. Севастополь - 108 випадків ВІЛ-інфекції та 80 СНІДу. Майже така сама ситуація в Донецькій, Хмельницькій, Полтавській, Волинській, Вінницькій, Дніпропетровській, Харківській та Київській областях, при цьому найбільша частка випадків СНІДу виявляється серед ВІЛ-інфікованих осіб, які перебувають на диспансерному обліку.

При аналізі показників захворюваності на ВІЛ-інфекцію може скластися враження, що ситуація в західних областях країни - Закарпатській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській, де рівні захворюваності на ВІЛ-інфекцію, за той же період, складали від 3,5 до 7,1 на 100 тис. населення, залишається відносно благополучною. Проте за результатами дозорних досліджень 2011 р., були отримані високі показники інфікування ВІЛ серед споживачів ін'єкційних наркотиків у м.Львів - 30,8%, Івано-Франківську - 18,8%, Тернополі - 9,5%. Дана проблема має серйозне соціальне загострення, адже вірус імунодефіциту розповсюджується в основному завдяки безвідповідальному ставленню до власного здоров'я представників групи ризику, нехтування будь-якими моральними та фізіологічними нормами.

Виходячи з динаміки розвитку глобальної проблеми ВІЛ/СНІДу, для запобігання ймовірному ураженню, перш за все варто пам'ятати, що запорукою здоров'я кожного з нас є дотримання елементарних норм гігієни, морально-етичних принципів та ведення здорового способу життя, і жодна державна програма чи передовий медичний препарат не зможе вдало вирішити проблему.

Також набула поширення в Україні - ігрова залежність.

Криваве вбивство в букмекерській конторі на Садовій. Безліч жертв по всій території України. Небувале зростання числа самогубств. Причиною цьому всьому стала ігрова залежність. «Безневинна пристрасть» людства, на яке у всі часи закривали очі, офіційно було визнано хворобою лише в 1981 році в Німеччині і в 1984 році в США.

За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров'я від неї страждає 0,8 - 1% населення, 90% з яких - чоловіки. На сьогоднішній день, в Москві, наприклад, кількість ігроманів перевалило за позначку 300 000 чоловік.

У нас в Україні досі не ведеться офіційний облік цих хворих. Незважаючи на те, що в нашій країні офіційно заборонений гральний бізнес, ні для кого не секрет, що підпільні казино працюють, а ігрові контори просто називаються «прийом електронних платежів» або «інтерактивний клуб». Саме ця доступність і робить проблему жахливою. Крім того, ігроманія рідко зустрічається як єдина проблема, найчастіше вона поєднується з алкоголізмом (43%), наркоманією (11%) та іншими психічними захворюваннями (25%) і це ще більше ускладнює лікування.

У клінічному перебігу можна розрізнити дві форми цієї залежності: лудоманія (коли людина ще в змозі боротися з хворобою і в його прагненні відігравати лежать конструктивні мотиви) і гемблінг (клінічний стан, що характеризується обсесивним, нестримним потягом грати, при цьому сам пацієнт твердо знає, що ніколи не виграє).

Перша форма з плином часу переходить у другу (у чоловіків приблизно через п'ять років, у жінок - через рік). Особливо характерним практично у всіх ігроманів є, як вони самі озвучують, прагнення «відігратися», зауважте, не продуктивне «виграти», а страдницьке бажання невдахи, яке ще більше погіршують перебіг хвороби. Ігрова залежність негативно позначається і на фізичному здоров'ї пацієнтів - це і загальна астенізація і проблеми з серцево- судинною системою. Але найбільша шкода ігроманії - соціальна. За статистикою, кожен залежний створює фінансові проблеми від 15-ти до 30-ти близьким людям, не кажучи вже про поламані долі і небезпеки для себе та оточуючих.

У нашій наркологічній клініці ігрова залежність є, мабуть одним з найскладніших захворювань. І це обумовлено тим, що пацієнти з цією проблематикою є найбільш брехливими, крім того, в таких випадках дуже обмежений арсенал психотерапевтичних і фармакологічних засобів лікування цієї хвороби. І, незважаючи на це, її можна і потрібно лікувати.

Забруднене навколишнє середовище, вживання неякісної їжі, несприятливі умови проживання, стреси далеко неповний список проблем які призводять українців до, так званої, тихої смерті - гіпертонії.

У 2009 р. Україна втратила більш ніж 460 тисяч людських життів внаслідок смертності від серцево-судинних захворювань. Щодо захворюваності на хвороби системи кровообігу в цілому, то у 2009 році було зареєстровано 5.271,8 випадків з діагнозом, встановленим вперше в житті, на 100 000 населення. Відповідно, поширеність серцево-судинних захворювань становила 56.274,0 на 100 000 населення.

Високий тиск може викликати серйозні проблеми. Згідно з офіційними даними Міністерства охорони здоров'я України, кожен четвертий молодий українець страждає від такого захворювання як гіпертонія. Приміром, в Америці подібною недугою страждає тільки кожен шостий. Слід зазначити, що в дану категорію потрапляють люди працездатного віку. Дослідження показали, що лише близько 45% українських гіпертоніків обізнані про своє захворювання. Алкоголь, куріння, вживання гормональних препаратів, впливають на підвищення артеріального тиску. Ця проблема зустрічається навіть у підлітків до 18 років. Вся підступність гіпертонії полягає в тому, що воно практично не має очевидних симптомів, і якщо людина ніколи не міряла тиск, вона може навіть не підозрювати про те, що у неї підвищений артеріальний тиск. Більшість молодих людей не вважають за необхідне регулярно стежити за власним артеріальним тиском. Проте причиною 75% випадків інфарктів та 60% інсультів є саме підвищений артеріальний тиск.

Високий артеріальний тиск, також зване гіпертонією, небезпечно, так як воно змушує серце працювати більш інтенсивно, щоб перекачувати кров в організм, і може викликати закупорку артерій або атеросклероз і серцеву недостатність.

Який артеріальний тиск вважається «оптимальним»?

Існує кілька категорій артеріального тиску, включаючи:

· Оптимальний: Менше ніж 120/80

· Прегіпертонія: 120-139 / 80-89

· Підвищений артеріальний тиск першого ступеня: 140-159 / 90-99

· Підвищений артеріальний тиск другого ступеня: 160 і більше / 100 і більше

Люди з артеріальним тиском вище норми, повинні проконсультуватися з лікарем про те, як його знизити.

Причини високого артеріального тиску

Точні причини високого артеріального тиску невідомі. Однак деякі фактори можуть викликати його появи, такі як:

Куріння

Зайва вага

Малорухливий спосіб життя

Вживання великої кількості солі

Надмірне вживання алкоголю (більше 1-2 склянок на день)

Стрес

Літній вік

Генетика

Випадки гіпертонії в сім'ї

Хронічна ниркова недостатність

Захворювання надниркової залози або щитовидної залози

Первинна (ессенціальна) гіпертонія

У 95% відомих випадках захворювання гіпертонією в Україні, першопричина захворювання не може бути визначена. Цей тип підвищеного артеріального тиску називається первинною гіпертонією.

Хоча первинна гіпертонія є в якійсь мірі загадковим захворюванням, її пов'язують з деякими факторами ризику. Високий артеріальний тиск часто є генетичним фактором, і від нього частіше страждають чоловіки, ніж жінки. Вік і расова приналежність також відіграють свою роль. У США афроамериканці в 2 рази більше схильні до ризику високого артеріального тиску, ніж білі люди. Однак після 44 років ця різниця зменшується. Афро-американки старше 65 років мають найвищий відсоток захворювання.

Первинна гіпертонія також багато в чому залежить від раціону і способу життя людини. Особливо очевидна зв'язок між сіллю і високим тиском. Люди, що проживають на північних островах Японії, споживають найбільше солі на душу населення у світі і мають найвищий показник захворювання гіпертонією. І навпаки, люди, які не додають солі в їжу, не мають ніяких ознак гіпертонії.

Більшість людей, які страждають підвищеним артеріальним тиском, «чутливі до солі», тобто будь-яку кількість солі, що перевищує мінімальну потребу організму, вже є для них занадто великим і викликає підвищений тиск. Серед інших чинників, які пов'язують з первинною гіпертонією, - ожиріння, діабет, стрес, недостатнє вживання калію, кальцію і магнію, фізична пасивність і хронічна алкогольна залежність.

Вторинна гіпертонія

У випадку з вторинною гіпертонією, завжди можна визначити пряму причину захворювання. Серед відомих причин вторинної гіпертонії перше місце займає захворювання нирок. Також гіпертонія може бути викликана пухлинами та іншими патологіями, в результаті яких наднирники (маленькі залози, розташовані над нирками) виділяють надмірну кількість гормонів, які підвищують артеріальний тиск. Протизаплідні таблетки - особливо ті, що містять естроген, - і вагітність також можуть викликати високий тиск, так само як і медикаменти для звуження кровоносних судин.

До ХХ ст. головною причиною передчасної смерті людини були інфекційні захворювання. Епідемії чуми, сибірки, холери забирали сотні тисяч, а іноді й мільйони життів щороку. Але вже з другої половини минулого століття ситуація докорінно змінилась. Наразі йдеться про епідемії неінфекційних захворювань: онкологічних, цукрового діабету та, насамперед, серцево-судинної патології. У 1999 р. саме на неінфекційні захворювання припало 43% загальної кількості хвороб та близько 60% випадків смерті, з яких майже половина була пов'язана з серцево-судинними захворюваннями (дані представлено на 55-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я). Згідно з прогнозами в 2020 р. неінфекційні хвороби становитимуть 60% від усієї патології і 73% летальних випадків.

Таким чином, одним із найважливіших завдань сьогодення є зміна суспільної свідомості відносно ставлення до власного здоров'я. Реалізація цього завдання має відбуватись як на регіональних, так і на загальнонаціональному рівнях.

Потрібна підтримка з боку влади, і співпраця із засобами масової інформації та медичною ланкою того чи іншого регіону.

Використовуючи власний і світовий досвід, можна зробити висновок, що найефективнішим запобіжним засобом збереження здоров'я населення є поєднання загальнонаціональних програм із активними діями на місцевому рівні. Профілактика хвороб - це завдання всього суспільства, а не лише медицини. Основні сили необхідно спрямувати на покращання мотивації населення стосовно збереження власного здоров'я.

Размещено на Allbest.ru