Охорона праці в галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конспект лекцій

З курсу «Охорона праці в галузі»

1. Основні поняття організації охорони праці в галузі

Виробниче середовище - частина техносферы, що володіє підвищеною концентрацією негативних чинників. Основними носіями травмуючих і шкідливих чинників у виробничому середовищі є машини і технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, різні джерела енергії.

Охорона праці - система законодавчих актів і відповідних їм соціально-економічних, організаційних, технічних, гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів і засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Охорона праці розглядає питання техніки безпеки і виробничої санітарії.

Техніка безпеки - система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників.

Виробнича санітарія - система організаційних заходів і технічних засобів, що запобігають або зменшують дію на працюючих шкідливих виробничих чинників.

Небезпечний виробничий чинник - це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до травми або погіршення його здоров'я. До таких чинників відносяться: рухоме машини і механізми (підйомно-транспортне устаткування); електричні ланцюги, замикання яких може відбутися через тіло людини; підвищений рівень статичної електрики; підвищена або знижена температура навколишнього середовища і ін.

Шкідливий виробничий чинник - це чинник, дія якого на того, що працює в певних умовах приводить до захворювання або зниження працездатності.

Безпека праці - стан умов праці, при яких відсутні небезпечні і шкідливі чинники. До шкідливих виробничих чинників відносяться: підвищена запилена в робочій зоні; підвищена або знижена температура, відносна вологість, рухливість повітря; підвищений рівень шуму і вібрацій; підвищений рівень електромагнітних і електростатичних полів, іонізуючих, теплових, ультрафіолетових випромінювань; недостатня освітленість і ін.

Залежно від рівня і тривалості дії виробничий чинник може стати небезпечним. Наприклад, крупні зважені частинки в повітрі робочої зони можуть стати причиною травмування очей, а дрібні - з часом викликати професійні захворювання легенів (пневмокониоз). Пари і гази можуть викликати як гостре ураження слизистих оболонок органів зору, так і професійне захворювання - кон'юнктивіт.

Пожежна безпека - стан об'єкту, при якому зі встановленою вірогідністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі, дії на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

2. Нормативна і нормативно-технічна документація

Нормативна документація визначає вимоги до умов праці, тобто до рівня шкідливих виробничих чинників.

Нормативно-технічна документація забезпечує захист тих, що працюють від дії небезпечних і шкідливих чинників, визначає вимоги до виробничого устаткування і виробничих приміщень, до організації і проведення технологічних процесів, створення і застосування засобів захисту.

Вимоги нормативної і нормативно-технічної документації повинні враховуватися як на етапі експлуатації споруд, устаткування, засобів захисту і проведення технологічних процесів, так і на етапі їх проектування.

Нормативна документація представляється нормами і правилами Мінохоронздоров'я і стандартами Держстандарту. Нормативно-технічна документація включає правила, норми, інструкції, стандарти.

Норми і правила по охороні праці підрозділяються на єдині, міжгалузеві і галузеві. Дія єдиних норм і правил розповсюджуються на всі галузі народного господарства. Вони приймаються директивними органами спільно або за угодою з профспілковими організаціями і містять найважливіші вимоги, єдині для всього народного господарства. Аналогічний порядок прийнятий для міжгалузевих норм і правил, що розповсюджуються на декілька галузей або на окремі види виробництва або робіт у всіх галузях. Галузеві норми і правила по охороні праці зважають на специфіку окремих галузей народного господарства і розповсюджуються на всі їх підприємства. Вони затверджуються міністерствами, органами державного нагляду спільно або за угодою з Центральним Комітетом профспілки галузі.

Інструкції по охороні праці бувають типовими (для робочих основних підприємств), галузевими і такими, що діють в масштабі підприємства. В даний час основними видами нормативно-технічної документації є система стандартів безпеки праці, що діє (ССБТ).

3. Система стандартів безпеки праці

В рамках системи стандартів безпеки праці (ССБТ) проводиться взаємна ув'язка, систематизація всієї існуючої нормативної і нормативно-технічної документації по безпеці праці, в т.ч. численних норм і правил по техніці безпеки і виробничої санітарії як загальнодержавного, так і галузевого значення. ССБТ є багаторівневою системою взаємозв'язаних стандартів, направленою на забезпечення безпеки праці. ССБТ є нормативно-технічною основою переходу від техніки безпеки до безпечної техніки.

Стандарти ССБТ можуть бути державними, галузевими і стандартами підприємств. Галузеві стандарти розробляються з урахуванням специфіки галузі і можуть містити вимоги жорсткіші, ніж у відповідному державному стандарті (зниження рівня вимог в галузевому стандарті в порівнянні з вимогами в державному стандарті не допускається). Такий же підхід прийнятий в стандартах підприємств. ССБТ включає наступні взаимоподчинены системи:

Стандарти підприємства - СТП

Галузеві стандарти - ОСТ

Державні стандарти - ГОСТ

Організаційно-методичні стандарти

Основ побудови і впровадження ССБТ

1 Державні стандарти

вимоги, норми по видах небезпечних і шкідливих виробничих чинників

2 Стандарти вимог безпеки до виробничому устаткуванню

3 Стандарти вимог безпеки до виробничим процесам

Стандарти вимог безпеки до засобів захисту

Стандарти вимог безпеки до будівель і споруд

Стандарти підсистеми «0» встановлюють цілі, завдання, область розповсюдження, структуру ССБТ і особливості узгодження стандартів ССБТ, термінології в області охорони праці; класифікацію небезпечних і шкідливих виробничих чинників, принципи організації роботи по забезпеченню безпеки праці в промисловості.

Об'єктами стандартизації на підприємствах є: організація робіт по охороні праці; контроль стану умов праці; планування робіт по безпеці праці; порядок стимулювання роботи по забезпеченню безпеки праці; організація навчання і інструктажа що працюють по безпеці праці і всіх інших робіт, якими займається служба охорони праці.

Стандарти підсистеми «1» встановлюють вимоги по видах небезпечних і шкідливих виробничих чинників і гранично допустимі значення їх параметрів; методи контролю нормованих параметрів небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Стандарти підсистеми «2» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничого устаткування, вимоги безпеки до окремих груп виробничого устаткування; методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «3» встановлюють загальні вимоги безпеки до виробничих процесів; вимоги безпеки до окремих груп технологічних процесів, методи контролю виконання вимог безпеки.

Стандарти підсистеми «4» встановлюють класифікацію засобів захисту; методи контролю і оцінки засобів захисту, вимоги безпеки до них.

Стандарти підсистеми «5» встановлюють вимоги безпеки до будівель і споруд.

4. Правове забезпечення безпеки діяльності на виробництві

У основі державної політики в області охорони праці лежить принцип профілактики травматизму і професійної захворюваності, що знайшло віддзеркалення у всіх нормативних і законодавчих актах.

Право на безпечну працю закріплене в Конституції України

Основні законодавчі акти, що забезпечують безпечні і нешкідливі умови праці, представлені Кодексом законів про працю, прийнятий 10.12.1971 р. Під час переходу України до ринкової економіки до Кзот були внесені істотні зміни і доповнення. На даний момент Кодекс складається з 20 розділів і 265 статей. Також основними законодавчими актами є Цивільний кодекс і Основи законодавства України про охорону праці.

КЗОТ містить розділ про Охорону праці, яка включає 21 статтю, де регламентується безпека праці на виробництві.

Згідно закону України від 01.07.1993 «Про колективні договори» питання забезпечення умов і охорони праці належать до найважливіших і повинні бути обов'язково обумовлені в трудовій угоді.

До законодавчих актів по охороні праці відносяться ухвали директивних органів: Уряди України, Госькомтруда, Держкомстату, Держбуду, Мінохоронздоров'я, а також інших органів по нагляду за безпекою праці. У виконання вказаних ухвал в галузях народного господарства розробляється нормативна і нормативно-технічна документація.

5. Організація і функції служб охорони праці на підприємстві

Організація роботи на підприємстві по створенню здорових і безпечних умов праці що працюють, попередженню нещасних випадків і професійних захворювань покладається на службу охорони праці. Вона є самостійним структурним підрозділом підприємства і підкоряється його безпосередньому керівникові або головному інженерові, проводить свою роботу спільно з іншими підрозділами підприємства і у взаємодії з комітетом профспілки, технічною інспекцією праці і місцевими органами державного нагляду за планом, затвердженому керівником або головним інженером підприємства.

Служба охорони праці відповідно до покладених на неї основних завдань виконує наступні функції:

проводить аналіз стану і причин виробничого травматизму і професійних захворювань, розробляє спільно з відповідними службами заходу щодо попередження нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, а також контролює їх виконання;

організовує роботу на підприємстві по проведенню паспортизації санітарно-технічного перебування на робочих місцях по підрозділах підприємства;

організовує спільно з відповідними службами підприємства розробку і виконання комплексного плану поліпшення умов праці, охорону праці і санітарно-оздоровчих заходів, а також бере участь в розробці угод по праці;

готує і вносить керівництву підприємства пропозиції по розробці і впровадженню досконаліших конструкцій, запобіжних пристроїв і інших засобів захисту від небезпечних виробничих чинників;

бере участь в роботі по впровадженню стандартів безпеки праці і наукових розробок по охороні праці;

проводить спільно з відповідними службами підприємства і за участю профспілкового активу перевірки технічного стану будівель, споруд, устаткування, ефективності роботи вентиляційних систем, стану санітарно-технічних пристроїв, санітарно-побутових приміщень;

контролює правильність складання і своєчасність надання заявок на придбання спецодягу, спецобладнання і інших засобів індивідуального захисту, а також устаткування і матеріалів для здійснення заходів щодо охорони праці;

надає допомогу підрозділам підприємства в організації контролю стану навколишнього виробничого середовища;

бере участь в роботі комісій з приймання в експлуатацію нових і після реконструкції об'єктів виробничого призначення, устаткування і машин, перевіряючи виконання вимог по забезпеченню здорових умов праці;

проводить ввідний інструктаж і надає допомогу в організації навчання працівників по питаннях охорони праці;

бере участь в роботі атестаційної комісії і комісії з перевірки знань фахівцями правив і норм по охороні праці, інструкцій по техніці безпеки.

6. Державний нагляд і суспільний контроль за дотриманням законодавства по охороні праці

Вищий нагляд за виконання законів про працю і правив по охороні праці

всіма міністерствами і відомствами, підприємствами, установами, організаціями і їх посадовими особами покладається на Генеральну прокуратуру. Крім того, контроль за охороною праці здійснюють і інші органи нагляду. Контроль за охороною праці можна умовно розділити на державний, державний профспілковий, відомчий, профспілковий суспільний, адміністративно-суспільний.

Державний контроль за охороною праці утворюється вищестоящими органами державної влади, в підпорядкуванні яких є спеціалізовані інспекції:

котлонагляд - здійснює нагляд за судинами, що працюють під тиском понад 0,7 атм (парові казани, балони із стислими і зрідженими газами і тому подібне);

газовий нагляд - перевіряє правильність ведення робіт по споруді і змісту газопроводів і газового устаткування;

нагляд за підйомно-транспортним устаткуванням контролює ліфти, підйомники, крани і тому подібне

Інженери-інспектори спеціалізованих інспекцій проводять реєстрацію і технічний огляд підконтрольного ним устаткування, видають дозвіл на його експлуатацію, контролюють дотримання правив і норм по техніці безпеки.

Контроль за охороною праці здійснюють також і спеціалізовані інспекції окремих міністерств:

Державна інспекція по промисловій енергетиці і енергонагляду здійснює контроль за електробезпекою

Санітарно-епідеміологічна служба здійснює нагляд за дотриманням гігієнічних норм, санітарно-гігієнічних і санітарно-епідеміологічних правил;

Інспекція морського і річкового регістрів контролює споруду і безпечну експлуатацію судів і інших плавучих засобів, а також стежить за дотриманням правил судноплавства;

Державна пожежна служба перевіряє дотримання правил протипожежної безпеки на об'єктах народного господарства.

Державний профспілковий контроль за охороною праці покладений на профспілки, В їх апараті є спеціальні органи, які здійснюють тільки державний контроль за охороною праці. Органами цього виду контролю є технічні інспекції профспілок.

Відомчий контроль проводять міністерства і відомства. Вони контролюють внутрівідомче дотримання законодавства про працю. Для цього створюються спеціальні служби охорони праці у вигляді відділів з апаратом інженерів по охороні праці, санітарних лікарів і інших фахівців.

Профспілковий суспільний контроль здійснюють суспільні інспектора і комісії з охорони праці комітетів профспілок. Голова комісії не може бути особою з складу адміністративного персоналу. Ця комісія контролює дотримання адміністрацією законодавства про працю, бере участь в підготовці і перевірці виконання угоди по охороні праці, вивчає причини виробничого травматизму, професійних захворювань і так далі

Адміністративно-суспільний контроль здійснюється адміністрацією підприємства або організації спільно з профспілковою організацією по схемі оперативного контролю.

7. Виробничий травматизм. Заходи по його попередженню

Виробнича травма є раптовим пошкодженням організму людини і втратою ним працездатності, викликане нещасним випадком на виробництві. Повторення нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом, називається виробничим травматизмом.

Нещасні випадки діляться:

по кількості пострадавших - на одиночные (постраждала одна людина) і групові (Постраждало одночасно два і більш за чоловік);

по тяжкості - на легені (уколи, подряпини, садно), важкі (переломи кісток, струс мозку), з летальним результатом;

залежно від обставин - пов'язані з виробництвом, не пов'язані з виробництвом, але пов'язані з роботою, і нещасні випадки в побуті.

Нещасні випадки на території підприємства повинні бути обов'язково розслідувані. охорона праця стандарт травматизм

Керівник ділянки робіт, де відбувся нещасний випадок, зобов'язаний: організувати долікарську і медичну допомогу; запобігти повторенню нещасного випадку; терміново повідомити про нещасний випадок керівникові підприємства і профспілці; протягом трьох діб розслідувати нещасний випадок спільно з інспекторами по охороні праці; скласти акт про нещасний випадок в двох екземплярах (один - керівникові підприємства, другий - пострадавшему).

Якщо груповий нещасний випадок важкий або із смертельним результатом - керівник зобов'язаний повідомити технічного інспектора профспілки, вищестоящому господарському органу і в прокуратуру по місцю знаходження підприємства, Держміськтехнагляду або Енергонагляду по підконтрольних ним об'єктах. Кожен такий випадок підлягає спеціальному розслідуванню технічним інспектором профспілки в строк не більше 7 днів.

Про наслідки нещасного випадку адміністрація повинна повідомити профспілковий комітет, технічну інспекцію. У разі інвалідності, що виникає в результаті каліцтва, потерпілому призначається пенсія, йому відшкодовується матеріальний збиток унаслідок втрати непрацездатності у розмірі різниці між втраченим середньомісячним заробітком і пенсією по інвалідності.

8. Аналіз причин травматизму

Однією з найважливіших умов боротьби з травматизмом є аналіз причин його виникнення. Причини підрозділяються на:

технічні - в більшості випадків виявляються в конструктивних недоліках устаткування, освітлення, несправності інструментів;

організаційні - недотримання правил техніки безпеки, низька трудова дисципліна, неправильна організація праці.

Результат аналізу травматизму залежить від достовірності і ретельності оформлення актів про нещасні випадки.

Аналіз причин нещасних випадків на виробництві проводять з метою вироблення заходів щодо їх усунення і попередження. Для цього використовуються такі методи аналізу, як монографічний, топографічний і статистичний.

Монографічний метод передбачає багатобічний аналіз причин безпосередньо на робочих місцях. При цьому вивчаються організація і умови праці, стан устаткування, інвентаря, інструментів.

Топографічний метод дозволяє встановити місце найбільш частих випадків травматизму.

Статистичний метод заснований на вивченні кількісних показників даних звітів про нещасні випадки на підприємстві. При цьому використовуються в основному коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму.

Коефіцієнт частоти (Кч) визначає число нещасних випадків на тих, що 1000 працюють за звітний період:

де Нс - число нещасних випадків за звітний період з втратою працездатності понад три дні; Ср - среднесписочное число тих, що працюють.

Коефіцієнт тяжкості травматизму (Кт) показує середня кількість днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок за звітний період:

де Дн - загальна кількість днів непрацездатності; Нс - кількість нещасних випадків.

9. Види інструктажу по техніці безпеки

Ефективним заходом щодо зниження травматизму є кваліфіковане проведення таких видів інструктажів, як ввідний, на робочому місці, періодичний, плановий і поточний.

Ввідний інструктаж повинні проходити працівники, що вперше поступили на підприємство, а також що вчаться, направлені для виробничої практики. Ввідний інструктаж знайомить з правилами по техніці безпеки, внутрішнього розпорядку підприємства, основними причинами нещасних випадків і порядком надання першої медичної допомоги при нещасному випадку.

Інструктаж на робочому місці (первинний) повинні пройти працівники, що знов поступили на підприємство або переведені на інше місце роботи, а також що вчаться, проходять виробничу практику. Цей інструктаж покликаний ознайомити з правилами техніку безпеки безпосередньо на робочому місці, а також з індивідуальними засобами захисту.

Періодичний (повторний) інструктаж проводиться з метою перевірки знань і умінь працівників застосовувати навики, отримані ними при перших інструктажах. Проводиться не рідше за один раз на 6 місяців для працівників торгівлі і громадського харчування, не рідше за один раз на 3 місяці - для працівників промислових підприємств.

Позаплановий інструктаж проводиться на робочому місці при заміні устаткування, зміні технологічного процесу або після нещасних випадків із-за недостатності попереднього інструктажа.

Поточний інструктаж проводиться після виявлення порушень правив і інструкцій по техніці безпеки або при виконанні робіт по допуску-наряду.

Проведення інструктажа на робочому місці покладається на керівника ділянки. На підприємстві повинна бути заведена книга обліку проведення інструктажа. Спеціальні курсові заняття по техніці безпеки організовуються для осіб, які за умовами роботи наражаються на підвищену небезпеку.

10. Негативні чинники виробничого середовища

Негативні чинники підрозділяються на чотири основні групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

Фізичні чинники - запилені повітря; вібрації; акустичні коливання; інфразвук, ультразвук і шум; статична електрика; електромагнітні поля і випромінювання; ультрафіолетова радіація; іонізуюче випромінювання; електричний струм; рухомі машини і механізми; висота; падаючі предмети; підвищені (знижені) температури; недостатня освітленість.

Хімічні чинники - речовини і з'єднання, що різні по агрегатному стану і володіють токсичною, дратівливою, сенсибилизирующим, канцерогенним і мутагенним дією на організм людини і що впливають на його репродуктивну функцію (загазованість робочої зони, попадання отрут на шкіру і слизисту оболонку, а також в шлунково-кишковий тракт).

Біологічні чинники - патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси і ін.) і продукти їх життєдіяльності, а також тварини і рослини.

Психофізіологічні чинники - фізичні перевантаження (статичні - робота в незручній позі; динамічні - під'їм і перенесення тяжкості, ручну працю); нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження; перенапруження аналізаторів - робота диспетчерів; монотонність праці; емоційні перевантаження).

Конкретні виробничі умови характеризуються сукупністю негативних чинників, а також розрізняються по рівню шкідливих чинників і ризику прояву травмуючих чинників. Джерелами негативних дій на виробництві є не тільки технічні пристрої. На рівень травматизму роблять вплив психофізичний стан і дія тих, що працюють.

11. Оцінка негативних чинників

При оцінці дії негативних чинників на людину враховується ступінь їх впливу на здоров'ї і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливості розвитку останніх.

При оцінці допустимості дії шкідливих чинників на організм людини виходять з біологічного закону суб'єктивної кількісної оцінки подразника Вебера-фехнера. Він виражає зв'язок між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного відчуття: реакція організму прямо пропорційна відносному приросту подразника.

На базі цього закону побудовано нормування шкідливих чинників. Щоб виключити необоротні біологічні ефекти, дія чинників обмежується гранично допустимими концентраціями (ГДК) або гранично-допустимими рівнями (ПДУ).

ГДК (ПДУ) - це максимальне значення чинника, яке, впливаючи на людину (ізольовано або у поєднанні з іншими чинниками), не викликає у нього і його потомства біологічних змін навіть прихованих і таких, що тимчасово компенсуються, зокрема захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушень фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумовій працездатності).

При ухваленні ГДК і ПДУ керуються принципами:

пріоритет медичних і біологічних свідчень до встановлення санітарних регламентів перед іншими підходами (технічною досяжністю, економічними вимогами);

пороговость дії несприятливих чинників (зокрема хімічних сполук з мутагенним або канцерогенним ефектом дії, іонізуючої випромінювання);

випередження розробки і впровадження профілактичних заходів появи небезпечного і шкідливого чинника.

12. Комбіновані дії шкідливих речовин на здоров'ї людини

В умовах місця існування, особливо у виробничих умовах, людина піддається, як правило, дії багаточинника, ефект якої може виявитися значнішим, ніж при ізольованій дії того або іншого чинника.

Встановлено, що токсичність отрут в певному температурному діапазоні є найменшою, посилюючись як при підвищенні, так і при пониженні температури. Посилення токсичної дії при підвищених температурах повітря відмічене відносно багатьох летючих отрут: пари бензину, пари ртуті, оксидів азоту. Низькі температури підвищують токсичність бензолу, сірковуглеця.

Підвищена вологість повітря збільшує небезпеку отруєнь особливо дратівливими газами. Зміна атмосферного тиску також впливає на токсичний ефект. При зниженому тиску посилюється дія таких отрут, як бензол, алкоголь, оксиди азоту, ослабляється токсична дія озону.

З безлічі поєднань несприятливих чинників найчастіше зустрічаються пылегазовые композиції. Газ адсорбуються на поверхні частинок і захоплюються всередину їх скупчень. При цьому локальна концентрація адсорбованих газів може перевищувати їх концентрацію безпосередньо в газовій фазі.

Розглядаючи комбіновану дію несприятливих чинників фізичного і хімічного середовища, слід зазначити, що на високих рівнях дії спостерігається потенціювання, антагонізм і незалежний ефект. На низьких рівнях, як правило, спостерігаються аддитивні залежності. Відоме посилення ефекту токсичної дії свинцю і ртуті, бензолу і вібрації, карбофоса і ультрафіолетового випромінювання, шуму і марганецсодержащих аерозолів.

Шум і вібрація завжди підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Шум підсилює токсичний ефект оксиду вуглецю, стиролу, крекинг-газа, вібрація - кобальту, кремнієвому пилу, дихлорэтану.

Ультрафіолетове випромінювання, роблячи вплив на взаємодію газів в атмосферному повітрі, сприяє утворенню смогу. При ультрафіолетовому випромінюванні можлива сенсибілізація організму до дії деяких газів.

Велике практичне значення має проблема комбінованого впливу іонізуючого випромінювання і хімічного чинника. Особливо злободенні два аспекти цієї проблеми: перший - зменшення руйнуючої дії радіації шляхом одночасної дії шкідливої речовини, використовуючи явище антагонізму; другий - посилення ефекту дії унаслідок синергізму радіаційної дії і теплоти, радіації і кисню.

Важка фізична праця супроводжується підвищеною вентиляцією легенів і посиленням швидкості кровотека, що приводить до збільшення кількості отрути, що поступає в організм. Крім того, інтенсивне фізичне навантаження може приводити до виснаження механізмів адаптації з подальшим розвитком професійно обумовлених захворювань.

13. Нормування змісту шкідливих речовин в атмосфері

Для обмеження несприятливої дії шкідливих речовин застосовують гігієнічне нормування їх вмісту в різних середовищах. У зв'язку з тим, що вимоги повної відсутності промислових отрут в зоні дихання що працюють часто нездійсненно, особливої значущості набуває гігієнічна регламентація змісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони. Така регламентація проводиться в три етапи: 1) обгрунтування орієнтування безпечного рівня дії (ВЗУВШИ); 2) обгрунтування ГДК; 3) коректування ГДК з урахуванням умов праці тих, що працюють і умов їх здоров'я.

Орієнтування безпечний рівень дії встановлюють тимчасово, на період, передуючий проектуванню виробництва. Значення ВЗУВШИ визначається шляхом розрахунку по физико-хімічних властивостях або шляхом інтерполяцій і екстраполяцій в гомологических рядах з'єднань або за показниками гострої токсичності. ВЗУВШИ повинні переглядатися через два роки після їх твердження.

Гранично допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі робочої зони - це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом 8 годин або при іншій тривалості, але що не перевищує 41 ч в тиждень, протягом всього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддалені терміни життя сьогодення або подальшого поколінь.

Початковою величиною для встановлення ГДК є поріг хронічної дії Limch, в який вводиться коефіцієнт запасу Кз:

ГДК = Limch/Кз

ГДК встановлюють на рівні в 2-3 рази нижчому, ніж Limch. При обгрунтуванні коефіцієнта запасу враховують коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КВІО), виражені кумулятивні властивості, можливість кожно-резорбтивного дії, чим вони значніше тим більше обираний коефіцієнт запасу. При виявленні специфічної дії - мутагенного, канцерогенного, сенсибилизирующего - приймаються найбільші значення коефіцієнта запасу (10 і більш).

До недавнього часу ГДК хімічних речовин оцінювали як максимально разові Пдкмр. Перевищення їх навіть протягом короткого часу заборонялося. Останнім часом для речовин, що володіють кумулятивними властивостями (мідь, ртуть, свинець і ін.), для гігієнічного контролю введена друга величина - среднесменная концентрація Пдксс. Це середня концентрація, отримана шляхом безперервного або переривистого відбору проб повітря при сумарному часі не менше 75% тривалості робочої зміни, або средневзвешенная концентрація протягом зміни в зоні дихання що працюють на місцях постійного або тимчасового їх перебування.

Вміст речовин в атмосферному повітрі населених місць також регламентується ГДК, при цьому нормується середньодобова концентрація речовини. Крім того, для атмосфери населених місць встановлюють максимальну разову величину.

ГДК шкідливих речовин в повітрі населених пунктів - максимальна концентрації, що віднесені до певного періоду усереднювання (30 мін, 24 ч, 1 міс., 1 рік) і не надають при регламентованій вірогідності їх появи ні прямої, ні непрямої шкідливої дії на організм людини, включаючи віддалені наслідки для сьогодення і подальших поколінь, не знижують працездатності людини і не погіршуюче його самопочуття.

Максимальна (разова) концентрація Пдкмр - найбільш висока з числа 30-хвилинних концентрацій, зареєстрованих в даній крапці за певний період спостереження.

Середньодобова концентрація Пдкс - середня з числа концентрацій виявлених протягом доби або відбирана безперервно протягом 24 ч. У основу визначення середньодобової концентрації покладений принцип запобігання загальнотоксичній дії на організм.

14. Нормування змісту шкідливих речовин у водному середовищі

Нормування якості води річок, озер і водосховищ проводять відповідно до «Санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення» двох категорій: I - для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення; II - для водоймищ рибогосподарського призначення.

Правила встановлюють нормовані значення для наступних параметрів води водоймищ: вміст плаваючих домішок і зважених речовин, запах, присмак, забарвлення і температура води, значення рН, склад і концентрації мінеральних домішок і розчиненого у воді кисню, біологічна потреба води в кисні, склад отруйних речовин і хвороботворних бактерій.

Лімітуючий показник шкідливості (ЛПВ) для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення використовують трьох видів: санітарно-токсикологічний, загальносанітарний і органолептичний; для водоймищ рибогосподарського призначення разом з вказаними використовують ще два види ЛПВ: токсикологічний і рибогосподарський.

Санітарний стан водоймища відповідає вимогам норм при виконанні наступного співвідношення:

де Cim - концентрація речовини i-го ЛПВ в розрахунковому створі водоймища; Пдкi - гранично допустима концентрація i-го речовини.

Для водоймищ господарсько-питного і культурно-побутового призначення перевіряють виконання три, а для водоймищ рибогосподарського призначення - п'яти нерівностей. При цьому кожну речовину можна враховувати тільки в одній нерівності.

Гігієнічні і технічні вимоги до джерел водопостачання і правила їх вибору на користь здоров'я населення регламентуються Гостами, гігієнічні вимоги до якості питної води централізованих систем питного водопостачання вказані в санітарних правилах і нормах.

15. Нормування змісту шкідливих речовин в ґрунтах

Нормування хімічного забруднення грунтів здійснюється по гранично допустимих концентраціях (Пдкп). Це концентрація хімічної речовини (міліграм) в орному шарі грунту (кг), який не повинен викликати прямого або непрямого негативного впливу на дотичні з грунтом середовища і здоров'я людини, а також на самоочищающую здатність грунтів. По своїй величині Пдкп значно відрізняється від прийнятих ГДК для води і повітря. Це пояснюється тим, що надходження шкідливих речовин в організм безпосередньо з грунту відбувається у виняткових випадках в незначних кількостях, в основному через середовища, що контактують з грунтом (повітря, воду, рослини).

Регламентація забруднення здійснюється відповідно до нормативних документів. Розрізняють чотири різновиди Пдкп залежно від шляху міграції хімічних речовин в суміжні середовища:

ТБ - транслокационный показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту через кореневу систему в зелену масу і плоди рослин;

МА - міграційний повітряний показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту в атмосферу;

МВ - міграційний водний показник, що характеризує перехід хімічної речовини з грунту в підземні грунтові води і водні джерела;

ОС - загальносанітарний показник, що характеризує вплив хімічної речовини на самоочищающую здатність грунту і мікробіоценоз.

Для оцінки змісту шкідливих речовин в грунті проводять відбір проб на ділянці площею 25 м2 в 3-5 крапках по діагоналі з глибини 0,25 м, а при з'ясуванні впливу забруднень на грунтові води - з глибини 0,75-2 м в кількості 0,2-1 кг У разі застосування нових хімічних сполук, для яких відсутні Пдкп, розраховують тимчасові допустимі концентрації:

Вдкп = 1,23 + 0,48 Пдкпр

Де Пдкпр - гранично допустима концентрація для продуктів харчування (овочевих і плодових культур), міліграма/кг.

16. Шкідливі речовини

Шкідлива речовина - речовина, яка при контакті з організмом людини може викликати травми, захворювання або відхилення в стані здоров'я, що виявляються сучасними методами як в процесі контакту з ним, так і у віддалені терміни життя справжнього і наступного поколінь.

Хімічні речовини залежно від їх практичного використання класифікуються на:

промислові отрути, використовувані у виробництві: органічні розчинники (дихлорэтан), паливо (пропан, Бутан), фарбники (анілін);

отрутохімікати, використовувані в сільському господарстві: пестициди (гексахлоран), інсектициди (карбофос) і до.;

лікарські засоби;

побутові хімікати, використовувані у вигляді харчових добавок (оцетова кислота), засобу санітарії, особистої гігієни, косметики і т.д.;

біологічні рослинні і тваринні отрути, які міститися в рослинах і грибах (аконит, цикута), у тварин і комах;

отруйливі речовини (ОВ): зарин, Іприт, фосген і так далі

До отрут прийнято відносити лише ті, які свою шкідливу дію проявляють в звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях.

У організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і непошкоджену шкіру. Крім гострих і хронічних професійних інтоксикацій промислові отрути можуть бути причиною пониження стійкості організму до підвищеної загальної захворюваності.

Токсична дія шкідливих речовин характеризується показниками токсикометрии, відповідно до яких речовини класифікуються на: надзвичайно токсичні, високо токсичні, помірно токсичні і малотоксичні.

Ефект токсичної дії різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, його фізичних властивостей, тривалості надходження, хімізму взаємодії з біологічними середовищами (кров'ю, ферментами), а також від підлоги, віку, індивідуальної чутливості, шляхів надходження і виведення, розподілу в організмі, а також метеорологічних умов і інших супутніх чинників навколишнього середовища.

По виборчій токсичності виділяють отрути:

серцеві з переважною кардиотоксическим дією (багато лікарських препаратів, рослинні отрути, солі металів барію, калія, кобальту, кадмію);

нервові, такі, що викликають порушення психічної активності (чадний газ, фосфорорганічні з'єднання, алкоголь, наркотики, снодійні лікарські препарати);

печінкові (хлоровані вуглеводні, отруйні гриби, феноли, альдегіди);

ниркові (з'єднання важких металів, этиленгликоль, щавлева кислота);

кров'яні (анілін, нітрит, миш'яковистий водень);

легеневі (оксиди азоту, озон, фосген).

17. Кількісні показники токсичності шкідливих речовин

Показники токсиметрии і критерії шкідливих речовин - це кількісні показники токсичності і небезпеки шкідливих речовин. Токсичний ефект при дії різних доз і концентрацій отрут може виявитися функціональними і структурними змінами або загибеллю організму. У першому випадку токсичність прийнято виражати у вигляді порогових і недіючих доз, що діють, і концентрацій, в другому - у вигляді смертельних концентрацій.

Смертельна доза (DL) при введенні в організм або смертельні концентрації (CL) можуть викликати одиничні випадки загибелі (мінімальні смертельні) або загибель всіх організмів (абсолютно смертельні). Як показники токсичності користуються среднесмертельными дозами і концентраціями: DL50 і CL50 - це показники абсолютної токсичності. Среднесмертельная концентрація (CL50) - це концентрація речовини, що викликає загибель 50% піддослідних тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії (мг/м3). Среднесмертельная доза (DL50) - при введенні в шлунок (міліграм/кг). DLк50 - среднесмертельная доза при нанесенні на шкіру. Про небезпеку отрут також судять за значенням порогів вреднго дії і порогу специфічної дії.

Поріг шкідливої дії (одноразового або хронічного) - це мінімальна (порогова) концентрація (доза) речовини, при дії якої в організмі виникають зміни біологічних показників на організменому рівні, що виходять за межі пристосовних реакцій, або прихована паталогия. Поріг одноразової дії позначається Limac, поріг хронічного - Limch, поріг специфічного - Limsp.

Ступінь небезпеки речовини визначається як відношення одиниці до среднесмертельной дози (1/DL50).

Небезпека речовини - це вірогідність виникнення несприятливих для здоров'я ефектів в реальних умовах виробництва або застосуванні хімічних сполук.

Можливість гострого отруєння оцінюється коефіцієнтом небезпеки раптового гострого інгаляційного отруєння (КОВОЇО)

де С20 - насичена концентрація при температурі 20о З; - коефіцієнт розподілу газу між кров'ю і повітрям.

Чим менше КОВОЇО, тим менше небезпека отруєння.

Якщо неможливо визначити, то обчислюють коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння (КВІО)

КВІО = С20/cl50

Існують отруєння гострі і хронічні. Гострі - частіше бувають груповими і відбуваються в результаті аварій, поломок устаткування і грубих порушень вимог безпеки праці. Хронічні - виникають поступово, при тривалому надходженні отрути в повітря робочої зони.

При повторній дії однієї і тієї ж отрути в субтоксичній дозі може змінитися перебіг отруєння і окрім явища кумуляції розвинутися сенсибілізація і толерантність.

Сенсибілізація - стан організму, при якому повторну дію речовини викликає більший ефект, чим попереднє (навіть якщо концентрація шкідливої речовини менше початковою)

Толерантність - можливий розвиток підвищеної стійкості до одних речовин після дії інших.

Класифікація речовини по характеру дії регламентується Гостами. Речовини підрозділяються на:

токсичні, такі, що викликають отруєння всього організму або вражаючі окремі системи;

дратівливі, такі, що викликають роздратування слизистих оболонок і шкірних покривів;

мутагенні, такі, що приводять до зміни генетичного коду і спадкової інформації (радіоактивні речовини, свинець, марганець);

сенсибилизирующие, діють як алерген (лаки, розчинники)

канцерогенні, такі, що викликають злоякісні новоутворення (ароматичні вуглеводні, азбест, бенз-а-пирен);

речовини, що впливають на репродуктивну функцію (радіоактивні речовини, ртуть, свинець, стирол).

18. Промислова санітарія і гігієна праці

Загальні санітарно-технічні вимоги до виробничих приміщень і робочих місць регламентуються санітарними нормами і правилами і санітарними нормами проектування підприємств.

Майданчик для розміщення підприємства вибирається виходячи з генеральних планувань розвитку населених пунктів. Розміри майданчика визначаються відповідно до будівельно-санітарних норм з урахуванням можливого розширення підприємства. Вимоги до вибору місця майданчика під будівництво:

сухе незатоплюване місце;

пряме сонячне освітлення;

природне провітрювання;

рівна поверхня;

по можливості поблизу джерела водопостачання і місць відведення стічних вод;

зручність підходу і під'їзду;

дотримання умов техніки безпеки і пожежної безпеки.

У селитебной зоні вирішується розміщення підприємств, що не виділяють шкідливі речовини, що не чинять шуму і з невогненебезпечними технологічними процесами. Відповідно до санітарної класифікації виробничих приміщень встановлюється розмір санітарно-захисної зони. Санітарно-захисна зона, як і самі робочі приміщення повинні озеленювати.

Важливе значення має відстань між будівлями. Повинні бути обладнані місця для складування сміття. Об'єм виробничого приміщення на того, що одного працює повинен бути не менше 15 м3, площа - 4,5 м2, висота робочих приміщень - не менше 3,2 м. Всі виробничі приміщення повинні міститися в належній чистоті.

На підприємствах із значним виділенням пилу слід робити прибирання приміщень за допомогою установок пилососів або шляхом гидросмыва. Для опалювальних виробничих приміщень, за винятком особливих сирих приміщень, не допускається утворення конденсату на внутрішніх поверхнях зовнішніх огорож. Для цього повинен передбачатися захисно-обробний пароізоляційний шар стін.

Велике значення для охорони праці має водопостачання підприємств. Розрізняють два види водопостачання: централізоване (по трубопроводах загального користування) і децентрализованное (з місцевих джерел - колодязів, джерел, водоймищ). Всі підприємства згідно Сніп повинні мати каналізаційні споруди.

Температура повітря у виробничих приміщеннях залежно від тяжкості робіт в холодний і перехідний періоди пори року повинна бути від 14 до 21оС, в теплий період - від 17 до 25оС. Відносна вологість - в межах 60-70%, швидкість руху повітря - не більше 0,2-0,5 м/с.

Комплексним вивченням виробничих умов, а також розробкою заходів щодо їх поліпшення займається служба гігієни праці і промислової санітарії.

Чинники виробничого середовища, що роблять шкідливий вплив на здоров'ї і працездатність людини називаються професійними вредностями. Ці чинники пов'язані з двома причинами: неправильна організація виробничого процесу і з несприятливими умовами середовища. Виробничі шкідливості при певній силі і тривалості дії можуть викликати професійні хвороби. Розрізняють власне професійні хвороби, що викликаються виключно або переважно дією професійних вредностей, і умовно-професійні захворювання, в походженні яких може грати роль і професійний чинник (тромбофлебіт, атеросклероз і ін.).

Складовою частиною гігієни праці є фізіологія праці, що вивчає фізіологічні процеси в організмі людини, пов'язані з його трудовою діяльністю. Мета фізіології праці - пошуки раціональної організації праці, при якій знижується стомлюваність людини, підвищується працездатність і продуктивність праці. Вдосконалення умов праці на підприємствах здійснюється шляхом раціоналізації технологічних процесів, впровадженням сучасної техніки, виявленням і усуненням шкідливих чинників, а також проведенням профілактичних і захисних заходів.

19. Вентиляція і кондиціонування повітря

Вентиляція і кондиціонування на підприємствах створюють повітряне середовище, яке відповідає нормам гігієни праці. За допомогою вентиляції можна регулювати температуру, вологість і чистоту повітря в приміщеннях. Кондиціонування створює оптимальний штучний клімат. Необхідність вентиляції повітря в приміщеннях викликається конструктивним пристроєм приміщень, пристроєм природного і штучного освітлення, технологічними процесами, кількістю працівників і відвідувачів, санітарно-гігієнічними вимогами.

До конструктивних елементів відносять висоту приміщень, їх планування, площу підлоги і вікон, кількість поверхів, пристрій входів і виходів і ін.

Розрізняють природну і штучну вентиляцію. Природна забезпечує повітрообмін в приміщеннях в результаті дії вітрового і теплового напоровши, отримуваних унаслідок різної щільності повітря зовні і усередині приміщень. Природна вентиляція підрозділяється на організовану і неорганізовану.

Організована - здійснюється аерацією або дефлекторами.

Неорганізована - здійснюється через нещільність конструкції (вікон, дверей, пори стін)

Штучна вентиляція досягається за рахунок роботи вентиляторів або ежекторів. Вона може бути приточуванням (нагнітачем) або витяжною (що відсисає) і витяжною для приточування.

За призначенням розрізняють: загальнообмінну вентиляцію (забезпечує обмін повітря для всього приміщення) і місцеву вентиляцію (для окремого робочого місця).

Повітрообмін - кількість повітря, яку необхідно подавати в приміщення і видаляти з нього в м3/час. Повітрообмін характеризується коефіцієнтом вентиляції, який визначається як відношення об'єму повітря, що видаляється, з приміщення ( м3/час) до об'єму приміщення, з якого віддаляється повітря (м3).

Кондиціонування - це створення і вміст в закритих приміщеннях певних параметрів повітряного середовища по температурі, вологості, чистоті, складу, швидкості руху і тиску повітря.

20. Виробнича вібрація і її дія на людину

Вібрація - це рух крапки або механічної системи, при якому відбувається почергове зростання і убування в часі значень, принаймні, однієї координати.

Основні параметри вібрації: частота, амплітуда зсувів, швидкість, прискорення і час коливання.

Залежно від контакту працівника з вібруючою поверхнею розрізняють місцеву (локальну) - що впливає на окремі частини організму, і загальну вібрацію - яка діє на весь організм в цілому.

Вібраційна хвороба - професійна патологія, наступає приблизно після 5 років постійної роботи.

Загальна вібрація нормується з урахуванням властивостей джерела її виникнення і ділиться на вібрацію:

транспортну, яка виникає в результаті руху машин по місцевості і дорогам;

транспортно-технологічну, яка виникає при роботі машин, що виконують технологічну операцію в стаціонарному положенні, а також при переміщенні по спеціально підготовленій частині виробничого приміщення, промисловому майданчику або на оптових базах;

технологічну, яка виникає при роботі стаціонарних машин або передається на робочі місця, на тих, що мають джерел вібрацій (наприклад, від роботи холодильних, фасувально-пакувальних машин).

Санітарними нормами встановлені гранично допустимі величини вібрації у виробничих приміщеннях підприємств: амплітуда коливань (мм), частота (Терц), швидкість коливальних рухів (см/с), прискорення коливальних рухів (см/с2). Вібрація вимірюється віброметрами або вібрографами.

21. Вимоги до освітлення приміщень і робочих місць

Правильна освітленість робочих місць підвищує продуктивність праці на 15%.

Освітлення відповідає технічним і санітарно-гігієнічним нормам, називається раціональним. Освітлення буває:

природне - поступає в приміщення через віконний отвір і оцінюється світловим коефіцієнтом:

де: Sc - площа заскленої світлової поверхні (м2), Sn - площа підлоги, м2.

Кількість освітлення - нормована величина, залежно від призначення приміщення вона змінюється від 0,1 до 0,2.

Коефіцієнт природної освітленості використовується для оцінки природної освітленості:

,

де Е1 - освітленість в заданій точці приміщення, лк; Е2 - освітленість зовнішньої крапки, лк. Зовнішня крапка винна знаходиться на горизонтальній площині і освітлювати відкритим небозводом.

штучне.

Освітленість визначається люксметром, при його відсутності керуються нормами електричного освітлення, Вт/м2.

Світильники по характеру розподіли світлового потоку діляться на три типи: прямого світла, відображеного і розсіяного.

22. Виробничий шум і його дія на людину