Сучасні проблеми поліпшення умов праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

Реферат

на тему:

«Сучасні проблеми поліпшення умов праці»

Виконав:

Хонда Євгеній Вікторович

Київ 2013

Зміст

Вступ

1. Фактори, що визначають умови праці

2. Основні напрямки покращення умов праці

3. Сучасні проблеми поліпшення умов праці

Список використаної літератури

Вступ

У сучасних умовах становлення ринкової економіки в нашій країні пред'являються нові вимоги до організації праці на підприємстві. У зв'язку з цим актуальним питанням є створення ефективних умов праці. Тому в практиці роботи з наукової організації праці на поліпшення умов праці витрачається приблизно одна чверть всіх планованих витрат.

Велике значення поліпшення умов праці пояснюється тим, що вони в основному являють собою виробничу середу, в якій протікає життєдіяльність людини під час праці. Від його стану в прямій залежності перебуває рівень працездатності людини, результати його роботи, стан здоров'я, ставлення до праці. Поліпшення умов праці суттєво впливає на підвищення його продуктивності. У зв'язку з цим, як показує практика, витрати на їх здійснення окупаються в середньому за 3 - 5 років.

Виконання будь-якої роботи протягом тривалого часу супроводжується стомленням організму, проявляється в зниженні працездатності людини. Поряд з фізичною та розумовою роботою значну вплив на стомлення робить і навколишнє виробниче середовище, тобто умови, в яких протікає його робота.

Умови праці - це сукупність факторів виробничого середовища, які впливають на функціональний стан організму працюючих, їх здоров'я та працездатність у процесі праці. Вони визначаються застосовуваним обладнанням, технологією, предметами і продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніми чинниками, які залежать від стану виробничих приміщень, що створюють певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цехи і ділянки, так і для кожного робочого місця. Існує й інше визначення поняття «умови праці»

Умови праці - це складне об'єктивне суспільне явище, що формується в процесі праці під впливом взаємопов'язаних чинників соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-природного характеру і впливає на здоров'я, працездатність людини, на його ставлення до праці та ступінь задоволеності працею, на ефективність праці та інші економічні результати виробництва, на рівень життя і всебічний розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства.

Дане визначення дає цілісну характеристику умов праці: їх сутності як об'єктивного явища, механізму формування та основних напрямів впливу на працюючу людину, ефективності, впливу на соціальний розвиток. Це визначення конкретизує терміни «виробниче середовище» і «умови праці», що представляють собою єдність двох сторін. З одного боку, це фактори, що впливають на формування умов праці, а з іншого - елементи, складові умови праці. До елементів умов праці відносяться, наприклад, температура, загазованість і т.д., тобто все те, що безпосередньо впливає на працюючу людину, її здоров'я, працездатність і соціальний розвиток.

1.Фактори, що визначають умови праці

Відповідно до робіт авторів В.П. Пашуто і В.В. Адамчук, чинники, що формують умови праці, можна розділити на наступні групи:

1. Виробничі, серед яких виділяють:

психофізіологічні,

санітарно-гігієнічні,

естетичні;

Виробничі фактори - це найбільш велика група факторів, що породжуються особливостями даного виробництва та формують специфічні умови праці. Серед них виділяється кілька підгруп: психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, естетичні та деякі інші (господарсько-побутові, організаційні, матеріальні та ін.)

Психофізіологічні фактори обумовлені змістом праці та його організацією, тому їх називають іноді трудовими. Їх також можна називати техніко-технологічними, оскільки вони визначаються особливостями використовуваної техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, ступенем оснащеності робочих місць, особливостями сировини, і матеріалів. Це - фізичне навантаження, яка пов'язана з динамічної та статичної роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору (точність роботи), нервово-емоційного напруження і інтелектуального навантаження (обсяг перероблюваної інформації, число виробничо важливих об'єктів одноразового спостереження і т.д.) ; монотонність трудового процесу (різноманітність, темп праці). Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів.

В даний час існує декілька психофізіологічних підходів до інтегральної оцінки умов праці.

Професіографічний підхід передбачає вивчення змісту трудового процесу, результат праці і грунтується на поелементарной оцінці сукупності умов праці.

Інший підхід передбачає класифікацію умов праці за ступенем тяжкості і напруженості на основі фізіологічних і психофізіологічних показників, динаміки працездатності і стомлення, що відображають в тій чи іншій мірі реакцію організму на робоче навантаження і умови праці.

Важкість праці - характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи (серцево-судинну, дихальну та ін..), що забезпечують його діяльність.

Розглянемо класифікацію важкості праці. Відповідно до медико-фізіологічної кваліфікацією, розробленої НДІ праці на основі зазначених критеріїв всі роботи можуть мити розділені на шість категорій тяжкості.

Перша категорія тяжкості (легка) - це робота, виконувана в оптимальних умовах зовнішнього середовища і при оптимальній величині фізичної і розумової навантажень. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування, тобто трудове навантаження відповідає фізіологічним можливостям організму. Такі умови у здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності і продуктивності праці.

До другої групи важкості відноситься робота, при якій нормальний функціональний стан не зменшується протягом робочої зміни. Гранично допустимі концентрації і додатковий рівень шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищує вимог нормативно-технічних документів. Працездатність не порушується, профзахворювань немає.

Третя категорія тяжкості передбачає роботу, при якій в результаті підвищеного навантаження або несприятливих умов праці формується реакція організму на межі патологічної, тобто реакція, властива передхворобливих станом організму. Відпочинок або поліпшення умов праці дозволяють швидко усунути негативні наслідки.

При четвертої категорії важкості роботи у практично здорових людей формуються більш глибокі прикордонні стани, фізичні показники погіршуються, виникають виробничо зумовлені стану предзаболеванія.

До п'ятої категорії віднесена робота, при якій у зв'язку з несприятливими умовами праці у практично здорових людей в кінці робочого періоду формується реакція, характерна для патологічного функціонального стану організму. Після повноцінного відпочинку ці стани можуть зникнути. Однак у деяких осіб вони можуть перейти у виробничо зумовлені профзахворювання.

Шоста категорія тяжкості характеризується особливо несприятливими умовами праці. Патологічні реакції розвиваються швидко і мають незворотний характер, супроводжуючи важкими порушеннями функцій життєво важливих органів.

Санітарно-гігієнічні фактори - це, грубо кажучи, зовнішня виробниче середовище, а саме, мікроклімат (температура, відносна вологість, швидкість руху повітря), чистота повітряного середовища (наявність парів, газів, аерозолів), освітленість, шум, вібрація, ультразвук, різні випромінювання, біологічні та інші впливи. Майже всі вони нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм та вимог і кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень.

Численними дослідженнями гігієністів і фізіологів праці встановлено, що на організм людини роблять значний вплив санітарно-гігієнічні фактори виробничого середовища. Деякі з них надають несприятливий вплив на працівника, що знижує працездатність, погіршує стан здоров'я і іноді призводить до професійних захворювань. Тому необхідно знати не тільки причину виникнення цих чинників, але і мати уявлення про способи зменшення їх негативного впливу на організм працюючих. Особливу увагу доцільно приділяти впливу адаптуються факторів зовнішнього середовища (метеорологічним умовам, шуму, вібрації, освітленості), негативний вплив яких можна значною мірою зменшити за рахунок застосування активних засобів вдосконалення трудового процесу.

Естетичні - це ті чинники, вплив яких може викликати у людини відповідне ставлення до умов праці з точки зору художнього сприйняття навколишнього середовища (мається на увазі використання кольору, форми, музики у трудовій діяльності людини). Ці елементи знаходять своє застосування у вирішенні художньо-конструкторських якостей робочого місця, інструменту, робочого одягу, допоміжних засобів, а також в архітектурно-художньому оформленні інтер'єру. Важливими елементами в сучасних умовах є функціональна музика та фарбування виробничих приміщень. Їх застосування позитивно впливає на стан виконавця роботи і сприяє його працездатності.

Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки.

2. Соціально-психологічні.

Соціально-психологічна група чинників визначається складом і особливостями підприємства (соціально-демографічний склад персоналу, інтереси працівників, стиль керівництва в підрозділах підприємства та ін.) Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат на підприємстві, що виражається у рівні стабільності персоналу, його згуртованості, характер взаємин між групами працівників, настроях, дисципліни праці, трудової активності та творчої ініціативи. Соціально-психологічні чинники поки що не мають одиниць вимірювання, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у вигляді усного опитування, анкетування створюють об'єктивну основу для створення їх вимірювання та оцінки.

Чим складніше умови праці, тим трудовий колектив важче організується, псіхоклімат менш піддається впливу. Структура неформальних взаємовідносин, вивчена у восьми робочих бригадах на Кемеровському електромеханічному заводі (КЕМЗ) і двадцяти бригадах на Сібелектромаше (СЕТМ) і описана тричі в різні моменти обстеження з перервами в один рік, виявилася різною для одних і тих же колективів.

Цікаво, що для членів обстежених бригад зниження чисельності бригади збігається з посиленням тяги до спілкування між собою, і міжособистісним контактам неформальним. У цьому випадку ділової чіткий контакт, що сприяє підвищенню морального здоров'я колективу, підміняється активним неділових. Можна припустити, що в кожному випадку при зменшенні певної чисельності бригади, в колективі можливе погіршення псіхоклімата.

2. Основні напрямки покращення умов праці

При визначенні основних напрямів поліпшення умов праці знову будемо спиратися на певну нами в попередніх пунктах класифікацію.

Основними заходами щодо зниження фізичної та нервово-психічної напруженості є наступні:

Підвищення рівня механізації і автоматизації трудомістких виробничих процесів, використання сучасної високопродуктивної техніки;

Вдосконалення організації робочих місць;

Організація прийомів і методів праці;

Оптимізація темпу роботи;

Оптимізація режиму праці та відпочинку;

Поліпшення транспортного обслуговування робочих місць, пов'язаних з важкими предметами праці;

Науково обгрунтоване встановлення норм обслуговування обладнання та норм часу його обслуговування з урахуванням обсягу інформації, який працівник може правильно сприйняти, переробити і прийняти своєчасне та правильне рішення;

Чергування робіт, що вимагають участі різних аналізаторів (слуху, зору, дотику та ін..);

Чергування робіт, що вимагають переважно розумових навантажень з роботами фізичними;

Чергування робіт різної складності та інтенсивності;

Оптимізація режимів праці та відпочинку;

Попередження і зниження монотонності праці шляхом підвищення змістовності праці;

Ритмізація праці (робота за графіком з зниженою на 10-15% навантаженням в перший і останній годинник робочої зміни);

Комп'ютеризація обчислювальних і аналітичних робіт, широке використання персональних комп'ютерів у практиці управління виробництвом, організація комп'ютерних банків даних з різних аспектів виробничої діяльності та інші.

Серед заходів, спрямованих на поліпшення соціально-гігієнічних умов праці, виділяють заходи щодо поліпшення метеорологічних умов.

Відомо, що відновлення порушених функцій під час відпочинку буде повним в тому випадку, коли в приміщенні для відпочинку будуть створені сприятливі метеорологічні умови. Для працюючих у гарячих цехах створюються спеціальні кабіни або кімнати відпочинку, температура стін у яких нижча, ніж температура повітря. При цьому необхідно врахувати можливий негативний вплив різкої зміни температури на робочому місці і в місці відпочинку. Тому при температурі повітря на робочому місці, наприклад, близько 40 °С температура повітря в кімнаті відпочинку повинна підтримуватися на рівні 25-28 °С.

Для попередження перегрівання велике значення мають регламентовані перерви (по 3-5 хв.), під час яких працівники обтираются теплою чи холодною водою до пояса і розтирають тіло рушником. Корисно під час цих регламентованих перерв спокійно посидіти в кімнаті відпочинку, де створені комфортні умови.

Крім профілактики перегрівання, важливе значення в умовах виробництва має профілактика переохолодження організму працюючих, яке є однією з причин простудних захворювань. Основна причина виникнення застуди - дискомфортні умови виробничих приміщень і невідповідна їм одяг. Причина простудних захворювань часто не в сильному впливі холоду на організм людини, а в тривалій дії охолодження на шкірну поверхню.

Простудні захворювання виникають також не стільки від впливу холодного повітря, скільки від його поєднання з підвищеною вологістю. Вологість сприяє охолодженню організму і в тих випадках, коли поверхня шкіри покривається потім, так як мокра шкіра значно сильніше охолоджується, ніж суха. Тепловіддача особливо посилюється при покритті шкіри потім при низькій температурі або при вітрі.

Основними засобами профілактики простудних захворювань є поліпшення санітарно-гігієнічних умов у цеху, на ділянці і систематичне загартовування організму. У холодний період року в закритих виробничих приміщеннях необхідно усунути все, що сприяє переохолодженню організму: різкі потоки холодного повітря, вривається через відчинені ворота, двері, не засклені вікна і т.д. Необхідно захищати робочі місця у виробничих приміщеннях від різких потоків холодного повітря при частому відкриванні дверей та інших отворів за допомогою шлюзів, тамбурів, повітряних завіс і т.д. При неможливості влаштування тамбурів в місцях, де бувають протяги, слід поблизу робочих місць ставити екрани-перегородки заввишки до 3м. Для більшого запобігання від охолодження на перегородки можуть бути поміщені батареї опалення.

Одинарне скління вікон у цехах погано охороняє від вторгнення потоків холодного повітря. Крім того, великі скляні поверхні служать джерелом негативної радіації. Тому в цехах, де робота пов'язана з холодним технологічним процесом, слід мати подвійне скління. У гарячих цехах за наявності робочих місць, які перебувають поблизу зовнішніх засклених огороджень, повинно бути також подвійне скління вікон, розташованих на висоті не менш 3м. Подвійне скління охороняє не тільки від різких потоків повітря, але і від охолоджуючого дії віконних поверхонь, що мають низьку температуру.

Для природною вентиляції в зимовий час слід користуватися фрамугами, які зазвичай знаходяться у верхній частині вікна, що сприяє проходженню холодного повітря у верхню зону приміщення. У фрамуг повинні бути бічні направляючі відбивачі.

Стан метеорологічних умов праці обумовлюється і таким фактором виробничого середовища як інфрачервоне випромінювання.

Інфрачервоне випромінювання, поширюючись від джерела випромінювання у вигляді електромагнітних хвиль (довжиною від 0,76 до 420 мкм), поглинаються шкірою, викликаючи її нагрівання. Потужність випромінювання і розподіл по окремих ділянках спектра залежать від абсолютної температури випромінюючого тіла.

Для оцінки впливу інфрачервоного випромінювання на працюючих поряд із спектральними характеристиками важливе значення має інтенсивність випромінювання. Для вимірювання інтенсивності променистої енергії нагрітих виробничих джерел використовують актинометр (складається з гальванометра і приймача теплової радіації). Інтенсивність випромінювання вимірюється кількістю малих калорій, що потрапляють на 1 см 2 поверхні протягом 1 хвилини. Інтенсивність теплового випромінювання на робочих місцях при виконанні окремих виробничих операцій коливається від 0,1 до 15-18 Ккал / хв.. * см 2 і більше. У міру віддалення робочого місця від джерел випромінювання інтенсивність теплового потоку зменшується. Для обмеження впливу інфрачервоного випромінювання необхідно, щоб робочий знаходився на певній відстані від джерела випромінювання і був забезпечений відповідною захисним одягом.

Одним з важливих профілактичних засобів попередження стомлення при дії інтенсивності шуму є чергування періодів роботи і відпочинку при дії шуму. Відпочинок знижує негативний вплив шуму на працездатність лише в тому випадку, якщо тривалість і кількість відпочинку відповідає умовам, при яких відбувається найбільш ефективне поновлення дратуємо заходів впливу шуму нервових центрів, тому при виборі засобів підвищення працездатності для конкретного виробництва необхідно враховувати вплив відпочинку на обмеження впливу інтенсивного шуму на організм людини.

Для обмеження та усунення шкідливої дії вібрації на виробництві необхідний: ретельний догляд за обладнанням, своєчасна заміна зношуються рухомих і труться, застосування вибропоглощающих прокладок, використання різних типів глушників, усунення контактів фундаменту агрегату з фундаментами будівель і, головне, можливість зміни технології - заміна виробничих операцій, пов'язаних з шумами та вібрацією, безшумними виробничими процесами, раціональне чергування періодів відпочинку і роботи при дії вібрації.

Для забезпечення найкращих умов освітлення, оптимальна освітленість повинна встановлюватися з урахуванням світлових властивостей (коефіцієнта відображення) робочої поверхні, розмірів оброблюваної деталі, частоти і тривалості періодів відпочинку протягом робочого дня, характеру трудового процесу зокрема, точності зорової роботи.

Існуючі норми штучного освітлення у виробничих приміщеннях передбачають різний рівень освітлення для різної точності робіт. Норми встановлюють найменші допустимі значення освітленості, при яких забезпечується успішне виконання різної за характером і складності зорової роботи. При цьому нормується ступінь рівномірності освітлення з метою забезпечення більш повної зорової адаптації в найменший проміжок часу.

Для ослаблення сліпучої дії відкритих джерел світла і освітлених поверхонь з надмірною яскравістю необхідно використовувати відбивачі з захисним кутом не менше 30 градусів у світильниках місцевого освітлення, максимальна яскравість светорассеивающей поверхні не повинна перевищувати 2000 кд / м³.

Освітлення виробничих приміщень тільки штучним світлом припустиме лише як виняток. Природне світло стимулює життєдіяльність організму людини (біологічна дія, що сформувалося в процесі філоонтогенезагенеза), створює відчуття безпосереднього зв'язку з зовнішнім середовищем, дозволяє забезпечити рівномірне освітлення приміщень.

До пасивних засобів підвищення працездатності, які отримують все більше поширення на виробництві, належать методи оздоровчого впливу на організм людини - аерація, водні процедури, аероіонізація, ультрафіолетове опромінення. Найбільший ефект одержують при їх використанні при роботі в екстремальних умовах (в шахтах, в гарячих цехах із застосуванням великих фізичних зусиль, при дії інтенсивного шуму і вібрації і т.д.).

Аерація - інтенсивна вентиляція, при якій під впливом різниці питомих ваг зовнішнього і внутрішнього повітря та впливом вітру на стіни та покрівлю вдало створюється керований і регульований повітрообмін через відкривають фрамуги і стулки вікон. При використанні природної вентиляції не можна надмірно збільшувати обмін зовнішнього та внутрішнього повітря, так як це може призвести до підвищення концентрації сторонніх газів і пилу в повітрі і до переохолодження організму працюючих внаслідок збільшення швидкості руху повітря, або зменшити повітрообмін, оскільки не буде необхідного припливу свіжого повітря.

Відомо відновне вплив на організм людини інших оздоровчих методів - водних процедур (душ, обтирання, умивання, гігієнічні ванни і т.д.). В умовах виробництва вони є засобами відновлення працездатності та засобами адаптування до екстремальних умов. Для відновлення працездатності водні процедури застосовуються, як правило, при середній і важкій фізичній роботі в гарячих цехах, у шахтах, при ремонті нагрівальних печей і казанів і т.д. З метою підвищення працездатності водні процедури можуть застосовуватися і протягом робочого дня, і після його закінчення.

До оздоровчих засобів підвищення працездатності відноситься ультрафіолетове опромінення. Фізіологічними і клінічними дослідженнями встановлено, що при обмеженні або позбавлення людини природного світла наступає так зване світлове голодування, в основі якого ультрафіолетова недостатність вона виражається у виникненні гіпо- та авітамінозу (нестача вітаміну Д), порушення фосфорно-кальцієвого обміну (з'являється карієс зубів, рахіт та ін..), ослаблення захисних сил організму, зокрема, схильності до багатьох захворювань. Ці зміни погіршують самопочуття і тягнуть за собою зниження працездатності, швидку стомлюваність і збільшення термінів відновлення сил. Для профілактики світлового голодування доцільно використовувати стимулюючу дію ультрафіолетових променів. Відомо, що застосування додаткових доз ультрафіолетових променів сприятливо впливає на організм людини, підвищує його працездатність, поліпшує самопочуття і сприяє зниженню захворюваності.

До оздоровчих засобів підвищення працездатності також відноситься іонізація повітря на виробництві. Нормативні величини іонізації повітряного середовища виробничих приміщень регламентуються санітарно-гігієнічними нормами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я.

Іонізація повітря - процес перетворення нейтральних атомів і молекул повітряного середовища в електричні заряджені частинки (іони). Іони в повітрі виробничих приміщень можуть утворюватися внаслідок природної, технологічної та штучної іонізації.

Природна іонізація відбувається повсюдно і постійно у часі в результаті впливу на повітряне середовище космічних випромінювань і частинок, які викидаються радіоактивними речовинами при їх розпаді. Технологічна іонізація відбувається при впливі на повітряне середовище радіоактивних, рентгенівських випромінювань, термоеміссіі, фотоефекту і ін іонізуючих факторів, обумовлених технологічними процесами. Утворені при цьому іони поширюються в основному в безпосередній близькості від технологічної установки. Важливо, щоб рівень іонізації повітряного середовища підтримувався на певному рівні, тобто не перевищував і не був нижче гранично допустимих значень.

Для цього проводиться штучна іонізація. Штучна іонізація здійснюється спеціальними пристроями - іонізаторами. Іонізатори забезпечують в обмеженому обсязі повітряного середовища задану концентрацію іонів певної полярності.

Мінімально необхідний і максимально допустимий рівні визначають інтервал концентрації іонів у вдихуваному повітрі, відхилення від яких створює загрозу здоров'ю людини.

Вимірювання числа іонів та їх полярності проводиться раз на квартал. Вимірювання також проводиться у випадках:

Встановлення нових або відремонтованих іонізаторів;

Організації нових робочих місць;

Впровадження нових технологічних процесів, потенційно можуть змінити іонний режим у зоні дихання персоналу.

Якщо умови перебування людей не задовольняють нормативам, застосовуються загальні засоби нормалізації або корекції іонного режиму. Для нормалізації іонного режиму повітряного середовища необхідно використовувати такі способи і засоби:

Припливно-витяжну вентиляцію;

Видалення робочого місця із зони з несприятливим рівнем іонізації;

Групові та індивідуальні іонізатори;

Пристрої автоматичного регулювання іонного режиму повітряного середовища.

Заходи щодо поліпшення естетичних умов праці включають в себе раціональну забарвлення виробничих приміщень та обладнання.

Поряд з іншими пасивними засобами підвищення працездатності колірна забарвлення виробничих приміщень та обладнання теж робить істотний вплив на людину. Колір може впливати на психіку людини та її естетичне сприйняття. Він не тільки змінює стан зорового аналізатора, але і впливає на самопочуття і настрій, отже, і на працездатність людини.

До найбільш сприятливим квітів з фізіологічної точки зору належать зелений, жовтий і білий. Зелений колір в найбільшою мірою надає стимулюючі впливу на зоровий аналізатор і в цілому на організм (зменшує внутрішньоочний тиск, попереджає раннє стомлення). Проте відмічено, якщо застосовувати тільки зелений колір для фарбування виробничий приміщень і обладнання, то він буде стомлювати своєю одноманітністю. Його слід чергувати з іншими квітами. До раціональних належать кольору від жовтого до блакитного. Негативно впливають на організм працівника насичені кольори крайніх ділянок спектра. Наприклад, яскравий синій і червоний кольори швидше викликають зорове стомлення.

При виборі кольору виробничих приміщень та робочих місць необхідно враховувати й інші фактори впливу кольору на людину. Колірну обробку доцільно вибирати з урахуванням клімату і характеру освітленості. У цехах, де необхідно підвищена освітленість, слід віддати перевагу білому і світло-жовтого кольору стін і стель. Сприятливим буде і оранжево-жовтий, жовтий, світло-блакитний, світло-зелений кольори (вони мають високий коефіцієнт відбиття: у жовтого кольору - 65-75%, у зеленого (середнього) - близько 50%).

При виборі колірної обробки необхідно враховувати і характер роботи. При напруженому розумовій праці колірне оформлення не повинне відволікати від роботи. Тому доцільно застосовувати світло-жовтий і зелений кольори, які стимулюють розумову діяльність. Там, де не потрібно напруженої уваги, можна використовувати більш теплі кольори. При напруженій роботі рекомендуються розумово збудливі кольори, так як порушення при дії активних кольорів швидко проходить і швидко наступає стомлення.

Спокійна забарвлення необхідна не тільки при розумовому, але і при фізичній праці. У цьому випадку можна використовувати світло-зелений, світло-блакитний, світло-жовтий, рожево-бузковий, сіруваті кольори. При роботі, що вимагає розрізнення кольору, стіни виробничих приміщень та обладнання слід забарвити в світлі нейтральні кольори.

При великому зоровому напрузі приміщення та обладнання рекомендується фарбувати в м'які спокійні світлі тони без яскравих контрастів. Бажано, щоб поверхня була матовою і не давала світлих плям і відблисків. При одноманітною монотонною роботі рекомендуються живі, теплі тони. У гарячих цехах доцільно фарбувати стіни в холодні тони: блакитний, зеленувато-блакитний, синій. Можлива обробка плитками, що дають холодний блиск.

Технологічно однорідні групи обладнання слід фарбувати в один колір. Важливо, щоб основний колір був спокійний і не заважав працювати. Рекомендується виділити кольором безпосередньо робочу поверхню верстата, на якому виконується робота, що вимагає напруженої уваги працівника. Так, при виконанні особливо точних робіт бажано застосовувати світло-жовтий фон, щоб робітник міг краще розрізняти дрібні деталі. Рухомі частини механізмів доцільно фарбувати у світло-жовтий колір (в даному випадку він попереджає про небезпеку).

У нашій країні прийнято такі сигнально-попереджувальні кольори: червоний - «стоп» і «вогонь», жовтий - «увага», зелений - «безпека», синій - «інформація». Помаранчевий колір попереджає про серйозну небезпеку (про вибухо-і пожежонебезпечна, про струм високої напруги, про рух транспорту і т.д.). Орган управління слід фарбувати в яскраві кольори. Червоний колір необхідно застосовувати тільки для аварійних кнопок і важелів. Для включають кнопок рекомендують білий або жовтий колір, для решти - кольори, що контрастують із забарвленням верстата.

До пасивних засобів підвищення працездатності відноситься функціональна музика. Її трансляція перед початком роботи (зустрічає музика) повинна сприяти переключенню уваги працюючих на трудовий процес. У цей час, як правило, передають енергійні і різні маршові мелодії, що сприяють прискоренню процесу впрацьовування.

За даними зарубіжних досліджень, застосування функціональної музики виправдано і з економічної точки зору: П. Сартен (1961) вважає, що передача подібної музики на підприємствах за 5-15 хвилин до початку роботи надає ефективну дію і сприяє скороченню періоду впрацьовування. За 1-1,5 год до кінця полусмени при появі перших ознак втоми передають заспокійливу ритмічну музику, мета якої-попередити уповільнення трудового процесу. Ця музика характеризується м'якістю музичного малюнка і чітким ритмом. Такі мелодії у поєднанні з ритмом забезпечує стимулюючий вплив на працездатність в моменти появи та посилення виробничого стомлення робітників.

Крім прослуховування музичних передач на початку і в середині робочого дня, рекомендується транслювати музику в кінці зміни (за 15-20 хвилин до закінчення і протягом 5-10 хвилин після закінчення роботи). Передача бадьорить, тонізуюча музика підтримує високий темп виробничого процесу, сприяє гарному настрою та поліпшенню самопочуття. При підборі музичних творів необхідно враховувати інтереси більшості працівників, музика не повинна відволікати від роботи. Вона повинна служити звуковим фоном, до якого не прислухаються і який не викликає роздратування.

Застосування функціональної музики найбільш ефективно в негаласливим цехах, на автоматичних та потокових лініях негаласливим виробництв. Тут музика знижує негативні наслідки монотонності праці.

Ефективність музичних передач на виробництві визначається складом працюючих часом доби і навіть станом погоди. Наприклад, жінки більш сприйнятливі до музики, ніж чоловіки, молодь активніше реагує на музичні передачі, ніж робітники більш старшого віку, в нічну зміну музика виявляється більш ефективною, ніж в денний, в похмуру погоду та негоду музика також діє більш позитивно, ніж в сонячні дні.

3. Сучасні проблеми поліпшення умов праці

праця санітарний механізація лікувальний

Охорона праці - це система правових у соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я працездатності людини в процесі праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров'я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства і, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень, в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

- встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

- використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

- здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організацій роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

До прийняття Закону України «Про охорону праці» матеріальне забезпечення потерпілих на виробництві було обмежено виплатами по листках непрацездатності, втраченого заробітку, а також пенсій по інвалідності та у разі втрати годувальника. Закон значно підняв ціну життя людини добавились виплати одноразової допомоги, а також виплати відшкодування шкоди без урахування одержаних потерпілими пенсій та інших доходів.

Зазначені доповнення збільшили розмір отримуваних потерпілими виплат в сотні разів, що свідчить про соціальну направленість розвитку нашої держави. На деяких підприємствах, де умови праці особливо незадовільні, наприклад у Центральному районі Донбасу, виплати досягають 70% фонду заробітної плати і дедалі збільшуються.

За даними Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (ВОЗ) смертність від нещасних випадків у даний час займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань.

Причиною смертності працездатних людей молодого і середнього віку переважно є нещасні випадки. По статистичним даної, найбільш розповсюдженою причиною смерті серед чоловіків у віці від 15 до 36 років є нещасні випадки.

У США від нещасних випадків щодня гине більш 55 чоловік і більш 8,5 тисяч стають інвалідами. У Німеччині кожні 13 секунд відбувається, нещасний випадок, кожної 3 хвилини одна людина стає інвалідом, кожні 2,5 години відбувається нещасний випадок зі смертельним результатом. Загальний збиток народному господарству, за даними Федерального відомства по охороні праці і дослідженню нещасних випадків, складає в рік більш 30 млрд. євро.

Щорічно у світі нещасні випадки відбуваються більш ніж з 10 млн. людей, причому більш 600 тис. чоловік гине.

Статистика нещасних випадків свідчить, що 15-20 років тому в Україні на виробництві щорічно гинуло близько 4 тис чоловік, що в 1,5 рази більше, ніж у даний час. Але і сьогодні щорічно на виробництві України травмується близько 120 тис. чоловік, із яких 2,5 тисячі гине, більш 10 тисяч чоловік одержують профзахворювання. Наприклад, тільки по об'єднанню "Донбассуголь" показник загального травматизму зріс з 622 у 1994 р. до 711 у 1995 р., що перевищує аналогічний показник США в 20 разів. У машинобудуванні в 1994 р. відбулося 5354 нещасних випадків; з них -127 зі смертельним результатом, причому організаційні причини травматизму перевищили технічні в 2,5 рази.

Можна з упевненістю вважати, що проблема зниження травматизму при будь-яких видах предметної діяльності людей є актуальною у світовому масштабі.

Теперішній стан економіки держави не дозволяє в повному обсязі здійснювати відшкодування шкоди потерпілим. Особливо це спостерігається на підприємствах галузей важкої промисловості, таких як вугільна, гірничорудна, металургійна та інші, де умови праці на робочих місцях останнім часом значно погіршилися. Тільки по вугільній галузі промисловості заборгованість досягає 19 трлн. крб., а по деяких шахтах виплата одноразової допомоги не проводиться з травня 1995 року.

Зайнято майже 22 тис. неповнолітніх та жінок на заборонених для них роботах. Близько 800 тис. машин, механізмів, транспортних засобів експлуатуються, не відповідаючи вимогам безпеки і гігієни праці, а понад 40 тис. виробничих будівель і споруд є аварійними.

Аналіз факторів, які призводять до професійних захворювань, свідчить, що найбільша небезпека від впливу фізичних факторів (вібрація і шум) - 32%; забруднення повітря пилом та іншими шкідливостями - 22; біологічних факторів -11,7; від не ергономічності обладнання - 11,2%.

На жаль, у галузях харчової промисловості перелічені фактори превалюють. На виробництві, в системі Держхарчопрому, травмується 400-600 працівників, з них 25-30 із смертельним наслідком.

Матеріальні збитки в результаті нещасних випадків в середньому за рік становлять 2100-2200 тис. грн. Через травми потерпілих за рік втрачається 19000-20000 людино-днів робочого часу. Кількість потерпілих на 1000 чоловік працюючих (коефіцієнт Кч) становить 1,7-2,0. Коефіцієнт важкості травматизму Кв = 32-36.

Більшість нещасних випадків трапляються через незадовільну організацію виконання робіт - 15-16% ; порушення трудової і виробничої дисципліни - 11-12%; порушення технологічного процесу - 10%; недоліки в навчанні безпечним методам праці 8-9%; незадовільне утримання і недоліки в організації робочих місць 6-7%; порушення вимог безпеки при експлуатації транспортних засобів та незастосування засобів індивідуального захисту - 4-5%; незадовільний технічний стан будинків, споруд, територій - близько 4% тощо.

Політику в галузі охорони праці можна представити як діяльність, пов'язану з відносинами між керівником (власником) підприємства (виробництва) і працівником, ядром якої є ствердження і підтримка умов безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на рівні, що забезпечує збереження здоров'я і працездатності працівника. Свій вираз ця політика знайшла в Законі «Про охорону праці», де досить чітко і докладно сформульовані її принципи. А через принципи можна визначити і мету політики. І це дуже важливо. Мета політики у сфері охорони праці на поточному етапі розвитку -- це боротьба за зниження виробничого травматизму шляхом попередження нещасних випадків та інших ушкоджень здоров'я, що виникають у процесі роботи, і зведення до мінімуму причин небезпек, властивих виробничому середовищу.

Політика в галузі охорони праці повинна бути незмінною основою всієї працеохоронної діяльності на підприємстві. Основними елементами політики у галузі охорони праці будь-якого виробництва, великого чи малого, можуть бути:

- пріоритетність безпеки і гігієни праці, здоров'я працівників і демонстрація керівництвом підприємства як на словах, так і на ділі своєї прихильності до цих пріоритетів;

- неприпустимість усунення недоліків у виробництві за рахунок зниження рівня безпеки праці;

- творчий підхід до питань охорони праці, схвалення будь-яких розумних ініціатив, реалізація яких знижує можливості виникнення нещасних випадків і профзахворювань, зводить до мінімуму причини небезпек, властивих виробничому середовищу;

- позитивне сприйняття будь-яких зусиль й ініціатив щодо забезпечення безпеки праці усіма працівниками підприємства, у т.ч. і керівництвом, навіть якщо вони не знайшли реалізації;

- відповідність роботи з охорони праці вимогам законодавства держави.

Можуть бути й інші елементи. Не виключено, що хтось може і не погодитися з цими міркуваннями. Але якщо це й так, то це вже свідчить формальне існування політики у галузі охорони праці саме по собі не приведе до підвищення рівня безпеки і зниження травматизму. Усе буде залежати від того, яке значення надаватиметься цій політиці, хоча б у контексті викладених вище елементів, з боку керівництва підприємства і, особливо, його керівника. Інакше кажучи, політика забезпечення безпеки праці може або вважатися важливою, або ні, залежно від того, чи бачить працівник, що керівництво підтримує цю політику на практиці чи навпаки.

В основі дій з управління (чи в основі механізму) повинен бути контроль, або перевірка стану охорони праці як єдиний спосіб одержання достовірної інформації про поточний стан справ з безпеки праці. В основі дій з контролю має бути ретельне виявлення на робочих місцях, у приміщеннях, на території небезпечних виробничих факторів для наступної оперативної (по можливості) їхньої локалізації і повного усунення.

Контролювати у плановому порядку мають усі: робітники -- на своїх робочих місцях, керівники усіх рівнів -- на підвідомчих їм ділянках роботи. У цьому й полягає концепція контролю стану охорони праці.

Оскільки контроль характеризує не тільки стан охорони праці, але й якість роботи керівника виробничого підрозділу, зобов'язаного за законодавством забезпечувати належну безпеку праці, то він (контроль) повинен закінчуватися оцінкою. Не сприймати цю обставину -- значить свідомо нехтувати можливостями людського фактора у такій важливій справі, як попередження нещасних випадків.

Логічне продовження ланцюжка дій -- стимулювання як засіб мотивації керівників, інших посадових осіб виробничих підрозділів підприємства. Термін «стимул» може бути визначений як спонукальна причина активізації наших дій, особливо у тих випадках, коли є прагнення одержати винагороду. Застосування стимулів для мотивації як робітників, так і керівників -- загальноприйнята практика в усьому світі. Користь свою ця практика давно довела, і нею не варто нехтувати. У роботі щодо реалізації політики боротьби з травматизмом треба мати на увазі важливу обставину: стимулювання керівника виробничого підрозділу не повинно полягати тільки в заохоченні. За низьку оцінку стану охорони праці, а значить, за посадові недоліки в роботі на керівника накладається відповідне стягнення як матеріального, так і морального плану. Однак перевага повинна надаватися заохоченням з метою конкретного поліпшення стану роботи з охорони праці.

Система керування охороною праці (ОП) конкретного підприємства повинна розроблятися з урахуванням особливостей його виробничої діяльності і вписуватися в існуючу структуру і схему керування підприємством у цілому, де органи (суб'єкти) керування діяльністю порту одночасно є й органами (суб'єктами) керування ОП. Зокрема, суб'єктами керування є відповідні служби, відділи, посадові особи; об'єктом керування - діяльність функціональних служб і структурних підрозділів по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, виробничих діляках, у цехах і на підприємстві в цілому.

СКОП може бути побудована по ієрархічній трьохрівневій схемі, при цьому керування здійснюється на всіх рівнях і стадіях виробничого циклу (трудової діяльності працівників): на стадії підготовки - у ході виробництва - після його завершення в умовах нормального функціонування і не планованих нестандартних (надзвичайних) ситуацій.

В основу СКОП підприємства повинна бути закладена економіко-цільова спрямованість функціонування і комплексний підхід до рішення проблем ОП. Це виражається в чіткому формулюванні цільових задач як бажаний результат діяльності і розробці економічного механізму як способу, що забезпечує досягнення поставленої мети.

Керування охороною праці включає рішення ряду основних задач і виконання визначених функцій.

На сучасному етапі розвитку виробничих процесів у всіх галузях економіки спостерігається тенденція до інтенсифікації праці, підвищення інформаційного та психологічного навантаження на людину-виконавця, що зумовлює необхідність прогнозування основних показників безпеки праці з метою охорони здоров'я працюючих та забезпечення високої продуктивності.

Головна мета управління охороною праці - забезпечення безпеки, збереження здоров'я і високої працездатності людини в процесі праці. Вона забезпечується досягненням сукупності взаємопов'язаних основних і окремих завдань формування безпечних умов праці. Виконання поставленого завдання на практиці вимагає удосконалення методів контролю, аналізу, моделювання та прогнозування стану охорони праці.

Традиційні форми управління умовами праці та усталені методи діяльності існуючих служб щодо забезпечення вимог охорони праці вже недостатні. Планування заходів і розподіл ресурсів на потреби охорони праці відбуваються без використання спеціальних алгоритмів моделювання, які дають можливість оцінити наслідки виконання цих заходів. Тому в практиці управління переважають емпирізм і окремі рішення. Оцінити наслідки управлінських рішень і на цій основі раціонально сформувати план заходів можна з допомогою математичного моделювання.

Список використаної літератури

1. Дрейер О.К., Лось В.А. Экология и устойчивое развитие: Учебное пособие. - М.: Изд. УРАО. - 1997. - С. 3-7, 75- 95, 146- 155.

2. Держкомстат України. // 33 канал. - 1999. - 25 березня. - №13. - С. 4.

3. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України 1- 4 рівнів акредитації / за ред. Є.П. Желібо і В.М. Пічі. - Київ: “Каравела”; Львів: “Новий світ-2000”. - 2001. - 320 с.

4. Кобевнік В.Ф., Северин Л.І., Половинчук В.П., Васильківський І.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. - Вінниця ВДТУ, 1998.

5. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник.- 3-тє видання, стер. - Л.: Львів. банк. коледж; К.: Т-во

“Знання”. - КОО, 2000.

6. Основи економічної теорії // За ред. С.В. Мочерного, С.А. Єрохіна, Л.О. Каніщенко та ін. - К.: ВЦ “Академія”, 1997.

Размещено на Allbest.ru