Закон про цивільну оборону України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни: «Цивільний захист»

на тему: «Закон про цивільну оборону України»

План

Вступ

1. Закон і положення про цивільну оборону

2. Завдання цивільної оборони України

3. Роль цивільної оборони України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В мирний час значних людських втрат, екологічних збитків, шкоди навколишньому середовищу наносять надзвичайні ситуації. Над рішенням проблеми попередження, а також усунення можливих наслідків надзвичайних ситуацій (НС) працюють вчені всіх країн світу.

На території України розміщена велика кількість об'єктів, які є небезпечними у випадку аварії. Це підприємства нафтової, газової та хімічної промисловості, а також підприємства, які використовують та виробляють радіоактивні, небезпечні і отруйні хімічні речовини, пожежно- і вибуховонебезпечні речовини.

Вивчення причин виникнення аварій, катастроф та дії вражаючих факторів стихійних лих та зброї масового ураження на людей, тварин, рослини, сільськогосподарську продукцію, корми, воду, а також знання методів попередження надзвичайних ситуацій і ліквідації їх наслідків може значно зменшити збитки від них. Це є однією з головних задач цивільної оброни, на її рішення повинні бути спрямованими основні зусилля.

Техногенне, екологічне та природне становище України рік від року стає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє середовище. Тому, з набуттям Україною незалежності, враховуючи досвід економічно розвинутих країн, було розпочато законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління та сил для організації і здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.

1. Закон і положення про цивільну оборону

Цивімльна оборомна Україмни -- державна система органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Станом на 01.07.2013 -- недійсно, набув чинності кодекс цивільного захисту України.

Цивільна оборона -- галузь науки, яка вивчає теоретичні, науково-технічні, технологічні, економічні, екологічні, соціально-політичні проблеми, які викликають порушення нормальних умов життя та діяльності людей на окремій території (акваторії) або об'єктів на ній (об'єктів на морі), внаслідок аварій, катастроф, стихійного лиха або небезпечного випадку, що призвели або можуть призвести до неможливості проживання населення на зазначеній території або об'єкті, проведення там господарчої діяльності, загибелі людей або до значних матеріальних збитків.

Перед країною гостро стоїть проблема захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу. У цих умовах, як відмічено в законі «Про цивільну оборону України», громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха і вимагати від уряду України, інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, гарантій в забезпеченні цього права.

Держава Україна, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони - складову частину системи забезпечення безпеки населення і держави загалом.

Сутність і цільове призначення цивільної оборони визначені законом «Про цивільну оборону України» і підтверджено в нової редакції закону від 29 березня 1999 року.

При розробці Закону України “Про Цивільну оборону України” та “Положення про ІДО України” основна увага зверталася на досягнення наступних напрямків:

-- Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати Женевській (1949 р.) Конвенції “Про захист жертв війни”;

-- відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій до умов, потреб і можливостей держави;

-- відповідність організаційної структури створюваної системи до конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавства України з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;

-- забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил Цивільної оборони до дій за призначенням та високої ефективності цих дій;

Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Прийняття Закону “Про Цивільну оборону України” є наслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада України розглянула і схвалила “Концепцію Цивільної оборони України”, та в першому читанні Закон України “Про Цивільну оборону України”, який було прийнято остаточно лише 3 лютого 1993 р. З надрукуванням його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.

Закон складається з преамбули та п'яти розділів, до складу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом -- дуже об'ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.

У преамбулі проголошено: “Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру”.

Тобто, держава не тільки проголошує право населення на захист свого життя і здоров' я в умовах НС, але і гарантує це право, створюючи загальну систему захисту населення, систему цивільної оборони.

Систему Цивільної оборони складають:

-- органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції', пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

-- органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;

-- сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

-- фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

-- системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

-- Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

-- курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦО;

-- служби Цивільної оборони.

У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом.

2. Завдання цивільної оборони України

Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретніше розкривають сутність завдань ЦО.

Основними завданнями цивільної оборони України є:

-- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

-- оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

-- захист населеная від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

-- організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

-- організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

-- створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення та зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактереологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

-- підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів, матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіх рівнях.

Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:

-- завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;

-- готується науково обгрунтований прогноз наслідків можливих НС;

-- здійснюється беспосереднє спостереження за станом потенційно-небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища;

-- утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення та інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;

-- створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;

-- проводиться забезпечення працівників об'єктів індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебачення тощо.

Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

Практичні заходи евакуації населення як організованого його вивезення та виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини) планується на випадок:

-- загальної аварії на АЕС;

-- загрози катастрофічного затоплення місцевості;

-- всіх видів аварій з викидом сильнодіючих, отруйних речовин (СДОР), внаслідок яких виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, що проживають у зоні можливого ураження;

-- масових лісових і торф'яних пожеж, що загрожують населеним пунктам;

-- землетрусів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками.

Підставою для практичного здійснення евакозаходів є фактичні показники стану наявності обстановки в разі надзвичайної ситуації та відповідне рішення.

У ході виконання заходів захисту від біологічних засобів зараження використовуються колективні та індивідуальні засоби захисту, запроваджується режим карантину або обсервації, проводиться знешкодження осередку ураження та екстрена профілактика.

Радіаційний та хімічний захист -- це забезпечення людей засобами індивідуального захисту, організація і проведення спеціальної обробки, встановлення та дотримання типових режимів радіаційного захисту.

3. Роль цивільної оборони України

Вперше перед Цивільною обороною поставлене нове завдання організації життєзабезпечення населення в умовах надзвичайних ситуацій, яке спрямоване насамперед на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, що потерпіли ( можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізація соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Виконання цього завдання передбачає:

-- тимчасове розселення громадян, що потерпіли, в безпечних районах;

-- організацію харчування в районах лиха і тимчасового розселення;

-- забезпечення населення, що потерпіло, одягом, взуттям і товарами першої необхідності;

-- організацію надання фінансової допомоги потерпілим;

-- забезпечення медичного обслуговування та санітарно-епідемічного нагляду в районах тимчасового розселення.

Організація проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, в районах лиха та осередках ураження передовсім потребує залучення необхідної кількості сил, засобів, а також матеріальних ресурсів для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

У переліку завдань Цивільної оборони привертає увагу завдання зі створення системи аналізу та прогнозування. Це завдання теж поставлено вперше і воно правомірне, оскільки попереджувальне прогнозування забезпечує своєчасне попередження виникнення надзвичайної ситуації, проведення заходів профілактики та зменшення збитків як кожній людині, що опинилася у надзвичайній ситуації, так і державі в цілому.

На сьогодні завдання підготовки і перепідготовки керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях, це дуже актуальне і проблематичне завдання. Для виконання завдань Цивільної оборони необхідно мати відповідних фахівців, нагромаджувати досвід та знання в організації та здійсненні заходів щодо забезпечення безпеки населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Щодо населення, то в основі його підготовки повинно бути, насамперед, інформування. Кожний громадянин повинен чітко знати порядок дій у разі виникнення аварії, катастрофи або стихійного лиха. Дуже важливо, щоб населення своєчасно отримувало необхідну інформацію про надзвичайні ситуації, які можливі або скоїлися, кожен повинен знати яким чином діяти за сигналами оповіщення. Це можливо лише при широкому залученні для навчання населення засобів масової інформації, особливо радіо та телебачення. Нагромаджений досвід свідчить, що своєчасно доведена інформація сприяє значному зменшенню збитків та втрат серед населення під час надзвичайних ситуацій.

Висновки

У мирний час величезних людських втрат, збитків економіці і навколишньому середовищу завдають стихійні лиха, аварії і катастрофи. На території України розміщена велика кількість потенційно-небезпечних об'єктів. До них відносяться підприємства нафтової, газової та хімічної промисловостей, підприємства, які застосовують і виготовляють радіоактивні, сильнодіючі, пожежо- і вибухонебезпечні речовини.

Техногенна небезпека є найбільш характерною і значною за питомою вагою серед загального кола випадків. Підтвердження цьому -- катастрофа на ЧАЕС, на газо- і продуктопроводах та транспорті.

Узагальнюючи питання про наявність надзвичайного ризику, підкреслюючи, що Україні властиві як техногенні, так і природні ризики, слід зазначити, що над вирішенням проблем запобігання, а також усунення їх можливих наслідків у країні створена і діє потужна система захисту населення і економіки від надзвичайних ситуацій - система Цивільної оборони. Науково-технічний прогрес, з одного боку, покращує життя людей, з другого -- підвищує ризик виникнення аварій і катастроф, і Цивільній обороні все частіше доводиться ліквідовувати їх наслідки.

Окрім ризику виникнення НС існує загроза війни з застосування зброї масового знищення: ядерної, хімічної, біологічної. В таких умовах система ЦО бере на себе завдання підготовки до захисту населення і народного господарства, а також максимального послаблення дії уражаючих факторів сучасної зброї. цивільна оборона радіаційний

Закон “Про Цивільну оборону України”, який проголошує, що громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, гарантій щодо забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Список використаної літератури

1. Воробйов О.О., Кардаш В.Е. Медицина НС: Навч. посібник. - Чернівці, 2001. - 186 с.

2. Гунський А. І. Цивільна оборона: Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: Міністерство освіти, 1995. - 216 с.

3. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Навч. посібник. - Львів: Афіша, 2000. - 334 с.

4. Пішак В.П., Радько М.М., Воробйов О.О. Безпека життєдіяльності: Підручник / за редакцією Радька М. М. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 360 с.

5. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2003. 456

6. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2004. - 438 с.

Размещено на Allbest.ru