Організація дій при надзвичайних ситуаціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Прогнозування екологічних і соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій

2. Здійснення заходів з евакуації населення

3. Прилад радіаційної розвідки. Підготовка ДП-5В (А, Б) до використання за призначенням

4. Інженерний захист території

5. Засоби особистого захисту. Фільтруючі протигази

6. Знезараження у зоні надзвичайних ситуацій

Література і посібники



1. Прогнозування екологічних і соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій

З метою своєчасного проведення роботи, пов'язаної із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації Кабінет Міністрів України постановою від 3 серпня 1998 р. за № 1198 створив єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.(ЄДС НС) техногенного та природного характеру.

ЄДС НС -- це центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. Завданням ЄДС НС є:

-- розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів із питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;

-- забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС;

-- забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;

-- навчання населення щодо поведінки та дій в разі виникнення НС;

-- виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;

-- збирання і аналітичне опрацювання інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

-- прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;

-- створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС;

-- проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС (у межах повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади);

-- оповіщення населення про загрозу та можливе виникнення надзвичайних ситуацій, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;

-- захист населення у разі виникнення НС;

-- проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;

-- пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;

-- здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;

-- реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпосередню участь у ліквідації цих ситуацій;

-- участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення. Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має чотири рівні -- загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.

Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

Структуру органів управління ЄДС НС зображено на рис. 1 Координуючими органами єдиної державної системи є:

1) на загальнодержавному рівні: Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворюється спеціальна Урядова комісія.

2) на регіональному рівні -- комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

3) на місцевому рівні -- комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

4) на об'єктовому рівні -- комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єктів.

Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Положення про регіональну, місцеву комісію та її персональний склад затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади.

Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

на загальнодержавному рівні -- Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;



Рис. 1. Структура єдиної державної системи (ЄДС НС) попередження і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характер

2. Здійснення заходів з евакуації населення

екологічний надзвичайний евакуація

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке проживає в зоні ураження);

загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час -- у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

загальної аварії на атомній електростанції;

усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

загрози катастрофічного затоплення місцевості;

великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Організоване здійснення евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

завчасного планування евакуації населення;

визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих;

підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів;

організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

організації управління евакуацією;

життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської зони;

навчання населення діям під час проведення евакуації. Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

зменшення ймовірних втрат населення;

збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій в особливий період.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час -- транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

Підселення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням:

створення умов для продовження виробничої діяльності господарських об'єктів у місті;

належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять свою діяльність у заміську зону;

забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони (ЦО);

наявності житлового фонду;

зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами, що склалися;

підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин.

У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей. При цьому всі заходи, пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах інших областей, погоджуються з відповідними органами влади і вищими начальниками цивільної оборони.

Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення визначається з врахуванням економічного і воєнного значення категорійних міст і географічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста визначається-найближча межа безпечної віддалі, яка складає:

для міст особливої групи -- 40--50 км.;

для міст першої групи -- ЗО--40 км.;

для міст другої групи -- 25--ЗО км.;

для міст третьої групи -- 20--25 км;

для об'єктів особливої важливості (поза категорійними містами) -- 15--20 км.

Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням місцевості і позаміської зони і транспортних можливостей.

Робітники і службовці господарських об'єктів, які продовжують працювати і у воєнний час в категорійних містах, розміщуються в сусідніх районах заміської І зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на роботу і назад, кожному І підприємству виділяються населені пункти, розташовані в одному районі, поблизу І залізничних, автомобільних і водних шляхів сполучення, що забезпечують мінімальну витрату часу на проїзд робочих змін у місто і назад.

Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які створюються,І як правило, за районами розміщення робітників і службовців підприємств, що продовжують виробничу діяльність.

Для розміщення евакуйованих навчальних закладів, середніх спеціальних і навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються ї приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього будинків.

Члени сімей робітників і службовців господарських об'єктів, які продовжують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають розміщенню,як правило, разом з головами сімей. Але через недостатню місткість районів евакуації, вони можуть розміщатися у більш віддалених пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні та районні органи управління ЦО, виходячи з конкретних умов і реальних можливостей.

У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих господарських об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності населення.

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці підприємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.

Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі відстані урядових органів, співпрацівників наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (ЗО--40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:

склад колон;

маршрут руху;

вихідний пункт;

пункти регулювання руху і час їх проходження;

райони і тривалість привалів;

медичні пункти та пункти обігрівання;

проміжний пункт евакуації (ППЕ);

порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення;

сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4--5 км/год., а дистанція між колонами -- до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1--1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10--15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1--2 год., як правило, за межами зони можливих руйнувань.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку (транспортом) до районів постійного розміщення.

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах.

Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цивільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за групами в більш довготривалі терміни.

Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Транспорт розподіляється за еваконапрямками і видами перевезень, підвезенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей.

Для проведення евакозаходів у більш триваліші терміни складаються розрахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей, які використовуються для евакуації різними видами транспорту.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи.

До них належать:

обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ГІПЕ); Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів.

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах -- наказами і розпорядженнями їх керівників. Е'.вакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах -- заступники керівників.

ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт.

Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-експлуатаційних контор.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕГІ) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування.

Евакуація при аварії на АЕС. Особливістю проведення евакозаходів у 30-кілометровій (50 км) зоні є те, що вони можуть проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами, і відрізняються: від класичних варіантів, розроблених на воєнний час, з вивозом як міського, так і сільського населення, а також вивозом (вигоном) сільськогосподарських тварин.

Принцип евакуації з міст і населених пунктів - територіальний, а з сільської місцевості виробничо-територіальний.

Транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посадження людей в автомобільний транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особовий облік населення. Реєстрація евакуйованих з приватного сектору міст та сільської місцевості проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження.

Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відвантаження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди з складу робітників сільського господарства, що евакуюються в останню чергу.

Евакуація населення із пристанційних населених пунктів (міст), а також населення і тварин із сільської місцевості проводиться в 2 етапи:

1 -- від місць находження людей до межі, зони дії уражуючих факторів;

2 -- від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого населення в безпечних районах,

На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні пункти евакуації (ППЕ). які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію, дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправку населення до (місць) пунктів їх розміщення в заміській зоні. При необхідності на ППЕ проводиться обмін або спецобробка забрудненого одягу та взуття. На ППЕ проводиться пересадження населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на "чистий" транспорт. "Забруднені" транспортні засоби використовуються тільки для перевезень на зараженій території.

Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до ППЕ (КПП), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляться на площадку відстою, а господарям видається відповідний документ.

Евакуація при аваріях на хімічно-небезпечних об'єктах (ХНО). У разі загрози ураження сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) населення, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту(313), а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровентиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.

Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефективнішим засобом захисту населення є його відселення з небезпечного району.

Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, з урахуванням попутного вітру, завчасно. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученням усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру.

У практичній діяльності при організації захисних заходів, необхідно розумно застосовувати всі засоби захисту населення, віддаючи перевагу у кожному конкретному випадку тому з них, який більше відповідає даній ситуації.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у зонах, які є безпечними для проживання людей і тварин.

Евакуація -- комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.

Безпечним є придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого руйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення;

Безпечний район визначається, як Правило, на території своєї області.

Коли евакуйоване населення неможливо розмістити у безпечному районі своєї області, частина його може розміщуватися в сусідній області з обов'язковим узгодженням цього питання з їх керівництвом.

Для евакуації населення із зон радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій визначається не менш як два райони для розміщення евакуйованого населення у протилежних напрямках, з урахуванням переважаючого для цієї місцевості напрямку вітру.

У разі хімічного зараження, виникнення повені, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється в безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.

За кожним підприємством, установою, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення.

У сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру евакуація населення планується на випадок:

-- аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території;

а) для АЕС потужністю до 4 ГВт -- у радіусі ЗО кілометрів;

б) для АЕС потужністю більше 4 ГВт -- у радіусі 50 кілометрів.

-- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

-- загрози катастрофічного затоплення місцевості;

-- лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідро-метеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації рішення про проведення евакуації населення приймають:

-- на загальнодержавному рівні -- Кабінет Міністрів України;

-- на регіональному рівні -- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації;

-- на місцевому рівні -- голова Київської та Севастопольської міської держадміністрації, голова районної держадміністрації;

-- на об'єктовому рівні -- керівник об'єкта.

Евакуація може бути загальною або частковою, тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення і планується на випадок:

-- можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо АЕС (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров'ю людей, які проживають у зоні ураження);

-- виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.

Часткова евакуація проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Вона проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: діти, учні навчальних закладів, студенти, вихованці дитячих будинків, разом з викладачами та вихователями, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи.

Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транспорту і які передбачають початок вивезення населення у будь-яку годину доби.

Для вивезення населення автомобільний транспорт, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямках, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадки до місць розселення.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30--40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:

-- склад колон;

-- маршрут руху;

-- вихідний пункт;

-- пункти регулювання руху і час їх проходження;

-- райони і тривалість привалів;

-- медичні пункти та пункти обігрівання;

-- проміжні пункти евакуації (ППЕ);

-- порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійного розміщення;

-- сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4--5 км/год, а дистанція між колонами -- до 500 м. Під час проходження маршруту через кожні 1 --1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10--15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1--2 год., як правило, за межами небезпечної зони.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і органи цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально створені евакуаційні органи.

До них належать:

-- обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

-- евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

-- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

-- приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП)

-- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);

Евакуаційні органи здійснюють планування евакуації, підготовку населення до евакуаційних заходів та підпорядкованих евакуаційних органів до виконання завдань, контроль за підготовкою та розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень, визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення, визначення маршрутів руху населення пішки, практичне проведення евакуації, приймання евакуйованого населення та ведення його обліку за об'єктами, а також контроль за розміщенням і життєзабезпеченням.

Час на розгортання і підготовку евакуаційних органів усіх рівнів до роботи не повинен перевищувати чотирьох годин з моменту отримання рішення про проведення евакуації.

Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади та адміністрації підприємств, які забезпечують виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і всебічне забезпечення цих заходів. Евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники голів держадміністрацій, а на об'єктах -- заступники керівників. Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах -- наказами і розпорядженнями їх керівників.

У разі виникнення потреби в негайному проведенні евакуації у складі евакуаційних комісій створюються оперативні групи, які розпочинають роботу з моменту прийняття рішення про проведення евакуації.

Збірні евакуаційні пункти призначені для збору і реєстрації населення, яке підлягає евакуації, формування піших і транспортних колон та ешелонів, а також забезпечення відправлення їх на пункти посадки на транспортні засоби та вихідні пункти руху пішки. Кожний збірний евакуаційний пункт має свій номер і за кожним з них закріплюється певна кількість об'єктів.

Вони розгортаються у разі аварії на атомній електростанції, катастрофічного затоплення і землетрусу.

Проміжні пункти евакуації розгортаються за межами зон можливого ураження для посадки на транспорт населення, яке виводилося з небезпечного району пішки. На них організовується реєстрація прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, та подальша відправка (транспортом) до районів постійного розміщення.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також забезпечення його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК), які організовують прийом і розміщення евакуйованого населення, організацію обліку та його життєзабезпечення.

Приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) розгортаються в пунктах висадки евакуйованого населення і призначаються для його зустрічі і відправлення до районів (пунктів) розміщення.

Планування евакуації проводиться заздалегідь для населення, яке проживає у районах, які визначені як небезпечні.

У плані евакуації, складовою частиною якого є карта (схема), зазначаються:

-- висновки з оцінки обстановки у разі виникнення надзвичайної ситуації;

-- порядок оповіщення населення про початок евакуації;

-- кількість населення, яке підлягає евакуації, за віковими категоріями;

-- терміни проведення евакуації;

-- склад евакуаційних органів і терміни приведення їх у готовність;

-- кількість населення, яке вивозиться різними видами транспортних засобів окремо і виводиться пішки;

-- розподіл об'єктів за збірними евакуаційними пунктами, пунктами посадки, районами (пунктами) розміщення та евакуаційними напрямками;

-- маршрути евакуації;

-- райони (пункти) розміщення евакуйованого населення;

-- пункти посадки на транспортні засоби, пункти висадки у безпечному районі, порядок доставки населення з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення;

-- заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення у безпечному районі;

-- порядок організації управління і зв'язку.

* На карті (схемі) позначаються:

-- райони (пункти) розміщення евакуаційних органів, вихідні пункти та пункти посадки (висадки);

-- схема оповіщення, організації зв'язку й управління;

-- розміщення евакуйованого населення по об'єктах у безпечному районі. Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються:

-- основні завдання служби;

-- перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів;

-- терміни виконання завдань.

Евакоприймальна комісія розробляє план його приймання і розміщення у безпечному районі з картою (схемою). У плані зазначаються:

-- кількість евакуйованого населення за віковими категоріями, яке прибуває у район, місто, район у місті, селище, село;

-- кількість об'єктів і їх розподіл за районами у місті, сільськими і селищними радами, населеними пунктами;

-- чисельність населення, яке проживає на відповідній території;

-- будівлі і споруди для розміщення об'єктів господарювання;

-- пункти висадки евакуйованого населення;

-- порядок і терміни доставки евакуйованого населення з приймальних евакуаційних пунктів до районів (пунктів) розміщення;

-- порядок розміщення евакуйованого населення;

-- порядок забезпечення евакуйованого населення продуктами харчування, водою, предметами першої необхідності, медичним та іншими видами обслуговування;

-- порядок оповіщення посадових осіб, які відповідають за приймання евакуйованого населення;

-- початок евакуації і терміни прибуття населення. На карті (схемі) позначаються:

-- місця розгортання приймальних евакуаційних пунктів, пункти висадки евакуйованого населення;

-- склад евакуаційних органів і термін приведення їх у готовність;

-- схема оповіщення, організації зв'язку і управління;

-- райони (пункти) розміщення людей у безпечному районі, їх кількість, категорія і розподілення за об'єктами.

План приймання і розміщення евакуйованого населення включає також розділ з транспортного забезпечення евакуації, в якому зазначається:

-- кількість транспортних засобів кожного виду і термін їх подачі до пунктів посадки;

-- кількість населення, яке підлягає евакуації;

-- терміни відправлення евакуйованого населення у безпечні райони;

-- терміни прибуття евакуйованого населення до пунктів посадки;

-- маршрути руху транспортних засобів;

-- кількість рейсів.

На всіх громадян, які підлягають евакуації, завчасно складаються списки за об'єктами і житлово-експлуатаційними організаціями у трьох примірниках, один з яких залишається на об'єкті або в житлово-експлуатаційній організації, другий (у разі одержання рішення про проведення евакуації) після уточнення списків надсилається на збірний евакуаційний пункт, третій -- до евакуаційної комісії району (пункту) розміщення.

Крім евакуаційних органів до забезпечення евакуації залучаються і деякі міністерства та відомства.

Міністерство транспорту для прискорення проведення евакуації завчасно визначає графіки та маршрути руху залізничних, автомобільних, морських, річкових та авіаційних транспортних засобів, що забезпечують евакуаційні перевезення.

Транспортні служби і організації беруть участь у плануванні і підготовці транспортних засобів для перевезення евакуйованого населення.

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до покладених на нього завдань з евакуації населення:

-- організовує оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації та постійно інформує його про поточну обстановку;

-- організовує розроблення і проведення евакуаційних заходів;

-- координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади та об'єктів з питань евакуації населення у надзвичайних ситуаціях;

-- здійснює контроль за ходом проведення евакуації;

-- організовує і здійснює контроль за готовністю евакуаційних органів до дій з проведення евакуації;

-- організовує навчання населення, працівників евакуаційних органів та органів управління всіх рівнів з питань підготовки і проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій.

Міністерство охорони здоров'я:

-- планує медичне забезпечення на випадок проведення евакуації;

-- організовує підготовку медичних служб до медичного забезпечення на збірних евакуаційних пунктах, маршрутах евакуації, в районах розміщення евакуйованого населення;

-- у межах своєї компетенції здійснює державний санітарно-гігієнічний нагляд;

-- організовує проведення санітарної обробки населення. Міністерство внутрішніх справ:

-- організовує регулювання дорожнього руху на міських і позаміських маршрутах евакуації;

-- розробляє і здійснює заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, охорони матеріальних і культурних цінностей у разі проведення евакуації;

-- організовує охорону громадського порядку на збірних і приймальних евакуаційних пунктах, пунктах посадки (висадки), на маршрутах евакуації й у районах (пунктах) розміщення евакуйованого населення;

-- у межах своєї компетенції забезпечує дотримання режиму перевезень автомобільними дорогами і допуск до зон надзвичайних ситуацій;

-- організовує реєстрацію евакуйованого населення і ведення адресно-довідкової роботи.

Державний комітет по зв'язку забезпечує оповіщення населення про початок евакуації і зв'язок під час проведення евакуаційних заходів.

З отриманням рішення (сигналу) про проведення евакуації евакуаційні комісії уточнюють завдання керівникам об'єктів щодо проведення евакуаційних заходів, контролюють стан оповіщення населення, його збір, формування колон (через начальників маршрутів), забезпечують переміщення їх до пунктів евакуації, а також разом з транспортними службами -- готовність транспортних засобів до перевезень, уточнюють порядок їх використання, підтримують постійний зв'язок з начальниками маршрутів та з органами виконавчої влади безпечних районів, інформують їх про хід евакуації.

У райони розміщення направляються представники евакуаційних комісій для вирішення питань приймання, розміщення і життєзабезпечення евакуйованого населення.

Об'єктові евакуаційні комісії:

-- організовують оповіщення, реєстрацію та облік населення, уточнюють дані про транспортні засоби, що виділяються об'єктові, термін їх подачі, маршрути та порядок руху;

-- видають начальникам піших і транспортних колон витяги із схем маршрутів, забезпечують засобами зв'язку та інструктують їх;

-- організовують і контролюють посадку евакуйованого населення на транспортні засоби і відправку колон;

-- надають необхідну інформацію органам виконавчої влади у безпечних районах;

-- інформують районні евакуаційні комісії про хід евакуації. Керівники житлово-експлуатаційних організацій здійснюють оповіщення непрацюючого населення про порядок проведення евакуації, разом з працівниками органів внутрішніх справ та охорони здоров'я забезпечують прибуття на збірні евакуаційні пункти громадян, які з поважних причин не можуть самостійно прибути на ці пункти. Начальники збірних евакуаційних пунктів уточнюють з керівниками підприємств та організацій чисельність евакуйованого населення і порядок його відправлення, організовують реєстрацію та облік населення, формують піші і транспортні колони, здійснюють посадку населення на транспортні засоби, доповідають евакуаційній комісії району, міста, району в місті про його відправлення та інструктують начальників ешелонів і старших колон, організовують надання медичної допомоги евакуйованому населенню, охорону і громадського порядку.

Керівники органів виконавчої влади та евакуаційні комісії безпечних районів, організовують підготовку пунктів висадки, розгортають приймальні евакуаційні пункти, уточнюють кількість прибулих і порядок подачі транспортних засобів для їх вивезення з пунктів висадки, а також з проміжних пунктів евакуації до пунктів розміщення, контролюють роботу керівників об'єктів безпечних районів з приймання і розміщення евакуйованого населення.

Громадяни самостійно на міських транспортних засобах, прибувають на збірні евакуаційні пункти де їм забезпечують посадку на транспортні засоби.

Евакуація населення при надзвичайних ситуаціях пов'язаних з аваріями на радіаційно- та хімічно-небезпечних об'єктах має ряд особливостей.

Особливістю проведення евакозаходів при аварії на АЕС є те, що вона може проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами. і У цьому випадку транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посадки людей в автомобільний : транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особистій облік населення, і Реєстрація евакуйованих з приватного сектора міст та сільської місцевості 1 проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження.

Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відвантаження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди зі складу j робітників господарств.

Евакуація населення проводиться в 2 етапи:

І етап -- від місць находження людей до межі зони забруднення;

2 етап -- від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.

На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні і пункти евакуації (ППЕ), які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію,

дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправлення населення до місць (пунктів) їх розміщення в безпечних районах. При необхідності на проміжних пунктах евакуації проводиться обмін або спеціальне оброблення забрудненого одягу та взуття і пересадка населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на «чистий» транспорт. «Забруднені» транспортні засоби використовуються тільки для перевезень на зараженій території.

Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до ППЕ (КПП), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляються на площадку відстою, а власникам видається відповідний документ.

При аваріях на хімічно небезпечних об'єктах (ХНО) і загрозі ураження сильнодіючими отруйними речовинами населення, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту, а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровентиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.

Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефективнішим засобом захисту населення є його відселення з Небезпечного району.

Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, завчасно із урахуванням попутного вітру. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученням, по можливості, усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру.

Евакуація населення із зон можливого катастрофічного затоплення проводиться у першу чергу з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель в зоні катастрофічного затоплення (хвиля прориву може досягнути зазначених населених пунктів менше ніж за 4 годин), а з інших населених пунктів -- при безпосередній загрозі їх затоплення.

Евакуйовані громадяни повинні мати при собі паспорт, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження, гроші і цінності, продукти харчування і воду на 3 доби, постільну білизну, необхідний одяг і взуття загальною вагою не більш як 50 кілограмів на кожного члена сім'ї.

Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері і батька.



3. Прилад радіаційної розвідки. Підготовка ДП-5В (А, Б) до використання за призначенням

Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на чотири основних типи:

1. Індикатори застосовують для, виявлення радіоактивного забруднення місцевості та різних предметів. Деякі з них дають змогу також вимірювати рівні радіації Р- і у-випромінювань. Датчиком служать газорозрядні лічильники. До цієї групи приладів належать індикатори ДП-63, ДП-63А, ДП-64.

2. Рентгенметри призначені для вимірювання рівнів радіації на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості. Датчиками в цих приладах застосовують іонізаційні камери або газорозрядні лічильники. Це загальновійськовий, рентгенметр ДП-2, рентгенметр "Кактус", ДП-3, ДП-ЗБ, ДП-5А, Б і В, МКС-У та ін.

3. Радіометри використовують для вимірювання ступеня забруд¬нення поверхонь різних предметів радіоактивними речовинами, го¬ловним чином (3- і у-частинками. Датчиками радіометрів є газорозрядні й сцинтиляційні лічильники. Найбільш поширені прилади цієї групи ДП-12, бета-, гамма-радіо-метр "Луч-А", радіометр "Тисе", радіометричні установки ДП-100М, ДП-ЮОАДМ та ін.

4. Дозиметри призначені для вимірювання сумарних доз опромнення, одержаних особовим складом формувань цивільного захисту та населенням, головним чином у-опромінення. Вони поділяються за видом вимірюваних випромінювань (в, г - і а-частинок та нейтронного потоку). Такі дозиметри індивідуального призначення мають датчиками іонізаційні камери, газорозрядні, сцинтиляційні й фотолічильники.. Набір, який складається з комплекту камер і зарядновимірюмального пристрою; називають комплектом індивідуального дозиметричного контролю. Комплектами індивідуальних дозиметрів є: ДК-0,2, ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 та ін.

На оснащенні формувань цивільного захисту знаходяться табельні прилади радіаційної розвідки, контролю опромінення і забруднення радіоактивними речовинами: ДП-5В (ДП-5А, ДП-5Б) для вимірювання потужності дози (рівня радіації і ступеня радіоактивного забруднення); ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 -- комплекти індивідуальних дозиметрів, призначених для визначення доз опромінення.

Останніми роками виготовляють багато побутових дозиметрів і радіометрів: дозиметри "Рось", РКС-104, ДРГ-01Т, ДСК-04 ("Стриж"), МКС-05 "Терра-П", ДКГ-21П "Есоіжзі; САКБ", радіометри "Прип'ять", "Десна", "Бриз", дозиметр-радіометр "Белла" та ін. Деякі з них без будь-яких конструктивних змін можна використовувати для вимірювання потужності експозиційної дози іонізуючих випромінювань під час ведення радіаційної розвідки, поглинутої дози опромінення людей, тварин, а також для сигналізації про наявність радіоактивних речовин.

Прилади для хімічної розвідки і контролю зараження

Для визначення ступеня зараження отруйними і сильнодіючими ядучими речовинами повітря, місцевості, споруд, обладнання, транспорту, техніки, засобів індивідуального захисту, одягу, продуктів харчування, фуражу, води застосовують прилади хімічної розвідки і газосигналізатори або відбирають проби й аналізують їх у хімічній лабораторії.

Виявлення і визначення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин грунтується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з цими хімічними речовинами. Залежно від взятого індикатора і зміни його забарвлення визначають тип ОР, а порівняння інтенсивності отриманого забарвлення з кольоровим еталоном дає можливість визничити концентрацію небезпечної хімічної речовини або щільність забруднення.

Прилади хімічної розвідки і контролю зараження мало відрізняться один від одного.

На оснащенні формувань і установ цивільного захисту знаходяться такі прилади і комплекти: військовий прилад хімічної розвідки ВПХР, прилад хімічної розвідки ПХР, прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб ПХР-МВ, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР, медична польова хімічна лабораторія МПХЛ, автоматичний газосигналізатор ГСП-1 і ГСП-11.

4. Інженерний захист території

При проектуванні й експлуатації споруд та інших об'єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і навколішнього середовища, обов'язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру.

Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати:

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру повинні передбачати:

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від НС техногенного і природного характеру громадянам, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації НС, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Постраждалому населенню, особливо дітям, а також залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт у випадку виникнення НС, рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням і психологічним відновленням у санітарно-курортних установах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.



5. Засоби особистого захисту. Фільтруючі протигази

Індивідуальні засоби захисту призначені для захисту людини від радіоактивних і отруйних речовин і бактеріальних засобів. За своїм призначенням вони поділяються на засоби захисту органів дихання та засоби захисту шкіри. За принципом захисту індивідуальні засоби захисту поділяються на фільтруючі та ізолюючі.

Принцип фільтрації полягає в тому, що повітря, необхідний для підтримки життєдіяльності організму людини, при проходженні через засоби захисту, наприклад, через шар активованого вугілля, очищується від шкідливих домішок.

Індивідуальні засоби захисту ізолюючого типу повністю ізолюють організм людини від навколишнього середовища за допомогою матеріалів, не проникних для повітря і шкідливих домішок, що знаходяться в ньому.

За способу виготовлення індивідуальні засоби захисту поділяють на кошти, виготовлені промисловістю, і найпростіші або підручні засоби, виготовлені населенням з підручних матеріалів.

Накопичення необхідної кількості індивідуальних засобів захисту промислового виготовлення і завчасна підготовка найпростіших засобів захисту з підручних матеріалів є справою особливої турботи штабу цивільної оборони (ГО) об'єкта. Відповідно до існуючих положень про порядок забезпечення індивідуальними засобами захисту штаб ГО об'єкта проводить розрахунок потреби цих коштів виходячи з норм забезпечення як невоєнізованих формувань, так і всієї кількості робітників і службовців об'єкта, подає заявку в штаб ГО району (міста) і за нарядами вищестоящого штабу отримує ці кошти з базових складів.