Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

Український державний хіміко-технологічний університет

Затверджено на засіданні кафедри

Біотехнології та безпеки

життєдіяльності

Протокол №5 від 02.02.2012

Опорний конспект лекцій та завдання для самостійного контролю

з дисципліни "Безпека життєдіяльності"

для студентів І курсу усіх спеціальностей денної форми навчання та ІІ курсу усіх спеціальностей заочної форми навчання

Дніпропетровськ 2012

Опорний конспект лекцій та завдання для самостійного контролю з дисципліни "Безпека життєдіяльності" для студентів І курсу усіх спеціальностей денної форми навчання та ІІ курсу усіх спеціальностей заочної форми навчання / Укл.: Я.В. Степневська, М.М. Плис - Дніпропетровськ: УДХТУ, 2012. - 26 с.

Укладачі: Я.В. Степневська, кандидат хім. Наук М.М. Плис, ст. викладач.

Редактор Л.М. Тонкошкур.

Коректор Л.Я. Гоцуцова.

Відповідальний за випуск Сметанін В.Т., доктор с-г наук.

Підписано до друку. Формат 60Ч84 1/16. Папір ксероксн.

Друк різограф. Умов.-друк. арк. 1,03. Облік.-вид. арк. 1,11.

Тираж 100 прим. Зам. №125. Свідоцтво ДК № 303 від 27.12.2000.

УДХТУ, 49005, Дніпропетровськ - 5, просп. Гагаріна, 8.

Видавничо-поліграфічний комплекс ІнКомЦентру

Вступ

безпека життєдіяльність виробничий людство

Опорний конспект лекцій складено відповідно до робочої навчальна програми з дисципліни "Безпека життєдіяльності", яка відповідає спільному наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 року, №969/922/216 "Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України", типової навчальної програми нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих навчальний закладів, погодженої з Міністерством надзвичайних ситуацій України затверджені Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України лист №1.4/18-1007 від 12.04.2011 та на основі освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми бакалаврів.

Предмет навчальної дисципліни. Закономірності життя, здоров'я і діяльності людини в умовах впливу негативних факторів середовища мешкання і праці та в умовах дії уражаючих факторів надзвичайних ситуацій.

Мета навчальної дисципліни:

- розкрити зміст даної дисципліни і забезпечити важливими знаннями та уміннями, необхідними, як в умовах щоденного безпечного контактування з навколишнім середовищем, так і в умовах прояву різноманітних небезпечних факторів та надзвичайних ситуацій;

- дати уявлення про теоретичні основи безпеки життєдіяльності, спрямовані на формування світогляду вироблення ідеології поведінки;

- показати органічний взаємозв'язок безпеки життєдіяльності з іншими дисциплінами фундаментального та професійно-орієнтованого напрямку;

- розкрити сутність основних небезпек і шкідливих факторів виробництва та визначити шляхи і методи їх виявлення та усунення;

- формувати систему теоретичних і прикладних знань із правових, економічних і організаційних питань захисту людини від впливу негативних факторів середовища в побуті та на виробництві;

- навчити поведінці у надзвичайних ситуаціях, основам організації і проведення рятувальних робіт, змісту роботи з питань забезпечення безпечної життєдіяльності людей

- дати необхідну базу для подальшого самовдосконалення шляхом самостійної підготовки.

Викладання дисципліни "Безпека життєдіяльності" використовує досягнення та методи фундаментальних і прикладних наук з філософії, біології, фізики, хімії, соціології, психології, екології, економіки тощо та є базовою для вивчення в подальшому дисциплін "Основи охорони праці", "Охорона праці в галузі", "Цивільний захист".

Вивчення дисципліни передбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов'язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації щодо посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об'єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей в межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику. В результаті вивчення дисципліни студент повинен

Знати:

Загальнокультурні компетенції:

1.1. культуру безпеки і ризик-орієнтоване мислення, при якому питання безпеки, захисту й збереження навколишнього середовища розглядаються як найважливіші пріоритети в житті й діяльності;

1.2. знання сучасних проблем і головних завдань безпеки життєдіяльності, орієнтуватися в основних нормативно-правових актах в області забезпечення безпеки;

1.3. поняття та терміни, причини та наслідки небезпек, організаційно-правові заходи забезпечення безпечної життєдіяльності та вміння обґрунтувати та забезпечити виконання у повному обсязі заходів з колективної та особистої безпеки;

Професійні компетенції:

1.4. обґрунтування та методичне забезпечення проведення навчання серед працівників та населення з питань безпеки життєдіяльності та дій за надзвичайних ситуацій;

1.5. оцінювати стан готовності підрозділу до роботи в умовах загрози і виникнення НС за встановленими критеріями і показниками та надавати консультації працівникам організації (підрозділу) щодо підвищення його рівня;

1.6. здатність аналізувати механізми впливу небезпек на людину, визначати характер взаємодії організму людини з небезпеками середовища існування з урахуванням специфіки механізму токсичної дії небезпечних речовин, енергетичного впливу та комбінованої дії факторів, що вражають;

1.7. характеристику зон забруднення та осередків ураження, які можуть виникнути в умовах надзвичайних ситуацій.

1.8. прилади для виявлення радіаційної та хімічної обстановки.

Вміти:

Загальнокультурні компетенції:

2.1. оцінити середовище перебування щодо особистої безпеки, безпеки колективу, суспільства, провести моніторинг небезпечних ситуацій та обґрунтувати головні підходи та засоби збереження життя, здоров'я та захисту працівників в умовах загрози і виникнення небезпечних та надзвичайних ситуацій;

2.2. приймати рішення щодо безпеки в межах своїх повноважень, застосовувати в практичній діяльності вимоги законодавчих і нормативних актів.

Професійні компетенції:

2.3. оцінити сталість функціонування об'єкту господарювання в умовах надзвичайних ситуацій та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

2.4. обґрунтувати та забезпечити виконання комплексу робіт на об'єкті з попередження виникнення надзвичайних ситуацій, локалізації та ліквідації їхніх наслідків;

2.5. забезпечити координацію зусиль виробничого колективу в попередженні виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

2.6. ідентифікувати небезпечні чинники природного та техногенного середовищ і віднайти шляхи відвернення їхньої вражаючої дії використовуючи імовірні структурно-логічні моделі;

2.7. оцінити безпеку технологічних процесів і обладнання та обґрунтувати заходи щодо її підвищення;

2.8. обґрунтувати нормативно-організаційні заходи забезпечення безпечної експлуатації технологічного обладнання та попередження виникнення надзвичайних ситуацій;

2.9. надати допомогу та консультації працівникам та населенню з практичних питань безпеки життєдіяльності та захисту у надзвичайних ситуаціях;

2.10. діяти за сигналами оповіщення, організовувати евакуацію та укриття людей у захисних спорудах, застосовувати індивідуальні засоби захисту;

2.11. проводити заміри відповідними до обстановки приладами.

Лекція №1

Тема лекції: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності.

Основні питання лекції:

1. Правові та нормативні основи безпеки життєдіяльності.

2. Категорійно-понятійний апарат БЖД.

3. Поняття небезпека.

4. Причини та наслідки небезпек.

5. Ризик як оцінка небезпек.

Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності.

Актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

Так, згідно з прийнятою у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Концепцією ООН "Про сталий людський розвиток" та схваленою в 1997 році Постановою Верховної Ради України Концепцією національної безпеки України (№3/97-ВР від 16.01.1997), людина та її здоров'я є найбільшою цінністю держави, яка повинна докладати чимало зусиль для створення умов безпечної життєдіяльності всього населення України.

У 1998 році Верховною Радою України були схвалені "Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки". Проголошена національна екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для розв'язання екологічних проблем.

Одним із головних напрямів забезпечення безпеки населення України є належна освіта з проблем безпеки. Це відображено у затвердженій 12 березня 2001 року Міністерством освіти і науки України Концепції освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" та реалізується через вивчення комплексу дисциплін: валеології, екології, охорони праці, ергономіки, цивільної оборони тощо, чільне місце серед яких посідає безпека життєдіяльності, що враховує досвід Європейської системи освіти у сфері ризику,

Безпека життєдіяльності вивчає явища, об'єкти, процеси з позиції їх оптимізації за параметрами безпеки, це сукупність знань та правил поведінки, що забезпечують здоров'я, довголіття, розкриття творчого потенціалу людини, забезпечують оптимальні умови існування людства на планеті Земля.

Безпека життєдіяльності людини -- найважливіше завдання людської цивілізації

Об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному).

Мета БЖД -- забезпечення оптимальних умов життя для кожної людини окремо та людства в цілому.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини;

2) Принцип взаємозв'язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем.

3) Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами.

4) Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності.

5) Принцип захисту здоров'я, меж і умов життєдіяльності.

6) Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.

Безпека - це стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Управління безпекою, розробка правил та рекомендацій базується на основі знання законів, принципів і методів забезпечення безпеки.

Національна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави.

Основні об'єкти безпеки: особа - її права і свободи; суспільство - матеріальні і духовні цінності; держава - конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв'язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів по їх попередженню і нейтралізації; створення і підтримання в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; управління силами і засобами забезпечення безпеки у повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях.

Основні елементи міжнародної і національної безпеки: політична, економічна, воєнна, технологічна, екологічна, гуманітарна та інші сфери діяльності. Кожна з сфер має певну специфіку, своєрідність. Разом з тим усі сфери перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Загроза - це явище чи ситуація, що може завдати шкоду здоров`ю людини або її безпеці. Небезпеку можна визначати якісно, а ризик - кількісно. Загроза - це ймовірність виникнення в певний момент часу та в межах даних територій явища, що потенційно здатне уражати людей і завдавати матеріальних збитків

Небезпека - це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об'єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров'ю чи життю людини як прямо, так і згодом.

Будь-яка діяльність людини може бути потенційно небезпечною.

Існує логічний зв'язок між причинною-небезпекою-наслідками.

Можна виділити наступну послідовність реалізації небезпеки:

Джерело небезпеки (повінь) > причина (злива) > небезпечна ситуація (затоплення населеного пункту) > вражаючий фактор (високий рівень води, низька температура води) > наслідки (загибель людей, руйнування споруд, транспорту).

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії.

Наслідки м.б.

- соціальними;

- економічними;

- психофізіологічними;

- моральними.

Ідентифікація небезпек - це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків (створення моделей безпеки). При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу що джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе. В процесі ідентифікації визначаються:

- Номенклатура небезпек

- Просторова локалізація Н

- Вірогідна можлива шкода при реалізації Н.

Номенклатура небезпек - перелік назв небезпек або термінів, систематизованих за відповідними ознаками (наприклад, за алфавітом). В окремих випадках складаються номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше). Номенклатура небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну.

Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації.

Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації небезпек:

1) за джерелом походження:

а) природні небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси);

б) техногенні небезпеки

в) до соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким культурним та духовним рівнем (бродяжництво, проституція, алкоголізм, злочинність тощо). Першоджерелом цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, , конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті;

2) за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

3) за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

4) за наслідками (захворювання травми, загибель тощо);

5) за шкодою (соціальна, технічна, екологічна та інші);

6) за сферою прояву (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);

7) за структурою (прості , складні, похідні);

8) за характером дії на людину (активні та пасивні).

За характером дії на людину небезпеки можна поділити на групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні (ГОСТ 12.0.003-74)

Потенційна небезпека - це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Матеріальні носії потенційної небезпеки це небезпечні або шкідливі чинники.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Надзвичайна ситуація (НС) - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Ризик - це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки.

Документація про ризики - Постанова КМУК №637 від 14.12.2002 р.

Нескінченно малий ("нульовий") ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої кількості усіх подій (N) за певний проміжок часу:

.

Формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, у групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.

Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

У спеціальній літературі наведені класифікації ризиків за такими основними ознаками:

1) За джерелами ризику:а) природний; б) техногенний; в) соціальний;

2) За видами джерел ризику:

а) внутрішній ризик (пов'язаний з функціонуванням підприємства);

б) зовнішній ризик (пов'язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);

в) людський чинник (ризик, пов'язаний з помилками людини);

3) За характером небажаного збитку:

а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;

4) За розміром збитку: (припустимий; граничний (критичний); катастрофічний);

5) За рівнем небезпеки: а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;

6) За часом впливу: а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;

7) За частотою впливу: а) разовий; б) періодичний; в) постійний;

8) За рівнем впливу: а) локальний; б) глобальний;

9) За сприйняттям людьми: а) добровільний; б) примусовий;

10) З позицій доцільності ризик буває: а) обґрунтований; б) необґрунтований;

11) За масштабами поширення ризик буває: (стосовно окремої людини; груповий; загальний).

Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.

Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпеки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.

Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небезпечних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом уражених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.

Системний ризик - це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками.

Можна виділити 4 методичних підходи до визначення ризику.

Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

Модельний, що ґрунтується на побудові моделей дії шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи, тощо. Ці методи основані на розрахунках, для яких не завжди є дані.

Експертний, коли імовірність подій визначається на основі опитування досвідчених спеціалістів, тобто експертів.

Соціологічний, що ґрунтується на опитуванні населення.

Названі методи відображають різні аспекти ризику. Тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

Традиційна техніка безпеки ґрунтується на категоричному імперативі забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам технічної сфери. Вимога абсолютної безпеки, приваблива своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Гранично допустимий ризик -- це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Контрольні питання:

Основні поняття БЖД.

Головна задача науки "Безпека життєдіяльності".

Визначення поняття "безпека", "небезпека", "ризик".

Визначення поняття "безпека системи".

Наукова задача науки "Безпека життєдіяльності".

Практичні задачі науки "Безпека життєдіяльності".

Об'єкт вивчення науки "Безпека життєдіяльності".

Основні етапи наукової і практичної діяльності людини в рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності.

Методи, що застосовуються при рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності.

Класифікація негативних факторів, які існують в середовищі існування людини.

Природні негативні фактори.

Аксіома про потенційну небезпеку.

Визначення поняття "таксономія".

Типи класифікацій небезпек.

Класифікація небезпек по природі походження та по природі дії.

Класифікація небезпек за рівнем локалізації, за наслідками та за видом збитку, який наноситься небезпекою.

Класифікація небезпек за сферою прояву, за характером впливу.

Визначення небезпеки, як поняття.

Класифікація небезпек. Види ознак небезпеки.

Визначення ризику.

Поняття ризику, як категорії безпеки життєдіяльності.

Методи оцінки ризику.

Методика визначення прийнятного ризику.

Реакція організму людини на вплив негативних факторів зовнішнього середовища.

Лекція №2

Тема лекції: Техногенні небезпеки та їх характеристики.

Основні питання лекції:

1. Поняття про техногенні небезпеки.

2. Характеристика небезпечних та шкідливих чинників виробничого середовища.

3. Класифікація і одиниці вимірювання вражаючих чинників фізичної та хімічної дії.

4. Небезпечні речовини та їх характеристика.

5. Наслідки негативних дій небезпечних та шкідливих факторів.

6. Вплив на людину небезпечних та шкідливих факторів.

Техногенні небезпеки - пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інших, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техногенними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впливом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Такою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак - бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпек слід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.

Небезпечні фактори техногенного характеру можуть призвести до погіршення здоров'я, травматизму і навіть смерті людини, негативно впливати на природне середовище.

Однією із складових техносфери є виробництво, де людина здійснює свою трудову діяльність і постійно знаходиться під впливом вражаючих, небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища.

В умовах техносфери негативні впливи обумовлені елементами техносфери (машини, споруди, технології і т. д.) та діями людей. На деяких підприємствах інтенсивно використовуються високотоксичні, легкозаймисті речовини, різноманітні випромінювання; технологічні процеси часто супроводжуються значними рівнями шуму, вібрації, ультра- та інфразвуку.

Техногенні небезпеки (механічні небезпеки, усі види механічних коливань, електромагнітні поля (ЕМП), іонізуючі випромінювання електробезпека, вибухи та пожежі тощо).

Механічні небезбеки

Під механічними небезпеками розуміють такі небажані впливи на людину, походження яких обумовлене силами гравітації або кінетичною енергією тіл.

Механічні небезпеки створюються об'єктами природного та штучного походження, що падають, рухаються та обертаються. Наприклад, механічними небезпеками природної властивості є обвали та каменепади в горах, снігові лавини, селі, град та ін. Носіями механічних небезпек штучного походження є машини та механізми, різне обладнання, транспорт, будівлі та споруди та багато інших об'єктів, що діють в силу різних обставин на людину своєю масою, кінетичною енергією або іншими властивостями.

В результаті дії механічних небезпек можливі тілесні пошкодження різної важкості. Величину механічних небезпек можна оцінити по-різному. Наприклад, за кількістю руху mv, кінетичною енергією 0,5 mv2, запасеною енергією mgh (m, v - маса та швидкість тіла відповідно, h - висота, g - прискорення вільного падіння).

Об'єкти, що являють механічну небезпеку, можна поділити за наявністю енергії на два класи: енергетичні та потенційні. Енергетичні об'єкти діють на людину, тому що мають той чи інший енергетичний потенціал. Потенційні механічні небезпеки позбавлені енергії. Травмування у цьому випадку може статися за рахунок енергії самої людини. Наприклад, колючі, ріжучі предмети (цвяхи, що стирчать, задирки, леза тощо) являють собою небезпеку при випадковому контакті людини з ними. До потенційних небезпек відносяться також такі небезпеки, як нерівні та слизькі поверхні, по яким рухається людина, висота можливого падіння, відкриті люки та ін. Перераховані безенергетичні небезпеки є причиною численних травм (переломів, вивихів, струсів головного мозку, падінь, забитих місць).

Механічні небезпеки поширені у всіх видах діяльності людей усіх вікових груп: серед дітей, школярів, домогосподарок, людей старшого віку в спортивних іграх, побутовій та виробничій діяльності.

Захист від механічних небезпек здійснюється різними способами, характер яких залежить від конкретних умов діяльності. Добре розроблені також способи надання до лікарняної допомоги та лікування наслідків механічних небезпек.

Механічні коливання

До механічних коливань відносяться вібрація, шум, інфразвук, ультразвук, гіперзвук.

Загальною властивістю цих фізичних процесів є те, що вони пов'язані з перенесенням енергії. За певної величини та частоти ця енергія може справляти несприятливу дію на людину: викликати різні захворювання, створювати додаткові небезпеки. Тому необхідно вивчити властивості цих небезпечних явищ, вміти вимірювати параметри коливань і знати методи захисту від них.

Вібрація -- це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.

Причиною вібрації є неврівноважені силові дії. Вібрація знаходить корисне застосування у медицині (вібраційний масаж) та у техніці (вібратори). Однак тривалий вплив вібрації на людину є небезпечним. Вібрація при певних умовах є небезпечною для машин та механізмів, тому що може викликати їх руйнування.

Часто вібрації супроводжуються почутим шумом.

Вібрація впливає на:

центральну нервову систему

шлунково-кишковий тракт

вестибулярний апарат

викликає запаморочення, оніміння кінцівок

захворювання суглобів

Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання - вібраційну хворобу.

Розрізняють загальну і локальну (місцеву) вібрації. Локальна вібрація зумовлена коливаннями інструмента й устаткування, що передаються до окремих частин тіла.

Загальна вібрація викликає струс всього організму, місцева впливає на окремі частини тіла. Інколи працюючий може одночасно піддаватися загальній та місцевій вібрації (комбінована вібрація). Вібрація порушує діяльність серцево-судинної та нервової систем, викликає вібраційну хворобу. Особливо небезпечна вібрація на резонансних та навколо резонансних частотах (6-9 Гц), оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця, живота і грудної клітки -- 5 Гц, голови -- 20 Гц, центральної нервової системи -- 250 Гц. Частоти сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота/(Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с); коливальне прискорення а (м/с2).

У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламентуються відповідними нормативними документами.

Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими методами:

* зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;

* ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;

* звуко- і вібропоглинання;

* архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;

* акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів індивідуального захисту.

Шум - це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Фізична сутність звуку - це механічні коливання пружного середовища (повітря, рідини). Під час звукових коливань утворюються області зниженого і підвищеного тиску, що діють на слуховий аналізатор (мембрану вуха). Основними фізичними характеристиками звуку є: частота f (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність (дБ) або сила звуку І (Вт/м2), звукова потужність (Вт) тощо.

Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості. Якщо значення гучності звуку (інтенсивності) перевищує 60-80 дБ, то такий шум уже може шкідливо впливати на здоров'я людини: підвищувати кров'яний тиск, викликати порушення ритму серця, створювати значне навантаження на нервову систему, впливати на психічний стан особи. Дуже сильний шум (понад 140-180 дБ) може викликати розірвання барабанної перетинки.

Постійна дія сильного шуму може не лише негативно вплинути на слух, але й викликати інші шкідливі наслідки - дзвін у вухах, запаморочення, головний біль, підвищення втоми, зниження працездатності. Шум має акумулятивний ефект, тобто акустичні подразнення, накопичуючись в організмі людини, все сильніше пригнічують нервову систему. Тому перед втратою слуху від впливу шумів виникає функціональний розлад центральної нервової системи. Особливо шкідливий вплив шуму позначається на нервово-психічній діяльності людини. Процес нервово-психічних захворювань вищий серед осіб, що працюють у гомінких умовах, ніж у людей, що працюють у нормальних звукових умовах.

Шуми викликають функціональні розлади серцево-судинної системи; шкідливо впливають на зоровий і вестибулярний аналізатори; знижують рефлекторну діяльність, що часто стає причиною нещасних випадків і травм. Як довели дослідження вчених, звук, якого не чути, також може зробити шкідливий вплив на здоров'я людини. Так, інфразвуки особливий вплив роблять на психічну сферу людини: уражають усі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з'являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття слабкості, як після сильного нервового потрясіння. Навіть слабкі звуки, інфразвуки можуть робити на людину істотний вплив, особливо якщо вони носять тривалий характер. На думку вчених, саме інфразвуками, що нечутно проникають крізь самі товсті стіни, викликається багато нервових захворювань жителів великих міст.

Розрізняють такі види шуму:

ударний (штампування, кування);

механічний (тертя, биття);

аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху повітря).

Методи боротьби з шумом. Завданнями акустичного розрахунку є:

визначення рівня звукового тиску в розрахунковій точці, коли відоме джерело шуму та його шумові характеристики;

визначення величини зменшення шуму.

розробка заходів із зменшення шуму до допустимої величини.

Для зменшення шуму можуть бути застосовані наступні методи:

зменшення шуму в джерелі;

зміна спрямованості випромінювання;

раціональне планування підприємств та цехів, акустична обробка приміщень;

зменшення шуму на шляху його поширення;

засоби індивідуального захисту від шуму.

До засобів індивідуального захисту від шуму належать:

– протишумові навушники, які закривають вушну раковину;

– протишумові вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;

- протишумові шоломи - закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками;

- протишумові костюми.

- застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;

- установка обладнання на демпфіруючих прокладках;

- розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;

- установка "антизвуку", тобто джерела, рівного за величиною і протилежного за фазою звуку - архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);

- звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;- оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління

Вимірювання шуму. Вимірювання шуму виконують з метою визначення рівнів звукових тисків на робочих місцях та відповідності їх санітарним нормам, а також для розробки та оцінки ефективності різних заходів з глушіння шуму.

Основним приладом для вимірювання шуму є шумомір. У шумомірі звук, що сприймається мікрофоном, перетворюється у електричні коливання, які підсилюються, потім проходять через фільтри корекції та випрямляч і реєструються приладом зі стрілкою.

Діапазон вимірюваних сумарних рівнів шуму звичайно складає 30130 дБ за частотних меж, що дорівнюють 5-8000 Гц.

Шумоміри мають перемикач, що дозволяє виконувати виміри за трьома шкалами: А, В, С (або за лінійною шкалою).

У шумомірах використовують електродинамічні та конденсаторні мікрофони.

Для визначення спектрів шуму шумомір підключають до фільтрів та аналізаторів.

У ряді випадків шум записується на магнітофон (через шумомір) а потім в лабораторних умовах аналізується.

Вимірювання шуму на робочих місця промислових підприємств виконують на рівні звуку 2/3 включеного працюючого обладнання.

У теперішній час для вимірювань шуму використовують вітчизняні шумоміри в комплекті з октавними фільтрами.

Інфразвук. Область коливань, нечутна для людини. Звичайно верхньою границею інфразвукової області вважають частоти 16-25 Гц. Нижня границя інфразвуку невизначена.

Інфразвук виникає в атмосфері, в лісі, на морі (так званий голос моря). Джерелом інфразвуку є грім, вибухи, гарматні постріли, землетруси.

Для інфразвуку характерне мале поглинання. Тому інфразвукові хвилі у повітрі, воді та в земній корі можуть поширюватися на дуже великі відстані. Ця властивість інфразвуку використовується як передвісник стихійних лих, для дослідження властивостей атмосфери та водяного середовища води.

Захист від інфразвуку являє собою серйозну проблему.

Ультразвук знаходить широке застосування у металообробній промисловості, машинобудуванні, металургії тощо. Частота застосовуваного ультразвуку від 20 кГц до 1 мГц, потужності - до кількох кіловат.

Ультразвук справляє шкідливий вплив на організм людини. У працюючих з ультразвуковими установками нерідко спостерігаються функціональні порушення нервової системи, зміни тиску, складу та властивості крові. Частішають скарги на головні болі, швидку втомлюваність, втрату слухової чутливості.

Ультразвук може діяти на людину як через повітряне середовище, так і через рідке або тверде (контактна дія на руки).

Рівні звукових тисків в діапазоні частот від 11 до 20 кГц не повинні перевищувати відповідно 75-110 дБ, а загальний рівень звукового тиску в діапазоні частот 20-100 кГц не повинен перевищувати 110 дБ.

Захист від дії ультразвуку при повітряному опроміненні може бути забезпечений:

шляхом використання в обладнанні більш високих частот, для яких допустимі рівні звукового тиску вищі;

шляхом застосування обладнання, що випромінює ультразвук, у звукоізолюючому виконанні (типу кожухів). Такі кожухи виготовляють з листової сталі або дюралюмінію (товщиною 1 мм) з обклеюванням гумою або руберойдом, а також із гетинаксу (товщиною 5 мм). Еластичні кожухи можуть бути виготовлені з трьох шарів гуми загальною товщиною 35 мм. Застосування кожухів, наприклад, в установках для очищення деталей, дає зменшення рівня ультразвуку на 2030 дБ у чутному діапазоні частот та 6080 дБ в ультразвуковому;

шляхом улаштування екранів, у тому числі прозорих, між обладнанням та працюючим;

шляхом розташування ультразвукових установок у спеціальних приміщеннях, загородках або кабінах, якщо перерахованими вища заходами неможливо отримати необхідний ефект.

Захист від дії ультразвуку при контактному опроміненні полягає в повному виключенні безпосереднього доторкання працюючих до інструмента, рідини та виробів, оскільки такий вплив найбільш шкідливий.

Іонізуючі випромінювання

Іонізуючим випромінюванням називається випромінювання, взаємодія якого з речовиною призводить до утворення у цій речовині іонів різного знаку. Іонізуюче випромінювання складається із заряджених та незаряджених частинок, до яких відносяться також фотони. Енергію частинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях - електрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,610-19 Дж.

Розрізняють корпускулярне та фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання - потік елементарних частинок з масою спокою, що відрізняється від нуля, які утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. До нього відносяться: - та -частинки, нейтрони (n), протони (р) тощо.

-випромінювання - це потік частинок, які є ядрами атома Гелію і мають дві одиниці заряду. Енергія -частинок, що випромінюється різними радіонуклідами, лежить у межах 28 МеВ. При цьому всі ядра даного радіонукліда випускають - частинки, що мають одну й ту саму енергію.

-випромінювання - це потік електронів або позитронів. Під час розпаду ядер -активного радіонукліда, на відміну від -розпаду, різні ядра даного радіонукліда випромінюють -частинки різної енергії, тому енергетичний спектр -частинок неперервний. Середня енергія -спектра складає приблизно 0,3 Еmax. Максимальна енергія -частинок відомих у нинішній час радіонуклідів може досягати 3,03,5 МеВ.

Нейтрони (нейтронне випромінювання) - нейтральні елементарні частинки. Оскільки нейтрони не мають електричного заряду, під час проходження крізьчерез речовину вони взаємодіють тільки з ядрами атомів. У результаті цих процесів утворюються або заряджені частинки (ядра віддачі, протони, дейтрони), або -випромінювання, що викликає іонізацію. За характером взаємодії із середовищем, що залежить від рівня енергії нейтронів, вони умовно поділені на 4 групи:

Фотонне випромінювання потік електромагнітних частинок, які поширюються у вакуумі із постійною швидкістю 300000 км/с. До нього відноситься -випромінювання, характеристичне, гальмівне та рентгенівське випромінювання.

Маючи одну й ту саму природу, ці види електромагнітних випромінювань розрізняються за умовами утворення, а також властивостями: довжиною хвилі та енергією. Так, -випромінювання випромінюється під час ядерних перетворень або при анігіляції частинок.

Характеристичне випромінювання - фотонне випромінювання із дискретним спектром, що випромінюється при зміні енергетичного стану атома, яка обумовлена перебудовою внутрішніх електронних оболонок.

Гальмівне випромінювання - пов'язане із зміною кінетичної енергії заряджених частинок, має неперервний спектр і виникає у середовищі, яке оточує джерело -випромінювання, у рентгенівських трубках, у прискорювачах електронів тощо.

Рентгенівське випромінювання - сукупність гальмівного та характеристичного випромінювань, діапазон енергії фотонів яких складає 1 кеВ 1 МеВ.

Випромінювання характеризуються за їх іонізуючою та проникною здатністю. Іонізуюча здатність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, створюваних частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Випромінювання різних видів мають різну іонізуючу здатність.

Проникна здатність випромінювань визначається величиною пробігу. Пробігом називається шлях, який проходить частинка у речовині до її повної зупинки, обумовленої тим або іншим видом взаємодії.

-частинки володіють найбільшою іонізуючою здатністю. Їх питома іонізація змінюється від 25 до 60 тис. пар іонів на 1 см шляху в повітрі. Довжина пробігу цих частинок в повітрі складає кілька сантиметрів, а у м'якій біологічній тканині - кілька десятків мікрон.

-випромінювання має суттєво меншу іонізуючу здатність і більшу проникну здатність. Середня величина питомої іонізації в повітрі складає близько 100 пар іонів на 1 см шляху, а максимальний пробіг досягає кількох метрів при великих енергіях.

Найменшою іонізуючою здатністю та найбільшою проникною здатністю володіють фотонні випромінювання. У всіх процесах взаємодії електромагнітного випромінювання із середовищем частина енергії перетворюється в кінетичну енергію вторинних електронів, які, проходячи крізь речовину, виконують іонізацію. Проходження фотонного випромінювання крізь речовину, взагалі не може бути охарактеризоване поняттям пробігу. Послаблення потоку електромагнітного випромінювання у речовині підлягає експонентціальному закону і характеризується коефіцієнтом послаблення , який залежить від енергії випромінювання та властивостей речовини. Особливість експоненціальних кривих полягає в тому, що вони не перетинаються з віссю абсцис. Це означає, що якою б не була товщина шару речовини, вона не може повністю поглинути потік фотонного випромінювання, а може тільки послабити його інтенсивність у будь-яку кількість разів. У цьому суттєва відмінність характеру послаблення фотонного випромінювання від послаблення заряджених частинок, для яких існує мінімальна товщина шару речовинипоглинача (пробіг), де відбувається повне поглинання потоку заряджених частинок.

Таким чином розрізняють природні та технічні джерела іонізуючого випромінювання. До природних відносяться космічні, а також земні джерела, що створюють природне опромінювання (природний фон). До технічних відносяться джерела, спеціально створені для корисного застосування випромінювання або такі, що є побічним продуктом діяльності.

У грудні 1955 року Генеральна Асамблея ООН заснувала науковий комітет щодо дії атомної радіації (НКДАР). Завдання цього комітету - вивчення рівнів радіації, її дії на навколишнє середовище і небезпеку для населення, що утворюється будь-яким джерелом радіації: як природним, так і штучним, включаючи радіоактивні опади. Це і стало початком наукових досліджень в галузі забезпечення захисту людини від іонізуючого випромінювання. До цього зусилля були в основному спрямовані на створення й удосконалення ядерної зброї.

Іонізація - це утворення позитивних і негативних іонів та вільних електронів з електрично нейтральних атомів та молекул. Атом, що загубив електрони, стає іоном, він має позитивний заряд. Для цього необхідно витратити енергію. Атом, що приєднав електрон, стає негативним іоном. Цей процес може супроводжуватись як витратою, так і виділенням енергії. Випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до іонізації атомів і молекул, називається іонізуючим. Велика частина випромінювань надходить від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі.

Ушкоджень у живому організмі, викликаних іонізуючим випромінюванням, буде тим більше, чим більше енергії воно передасть тканинам. Кількість такої переданої організму енергії називається дозою.

Доза, яка характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, називається експозиційною (Х). Вона вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг):

(Кл/кг),

де Q - повний заряд іонів одного знаку, що виникають у повітрі, (Кл);

m - маса повітря, (м).

Позасистемна одиниця - рентген (Р):

1Р = 2,58 ґ 104 (Кл/кг).

Поглинена доза - це кількість енергії випромінювання, поглинена одиницею маси тіла, що опромінюється. Поглинена доза (Д) вимірюється в греях (Гр):

(Гр),

де Е - кількість енергії випромінювання (Дж);

т - маса тіла речовини (кг).

Одиниця виміру 1 грей = 1Дж / 1кг. У радіобіології і медицині частіше використовують позасистемну одиницю - рад (1 рад = 0,01 Гр). Проте ця доза (поглинена) не враховує того, що різний вид випромінювання при одній і тій самій поглиненій дозі має різну небезпеку. Скажімо, гамма випромінювання більш небезпечне, ніж бета-випромінювання або альфа-випромінювання.

Доза, що враховує спроможність даного виду опромінення уражати тканини, називається еквівалентною.

Еквівалентна доза (Н) - це поглинена доза, помножена на коефіцієнт, що показує спроможність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.

,

де Д - поглинена доза даного виду випромінювання (Гр);

R- коефіцієнт якості випромінювання.

Еквівалентна доза вимірюється в зівертах (Зв). За основний вид випромінювання (еквівалент), з яким порівнюють усі інші, прийняте або рентгенівське випромінювання.

Коефіцієнт якості випромінювання для - випромінювання дорівнює одиниці ( = 1 для випромінювання). Отже,

.

Позасистемна одиниця 1 бер = 0,01 зв = 0,01 Гр = 1 рад. Тобто для випромінювання поглинена доза дорівнює еквівалентній дозі. Отже, 1 рад " 1 бер " 1 Р

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Під дією іонізуючого випромінювання на організм людини у тканинах можуть відбуватися складні фізичні та біологічні процеси. В результаті іонізації живої тканини відбувається розрив молекулярних зв'язків і зміна хімічної структури різних сполук, що в свою чергу призводить до загибелі клітин.

Ще більш суттєву роль у формуванні біологічних наслідків відіграють продукти радіолізу води, яка складає 6070 % маси біологічної тканини. Під дією іонізуючого випромінювання на воду утворюються вільні радикали Н та ОН, а у присутності кисню також вільний радикал гідропероксиду (НО2) та пероксиду водню (Н2О2), що є сильними окисниками. Продукти радіолізу вступають у хімічні реакції з молекулами тканин, утворюючи сполуки, не властиві здоровому організму. Це призводить до порушення окремих функцій або систем, а також життєдіяльності організму взагалі.

Інтенсивність хімічних реакцій, індукованих вільними радикалами, підвищується і в них залучаються багато сотень і тисяч молекул, що не зазнали опромінювання. В цьому полягає специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти, тобто ефект, створюваний випромінюванням обумовлений не стільки кількістю поглинутої енергії в опроміненому об'єкті, скільки тою формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплової, електричної тощо), поглинутої біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які викликають іонізуючі випромінювання.

Порушення біологічних процесів можуть бути або оборотними, коли нормальна робота клітин опроміненої тканини повністю відновлюється, або необоротними, що ведуть до ураження окремих органів або всього організму та виникнення променевої хвороби.

Розрізняють дві форми променевої хвороби - гостру та хронічну.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий інтервал часу. При дозах близько порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим ("смерть під променем"). Гостра променева хвороба може виникнути і під час надходження усередину організму великих кількостей радіонуклідів.

Хронічні ураження розвиваються в результаті систематичного опромінення дозами, що перевищують гранично допустимі (ГДД). Зміни у стані здоров'я називаються соматичними ефектами, якщо вони проявляються безпосередньо в опроміненої людини, та спадковими, якщо вони проявляються у його потомства.

Для вирішення питань радіаційної безпеки у першу чергу становлять інтерес ефекти, що спостерігаються при "малих дозах" - порядку кількох сантизивертів на годину та нижче, які реально зустрічаються під час практичного використання атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки, за одиницю часу, як правило, використовується рік, і як наслідок цього, поняття річної дози випромінювання.

Дуже важливим тут є те, що згідно сучасним уявленням вихід несприятливих ефектів у діапазоні "малих доз", що зустрічаються у звичайних умовах, мало залежить від потужності дози. Це означає, що ефект визначається передусім сумарною накопиченою дозою незалежно від того, отримана вона за 1 день, за 1 с або за 50 років. Таким чином, оцінюючи ефекти хронічного опромінювання, потрібно мати на увазі, що ці ефекти накопичуються в організмі протягом тривалого часу.

Усе населення (усі люди) поділені на 3 групи:

Група "А" - постійно безпосередньо працюючі з джерелами іонізуючих випромінювань (оператори АЕС, фізики-атомщики, плавсклад атомних судів і т. д.).

Група "Б" - особи, що за умовами проживання або розміщення робочих місць можуть потрапляти під вплив іонізуючих випромінювань (мешкають у зоні АЕС, працюють у районі атомних лабораторій, заводів і т. д.).