Забезпечення комфортних умов для трудової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Забезпечення комфортних умов для трудової діяльності

1. Мікроклімат виробничого середовища

Під час виконання трудових обов'язків на людський організм, на інтенсивність витрат енергії впливають не лише зміст і характер праці та її інтенсивність, але й навколишнє повітряне середовище, зокрема параметри мікроклімату (метеорологічних умов).

Мікрокліматом називають стан повітря в робочій зоні або в зоні обслуговування та на постійних робочих місцях.

Всі ці параметри нормуються залежно:

* від теплових характеристик виробничого приміщення;

* від категорії робіт за важкістю; періоду року (холодний, теплий).
Розрізняють оптимальні (комфортні) і допустимі мікрокліматичні умови (табл. 1).

Таблиця 1. Оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень

Період року	Категорія робіт	Температура,°С
		оптимальна	допустима
			верхня межа	нижня межа
			на робочих місцях
			постійних	непостійних	постійних	непостійних
Холодний	Легка - І а	22-24	25	26	21	18
	Легка - І б	21-23	24	25	20	17
	Середньої важкості - ІІ а	18-20	23	24	17	15
	Середньої важкості - ІІ б	17-19	21	23	15	13
	Важка - ІІІ	16-18	19	20	13	12
Таплий	Легка - І а	23-25	28	30	22	20
	Легка - І б	22-24	28	30	21	19
	Середньої важкості - ІІ а	21-23	27	29	18	17
	Середньої важкості - ІІ б	20-22	27	29	16	15
	Важка - ІІІ	18-20	26	28	15	13

Оптимальні мікрокліматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину забезпечують найвищу працездатність і хороше самопочуття.

Допустимі мікрокліматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину можуть викликати напружену роботу механізму, терморегуляції, що не виходять за межі фізіологічних можливостей організму людини, а також не призводять дискомфортного відчуття.

Температура повітря визначає характер теплообміну тіла людини з оточуючим середовищем. Здатність людського організму підтримувати постійну температуру в межах +36,7°С зумовлена його терморегулятивною діяльністю.

За температури навколишнього повітря більше +38°С з'являється загальна втома, знижується продуктивність праці, погіршується розумова діяльність, послаблюється опір організму До захворювань. Під час виконання важкої фізичної роботи у приміщенні з температурою понад +30°С людина протягом] зміни втрачає 10…12 літрів вологи, що становить 10% маси тіла людини і є небезпечним, оскільки з потом виділяються] вітаміни, настає дегідратація - зневоднення. Плазма крові втрачає здатність утримувати воду. Тому рекомендують пити підсолену воду.

За зниженої температури звужуються судини м'язів та шкіри. Шкіра втрачає чутливість, біліють пальці, виникають судинні розлади капілярів та дрібних артерій, виникає припухлість, шкіра синіє та свербить. Зниження температури тіла до 4-35°С викликає больові відчуття, за температури +27°С настає втрата свідомості, за температури охолодженого тіла нижче +27°С настає смерть.

Порушення теплового балансу призводить до підвищення температури тіла, а у важких випадках може настати тепловий удар. Існують нормовані оптимальні та допустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, встановлені залежно від категорії важкості робіт, періоду року.

Холодним періодом року вважається період, коли середньодобова температура на відкритому повітрі нижча за +10°С.

Теплим періодом ропу вважається період, коли середньодобова температура зовні приміщення становить + 10°С і вище.

Для визначення температури у виробничих приміщеннях використовуються звичайні ртутні і спиртові термометри, термопари або термоанемометри. Найчастіше температуру повітря в робочій зоні визначають за сухим термометром психрометра (рис. 1). Для більш точного визначення фактичної температури повітря в приміщенні, де є значні джерела променистого тепла, використовують подвійний термометр. Один з них має загорнений термобалон, реагує на променисте тепло і мало реагує на конвектне. А другий містить посріблений термобалон, віддзеркалює променисте тепло і реагує на конвективне.

Фактична температура повітря і за допомогою подвійного термометра розраховується за формулою:

t =t_c - K(t_r - t_c),°С, (1)

мікроклімат працездатність середовище виробничий

де t_c - покази термометра з коефіцієнтним термобалоном,°С;

t_r - покази термометра з загорненим тромобалоном,°С;

К - константа приладу (наводиться в паспорті або в інструкції до приладу).

Відносна вологість повітря впливає на теплообмін організму, визначає теплові відчуття людини. У повітрі завжди є водяна пара і чим вищий ступінь насичення повітря вологою, тим менше її може випаруватися з поверхні тіла. Випаровування вологи практично не відбувається за відносної вологості більше 80%. Висока відносна вологість за низьких температур погано впливає на терморегуляцію організму, може викликати його переохолодження. Оптимальна відносна вологість - ЗО…60% за температури 18…20°С.

Відносна вологість - це відношення абсолютної вологості до максимальної за певної температури.

Максимальна вологість - гранична кількість водяної пари, що насичує повітря за певної температури.

Абсолютна вологість - кількість водяної пари, що знаходиться в 1 м³ повітря, виражена в грамах.

Чим вища температура, тим нижча максимальна вологість. Відносна вологість вимірюється психрометрами Августа, Асмана, гігрометрами, гігрографами.

Психрометр Августа складається з сухого та вологого термометрів. Знаючи різницю температур сухого та вологого термометрів, за психрометричними таблицями визначають відносну вологість.

Швидкість руху повітря - один з факторів, що характеризує мікроклімат виробничих приміщень. Щоб уникнути протягів, швидкість руху повітря повинна бути в наступних межах: 0,1…0,5 м/с при загальній вентиляції; 0,7…2,0 м/с - за місцевої вентиляції.

Швидкість руху повітря вимірюється анемометрами крильчастими СО_3 для вимірювання швидкості руху повітря в межах 0,2… 10 м/с та чашковим анемометром МВ_13 - за швидкості руху повітря 1…20 м/с.

Склад повітря. У складі атмосферного повітря міститься 78% азоту, 21% кисню, 0,03% вуглекислого газу, вуглецю, озону тощо. В закритому приміщенні склад повітря змінюється в той чи інший бік.

Коли в приміщенні є не більше 9% кисню (за нормального барометричного тиску), то може настати смерть внаслідок аноксемії - кисневого голодування тканин організму.

За 83% азоту відчувається задуха, а за 93% настає смерть від нестачі кисню (зростання вмісту азоту означає зменшення вмісту кисню).

Допустима норма вуглекислого газу в приміщенні -І 0,1…0,2%, на робочих місцях - до 0,5%.

За вмісту кисню в повітрі робочої зони від 19,5 до 20% забезпечується нормальне самопочуття людського організму. Заходи щодо забезпечення нормального мікроклімату в робочих приміщеннях: * опалення, * вентиляція, * кондиціювання повітря, теплоізоляція поверхонь обладнання. В робочих зонах з підвищеною температурою повітря або в гарячих реактивних зонах обладнання використовують засоби від інфрачервоних випромінювань - каски, спеціальні рукавички, термозахисний одяг, ізолюючі апарати органів дихання тощо.

Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів:

впровадження раціональних технологічних процесів (на приклад, заміни гарячого способу обробки металу холодним);

механізації та автоматизації виробничих процесів;

- дистанційного управління, що дозволяє вивести людину в більшості випадках з несприятливих умов;

- захисту працівників різними видами екранів;

раціональної теплової ізоляції устаткування;

раціонального розміщення устаткування;

ефективного планування і конструкторського рішення виробничих приміщень (гарячі цеха розміщуються в одноповерхових приміщеннях);

раціональної вентиляції та опалювання;

раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви;

спеціального питного режиму (забезпечення білково-вітамінними напоями, хлібним квасом, підсоленою водою). Працівники гарячих цехів отримують газовану підсолену воду (з вмістом від 0,2 до 0,5% хлористого натрію). Пиття такої води зменшує спрагу, потовиділення, сприяє зниженню температури тіла, покращує самопочуття і працездатність;

застосування спецодягу.

Захист від інфрачервоного випромінювання забезпечують пристрої: огороджу вальні, герметизуючі, теплоізолюючі, знаки безпеки, дистанційне управління.

Зниження інтенсивності теплового випромінювання досягається застосуванням різних екранів (водяних завісів, скла, сітки), теплоізоляційних матеріалів (азбесту, скловати), а також індивідуальними засобами; збільшенням відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

Заходи захисту працівників від переохолодження у виробничих умовах передбачають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, використання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

2. Методи боротьби і індивідуальні засоби захисту від пилу

Пил - основний шкідливий фактор на багатьох промислових підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів. Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м³, в промислових центрах, де діють великі підприємства він не буває нижче 0,5 мг/м³, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м³. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м³.

Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперсність (ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційна границя вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін. Знання усіх цих показників дає можливість оцінити ступінь небезпечності та шкідливості пилу, його пожежо - та вибухонебезпечність.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

за походженням - органічний (рослинний, тваринний, штучний пил) і неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (при сутність часток органічного та неорганічного походження);

за способом утворення - дезінтеграційний (подрібнення, нарізання, шліфування і т. п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

за отруючою дією на організм людини - нейтральний (не токсичний для людини пил) та токсичний (отруюючий організм людини).

Дисперсний склад характеризує пилові частки за розміром і, значною мірою, обумовлює властивості пилу. Для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром до 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок пилу. Частинки зазубреної колючої форми небезпечніші за сферичні, бо подразнюють шкіру, легеневі тканини та слизові оболонки, даючи змогу просмоктуватися в організм інфекційним мікроорганізмам, що супроводжують пил або знаходяться у повітрі. Це призводить до атрофічних, гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін слизових оболонок, бронхів, легень, шкіри; веде до катару верхніх дихальних шляхів, виразковому захворюванню носової перетинки, бронхиту, пневмонії, коньюктивіту, дерматиту та інших захворювань. Довгострокове вдихання пилу, що попадає в легені, визиває пневмоконіоз. Найбільш небезпечна його форма - силікоз - розвивається при систематичному вдиханні пилу, що містить вільний диоксид кремнію SіО₂. Борошняний, зерновий пил та деякі інші можуть спричинити хронічний бронхіт.

Деякі види пилу (свинцевий, миш'яковий, марганцевий і т. п.) обумовлюють отруєння і ведуть до функціональних змін ряду органів і систем. Отрути, що надходять до організму через дихальні шляхи, створюють підвищену небезпеку, тому що безпосередньо потрапляють у кров.

Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підвищеній запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації (поглинання та розсіювання ультрафіолетового випромінювання), знижується освітленість.

Пилові частки здатні сприймати електричний заряд безпосередньо із газового середовища (пряма адсорбція іонів із повітря), так і в результаті тертя часток пилу між собою або безпосереднього контакту з якою-небудь зарядженою поверхнею. Встановлено, що загальної кількості пилових часток, які заносяться з повітрям в Дихальні шляхи, затримуються слизовими оболонками переважно заряджені частки.

Задимленість повітря робочої зони несе особливу загрозу здоров'ю людини за рахунок того, що в легені потрапляють окрім димового пилу ще й токсичні гази СО та СО₂, про небезпеку яких зазначалося вище.

Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил^: містить радіоактивне забруднення, яке можна встановити тільки вимірюванням спеціальними приладами. Запиленність повітря шкідлива також для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу.

Чимало виробничих процесів пов'язано з дією промислового пилу на працівників. Дрібні частки твердих речовин, зважуваних у повітрі, прийнято називати пилом. Наявність пороху в повітрі Робочих приміщень зумовлена характером та організацією технологічного процесу, ступенем герметичності устаткування, наявністю або відсутністю вентиляційних установок, ефективністю їх роботи.

Пил буває органічний (рослинного чи тваринного походження - борошно, цукор, тютюн тощо) і неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, цемент і т.д.).

Запиленість має місце на виробництві з такими процесами, як обточка, обдирка, поліровка, вибиття опок, заточка, шліфовка абразивними кругами. Часом пил виникає під час горіння, транспортування і розважування порошкуватих речовин. Про стан запиленості на окремих виробництвах свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2. Стан запиленості на окремих виробництвах

Виробництво	Кількість пилу, мг/м3
Механічні цехи	Від 3 до 12
Обрубні відділення ливарних цехів	Від 100 до 250
Забої шахт	До 1500

Концентрацію пороху в повітрі робочої зони визначають безпосередньо за допомогою фотопиломіру.

Важливе значення має гігієнічна оцінка пилу, тобто визначення її дисперсності (розміру та кількості пилових частин у повітрі). Багатьма дослідженнями Е. ї. Андеєвої-Галакіної, Л.К. Хоцянова, Р. Г Лейтеса та інших доведено, що найглибше в організм людини проникають пилові частинки, які мають розмір менше 5 мг/м³. При цьому встановлено, що чим менший розмір частинок пилу, тим більша їх біологічна, фізіологічна та хімічна активність.

Пил шкідливо впливає здебільшого на верхні дихальні шляхи. При цьому його дія залежить від його природи, концентрації, дисперсності, а також розчинності. Виділяють розчинні небезпечні види пилу (пил свинцю, миш'яка), а також розчинені безпечні (пил цукру, пил борошна).

Пил шкідливо впливає на легені працівників. Під його впливом виникає таке тяжке професійне захворювання, як силікоз (при незначних концентраціях - через 6-10 років, а при великих дозах - через 2-3 роки). Це захворювання найбільше проявляється серед працівників гірничої промисловості (бурильників, підривників), у керамічному, гончарному виробництві, при шліфуванні на піскових каміннях.

Важливою властивістю окремих видів пилу, таких як вугільний, цукровий, пил цинку, алюмінію, борошна та деяких інших є вибуховість. За певних умов (достатньо високої температури, наявності електричного розряду, полум'я, відповідній концентрації пилу у повітрі) пил здатний вибухнути. Мінімальна концентрація пилу, за якої може виникнути вибух, становить для вугілля - 30 г./м³, алюмінію - 7 г/м³, для цукру - 10 г./м³.

Заходи щодо боротьби з пилом різноманітні і, як правило, повинні вживатись у комплексі. їх можна поділити за характерними ознаками та спрямованістю: скорочення утворення пилу, зменшення запиленості приміщень, ліквідація пилоутворення від устаткування та обмеження поширення пилу у приміщенні.

До заходів, завдяки яким скорочується утворення пилу, належать: раціоналізація технологічних процесів, мокрі способи обдирання та шліфування виливок, зволоження переробних матеріалів і підтримання чистоти приміщень та устаткування. Знижує пилоутворення і використання прогресивних технологічних процесів та устаткування (формування методом пресування, термомеханічні й механічні види зварювання, електрохімічне очищення виливок).

Заходами, які ліквідують пилоутворення та обмежують поширення пилу у приміщенні, є герметизація устаткування, влаштування місцевої вентиляції.

Якщо санітарно-технічні заходи щодо зниження пилу у робочій зоні не дають достатнього ефекту, необхідно застосовувати індивідуальні засоби захисту. Важливе значення у профілактиці профзахворюваності мають медичні огляди працівників.

Існує багато різних способів та заходів, призначених для підтримання чистоти повітря виробничих приміщень у відповідності до вимог санітарних норм. Всі вони зводяться до конкретних заходів:

1. Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

Видалення шкідливих речовин, що потрапляють в повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

Застосування засобів захисту людини.

Герметизація та ущільнення є основними заходами із вдосконалення технологічних процесів, в яких використовуються або утворюються шкідливі речовини. Застосування автоматизації дає змогу вивести людину із забрудненого приміщення в приміщення з чистим повітрям. Удосконалення технологічних процесів дозволяє замінювати шкідливі речовини нешкідливими, відмовлятися від застосування пилоутворюючих процесів, замінювати тверд_е пальне на рідке або газове, встановлювати газо, - пилоуловлювачі в технологічний цикл та ін.

При недосконалості технології, коли уникнути проникнення шкідливих речовин в повітря не вдається, застосовують їх інтенсивне видалення за допомогою вентиляційних систем (газ, пара, аерозолі) або аспіраційних систем (тверді аерозолі). Встановлення кондиціонерів повітря в приміщеннях, де є особливі вимоги до його якості, створює нормальні мікрокліматичні умови для працюючих.

Особливі вимоги висуваються до приміщень, де проводяться роботи з шкідливими речовинами, що пилять. Так підлога, стіни, стеля повинні бути гладкими, легко митися. В цехах, де виділяється пил, регулярно роблять вологе або вакуумне прибирання.

В приміщеннях, де не можна створити нормальні, відповідаючі нормам мікроклімату умови, застосовують засоби індивідуального захисту (313).

Згідно з ГОСТ 12.4.011-87 «ССБТ. Средства защиты работающих. Классификация», всі 313 в залежності від призначення поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, одяг спеціальний захисний, засоби захисту ніг, засоби захисту рук, засоби захисту голови, засоби захисту обличчя, засоби захисту очей, засоби захисту слухових органів, засоби захисту від падіння з висоти та інші запобіжні засоби, захисні дерматологічні засоби, засоби захисту комплексні.

Ефективне застосування 313 залежить від їх правильного вибору і умов експлуатації. При виборі необхідно враховувати конкретні умови виробництва, вид та тривалість впливу шкідливого фактору, а також індивідуальні особливості людини. Тільки правильне застосування 313 може максимально захистити працюючого. Для цього працівники повинні бути ознайомлені з асортиментом та призначенням 313.

Для роботи з отруйними і забрудненими речовинами користується спецодягом - комбінезонами, халатами, фартуками та ін.; для захисту від кислот та лугів - гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми та пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та аерозолей захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

За принципом дії ЗІЗОД поділяються на фільтруючі (застосовуються при наявності у повітрі вільного кисню не менше 18% і обмеженого вмісту шкідливих речовин) та ізолюючі (при недостатньому для дихання вмісту в повітрі кисню та необмеженої кількості шкідливих речовин).

За призначенням фільтруючі ЗІЗОД поділяються на:

протипилові - для захисту від аерозолів (респіратори ШБ_1, «Лепесток», «Кама», «Снежок», У_2К, РП-К, «Астра_2», Ф_62Ш, РПА та ін.);

протигазові - для захисту від газопароподібних шкідливих речовин (респіратори РПГ_67А, РПГ_67В, РПГ_67КД, протигази марок А, В, КД, Г, Е, СО, М, БКФ та ін.);

газопилозахисні - для захисту від парогазоподібних та аерозольних шкідливих речовин одночасно (респіратор фільтруючий газопилозахисний РУ_60М, «Снежок ГІГ, «Лепесток-Г);

ізолюючі апарати - бувають шлангові та автономні.

Ізолюючі шлангові апарати призначені для роботи в атмосфері, Що містить менш ніж 18% кисню. Вони мають довгий шланг, по якому подається повітря для дихання із чистої зони. Недоліки в тому, Що дихальний шланг заважає працювати, не дає змогу вільно рухатися (протигаз шланговий ПІП_1 без примусової подачі повітря, Довжина шлангу 10 м; ПШ_2 з повітродувкою - забезпечує працю Двох осіб одночасно, довжина шлангів 20 м; респіратор для маля - №РМП_62; пневмошоломи ЛИЗ_4, ЛИЗ_5, МИОТ_49 - працюють від компресорної повітряної лінії).

Ізолюючі автономні дихальні апарати працюють від автономного хімічного джерела кисню або від балонів з повітрям чи дихальною сумішшю. Вони призначені для виконання рятувальних робіт або евакуації людей із загазованої зони.

Саморятівник шахтний малогабаритний ШСМ_1. Має хімічне джерело кисню. Термін користування 20-100 хвилин в залежності від інтенсивності витрачання кисню (енерговитрат), вага 1,45 кг.

Респіратор ізолюючий допоміжний РВЛ-І. Має балон зі стисненим киснем і регенеративний хімічний патрон для регенерації кисню. Працює 2 год, вага 9 кг.

Респіратор «Урал_7». Принцип дії такий же як респіратора РВЛ-І, але більш габаритний. Діє 5 годин, важить 14 кг. Носиться за плечима, має амортизаційні пристрої для зручності носіння.

Респіратор Р_30 має таку ж систему життєзабезпечення, що і наведений вище. Розрахований на 4 години дії, важить 11,8 кг.

Дихальний апарат АСВ_2 складається з 2_х повітряних балонів, маски або загубника, шланга, редуктора, має манометр для контролю за тиском повітря, запобіжний клапан та ін. Призначений для захисту органів дихання в умовах забрудненої атмосфери.

3. Значення світла для працездатності та здоров'я людини. Види освітлення

Вісімдесят відсотків інформації зовнішнього світу людина отримує через очі. Якість інформації залежить від освітлення. Неякісне освітлення викликає втому організму, може стати причиною виробничого травматизму. Практика показує, що в літні місяці року внаслідок широкого використання природного освітлення нещасних випадків значно менше, ніж в осінньо-зимові місяці.

Отже, раціональне освітлення виробничих приміщень і робочих місць є одним з найважливіших заходів виробничої санітарії. Надлишок світла, ліс і його недостатність, шкідливий. Лампи, що сліплять, блиск від них або різка тінь можуть викликати повну втрату орієнтації працюючого, бути фактором ризику нещасних випадків чи захворюваності; брудні вікна і світильники знижують освітленість.

Пульсація світла, зміна кольорів освітлюваних предметів викликають втому зору і загальну втомлюваність, призводять до аварійності та травматизму.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним, штучним і суміжним, а за функціональним призначенням - робочим, аварійним, евакуаційним, охоронним, черговим.

У виробничих приміщеннях використовують природне та штучне освітлення залежно від типу виробничих будівель. Природне освітлення може бути верхнім - через світлові ліхтарі даху, бічним - через вікна в стінах і комбінованим - через ліхтарі і вікна.

Природне освітлення чинить сприятливу психологічну дію на працюючого, його потрібно максимально використовувати.

Природне освітлення - це пряме або відбите світло сонця (небосхила), що освітлює робочу зону через світлові прорізи.

Штучне освітлення - здійснюється штучними джерелами світла.

Суміщене освітлення - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Суміщене освітлення спричинюється такими обставинами:

¦ вибрані за умовили технології та організації виробництва або об'ємно-планувальні рішення будівель не дозволяють забезпечити достатнє за нормами природне освітлення приміщень;

¦ підвищеними вимогами стосовно якості та постійності освітлення робочих зон, які неможливо задовільнити за одного природного освітлення;

¦ за умовами вибору раціональних рішень будівель та допоміжних приміщень промислових підприємств приміщення повинні мати велику глибину.

Використання природного світла у виробничих приміщеннях оцінюють коефіцієнтом природної освітленості, що є відношенням освітленості всередині приміщення до зовнішньої освітленості:

де, Е_ви - освітленість у даній точці всередині приміщення, що створюється світлом сонця (прямим або відбитим);

Е_зовн - освітленість горизонтальної поверхні, що створюється у той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

Нормові значення КПО визначаються вимогами СНиШІ-4-79 «Природне та штучне освітлення^».

Мінімальне значення природнього освітлення нормується залежно від виду роботи, точності її виконання. За комбінованого та верхнього освітлення коефіцієнт природної освітленості змінюється в межах від 2 до 10%, а за бічного освітлення - від 0,5 до 3,5%.

Штучне освітлення використовується у тих випадках, коли освітленість для забезпечення належних умов роботи, проходу людей, транспортування недостатня в даний час доби, або природне освітлення відсутнє (приміщення без вікон, фотолабораторії тощо).

Штучне освітлення буває * загальне, * місцеве, * робоче і * аварійне.

Комбіноване освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення.

Місцеве освітлення концентрує світловий потік безпосередньо на робоче місце. Разом з тим, за місцевого освітлення можна змінювати напрямок світлового потоку і освітлювати похилі і вертикальні поверхні.

Система загального освітлення приміщень передбачає розміщення світильників під стелею рівномірно і забезпечує рівномірний світловий потік або його локалізацію над певною групою обладнання.

Штучне загальне освітлення здійснюється лампами розжарення або газорозрядними лампами. На підприємствах для освітлення застосовують вакуумні (В), газонаповнені (Г), газонаповнені біоспіральні (Б) та інші види ламп розжарювання. Найкращими є люмінесцентні лампи, бо в них переважають синьо-зелені промені, на відміну від червоно-оранжевих в лампах розжарення. Спектральний склад світла люмінесцентних ламп найбільш наближений до природного світла. Люмінесцентні лампи більш економічні, ніж лампи розжарення. Працюють вони протягом 5-10 тис. годин, їх світловіддача становить ЗО…80 лм / Вт.

Залежно від стану навколишнього повітряного середовища і вимог щодо розподілу світлового потоку застосовують різні типи світильників: * прямого, * розсіяного і * рефлекторного світла.

Вибір типів світильників, їх взаємного розміщення базуються на принципі створення достатньої освітленості на робочих місцях, максимальна освітленість яких, створена штучними джерелами світла, нормується залежно від точності виконуваної роботи, контрастності з фоном, найменшого розміру об'єкта розрізнення. Попередньо проводять світлотехнічний розрахунок з метою визначення потрібної величини освітленості, способу освітлення, типу світильника тощо.

Великого значення набуває висота підвішування світильників. Найбільш раціональна висота - 2,5 м.

На підприємствах організовується аварійне освітлення, яке забезпечує виконання робіт за відключення робочого освітлення, а також безпечну евакуацію людей.

Найменша освітленість робочих місць для продовження роботи за аварійного освітлення повинна складати не менше 5% нормативної освітленості, але не менше 2 Лк.

Аварійне освітлення повинне мати незалежну від робочої систему енергопостачання (різні станції, незалежні генератори, акумуляторні батареї). Аварійні світильники фарбують наполовину червоним кольором або наносять червону лінію.

Штучне освітлення нормується кількісно і якісно.

Якісні показники освітлення - освітленість, пульсація випромінювання, спектр випромінювання.

Світильники класифікуються за спрямуванням світлого потоку в робочій зоні та захистом від факторів навколишнього середовища.

Світильники систематично очищають від пилу - не менше одного разу на три місяці. Очищення шибок світлових отворів проводиться не рідше двох разів на рік - для приміщень із незначним виділенням пилу, і не менше чотирьох разів - зі значним виділенням пилу.

Для контролю та вимірювання освітленості на робочих зонах є люксметри типу Ю_16, Ю_17, Ю116, Ю_117. Для автоматичного контролю освітленості в робочих зонах використовують фотодіоди ФХ, які вказують на недостатню освітленість.

Нормами встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, територій виробничих підприємств, відкритих просторів та залізничних шляхів. Мінімальна освітленість встановлюється за характеристикою зорової роботи з найменшим розміром об'єкту розрізнення, контрастом об'єкта з фоном і характеристикою фону. Враховується система робочого освітлення (загальне або комбіноване) та джерела світла (лампи розжарювання або газорозрядні).

Згідно з нормами, всі роботи за зоровими параметрами розподіляються на 8 розрядів та 4 підрозряди (а, 6, в, г) в залежності від розміру об'єкта та умов (фон, контраст) (табл. 12.4 і 12.5).

На промислових підприємствах робоче освітлення більшості виробничих приміщень характеризуються III…VIII розрядами зорових робіт. Приміщення, в основному, обладнуються загальним освітленням. На поточних лініях воно локалізоване.

Крім робочого освітлення, нормами передбачається встановлення аварійного, евакуаційного та охоронного освітлення.

Аварійне освітлення призначається для продовження робіт там, де у випадку відсутності робочого освітлення може порушуватися технологія, виникнути небезпека вибуху, пожежі, отруєння людей, наприклад, компресорні, котельні, пічні відділення тощо. Найменша освітленість робочих поверхонь при ньому повинна становити 5% від робочого освітлення, але не менше 2 лк у приміщенні і 1 лк на території підприємства.

Евакуаційне освітлення передбачають для безпечної евакуації людей із приміщень у місцях, небезпечних для проходу сходових клітках, а також на шляху евакуації людей із приміщення або території. Це освітлення повинно забезпечувати освітленість 0,5 лк на підлозі або східцях і 0,2 лк на землі. Для цього застосовуються світильники аварійного освітлення.

Охоронне освітлення передбачають вздовж території в нічний час, або чергове в приміщенні. Для цього виділяють частину світильників робочого або аварійного освітлення, які забезпечують освітленість на рівні землі або підлоги не менше 0,5 лк.

Размещено на Allbest.ru