Безпека життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет

по курсу "Безпека життєдіяльності"

Виконала студентка 1 курсу,

Мелешко Ірина Вікторівна

Перевірив:

Викладач

Балюк О. Г.

Харків 2010

1. Організація вивчення охорони праці в навчальних закладах освіти та закладах післядипломної освіти

1. Навчальні плани закладів освіти всіх рівнів, незалежно від їх галузевого підпорядкування і форм власності, повинні передбачати вивчення питань охорони праці. Зміст і обсяги навчання з питань охорони праці та безпеки життєдіяльності в закладах освіти регламентуються типовими навчальними планами і типовими навчальними програмами, які затверджуються Міністерством освіти України за погодженням Держнаглядохоронпраці. У підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах та інші із спеціальних дисциплін повинні передбачатись розділи з охорони праці за відповідною тематикою.

У дошкільних закладах освіти вихованці вивчають питання охорони життя, здоров'я та норм поведінки, що повинно передбачатися планом навчально-виховної роботи дошкільних закладів освіти.

У середніх закладах освіти учні вивчають питання охорони життя, здоров'я та безпеки праці, що повинно передбачатися навчальним планом і програмою середніх закладів освіти. Щорічно вивчення учнями питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці в середніх закладах освіти повинно завершуватися перевіркою знань з відповідними записами про їх результати в класному журналі.

При вивченні загальноосвітніх дисциплін, спецкурсів та факультативів, при проведенні практичних і лабораторних занять, на уроках трудового навчання повинні вивчатися питання охорони праці, пов'язані з тематикою цих дисциплін і робіт.

У позашкільних закладах освіти в планах навчально-виховної роботи повинно передбачатися вивчення питань охорони життя, здоров'я та безпеки праці, пов'язаних з профілем, напрямами та конкретною тематикою навчально-виховної роботи позашкільних закладів освіти. В дошкільних, середніх та позашкільних закладів освіти необхідно передбачити відповідний облік проведеного навчання з вищезазначених питань.

Учні професійно-технічних закладів освіти на базі раніше набутих знань у процесі дошкільної і загальної середньої освіти вивчають дисципліну "Охорона праці". При підготовці працівників за професіями специфічні питання охорони праці для конкретних професій повинні вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з охорони праці.

При підготовці в професійно-технічних закладах освіти працівників за професіями, що застосовуються на роботах з шкідливими, небезпечними і важкими умовами праці, навчання проводиться з урахуванням вимог ДНАОП 0.00-4.24-94 "Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами і роботами з шкідливими та небезпечними умовами праці".

У вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації, студенти вивчають комплекс нормативних навчальних дисциплін "Безпека життєдіяльності", "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі", а також окремі питання (розділи) з охорони праці та безпеки життєдіяльності в загально технічних і спеціальних дисциплінах, які органічно пов'язані з їх тематикою.

Кількість годин, передбачених для вивчення нормативних навчальних дисциплін "Безпека життєдіяльності", "Основи охорони праці" та "Охорона праці в галузі", не може зменшуватись при розробці та перегляді освітньо-професійних програм без погодження з Держнаглядохоронпраці. За рішенням вищих закладів освіти обсяги навчання в годинах з цих дисциплін можуть збільшуватися залежно від небезпечності професії, за якою здійснюється підготовка фахівців.

До початку колективної трудової діяльності (студентські загони, табори праці та відпочинку, виробничі учнівські бригади) учні і студенти вивчають основи законодавства про працю та відповідні нормативні акти про охорону праці в своїх закладах освіти, а за місцем колективної трудової діяльності вони проходять навчання з питань охорони праці згідно з чинним на підприємстві положенням про навчання.

У закладах післядипломної освіти, незалежно від рівня акредитації закладів післядипломної освіти та освітньо-кваліфікаційного рівня слухачів, навчальні плани повинні передбачати вивчення дисциплін з охорони праці. Крім того, робочі навчальні програми профілюючих дисциплін повинні передбачати вивчення питань охорони праці, пов'язаних з тематикою цих дисциплін. Формою підсумкового контролю знань після вивчення дисциплін з охорони праці в закладах післядипломної освіти є іспит. Дипломні проекти і роботи випускників повинні містити розділи, а білети випускних іспитів - питання з охорони праці.

2. Загороджувальні засоби, запобіжні, спеціальні та сигнальні устрої попередження попадання працівника в небезпечну зону

Електрозахисті засоби - це переносні засоби, призначені для захисту людей, котрі працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. За призначенням електрозахисних засобів умовно поділяють на ізольовані, огороджувальні та допоміжні.

Технічні засоби захисту від ураження електроснам струмом поділяють на колективні та індивідуальні засоби, які попереджують доторкання до елементів електромережі, що перебуває під напругою, і засоби, які забезпечують від ураження, якщо доторкання все ж таки відбулося.

До основних способів і засобів електрозахисту належать:

­ ізоляція струмопровідних частин та її безперервний контроль;

­ установка обмежувальних пристосувань;

­ попереджуюча сигналізація та блокування;

­ використання знаків безпеки і попереджувальних плакатів;

­ використання малих напруг;

­ електричне розділення мереж;

­ захисне заземлення;

­ занулення;

­ вирівнювання потенціалів;

­ захисне відімкнення;

­ засоби індивідуального електрозахисту.

На рис. 1 показана класифікація технічних засобів і способів захисту від ураження електричним струмом, що гарантують безпеку під час нормального режиму роботи електроустаткування.

Надійним способом захисту від електричного струму є електрична ізоляція, опір якої має дорівнювати 1000 U, Ом, де U - напруга мережі. Робоча ізоляція забезпечує нормальну роботу електроустановки і захист від ураження електричним струмом. Інколи передбачають додатково підсилену та подвійну ізоляцію.

Рис. 1. Технічні засоби та методи електробезпеки.

Якщо електричні або інші струмопровідні частини не можуть бути ізольованими, то їх влаштовують або не на недоступній для зіткнення з людиною відстані, або ж обносять спеціальними огородженнями, виготовленими з важкогорючих або негорючих матеріалів.

До частозастосовуваних засобів електробезпеки можна віднести звукову, світлову та плакатну сигналізацію. Наприклад, звуковий сигнал, червоне світло, плакат "Стій, небезпечно для життя" попереджують про небезпеку, зокрема, наявність напруги в електроустановках. Зелене світло сповіщає про зняття цієї напруги. Плакати можуть носити запобіжний, забороняючий і нагаду вальний характер ("заземлено").

Від електротравматизму ефективно захищають блокувальні пристрої, що відключають подачу напруги, коли людина потрапляє в небезпечну зону.

Здебільшого використовують спеціальні запобіжні пристосування (ізольовані штанги, ізольовані та струмовимірювальні кліщі, діелектричні рукавички, килими, калоші). Як запобіжні застосовують також запобіжні пояси, монтерські кігті, драбини.

У чотирипровідній системі трифазного струму між нейтраллю та землею вмикають компенсаційну котушку, водночас заземлюють і передбачають автоматичне вимикання.

Контурним заземленням вирівнюють напругу дотику, тим самим понижуючи її небезпечний вплив на людину.

В електромережах значної протяжності для зниження ємності застосовують метод їх поділу за допомогою розподільного трансформатора.

Перелік робіт, які вимагають допуску, встановлюється галузевою нормативно-технічною документацією.

Проведення робіт на струмопровідних частинах, що перебувають під напругою або поблизу електрозахистних засобів під безперервним наглядом.

Огороджувальні електрозахисті засоби призначені для тимчасового огородження струмоведучих частин обладнання. До них відносяться переносні огородження (ширми, бар'єри, щити, клітки), а також тимчасові переносні заземлення. Умовно до них відносять і переносні попереджувальні плакати.

Електрозахисті засоби використовують для захисту від ураження електричним струмом людей, які працюють з електроустаткуванням. За характером дії засоби поділяють на ізолюючі, огороджувальні та допоміжні, а за застосуванням - на колективні та індивідуальні.

Серед ізолюючих виділяють основні та додаткові. Основні мають витримати робочу напругу електроустаткувань, щоб можна було торкатися струмопровідних частин, які заходяться під напругою (до 1000 Вт). Це оперативні штанги, ізолюючі та електровимірювальні кліщі, діелектричні рукавиці, інструменти з ізольованими ручками, покажчики напруги. До додаткових засобів належать діелектричне взуття, гумові діелектричні килимки, ізолюючі підставки.

Огороджувальні засоби використовують для тимчасового огородження електрообладнання, що перебуває під напругою (ширми, бар'єри, щити, переносні заземлення, переносні попереджувальні плакати).

Допоміжні засоби призначені для захисту персоналу від падіння чи для підйому (охоронні пояси, канати, драбини, кігті, спецодяг тощо).

3. Негативний вплив іонізуючого випромінювання на здоров'я людини

Явище самочинного розпаду нестабільного нукліду радіоактивним розпадом - радіоактивністю, а сам нуклід - радіонуклідом. Радіоактивність пов'язана з перетвореннями, які відбуваються в ядрах деяких ізотопів, а саме випромінювання і є тим, що називається радіацією.

Різні види випромінювання супроводжуються звільненням різної кількості енергії і мають різну проникаючу здатність, тому вони неоднаково діють на тканини живого організму.

a - випромінювання має велику іонізуючу і малу проникаючу здатність. Затримується, наприклад, листком паперу і практично не здатне проникнути через зовнішній шар шкіри, утворений відмерлими клітинами. Тому воно не являє небезпеки до того часу, поки радіоактивні елементи, які випромінюють a - частинки, не проникнуть всередину організму через відкриту рану, з їжею або з повітрям.

У повітрі проникаюча здатність a-випромінювання 10-11 см, в біологічних тканинах 30-40 мкм.

в - випромінювання має меншу іонізуючу здатність і більшу проникаючу здатність, воно проходить в тканини організму на глибину 1-2 см, в повітрі декілька метрів. Вплив на організм людини цього випромінювання, і відповідно захист, залежить від енергії - частинки, що випромінюється. Для різних радіонуклідів вона є різною. Наприклад: в-випромінювання джерела ⁹⁰Sr + ⁹⁰U (велика енергія випромінювання) повністю поглинається шаром ґрунту завтовшки 3 см, а ¹³⁷Cs (з меншою енергією випромінювання) шаром ґрунту товщиною 1см.

г - випромінювання має малу іонізуючу здатність і найбільшу проникаючу здатність. Проникаюча здатність г-випромінювання, яке поширюється із швидкістю світла дуже велика, його може затримати лише товста свинцева або бетонна плита. В повітрі проникає на сотні метрів, біологічні тканини проходить наскрізь. Рентгенівські промені теж проходять тканини людини наскрізь.

Дія радіоактивного випромінювання на біологічні об'єкти людей, тварини, рослини - полякає у внесенні в них певної енергії, що призводить до руйнування біологічних структур. При проходженні через різні об'єкти випромінювання в результаті зіткнення з атомами втрачає частину або всю свою енергію. Ця енергія поглинається масою опромінюваного середовища.

Опромінювання може бути зовнішнім або внутрішнім. Зовнішнє - це опромінювання, яке одержує біологічний об'єкт від зовнішніх джерел випромінювання. Внутрішнє - це результат опромінювання продуктами розпаду радіонуклідів, що потрапляють в організм людини з їжею, з повітрям при диханні, з димом тощо. Внутрішнє або, як кажуть, інкорпоративне випромінювання визначає надходження радіонуклідів до організму, де вони, залежно від елемента, можуть осідати в кістках (стронцій-90), щитовидній залозі (йод), шлунково-кишковому тракті, м'язах (цезій), випромінюючи a, в, г-промені, тобто в реальних умовах радіонукліди розподіляються по організму не рівномірно.

При дії іонізуючого випромінювання на організм людини в тканинах можуть відбуватися складні фізико-хімічні та біологічні процеси. В результаті іонізації живої тканини відбувається розрив молекулярних зв'язків і зміна хімічної структури різних сполук, що в свою чергу призводить до загибелі клітин.

Порушення біологічних процесів можуть бути зворотними, коли нормальна робота клітин опроміненої тканини повністю відновлюється, або незворотними, що ведуть до ураження окремих органів або всього організму і виникненню променевої хвороби.

Радіація за самою своєю природою є шкідливою для життя. Малі дози опромінювання можуть "запустити" не кінця ще визначений ланцюг подій, які приводять до раку або до генетичних пошкоджень.

При великих дозах радіація може зруйнувати клітини, пошкодити тканини органів і бути причиною швидкої загибелі організму.

Пошкодження, викликані великими дозами опромінювання, звичайно проявляються на протязі декількох годин або днів. Ракові захворювання проявляються через 10-20 років після опромінювання. А вроджені пороки розвитку та інші спадкові хвороби, викликані пошкодженням генетичного апарату, виявляються лише в наступному або подальшому поколіннях - це діти, онуки і більш віддалені потомки індивіда, який був опромінений.

Розрізняють дві форми променевої хвороби - гостру і хронічну.

Гостра форма виникає в результаті опромінювання великими дозами на протязі короткого проміжку часу.

Ймовірні ознаки дії різкого радіоактивного опромінювання наступні:

­ до 0,25 Гр - помітних клінічних змін в більшості випадків не спостерігається;

­ 0,25-0,5 Гр - тимчасові зміни в крові, які швидко нормалізуються;

­ 0,5-1,0 Гр - нудота, втрата свідомості, підвищена втомлюваність;

­ 1-2 Гр - легка форма променевої хвороби, небезпека смертельного наслідку відсутня;

­ 2-4 Гр - променева хвороба середньої важкості, можливі смертельні наслідки;

­ 4-6 Гр - важка форма променевої хвороби, смертельні наслідки у 50 % людей, людина помирає на протязі 1-2 місяців внаслідок ураження клітин червоного кісткового мозку-головного компонента кровотворної системи;

­ при дозі опромінювання від 10 до 50 Гр всього тіла пошкодження центральної нервової системи може бути не настільки серйозним, щоб призвести до летального кінця, але опромінена людина помре через один два тижні від крововиливу в шлунково-кишковому тракті;

­ доза 100 Гр викликає настільки серйозні пошкодження центральної нервової системи, що смерть наступає на протязі декількох годин або днів.

Хронічні ураження розвиваються в результаті систематичного опромінювання дозами, які перевищують гранично допустимі.

Величина дози, яка визначає ступінь ураження, залежить від того, одержав організм одразу всю дозу, чи в декілька прийомів. Більшість органів встигає залікувати тією чи іншою мірою радіаційні пошкодження і тому організм краще переносить серію дрібних доз, ніж таку ж сумарну дозу опромінювання, одержану за один прийом.

Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи найбільше страждають при опромінюванні і втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах 0,5-1 Гр. Але вони мають здатність до регенерації, і якщо доза не дуже велика, щоб викликати пошкодження всіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції.

Більшість тканин дорослої людини є мало чутливими до дії радіації. Нирки витримують сумарну дозу біля 23 Гр, одержану на протязі 5 тижнів, без особливої для себе шкоди, печінка - 40 Гр за місяць, сечовий міхур - 55 Гр, хрящова тканина - 70 Гр за 4 тижні.

Рак - хронічне захворювання, найбільш серйозне з усіх наслідків опромінювання людини, виникає при дії малих доз. Імовірність захворіти на рак прямо пропорційна дозі опромінювання. Серед ракових захворювань перше місце займають лейкози. Вони викликають загибель людей в середньому через 10 років з моменту опромінювання.

Список використаної літератури

охорона праця іонізуючий випромінювання

1. Желібо Є.П., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності - К.: Каравела, 2006.

2. Яким І. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник - Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2005.

3. Основи охорони праці: Навчальний посібник / За ред.. проф.. В.В.Березуцького. - Х.: Факт, 2005.

4. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. / За ред.. М.П.Гандзюка. - К.: Каравела,2003.

Размещено на Allbest.ru