Охорона праці

охорона праця закон

План

1. Основи охорони праці

2. Основні законодавчі акти з охорони праці

Список літератури

1. Основи охорони праці

Поняття “охорони праці” визначено статтею 1 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992р. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Термін “охорони праці” вживається в двох значеннях: в широкому та в більш вузькому, спеціальному розумінні.

До терміну “охорони праці” в широкому розумінні відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП).

У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.

Охорона праці відповідно до Конституції України розглядається, як складова підсистеми безпеки життєдіяльності.

Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих факторів на організм людини і, як наслідок, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань.

2. Основні законодавчі акти з охорони праці

Основним законом, що гарантує право громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. У Конституції проголошено, що громадяни України мають право на працю, яку вони вільно вибирають або на яку погоджуються.

Роботодавець (власник підприємства) зобов'язаний забезпечити нешкідливі умови праці відповідно до вимог безпеки і гігієни праці.

Держава створює умови для повної зайнятості працездатного населення, рівні можливості для громадян у виборі професії та роду трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки робітників.

Реалізація цих прав здійснюється через виконання вимог, викладених у законодавчих актах щодо охорони праці, а саме:

· Кодексі законів про працю;

· Законі “Про охорону праці”;

· Законі “Про пожежну безпеку”;

· Законі “Про охорону здоров'я”;

· Законі “Про охорону навколишнього природного середовища”;

· Законі “Про колективні договори і угоди”;

· Законі “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”

· Законі “Про дорожній рух”.

Закон України “Про охорону праці” - це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

За ст. 2 дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Якщо законодавство про працю поширюється на одну сторону трудового договору, то воно без спеціальної на те вказівки закону поширюється й на іншу сторону цього договору. Та й ст. 42 Конституції України визнає право людини і громадянина на належні здорові та безпечні умови праці незалежно від того, виконується праця за трудовим договором з підприємством, установою, організацією (власником чи уповноваженою ним особою) чи з фізичною особою. Тому нормативні акти про охорону праці поширюють свою чинність і на трудові відносини працівників з фізичними особами-наймачами (в тому числі фізичними особами, що використовують найману працю у споживчому господарстві), на іноземних громадян та осіб без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на території України, на осіб, які уклали з роботодавцями не лише трудові, а й цивільно-правові договори.

До ст. 13 роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

1. створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

2. розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

3. забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

4. впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

5. забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

6. забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

7. організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

8. розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

9. здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

10. організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про охорону праці» державний нагляд і громадський контроль за охороною праці здійснюють два види органів -- державні та громадські.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюють Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори. Зазначені органи реалізують свої права щодо державного нагляду за охороною праці через посадових осіб, які мають широкі повноваження, зокрема в будь-який час перевіряти дотримання законодавства про охорону праці, надсилати керівникам підприємств приписи про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці, зупиняти експлуатацію підприємств чи окремих цехів, дільниць до усунення порушень щодо охорони праці, притягати до відповідальності працівників, винних у порушенні норм і правил з охорони праці, та ін. (ст. 45 Закону України «Про охорону праці»).

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють два види органів: трудові колективи через обраних ними уповноважених і професійні спілки в особі своїх виборних органів та представників. Повноваження цих органів визначені ст. 47 і 48 Закону України «Про охорону праці».

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

1) пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

2) комплексне вирішення завдань охорони праці на засадах національних програм з цих питань, а також з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки, техніки та охорони здоров'я;

3) соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

4) встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств;

5) організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

6) використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участь держави в фінансуванні заходів з охорони праці;

7) забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

8) міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з поліпшення умов та підвищення безпеки праці.

Кодекс законів про працю України - основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форми власності,виду діяльності і галузевої незалежності.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

1. відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

2. здорові і безпечні умови праці;

3. матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, в разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

4. об'єднання в професійні спілки;

5. вирішення колективних трудових конфліктів.

За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення України.

Це право передбачає:

– життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я людини;

– безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

– безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

– кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

– відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.

Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я шляхом:

1. створення мережі закладів охорони здоров'я;

2. надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

3. здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров'я;

4. встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я.

Громадяни України зобов'язані:

1. піклуватися про своє здоров'я і здоров'я своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

2. проходити своєчасно профілактичні щеплення та медичні огляди;

3. надавати невідкладну допомогу іншим громадянам,які знаходяться в умовах, що загрожують їхньому життю і здоров'ю.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Список літератури

1. Конституція України.

2. Кодекс Законів про працю України.

3. Закон України “Про охорону праці” .

4. Закон України “Про охорону здоров'я населення”.

5. Основи охорони праці: Навч. посібник/ Васильчук М.В., Винокурова Л.Е.- К.:Просвіта, 1997. 208с.: Бібліографю:198с.

6. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева, Н. Б. Болотина. - Харьков: Одисей, 1999.

Размещено на Allbest.ru