СНІД - чума XXІ-го століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет

імені Т.Г. Шевченка

Психолого-педагогічний факультет

Кафедра професійної освіти та безпеки життєдіяльності

РЕФЕРАТ

СНІД - чума XXІ-го століття

з курсу "Безпеки життєдіяльності"

Виконала:

студентка 4 курсу ППФ

41 групи

Єрмоленко Ю.О.

Перевірив:

Ст. викладач

Ребенок В.М.

Чернігів - 2012р.План

Вступ

Розділ 1. СНІД - чума XXІ-го століття

1.1 Стійкість вірусу, шляхи проникнення в організм, групи ризику, лікування

1.2 Стадії протікання хвороби

1.3 Профілактика хвороби

Розділ 2. Найбільш розповсюджені запитання до лікарів

Висновки

Література

Вступ

ВІЛ - це вірус, який викликає синдром набутого імуно - дефіциту (СНІД) у людини. Він характерний тим, що руйнує систему захисту організму. Як наслідок, розвиваються такі хвороби, як пневмонія та різного роду зараження. Нині існують різноманітні тести, які виявляють антитіла вірусу в крові. Якщо результат теста - позитивний, то особа називається “соропозитивна” або кровно заражена і ризик розвитку СНІДу досить великий. Втім, цю хворобу не слід розглядати, як кінець “нормального” життя.

В кінці ХХ століття людство зіткнулося з появою СНІДу. Цим терміном визначається кінцева стадія розвитку ВІЛ-інфекції - збудника СНІДу. Нині вченим відомо два типи віруса: ВІЛ1 і ВІЛ2.

Важливо, щоб заражена вірусом людина, не заражала інших. Щоденно у світі інфікується близько семи тисяч осіб. В Україні епідемія ВІЛ/СНІДу одна з найбільш масштабних в Європі. На сьогоднішній день, за офіційною статистикою, в Україні - понад 500 тисяч ВІЛ-інфікованих. Крім того, Україна має сумний статус лідера по розповсюдженості хвороби серед усіх республік колишнього Радянського Союзу.

Розділ 1. СНІД - чума XXІ-го століття

Історія СНІДу офіційно розпочалася у 1981 році. Тоді співробітники Центру контролю за захворюваннями в штаті Атланта (США) виявили надзвичайно рідкісне захворювання у п'яти молодих чоловіків-гомосексуалістів. У 1983 році французькі вчені ототожнили та ізолювали агента СНІДу, вірус, якого назвали «LAV». На думку багатьох вчених ВІЛ виник і розповсюджувався серед ізольованого від зовнішнього світу корінного населення Африки. На даний час відомо два основні види вірусу: ВІЛ-1 (гіпотеза його походження - вірус іммуннодефіцита шимпанзе) і ВІЛ-2 (гіпотеза походження - вірус іммуннодефіцита мавп мангобеїв). Вчені припускають, що інфікування людини вірусом ВІЛ-1 могло відбутися на початку 20 століття.

Проте, це тільки припущення, оскільки ймовірність того, що вірус циркулював в африканських селах, віддалених від медичних центрів і до того - досить висока.

Інші науковці вважають, що вірус мутував в організмі людини ще задовго до спалаху захворювання в Африці - можливо, це відбувалось протягом століть.

Згідно з однією із версій, яка не доведена, втім і не спростована, ВІЛ був отриманий на початку 70-х років минулого сторіччя в лабораторіях Пентагону (США) в результаті генно-інженерних маніпуляцій зі схрещування вірусу, що вражає мозок вівці і вірусу, який ушкоджує імунну систему людини.

До речі, існує також і історія виникнення міжнародного символу боротьби зі СНІДом - червоної стрічки, складеної особливим чином. Вона з'явилася як радикальний арт-проект американця Франка Мура, який помер в результаті лімфоми - рака, пов'язаної зі СНІДом. Червоний колір був обраний не тільки як колір крові, в якій міститься вірус, але і як символ так званого "кровного братерства".

1.1 Стійкість вірусу, шляхи проникнення в організм, групи ризику, лікування

Ретельний аналіз науковців свідчить, що лікування ВІЛ/СНІДу є найдорожчим з усіх видів медичної допомоги. Провідні наукові заклади світу витрачають мільйони доларів на вивчення хвороби, розробку лікувальних препаратів та створення вакцини, але поки що - безрезультатно. Відомо, що стійкість вірусу у зовнішньому середовищі - невисока: при температурі + 56 С вірус гине протягом тридцяти хвилин. Також швидко руйнується під дією спирту, ацетону, пероксиду водню, препаратів що містять хлор та сонячних променів.

Збудник СНІДу у найбільших концентраціях виявляється в крові та спермі. ВІЛ уражає живі клітини і розвивається в них. Розміри ВІЛ дуже малі: на лінії довжиною в 1 сантиметр може розміститись близько ста тисяч вірусних частинок. Вірус повільно викликає хворобу при цьому, з моменту ураження, до перших проявів хвороби може пройти від одного до п'ятнадцяти років.

Початковими, характерними ознаками зараження є одночасне збільшення лімфатичних вузлів, слабкість і швидка втома, тривала підвищена температура тіла, нічна пітливість, зниження ваги тіла, гнійно-запалювальні висипи на слизовій оболонці ротової порожнини, статевих органах та шкірі.

Встановлення діагнозу СНІДу потребує обов'язково лабораторного підтвердження. Ураження може відбуватися у випадку, коли вірус потрапив в організм завдяки крові або спермі ВІЛ-інфікованої людини. Отже, можна говорити про такі шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

- статевий

- парентеральний (проникнення вірусу в кров)

- вертикальний (від ВІЛ - інфікованої матері дитині)

Проникнення вірусу в організм можливе у таких ситуаціях:

1. При ін'єкційному введенні наркотиків (спільне користування одним шприцом та голкою, тощо)

2. При використанні не стерильних хірургічних інструментів а також інструментів, для здійснення татуювання і пірсінгу.

3. При незахищених сексуальних контактах з ВІЛ-інфікованим партнером

4. Під час пологів і годування грудним молоком ВІЛ-інфікованою матір'ю.

Статистика захворювань на СНІД в США показує, що 15% хворих заразились статевим шляхом, 80% - при вживанні наркотиків, 3% - при переливанні крові, 1% склали діти хворих батьків.

До так званих груп ризику відносять гомосексуалістів, наркоманів, людей, які працюють у секс - індустрії, осіб, які вступають у випадкові статеві стосунки.

Лікування СНІДу проводять за такими основним напрямками:

· Етіотропна терапія (противірусні засоби)

· Патогенетичне лікування: імуномодулюючі препарати

· Лікування опортуністичних інфекцій.

· Симптоматичне лікування.

1.2 Стадії протікання хвороби

Збудник СНІДу, потрапивши у кров, уражає Т-лімфоцити. Там він може знаходитись нескінченно довго, не зумовлюючи змін доти, доки Т-лімфоцит не активується (наприклад, іншою інфекцією). При активації Т-лімфоциту ВІЛ продукує нові частинки вірусу, які при руйнуванні клітини потрапляють інші клітини. Ці процеси повторюються, і поступово настає повне виснаження всієї популяції Т-лімфоцитів. У макрофагах ВІЛ також розвивається, але повільно і не вбиває клітину, а тільки погіршує її функції. Ураження макрофагів веде до послаблення імунологічної активності організму. За клінічними проявами можна виділити п'ять послідовних стадій, які відображують ступінь ослаблення імунної системи організму.

Стадія 0 -- інкубаційний період.

Цьому періоду властива безсимптомність. Діагноз встановлюють при обстеженні осіб, які контактують із хворим, на основі виявлення антитіл до збудника СНІДу. Тривалість цієї стадії залежить від величини інфікуючої дози та індивідуальних особливостей імунної системи.

Стадія 1 -- гостра інфекція, первинний маніфестний стан.

Клінічні прояви - різні. Спостерігається втомлюваність, гарячка, висипи, збільшення різних груп лімфатичних вузлів, втрата маси тіла (при збереженні звичного режиму харчування). Іноді спостерігаються симптоми ураження центральної нервової системи - від головного болю до проявів енцефалопатії (розлади свідомості, судороги тощо). Це перша хвиля інтенсивного розмноження збудника СНІДу в організмі. Вірус виявляють у цей період в крові, спинномозковій рідині, слині, спермі, грудному молоці. Вірус також можна виявити в лімфоцитах, у макрофагах, у клітинах нервової системи та кісткового мозку.

Стадія 2 -- латентний період.

Характеризується стійким збільшенням лімфатичних вузлів. Це зумовлюється постійною наявністю вірусу в лімфоцитах. Лімфоцити, які містять вірус СНІДу, постійно активні і виділяють антитіла, у тому числі і проти інших інфекцій. Це призводить до поступового їх виснаження. Тривалість цієї стадії від трьох до п'яти років.

Стадії 3-4 -- продромальный період, порушення імунітету.

Ця стадія характеризується симптомами ураження центральної нервової системи та зниженням опірності організму. Спостерігається апатія, депресія, зниження апетиту, безсоння, нічна пітливітсь, немотивовані періодичні підвищення температури тіла та ін. У цей період хвороби істотно знижується концентрація Т-лімфоцитів, що свідчить про пригнічення імунної системи. Поява чітких клінічних проявів імунодефіцитного стану, свідчить про зміну стадії хвороби -- прогресування патологічного процесу.

Стадія 5 -- ураження шкіри та слизових оболонок внаслідок імунного дефіциту.

На цій стадії спостерігаються вірусні та грибні ураження шкіри і слизових оболонок. Це насамперед стійкі прояви герпетичної інфекції (болюча виразковість шкіри, слизових оболонок статевих органів та рота); Грибок, що спричинює плісняву, може поширюватися і за слизову оболонку статевих органів, зумовлюючи тяжкі та стійкі ураження.

Стадія 6 -- генералізовані прояви імуннодефіциту.

Через 1 - 2 роки від початку п'ятої стадії хвороби рівень Т-лімфоцитів знижується до 100 і менше в 1 міліметрі кубічному. У багатьох хворих у цей період розвиваються генералізовані інфекції з ураженням не тільки шкіри та слизових оболонок. Це бактеріальні, паразитарні та вірусні інфекції. Характерним є також виникнення в цьому періоді СНІДу ракових захворювань.

Найбільш поширеним специфічним методом лабораторної діагностики СНІДу є виявлення антитіл до ВІЛ шляхом імуноферментного аналізу, для проведення якого з вен беруть 3--5 мілілітрів крові.

1.3 Профілактика хвороби

Вирішальне значення у боротьбі з поширенням СНІДу має профілактика:

1) Роз'яснювальна робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи передавання інфекції. У зв'язку з тим, що збудник потрапляє в організм, найчастіше, при статевих контактах, доцільно, рекомендувати застосування презервативів, особливо при випадкових статевих контактах

2) Дотримання правил особистої гігієни, користуватися індивідуальними засобами гігієни: зубними щітками, лезами для гоління та ін.

3) Боротьба із наркоманією та проституцією;

4) Використання шприців одноразового використання та дотримання умов стерилізації медичних інструментів;

5) Особам, що належать до груп ризику, слід заборонити брати участь у донорстві.

Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження. Основна умова - Ваше обережне поводження! Адже на сьогодні єдиним засобом проти зараження ВІЛ є профілактика. Гомосексуалісти та бісексуали, люди, які вживають наркотики внутрішньовенно й ті, що мають багато статевих партнерів постійно опиняються в ситуаціях, пов`язані з високим ризиком зараження ВІЛ.

Розділ 2. Найбільш розповсюджені запитання до лікарів

Де можна отримати консультацію та пройти тест на ВІЛ?

Лікар - гінеколог, фахівець з планування сім'ї, може запропонувати попередню консультацію та тестування на ВІЛ у тій же лікувальній установі або ж можна звернутися до місцевого пункту анонімного обстеження на СНІД. віл снід

Яким чином більшість інфікуються ВІЛ?

До найбільш поширених шляхів інфікування ВІЛ належать: незахищений (без презервативу) статевий акт з ВІЛ-інфікованим та використання інфікованих шприців чи голок. Статевий контакт стає все більш поширеним шляхом інфікування ВІЛ. Жінки вдвічі частіше заражаються шляхом гетеро сексуального контакту (з партнером протилежної статі), ніж чоловіки. Вчені вважають, що жінкам для розвитку СНІДу потрібна менша доза вірусу. До групи ризику щодо інфікування ВІЛ статевим шляхом належать жінки, підлітки та молоді дівчата, які мають багато статевих партнерів; жінки з іншими захворюваннями, що передаються статевим шляхом (гонореєю, сифілісом, та ін.

Чи може лікування запобігти ВІЛ-інфікуванню та розвитку СНІДу у дітей та ВІЛ-інфікованих матерів?

Дослідження, проведене у 1994 році в США показало, що призначення специфічного препарату АЗТ (азидотимідин, зідовудин), ВІЛ-позитивній жінці, яка вагітна та її дитині одразу після народження зменшувало ризик передачі вірусу до немовляти приблизно на 60 відсотків. Після подібного лікування 8% дітей заразилися ВІЛ від інфікованих матерів. Ані у жінок, ані у їхніх дітей після лікування не спостерігалося значних побічних ефектів. Проведені з того часу дослідження показали, що АЗТ також є ефективним засобом запобігання зараженню дітей не тільки від ВІЛ-інфікованих, але й від хворих на СНІД матерів, включаючи тих, що приймали АЗТ до настання вагітності. Деякі жінки, можуть приймати й інші ліки, що допомагають організму боротися з вірусом - наприклад, інгібітори протеаз. Ці препарати можуть сприятливо вплинути на стан вагітної жінки. Майбутня мати, яка є ВІЛ-інфікованою, потребує індивідуального підходу з боку лікарів, детального визначення стану її здоров'я та обговорення можливих ризиків та користі від вживання противірусних ліків в період вагітності. Однак, якщо вагітна жінка вже приймає кілька противірусних препаратів, серед них обов'язково повинен бути АЗТ як єдиний засіб, здатність якого запобігати інфікуванню дитини доведена.

Хто повинен пройти тест на ВІЛ?

Спеціалісти наполягають на тому, щоб всі жінки, які були в контакті з людиною - носієм ВІЛ або предметами, що могли бути інфіковані, пройшли консультацію та тестування перед спробою завагітніти. В ідеалі, всім жінкам слід знати свій ВІЛ-статус до запліднення.

Висновки

1. Синдромом в медицині називають поєднання декотрих ознак, що розвиваються спільно і таким чином вказують на існування якоїсь хвороби. СНІД визначається як синдром, тому що він характеризується появою різних послідовно і одночасно хворіб, що переховують справжню причину.

2. Імунодефіцит - це є нестача імунної системи людини, що відповідає за природну здібність тіла боротися проти всяких хвороб. “Імунодефіцит” означає, що імунна система не в змозі захистити тіло людини від хвороб, що його атакують.

Література

1. Методичний посібник до курсу ВІЛ/СНІД: політика, профілактика, догляд.- К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія, 2006.- 140с.

2. Моніторинг та оцінка ефективності проекту "Профілактика ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді Південного регіону України".- К.: Держ. ін-т проблем сім'ї та молоді; Держ. центр соц. служб для молоді, 2002.- 78с.

3. Потапова Л. В. Профілактика «ВІЛ-СНІДу, наркоманії та алкоголізму: методичний посібник для викладачів та студентів вузів».- Запоріжжя: ЗДУ, 2001.- 86с.

4. Организации, работающие в области ВИЧ/СПИД в Украине.- К.: Alliance, 2001.- 292с.

5. Организации, работающие в области ВИЧ/СПИД в Украине: Справочник. Вып. 1(3).- К.: Международный Альянс по Вич/Спид в Украине, 2004.- 529с.+СD.- 25.00

Размещено на Allbest.ru