Охорона праці
Правові і організаційні питання охорони праці. Оздоровлення повітряного середовища та освітлення промислових підприємств. Ураження електричним струмом, заходи попередження електротравматизму. Захист від виробничого шуму і вібрації, пожежна профілактика.
| Рубрика | Безопасность жизнедеятельности и охрана труда |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2012 |
| Размер файла | 2,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1.8 Відповідальність за порушення законодавства про працю. Положення про штрафи
За порушення законів і інших нормативно-правових актів з ОП, створення перешкод в діяльності посадових осіб органів держнагляду за ОП, а також представників профспілок, їх організацій і об'єднань винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності відповідно до закону.
За порушення законодавства про ОП, невиконання розпоряджень посадових осіб органів держнагляду за ОП юридичні і фізичні особи притягуються органами держнагляду за ОП до сплати штрафу в порядку, встановленому законом.
Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'ять відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної або фізичної особи. Вирішення про утримання штрафу може бути оскаржене в місячний термін в судовому порядку.
Кошти від застосування штрафних санкцій зараховуються до Державного бюджету України.
1.9 Фінансування охорони праці
Фінансування ОП здійснюється роботодавцем. Для підприємств незалежно від форм власності, або фізичних осіб, що використовують найману працю, витрати на ОП складають на менше 0,5 % від суми реалізованої продукції.
На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на ОП передбачені в державному або місцевих бюджетах і складають не менше 0,2 % від фонду оплати праці.
1.10 Правила відшкодування власником підприємства збитку, спричиненого працівникові
Власник підприємства несе матеріальну відповідальність за збиток, заподіяний працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконання ним трудових обов'язків, а також за моральний збиток, заподіяний потерпілому внаслідок фізичної чи психічної дії небезпечних або шкідливих умов праці.
Доказом провини власника можуть бути:
акт про нещасний випадок на виробництві або акт про профзахворювання;
висновок посадових осіб, які здійснювали контроль і нагляд за охороною праці і дотримання законодавства про працю;
медичний висновок про профзахворювання;
вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок попереднього слідства;
рішення про притягнення винних осіб до адміністративної чи дисциплінарної відповідальності;
Відшкодування збитку, заподіяного працівникові ушкодження здоров'я складаються з:
виплати втраченого заробітку залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому;
компенсація витрат на медичну і соціальну допомогу (посиленого харчування, протезування, сторонній догляд і ін.).
За наявності факту морального збитку, потерпілому відшкодовується моральний збиток.
Розмір одноразово допомоги потерпілому встановлюють колективним договором.
Якщо відповідно до медичного висновку потерпілому встановлюється втрата працездатності, одноразова допомога має бути не менше суми визначеною з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожен % втрати ним професійної працездатності, але не вище за чотирьохкратний розмір граничної суми заробітної плати, з якої вносяться внески до Фонду.
Моральний збиток відшкодовується за заявою потерпілого про характер морального збитку або висновку медичних органів у вигляді одноразової допомоги або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається на підставі домовленості сторін або рішення суду і не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробленої плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.
Розмір витрат на необхідний догляд за потерпілим залежно від характеру цього догляду визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) і не може бути менше (в місяць):
розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на спеціальний медичний догляд (масаж, ін'єкції і ін.);
половини розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на постійний сторонній догляд;
чверті розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, - на побутове обслуговування (прибирання, прання білизни і тому подібне).
Витрати на догляд за потерпілим відшкодовується власником незалежно від того, ким вони проводяться.
Якщо потерпілому встановлена потреба в декількох видах допомоги, йому відшкодовують витрати на кожний вид.
При тимчасовій втраті працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворюванні, власник виплачує потерпілому одноразову допомогу на додаткові витрати на лікування в порядку і розмірах, передбачені колективним договором.
В разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї має бути не менше 5 літнього заробітку і не більш однорічного заробітку на кожного утриманця, а також на його дитину, що народилася протягом 10 місяців після його смерті.
2. Оздоровлення повітряного середовища
2.1 Дія на організм людини шкідливих газів, пари і пилу
Основними шляхами проникнення в організм токсичних речовин з повітря приміщень є дихальні шляхи. При цьому відбувається захворювання крові, різноманітних внутрішніх органів.
Всі шкідливі речовини за ступенем дії на організм людини підрозділяються на 4 класи (ГОСТ 12.1.007-76):
- надзвичайно небезпечні - ртуть, фосген, озон і ін.;
- високо небезпечні - йод, бензол, марганець, мідь, хлор і ін.;
- помірно небезпечні - сода кальцинована, метиловий спирт і ін.;
- малонебезпечні - ацетон, бензин, аміак, етиловий спирт і ін.
У промисловій санітарії шкідливі речовини прийнято поділяти на хімічні речовини і виробничий пил.
За характером дії на людину хімічні речовини підрозділяються на наступні підгрупи:
- загальнотоксичні, такі, що викликають отруєння всього організму (окис вуглецю, ціаністі поєднання, свинець, ртуть, бензол і ін.);
- подразнюючи, такі, що викликають подразнення дихального тракту і слизистих оболонок (хлор, аміак, озон, ацетон і ін.);
- сенсибілізуючі, діють як алергени (формальдегід, розчинники і лаки);
- канцерогенні, такі, що викликають ракові захворювання (нікель і його поєднання, оксиди хрому, азбест і ін.);
- мутагенні, такі, що призводять до змін спадковій інформації (свинець, марганець, радіоактивні речовини);
- репродуктивні, що впливають на дітородну функцію (ртуть, свинець, марганець, радіоактивні речовини).
2.2 ГДК шкідливих речовин в повітрі
По ГОСТ 12.1.005-88 встановлені граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин (мг/мі) в повітрі робочої зони виробничих приміщень.
ГДК - це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних) 8 годинній роботі або при іншій тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) протягом всього робочого стажу не викликають захворювань або відхилень у стані здоров'я. ГДК шкідливих речовин є вихідною базою при проектуванні нових машин і механізмів, технологічних ліній, промислових споруд і підприємств, при розрахунках вентиляції, кондиціонерів, приладів контролю і систем сигналізації.
2.3 Методи визначення шкідливостей в повітрі
Для контролю вмісту шкідливих речовин в повітрі застосовуються наступні методи: лабораторні, експресні і автоматичні.
Лабораторні методи забезпечують високу точність, але вимагають високої кваліфікації і часу.
Експресні методи прості і оперативні, але не дуже точні. Здійснюються спеціальними приладами - газоаналізаторами - УГ-2, УГ-3, ГХ-4 і ін. Їх принцип роботи заснований на зміні довжини забарвлюваній частині індикаторного порошку.
Автоматичні методи здійснюються переносними або стаціонарними газоаналізаторами, які подають сигнал при досягненні певного рівня загазованості.
Для визначення запиленості повітря користуються фотоелектричним, ваговим і розрахунковим методами.
2.4 Заходи боротьби із забрудненістю повітря пилом, парами і газами
Заходи боротьби із забрудненістю повітря повинні вестися в наступних напрямках: видалення шкідливих речовин; поліпшення технологічних процесів; герметизація апаратури; заміна сухих виробництв мокрими; впровадження вентиляції; застосування спецодягу і індивідуальних засобів захисту; санітарно-технічна пропаганда і навчання безпечним методам роботи.
2.5 Метеоумови на виробництві
Мікроклімат виробничих приміщень нормується залежно від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по тяжкості і періоду року. Основні нормативні документи, в яких наведені норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99. При нормуванні мікроклімату календарний рік підрозділяється на два періоди:
- холодний період - коли середньодобова температура на відкритому повітрі дорівнює +10С та нижче;
- теплий період - коли середньодобова температура зовні приміщення вище +10С.
Згідно ДСН 3.3.6.042-99 класифікація робіт по тяжкості розділяються на наступні категорії: Iа, IIа, IIб, III.
2.6 Природна вентиляція, принцип розрахунку
Вентиляцією називається організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого, чистого повітря. Вентиляція буває природна, механічна і змішана. Механічна вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною. За місцем дії вентиляція буває загальнообмінна і місцева. Природна вентиляція виробничих приміщень може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції надходження і видалення повітря відбувається через нещільність зовнішніх обгороджувань, через вікна, кватирки, спеціальні отвори (провітрювання). Організована (піддається регулюванню) природна вентиляція виробничих приміщень здійснюється аерацією і дефлекторами.
Природна вентиляція в будівлі відбувається за рахунок різниці щільності повітря зовні і усередині приміщення (рис. 2.1.). У приміщенні температура вище ніж зовні, а отже щільність повітря усередині приміщення менше щільності зовнішнього повітря . Приймемо площину рівних тисків приблизно на середині висоти приміщення цеху. Умовно приймемо, що тиск на рівні площини рівних тисків і в довколишній атмосфері дорівнює нулю. Тоді вага стовпа повітря заввишки , від центру відкритих отворів до площини рівних тисків рівний , а в довкіллі . Отже, на осі нижніх отворів створюється тиск . На осі верхніх отворів, відповідно .
Рис. 2.1. Розподіл тиску повітря в приміщенні при природній вентиляції
Таким чином, під впливом різниці тисків в приміщенні виникає повітрообмін з надходженням повітря через нижні отвори і видаленням через ліхтарі.
Загальний тиск носить назву теплового натиску:
(2.1)
Швидкість руху повітря в отворі визначимо за формулою
. (2.2)
де - різниця тисків усередині будівлі і поза нею;
- щільність повітря, кг/мі.
Об'єм повітря, що проходить через отвір визначимо за формулою
, м3/ч, (2.3)
де - площа отвору, м2;
- коефіцієнт витрати, залежить від конструкції стулок, .
Вентиляція за допомогою дефлекторів.
Дефлектори (рис. 2.2.), це спеціальні насадки, що встановлюються на витяжних повітроводах і використовують енергію вітру. Вони застосовуються для видалення забрудненого або перегрітого повітря з приміщень невеликого об'єму, а також для місцевої вентиляції.
Рис. 2.2. Дефлектор
2.7 Механічна вентиляція
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється вентиляторами і в деяких випадках ежекторами.
Основними частинами механічної вентиляції (рис. 2.3.) є: повітрозабірна шахта 1, фільтр для очищення повітря від пилу 2, калорифер 3, вентилятор 4, повітроводи 5, припливні і витяжні отвори 6, пиловідділяючий пристрій 7, клапани 8, витяжна шахта 9. При механічній вентиляції повітря підлягає обробці: підігріванню або охолоджуванню, сушці або зволоженню, очищенню від пилу і газів.
Рис. 2.3. Механічна вентиляція
1 - повітрозабірна шахта; 2 - фільтр для очищення повітря від пилу; 3 - калорифер; 4 - вентилятор; 5 - повітроводи; 6 - припливні і витяжні отвори; 7 - пиловідділяючий пристрій; 8 - клапани; 9 - витяжна шахта; 10 - приміщення
Для очищення від пилу служать різні пиловіддільники і фільтри. На рис. 2.4. представлена пилоосаджувальна камера для крупного і важкого пилу. Пиловіддільники є пристроями, в яких для осадження пилу з повітря використовується сила тяжіння порошинок (рис. 2.4.) або за рахунок відцентрової сили (у циклонах) (рис. 2.5.), або за рахунок раптової зміни напряму руху повітря за допомогою жалюзійного пиловловлювача (рис. 2.6.).
Рис. 2.4. Пилоосаджувальна камера для крупного і важкого пилу
1 - вхідний патрубок; 2 - корпус; 3 - вихідний патрубок; 4 - бункер
Рис. 2.5. Схема пиловіддільника типа “циклон”
1 - вхідний патрубок; 2 - циліндрична камера; 3 - конічна камера; 4 - пилоосаджувальна камера; 5 - вихлопна труба Рис. 2.6. Жалюзійний пиловловлювач
Тонше очищення повітря відбувається у фільтрах (електричних, ультразвукових, гідрофільтрах, паперових, матерчатих, масляних і ін.). В якості фільтруючих матеріалів використовують скловату, гравій, кокс, металеву стружку, пористий папір, тканину, картон, ниткоподібні матеріали.
Кондиціонування повітря - найсучасніший вигляд вентиляції. Кондиціонер - установка, яка за допомогою автоматичного регулювання може незалежно від зовнішніх умов підтримувати усередині приміщення сувор постійні умови повітряного середовища. Розрізняють два види кондиціонерів: установки повного кондиціонування (озонування, іонізація, дезодорація повітря) і неповного кондиціонування.
2.8 Місцева вентиляція
Місцева вентиляція служить для створення необхідних умов повітряного середовища в обмеженій зоні виробничого приміщення. Сюди відносяться повітряні душі, оазиси, завіси, витяжні шафи, витяжні парасольки, всмоктуючи панелі, бортові відсмоктування і ін.
2.9 Типи вентиляторів
Вентилятори - це повітродувні машини, які служать для переміщення повітря при втратах тиску у вентиляційній мережі не більш 150МПа. За принципом дії вентилятори бувають осьові і відцентрові. Перевага осьових вентиляторів - простота конструкції, можливість економного регулювання продуктивності в широких межах за допомогою повороту лопаток, велика продуктивність. До недоліків слід віднести малу величину тиску, підвищений шум.
Залежно від тиску, що розвивається, відцентрові вентилятори поділяються на наступні групи: низького тиску - до 10 МПа; середнього тиску від 10 до 30 МПа і високого тиску від 30 до 120 МПа.
Залежно від складу переміщуваного повітря вентилятори виготовляють з певних матеріалів і різноманітної конструкції: звичайного виконання, антикорозійного виконання, вибухобезпечні і пилові.
Вентилятори виготовляють різноманітних розмірів, і кожному з вентиляторів відповідає певний номер, що показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах.
2.10 Способи визначення повітрообміну
Згідно вимогам санітарних будівельних норм всі виробничі приміщення повинні вентилюватися. У виробничих приміщеннях з об'ємом на одного працюючого до 20 м3 необхідно забезпечити подачу свіжого повітря не менше 30 м3/год на одного працюючого, з об'ємом 20 - 40 м3 - не менше 20 м3/год, у приміщеннях без природної вентиляції не менше 60 м3/год на одного працюючого.
Існують наступні методи розрахунку необхідної кількості повітря по домінуючому чиннику: по вологовиділенню; по газовиділенню; по пиловиділенню; по надлишковому теплу; по кратності повітрообміну.
У приміщеннях, в яких повітряне середовище забруднене пилом, шкідливими парами, газами або спостерігається значні тепловиділення, кількість повітря потрібна для забезпечення необхідних параметрів повітряного середовища в робочій зоні, визначається розрахунком, виходячи з умови розбавлення шкідливих виділень до ГДК або видалення надлишків тепла за формулами:
; (2.4)
; (2.5)
; (2.6)
де - надлишкове тепло, Дж;
- щільність припливного повітря, кг/м3;
С - питома теплоємність, Дж/(кг град);
і - температура, відповідно, видаленого і припливного повітря, °С.
- сумарна кількість вологи, що належить видаленню з приміщення, кг/год;
n - коефіцієнт, що враховує розподіл вологи по приміщенню; n = 0,6 - 0,9.
і - вміст вологи, відповідно, видаленому і припливному повітрю, г/кг;
W - кількість шкідливих виділень, г/год;
і - концентрація шкідливостей, відповідно, видаленому і припливному повітрю, г/м3.
Кількість повітря, що видаляється з ливарних цехів визначається по кратності повітрообміну:
, м3/час; (2.7)
де - кратність повітрообміну;
V - об'єм приміщення, м3.
Кратність повітрообміну m може бути визначена за формулою:
, (2.8)
де - вміст пилу в видаленому повітрі, мг/м3;
- ГДК пилу, мг/м3.
2.11 Вибір вентилятора для здійснення повітрообміну
Вихідними даними для підбору вентилятора є продуктивність вентилятора, м3/час, динамічний тиск, що створюється вентилятором, МПа і швидкість руху повітря у повітроводі, м/с. Динамічний тиск визначимо за формулою:
; (2.9)
де v - швидкість руху повітря, м/с;
с - щільність повітря, кг/м3;
g - прискорення вільного падіння, м/с2.
Маючи продуктивність вентилятора L, динамічний тиск, що створюється вентилятором , за таблицями вибираємо тип вентилятора і його ККД.
Необхідну потужність електродвигуна для привода вентилятора визначимо за формулою:
; (2.10)
де - ККД вентилятора;
- ККД ремінної передачі.
Усталену потужність електродвигуна визначаємо за формулою:
, (2.11)
де - коефіцієнт запасу, приймається від 1,1 до 1,5.
2.12 Засоби індивідуального захисту
Як індивідуальні засоби захисту застосовуються:
- для захисту тіла - спецодяг з льняних, брезентових, шерстяних, гумових тканин, спецвзуття, головні убори, рукавиці;
- для захисту органів дихання - фільтруючі і ізолюючі прилади (респіратори, протигази);
- для захисту органів зору - окуляри, від механічних пошкоджень, від теплових випромінювань при проведенні зварювальних робіт, від кислот і лугів - герметичні окуляри;
- для захисту шкіри обличча, шиї і рук при роботі з їдкими речовинами - мазі і пасти, які бувають гідрофільні (для захисту від жирів, масел, нафтопродуктів) і гідрофобні (для захисту від розчинів кислот, лугів, солей).
3. Освітлення промислових підприємств
Зір основний «інформатор» людини, приблизно 90 % всіэъ інформації про зовнішній світ надходить в наш мозок через очі. Раціональне освітлення покращує умови зорової роботи, знижує стомлення, сприяє підвищенню продуктивності праці і якості продукції, що випускається, знижує травматизм на виробництві.
3.1 Основні світлотехнічні поняття і визначення
Людське око сприймає світлове випромінювання з довжиною хвилі від 380 до 770 НМ. Оптична частина спектру має діапазон хвиль від 10НМ до 340000 НМ.
Ультрафіолетове випромінювання 10-380 НМ
Видима частина 380-770 НМ
Інфрачервоне випромінювання 770-340000 НМ
Основними кількісними показниками світлотехнічних величин є: світловий потік, сила світла, освітленість, яскравість поверхні, коефіцієнт віддзеркалення.
Світловий потік F - потужність світлової енергії, що оцінюється по світловому відчуттю, яке сприймається оком людини, - люмен (лм).
Сила світла I - просторова щільність світлового потоку в заданому напрямі. Вона дорівнює відношенню світлового потоку F до тілесного кута , вимірюється в канделах (кд).
, кд. (3.1)
Тілесний кут - частина простору обмежена конусом з вершиною в центрі сфери, що спирається на поверхню, вимірюється в стерадіан (СР).
, СР. (3.2)
Освітленість Е - щільність світлового потоку до площі S, на яку він падає, люкс (лк).
, лк. (3.3)
Яскравість L - сила світла випромінювана з одиниці площі поверхні в заданому напрямі, кг/м2.
, кг/м2. (3.4)
- коефіцієнт віддзеркалення поверхні.
. (3.5)
Якісними показниками світлотехнічних величин, є: фон, контраст об'єкту з фоном, показник засліпленості.
Фон - це поверхня, що прилягає безпосередньо до об'єкту розрізнення, на якій він розглядається.
Контраст об'єкту з фоном - фотометрична вимірювана, різниця яскравості двох зон.
Показник засліпленості - критерій оцінки сліпучої дії, що створюється освітлювальною установкою, значення якого визначається за формулою:
, (3.6)
де Р - показник засліпленості;
S - коефіцієнт засліпленості.
, (3.7)
де , - видимі об'єкти спостереження, відповідно при екрануванні і за наявності блискавих джерел в полі зору.
Прилади для вимірювання освітленості:
Люксметр - це селеновий фотоелемент, в ланцюг якого ввімкнений стрілочний гальванометр. Для збільшення діапазону застосовують фільтри. Ю-116; Ю-117; Ю-16 - моделі люксметрів.
Для виміру яскравості застосовують яскравоміри.
3.2 Природне освітлення
Освітлення буває: природне, штучне, поєднане.
Природне освітлення буває: бічне, верхнє і комбіноване. Освітленість при природному світлі змінюється в широких межах, ці зміни обумовлені часом доби, порою року, станом хмарності і ін. Непостійність природного освітлення в часі викликала необхідність ввести абстрактну одиницю - коефіцієнт природної освітленості.
Коефіцієнт природної освітленості - виражене у відсотках відношення освітленості в даній точці приміщення до одночасної освітленості точки, що знаходиться на горизонтальній площині поза приміщенням і освітлена розсіяним світлом всього небозводу. Природне освітлення в приміщеннях регламентуються нормами СНиП II-4-86, з врахуванням характеристики зорової роботи, системи освітлення, району розташування будівлі на території країни.
Для кожного виробничого приміщення будується крива значень коефіцієнта природної освітленості в характерному перетині, яка характеризує світлотехнічні якості приміщення (рис. 3.1.-3.4.).
При бічному освітленні нормується , при верхньому і комбінованому освітленні нормується за .
|
Рис. 3.1. |
Рис.3.2 |
|
|
Рис.3.3 |
Рис.3.4 |
Рис. 3.1-3.4. Значення коефіцієнтів природної освітленості в залежності від виду природної освітленості.
3.3 Розрахунок природного освітлення
Нормоване значення коефіцієнта природної освітленості визначається за формулою:
, (3.8)
де - значення коефіцієнта природної освітленості по СНиП II-4-86;
m - коефіцієнт світлового клімату, визначається залежно від району розташування будівлі на території країни;
c - коефіцієнт сонячності, визначається за таблицею залежно від орієнтиру будівлі відносно сторін світу.
Коефіцієнт природної освітленості можна визначити за формулою:
, (3.9)
де - коефіцієнт природного освітлення відбитий від стін і стелі будівлі;
- коефіцієнт природного освітлення від прямих променів небозводу (рис. 3.5.);
- коефіцієнт природного освітлення, що відбивається від протилежної будівлі.
Рис. 3.5. Схема розрахунку коефіцієнта природної освітленості.
Освітлення робочих місць визначається не лише світловим коефіцієнтом, але і глибиною приміщення, відстанню від підлоги до підвіконь, шириною простінків, затінювання сусідніми будівлями. Облік впливу цих чинників враховується поправочними коефіцієнтами по СНиП II-4-86. З врахуванням цих коефіцієнтів можна визначити необхідну площу світлових отворів при природному освітленні:
при верхньому освітленні:
; (3.10)
при бічному освітленні:
; (3.11)
де , , - площі вікон і ліхтарів;
- площа підлоги;
, - світлові характеристики вікна, ліхтаря;
- коефіцієнт, що враховує затіненість вікон протилежними будівлями
- загальний коефіцієнт світлопропускання;
, - коефіцієнти, що враховують віддзеркалення світла при бічному і верхньому освітленні;
- нормовані значення к.е.о.
Коефіцієнт природної освітленості може бути визначений методом Данилюка (рис. 3.6.). При цьому графік I накладається на розріз приміщення, щоб основа графіка збігалася із слідом розрахункової площини, а полюс графіка з розрахунковою точкою.
Рис. 3.6. Схема для розрахунку природного освітлення по методу А.Н. Данилюка
Графік II - аби його основа була паралельна площині розташування світлоотвору на відстані, рівному відстані від полюса графіка I до середини світлоотвору за його висотою на поперечному розрізі. Значення коефіцієнта природного освітлення в розрахунковій точці визначається за формулою:
,% (3.12)
де - кількість променів на розрізі будівлі;
- кількість променів на плані будівлі.
3.4 Штучне освітлення. Види освітлення
Штучне освітлення буває робоче, чергове, аварійне, евакуаційне і охоронне. Як джерело світла застосовуються електричні лампи розжарювання, люмінесцентні лампи, дугові лампи, ртутні лампи високого тиску і ін.
Лампа розжарювання - освітлювальний прилад, штучне джерело світла. Світло випускається нагрітою металевою спіраллю при протіканні через неї електричного струму.
Переваги: зручні в експлуатації, не вимагають додаткового пристрою для запуску, малий час розгорання, прості в роботі.
Недоліки: низький ККД (3 %); низька світлова віддача (до 20 лм/Вт); малий термін служби (до 2500 год); спотворюють кольори.
Йодні лампи - до 3000 годин, до 30 лм/Вт.
Газорозрядні лампи - випромінювання оптичного діапазону спектру що виникає в результаті електричного розряду в атмосфері інертних газів, пари металу і їх сумішей.
Переваги: велика світлова віддача, до 100 лм/Вт; більший термін служби - 8000 - 14000 годин.
Недоліки: стробоскопічний ефект.
Залежно від розподілу світлового потоку шляхом застосування різноманітних люмінофорів - розрізняються лампи - ЛД; ЛДЦ; ЛХБ; ЛТБ; ЛБ.
Ксенонові лампи - випромінювання дугового розряду в ксеноні, спектр наближений до сонячного.
Світильники є пристроями, що складаються з джерела світла і арматури, призначені для перерозподілу світлового потоку. По розподілу світлового потоку в просторі розрізняють світильники прямого (рис. 3.7, 3.8), переважно прямого (рис. 3.9.) розсіяного (рис. 3.10.), світла, переважно відбиваючого. Спеціальним видом світильників є щілинні світлопроводи, що застосовуються у вибухопожежонебезпечних виробництвах (рис. 3.11.). Світильники складаються з оптичної системи 5, джерел світла 1 великої потужності (20-40 кВт), що розташовуються поза приміщенням, каналу світлопровода 2 з еластичної світлопропускної плівки довжиною до 100 м і діаметром до 1,5 м. Внутрішні поверхні світлопровода мають дзеркально - відбиваюче покриття 3, у нижній частині світлопропускна щілина 4. За допомогою світлопроводів створюються високі рівні освітленості при рівномірному розподілі світлового потоку.
|
Рис. 3.7. Світильник прямого світла |
Рис.3.8. Світильник прямого світла. |
|
|
Рис.3.9. Світильник переважно прямого світла. |
Рис.3.10. Світильник розсіяного світла. |
|
Рис.3.11 Щілинний світлопровід. |
Залежно від конструкторського виконання розрізняють світильники відкриті, захищені, закриті, пиленепроникні, вологозахисні, вибухозахищені, вибухобезпечні.
За призначенням світильники поділяються на світильники загального і місцевого освітлення.
Відомі світильники, які поєднують функції освітлення і повітрярозподілу.
Повітря, проходячи через світильник, нагрівається і може поступати в приміщення (якщо потрібно його опалювати) або, навпаки, видалятися через світильник.
3.5 Розрахунок штучного освітлення. Експлуатація освітлювальних установок
Штучне освітлення буває: загальне, місцеве і комбіноване.
Завданням розрахунку є визначення потрібної потужності електроосвітлювальних установок для створення у виробничому приміщенні заданої освітленості, або при відомому числі ламп і їх потужності визначити очікувану освітленість на робочій поверхні.
Проектуючи освітлювальні установки, необхідно вирішити низку запитань:
1. Вибрати тип джерела світла (де температура повітря менша, ніж +10°С і напруга менше 90% від номінального - лампи розжарювання, в ін. випадках - люмінесцентні лампи).
2. Вибрати систему освітлення - загальна, місцева, комбінована. Більш економічніша система комбінованого освітлення, система загального освітлення гігієнічніша.
3. Вибрати тип світильників - з урахуванням забруднення повітряного середовища, вибухо- чи пожежобезпеки.
4. Провести розподіл світильників і визначити їх кількість.
5. Визначити нормування освітлення на робочому місці - від характеру виконуваної роботи, системи освітлення, джерел світла.
Розрахунок штучного освітлення ведуть трьома основними методами:
1. За коефіцієнтом використання світлового потоку;
2. Точковий метод;
3. Метод Ватт (питомої потужності)
4. Застосовується ще графічний метод професора А.А. Труханова.
Для розрахунку загального рівномірного освітлення при горизонтальній робочій поверхні основним є метод коефіцієнта використання світлового потоку. Світловий потік лампи FЛ при лампах розжарювання або світловий потік групи ламп світильника при люмінесцентних лампах розраховують за формулою:
; (3.13)
де - нормована мінімальна освітленість, лк;
- площа освітлюваного приміщення, м2;
- коефіцієнт мінімального освітлення, 1,1-1,5;
- коефіцієнт запасу, 1,4 - 1,8;
- число світильників в приміщенні;
- коефіцієнт використання світлового потоку ламп, %.
Значення коефіцієнта визначається за таблицями залежно від коефіцієнта віддзеркалення світлового потоку і показника приміщення , що визначається за формулою:
; (3.14)
де , - розмір приміщення, м;
- висота світильників над розрахунковою поверхнею, м.
Підрахувавши світловий потік F за таблицею підбирають найближчу лампу і визначають потужність всієї освітлювальної системи.
Точковий метод застосовується для розрахунку локалізованого місцевого освітлення, освітлення похилих площин і для перевірки розрахунку рівномірного загального освітлення, коли відбитим світловим потоком можна знехтувати (рис. 3.12.).
Рис. 3.12. Схема для розрахунку освітленості точковим методом.
У основу точкового методу покладено рівняння, що пов'язує освітленість і силу світла:
; (3.15)
де - сила світла в напрямі від джерела на задану точку поверхні;
- відстань від світильника до розрахункової точки;
- кут між нормаллю робочої поверхні і напрямом світлового потоку на джерело;
Вводимо коефіцієнт запасу і заміняємо на , і тоді:
; (3.16)
Дані про розподіл сили світла наводяться в довідниках.
Метод Ватт - найбільш простий і менш точний, застосовується при орієнтовних розрахунках. Він дозволяє визначити потужність кожної лампи для створення в приміщенні нормованої освітленості.
. (3.17)
де - потужність однієї лампи, Вт;
- питома потужність, Вт/м2;
- площа приміщення, м2;
- число ламп в освітлювальній установці. Значення питомої потужності вибирається з таблиці.
Експлуатація освітлювальних установок полягає:
1. У регулярному очищенні;
2. У своєчасній заміні ламп і контролі напруги в мережі;
3. Забезпечення чистоти повітря в приміщенні;
Достатність освітлення перевіряється не рідше 1 разу на рік.
Шибки чистять - при незначному виділенні пилу - 2 рази на рік, значне виділення пилу - 4 рази на рік, світильники - від 4 до 12 разів на рік залежно від запиленості приміщення.
4. Небезпека ушкодження електричним струмом і заходи попередження електротравматизму
4.1 Основні причини електротравматизму
Електротравматизм у порівнянні з іншими видами травматизму складає до 1%, але по числу випадків з тяжкими наслідками займає одне з перших місць.
Всі електроустановки прийнято розділяти за напругою на дві групи: U < 1000 B і U > 1000 В. Слід зазначити, що найбільше число травм сається на електроустановках U < 1000 B. Це пояснюється тим, що ці електроустановки застосовуються всюди, їх багато, і вони часто обслуговуються персоналом неелектричної спеціальності.
Основними причинами електротравматизму є:
- поява напруги там, де її в нормальних умовах не повинно бути (металоконструкції, корпуси электро- і промислового устаткування, будівельні елементи споруд). Причина - пошкодження ізоляції кабелів, дротів або обмоток електричних машин і апаратів;
- можливе доторкання до неізольованих струмопровідних частин. Всі клеми, шини повинні розташовуватися на висоті або під обгороджуванням;
- утворення електричної дуги між струмопровідною частиною і людиною (при U > 1000 B). Нормами встановлені наступні найменші допустимі відстані: у електроустановках U = 6-35 кВ - 0,6 м; 60 - 110 кВ - 1 м; до 150 кВ - 1,5 м: до 220 кВ - 2 м; 500 кВ - 3,5 м;
- інші причини - неузгоджені і помилкові дії персоналу; залишення електроустановки під напругою без нагляду; виникнення крокової напруги на поверхні землі; допуск до робіт на відімкнення струмопровідних частин без перевірки відсутності напруги і наявності заземлення.
4.2 Дія електричного струму на організм людини
Дія електричного струму на живу тканину носить своєрідний різносторонній характер. Проходячи через організм, електричний струм проводить термічну, електролітичну і біологічну дію.
Термічна дія виявляється в нагріванні тканин аж до опіків окремих ділянок тіла, перегріву кровоносних судин і крові, що викликає в них функціональні розлади.
Електролітична дія викликає розкладання крові і плазми - порушення їх фізико-хімічних складів.
Біологічна дія виявляється в подразненні і збудженні живих тканин організму, що може супроводжуватися мимовільним судорожним скороченням м'язів. При цьому можуть виникати різноманітні порушення в організмі - повне припинення діяльності серця і легенів, а також механічних пошкоджень тканин.
Чинники, що визначають небезпечне ураження електричним струмом, поділяються на три групи:
- чинники електричного характеру - сила струму, напруга, рід і частота струму, опір тіла людини електричному струму;
- чинники не електричного характеру - індивідуальні особливості людини, чинник уваги, час дії, шлях струму;
- чинники довкілля - температура, вологість, запиленість, атмосферний тиск, електричне і магнітне поле.
Розглянемо ці чинники детальніше:
Величина струму є основним чинником, від якого залежить ушкодження: чим більший струм, тим небезпечніше його дія.
0,6-1,5 мА - пороговий відчутний струм;
10-15 мА - пороговий невідпускаючий струм;
25-50 мА - діє на м'язи грудної клітини, утрудняє і навіть припиняє дихання;
100 мА - викликає зупинку серця або його фібриляцію. Найбільш небезпечна частота 20-200 Гц змінного струму.
Рід струму - до 450 В найбільш небезпечний змінний струм;
>500 В - постійний струм;
450-500 В - небезпека однакова;
t0 - потовиділення і перегрівання - небезпека збільшується;
- знижує загальний опір організму електричному струму;
р - при підвищенні тиску електротравматизм менший.
Електричне поле - за наявності електричного поля небезпека менша.
Магнітне поле - не викликає патології, але зміна чисельного значення напруженості поля призводить до виникнення струмів в організмі людини і електричній травмі.
Шлях руху струму: найбільш вразливими місцями є: тильна частина кисті; рука вища кисті; шия, скроня, спина; нижня частина ноги; плече.
4.3 Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом
Приміщення підрозділяються:
- приміщення з підвищеною небезпекою - вологість > 75 %; струмопровідний пил, підлоги, температура t > 35 °C;
- приміщення особливо небезпечні характеризуються наявністю однієї з наступних трьох умов, що створюють небезпеку:
а) з хімічно активним середовищем, що руйнує ізоляцію;
б) наявність 2-х і більше чинників, властивих приміщенням з підвищеною небезпекою;
в) з особливою вогкістю, до 100 %;
- приміщення без підвищеної небезпеки - нормальні умови і неструмопровідні підлоги.
4.4 Аналіз небезпеки ураження електричним струмом у різних електричних мережах
Основні випадки ураження електричним струмом стаються при доторканні людиною не менше ніж до двох точок мережі, що мають різні потенціали. Небезпека такого доторкання залежить від умов ввімкнення людини в мережу, схеми мережі, режиму її нейтралі, величини напруги, стан ізоляції струмопровідних частин від землі. Ввімкнення людини в електричну мережу може бути однофазним, і двофазним. Електричні мережі поділяються на однофазні і трифазні.
Трифазні мережі змінного струму бувають з ізольованою від землі нейтраллю і глухо заземлені.
Розглянемо однополюсне доторкання до однофазної мережі змінного струму (рис. 4.1.).
Рис. 4.1. Однополюсне дотикання до однофазної мережі змінного струму
Всі струмопровідні частини будь-якої мережі, що знаходяться під напругою, нормально мають бути ізольовані від землі. Опір дроту по відношенню до землі, називається опором ізоляції або опором витоку, що складаються з опору ізоляції самого дроту і послідовно ввімкнення дільниць шляху на землю (будівельні конструкції, підлога, грунт). По цьому ланцюжку опору під дією різниці потенціалів між дротом і землею протікає невеликий струм, який називається струмом витоку (r1 і r2 - опір ізоляції чи опір витоку).
В разі доторкання людини до фази мережі його опір вмикається паралельно з опором витоку цієї фази. Струм, що протікає через людину, буде дорівнювати:
, (4.1)
де - опір ізоляції або витоку.
З урахуванням опору взуття і опору підлоги , які вмикаються послідовно з опором людини, величина струму, що проходить через людину, буде дорівнювати:
; (4.2)
де - від декількох МОм до декількох Ом;
- 60 кОм - дерев'яна суха підлога.
Розглянемо 2-х полюсне дотикання до однофазної мережі (рис. 4.2.)
Рис. 4.2. Двополюсне дотикання до однорідної мережі змінного струму
Струм, що проходить через людину, буде дорівнювати:
; (4.3)
Дотикання до однієї фази 3-х фазної мережі з ізольованою нейтраллю (рис. 4.3.).
Рис. 4.3. Однополюсне дотикання до 3-х фазної мережі з ізольованою нейтраллю.
Струм, що проходить через людину, дорівнює:
; (4.4)
Дотикання до однієї фази 3-х фазної мережі із заземленою нейтраллю (рис. 4.4.).
Рис. 4.4. Однополюсне дотикання до 3-х фазної мережі із заземленою нейтраллю
У мережах із заземленою нейтраллю напруга фаз відносно землі дорівнює фазній напрузі джерела, оскільки опір заземлення напруги нейтралі rз набагато менший опору витоків r, ємкісного опору фаз відносно землі і самої людини .
- опір розтікання струму в землі при стіканні струму з людини в землю.
У разі, коли <<, то .
При обрахуванні і :
; (4.5)
Двополюсне дотикання людини до 3-х фазної мережі (рис. 4.5.).
Рис.4.5. Двополюсне дотикання до 3-х фазної мережі.
При двополюсному дотиканні до трифазної мережі незалежно від заземлення нейтралі:
; (4.6)
Крім того, через тіло людини протікатиме струм і у напрямку до землі, але цей струм можна не враховувати, оскільки він буде мізерний через порівняно великій опір взуття і підлоги.
4.5 Крокова напруга
Крокова напруга - це різниця напруг в 2-х точках зони розтікання струму (на довжину кроку людини). При зіткненні будь-якої струмопровідної частини із землею, наприклад, при обриві і падінні на землю будь-якого дроту відбувається розподіл потенціалів на поверхні землі. Цей розподіл потенціалів підлягає закону гіперболи і має вигляд (рис. 4.6.). Струм, що проходить через людину Iч, дорівнюватиме:
Рис. 4.6. Схема розподілу потенціалів при кроковій напрузі.
, (4.7)
де - крокова напруга;
- опір розтікання струму в землі від однієї ноги до іншої;
- опір тіла людини.
Чим ближче людина буде знаходитись до дроту, тим під більшою кроковою напругою вона буде знаходитись.
У мережі із заземленою нейтраллю (рис. 4.7.) при замиканні фази на землю через малий перехідний опір матиме місце однофазне коротке замикання. В цьому випадку струм замикання на землю може бути великої величини, а отже, крокова напруга може досягати небезпечного значення. Але, враховуючи, що фазне коротке замикання призведе до спрацьовування релейного захисту, вірогідність ураження людини буде мала.
Рис. 4.7. Схема замикання фази на землю в мережі із заземленою нейтраллю.
В разі ізольованої нейтралі (мал. 4.8.) внаслідок великого опору витоків і ємкісного опору відносно землі, струм замикається на землю набагато менше струму однофазного короткого замикання. Захист не спрацює і виникає небезпека ураження людей.
Рис. 4.8. Схема замикання фази на землю в мережі з ізольованою нейтраллю
4.6 Напруга дотикання
Напруга дотикання - це напруга між точками ланцюга струму, яких одночасно торкається людина (ГОСТ 12.1.009 - 76). Гранично допустимі рівні напруги дотикання встановлені по ГОСТ 12.1.038-82 для шляхів струму від однієї руки до іншої і від руки до ніг. Напруга і сила струму I, що протікає через тіло людини, при нормальному (не аварійному) режимі електричних установок, не повинні перевищувати наступних значень (табл. 4.1)
Таблиця 4.1
|
Род струму |
, В не більш |
I, мА, не більш |
|
|
Змінний, 50 Гц Змінний, 400 Гц Постійний |
2 3 8 |
0,3 0,4 1 |
Примітка: При роботі в умовах високих температур (більше 25 С) і вологості (більш 75%) значення і I повинні бути зменшені в 3 рази.
В ГОСТ 12.1.038 - 82 наведені також гранично допустимі рівні і I при аварійних режимах електричних установок напругою до 1000 В з глухозаземленною або ізольованою нейтраллю і вище 1000В з ізольованою нейтраллю.
прикладене лише до тіла людини, тому його можна визначити як падіння напруги в тілі людини:
;
Встановлені ГОСТом 12.1.038 - 82 гранично допустимі рівні дуже залежать від часу дії струму (табл. 4.2.).
Таблиця 4.2.
|
Час, с |
0,1 |
0,5 |
0,7 |
1,0 |
>1,0 |
||
|
Змінний с f = 50 Гц |
, В |
500 |
100 |
70 |
50 |
36 |
|
|
I, мА |
500 |
100 |
70 |
50 |
6 |
||
|
Постійний |
, В |
500 |
250 |
230 |
200 |
40 |
|
|
I, мА |
500 |
250 |
230 |
200 |
15 |
4.7 Заходи попередження електротравматизму
Основними технічними способами і засобами захисту від ураження електричним струмом є: захисне заземлення; занулення; захисне відключення; захист від переходу вищої напруги в мережу нижчого; профілактичне випробування ізоляції; подвійна ізоляція; індивідуальні засоби захисту; попереджувальні плакати і написи; застосування малих напруг;
Найбільш розповсюдженими технічними засобами захисту є: захисне заземлення і занулення.
Згідно ГОСТ 12.1.009 - 76 захисним заземленням називається навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих неструмопровідних частин, які можуть виявитися під напругою.
Установки підлягають заземленню:
Згідно ГОСТ 12.1.030 - 81 захисні заземлення або занулення електроустановок слід виконувати:
- при номінальному U = 380 B і вище за змінний струм і 440 В і вище за постійний струм - у всіх випадках;
- при номінальному U від 42 В до 380 В змінного струму і від 110 В до 440 В постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних;
- при будь-якому U у мережі у вибухонебезпечних приміщеннях.
Норми захисного заземлення:
Згідно Правилам обладнання електроустановок (ПУЕ) опір захисного заземлення у будь-який час року не повинен перевищувати:
- 4 Ом - в установках U < 1000 B; якщо потужність джерела струму (трансформатора або генератора) 100 кВА і менше, то опори заземлення допускаються 10 Ом.
- 0,5 Ом - в установках U > 1000 B із заземленою нейтраллю; 250/ але не >10 Ом - в установках U > 1000 B з ізольованою нейтраллю. Якщо пристрій, що заземляється одночасно використовується для електроустановок U < 1000 В, то 125/, але не більше 10 Ом, де I - струм замикання на землю, А.
Сферою застосування захисного заземлення є: 3-х фазні трипровідні мережі U до 1000 В з ізольованою нейтраллю і мережі U > 1000 В з будь-яким режимом нейтралі.
Обладнання захисного заземлення
Для заземлення електроустановок використовуються природні заземлителі - металеві конструкції будівлі, фундаменти, що мають щільний контакт із землею. Штучні заземлителі виконуються з труб, стержнів, кутка і ін. прокату. Штучні заземлителі бувають групові і індивідуальні. Групове заземлення буває контурне (рис. 4.9.) і виносне (рис. 4.10.). Всі з'єднання повинні буути зварними, а до електроустаткування - болтовими. Розміщення заземлителів в землі показано на рис. 4.11 (розміри в мм).
|
Рис. 4.9. Схема групового контурного заземлення. |
Рис. 4.10. Схема групового виносного заземлення. |
|
|
1 - устаткування, що заземляється; 2, 3 - заземляючі провідники (магістралі); 4 - заземлителі. |
||
|
Рис. 4.11. Схема розміщення заземлень в землі |
Рис. 4.12. Схема занулення |
Захисне занулення
Зануленням (рис. 4.12) називається навмисне електроз'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмопровідних частин, які можуть виявитися під напругою. Занулення застосовується в мережах напругою до 1000В з глухим заземленням нейтралі. В цьому випадку корпуси електроустаткування електрично з'єднуються з нульовим захисним дротом, що має значно менший опір, ніж заземлення. При однофазному замиканні на корпус буде коротке замикання, яке приведе до швидкого спрацьовування захисту і відключення пошкодженого устаткування. Струм короткого замикання має бути в 3 рази більшим за номінальний струм, тобто .>3.
Подобные документы
Правові та організаційні засади охорони праці. Організація охорони праці на виробництві. Розслідування, облік і аналіз нещасних випадків, професійних захворювань та аварій. Основні фактори виробничого середовища, що визначають умови праці на виробництві.
курс лекций [383,2 K], добавлен 09.12.2008Державні заходи, практичне застосування та організація охорони праці в Японії. Профілактика та попередження виробничого травматизму на підприємствах. Підтримка і зміцнення духовного і фізичного здоров'я працівників. Створення нормальних умов праці.
реферат [23,5 K], добавлен 14.06.2014Державний нагляд, відомчий, громадянський та регіональний контроль за охороною праці. Відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів. Фактори, що визначають небезпечність ураження електрострумом. Методи захисту від шуму та вібрації.
контрольная работа [55,0 K], добавлен 30.05.2009Розвиток охорони праці, зв’язок з іншими дисциплінами. Небезпечні та шкідливі виробничі фактори, їх класифікація. Правові та організаційні питання охорони праці. Вимоги безпеки при експлуатації технологічного обладнання виробництв харчової промисловості.
курс лекций [83,2 K], добавлен 25.11.2010Дія електричного струму на організм людини, основні причини травматизму і заходи його попередження. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження та її аналіз у різних мережах. Поняття напруг крокової та дотикання. Індивідуальні засоби захисту.
реферат [1,0 M], добавлен 08.03.2011Вимоги до забезпечення охорони праці в структурі соціальної відповідальності. Технічні та організаційні заходи щодо профілактики травматизму та професійної захворюваності. Евакуація людей у випадку пожежі. Розслідування аварій на підприємствах АПК.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 17.12.2011Аналіз стану охорони праці в господарстві, виробничого травматизму та причини нещасних випадків. Правові засади охорони праці в рільництві. Розрахунок матеріальних затрат, пов’язаних з травмами та профзахворюваннями. Рекомендації по поліпшенню умов праці.
реферат [27,6 K], добавлен 26.04.2010Призначення та переваги зварювання. Основні положення законодавства про охорону праці робітників зварювальників. Захист від враження електричним струмом, променів електричної дуги, бризг, продуктів горіння і попередження вибухів. Протипожежні заходи.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 19.12.2010Дослідження дії шуму (поєднання різноманітних небажаних звуків) на організм людини. Основні поняття і їх фізичні параметри. Нормування, вимірювання шуму і вібрації та методи боротьби із ними. Захист від дії ультразвуку, інфразвуку, лазерних випромінювань.
реферат [849,4 K], добавлен 08.03.2011Соціально-економічне значення заходів з охорони праці як найважливішої складової частини плану економічного і соціального розвитку підприємства. Фінансування й облік витрат на заходи, основні законодавчі акти і документи, що регулюють охорону праці.
реферат [28,6 K], добавлен 16.11.2009
