Охорона здоров'я у навчанні

6. Учитель надає дозовану допомогу учням при утрудненнях, створює ситуацію успіху.

7. Учитель використовує прийоми психоемоційної розрядки.

8. Учитель знімає в учнів зорове стомлення, м'язова напруга, викорисчаплі різні прийоми.

9. Методи контролю і оцінки знань учнів на уроці сприяють збереженню їх психічного здоров'я.

10. Учитель дотримується гігієнічні норми і вимоги при організації уроку (освещеніе, провітрювання, розподіл навчального матеріалу і т.д.).

11. Учитель використовує засоби навчання відповідно до гігієнічних вимог нями.

12. Характер, обсяг і диференційованість домашніх завдань відповідає реаль-ним навчальним можливостям, індивідуальним особливостям і здібностям учащих-ся.

До цього хотілося б додати:

- Учитель використовує диференційний та індивідуальний підходи в ході реалізації-ції навчальної діяльності.

- Учитель використовує валеологічних обгрунтовані технології навчання.

4. Заходи та методи, що знижують рівень втоми на уроках

При валеологічних обгрунтованої організації навчально-виховного процесу важливо використання прийомів і підходів, що знижують стомлюваність уроків.

Всі прийоми і підходи можна розділити на три групи:

- Ті, які застосовуються в класі,

- Ті, які застосовуються в групі,

-Ті, які застосовні індивідуально.

До першої групи можна віднести наступні заходи:

- Контроль розкладу;

- Контроль труднощі уроку відповідно з середніми навчальними можливостями учнів класу;

- Різноманітність видів діяльності на уроці (зняття монотонності);

- Профілактика втоми через введення в урок фізкультхвилинок, физкультпауз для зняття втоми і підвищення розумової працездатності;

- Профілактика нервово-психічної напруги через введення псіхотерапевтіче-ських прийомів, через завдання-жарти, через гумор і т.д.;

- Створення позитивної психоемоційної обстановки в класі;

До другої групи прийомів і методів оздоровлення можна віднести диференціацію способів подачі інформації, навчальних завдань і методів контролю відповідно до до-мінуючої мотивацією (молодші класи), що веде модальністю, функціональною асиметрією мозку, типом мислення, силою і рухливістю нервових процесів.

До третьої групи:

- Диференціацію труднощі завдання в залежності від навчальних можливостей учени-ков;

- Індивідуалізацію домашнього завдання;

- Вироблення індивідуальної стратегії навчального поведінки.

Групові та індивідуальні здоров?язберігаючі заходи

Індивідуальні особливості	Загальнокласні заходи	Індивідуальні заняття
Рівень здоров'я	Контроль динаміки здоров'я в класі медичним працівником школи, контроль і виявлення причин пропуску занять учнями, диференціація уроків фізкультури в залежності від рівня здоров'я школярів	Контроль здоров'я батьками
Резерви організму	Диференціація навантаження на уроках	заняття фізкультурою, загартовування, вітамінізація
Індивідуально-типологічні особливості	Різноманітність прийомів і методів навчання на уроці	допомога вчителя учневі у виробленні індивідуальної стратегії навчальної діяльності
Навчальні можливості	диференціація навчальних завдань на уроці, допомоги вчителя в залежності від навчальних можливостей учнів	Додаткові заняття з учнями
Особливості сприйняття і переробки інформації	орієнтація на різні канали сприйняття при поясненні нового матеріалу, на індивідуальні особливості мислення, уваги, пам'яті	Індивідуалізація домашнього завдання, робота психолога по корекції виявлених порушень у психічній сфері.

Поняття про шкільну адаптацію

Адаптація (від. лат. аdapto - пристосовую) - це пристосування органів чуття та цілого організму до нових, змінених умов існування, одне з центральних понять біології. Механізми адаптації підвищують стійкість організму до перепадів температури, до нестачі кисню, змін тиску й інших несприятливих впливів середовища. Термін «адаптація» широко застосовується як теоретичне поняття в психології. Адаптація -- динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку, продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм--середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, що дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства загалом і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить.

Поняття «адаптація» - одне з ключових у дослідженні живого організму, оскільки саме механізми адаптації, вироблені в результаті тривалої еволюції, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища.

Шкільна адаптація - термін став використовуватись для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов'язують відхилення в навчальній діяльності - ускладнення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Етапи фізіологічного процесу адаптації

Стан здоров'я школярів є одним із головних критеріїв перебігу адаптації.

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна розділити на кілька етапів або періодів, кожен із яких має свої особливості і характеризується різною мірою напруження функціональних систем організму. Те, як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини наявні при адаптації до школи, протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини (М.В. Антропова, М.М. Кольцова, О.Г. Хрипкова). Ці комплексні дослідження включали вивчення показників вищої нервової діяльності, розумової працездатності, стану серцево-судинної системи, системи дихання, ендокринної системи, стану здоров'я, успішності, режиму дня, навчальної активності на уроках. Таке комплексне і всебічне вивчення змін, що відбуваються в організмі, поряд з оцінкою стану здоров'я та найважливіших педагогічних аспектів навчання дало можливість отримати достатньо повну картину процесу адаптації.

Виділяють три основних етапи адаптації.

Перший етап - орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного навчання бурхливо реагують усі системи організму. Ця “фізіологічна буря” триває два-три тижні. На цьому етапі організм дитини витрачає все, що в нього є, та іноді і “бере у борг”, що свідчить про надзвичайно високу “ціну” плати за цей період. Тому вчителю важливо пам'ятати про дану особливість.

Другий етап - “буря” вгамовується, “ціна” знижується. Помітне нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні отримані (або близькі до отриманих) варіант реакцій на ці впливи.

Третій етап - період відносно стійкого пристосування. Коли організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження, які вимагають меншої напруги всіх систем. Яку б роботу не виконував школяр, чи то розумова робота із засвоєнням нових знань, чи то статистичне навантаження, чи то психологічне навантаження спілкування у великому колективі, кожна із систем організму повинна відреагувати своїм напруженням, своєю роботою. Тому чим більша напруга буде “видавати” кожна система, тим більше ресурсів витратить організм. Але можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала, напружена пов'язана з ним утома і перевтома можуть завдавати значні шкоди здоров'ю дитини.

Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дає можливість здійснювати управління процесом навчання, сприяє розумінню вчителем можливості уникнення надмірної інтенсифікації навчальної праці. Відповідно до цього необхідно будувати весь педагогічний процес так, щоб не завдавати збитків здоров'ю кожної дитини. Не слід також забувати, що готовність дітей до систематичного навчання різна, різний стан їхнього здоров'я, отже, процес адаптації до школи в кожному окремому випадку буде різним.

Тривалість усіх трьох фаз адаптації 5-6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем.

Що ж відбувається в організмі дитини в перші дні навчання? М.М.Безрукіх, С.П. Єфімова зазначають, що передусім - спостерігається низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, симпатоадреналової системи організму між собою. Тільки на 5-6 тижні спостерігається стабілізація показників працездатності, знижується напруження головних систем організму, що забезпечують життя людини, тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов'язаних із навчанням. Дослідники М.М.Безрукіх і С.П. Єфімова звертають особливу увагу на залежність процесу адаптації до школи від стану здоров'я адаптації до нових умов життя буде відбуватися по різному.

Велике значення мають такі фактори, як особливості життя дитини в школі (наскільки різко відрізняється звичайний для неї режим від шкільного). Безумовно, першокласники, які відвідували раніше дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж “домашні”, які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі й режиму дошкільного закладу.

Одним із головних критеріїв, що характеризують перебіг адаптації до систематичного навчання, є стан здоров'я дитини і зміна його показників під впливом навчального навантаження. Існують показники, за якими вчитель і батьки можуть визначити порушення стану здоров'я. Одним із важливих показників, який легко контролюється, є маса тіла. Ще один дуже інформативний показник артеріальний тиск.

Групи адаптації за тяжкістю

Адаптація до школи - багатоплановий процес. Його складовими є фізіологічна адаптація і соціально-психологічна адаптація (до вчителів і їх вимог, до однокласників). У вересні через хворобу були відсутні 7% учнів перших класів, у листопаді їх кількість зменшилась до 2,4%. Це свідчить що організм дітей став реагувати на навантаження з меншою напругою і пристосувався до нових умов навчання. Друга складова адаптації до школи «Соціально-психологічна адаптація» . Дітей, по мірі адаптації до школи, розділяють на три групи. Перша група дітей адаптується до школи протягом перших двох місяців навчання. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються в школі, набувають нових друзів у класі. Друга група дітей як правило зазнає труднощів у засвоєнні навчальної програми. Це форма середньої тяжкості адаптації. Третя група - діти, у яких соціально-психологічна адаптація пов'язана із значними труднощами: вони не засвоюють навчальну програму, у них проявляються негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій. Постійний неуспіх у навчанні, відсутність контакту з вчителем створюють відчуження і негативне відношення однолітків. Серед цих дітей можуть бути ті, хто потребує спеціального лікування. Якщо вчасно не розібратися в причинах поганої поведінки, не скорегувати утруднення адаптації, то це може привести до подальшої затримки в розвитку і несприятливо відбитися на стані здоров'я дитини. Так або інакше, погана поведінка - сигнал тривоги, привід уважніше подивитися на учня і разом з батьками розібратися в причинах ускладнень адаптації до школи.

Основні показники психологічної адаптації дитини

Основні показники успішної соціально - психологічної адаптації дитини до школи такі:

- адекватна поведінка учнів у школі і вдома;

- встановлення контакту учнів з учителями;

- оволодіння основними загально-навчальними навичками.

Тому, щоб виховати свого учня у всіх відношеннях, слід знати його індивідуальні особливості психічного розвитку, специфіку життя до школи, характер, готовність до навчання, стиль спілкування з ровесниками, щоб зрозуміти дитину та своєчасно допомогти їй.

Перебіг психологічної адаптації дитини

Початок навчання у школі породжує істотні зміни в емоційному житті дитини, пов'язані з її новим соціальним становищем. У першокласника виникають нові стосунки: з учителем, з колективом класу, зі школою як навчальним закладом, з'являються нові обов'язки (систематично готувати уроки, виконувати доручення вчителя та ін.). Все це викликає відповідні емоційні переживання. Психологи стверджують, що період адаптації до школи триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується зростанням внутрішньої напруженості дитини, підвищенням рівня тривожності і зниженням самооцінки. У сприятливих умовах емоційне самопочуття і самооцінка дитини стабілізуються, але якщо процес адаптації дитини ускладнюється, то особистісний розвиток дитини може деформуватися. Показником успішної адаптації є продуктивність у навчальній діяльності, позитивне емоційне самопочуття, відсутність внутрішньої напруженості, пригніченості. Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров'я дитини. Більшість дітей адаптується до школи досить швидко, із задоволенням відвідує заняття, виконує завдання і вимоги вчителів та батьків. У деяких дітей процес адаптації сильно затягується. Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, ускладнень в особистісному розвитку, проблем у навчальній діяльності. 

Поняття про готовність дітей до навчання

Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності. Цей підхід обґрунтований поглядом на проблему з боку періодизації психічного розвитку дитини і зміни ведучих видів діяльності. На думку Е.Е. Кравцової, проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор навчальної діяльності. Такий підхід є актуальним і значним, але готовність до навчальної діяльності не охоплює цілком феномена готовності до школи.

Л. І Божович ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець, відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний. Під інтелектуальною зрілістю розуміється диференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мері відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.

Емоційна зрілість в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.

До соціальної зрілості відноситься потреба дитини в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти своє поводження законам дитячих груп, а також здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання.

На підставі виділених параметрів створюються тести визначення шкільної зрілості.

Фактори,що зумовлюють шкільну дезадаптацію

Аналіз вікових та індивідуальних особливостей дітей молодшого шкільного віку, дає змогу виділити основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

· ·недоліки у підготовці дитини до школи;

· ·соціально-педагогічна занедбаність;

· ·тривала психічна депривація;

· ·соматична ослабленість дитини;

· ·порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

· ·порушення у формуванні так званих шкільних навичок - дидактогеній та дидаскалогеній;

· ·емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери

Серед основних причин шкільної дезадаптації вчені В.Каган, І.Крук, О.Осадько виділяють:

1. Неправильні методи виховання в сім'ї.

2. Порушення відносин у школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні” .

3. Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

До помилок у сімейному вихованні відносять:

· завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

· розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

· часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

· виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

· байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

До проблем порушень у системі стосунків у школі відносять:

· дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

· дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

· злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

· порушення відносин дитини з однокласниками.

Серед індивідуальних причин виділяють: ·невисокий інтелектуальний потенціал дитини; ·затримка психічного розвитку; ·гіперактивність; ·труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності; ·несформованість мотивації учіння; ·завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків; ·підвищена чутливість нервової системи; ·підвищений рівень тривожності в дитини; ·агресивність; ·замкнутість; ·соматичне ослаблення (хронічні захворювання) тощо.

Поняття про шкільну дезадаптацію

Поняття „соціально-психологічна дезадаптація" охоплює широке коло порушень, які можуть виникнути у дитини під дією різноманітних складних соціальних умов, обставин її життя й розвитку (фактичне або соціальне сирітство, розлучення чи конфлікти в сім'ї, зміна місця проживання або звичної обстановки, тривала хвороба, фізичний недолік та ін.). Шкільною ж дезадаптацію можна вважати лише ті порушення і відхилення, які виникають у дитини у результаті шкільних впливів, або є спровокованими школою, тобто прямо або опосередковано пов'язані з навчальною діяльністю, навчальними успіхами, поведінкою дитини в школі і вдома під час виконання домашніх завдань.

Шкільну дезадаптацію можна розглядати як процес, як прояв і як результат. Для дезадаптації як процесу характерне зниження адаптивних можливостей дитини в умовах школи. Дезадаптація як прояв - це характеристика нетипової поведінки та емоційно-психологічного стану учня в школі і поза нею. Нарешті, дезадаптація як результат є свідченням того, що поведінка, стосунки і результативність навчання дитини не відповідають тим нормам, які характерні для неї (її ровесників) у даних умовах життєдіяльності.

Ознаки порушення адаптації у дітей

ознаки порушення адаптації до школи

- Занепокоєння дитини.

- Неспокійний сон (якщо до цього дитина спала спокійно).

- Страхи.

- Нав'язливі рухи (сіпання мімічних м'язів, сіпання плечем, покректує і покашлювання).

- Поява запинок в мові.

- Різка зміна настрою.

- Підвищена рухова активність або, навпаки, млявість, загальмованість.

- Скарги на головні болі, болі в животі, загальне погане самопочуття.

- Втрата апетиту.

- Різке зниження маси тіла.

- Відмова йти в школу, небажання вчитися.

- Виникнення конфліктних ситуацій з однолітками і з учителем.

Якщо ви помітили якісь з цих ознак у своєї дитини -- передусім проаналізуйте режим, навантаження, взаємини дитини з учителем і з однолітками. Іноді для вирішення проблеми буває досить нормалізувати розпорядок дня, зняти перевантаження, збільшити час сну.

Поняття про здатність до навчання

Здатність до навчання - можливість сприймати, засвоювати та накопичувати знання, формувати навики і уміння (побутові, культурні, професійні та інші) у цілеспрямованому процесі навчання; можливість до професійного навчання - здатність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними навичками та уміннями конкретної професії.

Фактори формування здатності до навчання дітей та підлітків

Залежність розвитку здібностей від навчання. Розглянуте співвідношення задатків і здібностей показує, що, хоча розвиток здібностей залежить від природних передумов, які далеко не однакові в різних людей, однак здатності не стільки дарунок природи, скільки продукт людської історії. Якщо у тварин передача досягнень попередніх поколінь наступним здійснюється головним чином шляхом спадкоємних морфологічних змін організму, то в людини це відбувається суспільно-історичним шляхом, тобто за допомогою знарядь праці, мови, творів мистецтва і т.п. Кожній людині належить прийняти естафету він повинен застосовувати знаряддя, користуватися мовою, насолоджуватися творами художньої творчості і т.д. Опановуючи світом історичних досягнень, люди формують свої здібності. Прояв здібностей знаходиться в прямій залежності від конкретних прийомів (методики) формування відповідних знань і умінь, які історично виробляються людьми в ході задоволення потреб суспільства.

Якщо розглянути це питання з точки зору історії людського суспільства, то легко переконатися в правильності наведеного вище положення. В даний час, наприклад, ні в кого не викликає сумніву твердження, що кожного семирічного нормального дитини можна навчити читати і писати. Однак років двісті тому існувало досить поширена думка, що грамоті може навчитися далеко не кожен, а лише людина, наділена особливими здібностями. Решта (приблизно дві третини від загального числа дітей) заздалегідь визнавалися нездатними проникнути в таємниці письма і читання. Цей погляд на якісь особливі вроджені здібності був обумовлений реальними труднощами навчання. Вельми недосконалий метод, пов'язаний з необхідністю заучувати всі букви з їх слов'янськими назвами ("аз", "буки", "веди", "глаголь", "добро"), надзвичайно утруднював перехід до складового читання. У першій половині XIX ст .. був здійснений перехід до більш досконалим методам викладання, з'явилися і нові навчальні посібники, побудовані за складовому методу, де був використаний спрощений цивільний шрифт замість церковно-слов'янської, а назви букв слов'янського алфавіту були замінені скороченими назвами ("а", "бе", " ве "). Так була вирішена проблема "вроджених граматичних здібностей". Практика показала, що навчитися читати і писати можуть рішуче всі діти.

Які ж можна зробити висновки у зв'язку зі сказаним? Є підстави вважати, що чи не вирішальним фактором, від якого залежить, виявить людина здібності до даної діяльності чи ні, є методика навчання. Як правило, про уродженості здібностей мова заходить щоразу тоді, коли методика навчання виявляє свою неспроможність і безпорадність. Зрозуміло, методика буде вдосконалюватися, і тому коло "уроджених" здібностей неминуче буде все більше і більше звужуватися. І можна припустити, що в кінці кінців такі особливі "вищі" здібності, як поетичні, музичні, артистичні, конструкторські, педагогічні, організаторські та інші, чекає доля "граматичних" і "арифметичних" здібностей. У цьому напрямі ведуться експерименти багатьох психологів.

Здібності та інтереси. Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини - стійкі спеціальні інтереси. Спеціальні інтереси - це інтереси до змісту визначеної області людської діяльності, які переростають в схильність професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює, дієве оволодіння прийомами і способами діяльності.

Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи іншої трудової чи навчальної діяльності тісно пов'язане з пробудженням здатності до неї і служить відправною точкою для їх розвитку. "Наші бажання, - за словами Гете, - передчуття схованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити". Зміцнилися інтереси дитини - це "лакмусовий папірець" його здібностей, сигнал, який повинен змусити навколишніх задуматися - не дають себе знати зароджуються здібності.

У підлітка ці інтереси набувають характер захоплень короткочасних, хоча і жагучих. Властиві підлітковому і юнацькому віку різноманітні і нерідко незабаром згасаючі інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості, що розвивається. Педагогічно важливим є таке відношення вихователів до сфери інтересів підлітків чи юнаків, що припускає поглиблення і розширення їх пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повинен обурюватися з приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше скороминущий характер.

Звичайно, оптимально таке положення речей, при якому школяр дуже рано виявляє (за допомогою і допомоги дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, що дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Це буває, як відомо, далеко не з усяким. Але навіть якщо випускник піде зі школи без непохитно вираженого інтересу до якоїсь професії (мова тут йде про інтерес, а не про необхідні для вступу в життя знаннях і психологічній готовності до праці), це буде краще, ніж якщо учень невірно і скороспішної визначить свій інтерес, спираючись на чисто зовнішні ознаки "привабливих" професій.

Навчальна успішність школярів з різних навчальних дисциплін

Успішність (ефективність) навчальної діяльності залежить від соціально-психологічних і соціально-педагогічних чинників. На успішність навчальної діяльності впливають також сила і структура мотивації. Відповідно до закону Йеркса-Додсона ефективність навчальної діяльності знаходиться в прямій залежності від сили мотивації. Однак прямий зв'язок зберігається до певної межі. При досягненні результатів і продовження збільшення сили мотивації - ефективність діяльності падає (малюнок 2.10.).

Мотив має кількісними (за принципом «сильний - слабкий») і якісними характеристиками (внутрішні і зовнішні мотиви). Якщо для особистості діяльність значима сама по собі (напр., задоволення пізнавальної потреби в процесі навчання), то це - внутрішня мотивація.

Якщо ж поштовхом до діяльності особистості є соціальні чинники (напр., престиж, зарплата тощо), то це - зовнішня мотивація. Крім того, самі зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнення) і негативними (мотиви уникнення, захисту). Очевидно, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні мотиви, якщо навіть по силі вони рівні. Зовнішні позитивні мотиви впливають ефективно на успішність навчальної діяльності. Продуктивна творча активність особистості в навчальному процесі пов'язана з пізнавальною мотивацією.

Пізнавальна активність учнів при навчанні

Пізнавальна діяльність учнів у навчанні спрямована на оволодіння вже сформованої системи знань, умінь і навичок. Засвоєння учнями знань, умінь і навичок може протікати по-різному. Знання можуть набуватись формально і осмислено, деякі відомості можуть заучиваться і творчо перероблятися, вони можуть вивчатися у відриві від практики і в тісному зв'язку з нею.

Структура пізнавальних процесів організму

Пізнавальний процес - психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність - це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам`яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності. Істотною особливістю мислення та уяви є опосередкований характер відображення ними дійсності, зумовлений використанням раніше здобутих знань, досвіду, міркуваннями, побудовою гіпотез тощо. Об’єктом пізнання у процесах мислення та уяви є внутрішні, безпосередньо не дані у відчуттях об’єкти, закономірності явищ та процесів.

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відбивається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Пізнання предметів та явищ об’єктивної дійсності, психічного життя людини здійснюється всіма пізнавальними процесами. Підґрунтям розумового пізнання світу, яким би складним воно не було, є чуттєве пізнання. Разом з тим сприймання, запам’ятовування, відтворення та інші процеси неможливі без розумової діяльності, переживань та вольових прагнень. Але кожний з цих процесів має певні закономірності й постає у психічній діяльності або як провідний, або як допоміжний.

Психофізіологічний статус пізнавальної діяльності школярів

Питання надмірних психофізіологічних витрат внутрішніх ресурсів сучасних школярів, як наслідків перевтоми, залишається гострим і актуальним. Зазвичай, такі витрати називають «ціною» діяльності і розрізняють наступні її види: особистісну, суб'єктивну і соматичну (А. Карпухіна, В. Розов, 1993; Г. Леонова, 2000). Залишається відкритим питання «ціни» високої успішності в умовах інтенсифікації навчального процесу. На сьогодні єдиного методичного підходу до визначення всіх трьох складових психофізіологічної "ціни" навчально-пізнавальної діяльності школярів у літературних джерелах не існує, тому даний напрямок потребує детального вивчення та обгрунтування.

1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і поглиблене вивчення наукової проблеми підвищеної психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності учнів. На основі даних комплексного психофізіологічного дослідження встановлено вплив організації навчального процесу, основних психофізіологічних властивостей, особистісних якостей і рівнів розвитку психічних функцій дітей середнього та старшого шкільного віку на величину психофізіологічної "ціни" їх пізнавальної діяльності, що обумовлює необхідність розробки та наукового обгрунтування заходів її психологічної корекції .

2. Визначено психофізіологічні складові психофізіологічної "ціни": продуктивність розумової працездатності протягом тижня; вегетативний супровід пізнавальної діяльності учнів, симпато-парасимпатичний баланс у стані спокою, рівні граничних невротичних розладів і нейротизму. Встановлено їх «порогові» рівні, перевищення яких істотно впливає на підвищення психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності учнів до дуже високого рівня.

3. Розроблено математичні моделі психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності школярів різної статі з різними успішністю навчання та інформаційної навантаженням на основі факторного, кореляційного та регресійного аналізів.

4. Встановлено вірогідні психофізіологічні індикатори підвищення психофізіологічної "ціни". До них відносяться показники вегетативного супроводу розумової діяльності учнів (статистичні і спектральні показники варіабельності серцевого ритму), рівнів розвитку пізнавальних функцій (уваги, наочно-образного мислення); індивідуальних властивостей нервової системи (швидкості реакції вибору одного з трьох подразників, сили нервових процесів, а також вік і ефективність навчання школярів.

5. Встановлено чотири рівні психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності учнів: низький, середній, високий і дуже високий. Виявлено високі рівні психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності у більш ніж третини учнів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, більшість з яких складають гімназисти, що супроводжується перенапругою психоемоційної сфери та порушенням вегетативного забезпечення розумової діяльності при дуже високих рівнях «ціни».

6. Підтверджено можливість профілактики розумової втоми і перенапруги організму школярів в умовах навчального закладу з використанням раціональної організації праці і відпочинку, психологічних методів релаксації, активізації нервової системи і засобів фізичної активності, що доводить керованість прояви психофізіологічної "ціни" пізнавальної діяльності серед школярів загальноосвітніх навчальних закладів. Встановлено зниження рівня психофізіологічної "ціни" у школярів, що брали участь в експерименті, з дуже високого до високого рівня.

7. Результати дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і показали, що дисбаланс між функціональними можливостями організму та інтенсивністю інформаційних навантажень викликає підвищення рівня психофізіологічної "ціни", сприяє перенапруження і виснаження основних регуляторних систем організму.

Поняття про професійне вигорання

Поняття «емоційне вигорання» вперше було введено в обіг американським психологом Фрейденбергом і позначало психологічний стан людей, інтенсивно і тісно спілкуються з іншими. Спочатку в цю групу потрапили фахівці, що працюють у кризових центрах і психіатричних клініках. А пізніше в цю ж групу об'єднали всіх, хто за родом своєї професійної діяльності постійно спілкується з людьми. Поняття «синдрому емоційного вигорання» (від англійського burn out - вигоряти, «негативний вплив професійної діяльності на особистість у сфері людина-людина») закріпилося як певні зміни в поведінці та стан людини.

Професійне вигоряння виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «звільнення» від них. Професійне вигоряння веде до виснаження емоційно-енергійно і особистісних ресурсів людини.

Професійне вигоряння - це синдром, що розвивається на тлі хронічного стресу і веде до виснаження емоційно-енергійно і особистісних ресурсів працюючої людини. Професійне вигоряння виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» або «звільнення» від них. Згідно Г. Сельє, професійне вигорання, по суті, це дистрес або третя стадія загального адаптаційного синдрому - стадія виснаження.

У 1981 році Е. Moppoy запропонував яскравий емоційний образ, що відображає внутрішній стан працівника, що зазнає дистрес професійного вигорання.

Причини виникнення та розвитку професійного вигорання

По-перше, професійного вигорання більше схильні співробітники, які за родом служби змушені багато та інтенсивно спілкуватися з різними людьми, знайомими і незнайомими. Перш за все це керівники, менеджери з продажу, медичні та соціальні працівники, консультанти, викладачі, поліцейські і т. п. Причому особливо швидко «вигорають» співробітники, що мають інтровертірованний характер, індивідуально-психологічні особливості яких не узгоджуються з професійними вимогами комунікативних професій. Вони не мають надлишку життєвої енергії, характеризуються скромністю і сором'язливістю, схильні до замкнутості і концентрації на предметі професійної діяльності. Саме вони здатні накопичувати емоційний дискомфорт без «скидання» негативних переживань у зовнішнє середовище.

По-друге, синдрому професійного вигорання більше схильні люди, які відчувають постійний внутрішньоособистісний конфлікт у зв'язку з роботою. Найчастіше як у Росії, так і за кордоном це - жінки, що переживають внутрішню суперечність між роботою і сім'єю, а також «пресинг» у зв'язку з необхідністю постійно доводити свої професійні можливості в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.

По-третє, професійного вигорання схильні працівники, професійна діяльність яких проходить в умовах гострої нестабільності і хронічного страху втрати робочого місця.

По-четверте, на тлі перманентного стресу синдром вигоряння проявляється в тих умовах, коли людина потрапляє в нову, незвичну обстановку, в якій він повинен проявити високу ефективність.

По-п'яте, синдрому вигоряння більше схильні жителі великих мегаполісів, які живуть в умовах нав'язаного спілкування та взаємодії з великою кількістю незнайомих людей у ??громадських місцях.

З меншим ризиком для здоров'я і менш вираженим зниженням ефективності синдром професійного вигорання переживають працівники, які характеризуються такими особливостями:

У першу чергу це люди, які мають хороше здоров'я і свідомо, цілеспрямовано піклуються про свій фізичний стан (вони постійно займаються спортом і підтримують здоровий спосіб життя). Це люди, які мають високу самооцінку і впевненість в собі, своїх здібностях і можливостях.

Необхідно також підкреслити, що професійне вигоряння менше стосується людей, які мають досвід успішного подолання професійного стресу і здатних конструктивно змінюватися в напружених умовах.

Якщо говорити про характер таких людей, то необхідно виділити такі індивідуально-психологічні особливості, як висока рухливість, відкритість, товариськість, самостійність і прагнення спиратися на власні сили.

Нарешті, важливою відмінною рисою людей, стійких до професійного вигорання, є їх здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки та цінності як щодо самих себе, так і інших людей і життя взагалі.

Ознаки професійного вигорання

Симптоми, складові синдром професійного вигорання, умовно можна розділити на три основні групи: психофізичні, соціально-психологічні та поведінкові.

До психофізичним симптомів професійного вигорання відносяться такі, як:

- Відчуття постійної, минаючий втоми не лише вечорами, але і вранці, відразу після сну (так званий симптом хронічної втоми);

- Відчуття емоційного і фізичного виснаження;

- Зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості на чинник новизни або реакції страху на небезпечну ситуацію);

- Загальна астенізація (слабкість, зниження активності та енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

- Часті безпричинні головні болі;

- Постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

- Різка втрата або різке збільшення ваги;

- Повна або часткова безсоння (швидке засинання і відсутність сну рано вранці, починаючи з 4 годин ранку або, навпаки, нездатність заснути ввечері до 2-3 годин ночі і «важкий» пробудження вранці, коли потрібно вставати на роботу);

- Постійне загальмований, навпаки, сонливість і бажання спати протягом всього дня;

- Задишка або порушення дихання при фізичному або емоційним навантаженням;

- Помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів;

- Можливо, професійне вигоряння є однією з причин зниження тривалості життя в Росії, особливо у чоловіків.

До соціально-психологічним симптомів професійного вигорання відносяться такі неприємні відчуття і реакції, як:

- Байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, відчуття пригніченості);

- Підвищена дратівливість на незначні, дрібні події;

- Часті нервові «зриви» (спалаху невмотивованого гніву або відмови від спілкування, «відхід у себе»);

- Постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, образи, підозрілості, сорому, скутості);

- Почуття неусвідомленого підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так, як треба»);

- Почуття гіпервідповідальним і постійне почуття страху, що «не вийде» або людина «не впорається»;

- Загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (по типу «Як не старайся, все одно нічого не вийде»).

До поведінковим симптомів професійного вигорання належать такі вчинки і форми поведінки працівника:

- Відчуття, що робота стає все важче і важче, а виконувати її - все важче і важче;

- Співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

- Незалежно від об'єктивної необхідності працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

- Керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі та іншим;

- Почуття непотрібності, невіра в поліпшення, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до результатів;

- Невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрявання» на дрібних деталях, яка не відповідає вимогам службовим трата більшої частини робочого часу на мало усвідомлюване або не усвідомлювала виконання автоматичних і елементарних дій;

- Дистанційованість від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватною критичності;

- Зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день сигарет, застосування наркотичних засобів.

Методики визначення та способи оцінки проф. вигорання

Для діагностики рівня емоційного вигорання існують спеціальні методкікі. Пропонована методика розроблена В.В. Бойко.

Опитувальник особистісний, призначений для діагностики такого психологічного феномена як «синдром емоційного вигорання», що виникає у людини в процесі виконання різних видів діяльності, пов'язаних з тривалим впливом ряду несприятливих стрес-факторів.

Стимульний матеріал тесту складається з 84 тверджень, до яких випробуваний повинен висловити своє ставлення у вигляді однозначних відповідей «так» чи «ні». Методика дозволяє виділити наступні 3 фази розвитку стресу: «напруга», «резистенцию», «виснаження».

Для кожної із зазначених фаз визначено провідні симптоми «вигорання», розроблена методика кількісного визначення ступеня їх вираженості. Нижче наводиться перелік виявлених симптомів на різних стадіях розвитку «емоційного вигорання».

«Напруга».

Переживання психотравмуючих обставин;

Незадоволеність собою;

«Загнаність у клітку»;

Тривога і депресія.

«Резистенцию».

Неадекватне емоційне виборче реагування;

Емоційно-моральна дезорієнтація;

Розширення сфери економії емоцій;

Редукція професійних обов'язків.

«Виснаження».

Емоційний дефіцит;

Емоційна відстороненість;

Особистісна відстороненість (деперсоналізація);

Психосоматичні і психовегетативні порушення.

Інструкція.

Перевірте себе. Якщо ви є професіоналом у будь-якій сфері взаємодії з людьми, вам буде цікаво побачити, якою мірою у вас сформувалася психологічний захист у формі емоційного вигорання. Читайте судження і відповідайте «так» чи «ні». Візьміть до уваги, що, якщо у формулюваннях опитувальника мова про партнерів, то маються на увазі суб'єкти вашої професійної діяльності - пацієнти, клієнти, глядачі, замовники, учні та інші люди, з якими ви щодня працюєте.

Тут має бути тест але він вликий і не влазе)))))

У психодіагностичне укладанні висвітлюються наступні питання:

· Які симптоми домінують;

· Якими склалися і домінуючими симптомами супроводжується «виснаження»;

· Пояснити чи «виснаження» (якщо воно виявлено) чинниками професійної діяльності, що увійшли до симптоматику «вигорання», чи суб'єктивними факторами; який симптом (які симптоми) найбільше обтяжують емоційний стан особи;

· У яких напрямках треба впливати на обстановку в професійному колективі, щоб знизити нервове напруження;

· Які ознаки і аспекти поведінки самої особистості підлягають корекції, щоб емоційний «вигорання» не завдавало шкоди їй, професійної діяльності і партнерам.

20. Профілактика емоційного вигорання

Емоційне вигоряння небезпечно своїми наслідками. Якщо не звертати уваги на ознаки вигоряння, то далі послідують такі великі неприємності, як депресії, нервові зриви, психосоматичні розлади. Щоб не пропустити небезпечний поворот, за яким уже починається синдром емоційного вигорання, необхідно:

- Знати ознаки небезпеки (погіршення відносин з близькими, колегами, друзями; наростаючий негативізм до себе, своєї професії та діяльності; постійне почуття провини і невдачі; образливість, дратівливість, втрата почуття гумору; підвищена стомлюваність, погіршення пам'яті, уваги та інші зовсім не корисні і неприємні переживання);

- Уміти надавати допомогу собі самому і звертатися до фахівців, коли це необхідно;

- Вміти розраховувати і обдумано розподіляти всі свої навантаження (робота - всього лише частина життя!);

- Простіше ставитися до конфліктів, особливо дрібним і не принциповим;

- Знати свої особливості, щоб вміти переключатися з одного виду діяльності на інший;

- Знати свої неефективні моделі поведінки і вміти змінювати їх на більш ефективні і менш руйнують і ще багато всього, що і є профілактикою (попередженням) емоційного вигорання.

В даний час проводиться дуже багато консультацій, семінарів і тренінгів з профілактики емоційного вигорання. Тренінги розраховані як на фахівців, так і на всіх, кому за родом діяльності може загрожувати емоційне вигоряння. На цих тренінгах вчать не тільки визначати своє справжнє стан, але й підбирати ті психологічні прийоми, якими можна користуватися самостійно. А заодно, і навчитися допомагати колегам по роботі, друзям і близьким. На подібних тренінгах та семінарах допомагають отримати відповіді на такі питання, як:

- Що робити, коли робота приїдається і стає нудно (зазвичай це виникає на 4-му році роботи)?

- Чому я вболіваю (або погано сплю, їм і т.п.)?

- Високі вимоги до себе і до оточуючих - це добре чи погано?

Передумови та причини створення «Шкіл сприяння здоров`я»

Програма «Школа сприяння здоров'ю» ураховує особливості діяльності освітнього закладу, ступінь завантаженості педагогічних та інших працівників школи. Вона не потребує залучення додаткових коштів для своєї реалізації та може впроваджуватися паралельно з іншою діяльністю школи. Мікроклімат у школі створюють самі учасники навчально-виховного процесу: адміністрація, педагогічні працівники, батьки, медпрацівники, учні тощо. Однією з головних особливостей програми є її доступність. Упровадження програми не потребує особливого навчання працівників школи. Усі вони повинні усвідомлювати значення створення здорового освітнього простору в навчальному закладі для розвитку особистості учня та чітко виконувати свої обов'язки. Реалізація програми не виключає реалізацію інших програм. Позитивним моментом програми є також можливість доповнення її різними виховними заходами.

Принципи та передумови впровадження програми

· Послідовність у діях педагогів, психолога, соціального педагога, батьків, громадськості.

· Системність у профілактичній роботі.

· Природовідповідність - урахування вікових, індивідуальних особливостей дитини.

· Об'єктивність і достовірність інформації, що використовується.

· Єдність поваги та вимогливості до особистості.

· Єдність свободи та відповідальності особистості за свої дії.

· Саморозвиток особистості, формування навичок здорового способу життя.

· Свобода вибору особистості (участь у колективній діяльності, право на власну думку тощо).

Визначення «Школа сприяння здоров'ю»

Діяльність школи багатогалузева, спрямована на розвиток особистості дитини,т тому проблемою є збереження здоров'я школяра. З цією проблемою школа справляється саме за рахунок діяльності Школи сприяння здоров'ю.

організаційні умови створення «школи…»

Сьогодні важливими напрямками здоров'язберігаючої діяльності шкіл сприяння здоров'я є удосконалення системи методичної роботи:

- створення комфортних здоров'язберігаючих умов для підвищення професійної майстерності педагогів через забезпечення оптимальної навантаження.

- удосконалення методичної роботи, систематизація роботи методичної служби, вивчення новітніх здоров'язберігаючих технологій

- підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для організації роботи, пов'язаної з оздоровленням дітей, формуванням світогляду на здоровий спосіб життя

- удосконалення планів програм з предметів гуманітарного, природничого, фізкультурно-оздоровчого циклу

- підтримка освітніх програм з формування здорового способу життя, створення умов для практичності участі всіх учасників навчально-виховного процесу в оздоровчу діяльність

- удосконалення якості системи освіти через оснащення кабінетів наочним, роздатковим, дидактичним матеріалом, інтерактивними засобами;

- розробка системи моніторингу здоров'язберігаючих уроків предметної спрямованості;

- забезпечення педагогів новою літературою, методичними посібниками;

- моделювання навчально-виховного процесу як системи, сприятливої формуванню здоровому способу життя.

- організація спортивно-оздоровчої роботи через діяльність органів учнівського самоврядування, організація фізкультурно-оздоровчої роботи, спрямованої на оптимізацію працездатності та профілактику перевтомлення у процесі навчальної діяльності.

- координація спільної діяльності школи та родини в організації роботи з пропаганди здорового способу життя , формування стереотипів поведінки, спрямованих на зміцнення здоров'я, удосконалення системи взаємодії та співробітництва з соціумом, наявність єдиних педагогічних вимог в системі «учень - учитель - батьки» щодо організації здорового способу життя

- удосконалення організації харчування школярів

основні завдання…

Побудувати навчально-виховний процес таким чином, щоби він не тільки не погіршував фізичний стан учнів, а й укріплював їх сили та можливості.

Скоординувати зусилля учасників навчально-виховного процесу, спрямувати їх на збереження та розвиток здоров'я учнів.

Формувати та розвивати культуру здоров'я серед учасників навчально-виховного процесу, організувати їх життєдіяльність на позиціях здорового способу життя.

На шляху досягнення цього постають такі завдання:

· створення координаційної ради школи з питань упровадження програми «Школа сприяння здоров'ю»;

· здійснення освітньої діяльності фахівцями для педагогічного та батьківського колективів із метою підвищення кваліфікації учасників реалізації програми;

· організація науково-методичного й інформаційного супроводу діяльності;

· сприяння співпраці школи зі службами та закладами міста, що займаються питаннями збереження та зміцнення здоров'я;

· розвиток соціальної й особистісної компетентності дитини;

· запобігання виникненню психологічних і соціальних проблем.

види діяльності «Школи…»

Основні види діяльності:

· діагностика; · профілактика;

· реабілітація та корекція;

· просвітницька діяльність;

· психологічне консультування.

Психодіагностична діяльність передбачає:

· виявлення здібностей, нахилів та інтересів учнів метою диференціації навчання з урахуванням їхніх інтелектуальних можливостей; виявлення обдарованих дітей;

· визначення психологічної готовності майбутніх першокласників до навчання для поліпшення умов і своєчасної допомоги майбутнім учням та їхнім батькам в адаптаційний період

· профорієнтаційна діагностика - діагностика професійних схильностей та інтересів учнів старших класів

· проведення діагностики для визначення форм і причин девіантної поведінки.

Формування, зміцнення та збереження здоров'я

· сприяння розвитку, збереженню й формуванню здорової особистості учнів та працівників навчального закладу