Сильнодіючі отруйні речовини. Правила поведінки під час пожежі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миргородський промисловий художній коледж ім. М.В. Гоголя

Спеціальність 05.130109

Контрольна робота

з безпеки життєдіяльності

студентки 4-го курсу

заочного відділення, 4-ТС 124

Захуцької Марини Юріївни

2012 р.



1. Діяльність людини. Праця як особлива форма людської діяльності

Діяльність -- це форма активного відношення людини до дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов'язані зі створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно “творенням чогось” і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов'язана з виробництвом суспільно корисних продуктів -- матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.

Мотив -- це те, що спонукає людину до праці, а мета -- те, чого вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою основою мотиву є потреба, тобто об'єктивна необхідність людини в чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спонукають її діяти певним чином і в певному напрямку. Процес задоволення потреб виступає як активний цілеспрямований процес оволодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спонукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст діяльності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Наприклад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), проте сам процес управління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається не цією потребою, а метою -- виготовленням конкретної деталі. Отже, спонукання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та вольових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта сторін діяльності -- мотиви, способи виконання, добір і переробка інформації -- можуть усвідомлюватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну поведінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця -- це свідома, доцільна діяльність людини, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які необхідні для виробництва товарів споживання, -- енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного працівника вже не визначаються його особистими потребами, а задаються суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соціально корисною діяльністю. Так само суспільною праця є і за характером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише методами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виробничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досягнення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

? самої праці як доцільної діяльності;

? предмета праці (те, на що спрямована праця);

? знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці).

Виготовлення й застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб'єкт діяльності, а стосовно інших людей -- як особистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов'язані з його фізіологічною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

? предметно-дієвого;

? фізіологічного;

? психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов'язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Предметно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соціальне за своєю суттю явище має природну передумову -- використання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаються всі органи й системи організму -- мозок, м'язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нервова та м'язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій енергією використовуються м'язові групи, скорочення яких регулюється процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м'язів спрямовується посилений потік крові, який приносить поживні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого кровообігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота серця й органів дихання. Всі ці процеси, пов'язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перенапруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оптимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам трудової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біологічний ритм, швидкість реакцій, м'язова сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці -- це фізіологічний процес витрачання людської енергії.

Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю -- пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани -- активність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові навички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. Об'єктивні відносини й зв'язки між працівниками реалізуються як суб'єктивні міжособистісні відносини. Спілкування -- це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін інформацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються три аспекти:

? комунікативний -- обмін інформацією;

? інтерактивний -- обмін знаннями, ідеями, діями;

? перцептивний -- сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності та взаємостосунків між людьми.

Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навколишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні процеси та психологічні фактори, які спонукають, програмують, регулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як процес активних перетворень предметів з метою пристосування їх для задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологічних систем і органів, а також у різних формах психічного відображення об'єктивної реальності.

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

? свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, моделей, знань;

? усвідомлення працівником обов'язковості досягнення соціально значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програми дій та відповідальності за досягнення соціального результату;

? свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і методів праці, що вимагає від працівника активізації пізнавальних процесів, професійного зростання, зацікавленості в інноваціях;

? усвідомлення працівником міжособистісних виробничих відносин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, моделлю. Тому ефективність праці оцінюється параметрами результатів -- кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, активністю, організованістю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автоматично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійснюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, інтересами, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підґрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності працівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльності та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, підприємницької, повної, часткової і т. п.).

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлюється двома видами навантажень: м'язовими і нервовими. М'язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові -- у вигляді мислиннєвих, емоційних та сенсорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються на три групи:

? праця з переважанням м'язових навантажень (фізична);

? праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями -- мисленням, пам'яттю, уявою (розумова);

? праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емоційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто являє собою єдиний нервово-м'язовий процес.

Співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавських і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудовому процесі характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Характеристика праці за її змістом пов'язується також з оцінкою

рівня розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Так, застосування простих знарядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м'язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини з предметом праці за порівняно простої програми дій та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні витрати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення навантажень на великі м'язові групи. При цьому зростають навантаження на дрібні м'язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Суто виконавські функції доповнюються плануванням, розрахунками, використанням креслень, що висуває вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежуються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (наприклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організації виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл обробки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до того, що основними функціями людини стають спостереження, контроль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо надходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між людиною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою ланкою системи “людина - техніка - середовище”. Така праця характеризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі психічні функції -- пам'ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні системи технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість надходження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й результатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо. Її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає потреби інтенсивно використовувати м'язову енергію, а програма його дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій -- мислення, пам'яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелектуальної праці, завданням якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера, коректора, банківського працівника) не спонукають виконавця до нових думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги, відповідних знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного прогресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м'язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору головного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев'ять груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м'язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м'язових зусиль (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м'язових зусиль і напруження зорового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м'язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв'язання розумових задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов'язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов'язана з розв'язанням комплексних завдань налагодження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов'язана з переробкою потоків інформації, яка надходить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття термінових відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керівні працівники);

9) праця, пов'язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зумовлюють істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності працівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто нижчою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає вибіркової, специфічної психічної активності працівника, пов'язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослідницького характеру, здійснюється на основі формування нових дедалі складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і одночасно задовольняє інші її потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію -- створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

хімічний отруйний поразка пожежа

2. Хімічна зброя та її властивості. Класифікація отруйних речовин

Хімічна зброя - боєприпаси і бойові прилади, вражаючі дії яких засновані на використанні токсичних властивостей отруйних речовин (токсичний - від грець. toxikon - отрута).

Характеристика отруйних речовин, засоби і способи захисту від них.

Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР) - токсичні хімічні сполуки, що володіють певними фізичними і хімічними властивостями, що уможливлюють їхнє бойове застосування з метою поразки людей, тварин і зараження місцевості на тривалий період. Знаходячись у бойовому стані, вони вражають організм людини, проникаючи через органи дихання, шкірні покриви і рани. Крім того, людина може одержати поразки в результаті вживання заражених продуктів харчування і води, а також при впливі ОР на слизуваті оболонки очей і носоглотки.

Бойовий стан ОР - такий стан речовини, у якому він застосовується для досягнення максимального ефекту в поразці людей. Види бойового стану ОР: пара, аерозоль, краплі.

ОР у стані пари чи тонкодисперсного аерозолю заражають повітря й вражають людей через органи дихання (інгаляційна поразка).

За тактичним призначенням і за характером вражаючої дії ОР поділяються на групи: смертельні (для смертельної поразки чи виводу з ладу людей на тривалий термін), що тимчасово виводять з ладу (діють на нервову систему і викликають психічні розлади), дратівні і навчальні.

За фізіологічною дією на організм ОР підрозділяються на нервово-паралітичної дії, шкірнонаривної, загальноотруйної, задушливої, психохімічної і дратівної дії.

У залежності від тривалості збереження вражаючої здатності ОР підрозділяються на дві групи: стійкі, які зберігають свою вражаючу дію від декількох годин і доби до декількох тижнів; нестійкі, вражаюча дія яких зберігається кілька десятків хвилин після їхнього застосування.

До хімічної зброї відносять також спеціальні хімічні речовини, що призначені для знищення рослин (гербіциди, дефоліанти й ін.).

ОР у виді грубодисперсного аерозолю чи крапель заражають місцевість, устаткування, техніку, одяг, засоби захисту, водойми і здатні вражати незахищених людей як у момент осідання хмари зараженого повітря, так і після осідання часток ОР унаслідок їхнього випару із заражених поверхонь, а також при контакті людей з цими поверхнями і при вживанні заражених продуктів харчування і води.

Кількісною характеристикою ступеня зараження різних поверхонь є щільність зараження QM - кількість ОР, що знаходиться на одиниці площі зараженої поверхні (г/м2).

Кількісною характеристикою зараження повітря і джерел води є концентрація ОР - кількість ОР, що міститься в одиниці об'єму (г/м3).

ОР нервово-паралітичної дії

VX (Ві-Ікс), зарин (GB), зоман (GD), табун (GA) вражають нервову систему при дії на організм через органи дихання, при проникненні в пароподібному і краплинно-рідинному стані через шкіру, а також при потрапленні в шлунково-кишковий тракт разом з їжею і водою. Стійкість їх влітку більше доби, взимку - кілька тижнів і навіть місяців. Ці ОР найнебезпечніші. Для поразки людини досить дуже малої їхньої кількості.

Ознаками поразки є: слинотеча, звуження зіниць (міоз), утруднення дихання, нудота, блювота, судоми, параліч.

Як засоби індивідуального захисту використовуються протигаз і захисний одяг. Для надання ураженому першої допомоги на нього надягають протигаз і вводять йому за допомогою шприц-тюбика чи шляхом прийому таблетки протиотруту. При влученні ОР нервово-паралітичної дії на шкіру чи одяг уражені місця обробляються рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП).

ОР шкірнонаривної дії

Іприт (перегнаний (AD), азотистий (HN), технічний (Н)) має багатобічну дію. У краплинно-рідинному і пароподібному стані він вражає шкіру й очі, при вдиханні пари - дихальні шляхи і легені, при потраплянні з їжею і водою - органи травлення. Характерна риса іприту - наявність періоду схованої дії (поразка виявляється не відразу, а через якийсь час - 2 год і більше). Ознаками поразки є почервоніння шкіри, утворення дрібних бульбашок, які потім зливаються у великі і через дві-три доби лопаються, переходячи у виразки, що важко гояться. При будь-якій місцевій поразці ОР викликають загальне отруєння організму, що проявляється в підвищенні температури, нездужанні.

В умовах застосування ОР шкірнонаривної дії необхідно знаходитися в протигазі і захисному одязі. При потраплянні крапель ОР на шкіру чи одяг уражені місця негайно обробляються рідиною з ІПП.

ОР задушливої дії

Фосген (CG) впливає на організм через органи дихання. Ознаками поразки є солодкуватий, неприємний смак у роті, кашель, запаморочення, загальна слабкість. Ці явища після виходу з вогнища зараження проходять, і потерпілий протягом 4-6 год почуває себе нормально, не підозрюючи про отриману поразку. У цей період (схованої дії) розвивається набряк легенів. Потім може різко погіршитися дихання, з'явитися кашель з рясним мокротинням, головний біль, підвищення температури, задишка, серцебиття.

При поразці на потерпілого надягають протигаз, виводять його з зараженого району, тепло вкривають і забезпечують йому спокій.

Ні в якому разі не можна робити потерпілому штучне дихання!

ОР загальноотруйної дії

Синильна кислота (АС) і хлорциан (СК) вражають тільки при вдиханні повітря, зараженого їхніми парами (через шкіру вони не діють). Ознаками поразки є присмак металу в роті, роздратування горла, запаморочення, слабість, нудота, різкі судоми, параліч. Для захисту від цих ОР досить використовувати протигаз.

Для надання допомоги потерпілому треба роздавити ампулу з антидотом, увести її під шолом-маску протигаза. У важких випадках потерпілому роблять штучне дихання, зігрівають його і відправляють у медичний пункт.

ОР дратівної дії

CS (Сі-Ес), адамсит (DM), хлорацетофенон (СN), CR (Сі-Ар) викликають гостре печіння і біль у роті, горлі й очах, сильну сльозотечу, кашель, утруднення дихання.



ОР психохімічної дії

BZ (Бі-Зет) специфічно діють на центральну нервову систему і викликають психічні (галюцинації, страх, пригніченість) чи фізичні (сліпота, глухота) розлади.

При поразці ОР дратівного чи психохімічної дії необхідно заражені ділянки тіла обробити мильною водою, а обмундирування витрусити і вичистити щіткою. Потерпілих варто вивести з зараженої ділянки і надати медичну допомогу.

Бінарні хімічні боєприпаси

На відміну від інших боєприпасів споряджаються двома нетоксичними чи малотоксичними компонентами (ОР), які під час польоту боєприпасів до цілі змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних ОР, наприклад VX чи зарину.

Вогнище хімічної поразки

Територія, у межах якої в результаті впливу хімічної зброї відбулися масові поразки людей і сільськогосподарських тварин, називається вогнищем поразки. Розміри його залежать від масштабу і способу застосування ОР, типу ОР, метеорологічних умов, рельєфу місцевості й інших факторів.

Особливо небезпечні стійкі ОР нервово-паралітичної дії, пара яких поширюються в напрямку вітру на досить велику відстань (15-25 км і більше).

Тривалість вражаючої дії ОР тим менше, чим сильніше вітер і висхідні потоки повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються довше, ніж на відкритій місцевості.

Територія, яка була піддана безпосередньому впливу хімічної зброї, і територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря у вражаючих концентраціях, називається зоною хімічного зараження. Розрізняють первинну і вторинну зони зараження.

Первинна зона зараження утворюється в результаті впливу первинної хмари зараженого повітря, джерелом якого є пара й аерозолі ОР, що з'явилися безпосередньо при розриві хімічних боєприпасів. Вторинна зона зараження утворюється в результаті впливу хмари, що утворюється при випарі крапель ОР, осілих після розриву хімічних боєприпасів.

Класифікація отруйних речовин

Наявність великої кiлькостi ОР, якi є представниками різнихкласів сполук, мають різніфiзичнi, хiмiчнi та токсичнівластивості, що привело до створення різнихкласифiкацiй, головними з яких є: токсикологiчна; тактична; за швидкістю дiї; поведiнкою на мiсцевостi та хiмiчна. Разом ці класифiкацiї враховують фізичні, хiмiчнi та токсичні властивостi.

1. Токсикологiчна класифiкацiя (за токсичною дiєю) групує ОР за характером їх дiї на органiзм i симптомiв уражень. У вiдповідностi з цим ОР розподiляються на такі групи:

а) ОР нервово-паралiтичної дiї: зарин, зоман, V-гази (Vx-гази). Цi речовини викликають розлад функцiй нервової системи, м'язовi судоми та паралiчi.

б) ОР шкірнонаривної дiї: iприт, азотистий iприт, люїзит. Характерним для цих речовин є здiбнiсть уражати шкiру з утворенням пухирів та виразок, але всi вони є універсальними клiтинними отрутами i, у вiдповiдностi з цим, уражають також органи зору, дихання та всi внутрiшнi органи.

в) ОР загальноотруйної дiї: синільна кислота та хлорціан. Цi речовини викликають загальне отруєння органiзму внаслiдок пригнiчення тканинного дихання.

г) ОР задушливої дiї: фосген. Ця речовина уражає легенi, що призводить до порушення, або зупинки дихання внаслiдок розвитку набряку легень.

д) ОР подразнюючої дiї: хлорацетофенон, Cі-Ес (CS), Сі-Аp (СR), адамсит. Цi речовини подразнюють слизовi оболонки очей i верхнiх дихальних шляхiв, викликають сильну сльозотечу та рiзь в очах i носi, неcтримне чхання, бiль у грудях.

е) Психотоміметичнi (психохiмiчнi) ОР: Бі-Зeт (BZ), дiетиламiдлізергинової кислоти (ДЛК) та iн. Цi речовини викликають розлад діяльності нервової системи з появою симптомiв психічних захворювань.

2. Тактична класифікація розподiляє ОР за їх бойовим призначенням. Видiляють 2 групи:

а) Смертельнодiючi ОР, призначенi для знищення живої сили. В цю групу входять головним чином ОР нервово-паралiтичної, шкiрно-наривної, загальноотруйної та задушливої дiї: зарин, зоман, V-гази, бiнарнi ОР, iприт, люїзит, синільна кислота, хлорціан, фосген.

б) Несмертельної дії. В цю групу входять подразнюючi ОР та психотомiметики. Подразнюючi ОР призначенi для ослаблення боєздатності вiйськ і їх знесилення. Вони також використовуються також у полiцейських та учбових цiлях. У цю групу входять лакрiматори i стернiти: CS, CR, адамсит, хлорацетофенон. Психотомiметичнi ОР тимчасово виводять iз ладу особовий склад, тобто призначенi для дезорганiзацiївiйськ. У цю групу входять BZ, ДЛК.

3. Класифiкацiя ОР за поведiнкою на мiсцевостi в умовах бойового застосування:

а) Стiйкi ОР (СОР) - речовини, якi зберігають свою уражаючудiю у зовнішньому середовищi більше однiєї години пiсля застосовування. Цi ОР довго заражують мiсцевiсть i всi об'єкти, якi там знаходяться, що в свою чергу служить джерелом тривалого зараження повітря. До СОР вiдносяться речовини з температурою кипiннябiльше 1400 С - зарин, зоман, V-гази, iприт, люїзит, СS.

б) Нестiйкi ОР (НОР) - гази та речовини, з температурою кипіння до 140оС, якi швидко випаровуються, уражаюча дiя яких зберігається всього до однiєї години пiсля застосування. Типовими представниками НОР є фосген, хлорціан, синільна кислота.

На думку військових спецiалiстiв з тактичної точки зору СОР призначенi для ураження живої сили, зараження мiсцевостi, водоймищ, бойової технiки i т. д., НОР - для знищення живої сили.

4. За швидкістю настання вражаючої дiї:

а) Швидкодiючi ОР, якi не мають періоду скритої дiї i основна симптоматика ураження виникає в період першої години пiслядiї ОР (зарин, зоман, Vx - iнгаляцiйно, синільна кислота, хлорціан, СS, СR);

б) ОР сповiльненої дії, які мають перiод прихованої дiїбiльшеоднiєї години (Vx - через шкiру, iприт, фосген, BZ).

5. В залежностi від рiвня виробництва i запасiв, якi є:

а) Табельнi ОР, якi знаходяться на озброєннi. До них вiдносяться Vx, зарин, iприт, BZ, СS, СR.

б) Резервнi ОР, якi не виробляються, але технологiя одержання розроблена i за потребою можуть вироблятися. До них вiдносяться: синільна кислота, фосген, азотистий iприт, адамсит.

6. Хiмiчна класифікація дiлить ОР за їх належнiстю до визначених класiв хiмiчних сполук, якi залежать від хiмiчної структури ОР.

3. Правила поведінки і дії під час пожежі

Важливим фактором для безпеки і збереження життя людини при будь-якій біді є знання правил поведінки в різних надзвичайних ситуаціях.

В разі пожежі в будинку (квартирі) ніколи не потрібно:

- боротися з полум'ям самостійно, не викликавши пожежних (якщо ви не справилися з вогнем за кілька секунд, його поширення спричинить велику пожежу);

- виходити через задимлений коридор або сходи (дим дуже токсичний, гаряче повітря може також обпекти легені);

- опускатися по водостічних трубах і стояках, за допомогою простирадла і мотузок (якщо в цьому немає самої гострої необхідності, падіння тут без особливих навичок майже завжди неминуче);

- стрибати з вікна (починаючи з 4-го поверху, кожен другий стрибок смертельний).

Пам'ятайте, що в першу чергу Вам необхідно повідомити про пожежу за телефоном „101”. Потім необхідно вивести на вулицю дітей і старих. Далі спробувати самостійно загасити пожежу, використовуючи підручні засоби (воду, пральний порошок, щільну тканину). При небезпеці поразки електричним струмом вимкніть електроенергію (автомати в щитку на сходовому майданчику). Пам'ятайте, що легкозаймисті рідини гасити водою неефективно. Найкраще скористатися вогнегасником, пральним порошком, а при їх відсутності мокрою ганчіркою. Під час пожежі необхідно утриматися від відкриття вікон і дверей для зменшення припливу повітря. Якщо в квартирі сильно задимлено і ліквідувати горіння самотужки не можливо, негайно залиште квартиру, прикривши за собою двері. При неможливості евакуації з квартири через сходові марші використовуйте балконні сходи, а якщо їх немає, то вийдіть на балкон, закривши за собою щільно двері, і намагайтесь привернути до себе увагу перехожих і пожежних. По можливості, організуйте зустріч пожежних підрозділів, укажіть на місце пожежі.

Якщо ви не можете вийти з квартири, варто закрити вікна, але не опускати жалюзі; заткнути всі зазори під дверима мокрими ганчірками; виключити електрику і перекрити газ; наповнити водою ванну й інші великі ємності; зняти занавіски, тому що скло під впливом тепла може тріснути і вогонь легко перекинеться на штори; відсунути від вікон усі предмети, що можуть зайнятися; облити підлогу і двері водою, понизивши таким чином їхню температуру.

Але пам'ятайте головне, що пожежу легше попередити, ніж загасити. Лише дотримуючись правил безпеки ви зможете уникнути лиха.

Дії під час гасіння пожежі

перед тим, як увійти у приміщення, що горить, накрийтеся мокрою ковдрою, будь-яким одягом чи щільною тканиною;

відкривайте обережно двері в задимлене приміщення, щоб уникнути посилення пожежі від великого притоку свіжого повітря;

у сильно задимленому приміщенні рухайтесь поповзом або пригинаючись;

для захисту від чадного газу необхідно дихати через зволожену тканину;

у першу чергу рятуйте дітей, інвалідів та старих людей;

пам'ятайте, що маленькі діти від страху часто ховаються під ліжко, в шафу та забиваються у куток;

виходити із осередку пожежі необхідно в той бік, звідки віє вітер;

побачивши людину на якій горить одяг, зваліть її на землю та швидко накиньте будь-яку ковдру чи покривало (бажано зволожену) і щільно притисніть до тіла, при необхідності, викличте медичну допомогу;

якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтесь, щоб збити полум'я, ні в якому разі не біжіть - це ще більше роздуває вогонь;

під час гасіння пожежі використовуйте вогнегасники, пожежні гідранти, воду, пісок, землю, кошму та інші засоби гасіння вогню;

бензин, гас, органічні масла та розчинники, що загорілися, гасіть тільки за допомогою пристосованих видів вогнегасників, засипайте піском або ґрунтом, а якщо осередок пожежі невеликий, накрийте його азбестовим чи брезентовим покривалом, зволоженою тканиною чи одягом;

якщо горить електричне обладнання або проводка, вимкніть рубильник, вимикач або електричні пробки, а потім починайте гасити вогонь.

Масові пожежі можуть виникати в спеку та при посухах від ударів блискавки, необережного поводження з вогнем, очищення поверхні землі випалюванням сухої трави та з інших причин. Вони можуть викликати ураження людей та тварин, спалах будівель в населених пунктах, дерев'яних мостів, дерев'яних стовпів ліній електромереж та зв'язку, складів нафтопродуктів та інших матеріалів, що горять.

Якщо ви опинилися в осередку пожежі:

не панікуйте та не тікайте від полум'я, що швидко наближається, у протилежний від вогню бік, а долайте крайку вогню проти вітру, закривши голову і обличчя одягом;

з небезпечної зони, до якої наближається полум'я, виходьте швидко, перпендикулярно напряму розповсюдження вогню;

якщо втекти від пожежі неможливо, то вийдіть на відкриту місцевість, ввійдіть у водойму або накрийтесь мокрим одягом і дихайте повітрям, що знаходиться низько над поверхнею землі - повітря тут менш задимлене, рот і ніс при цьому прикривайте одягом чи шматком будь-якої тканини;

гасити полум'я невеликих низових пожеж можна, забиваючи полум'я гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затоптуючи ногами, будьте обережні в місцях горіння високих дерев, вони можуть завалитися та травмувати вас;

під час гасіння пожежі, не відходьте далеко від доріг та просік, не випускайте з уваги інших учасників гасіння пожежі, підтримуйте з ними зв'язок за допомогою голосу.

особливо будьте обережні у місцях торф'яних пожеж, враховуйте, що там можуть створюватися глибокі вирви, тому пересувайтеся, по можливості, перевіряючи палицею глибину слою, що вигорів;

після виходу із осередку пожежі повідомте місцеву адміністрацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.



Список використаної літератури.

Багать А.М. Цивільна оборона. - М.: Освіта, 1991. - 64 с.: іл.

Губський А.І. Цивільна оборона. - К., 1995.

Демиденко Г.П., Кузьменко Є.П., Орлов П.П., Пролигін В.О., Сидоренко М.О. Захист об'єктів народного господарства від зброї масового знищення: Довідник. К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989. - 287 с.: іл.

Деміденко Г.П., Захист об'єктів народного господарства від зброї масового ураження. - К., 1996.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона / За редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. - Львів: Афіша, 2001.

Дія населення в надзвичайних ситуаціях. РІД ЦО і НС. - К., 1997.

Леігович Г.Г. Довідник з цивільної оборони. - К., 1999.

Методика прогнозирования масштабов заражения сильнодействующими ядовитыми веществами при авариях (разрушениях) на химически опасных объектах и транспорте (РД 52.04.253-90): М.: Росгидромет, 1991.

Мігович Г.Г., Рабчук О.Г. Сильнодіючі отруйні речовини. -К., 1999.

Організація проведення рятувальних робіт при стихійних лихах, аваріях і катастрофах. - М., 1990.

Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. - К., 1997.

Справочник по гражданской обороне. Кол. авторов. - M.; Воениздат, 1978.

Размещено на Allbest.ru