Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний технічний університет

Красноармійський індустріальний інститут

Контрольна робота

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

Розробив студент Корольов К.І.

Перевірив викладач Браташ О.О.

2010р.

Зміст

Завдання

1. Психологічні фактори небезпеки

2. Джерела та характеристика іонізуючих випромінювань

3. Їх вплив на людину

4. Безпека економічної діяльності і її особливості

5. Проведення серцево-легеневої реанімації

Література

1. Психологічні фактори небезпеки

У процесі своєї діяльності людина використовує не тільки свої фізичні можливості, а й витрачає значні психологічні зусилля, такі як особливості характеру, волю, розумові здібності тощо.

Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та психології людини, називаються психофізіологічними.

Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину. Кожен з цих факторів залежно від тривалості дії можна віднести до постійних чи тимчасових..

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід вважати:

1) недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху тощо);

2) порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами, внаслідок Чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;

3) дефекти координації рухів (особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);

4) підвищена емоційність;

5) відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).

Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:

1) недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);

2) необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й всього колективу);

3) втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);

4) емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов'язані з побутом, сім'єю, друзями, керівництвом/.

Діяльність людини можна поділити на дві категорії -- фізичну та розумову.

Фізична діяльність -- діяльність, пов'язана з конкретними предметними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).

Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними символами.

Людина в діяльності виступає як особистість, що має певні мотиви і намічені цілі. Мотивами можуть виступати потреби, почуття тощо. Для здійснення діяльності необхідно мати об'єкт діяльності, внутрішні спонуки, а також співвідношення спонук і цілей людини, які вона хоче досягнути в результаті своєї діяльності. Наприклад, людину до діяльності спонукає або особисте збагачення (задоволення особистих потреб), або неможливість фізичного існування без діяльності.

На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності «значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, «ускладнюється прийом і переробка інформації, +виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, +зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумової діяльності характерні *напруження уваги, *неприйняття, *пам'яті, *велика кількість стресів, *малорухомість, *вимушена поза.

Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість; ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.

Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги -- в середньому у 5 -- 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму -- втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму.

Люди, що займаються розумовою діяльністю, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої обов'язки без особливого зниження рівня працездатності і продуктивності.

Переважно люди розумової діяльності нездатні вимкнути механізм переробки інформації на ніч; вони працюють не лише 8 -- 12 годин на добу, а майже постійно з короткими переключеннями. Це і є підтвердженням так званої інформативної теорії, згідно з якою людина, під час сну перероблює інформацію, отриману в період активної бадьорості.

Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напруженні певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці -- це напруження функціональних систем, які зумовлені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, характеризує рівень напруження центральної нервової системи.

На успіх діяльності особливо впливає стан людини. Будь-який вид діяльності викликає втому.

Втома -- це зниження продуктивності діяльності через витрату енергетичних ресурсів організму людини.

Цей стан виникає через певне ставлення людини до праці, звички до фізичного та розумового напруження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати ще до початку фізичного навантаження, на самому початку роботи. Втома після важкої, але потрібної людям праці, пов'язана з позитивним емоційним станом. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють силу, створюють можливість продовження діяльності. Об'єктивним показником втомлення є уповільнення темпу роботи, а також зниження її якості.

Дослідження працездатності показало, що в перші дві години продуктивність праці зростає, досягає максимального рівня, а потім поступово знижується. Монотонна, нецікава робота призводить до того, що втома наступає раніше, ніж у тих випадках, коли робота зацікавлює людину.

При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, а період нестійкої компенсації збільшується. Порушуються і відновні процеси в організмі. Прикмети втоми не щезають до початку роботи наступного дня. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними.

За наявності хронічної перевтоми

О погіршується продуктивність праці

О знижується опір організму до інфекції

О зростає лабільність показників серцево-судинної системи

О підвищується сухожилкові рефлекси, пітливість

О часто зменшується маса тіла

О збільшується кількість помилок, брак у роботі

Люди зі станом перевтоми характеризуються порушенням сну, відсутністю повного відновлення працездатності до наступного робочого дня, зниженням опору до дії несприятливих факторів довкілля, підвищенням нервово-емоційної збудливості. Такий етан може призвести до загострення багатьох захворювань -- серцево-судинних, ендокринних, бронхо-легеневих, хронічних тощо.

Вивчення умов праці показало, що існує багато факторів, які впливають на продуктивність праці.

Основні фактори впливу: організація робочого місця режим напруження і відпочинку під час роботи забарвлення стін приміщення ставлення до праці

Вони формують загальний настрій на працю та полегшують або ускладнюють появу трудових зусиль.

Розробляючи критерії професіографічної оцінки (опис характеристик праці) ступеня нервового напруження в процесі праці, користуються характеристиками, які відображають напруження сенсорного апарату, вищих нервових центрів, що забезпечують функції уваги, мислення, регуляції рухів. На сьогодні складено спеціальні таблиці класифікації праці за ступенем нервово-емоційного напруження, в основу яких покладено такі показники:

* інтелектуальне та емоційне навантаження;

* тривалість зосередженого спостереження;

* кількість об'єктів одночасного спостереження, що є виробничо-важливими;

* кількість сигналів на годину;

* темп;

* нас активних дій;

* необхідність самостійного пошуку пошкоджень;

* монотонність праці;

* напруження зору;

* точність виконання роботи;

* змінність;

* режим праці та відпочинку.

Ступінь працездатності визначається також типом нервової системи. Сильний тип має найбільшу працездатність, слабкий -- незначну. Працездатність залежить від таких факторів, як вік, здоров'я людини, стать, навички у роботі, санітарно-гігієнічні умови тощо. Певною мірою на неї впливають і мотивація, і моральні та матеріальні стимули.

2. Джерела та характеристика іонізуючих випромінювань

Іонізуючі випромінювання Світова громадськість стала виявляти серйозну занепокоєність із приводу впливу іонізуючих випромінювань на людину і навколишнє середовище з початку 50-х років. У результаті іспитів ядерної зброї в атмосфері, проведених трьома країнами (СРСР, США, Великобританія), радіоактивні опади стали поширюватися по всій земній кулі. У грудні 1955 року Генеральна Асамблея ООН заснувала науковий комітет щодо дії атомної радіації (НКДАР). Завдання цього комітету - вивчення рівнів радіації, її дії на навколишнє середовище і небезпеку для населення, що утворюється будь-яким джерелом радіації: як природним, так і штучним, включаючи радіоактивні опади. Це і стало початком наукових досліджень в галузі забезпечення захисту людини від іонізуючого випромінювання. До цього зусилля були в основному спрямовані на створення й удосконалення ядерної зброї. 

Іонізація - це утворення позитивних і негативних іонів та вільних електронів з електрично-нейтральних атомів та молекул. Атом, що загубив електрони, стає іоном, він має позитивний заряд. Для цього необхідно витратити енергію. Атом, що приєднав електрон, стає негативним іоном. Цей процес може супроводжуватись як витратою, так і виділенням енергії. Випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до іонізації атомів і молекул, називається іонізуючим. Велика частина випромінювань надходить від радіоактивних речовин, що знаходяться у земній корі. Іонізуючі випромінювання існували на Землі задовго до зародження на ній життя і були присутні в Космосі до виникнення самої Землі. Родоначальником науки про радіацію є французький вчений Анрі Беккерель, який поклав у ящик столу фотографічні плівки і притиснув їх шматком мінералу, що містив уран. Коли він проявив плівки, то виявив на них сліди якихось випромінювань. Він назвав їх радіоактивними (1986 р.) Радіоактивність - це самовільне перетворення ядер атомів одних елементів у інші. Атом складається з ядра й електронів, що обертаються навколо нього. Ядро складається з протонів, що мають позитивний заряд, і нейтронів - нейтральних часток. Атоми, що мають ядро з однаковим числом протонів, але не однакове число нейтронів, до різновидів одного хімічного елемента і називаються ізотопами. Так, уран 238 містить 92 протони і 146 нейтронів, а уран 235 - 92 протони і 143 нейтрони. Ядра всіх ізотопів хімічних елементів утворюють групу “нуклідів”.

Більшість нуклідів не стабільні, вони увесь час перетворюються в інші нукліди. Так, уран 238 час від часу втрачає 4 частки (2 протони і 2 нейтрони) і перетворюється у торій 234. При кожному такому акті розпаду визволяється енергія, що поширюється у вигляді випромінювання. Якщо випромінюється позитивно заряджена частинка або нейтральна (2 протони і 2 нейтрони), як у випадку з ураном 238, то це називається a-випромінюванням, якщо випромінюються електрони - це називається -випромінюванням. При випромінюванні частинок ядра збуджуються й атоми. Знімається збудження викидом чистої енергії. Це називається g-випромінювання. Вони характеризуються активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу).Одиницями радіоактивності є:Беккерель: “Бк” - дорівнює 1 перетворенню за секунду.

Кюрі “Кі” - дорівнює 3,7 ґ 1 010 ядерних перетворень за секунду. Тобто Кі більш вагома порівняно з Бк одиницею. Зміна енергетичного стану електронів атомів може викликатися й іншими причинами. Так, наприклад, у результаті енергетичних процесів, що відбуваються на сонці, змінюється енергетичний стан електронів, що знаходяться на зовнішніх оболонках атомів. При цьому випромінюється енергія довгої хвилі (400…1) ґ 10-9 м, що називається ультрафіолетовим випромінюванням. Якщо випромінювання виникає внаслідок зміни енергетичного стану електронів на внутрішніх оболонках атомів, ці випромінювання називають рентгенівськими (…1) ґ 10-12 м. Але природа цих випромінювань загальна. Вони виникають при зміні енергетичних станів ядер або електронів атомів і являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання чистої (квантової) енергії. Таким чином, іонізуюче випромінювання поділяється на 2 види: електромагнітне (фотонне), до якого належать ультрафіолетове, рентгенівське і г-випромінювання, та корпускулярне (б, в, нейтрони, протони) (див. рис.2.).

Рис. 2. Класифікація іонізуючих випромінювань

Різні види випромінювання супроводжуються звільненням різної кількості енергії і мають різну проникну здатність. Звідси і неоднаковий вплив на органи живого організму. Так, корпускулярне випромінювання, що складається з -часток (потік важких часток) затримується, наприклад, листом паперу і практично не здатне проникнути через зовнішній прошарок шкіри. Довжина пробігу в повітрі - 2,5 см, у біологічній тканині - 31 мкм, в алюмінію - 16 мкм. Дія -часток надзвичайно небезпечна, якщо вони потрапляють усередину організму через рану, з їжею, повітрям. Корпускулярне випромінювання, що складається з -частинок, має більшу проникну спроможність. Довжина пробігу в повітрі - 17,8 м, у біологічній тканині - 1-2 см, у воді - 2,6 см, в алюмінію - 9,8 см. Електромагнітні випромінювання ( ) поширюються зі швидкістю світла і мають високу проникну здатність. Цей вид випромінювання може затримати лише товста бетонна (приблизно 0,5 м товщиною) або свинцева плита. Довжина пробігу в повітрі - декілька сотень метрів. Ушкоджень у живому організмі, викликаних іонізуючим випромінюванням, буде тим більше, чим більше енергії воно передасть тканинам. Кількість такої переданої організму енергії називається дозою. Доза, яка характеризує іонізуючу спроможність випромінювання в повітрі, називається експозиційною (Х). Вона вимірюється в кулонах на кілограм (Кл/кг):

(Кл/кг), 

де Q - повний заряд іонів одного знаку, що виникають у повітрі, (Кл);m - маса повітря, (м).Позасистемна одиниця - рентген (Р): 1Р = 2,58 ґ 104 (Кл/кг).Поглинена доза - це кількість енергії випромінювання, поглинена одиницею маси тіла, що опромінюється. Поглинена доза (Д) вимірюється в греях (Гр): 

(Гр) ,

де Е - кількість енергії випромінювання (Дж);т - маса тіла речовини (кг). Одиниця виміру

1 грей = 1Дж / 1кг.

У радіобіології і медицині частіше використовують позасистемну одиницю - рад (1 рад = 0,01 Гр). Проте ця доза (поглинена) не враховує того, що різний вид випромінювання при одній і тій самій поглиненій дозі має різну небезпеку. Скажімо, - випромінювання більш небезпечне, ніж - випромінювання або - випромінювання. Доза, що враховує спроможність даного виду опромінення уражати тканини, називається еквівалентною. Еквівалентна доза - це поглинена доза (Н), помножена на коефіцієнт, що показує спроможність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму. 

, 

де Д - поглинена доза даного виду випромінювання (Гр); - коефіцієнт якості випромінювання. Еквівалентна доза вимірюється в зівертах (Зв). За основний вид випромінювання (еквівалент), з яким порівнюють усі інші, прийняте або рентгенівське випромінювання. Коефіцієнт якості випромінювання для -випромінювання дорівнює одиниці ( = 1 для -випромінювання).Отже,

 .

 Позасистемна одиниця 1 бер = 0,01 зв = 0,01 Гр = 1 рад. Тобто для -випромінювання поглинена доза дорівнює еквівалентній дозі. Отже, 1 рад » 1 бер » 1 Р.Варто враховувати, що різні біологічні системи й органи не однаково сприймають одні й ті самі дози опромінення. Чутливість біологічних систем підвищується із збільшенням маси і ступеня організації: найбільш стійкі спори, потім - рослини, найпростіші організми, тварини. Людина належить до одного із найбільш чутливих біологічних об'єктів (у 50 % випадків при дозі опромінення 4 Зв (400 бер) спостерігається загибель людини протягом 30 діб). У той же час для рослин ця доза, для рівноцінного ефекту, складає приблизно 1 500 Зв; амеби - 1 000 Зв; равликів - 200 Зв; риби, птиці - 8-20 Зв. Вплив опромінення залежить від чутливості органів. Тому еквівалентні дози опромінення варто використовувати з різними коефіцієнтами, що враховують чутливість органів до опромінення. Це реалізується в ефективній еквівалентній дозі. Ефективна еквівалентна доза - це еквівалентна доза (Неф), помножена на коефіцієнт, що враховує різну чутливість органів до- опромінення.

, 

де Н - еквівалентна доза (Зв);Т - зважений коефіцієнт чутливості органів (коефіцієнт радіаційного ризику).Коефіцієнт Т для різноманітних органів має різні значення, наприклад: статеві органи - 0,25; молочна залоза - 0,15; червоний відсталий мозок - 0,12; легені - 0,12; щитовидна залоза, кістки - 0,03; інші органи і тканини - 0,3.Враження живої тканини іонізуючим опроміненням залежить так само від часу опромінення.

Короткочасне опромінення більш небезпечне, ніж опромінення такою ж дозою, але протягом тривалого часу. Короткочасна сумарна еквівалентна доза опромінення людини, що дорівнює 4 Зв, призводить у 50 % випадків до смерті, загальне опромінення такої ж дози протягом десятиліть не дає ніяких безпосередніх негативних ефектів. Джерела іонізуючого випромінювання

3. Їх вплив на людину

Джерела випромінювання поділяються на природні і штучні. Природним джерелом іонізуючого опромінення є космічний простір, а також радіоактивні речовини, що знаходяться в земній корі. Опроміненню від природних джерел піддається будь-який житель планети. Дози опромінення залежать від місця проживання (тому що не скрізь рівномірно залягають породи, що містять радіоактивні речовини ); від способу життя (у помешканні або зовні людина проводить більшу частину життя); від місця роботи (наприклад, у будівництві часто застосовують будівельні матеріали з підвищеною радіацією, пілоти одержують більшу дозу порівняно з іншими професіями і т. д.). Космічні промені нерівномірно розподілені на поверхні Землі. Так, Північний і Південний полюси одержують більше радіації, ніж екваторіальна область, через наявність магнітного поля Землі, що відхиляє заряджені частинки. Рівень опромінення росте з висотою, оскільки розряджається повітря, а воно відіграє роль захисного екрана.

Люди, що живуть на рівні моря, одержують від космосу в середньому 300 мікрозівертів (мільйонних долей Зв) на рік. Люди, що живуть у горах вище 200 м, одержують дозу в декілька разів більшу, ніж жителі рівнини. Людина, що летить в аероплані на висоті 12 000 м, одержує дозу опромінення приблизно в 25 разів більшу, ніж на Землі. Земна радіація нерівномірна, вона залежить від складу земних порід. Так, у США, Франції, Німеччині, Італії, Японії жителі одержують від 0,3 до 0,6 мілізіверта на рік. У Бразилії, неподалік від міста Посус-ді-Калдас (200 км від Сан-Паулу), рівень радіації досягає 200 мілізв/рік (у 800 разів більше середнього). Там же, у курортному місті Гуарапари - 175 мілізв/рік. В Індії, штат Керала - 70 000 осіб живуть на вузькій (55 км) прибережній смузі й одержують від 3,8 до 8,7 мілізв/рік. Ці території Індії і Бразилії розташовані на ґрунтах і пісках, багатих торієм. За підрахунками НКДАР ООН, середня ефективна доза зовнішнього опромінення від земних джерел дорівнює 350 мікрозівертів на рік.

Трохи менше людина одержує з космосу. Більшу частину, приблизно 2/3 ефективної дози природного опромінення, людина одержує від радіоактивних речовин, що потрапили в організм із їжею, водою, повітрям. Цей природний фон зазнає зміни в результаті діяльності людини. Ядерні іспити, аварії на АЕС, добування корисних копалин, згоряння усіх видів палива і т. д. до природного фона додає 1-3 %. У даний час природний радіаційний фон (ПРФ) дорівнює приблизно 10 - 20 мікрорентген у час. Вимірюють його на відстані 110 см від поверхні землі, що відповідає центру тіла дорослої людини. Штучними джерелами іонізуючого випромінювання є ядерні установки, ядерні реактори, рентгенівські апарати, прилади з радіоактивними елементами. Підписаний договір про припинення ядерних випромінювань у 3-х сферах (у 1963 р. США, СРСР, Англія) дав позитивний результат. Знизилася кількість радіоактивних опадів, зменшилося радіоактивне забруднення рослинності. Проте радіоізотопи з тривалим періодом напіврозпаду продовжують накопичуватися в ґрунті і надходити у флору. Безумовно, аварії на АЕС є дуже великою загрозою для безпечного існування людини. Проте внесок атомної енергетики в сумарну дозу опромінення населення є одним із найскромніших.

Статистика говорить про те, що атомна енергетика займає 20-те місце в числі небезпек сучасного середовища існування людини, у той час як рентгенівське опромінення займає 9-те місце, а протизаплідні засоби - 18-те.У даний час основний внесок у дозу опромінення людини вносить медичне діагностичне устаткування. Підприємства з видобутку, переробки і виробництва радіоактивних речовин також є штучними джерелами іонізуючого випромінювання. Це, в основному, уранові рудники, заводи для одержання збагаченого урану, очищення уранового концентрату, реактори.

Опромінення населення України за останні 14 років за рахунок штучних джерел радіації в основному пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також аваріями на інших АЕС. Дія іонізуючого випромінювання на людину

Внаслідок дії іонізуючого випромінювання на організм людини іонізовані живі тканини, у першу чергу - вода протоплазми клітин, її іони, вступають у взаємодію з киснем тканин, створюючи пероксидні з'єднання, що самі є сильними окислювачами і призводять до змін і загибелі живих клітин, утворення “вільних радикалів” і через них до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму. Дію радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустимо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення. Їжа, що надходить, розкладається на більш прості з'єднання, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час попадання на мембрану -випромінювання відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується.

Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінуватися; молекулярні зв'язки не відновляються; виходить з ладу велика кількість клітин; виходить з ладу орган; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою. 

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, підвищується й у них втягуються багато сотень і тисяч молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання обумовлений не кількістю поглиненої енергії об'єктом, що опромінюється, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання. Також необхідно зазначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини: - органи чуття не реагують на випромінювання;- малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);- випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але й на його спадкоємців (генетичний ефект);- різні органи організму мають певну чутливість до випромінювання.

Найсильнішому впливу піддаються клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень розподілу. Природно, що при одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини знаходяться в стадії розподілу. А клітини дорослої людини перебувають у трьох різних стадіях розподілу. Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати. Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), накопичується в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) і т. д. Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву.

Ефекти за видами ушкоджень класифікуються на 3 групи: соматичні, соматико-стахотичні (випадкові, ймовірні), генетичні. Час прояву вказує дві групи поразок - ранні (або гострі) і пізні. Ранні поразки бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, -випромінювання, потік нейтронів.

Розрізняють дві форми променевої хвороби - гостру і хронічну. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад поразка організму може бути миттєвою. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують гранично припустимі (ГПД). Більш віддаленими наслідками променевої поразки можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше. Нижче наведена шкала небезпек опромінення іонізуючими випромінюваннями: 

З наведеної шкали бачимо, що при дозі від 75 до 100 бер відзначаються реакції у вигляді зсувів у формулі крові, змінюються деякі вегетативні функції організму. При дозах, що перевищують 100 бер, розвивається гостра променева хвороба, важкість якої залежить від дози (див. табл.4)

Таблиця 4Ступені променевої хвороби

Доза, бер	Ступінь променевої хвороби
100 - 200	Перший ступінь (легка)
200 - 300	Другий ступінь (середньої важкості)
300 - 500	Третя стадія (важка)
Більше 500	Четверта стадія (дуже важка)

Дози 500-600 бер вважаються смертельними. Вкрай уразливим органом є кришталик ока. Діти більш чутливі, ніж дорослі. Відносно невеликі дози опромінення хрящової тканини можуть уповільнити або зовсім припинити ріст кісток. Вкрай чутливий до радіації мозок плоду, особливо якщо мати піддається опроміненню між 8-им і 15-им тижнями вагітності. За результатами досліджень НКДАР ООН зроблено такий висновок: - не існує ніякої граничної зони, за якої відсутній ризик захворювання раком. Будь-яка, навіть найменша, доза збільшує вірогідність захворювання раком. Усяка додаткова доза ще більш збільшує цю вірогідність;- ризик захворювання зростає прямо пропорційно дозі опромінення: при подвоєнні дози опромінення ризик подвоюється, при 3-х кратній дозі - потроюється і т. д.

4. Безпека економічної діяльності і її особливості

Питання радіаційної безпеки регламентується Законом “Про радіаційну безпеку населення”, нормами радіаційної безпеки (НРБ-96) та ін. Ми вже торкалися питання про те, що у різних органів організму чутливість до іонізуючого опромінення не однакова. Тому введемо поняття “критичний орган”. 

Критичний орган - це орган, тканина, частина тіла, опромінення якого в даних умовах завдає найбільшого збитку здоров'ю. Залежно від цього всі органи поділені на три групи: I група - усе тіло; червоний кістковий мозок; II група - м'язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик ока й інші (за винятком, що належать до I і III груп); III група - шкіряний покрив, кісткова тканина, кістки, передпліччя, щиколотки і стопи. З іншого боку, серед усього населення є група людей, що вибрала для себе професію, пов'язану з дослідженнями, експлуатацією устаткування, яке має у своєму складі радіоактивні речовини. Є люди, які в силу незалежних від них обставин, опинилися на території, де побудовані, базуються атомні об'єкти.

Виходячи з цього, усе населення (усі люди) поділене також на 3 групи: Група “А” - постійно безпосередньо працюючі з джерелами іонізуючих випромінювань (оператори АЕС, фізики-атомщики, плавсклад атомних судів і т. д.). Група “Б” - особи, що за умовами проживання або розміщення робочих місць можуть потрапляти під вплив іонізуючих випромінювань (мешкають у зоні АЕС, працюють у районі атомних лабораторій, заводів і т. д.). Група “В” - усе населення. У якості основних дозових меж для категорії “А” встановлюється гранично припустима доза (для різних критичних органів) за рік, а для категорії “Б” - межа дози за рік. Отже, ГДД і МД (див. табл. 5).

Таблиця 5 Гранично припустима межа дози

Група	Гранично допустима доза ГДД для осіб категорії “А” за рік	Межа дози для осіб категорії “Б” за рік
I	0,05 (5 бер)	0,005 (0,5 бер)
II	0,15 (15 бер)	0,015 (1,5 бер)
III	0,30 (30 бер)	0,03 (3 бер)

Гранично припустимою дозою (ГДД) вважають дозову межу для осіб групи “А”, одержану індивідуально за календарний рік, при якій рівномірне опромінення за 50 років наступного життя не може викликати несприятливих змін у стані здоров'я людини і його нащадків. Ще існує норма Мінздраву: 35 бер за 70 років (якщо 0,5 бер (див. таблицю) ґ 70 років = 35 бер, тобто вона дорівнює межі дози за рік для осіб групи “Б”). Для всього населення (група “В” спеціальних норм не має, тому що вона схильна до опромінення тільки від природного фону. У випадку ж необхідності, зміни умов роботи, життя набирають сили зазначені раніше норми).

Кожен з нас сподівається, що цього робити йому не доведеться, однак якщо нещастя все ж таки наскочить, необхідно діяти дуже швидко і чітко, лише за цих умов є шанси на перемогу смерті і повернення людини до життя. Не секрет, що багато людей були б до цих пір живі, якщо б їм була надана адекватна допомога. Таким чином, раджу ВСІМ уважно читати цю статтю. Можливо, деякі лікарі освіжать свою пам'ять, а не лікарі отримають дуже потрібні відомості. До речі, за деякими даними, кількість жертв при теракті в Росії було б у кілька разів менше, якби рятувальники володіли технікою реанімації. Всі рекомендації дані відповідно до Всесвітньої науковою конференцією з серцево-легеневої реанімації і надання невідкладної серцево-судинної допомоги 2000 р. (Guidelines 2000 for CPR and ECC).

іонізуючий випромінювання реанімація безпека

5. Проведення серцево-легеневої реанімації

СЛР можна розділити на два великих етапи - базова СЛР та спеціалізована СЛР. У рамках даної статті буде розглянута лише базова СЛР, тому що спеціалізована, як правило, проводиться у спеціалізованих палатах, вимагає відповідного обладнання і медикаментів, а ті люди, які її проводять, не потребують додаткових керівництві. Нагадую, що відмова у наданні допомоги вмираючому медичним працівником-кримінально каране злочин (ст. 139, 140 КК України), покарання може сягати 5 років в'язниці. При цьому, навіть якщо ви не є практикуючим лікарем, але маєте медичну освіту, ви ЗОБОВ'ЯЗАНІ за законом, у разі необхідності, провести СЛР.

Показання до проведення СЛР: зупинка кровообігу і зупинка дихання, предагональное, агональное стану, клінічна смерть. Відмова від застосування реанімаційних заходів або їх припинення допустимі тільки при констатації біологічної смерті або визнання цих заходів абсолютно безперспективними. До ранніх ознак біологічної смерті відносяться симптом «котячого ока», висихання і помутніння рогівки. До пізніх - трупні плями і трупне задубіння. Слід пам'ятати, що необоротні зміни виникають у мозку через 3-4 хв. з моменту зупинки кровообігу, тому величезне значення має раннє початок реанімаційних заходів. Виклик допомоги та діагностику слід проводити паралельно з початком реанімаційних дій!

Отже, базова СЛР включає в себе три етапи (ABC): - Забезпечення прохідності дихальних шляхів (A - Airway). - Проведення штучного дихання (Breathing). - Проведення непрямого масажу серця (Circulation). При цьому існує універсальний алгоритм дій при раптовій смерті дорослих:

Основні реанімаційні заходи (базова СЛР): переконатися у відсутності свідомості у потерпілого; відновити прохідність дихальних шляхів; перевірити дихання; виконати від 2-5 вдихів ШВЛ (при неонеобхідності); перевірити наявність кровообігу; непрямий масаж серця (за відсутності ознак кровообігу). Нанести прекардіальний удар (за показаннями; при неможливості проведення дефібриляції. Прекардіальний удар наноситься кулаком в область серця. Або: під'єднати дефібрилятор / монітор. Оцінити ритм серця. У разі фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу: спроба дефібриляції (до 3-х спроб) . відновити СЛР протягом 1 хв., і знову оцінити ритм. повторити спробу дефібриляції. за відсутності ефекту почати спеціалізовану СЛР.

Отже, етап А - забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Для надання реанімаційних заходів потерпілого слід рівно укласти на спину, на тверду плоску поверхню. Потім потрібно видалити з рота видимі сторонні тіла (згустки крові, блювотні маси). Видалити рідина з рота можна за допомогою пальця, обгорненого серветкою. Далі необхідно виконати потрійний прийом Сафара: закинути голову, висунути нижню щелепу і відкрити рот. Для цього однією рукою, розташованої в області чола потерпілого, закидається голова останнього, одночасно з цим другою рукою піднімається підборіддя потерпілого (висувається нижня щелепа), відкривається рот. Якщо є відомості про травму шийного відділу хребта, необхідно виконати прийом «тільки висування нижньої щелепи». Для цього долоні рук розташовуються на вилицях, а пальцями потрібно висунути нижню щелепу, розташувавши їх на кутах останньої.

Якщо у постраждалого без свідомості після забезпечення прохідності дихальних шляхів відновлюється дихання і є ознаки кровообігу, йому необхідно надати відновне положення (повернути потерпілого на бік і, поклавши голову таким чином, щоб рідина могла вільно витікати з рота). Щоб переконатися в наявності дихання у постраждалого, можна, розташувавши вухо біля рота і носа, одночасно спостерігати за екскурсією його грудної клітини. Проводити оцінку дихання слід швидко, не більше 10 сек. Якщо дихання відсутнє, слід почати етап В СЛР - проведення штучного дихання.

Етап В - проведення штучного дихання.

В умовах відсутності спеціального устаткування найбільш ефективним є дихання «від рота до рота», проводять його відразу ж після забезпечення прохідності дихальних шляхів. Для цього двома пальцями руки, що фіксує голову в закинутою положенні, слід закрити носові ходи, для забезпечення герметичності, зробити глибокий вдих, охопити своїми губами рот постраждалого і виконати повільний видих у потерпілого. Дану процедуру слід повторювати з частотою 10-12 дихальних циклів у хвилину. З самого початку СЛР рекомендується виконати поспіль 2-5 вдихів. сновним критерієм ефективності даної процедури є екскурсії грудної клітини без роздування епігастральній ділянці. Якщо екскурсій грудної клітки не спостерігається, слід повторно очистити дихальні шляхи, а також переконатися у відсутності обструкції (наприклад, стороннім тілом) на рівні гортані. Оскільки дихання «від рота до рота» являє собою серйозну небезпеку для рятувальника і може викликати його інфікування, вважається за можливе проведення непрямого масажу серця без ШВЛ (якщо немає спеціальних пристосувань для проведення штучного дихання: мішка Амбу, апарату ШВЛ і т.д.). Вважається, що при компресії грудної клітини, що виконується при проведенні непрямого масажу серця, легені також «дихають», проте така методика менш ефективна, і якщо є можливість, все ж таки слід зупинитися на штучному диханні.

Якщо чужорідне тіло, що заважає нормальному проходженню повітря через дихальні шляхи, знаходиться на рівні гортані, слід спробувати видалити його, при неможливості - спробувати проштовхнути його в глотку. Якщо і це зробити неможливо, слід негайно приступити до виконання крікотіреотомія (коникотомии). Для цього потерпілого кладуть на спину, під лопатки підкладають валик, голову закидають назад. Пальпаторно визначають Перстневидно-щитовидну зв'язку, розташовану між нижнім краєм щитовидного і верхнім краєм перстневидного хрящів. Над зв'язкою роблять невеликий поперечний розріз шкіри, в розріз вводять вказівний палець, пальпують зв'язку і скальпелем (ножем, склом, кришкою від консервної банки) розсікають її. У отвір, що утворився необхідно вставити БУДЬ-ЯКУ порожнисту трубку (наприклад, зламати кулькову ручку) і зафіксувати її на шкірі.

Щоб починати третій етап СЛР необхідно переконатися у відсутності у потерпілого серцебиття. Для цього не рекомендується непрофесійним рятувальникам визначати пульс на сонних артеріях, а краще керуватися непрямими ознаками (диханням, кашлем, рухами потерпілого) у відповідь на штучне дихання. Професійні рятувальники повинні орієнтуватися на каротидний пульс, витрачаючи на це не більше 10-15 сек, в поєднанні з іншими ознаками (диханням, кашлем, рухами). Переконавшись у відсутності у пацієнта серцевої діяльності, необхідно приступати до етапу З СЛР.

Етап С - ПРОВЕДЕННЯ Непрямий масаж серця.

Потерпілий повинен перебувати в горизонтальному положенні на спині, на твердому і рівній основі. Голова його не повинна бути вище рівня грудей, ноги повинні бути підведені. Положення рук рятувальника - на грудини потерпілого (два поперечних пальця від основи мечоподібного відростка вгору), далі обидві кисті рук паралельні один одному, один на інший («у замку») нижній третині грудини. На догоспітальному етапі, перед початком компресій грудної клітки слід провести 2-3 інтенсивних вдування повітря в легені потерпілого і нанести удар кулаком в область проекції серця (прекардіальний удар). Цього іноді буває досить, щоб серце знову «заробило». Далі необхідно починати компресійні стиснення грудної клітини з частотою 100 за хвилину на глибину 4-5 см.

Відносини компрессий до дихання повинно бути 15:2 (тобто після 15-ти компрессий необхідно 2 вдування), якщо трахея інтубувати - співвідношення 5:1 на постійному режимі, без пауз для вдиху. При проведенні непрямого масажу серця слід дотримуватися деяких правил. Перше натискання на грудну клітку проведіть плавно, постарайтеся визначити її еластичність. Не робіть толчкообразних рухів, це вірний шлях зламати грудну клітку. Намагайтеся працювати руками, повністю випрямленими в ліктьових суглобах, перпендикулярно розташованими по відношенню до грудної клітки, з використанням не сили рук, а маси тулуба. Це дає економію сил і збільшує ефективність масажу. Якщо все робиться правильно, повинен з'явитися пульс на сонних і стегнових артеріях. Якщо вам пощастило і під рукою є дефібрилятор - ефективність СЛР буде значно вище.

Методика дефібриляції.

Електроди зовнішнього дефібрилятора слід розташовувати на передній поверхні грудної клітки: один електрод - праворуч у 2-му міжребер'ї під ключицею, інший - в проекції верхівки серця. Рекомендовані параметри дефібриляції у дорослих: перша спроба - 200 Дж, при невдачі - 300 Дж, потім 360 Дж. Проміжок часу між спробами повинен бути мінімальний і потрібно лише для оцінки ефекту дефібриляції і набору, в разі необхідності, наступного розряду.

Нижче наводиться дозування деяких лікарських засобів, що застосовуються при СЛР (розрахунок на внутрішньовенне введення).

Адреналін - 1 мл 0.1% р-ра (1 мг) через кожні 3-5 хв. до отримання клінічного ефекту. Кожну дозу супроводжувати введенням 20 мл фізрозчину. Норадреналін - 2 мл 0.2% р-ра, розведеного в 400 мл фізрозчину. Атропін - по 1.0 мл 0.1% р-ра кожні 3-5 хв. до одержання ефекту, але не більше 3 мг. Лідокаїн (при екстрасистолії) - первісна доза 80-120 мг (1-1.5 мг / кг).

Размещено на Allbest.ru