Системний аналіз безпеки життєдіяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Системний аналіз безпеки життєдіяльності

1. Потенційна безпека життєдіяльності людини. Основні поняття. Теорія ризику

Життєдіяльність-де специфічна форма активності людини, яка охоплює всю різноманітність взаємодії людини з навколишнім середовищем.

У всі часи людина прагнула до забезпечення своєї безпеки, охорони здоров'я. Але з появою нових приладів, машин, технологічних ліній, атомних електростанцій і тощо, виникли й нові небезпеки: електричний струм, електромагнітне поле, радіація, хімічні сполуки. Практика дає людині усі підстави для висування аксіоми, що усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна життєдіяльність людини існує як явно, так і приховано у вияві її результатів, котрі важко передбачити і які можуть спричинити травми, загибель, захворювання, погіршення працездатності, самопочуття та інші небажані наслідки.

Ось як БЖД тлумачить терміни:

Небезпека - явища, процеси, об'єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров'ю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто спричинити небажані наслідки.

Небезпека - це наслідок дії окремих чинників на людину. Розрізняють вражаючі, небезпечні та шкідливі чинники.

Вражаючі чинники можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні чинники викликають за певних умов травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану та ін.).

Шкідливі чинники можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формі.

Розподіл чинників на вражаючі, небезпечні та шкідливі досить умовний. Один і той самий чинник може спричинити загибель людини, травму, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії (електричний струм, радіація та ін.).

В кожному конкретному випадку виникнення небезпеки в технічній системі має багатопричинний характер, її розвиток відбувається через низку подій. Варіанти причин та подальші події можна передбачити при створенні системи на основі аналізу її структури та можливих дій оператора під час обслуговування або управління технічною системою.

Наявність потенційної небезпеки в системі не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації такого впливу необхідно, щоб виконувались три умови: небезпека (шкідливість) реально існує і діє; людина перебуває в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизування явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоди людині. Приклад таксономії небезпек подано на рис. 1.

Небезпеки класифікують таким чином:

за природним походженням (природні, техногенні, екологічні та ін.);

за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

за сферою проявлення (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);

за структурою (прості, складні, похідні);

- за характером дії на людину (активні та пасивні).

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за конкретними ознаками. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та ін.). Нижче наводиться приклад номенклатури небезпек за алфавітним порядком:

1. Алкоголь. 2. Аномальна температура, вологість, тиск повітря. 3. Аномальне освітлення. 4. Блискавки. 5. Вакуум. 6. Вибухи та вибухові речовини. 7. Висота. 8. Вібрація. 9. Вогонь та вогнепальні речовини. 10. Вода. 11. Вулкан. 12. Газ. 13. Гарячі поверхні. 14. Гербіциди. 15. Гіподинамія. 16. Гіпокінезія. 17. Глибина. 18. Голод. 19. Гравітаційне тяжіння. 20. Дим. 21. Динамічне навантаження, тиск. 22. Дощ. 23. Електрика. 24. Емоційний стрес (перевантаження) - 25. Замкнений простір. 26. Захворювання. 27. Зброя. 28. Землетрус. 29. Зсув. 30. Інфразвук. 31. Інфрачервоне випромінювання. 32. Іскри. 33. їдкі речовини. 34. Клаустрофобія. 35. Корозія. 36. Лавини. 37. Лазерне випромінювання. 38. Магнітне поле. 39. Макро- та мікроорганізми. 40. Медикаменти. 41. Метеорити. 42. Монотонність. 43. Накип. 44. Невагомість. 45. Недостатня міцність. 46. Ожеледь. 47. Отруєння. 48. Отруйні речовини. 49. Охолодження. 50. Падіння. 51. Пара. 52. Перевантаження. 53. Перенапруга. 54. Пестициди. 55. Повінь. 56. Пожежа. 57. Порох. 58. Психологічна несумісність. 59. Пульсація світла. 60. Радіація. 61. Резонанс. 62. Рідкі гази. 63. Розумове перенапруження. 64. Снігопад. 65. Сонливість. 66. Сонячна активність. 67. Спрага. 68. Статична характеристика. 69. Струм великої частоти. 70. Тайфун. 71. Туман. 72. Ударна хвиля. 73. Укуси. 74. Ультразвук. 75. Ультрафіолетове випромінювання. 76. Ураган. 77. Хитавиця. 78. Холод. 79. Циклон. 80. Цунамі. 81. Шум.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Ідентифікація небезпек - це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо усунення чи ліквідації наслідків.

Останнім часом спеціалісти з БЖД дедалі частіше вживають поняття «ризик». Найзагальніше тлумачення ризику - частота реалізації небезпеки [4].

Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Він визначається ймовірністю проявлення небезпеки та ймовірності присутності людини в зоні дії небезпеки (в небезпечній зоні).

Нескінченно малий («нульовий») ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і, навпаки, чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

У США визначено індивідуальний ризик загибелі людини від різних джерел небезпеки (табл. 1).

У СРСР ризик загибелі людини у працездатному віці від різних причин становив 175*10⁶ у 1980 р. та 1440*10⁶ у1985 р. (у 1980 р. загинуло 175 чоловік на 100000 мешканців, а в 1985 р. - відповідно 144 особи).

В табл. 2 наведено величини ризику загибелі людей з різних причин у побуті по Україні. Для порівняння наведено дані по США із табл. 1.

Можна виділити такі методи визначення ризику:

інженерний, який спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, ймовірнісний аналіз безпеки, та на побудову «дерев» небезпек;

модельний, який базується на побудові моделі впливу небезпек на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо;

експертний, за яким ймовірність різних подій визначається шляхом опитування досвідчених експертів.

Ці методи доцільно використовувати комплексно.

Таблиця 1. Індивідуальний ризик загибелі людини (за даними до всього населення США).

№	Джерело небезпеки	Ризик
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10	Автомобіль Падіння Пожежа Утоплення Отруєння Вогнепальна зброя Водний транспорт Повітряний транспорт Електричний струм Залізниця	300*10-6 90*10-6 40*10-6 30*10-6 20*10-6 10*10-6 9*10-6 9*10-6
Загальний ризик	600*10-6

Таблиця 2. Ризик загибелі людини в Україні в 1993 р.

№	Джерело небезпеки	Ризик
		Україна	США
1 2 3 4 5 6 7	Алкоголь Автомобіль Вбивства Утоплення Отруєння Пожежа Електричний струм	160*10-6 148*10-6 138*10-6 99*10-6 95*10-6 26*10-6 9*10-6	- 300*10-6 - 30*10-6 10*10-6 40*10-6
Загальний ризик	1420*10-6	600*10-6

В наш час набула поширення концепція прийнятого (допустимого) ризику, суть якого полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, який суспільство може прийняти (дозволити) в даний період часу, і котрий може бути економічно виправданим. Поняття прийнятого ризику пояснюється на рис. 2.

Збільшуючи видатки можна значно зменшити величину ризику (але не безмежно). Проте збільшення витрат на технічне зниження ризику завдає шкоди соціальній сфері (зменшуються витрати на медицину, культуру, освіту тощо), що збільшує соціально-економічний ризик.

Рис. 2. Знаходження прийнятого ризику

Прийнятий ризик містить у собі технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є компромісом між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

В деяких країнах, наприклад в Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені в законодавчому порядку.

Максимально прийнятим рівнем індивідуального ризику загибелі є 10^-6 на рік. Досить малим вважається індивідуальний риск загибелі 10^-8 на рік.

Вважається, що сучасні технічні системи підвищеної енергетичної потужності повинні мати ймовірність впливу небезпечних чинників на людину на рівні 10^-6…10^-8 на рік та менше при всіх видах впливу на систему (відмова техніки, помилки оператора, стихійні явища).

У нашій країні поняття прийнятого ризику поки що широко не використовується.

Нижче наведено перелік небезпек, виконаний з ймовірністю загибелі та за алфавітом. За даними ООН найбільшу небезпеку для загибелі людини в промислово розвинених країнах становлять такі процеси, знаряддя, пристрої, машини та види діяльності:

- паління;

- споживання алкогольних напоїв;

- автомобіля;

- ручна вогнепальна зброя;

- електричний струм;

- мотоцикли;

- плавання;

- хірургічне втручання;

- рентгенівське опромінювання;

- залізниця;

- авіація загального призначення;

- велика будова;

- велосипед;

- мисливство;

- побутові травми;

- гасіння пожеж;

- атомна енергетика;

- альпінізм;

- сільгосптехніка;

- лижі.

2. Комплексний аналіз життєдіяльності людини

Комплексний аналіз життєдіяльності передбачає розгляд людини як ланки у системі «людина-машина-навколишнє середовище».

У своїй життєдіяльності людина, до визначеної мети, діє на машину і досягає конкретного результату.

Щоб досягти максимального узгодження результату поставленої мети, вводяться зворотні зв'язки та корекція мети і дії керування.

Дуже часто в системі життєдіяльності людини з'являються шкідливі та небезпечні чинники, які діють на людину. У систему вводиться захист людини - система охорони праці.

В наш час актуальним є питання не лише захисту людини від шкідливих та небезпечних чинників виробництва та навколишнього середовища, а й захисту навколишнього середовища від впливу людини та виробництва.

На цю систему діють у визначених умовах чинники НС. Система мусить в цих умовах стійко функціонувати та забезпечувати захист людини.

Система ЛМС забезпечує досягнення такої мети:

отримати результат, подібний для життєдіяльності людини;

забезпечити безпеку життєдіяльності людини, не допустити вражаючих і зменшити дію небезпечних та шкідливих чинників до допустимих значень, які не викликають втрати працездатності та погіршення здоров'я людини;

знизити ступінь шкідливої дії життєдіяльності людини на навколишнє природне середовище та вжити необхідних захисних заходів;

- забезпечити стійкість функціонування та захист людини від дії різних вражаючих чинників та Н С.

М - мета, УВ - взаємодії керування, А - аналізатор, Р - результат, НС - надзвичайні ситуації, СОП - система охорони праці, ОНС - охорона навколишнього середовища, ЗД - захисні дії.

У розглянутій системі Л МС структурно виділяється декілька підсистем:

пряма взаємодія людини та машини (вивчає «Ергономіка та інженерна психологія»);

проблеми безпеки людини на виробництві (розглядає «Охорона праці»);

взаємодія системи з навколишнім середовищем (аналізує «Промислова екологія»);

дія на систему чинників НС, розробка заходів щодо їх прогнозування, способів захисту людини, а також розв'язання проблем ліквідації їх наслідків (вивчає «Цивільна оборона»).

Ситуація, в котрій з'являється можливість виникнення нещасного випадку, вважається небезпечною, або аварійною. Аварія - подія в технічній системі, що не супроводжується загибеллю людей, при якій відновлення технічних засобів неможливе або економічно недоцільне. Коли аварія призводить до пошкоджень техніки, вона завдає збитків лише в економічному та моральному плані. Якщо ж аварія супроводжується тілесними ушкодженнями людей, то в цьому випадку йдеться про пов'язані з нею нещасні випадки. Якщо ж порушення в роботі техніки призводять до нещасних випадків, які спричинюють загибель хоча б однієї людини, то така ситуація класифікується вже як катастрофа.

Таким чином, при визначенні рівня небезпечної ситуації береться до уваги те, що основним його показником є можливість виникнення нещасного випадку. При цьому оцінка ймовірності нещасного випадку залежить від характеру самого нещасного випадку і від пов'язаних з ним наслідків.

Проводилось дослідження [5] із застосуванням методу експертних оцінок з урахуванням положення, висловленого американським математиком Л. Заде: «Елементами мислення людини є не числа, а елементи деяких нечітких множин або класів об'єктів, для котрих перехід від «належності» до «неналежності» не стрибкоподібний, а неперервний». Тому експертам було запропоновано оцінювати показник можливості (очікування) нещасного випадку та рівень його важкості (емоційногенності) шляхом віднесення цих характеристик до тих чи інших нечітко виражених множин: з одного боку - частоти («рідко», «часто» тощо), а з другого - важкості («легкий», «середній» тощо). Брався до уваги також показник невизначеності подій, що розглядалися. Невизначеність подій - це їхня ентропія, котра є функцією їх ймовірності і має кількісне вираження.

Вивчалися такі категорії (множини) нещасних випадків, розташованих за ступенем зростання їх важкості (емоційногенності):



мікротравми;

легкі травми;

травми середньої важкості;

важкі травми;

травми, що спричинили інвалідність;

смертельні травми.

За результатами статистичної обробки загального масиву даних побудовано графік, де наведено усереднені значення градуювання шкали важкості (S) нещасних випадків, а також усереднена крива Pч(S), яка пов'язує важкість подій, що аналізуються, з шансами (Р), за яких їх поява розглядається як часта.

На графіку вказано отримані за статистичним масивом довірчі інтервали (на рівні вірогідності В=0,999) для окремих категорій важкості нещасних випадків. Як видно з рис. 4, категорії травм розподіляються по шкалі важкості нерівномірно і відрізняються між собою з високою статистичною вірогідністю. Аналіз кривої P(S) свідчить, що експерти вважають настання нещасного випадку частин не лише виходячи з можливостей (шансів) його виникнення, а й з врахуванням ступеня його важкості. При цьому чинник важкості (емоціогенність) цієї події істотно відбивається на оцінках шансів. Так, наприклад, можливість мікротравми вважається в середньому частою при шансах її виникнення 42,5%, водночас для важкої травми така можливість є частою вже при шансах 8%, а для смертельної - при 1,7%.

Таким чином, чим емоціогенніша небезпечна подія, тим при менших шансах виникнення вона сприймається як часта. Крива Pч(S) наближається до логарифмічної.

Вивчалося питання впливу фактора емоціогенності події на уявлення про її невизначеність. Тому шанси розглянутих категорій нещасних випадків були перераховані в значення їх ймовірностей (р), а останні - в показники їх ентропії (Н) за формулою H=-log2p. Внаслідок такого перерахунку усередненої характеристики Рч(S) було отримано усереднену характеристику Hч(S), котра пов'язує важкість нещасних випадків з їх невизначеністю за умови, що їх виникнення розцінюється як часте. Ця характеристика також зображена на рис. 4 - даний зв'язок є лінійним. Отриманий результат свідчить про залежність емоцій від невизначеності подій, що підтверджує інформаційну теорію П.В.Сімонова, який зазначає, що емоціогенность подій прямо пропорційна ступеню іх невизначеністі. В даному випадку розглядався зв'язок між шансами нещасних випадків та її емоціогенністю за умов, коли вони розглядаються як часті.

Проводилися також дослідження і на інших множинах частот, тобто було зазначено шанси виникнення різних категорій нещасних випадків для умов, коли їх поява сприймається як «рідка», дуже часта та виключно часта. У результаті було отримано криві Pp(S) Pдч(S) Pbч(S), котрі разом з попередньою кривою подані нарис.



На цьому самому рисунку зображено і перераховано на ентропію характеристики Hp(S), Hhч(S), Ндч(8) та Hbч(S). Як видно з рис., всі ці характеристики є лінійними. Таким чином, і на інших множинах частоти емоціогенність небезпечних подій виявляється прямо пропорційною ступеню їх невизначенності. Загалом можна дійти висновку, шо ступінь небезпеки, або виникнення нещасних випадків, є значною мірою рівнем важкості наслідків, зумовлених ними.

3. Системний аналіз чинників безпеки праці

В процесі трудової діяльності можна виділити, з одного боку, людину, котра працює, а з другого - виробництво (простір, де відбувається трудова діяльність, виникає небезпека і людина зазнає її впливу), куди включається предмет та знаряддя праці, а також навколишнє середовище.

1 - безумовні рефлекси самозбереження; 2 - психофізіологічні якості та стани; 3 - професійні навички та вміння; 4 - мотиви праці та її безпеки; 5 - індивідуальна захищеність; 6 - індивідуальні засоби захисту; 7 - роботи з підвищеною небезпекою; 8 - додаткова небезпека; 9 - звичайні роботи; 10 - висока небезпека; 11 - невисока небезпека; 12 - стаціонарні засоби захисту. На рис. 6 зображено структурну схему, в котрій виділені основні фактори, котрі створюють небезпеку в процесі праці та чинники, котрі захищають людину від небезпек. Для захисту людини від виробничої небезпеки передбачена система охорони праці. Ця система містить комплекс засобів впливу на виробництво та людину, скерованих на запобігання нещасним випадкам. Тому система забезпечення охорони праці розглядається у вигляді третьої самостійної структури. Елементи вказаних підструктур на схемі зображено таким чином: блоки підструктури «людина» - у формі еліпсів, блоки підструктури «виробництво» - у формі прямокутників, а блоки «система охорони праці» - у формі ромбів. Розглянемо підструктуру «людина». Людині притаманний цілий комплекс безумовних рефлексів, котрими вона підсвідомо відповідає на небезпеки, що сприяє її самозбереженню. Захисні реакції людини сприяють підвищенню захищеності її від різних небезпек, в тому числі і виробничих. Високу надійність функціонування організму людини та його біологічну здатність протидіяти небезпекам зумовлює і її структурна надлишковість. Ця надлишковість створюється як в матеріальному плані (дублювання органів, здатність органів частково компенсувати функції інших, котрі вийшли з ладу), так і в інформаційному (резервування органів сприйняття, збереження та переробки інформації, її передачі).

Другим чинником, котрий визначає реакцію людини на небезпеку, є психофізіологічні якості та стани людини. Вони проявляються через чутливість людини до виявлення сигналів небезпеки, через її швидкісні можливості щодо реагування на такі сигнали, через її емоційні реакції на небезпеку тощо. Показники, які зумовлюють можливості людини виявляти небезпеку ситуації та адекватно реагувати на неї, залежать від її індивідуальних особливостей, зокрема від її нервової системи. На поведінку людини в небезпечній ситуації справляє вплив її психічний та фізичний стан. Стан тривоги сприяє швидшому виявленню небезпеки, а стан втоми, навпаки, знижує можливості щодо виявлення небезпеки та протидії їй.

Третій чинник. Здатність людини протидіяти небезпеці залежить і від її професійних якостей та досвіду. Вміння безпечно працювати, головним чином, залежить від знання працівником своєї професії та правил безпеки праці, від життєвого досвіду, що дає йому можливість гнучко використовувати ці чинники для успішного та безпечного виконання роботи. Цьому сприяють значною мірою і творчі можливості людини, які дають змогу знаходити нові шляхи, нові методи безпечного розв'язання трудової задачі в різноманітних та несподіваних ситуаціях.

Четвертий чинник, котрий зумовлює можливості людини протистояти небезпеці, визначається ступенем його мотивації до праці та її безпеки. У різних людей рівень мотивації до виконання роботи та забезпечення її безпеки неоднаковий.

Розглянуті чинники підструктури «людина» утворюють, таким чином, гнучку систему із взаємодоповненнями та взаємними компенсаціями, котрі сприяють надійності її існування та діяльності. Людина - складна саморегульована система, здатна, залежно від ситуації, що складається, гнучко використовувати свої можливості для досягнення необхідного результату та уникати при цьому небезпеки. Якщо у людини, наприклад, невисокі біологічні та психофізіологічні якості щодо протидії небезпеці, то вона може забезпечити необхідну безпеку за рахунок розвитку професійних навичок та високої мотивації до безпечної праці. І, навпаки, людина з високими біологічними, психофізіологічними та професійними якостями через низьку мотивацію до безпечної може виявитися погано захищеною від небезпеки.

Отже, рівень індивідуальної захищеності людини від небезпеки є результатом дії складної системи саморегуляції, котра базується на чотирьох згаданих вище рівнях, що і враховано в структурній схемі.

Виробництво в даній схемі розглядається як загальне джерело небезпеки. У промисловому виробництві таким джерелом небезпеки є знаряддя праці (інструмент, спеціальні пристрої, машини), сам предмет праці або оточуюче середовище. Оточуюче виробниче середовище, зокрема соціальне оточення, може стати джерелом психічної травми.

Серед робіт, що виконуються на виробництві, спеціально виділяються роботи з підвищеною небезпекою (роботи з піднімальними кранами, балонами високого тиску, з електромережами високої напруги тощо). При порушеннях в згаданих сферах може виникнути додатково виробнича небезпека, котра перетворює звичайну роботу на небезпечну. Тому на схемі показано, що висока небезпека існує при виконанні робіт з підвищеною небезпекою, але може виникнути (за умови появи додаткової небезпеки) і при виконанні звичайних робіт.

Поділяючи роботи на категорії високої та невисокої небезпеки, слід зауважити, що нещасні випадки частіше трапляються при виконанні робіт з високою небезпекою. По-перше, до робіт з підвищеною небезпекою допускаються лише особи, котрі пройшли спеціальну додаткову підготовку з техніки безпеки. По-друге, на таких роботах використовується досконаліша техніка безпеки. По-третє, небезпечних робіт значно менше, ніж звичайних. По-четверте (а це головне), висока ціна помилки на роботі з підвищеною небезпекою зумовлює серйозніше ставлення робітника до її виконання.

Третьою підструктурою, виділено на схемі, є «система охорони праці», котра розташована між блоками підструктур «людина» і «виробництво». Ця система покликана розв'язувати два головні завдання: знижувати рівень виробничої небезпеки та сприяти підвищенню захищеності людини в процесі праці. У сфері виробництва «система охорони праці», як видно зі структурної схеми, виконує такі функції:

сприяє забезпеченню загальної організації безпеки виробництва;

сприяє розробці та використанню індивідуальних та стаціонарних засобів захисту від небезпечних виробничих факторів;

сприяє організації навчання безпечній праці, дотриманню правил безпечної праці, контролює готовність техніки та людей до безпечної праці;

здійснює виховання та пропаганду безпечної праці.

Під загальною організацією безпеки праці мається на увазі широке коло заходів, починаючи від загального вдосконалення техніки та технологічних процесів з метою зниження небезпечних виробничих чинників і закінчуючи організацією безпечних Умов праці на окремих робочих місцях. Безпека праці повинна передбачатися в процесі проектування техніки та умов праці.

Для захисту людини від небезпечних виробничих чинників або зниження їх впливу використовуються стаціонарні засоби захисту, в конструкції яких реалізуються такі принципи:

огородження небезпечної зони та запобігання проникненню в неї людини;

використання автоматичних пристроїв, котрі вимикають механізми і разом з тим усувають вплив небезпечних чинників під час перебування людини або частини її тіла в небезпечній зоні;

створення таких систем керування, за яких для активізації небезпечного чинника людина повинна залишити небезпечну зону;

використання сигнальних пристроїв, котрі сповіщають робітника про появу небезпечного виробничого чинника;

використання пристроїв, котрі, у випадку появи небезпечних порушень в роботі техніки, автоматично вимикають її;

використання спеціальних систем контролю за керуючими діями робітника, котрі відфільтровують і не пропускають в систему керування команди, що призводять до переходу машини в небезпечний режим роботи.

Цей далеко неповний перелік свідчить про наявність цілої низки різних технічних підходів до створення стаціонарного захисту людини від виробничої небезпеки. При цьому до всіх засобів захисту ставиться суттєва вимога: виконуючи свої захисні функції, вони не повинні перешкоджати працівникові виконувати основне виробниче завдання. Відомі випадки, коли робітники виключають захисні пристрої з робочого процесу і надають перевагу ризику серйозної, але все-таки нечастої травми, ніж постійній і надокучливій перешкоді погано придуманого захисного пристрою. Отже, засоби захисту повинні не додаватися до основної техніки, а органічно зливатися з технологічним процесом та організацією виробництва, розрізняючись в цій техніці.

Підструктура «людина» взаємодіє з «системою охорони праці». Є три напрями такої взаємодії:

створення і використання індивідуальних засобів захисту;

розробка правил з техніки безпеки та навчання;

пропаганда та виховання безпечної поведінки при виконанні роботи.

Індивідуальні засоби захисту поряд зі стаціонарними є частиною техніки безпеки. їх відмінність від стаціонарних засобів захисту полягає в тому, що вони видаються безпосередньо працівникові (захисні шоломи, окуляри, захисний одяг, страхувальні ремені та інше спорядження).

Важливим напрямом практичного застосування системи охорони праці є розробка та впровадження правил безпеки праці, вивчення їх робітниками та контроль знання і дотримання цих правил. При виконанні будь-якого виробничого завдання працівникові доводиться керуватися правилами - певними обмеженнями з боку виробничого процесу. Ці обмеження робітник сприймає як об'єктивну необхідність, без дотримання котрих не може бути досягнена мета його трудової діяльності. Правила з техніки безпеки накладають на працівника свої обмеження. Коли ці обмеження є незначними або збігається з обмеженнями виробничого процесу, вони не створюють для працівника додаткових ускладнень. Однак частіше з правилами техніки безпеки пов'язані додаткові обмеження, котрі тим чи іншим чином ускладнюють його роботу. Тому необхідно навчання працівників га формування трудових навичок для здійснення роботи з урахуванням правил виробничого процесу і безпеки праці.

Не менш важливе призначення системи охорони праці - пропаганда безпечної праці та виховання в цьому напряму людини. Мається на увазі використання наочної агітації, методів переконання, стимуляції. Ці заходи, як видно зі схеми, скеровані на посилення мотивації працівника до безпечної праці та підвищення його професійного рівня.

Отже, дія «системи охорони праці» на «людину» сприяє, з одного боку, підвищенню її професійних навичок щодо продуктивної та безпечної праці і, з другого, - забезпечує людину правилами, індивідуальними засобами захисту і таким чином додатково підвищує його результативну захищеність.

Вплив «системи охорони праці» на «виробництво» виявляється через зниження виробничих небезпек та зниження рівнів їх дій завдяки застосуванню засобів стаціонарного захисту. Беручи до уваги існуючі небезпечні чинники та вказані засоби протидії їм, формується результативна на основі взаємодії всіх трьох розглянутих підструктур («людина», «виробництво», «системи охорони праці) формується фактичний рівень безпеки праці. Якщо виникає нещасний випадок, то він негативно впливає не лише на людину, але й тим чи іншим чином негативно відбивається на виробництві. Безпечна праця також справляє свій зворотний, але вже

позитивний вплив на ту чи іншу підструктуру. Крім того, рівню травматизму постійно контролюється системою охорони праці. Тому на схемі вказуються і зворотні зв'язки, котрі враховують вплив фактичного рівня безпеки праці на працюючу «людину», «виробництво» та «систему безпеки».

На схемі виділені два основні чинники, котрі зумовлюють фактичну безпеку праці: результативна виробнича небезпека та результативна захищеність людини від цієї небезпеки. Однак вони не можуть вважатися рівноцінними компонентами. Виробнича небезпека на перший погляд здається активним чинником. Однак на практиці не виробництво, а саме людина виявляється активним і провідним компонентом цієї схеми. Під захищеністю слід розуміти здатність людини не лише протистояти виробничим небезпекам, а й не спричиняти своєю діяльністю прояву цих небезпек та їх реалізації. Однак і в тих випадках, коли виробнича небезпека виникає незалежно від діяльності людини, безпека праці не може вважатися функцією лише стихії виробництва, оскільки високі пристосувальні та творчі можливості людини нерідко дають змогу їй своєчасно виявляти ці небезпеки та знаходити можливості протидіяти їм у найскладніших ситуаціях.

З наведеного випливає, що безпеку праці слід розглядати, перш за все як результат активної предметної діяльності людини.

безпека праця робітник індивидуальний

Размещено на Allbest.ru