Іонізуючі випромінювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Основні характеристики іонізуючих випромінювань

2. Норми радіаційної безпеки

3. Захист від дії іонізуючих випромінювань

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Іонізуючим випромінюванням називають випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Іонізуюче випромінювання - таке випромінювання, яким володіють радіоактивні речовини.

Під впливом іонізуючих випромінювань у людини виникає променева хвороба.

Головною метою радіаційної безпеки є охорона здоров'я населення, включаючи персонал, від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання шляхом дотримання основних принципів і норм радіаційної безпеки без необгрунтованих обмежень корисної діяльності при використанні випромінювання в різних галузях господарства, в науці й медицині.

Норми радіаційної безпеки (НРБ-2000) застосовуються для забезпечення безпеки людини в умовах впливу на нього іонізуючого випромінювання штучного або природного походження.

1. Основні характеристики іонізуючих випромінювань

Іонізуючим випромінюванням називають випромінювання, взаємодія яких із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Джерела цих випромінювань широко використовуються в техніці, хімії, медицині, сільському господарстві та інших галузях, наприклад при вимірюванні щільності грунтів, виявленні течі в газопроводах, вимірюванні товщини аркушів, труб і стрижнів, антістатістіческой обробці тканин, полімеризації пластмас, радіаційної терапії злоякісних пухлин і ін . Однак слід пам'ятати, що джерела іонізуючого випромінювання представляють істотну загрозу здоров'ю і життю використовують їх людей.

Існує два види іонізуючих випромінювань:

1. корпускулярне, що складається з частинок з масою спокою, відмінною від нуля (альфа-і бета-випромінювання і нейтронне випромінювання);

2. електромагнітне (гамма-випромінювання і рентгенівське) з дуже малою довжиною хвилі.

Альфа-випромінювання являє собою потік ядер гелію, які мають великий швидкістю. Ці ядра мають масу 4 і заряд +2. Вони утворюються при радіоактивному розпаді ядер або при ядерних реакціях. В даний час відомо більше 120 штучних і природних альфа-радіоактивних ядер, які, випускаючи альфа-частинку, втрачають 2 протони і 2 нейрона.

Енергія альфа-часток не перевищує декількох МеВ (мега-електрон-вольт). Випромінювані альфа-частинки рухаються практично прямолінійно зі швидкістю приблизно 20000 км / с.

Під довжиною пробігу частинки в повітрі або інших середовищах прийнято називати найбільшу відстань від джерела випромінювання, при якому ще можна виявити частинку до її поглинання речовиною. Довжина пробігу частинки залежить від заряду, маси, початкової енергії і середовища, в якій відбувається рух. Із зростанням початкової енергії частки і зменшенням щільності середовища довжина пробігу збільшується. Якщо початкова енергія випромінюваних частинок однакова, то важкі частинки мають меншими швидкостями, ніж легкі. Якщо частинки рухаються повільно, то їх взаємодія з атомами речовини середовища більш ефективно і частинки швидше розтрачують наявний у них запас енергії.

Довжина пробігу альфа-частинок в повітрі зазвичай менш 10 см . За рахунок своєї великої маси при взаємодії з речовиною альфа-частинки швидко втрачають свою енергію. Це пояснює їх низьку проникаючу здатність і високу питому іонізацію: при русі в повітряному середовищі альфа-частинки на 1 см свого шляху утворює кілька десятків тисяч пар заряджених частинок - іонів.

Бета-випромінювання представляє собою потік електронів або позитронів, що виникають при радіоактивному розпаді. В даний час відомо близько 900 бета - радіоактивних ізотопів.

Маса бета - частинок у кілька десятків тисяч разів менше маси альфа-часток. У залежності від природи джерела бета - випромінювань швидкість цих частинок може лежати в межах 0,3 - 0,99 швидкості світла. Енергія бета-часток не перевищує декількох МеВ, довжина пробігу в повітрі становить приблизно 1800 см ., А в м'яких тканинах людського тіла ~ 2,5 см . Проникаюча здатність бета-частинок, вище, ніж альфа-часток (через менші маси і заряду).

Нейтронне випромінювання представляє собою потік ядерних частинок, що не мають електричного заряду. Маса нейтрона приблизно в 4 рази менше маси альфа-часток. У залежності від енергії розрізняють повільні нейтрони (з енергією менше 1 кеВ (кіло-електрон-Вольт) = 10 3 еВ), нейтрони проміжних енергій (від 1 до 500 кеВ) і швидкі нейтрони (від 500 кеВ до 20 МеВ). При непружного взаємодії нейтронів з ядрами атомів середовища виникає вторинне випромінювання, що складається із заряджених частинок і гамма - квантів (гамма-випромінювання). При пружних взаємодіях нейтронів з ядрами може спостерігатися звичайна іонізація речовини. Проникаюча здатність нейтронів залежить від їх енергії, але вона істотно вища, ніж у альфа-чи бета-частинок. Нейтронне випромінювання має високу проникаючу здатність і представляє для людини найбільшу небезпеку з усіх видів корпускулярного випромінювання. Потужність нейтронного потоку вимірюється щільність потоку нейтронів.

Гамма-випромінювання являє собою електромагнітне випромінювання з високою енергією і з малою довжиною хвилі. Воно випускається при ядерних перетвореннях або взаємодії частинок. Висока енергія (0,01 - 3 МеВ) і мала довжина хвилі обумовлює велику проникаючу здатність гамма-випромінювання. Гамма-промені не відхиляються в електричних і магнітних полях. Це випромінювання має меншу іонізуючої здатністю, ніж альфа-і бета-випромінювання.

Рентгенівське випромінювання може бути отримано в спеціальних рентгенівських трубах, в прискорювачах електронів, в середовищі, що оточує джерело бета - випромінювання, та ін Рентгенівське випромінювання представляє собою один з видів електромагнітного випромінювання. Енергія його зазвичай не перевищує 1 МеВ. Рентгенівське випромінювання, як і гамма-випромінювання, має малу іонізуючої здатністю і великою глибиною проникнення.

Для характеристики впливу іонізуючого випромінювання на речовину введено поняття дози випромінювання. Дозою випромінювання - називається частина енергії, передана випромінюванням речовині і поглинена ім. Кількісною характеристикою взаємодії іонізуючого випромінювання і речовини є поглинена доза випромінювання (Д), що дорівнює відношенню середньої енергії dE, переданої іонізуючим випромінюванням речовині в елементарному об'ємі, до маси опроміненого речовини в цьому об'ємі dm:

D = dE / dm

До недавнього часу за кількісну характеристику тільки рентгенівського і гамма-випромінювання, засновану на їх ионизирующем дії, приймалася експозиційна доза Х - відношення повного електричного заряду dQ іонів одного знака, що виникають у малому об'ємі сухого повітря, до маси повітря dm в цьому обсязі, т. е.

Х = dQ / dm

іонізуючий випромінювання радіаційний безпека

Для оцінки можливого збитку здоров'я при хронічному впливі іонізуючого випромінювання довільного складу введено поняття еквівалентної дози (Н). Ця величина визначається як добуток поглиненої дози Д на середній коефіцієнт якості випромінювання Q (безрозмірний) у цій точці тканини людського тіла, тобто:

Н = Д · Q

Існує ще одна характеристика іонізуючого випромінювання - потужність дози Х (відповідно поглиненої, експозиційної або еквівалентної) представляє собою збільшення дози за малий проміжок часу dx, поділене на цей проміжок dt. Так, потужність експозиційної дози (х або w, Кл / кг · с) складе:

Х = W = dx / dt

Біологічна дія розглянутих випромінювань на організм людини різна.

Альфа-частинки, проходячи через речовину і стикаючись з атомами, іонізують (заряджають) їх, вибиваючи електрони. У рідкісних випадках ці частки поглинаються ядрами атомів, переводячи їх в стан з більшою енергією. Ця надлишкова енергія сприяє протіканню різних хімічних реакцій, які без опромінення не йдуть або йдуть дуже повільно. Альфа-випромінювання справляє сильне дію на органічні речовини, з яких складається людський організм (жири, білки і вуглеводи). На слизових оболонках це випромінювання викликає опіки та інші запальні процеси.

Під дією бета - випромінювань відбувається радіоліз (розкладання) води, що міститься в біологічних тканинах, з утворенням водню, кисню, пероксиду водню H 2 O 2, заряджених частинок (іонів) OH - і HO - 2. Продукти розкладання води мають окисними властивостями і викликають руйнування багатьох органічних речовин, з яких складаються тканини людського організму.

Дія гамма - і рентгенівського випромінювань на біологічні тканини обумовлено в основному утворюються вільними електронами. Нейтрони, проходячи через речовину, роблять у ньому найбільш сильні зміни в порівнянні з іншими іонізуючими випромінюваннями.

Таким чином, біологічна дія іонізуючих випромінювань зводиться до зміни структури або руйнування різних органічних речовин (молекул), з яких складається організм людини. Це призводить до порушення біохімічних процесів, що протікають в клітинах, або навіть до їх загибелі, в результаті чого відбувається ураження організму в цілому.

Розрізняють зовнішнє і внутрішнє опромінення організму. Під зовнішнім опроміненням розуміють вплив на організм іонізуючих випромінювань від зовнішніх по відношенню до нього джерел. Внутрішнє опромінення здійснюється радіоактивними речовинами, що потрапили всередину організму через дихальні органи, шлунково-кишковий тракт або через шкірні покриви. Джерела зовнішнього випромінювання - космічні промені, природні радіоактивні джерела, що знаходяться в атмосфері, воді, грунті, продуктах харчування та ін, джерела альфа-, бета-, гамма, рентгенівського та нейтронного випромінювань, що використовуються в техніці та медицині, прискорювачі заряджених частинок, ядерні реактори (в тому числі і аварії на ядерних реакторах) і ряд інших.

Радіоактивні речовини, що викликають внутрішнє опромінення організму, потрапляють в нього при прийомі їжі, палінні, питво забрудненої води. Надходження радіоактивних речовин в людський організм через шкіру відбувається в рідкісних випадках (якщо шкіра має пошкодження або відкриті рани). Внутрішнє опромінення організму триває до тих пір, поки радіоактивна речовина не розпадеться або не буде виведено з організму в результаті процесів фізіологічного обміну. Внутрішнє опромінення небезпечно тим, що викликає довгостроково незагойні виразки різних органів і злоякісні пухлини.

При роботі з радіоактивними речовинами значного опромінення піддаються руки операторів. Під дією іонізуючих випромінювань розвивається хронічне або гостре (променевої опік) ураження шкіри рук. Хронічне ураження характеризується сухістю шкіри, появою на ній тріщин, висловленням і іншими симптомами. При гострому ураженні кистей рук виникають набряки, омертвіння тканин, виразки, на місці утворення яких можливий розвиток злоякісних пухлин.

Під впливом іонізуючих випромінювань у людини виникає променева хвороба. Розрізняють три ступені її: перша (легка), друга і третя (важка).

Симптомами променевої хвороби першого ступеня є слабкість, головний біль, порушення сну і апетиту, які посилюються на другій стадії захворювання, але до них додатково приєднуються порушення в діяльності серцево-судинної системи, змінюється обмін речовин і склад крові, відбувається розлад травних органів. На третій стадії хвороби спостерігаються крововиливи випадання волосся, порушується діяльність центральної нервової системи і статевих залоз. У людей, які перенесли променеву хворобу, підвищується ймовірність розвитку злоякісних пухлин і захворювань кровотворних органів. Променева хвороба в гострій (важкої) формі розвивається в результаті опромінення організму великими дозами іонізуючих випромінювань за короткий проміжок часу. Небезпечно вплив на організм людини і малих доз радіації, тому що при цьому можуть відбутися порушення спадкової інформації людського організму, виникнути мутації.

Низький рівень розвитку легкої форми променевої хвороби виникає при еквівалентній дозі опромінення приблизно 1 Зв, важка форма променевої хвороби, при якій гине половина всіх опромінених, настає при еквівалентній дозі опромінення 4,5 Зв. 100%-ний смертельний результат променевої хвороби відповідає еквівалентній дозі опромінення 5,5-7,0 Зв.

В даний час розроблено ряд хімічних препаратів (протекторів), істотно знижують негативний ефект впливу іонізуючого випромінювання на організм людини.

У Росії гранично допустимі рівні іонізуючого опромінення та принципи радіаційної безпеки регламентуються «Нормами радіаційної безпеки» НРБ-76, «Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань» ОСП72-80. Відповідно до цими нормативними документами норми опромінення встановлені для наступних трьох категорій осіб:

* категорія А - персонал, постійно або тимчасово працює з джерелами іонізуючих випромінювань;

* категорія Б - обмежена частина населення, яка за умовами розміщення робочих місць або за умовами проживання може піддаватися впливу джерел випромінювання;

* категорія В - населення країни, республіки, краї та області.

Для осіб категорії А основним дозовим межею є індивідуальна еквівалентна доза зовнішнього і внутрішнього опромінення за рік (Зв / рік) залежно від радіочутливості органів (критичні органи). Це гранично допустима доза (ПДР) - найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, які виявляються сучасними методами.

Для персоналу категорії А індивідуальна еквівалентна доза (Н, Зв), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значення, що визначається за формулою:

Н = правил дорожнього руху • Т.

Крім того, доза, накопичена до 30 років, не повинна перевищувати 12 правил дорожнього руху.

Для категорії Б встановлена межа дози за рік (ПД, Зв / рік), під яким розуміють найбільше середнє значення індивідуальної еквівалентної дози за календарний рік у критичної групи осіб, при якому рівномірний опромінення протягом 70 років не може викликати в стані здоров'я несприятливих змін, виявляються сучасними методами. У табл.1 наведені основні дозові межі зовнішнього і внутрішнього опромінень у залежності від радіочутливості органів. [2]

Таблиця 1 - Основні значення дозових меж зовнішнього і внутрішнього опромінень

2. Норми радіаційної безпеки

Норми радіаційної безпеки (НРБ-2000) застосовуються для забезпечення безпеки людини в умовах впливу на нього іонізуючого випромінювання штучного або природного походження.

Вимоги і нормативи, встановлені НРБ-2000, є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від їх підпорядкування і форми власності, в результаті діяльності яких можливе опромінення людей, а також для місцевих розпорядчих і виконавчих органів, громадян Республіки Білорусь, іноземних громадян та осіб без громадянства , які проживають на території Республіки Білорусь.

Закону Республіки Білорусь «Про радіаційної безпеки населення» у формі основних меж доз, допустимих рівнів впливу іонізуючого випромінювання та інших вимог щодо обмеження опромінення людини. Ніякі інші нормативні та методичні документи не повинні суперечити вимогам НРБ-2000.

Норми радіаційної безпеки відносяться тільки до іонізуючого випромінювання. У них враховано, що іонізуюче випромінювання є одним з багатьох джерел ризику для здоров'я людини і що ризики, пов'язані з впливом випромінювання, не повинні співвідноситися тільки з вигодами від його використання. Їх слід зіставляти з ризиками нерадіаційної походження.

Норми поширюються на такі види впливу іонізуючого випромінювання на людину:

- В умовах нормальної експлуатації техногенних джерел випромінювання;

- В результаті радіаційної аварії;

- Від природних джерел випромінювання;

- При медичному опроміненні.

Вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки сформульовані для кожного виду опромінення. Сумарна доза від всіх видів опромінення використовується для оцінки радіаційної обстановки і очікуваних медичних наслідків, а також для обгрунтування захисних заходів та оцінки їх ефективності.

Вимоги НРБ-2000 не поширюються на джерела випромінювання, що створюють при будь-яких умов поводження з ними:

- Індивідуальну річну ефективну дозу не більше 10 мкЗв;

- Індивідуальну річну еквівалентну дозу в шкірі не більше 50 мЗв і в кришталику не більше 15 мЗв;

- Колективну річну ефективну дозу не більше 1 чол. Зв (або при колективну дозу більше 1 чол. Зв коли оцінка за принципом оптимізації показує недоцільність її зниження).

Вимоги НРБ-2000 не поширюються також на космічне випромінювання на поверхні Землі і внутрішнє опромінення людини, створюване природним калієм, на які практично неможливо впливати.

Перелік і порядок звільнення джерел іонізуючого випромінювання від радіаційного контролю встановлюються санітарними правилами.

Для категорій опромінюваних осіб встановлюються три класи нормативів:

- Основні межі доз (ПД);

- Допустимі рівні монофакторного впливу (для одного радіонукліда, шляхи надходження або одного виду зовнішнього опромінення), що є похідними від основних меж доз: межі річного надходження (ПГП), допустимі середньорічні об'ємні активності (ДОА), середньорічні питомі активності (дуа) і ін ;

- Контрольні рівні (дози, рівні, активності, щільності потоків та ін.) Їх значення повинні враховувати досягнутий в організації рівень радіаційної безпеки та забезпечувати умови, при яких радіаційний вплив буде нижче допустимого.

Іонізуюча реакція при дії на організм людини може викликати два види ефектів, які клінічної медициною відносяться до хвороб: детерміновані порогові ефекти (променева хвороба, променевий дерматит, променева катаракта, променеве безпліддя, аномалії у розвитку плоду та ін) і стохастичні (ймовірнісні) Безпорогові ефекти (злоякісні пухлини, лейкози, спадкові хвороби).

Для забезпечення радіаційної безпеки при нормальній експлуатації джерел випромінювання необхідно керуватися принципами:

- Неперевищення допустимих меж індивідуальних доз опромінення людини від усіх джерел випромінювання (принцип нормування);

- Заборона всіх видів діяльності з використання джерел випромінювання, при яких отримана для людини і суспільства користь не перевищує ризик можливої ??шкоди, заподіяної додатковим опроміненням (принцип обгрунтування);

- Підтримка на можливо низькому і досяжному рівні з урахуванням економічних і соціальних чинників індивідуальних доз опромінення і числа опромінюваних осіб при використанні будь-якого джерела випромінювання (принцип оптимізації).

До захисних заходів при використанні закритих джерел іонізуючого випромінювання належать:

- Зменшення потужності джерел до мінімальних величин;

- Скорочення часу роботи з джерелами;

- Збільшення відстані від джерела до працюючого;

- Екранування джерел випромінювання;

- Використання індивідуальних засобів захисту, що застосовуються при роботі з такими джерелами;

- Санітарна обробка обслуговуючого персоналу;

- Особиста гігієна. [2]

3. Захист від дії іонізуючих випромінювань

Основні принципи радіаційної безпеки полягають у не перевищенні встановленого основної дозової межі, виключення будь-якого необгрунтованого опромінення та зниженні дози випромінювання до можливо низького рівня.

Для визначення індивідуальних доз опромінення персоналу необхідно систематично проводити радіаційний (дозиметричний) контроль, обсяг якого залежить від характеру роботи з радіоактивними речовинами. Кожному оператору, що має контракт з джерелами іонізуючого випромінювання, видається індивідуальний дозиметр для контролю отриманої дози гамма-випромінювань. У приміщеннях, де проводиться робота з радіоактивними речовинами, необхідно забезпечити і загальний контроль за інтенсивністю різних видів випромінювань. Ці приміщення повинні бути ізольовані від інших приміщень, оснащені системою припливно-витяжної вентиляції з кратністю повітрообміну не менше 5. Забарвлення стін, стелі та дверей у цих приміщеннях, а також влаштування підлоги виконуються таким чином, щоб виключити накопичення радіоактивного пилу та уникнути поглинання радіоактивних аерозолів, пари і рідин оздоблювальними матеріалами (фарбування стін, дверей і в деяких випадках стель повинна проводитися олійними фарбами, підлоги покриваються матеріалами, не вбираючими рідини, - лінолеум, поліхлорвініловим пластиком та ін.) Усі будівельні конструкції в приміщеннях, де проводиться робота з радіоактивними речовинами, не повинні мати тріщин і несплошностей; кути заокруглені для того, щоб не допустити скупчення в них радіоактивного пилу та полегшити прибирання. Не рідше 1 разу на місяць проводять генеральне прибирання приміщень з обов'язковим миттям гарячою мильною водою стін, вікон, дверей, меблів та обладнання. Поточна вологе прибирання приміщень проводиться щодня.

Для зменшення опромінення персоналу всі роботи з цими джерелами проводять з використанням довгих захоплень або власників. Захист часом полягає в тому, що в роботу з радіоактивними джерелами проводять за такий період часу, щоб доза опромінення, отримана персоналом, не перевищувала гранично допустимого рівня.

Колективні засоби захисту від іонізуючих випромінювань регламентуються ГОСТом 12.4.120-83 "Засоби колективного захисту від іонізуючих випромінювань. Загальні вимоги ». Відповідно з цим нормативним документом основними засобами захисту є стаціонарні та пересувні захисні екрани, контейнери для транспортування та зберігання джерел іонізуючих випромінювань, а також для збору і транспортування радіоактивних відходів, захисні сейфи і бокси і ін

Стаціонарні та пересувні захисні екрани призначені для зниження рівня випромінювання на робочому місці до допустимої величини. Якщо роботу з джерелами іонізуючих випромінювань проводять у спеціальному приміщенні - робочій камері, то екранами служать її стіни, підлогу і стелю, виготовлені із захисних матеріалів. Також екрани носять назву стаціонарних. Для влаштування пересувних екранів використовують різні щити, що поглинають або послаблювати випромінювання.

Екрани виготовляють з різних матеріалів. Їх товщина залежить від виду іонізуючого випромінювання, властивостей захисного матеріалу і необхідної кратності ослаблення випромінювання до. Величина до показує, у скільки разів необхідно знизити енергетичні показники випромінювання (потужність експозиційної дози, поглинену дозу, щільність потоку частинок і ін), щоб отримати допустимі значення перерахованих характеристик. Наприклад, для випадку поглиненої дози до виражається наступним чином:

к = D / D 0,

де D - потужність поглиненої дози;

D 0 - Допустимий рівень поглиненої дози.

Для спорудження стаціонарних засобів захисту стін, перекриттів, стель і т.д. використовують цеглу, бетон, барітобетон і баритові штукатурку (до їх складу входить сульфат барію - BaSO 4). Ці матеріали надійно захищають персонал від дії гамма-і рентгенівського випромінювання.

Для створення пересувних екранів використовують різні матеріали. Захист від альфа-випромінювання досягається застосуванням екранів зі звичайного або органічного скла товщиною кілька міліметрів. Достатнім захистом від цього виду випромінювання є шар повітря на кілька сантиметрів. Для захисту від бета-випромінювання екрани виготовляють з алюмінію або пластмаси (органічне скло). Від гамма-і рентгенівського випромінювання ефективно захищають свинець, сталь, вольфрамові сплави. Оглядові системи виготовляють зі спеціальних прозорих матеріалів, наприклад, свинцевого скла. Від нейтронного випромінювання захищають матеріали, що містять у складі водень (вода, парафін), а також берилій, графіт, сполуки бору і т.д. Бетон також можна використовувати для захисту від нейтронів.

Захисні сейфи застосовуються для зберігання джерел гамма-випромінювання. Вони виготовляються зі свинцю і сталі.

Для роботи з радіоактивними речовинами, що володіють альфа-і бета-активністю, використовують захисні рукавичок бокси.

Захисні контейнери і збірники для радіоактивних відходів виготовляються з тих же матеріалів, що й екрани - органічного скла, сталі, свинцю та ін

При проведенні робіт з джерелами іонізуючих випромінювань небезпечна зона повинна бути обмежена попереджувальними написами.

Принцип дії приладів, призначених для контролю за персоналом, який піддається впливу іонізуючих випромінювань, заснований на різних ефекти, що виникають при взаємодії цих випромінювань з речовиною. Основні методи виявлення і вимірювання радіоактивності - іонізація газу, сцинтиляційні і фотохімічні методи. Найбільш часто використовується іонізаційний метод, заснований на вимірюванні ступеня іонізації середовища, через яку пройшло випромінювання.

Сцинтиляційні методи реєстрації випромінювань засновані на здатності деяких матеріалів, поглинаючи енергію іонізуючого випромінювання, перетворювати її в світлове випромінювання. Прикладом такого матеріалу може служити сульфіт цинку (ZnS). Сцинтиляційний лічильник представляє собою фотоелектронну трубку з віконцем, покритим сульфідом цинку. При попаданні всередину цієї трубки випромінювання виникає слабкий спалах світла, яка призводить до виникнення в фотоелектронної трубці імпульсів електричного струму. Ці імпульси посилюються і підраховуються.

Фотохімічні методи, або методи авторадіографії, засновані на впливі радіоактивного зразка на шар фотоемульсії, що містить галогеніди срібла. Рівень радіоактивності зразка оцінюють після прояву плівки.

Існують і інші методи визначення іонізуючих випромінювань, наприклад калориметричні, які засновані на вимірюванні кількості тепла, що виділяється при взаємодії випромінювання з поглинаючим речовиною.

Прилади дозиметричного контролю діляться на дві групи: дозиметри, використовувані для кількісного вимірювання потужності дози, і радіометри або індикатори випромінювання, що застосовуються для швидкого виявлення радіоактивних забруднень.

З вітчизняних приладів застосовуються, наприклад, дозиметри марок ДРГЗ-04 і ДКС-04. Перший використовується для вимірювання гамма-і рентгенівського випромінювання в діапазоні енергій 0,03-3,0 МеВ. Шкала приладу проградуйована в мікрорентген / секунду (мкР / с). Другий прилад використовується для вимірювання гамма-і бета-випромінювання в енергетичному діапазоні 0,5-3,0 МеВ, а також нейтронного випромінювання (жорсткі і теплові нейтрони). Шкала приладу проградуйована в мілірентгенах у годину (мР / год). Промисловість випускає також побутові дозиметри, призначені для населення, наприклад, побутовий дозиметр «Майстер-I» (призначений для вимірювання дози гамма-випромінювання), дозиметр-радіометр побутовий АНРІ-01 («Сосна»).

До засобів індивідуального захисту від іонізуючих випромінювань відноситься спецодяг - халати, комбінезони, напівкомбінезони і шапочки, виготовлені з бавовняної тканини. При значному забрудненні виробничого приміщення радіоактивними речовинами на спецодяг з тканини додатково надягають плівкову одяг (нарукавники, брюки, фартух, халат і т.д.), виготовлену із пластику. Для захисту рук слід використовувати просвинцьованої гумові рукавички.

У тих випадках, коли доводиться працювати в умовах значного радіаційного забруднення, для захисту персоналу використовують пневмокостюми (скафандри) з пластмасових матеріалів з піддувом по гнучких шлангах повітря або оснащені кисневим апаратом. Для підтримки нормальних температурних умов у скафандрі витрата повітря має становити 150-200 л / хв.

Для захисту органів зору від випромінювання застосовують окуляри зі склом, що містять спеціальні добавки (фосфат вольфраму або свинець), а при роботі з джерелами альфа-і бета-випромінювань очі захищають щитками з органічного скла.

Висновок

Джерела випромінювань широко використовуються в техніці, хімії, медицині, сільському господарстві та інших областях. Однак джерела іонізуючого випромінювання представляють істотну загрозу здоров'ю і життю використовують їх людей.

Дозою випромінювання - називається частина енергії, передана випромінюванням речовині і поглинена ім.

Основні принципи радіаційної безпеки полягають в неперевищення встановленого основної дозової межі, виключення будь-якого необгрунтованого опромінення та зниженні дози випромінювання до можливо низького рівня.

Для визначення індивідуальних доз опромінення персоналу необхідно систематично проводити радіаційний (дозиметричний) контроль, обсяг якого залежить від характеру роботи з радіоактивними речовинами.

При проведенні робіт з джерелами іонізуючих випромінювань небезпечна зона повинна бути обмежена попереджувальними написами.

Размещено на Allbest.ru