Травматизм в невиробничій сфері

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Наукова робота

на тему:

Травматизм в невиробничій сфері

План

Вступ

1. Поняття невиробничого травматизму

2. Розслідування нещасних випадків невиробничого характеру

3. Наслідки та профілактика травматизму в невиробничій сфері

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Поряд із пошкодженнями різного характеру у окремих людей хірургія має справу також з груповими травмами, які зустрічаються та повторюються у людей певних професій або груп, що перебувають у подібних умовах. Такі травми об'єднуються в поняття "травматизм". Під терміном "травматизм" розуміють як значні, тяжкі травми, так і дрібні пошкодження, мікротравми. Останні численні і мають вагу не стільки самі по собі, скільки як джерело інфекційних ускладнень, що призводять до тимчасової втрати працездатності. травматизм невиробничий сфера профілактика

Травматизм ділять на виробничий та невиробничий. На частку першого припадає близько 20 %, тобто кількісно різко переважає невиробничий травматизм. Виробничий травматизм у свою чергу ділиться на промисловий та сільськогосподарський. До промисло

вого травматизму належать травми не тільки на заводах, фабриках, у майстернях, але й у працівників транспорту, будівельників тощо.

Невиробничий травматизм включає такі види: транспортний (залізничний, автодорожний, авіаційний), вуличний, побутовий, спортивний та дитячий. Останній травматизм виділений в окрему групу лише з біологічних міркувань, а саме внаслідок неадекватного сприйняття дітьми загрозливих чинників навколишнього середовища через незрілість їх ЦНС, а також відсутність життєвого досвіду та підвищену допитливість і рухливість. Причини невиробничого травматизму у дітей і дорослих однакові.

Крім зазначених видів травматизму, розрізняють ще трак їй навмисні, що наносяться окремими людьми з метою самогубства (сущидальні) чи каліцтва. До навмисних належать також воєнні травми, тобто травми, одержані на війні.

Травма -- одна з головних причин смерті людей віком до 44 років. Вона посідає III місце у загальному переліку причин смертності. Найбільшу питому вагу в травматизмі має механічна травма, вона складає основу травматизму. В усьому світі її показники зростають.

Це пов'язано з механізацією на виробництві та в побуті, електрифікацією та газифікацією, значним розвитком автотранспорту, авіації, інтенсивним висотним будівництвом, спорудженням великих технічних комплексів (підземних магістралей, каналів, телевізійних веж, високовольтних електроліній тощо), масовими заняттями спортом, збільшенням споживання населенням алкоголю, ліків, наркотичних та токсичних речовин тощо. Особливістю механічних травм є їх множинний характер, через що зараз прийнято такі травми називати політравмами.

За статистичними даними ВООЗ, лише внаслідок автомобільно-дорожніх пригод щорічно в світі гинуть понад 250 тис. людей, а кількість травмованих перевищує 2 млн (за іншими повідомленнями -- 8 млн). Ці цифри далекі від справжніх показників (переважно вони занижені), оскільки на сьогодні навіть не вироблене єдине поняття смертності від травми. Якщо в Бельгії смертністю від травми вважають смерть на місці травми, то в США до неї зараховують і смерть протягом року після травми. Внаслідок автомобільно-дорожніх травм в Англії щорічно гине людей більше, ніж від усіх інших травм, разом узятих. Особливо прикро, що ці та інші травми є головною причиною смерті людей молодого віку (20--40 років).

Характер травми залежить від умов, у яких одержано травму, причини її, особливостей ушкодженої тканини та організму.

1. Поняття про невиробничий травматизм

Дорожньо-транспортний травматизм об'єднує всі травми, які завдаються транспортними засобами (якщо потерпілі не зв'язані з виробничою діяльністю), незалежно від того, був потерпілий у машині (водій, пасажир) чи ні (пішохід, велосипедист). Переважна кількість таких травм виникає з вини пішоходів. Багато дорожньо-транспортних пригод стається через керування машиною в стані сп'яніння.

Вулична травма -- це травма, що сталася на вулиці, у дворі, в лісі, полі тощо, незалежно від її причини (у тому й числі й зумовлена транспортними засобами). Більшість вуличних травм зумовлюється падінням потерпілого. Особливо часто це буває в осінньо-зимовий період та у вечірні години.

Серед цих травм переважають переломи верхніх та нижніх кінцівок, рідше бувають забиття, розтягнення та поранення. Вуличний травматизм спричиняється поганою організацією вуличного руху, неякісним покриттям та освітленням вулиць, незадовільним їх станом, зокрема в період ожеледиці тощо.

Побутовий травматизм об'єднує травми, що виникають у домашніх умовах (у квартирі, на подвір'ї, в гаражі). Велика кількість їх пов'язана з прибиранням квартири та приготуванням їжі. Переважають забиття, рани, опіки. Уражується переважно кисть. Багато травм виникає під час сварок та бійок, чому сприяє алкоголь. Частіше побутові травми виникають у чоловіків, зокрема молодих.

Спортивний травматизм -- травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2-- 3 % від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи), а також голови та тулуба. До дитячого травматизму належать усі види невиробничого травматизму (дорожньо-транспортний, побутовий, шкільний, вуличний, спортивний та ін.) у дітей. Нещасні випадки з дітьми в побутових умовах трапляються частіше у віці до 3 років. Переважна кількість травм у дітей віком до 13 років спостерігається в шкільному віці під час ігор та занять спортом (50 %); 30 % вдома і 20 % -- в дорожньо-транспорт-них пригодах (смертність сягає 80 %).

Загальна смертність дітей від нещасних випадків складає, за даними ВООЗ, 37,2 на 100 тис. хлопчиків і 22,8 на 100 тис. дівчаток.

2. Розслідування нещасних випадків невиробничого характеру

Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам у подальшому. У процесі розслідування береться до уваги медична документація, зазначена у пункті 6 цього Положення, а також пояснення потерпілого та свідчення очевидців. Про кожний нещасний випадок потерпілий, особа, яка його виявила або була свідком нещасного випадку, повинні терміново повідомити чергового помічника начальника установи і вжити заходів до надання необхідної допомоги потерпілому. Черговий помічник начальника установи в разі отримання повідомлення про нещасний випадок зобов'язаний:

- терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому та при необхідності - його доставку до закладу охорони здоров'я установи;

- негайно доповісти про це начальнику установи або відповідальному від керівництва;

У разі, коли наслідки нещасного випадку підпадають під Перелік правопорушень та надзвичайних подій, інформація про які передається до Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - Департамент), повідомлення про такий нещасний випадок надсилається до Департаменту у відповідності з положеннями Інструкції про організацію роботи чергової частини Державного департаменту України з питань виконання покарань та чергових частин його територіальних органів управління.

Зазначене повідомлення надсилається також про нещасний випадок, внаслідок якого потерпілий помер через деякий час. Начальник установи протягом доби, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом по установі призначає комісію у складі не менше трьох осіб та організовує його розслідування. До складу комісії включаються кваліфіковані посадові та службові особи оперативної служби, служби нагляду і безпеки, соціально-виховної та психологічної роботи, охорони праці тощо.

Комісія зобов'язана протягом десяти календарних днів після її утворення:

- з'ясувати обставини та причини нещасного випадку;

- розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт про нещасний випадок невиробничого характеру форми НТ (невиробничий травматизм) за формою, встановленою Порядком розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру у п'яти примірниках, і подати його на затвердження начальнику установи.

Під час розслідування групових нещасних випадків акт форми НТ складається на кожного потерпілого окремо.

Посадова особа зі складу комісії, яка проводить дізнання, здійснює огляд місця події відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України.

Члени комісії мають право одержувати письмові та усні пояснення від персоналу установи та засуджених чи осіб, узятих під варту, або проводити їх опитування.

Акт форми НТ підписується головою і всіма членами комісії. Якщо член комісії не згоден із змістом акта, він у письмовій формі додає до акта свою думку.

У разі розходження думок членів комісії про обставини та причини нещасного випадку матеріали розслідування розглядаються керівництвом територіального органу управління Департаменту, яке може призначити нове розслідування.

Заклади охорони здоров'я установ, до яких зверталися або були доставлені потерпілі, ведуть реєстрацію нещасних випадків в журналі травматизму.

Якщо нещасний випадок стався в результаті аварії, в акті форми НТ зазначається її категорія та розмір заподіяної матеріальної шкоди.

Начальник установи повинен після закінчення розслідування протягом доби розглянути і затвердити акт форми НТ. Один примірник затвердженого акта форми НТ долучається до особової справи потерпілого (після попереднього ознайомлення з ним останнього під підпис). Указаний акт після звільнення потерпілого видається йому на руки. Інші затверджені примірники акта протягом трьох діб надсилаються:

- на прохання потерпілого особі, яка представляє його інтереси за межами установи;

- до відділу (відділення, групи) соціально-виховної роботи установи (разом з матеріалами розслідування) для обліку та вжиття заходів щодо усунення умов і причин, що призвели до нещасного випадку та передачі зазначеного акта на зберігання до канцелярії установи;

- до відділу (сектору, групи) оперативної роботи установи для обліку і вжиття заходів щодо запобігання подібним випадкам;

- посадовій особі з охорони праці установи (у разі відсутності посади - посадовій особі, на яку наказом начальника установи покладені функції з питань охорони праці) для контролю за ефективністю роботи з профілактики нещасних випадків в установі.

Акти форми НТ, які складаються за результатами розслідування нещасних випадків, що сталися із засудженими, або особами, узятими під варту, зберігаються в установі разом з матеріалами розслідування протягом 45 років. Про здійснення запропонованих заходів начальник установи в письмовій формі повідомляє органи, які брали участь у розслідуванні, у терміни, зазначені в акті форми НТ.

3. Наслідки та профілактика травматизму в невиробничій сфері

Для боротьби з травматизмом насамперед треба створити для людини сприятливі соціально-економічні та екологічні умови та проводити спеціальні профілактичні заходи організаційного, технічного, санітарно-гігієнічного, медичного, освітнього й морально-етичного характеру.

Дорожньо-транспортний травматизм вимагає великої уваги з боку як держави з її контрольне- регулюючими установами, так і конструкторів машин, а також водіїв та пішоходів. Благоустрій доріг, виготовлення машин підвищеної стійкості та опірності з безпечним кермом, обов'язкове користування прив'язними поясами, суворе додержання правил руху, технічна справність машин, підвищення кваліфікації водіїв тощо -- все це складові профілактики дорожньо-транспортного травматизму. Введення лише прив'язних поясів безпеки в машинах сприяло значному зменшенню кількості загиблих на місці катастрофи.

Побутовий травматизм можна зменшити шляхом поліпшення житлових умов людей, розвитку сфери комунальних послуг, збільшення кількості і доступності дошкільних дитячих закладів, підвищення знань з експлуатації побутових приладів, зокрема електричних та газових плит, боротьби з пияцтвом та наркоманією та ін.

У профілактиці вуличного травматизму головними напрямками є благоустрій вулиць (своєчасний ремонт їх покриття, посипання тротуарів і доріжок піском в ожеледицю, добре освітлення у вечірній час, організація вуличного руху, справність засобів руху), обладнання майданчиків для дитячих розваг та ігор та забезпечення нагляду за дітьми.

Профілактика спортивного травматизму зводиться до удосконалення організації проведення тренувань та змагань, спортивних знарядь, дотримання дисципліни, поліпшення роботи керівників та тренерів спортивних колективів, контролю за додержанням санітарно-гігієнічних норм під час заняття спортом (уникання перевантажень). Нею передбачені добре налагоджена робота, медичний контроль за спортсменами та медичний відбір людей для занять тим чи тим видом спорту.

Дитячий травматизм -- сфера уваги всіх -- держави, міністерств внутрішніх справ, освіти, охорони здоров'я, дошкільних закладів, школи, спортивних організацій, водіїв усіх видів транспорту і , насамперед, сім'ї.

Найважливішими заходами його профілактики є контроль за вчинками дітей з боку дорослих, усунення з поля їх зору небезпечних предметів -- ножів, гострих палиць та шпиць, сірників, хімічних речовин, ліків, заборона гратись на вулицях та дорогах, купатися без нагляду дорослих і в неперевірених місцях та багато інших. Для профілактики травматизму дітей грудного віку треба уникати їх піднімання над собою (над головою) та укладання на стільцях, звідки вони можуть упасти.

У першій лінії боротьби з травматизмом роль медичної науки і її представників полягає в науковому обгрунтуванні ролі соціально-економічних та екологічних факторів у профілактиці та лікуванні травм. Особливу роль тут відіграють наукові рекомендації гігієністів, фізіологів та насамперед лікарів--терапевтів, хірургів, травматологів.

Другу ланку боротьби з травматизмом складають спільні зусилля керівників підприємств, установ, організацій, колективів та батьків з лікарями щодо розробки і дотримання в цих колективах заходів профілактики травм, їх аналізу та конкретних висновків про результати цих заходів, а також удосконалення.

Третя лінія боротьби -- головна лінія -- медична. Проводиться за сприяння, допомоги органів внутрішніх справ (міліції, ДАЇ, пожежників тощо). Нею передбачені організація першої допомоги тим, хто отримав травму, їх лікування та реабілітація.

У ролі таких дорадників виступають Міністерство охорони здоров'я. Національна академія медичних наук, науково-дослідні та навчальні медичного профілю університети, академії та інститути. Конкретними учасниками другої лінії профілактики є працівники лікарень, санепідемстанцій, науково-дослідних лабораторій та кафедр, медсанчастин та медпунктів на підприємствах, шкільні та дільничні лікарі.

Висновок

Основою профілактики травматизму є з'ясування причин, обставин і умов походження нещасного випадку.

Останнім часом застосовуються нові види палива, струм великої напруги, дрібні електроприлади, що мають велику швидкість обертання, нові матеріали для оздоблення приміщень та хімічні побутові засоби. Все це слід контролювати засобами безпеки, бо інакше можуть виникнути нещасні випадки і травми.

Психологічно людина звикає до навколишніх умов, а це призводить до притуплення почуття небезпеки, виникає зневажливе ставлення до правил і порад, які містяться в інструкціях до побутових приладів, механізмів, зброї, іграшок тощо.

Вид побутового травматизму залежить від віку. Діти молодшого віку заковтують дрібні предмети, які можуть потрапити не в стравохід, а дихальні шляхи і викликати задуху, стягують каструлі з окропом, падають в незакриті ями, погреби, колодязі. Єдиний засіб запобігти таким нещасним випадкам - постійний нагляд.

Діти дошкільного та шкільного віку отримують переломи й травми від падіння з висоти, поранення при грі з вибухо- та пожежонебезпечними речовинами. Окрему групу становлять травми осіб літнього віку. Показники частоти травм у цій групі різко зростають після 65 років. Люди літнього віку нерідко ослаблені хворобами, мають знижений зір і слух, погано координують свої рухи.

Побутовий травматизм через свою високу частоту і тяжкість, економічну шкоду для народного господарства, фізичні страждання, складну організацію лікування має велике соціальне значення.

До попереджувальних заходів належить навчання громадян загальним методам захисту під час виникнення нещасних випадків, що призводять до травми. Для організованих дій у таких випадках Міністерством середньої та вищої освіти до навчального процесу введено чотири рівня освіти в галузі безпеки життєдіяльності людини:

* перший реалізується на базі середнього рівня освіти введенням курсу "Основи безпеки життєдіяльності";

* другий - на базі вищої освіти;

* третій - на базі спеціальної технічної, економічної, біологічної та медичної освіти;

* четвертий - на базі інститутів та факультетів перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників.

Такий метод засвоєння загального курсу дає змогу забезпечити необхідними знаннями та практичними навичками людину під час загрози будь-якої небезпеки.

Але наявні види шкідливих та небезпечних факторів, які впливають на людину, з часом поповнюються новими. Для поширення інформаційного поля попереджень та рекомендацій поведінки людини, а також надання їй першої допомоги під час нещасного випадку, МОЗ України, розробляє, випускає та розповсюджує рекламну продукцію у вигляді плакатів, буклетів, брошур. Проводиться агітація в медичних установах та закладах. Друкуються розділи в інструкціях з безпечної експлуатації і застосування побутової техніки.

Список використаних джерел

1. Бандурка О.М. та ін. Охорона праці: Підручник. - Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2009. - С.37-92.

2. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. Геврика Є.О. - Львів, 2010. - 280 с.

3. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - 5-те видання, стереотип. - Л.: Львів. банк. ін-т, 2008. - 216 с.

4. Кодекс Законів про працю з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2000 р.) /Відп. редактор О.П. Товстенко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 1024 с. (Гл.ХІ. - С.59-65).

Размещено на Allbest.ru