Робочий час та його види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з предмету

"Охорона праці"

На тему:

«Робочий час та його види»

Київ 2010

1. Законодавче визначення поняття «робочого часу»

Головним законодавчим актом, який вже багато років регулює відносини у сфері праці був і залишається Кодекс Законів про працю України. Розгляду питання регулювання робочого часу законодавець виділив цілий розділ.

Понять які визначають робочий час дуже багато наведемо декілька з них. Робочий час - це той час, протягом якого найманий працівник відповідно до умов трудового договору і правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації повинен виконувати свої трудові функції.

Робочий час - обумовлена соціально-економічними і політичними умовами норма часу, яку повинен затратити кожний працівник, приймаючи участь у трудовому процесі, з тим, щоб принести реальну, відчутну, значиму для власника і суспільства в цілому віддачу і яка повинна відповідати потребам відновлення його трудового потенціалу.

Регулюючи трудові відносини між працівником і власником, трудове право здійснює нормування робочого часу, необхідність якого пов'язана з оплатою, охороною і дисципліною праці. Саме тому робочий час і час відпочинку складають єдиний інститут трудового права, який включає норми тривалості робочого дня, робочої зміни, робочого тижня, види і тривалість часу відпочинку - вихідні, святкові дні, відпустки, перериви в роботі.

Останні можуть, відноситись як до часу відпочинку, так і безпосередньо до робочого часу. Законодавством передбачені випадки, коли працівник за рахунок частини часу, визначеного для виконання його трудової функції, може бути вільний від такого обов'язку. Це право надане матерям для годування дітей віком до 1,5 року; перерви в роботі, що відносяться до робочого часу, мають для обігріву робітники, які працюють на холоді, вантажники для відпочинку. До робочого часу зараховуються простої не з вини робочого. Всі ці види перерв зараховуються і оплачуються як робочий час.

Правове регулювання робочого часу здійснюється нормативними актами, виданими на державному та місцевому рівнях. В сучасних умовах все більша самостійність в регулюванні питань робочого часу і відпочинку надається безпосередньо підприємствам, установам і організаціям. У централізованому порядку встановлені максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, основні положення щодо порядку і способу розподілення робочого часу в межах доби, тижня чи іншого календарного періоду; визначені питання, які остаточно вирішуються в локальних нормативних актах та за угодою сторін. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП підприємствам і організаціям надане право при укладанні колективного договору встановлювати меншу тривалість робочого часу, за рахунок своїх коштів надавати працівникам щорічну оплачувану відпустку більшої тривалості, встановлювати інші пільги щодо тривалості і режиму роботи.

Існуюча на сьогодні основна міра тривалості робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях - це робочий тиждень: тривалість робочого часу в годинах протягом 7 - денного календарного тижня.

2. Види робочого часу. Режим

Законодавством встановлена нормальна тривалість робочого часу і скорочена.

За статтею 50 КЗпП визначає, що нормальна тривалість робочого часу для працюючих не повинна перевищувати 40 годин на тиждень. Виходячи з цього, встановлюються два види робочого тижня: 5 - денний з двома вихідними днями і тривалістю робочого дня 8 годин (40:5) і 6 - денний - з одним вихідним днем і тривалістю робочого дня розрахованою так, що на передодні вихідного дня робочий день не повинен бути довший 5-ти годин.

Рішення про тривалість робочого тижня (5-ти чи 6 - денний) приймає власник або уповноважений ним орган спільно з профспілковим органом, враховуючи думки працівників трудового колективу, а також узгодивши це питання з місцевими органами влади.

Стаття 51 КЗпП передбачає скорочений робочий час для певних категорій працівників.

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років тривалість робочого часу становить 36 годин на тиждень; для неповнолітніх віком від 15 до 16 років, учням віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, встановлена тривалість робочого часу складає не більше 24 годин на тиждень. Якщо неповнолітні вказаного вище віку працюють протягом року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу становить відповідно 18 і 12 годин на тиждень, тобто не повинна перевищувати половини встановленої законодавством норми робочого часу для відповідних вікових категорій працюючих.

Для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу встановлена законодавством на рівні 36 годин на тиждень. Перелік цих робіт визначається Списком виробництв, цехів професій і посад зі шкідливими умовами праці, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 25.10.74 р. Інструкція щодо застосування вказаного списку затверджена постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 21.11.75 р. Право на скорочений робочий день мають працівники, які працюють в шкідливих умовах не менше половини робочого дня, незалежно від галузі народного господарства.

Скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин встановлений законодавством для педагогічних, медичних працівників, інвалідів І та ІІ груп.

Для всіх категорій працівників відповідно до законодавства (ст. 53 КЗпП) робочий день напередодні неробочих святкових днів скорочується на одну годину, крім тих, для яких скорочений робочий час встановлено на інших підставах. Відповідно до ст. 54 КЗпП робочий час скорочується на одну годину при роботі в нічну зміну (з 22 години вечора до 6 години ранку). Така норма не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу.

Деякими пільгами щодо встановлення скороченого робочого часу відповідно до законодавства користуються працівники, які навчаються в загальноосвітніх школах, професійних навчально-виховних закладах, на останніх курсах вищих навчальних закладів, в аспірантурі без відриву від виробництва.

Скорочення робочого часу у всіх вищеперерахованих випадках чітко регламентовано законодавством. Крім такого виду скорочена тривалість робочого часу може бути визначена угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом на умовах неповного робочого дня, неповного робочого тижня або поєднання першого й другого.

На відміну від скороченого робочого часу, встановленого законодавством і оплачуваного в повному розмірі, робота на умовах неповного робочого часу, встановленого угодою сторін на прохання працівника, оплачується пропорційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

У певних випадках закон зобов'язує власника або уповноважений ним орган укласти трудовий договір або погодитись на зміну його умов за бажанням працівника щодо неповного робочого часу. До таких випадків ст. 56 КЗпП відносить надання роботи на умовах неповного робочого дня чи тижня вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітей-інвалідів, особам, що здійснюють догляд хворих членів сім» ї відповідно до медичного висновку, інвалідам війни, інвалідам інших категорій.

Встановлення неповного робочого часу, як правило, передбачає тривалість робочого дня не менше 4-х годин, а робочого тижня - не менше 20-24 годин. Особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими ж трудовими правами, що і всі інші працівники, і на них повністю поширюється трудове законодавство. Їм на загальних підставах надається відпустка, зараховується трудовий стаж, виплачується допомога в разі тимчасової непрацездатності, виплачується премії.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Відповідно до законодавства про працю надурочними вважаються роботи, які проводяться понад встановлену норму тривалості робочого часу.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

- при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

- при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

- при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

- при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

- для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Законодавство забороняє залучення до надурочних робіт вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, жінок, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, та інвалідів без їх згоди (останніх ще всупереч медичним рекомендаціям).

Відповідно до законодавства тривалість надурочних робіт не повинна перевищувати 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік для кожного працівника.

Від надурочних робіт необхідно відрізняти роботу за ненормованим робочим днем. Остання встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців, характер роботи яких або їх трудові функції вимагають від них особливого режиму робочого часу, не завжди обмеженого нормальною тривалістю.

Чергування - це перебування працівника на підприємстві, в установі, організації в неробочий час (по закінченню робочого дня, в вихідні та святкові дні), мета якого - оперативне вирішення невідкладних організаційних питань, які не входять до повноважень працівника відповідно до трудового договору.

На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

робочий скорочений час сумісництво

Список літератури

1. Кодекс Законів про працю України

2. Закон України «Про пенсійне забезпечення»

3. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року зі змінами

4. Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 року зі змінами

5. Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року зі змінами

6. Закон України «Про відпустки» 15 листопада 1996 року.

Размещено на Allbest.ru