Охорона праці

Основні причини пожеж. Пожежі як соціально небезпечний фактор

Безпосередньою причиною пожеж є поява того чи іншого компоненту, який бере участь к процесі горіння у тих випадках, коли це не допустимо з точки зору вимог пожежної безпеки.

Аналіз обставин пожеж дає підстави стверджувати, що основною причиною їх виникнення є людський чинник.

До найбільш розповсюджених і характерних причин пожеж можна віднести:

- недосконалість технологічних процесів;

- недоліки монтажу електрообладнання;

- недоліки в облаштуванні та обслуговуванні опалювальних систем;

- недопустиме підвищення температури речовин, що обробляються до температури самозаймання;

- порушення режиму зберігання, транспортування та обробки самозаймистих речовин;

- розряди блискавки, занесення високих потенціалів у виробничі приміщення;

- поява горючого середовища в умовах де є джерело займання;

- недбале ставлення до вимог нормативних документів, необережне поводження з вогнем, незнання правил пожежної безпеки, низький рівень кваліфікації і т.ін.

Отже профілактика пожеж має зводитись переважно до різноманітних форм впровадження у виробничу практику таких умов, засобів і заходів, які унеможливлюють появу неконтрольованого процесу горіння або вибуху.

Аналізом і обліком пожеж в державі займається Державний департамент пожежної безпеки МНС.

Процес неконтрольованого горіння супроводжується появою у навколишньому середовищі значної кількості токсичних речовин, небезпечних та шкідливих для організму людини, що знаходяться в зоні його впливу.

Тяжкість впливу негативних та шкідливих чинників, пов'язаних з пожежами, зумовлена зростанням енергонасиченості виробництв, збільшенням щільності інженерних комунікацій, підвищенням рівня температур та тиску в технологічному устаткуванні, що збільшує масштабність пожеж та тяжкість їх наслідків.

Причиною зростання жертв на пожежах стає те, що технічні можливості державної пожежно-рятувальної служби значно відстають від сучасних вимог щодо засобів пожежогасіння та рятування людей.

Небезпекою для організму людини в умовах пожежі є:

- відкрите полум'я - температура пожежі становить 1100-1300°С. Тривалість часу, протягом якого людина може переносити критичні температури становить 10-15 с.

- наявність токсичних продуктів горіння - за токсичністю продуктів горіння полімерні матеріали поділяються на надзвичайно небезпечні; високо небезпечні; помірно небезпечні і мало небезпечні.

- оксид вуглецю - спричиняє найбільшу кількість жертв через те, що червоні кров'яні тільця втрачають здатність забезпечувати організм людини киснем через створення карбоксігемоглобіну.

- дим - втрата видимості через задимлення, створює загрозу для евакуації людей, особливо якщо матеріали мають високу димоутворюючу здатність (є ще мале і помірне димоутворення).

- низька концентрація кисню - небезпечним під час пожежі є концентрація кисню до 14-16%. При 10-12% смерть настає протягом кількох хвилин.

- нагріте повітря - вдихання розігрітого до 60°С повітря призводить до некрозу верхніх дихальних шляхів та опіків легеневої тканини. Вдихання нагрітого під час пожежі повітря понад 100°С призводить до втрати свідомості, а відтак загибелі вже через декілька хвилин.

- руйнування будівельних конструкцій, які в умовах пожежі втрачають вогнестійкість і міцність, що призводить до травмування і навіть загибелі людей.

Аналіз можливих небезпечних і шкідливих чинників в умовах пожежі допоможе розробити структуру заходів щодо забезпечення ефективного функціонування системи пожежної безпеки для кожного конкретного виробничого об'єкту.

Порядок і термін розслідування та облік нещасних випадків на виробництві

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених Положенням, також за участю представників органів державного нагляду, керування охороною праці й профспілок.

Про нещасний випадок свідок або потерпілий повинні негайно повідомити безпосередньо керівника робіт і вжити заходів для надання необхідної допомоги.

Керівник робіт, у свою чергу, зобов'язаний:

- терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому;

- повідомити про випадок роботодавцю, профорганізації;

- зберегти до прибуття комісії обстановку на місці події незмінною, якщо це не загрожує життю і здоров'ю інших працюючих.

Лікувально-профілактична установа про кожне звертання потерпілого, при посиланні на нещасний випадок на виробництві, якщо немає направлення підприємства, повинна протягом доби повідомити:

- на підприємство, де працює потерпілий;

- у відповідний робочий орган виконавчої дільниці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях (далі - Фонд).

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним результатом і групових:

- повідомляє про нещасний випадок відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- організує його розслідування і створює комісію з розслідування.

До складу комісії включаються: керівник чи представник служби охорони праці; керівник структурного підрозділу, на якому працює потерпілий; представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Керівник робіт, який безпосередньо відповідає за охорону праці на місці, де стався нещасний випадок, до складу комісії не включається.

При нещасному випадку з можливою інвалідністю до складу комісії включається також представник Фонду.

Потерпілий або його довірена особа має право брати участь у розслідуванні нещасного випадку.

Комісія з розслідування протягом трьох днів зобов'язана:

- обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і причетних осіб, і, по можливості, одержати пояснення потерпілого;

- визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці;

- з'ясувати обставини й причини нещасного випадку, визначити зв'язок цього випадку з виробництвом;

- визначити осіб, які порушили вимоги охорони праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібних випадків;

- скласти акт розслідування за формою Н-5 у двох примірниках, а також акт Н-1 або НТ про випадок в шести примірниках і передати його на затвердження роботодавцеві.

До першого примірника акта Н-5 (далі - акт розслідування нещасного випадку) додаються акт Н-1 або НТ, пояснення свідків, потерпілих, витяг з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця, а також, у разі потреби, медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю, отруйних або наркотичних речовин.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти Н-1 або НТ протягом однієї доби по закінченні розслідування.

Затверджені акти протягом трьох днів надсилаються:

- потерпілому або його довіреній особі разом з актом Н-5;

- керівникові структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібних випадків;

- відповідному робочому органу Фонду разом з копією акта Н-5;

- відповідному територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- керівнику служби охорони праці підприємства акт Н-1 або НТ надсилається разом з першим примірником акта Н-5 та іншими супровідними матеріалами.

Копія акта Н-1 надсилається в орган, до сфери керування якого відноситься підприємство, а у разі відсутності такого органа - відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

Акти розслідування нещасного випадку (Н-5), акти Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягають збереженню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є або був потерпілий.

На вимогу потерпілого голова комісії зобов'язаний ознайомити його з матеріалами розслідування нещасного випадку.

По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у випадку смерті потерпілого роботодавець, що взяв на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін висилає його організаціям і посадовим особам, яким направлявся акт за формою Н-1 або НТ.

Суть процесу горіння. Класифікація видів горіння. Горіння та вибух

Горіння - це фізико-хімічний процес взаємодії горючої речовини з киснем повітря, внаслідок чого виділяється тепло і випромінюється світло.

Основою процесу горіння є комплекс екзотермічних окислювально-відновлювальних реакцій горючої речовини з окислювачем.

За звичайних умов горіння - це процес окислення або з'єднання горючої речовини з киснем повітря.

Процес горіння потребує поєднання трьох компонентів:

- речовини, що здатна горіти;

- джерела запалювання, з відповідним запасом енергії;

- окислювача - найбільш бурхливе горіння відбувається у чистому кисні.

Горючі речовини можуть перебувати у трьох агрегатних станах:

- рідкому;

- твердому;

- газоподібному.

Якщо речовина утворила з повітрям горючу суміш, вона стає готовою до горіння і становить велику небезпеку, бо не потребує потужного й тривалого джерела вогню, а запалюється від малопотужної іскри.

Важливою характеристикою горючої суміші є процентне співвідношення горючої речовини й кисню у повітрі.

Горючі суміші залежно від співвідношення пального та окислювача поділяються на такі види:

- бідні - мають надлишок окислювача і недостатню кількість горючої речовини;

- багаті - мають надлишок горючої речовини.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння має декілька видів.

Класифікація видів горіння.

Залежно від швидкості хімічної реакції та утворення горючої суміші горіння може відбуватися у вигляді:

- тління - швидкість до кількох см/с;

- власного горінні - швидкість до кількох м/с;

- вибуху - швидкість кілька сотень м/с;

- детонації - швидкість до декількох тисяч м/с.

Швидкість процесу горіння залежить від кількісних і якісних показників горючої суміші та імпульсу запалювання, які в процесі горіння можуть змінюватися або залишатися постійними.

Залежно від швидкості розповсюдження полум'я горіння буває:

- дефлаграційне, що відбувається з дозвуковими швидкостями (від кількох см до декількох метрів за секунду);

- детонаційне, що має надзвукові швидкості.

Горіння буває стійким тоді, коли воно не супроводжується підвищенням тиску. Підвищення тиску призводить до вибухового горіння. Реальні вибухи носять переважно дефлаграційний характер.

У процесі горіння розповсюдження полум'я посилює стиснення газу. Стиснення відбувається у вигляді слабких ударних хвиль. Кожна ударна хвиля проходить з більшою швидкістю, ніж попередня. Перед фронтом полум'я ударні хвилі з'єднуються в одну потужну хвилю. Така ударна хвиля призводить до сильного стиснення і розігрівання газу. З підвищенням температури в ударній хвилі виникає новий стійкий режим - детонація, який характеризується різким стрибком тиску до 20-30 кПа в точці утворення ударної хвилі і надзвуковими швидкостями.

Дозвукове горіння поділяється на ламінарне та турбулентне.

Ламінарне горіння характеризується пошаровим поширенням полум'я по свіжій горючій системі, турбулентне - змішуванням шарів потоку.

Горючі системи можуть бути хімічно однорідними і неоднорідними, внаслідок чого горіння буває:

- гомогенним - це така горюча система, в якій горюча речовина рівномірно перемішана з повітрям (гази, пари, пил). Таке горіння називають ще кінетичним - це горіння заздалегідь підготовленої суміші.

- гетерогенне або дифузійне - це процес горіння, який лімітується дифузією кисню у зону полум'я, коли речовини перебувають у різних агрегатних станах (рідкі і тверді горючі речовини). Дифузія як процес протікає повільно.

Процес горіння може бути повним і неповним. При надмірній кількості кисню у повітрі горіння буде повним, при цьому утворюються продукти, які не можуть більше горіти - вуглекислий або сірчаний газ, пари води, азоту.

Неповне згорання відбувається при недостатній кількості кисню і супроводжується утворенням продуктів, які є вибухонебезпечними й токсичними - оксид вуглецю, альдегіди, пари метилового спирту, ацетону, які при зміні умов горіння можуть самі спалахувати або чинити отруйну дію на організм людини.

Спеціальне розслідування нещасних випадків. Формування спеціального розслідування і їх функції

Розслідування нещасних випадків із смертельним результатом, а також групових, проводиться комісією з спеціального розслідування, що призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за узгодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

До складу комісії із спеціального розслідування включаються: посадова особа територіального органу Держнаглядохоронпраці, який є головою комісії; представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду; представники органу, до сфери керування якого відноситься підприємство, а у разі його відсутності - представники відповідної місцевої держадміністрації або виконавчого органу місцевого самоврядування; представники роботодавця, профорганізації, членом якої є потерпілий; вищестоящого профспілкового органу або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Спеціальне розслідування проводиться протягом 10 робочих днів. За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування за формою Н-5, а також оформляються інші необхідні матеріали.

Акт за формою Н-1 або НТ на кожного потерпілого складається відповідно до акту спеціального розслідування (Н-5) у двох примірниках.

Роботодавець у п'ятиденний термін після закінчення терміну, відведеного на спеціальне розслідування, надсилає копії всіх матеріалів розслідування органам прокуратури, іншим органам, представники яких брали участь у розслідуванні.

Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві і зберігається 45 років. Потерпілому, членам його родини або довіреній особі надсилається затверджений акт Н-1 або НТ разом з копією акта спеціального розслідування (Н-5). Роботодавець на підставі актів за формою Н-1 по всіх нещасних випадках, що були в звітному році, складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і подає її у встановленому порядку відповідним організаціям, а також несе відповідальність за її вірогідність згідно з діючим законодавством.

Класифікація матеріалів за властивістю до горіння. Спалах, самозаймання

Пожежовибухонебезпеку в умовах виробництва характеризує група горючості матеріалів та речовин.

Пожежовибухонебезпека - це сукупна властивість матеріалів і речовин, що характеризують їх здатність до виникнення й поширення горіння.

Усі матеріали і речовини у пожежному відношенню характеризуються показником горючості.

Горючість - це здатність матеріалів і речовин спалахувати під дією джерела запалювання та продовжувати горіти після його вилучення.

За горючістю всі матеріали й речовини поділяються на:

- негорючі - це такі, які під дією вогню або високих температур не спалахують, не тліють і не обвуглюються (усі природні і штучні неорганічні матеріали: алебастр, гіпс, залізобетон, метал і ін.);

- важкогорючі - це такі, які під дією вогню спалахують, тліють або обвуглюються й продовжують горіти, тліти або обвуглюватися тільки за наявністю джерела запалювання (гіпсові матеріали, просочена деревина, фіброліт);

- горючі - це такі матеріали, які під дією вогню тліють, спалахують, обвуглюються й продовжують горіти, тліти або обвуглюватися після вилучення джерела загорання (всі органічні матеріали, лісоматеріали, папір і ін.).

Групи горючості матеріалів визначаються експериментальним шляхом у трубчатих, шахтних печах або приладі «вогняна труба».

Показники горючості використовуються для аналізу пожежної небезпеки, при експертизах проектів, при виборі вибухозахищеного електрообладнання та розробки заходів забезпечення пожежної безпеки технологічних процесів відповідно до ГОСТу.

Будь-яка тверда, рідка або газоподібна речовина, що здатна горіти, називається горючою речовиною. Тверда речовина в тонко дисперсному стані (до 850 мкм) виділена в самостійну групу - групу пилу, що має специфічну поведінку під час горіння.

Горіння, що виникає внаслідок дії відкритого вогню на невелику частину горючої речовини (локально) називається спалахуванням. Щоб речовина спалахнула й почала горіти, її необхідно підігріти до температури спалахування.

Температура спалахування - це найменша температура речовини, при якій вона починає займатися від імпульсу запалювання й продовжує горіти після його вилучення.

Спалахування - це початкова стадія процесу горіння. Коли від локального об'єму теплота внаслідок ланцюгової реакції передається на всю іншу частину горючої речовини. При цьому в шарі горючої речовини, який межує з зоною горіння, прискорюється хімічна реакція, що призводить до самоспалахування всього об'єму горючої речовини й характеризується температурою самоспалахування.

Температура самоспалахування - це найменша температура, до якої необхідно нагріти горючу речовину, щоб виникло горіння по всьому об'єму горючої речовини.

Самоспалахування - це процес горіння горючої речовини, що виникає без контакту з джерелом відкритого вогню. Наприклад, стандартна температура самоспалахування для метану +537°C, ацетону +465°С, дизельного палива +250°С.

Показники пожежної і вибухової небезпеки речовин і матеріалів включаються до стандартів і технічних умов, а також вводяться у паспорт підприємства при атестації виробництва. Показники необхідні для отримання вихідних даних з метою розробки та створення системи забезпечення пожежної безпеки.

Порядок розслідування професійних захворювань. Створення та склад комісій, їх функції

Розслідування профзахворювань проводиться тільки після одержання повідомлення (форма П-3), яке складається в клініках науково-дослідних інститутів гігієни праці й профзахворювань, спеціалізованих відділеннях професійної патології. Таке повідомлення протягом трьох днів після встановлення остаточного діагнозу надсилається: підприємству, з вини якого виникло захворювання; санепідемслужбі та лікувально-профілактичній установі, що обслуговує підприємство; відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду.

Роботодавець організовує розслідування кожного випадку виявлення профзахворювання протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення. Розслідування проводиться комісією в складі представників: санепідемслужби, який є головою комісії; лікувально-профілактичної установи; підприємства; профспілкової організації, членом, якого є хворий, або уповноваженого трудового колективу; відповідного робочого органа виконавчої дирекції Фонду.

Акт розслідування причин професійного захворювання (форма П-4) складається протягом трьох днів після закінчення розслідування в шести примірниках і надсилається роботодавцем: хворому; лікувально-профілактичній установі; яка обслуговує підприємство; робочому органу Фонду; профспілковій організації, членом якої є хворий; відповідній установі Держсанепідемслужби.

Перший примірник акта залишається на підприємстві і зберігається 45 років.

У разі втрати працівником працездатності внаслідок професійного захворювання роботодавець направляє потерпілого на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) для розгляду питання подальшої його працездатності.

Реєстрація й облік випадків профзахворювань ведуться в спеціальному журналі в таких місцях:

- на підприємстві, у відповідному робочому органі Фонду й в установах санепідемслужби на підставі повідомлень про профзахворювання та актів їхнього розслідування;

- у лікувально-профілактичних установах.

Установи Держсанепідемслужби на підставі актів розслідування складають карти обліку профзахворювань за формою П-5, що зберігаються протягом 45 років. Форми державної статистичної звітності щодо професійних захворювань затверджуються Міністерством охорони здоров'я.

Види іонізуючого випромінювання та їх характеристика. Рентгенівське випромінювання, нейтронне випромінювання

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), котрі при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

Альфа-випромінювання -- це потік ядер гелія, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність.

Бета-частинки -- це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5 см в живих тканинах і в повітрі -- до 18 м) бета-частинок вища, а іонізуюча -- нижча, ніж у альфа-частинок.

Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.

Гамма-випромінювання -- це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001--3 МеВ.

Рентгенівське випромінювання -- випромінювання, яке виникає в середовищі, котре оточує джерело бета-випромінювання, в прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.

Гальмівне випромінювання -- це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Порядок розслідування аварій на виробництві, класифікація аварій, склад комісій

На підприємстві повинні бути розроблені плани попередження і ліквідації можливих аварій чи надзвичайних ситуацій.

Аварії класифікують за двома категоріями.

До 1 категорії відносяться аварії, внаслідок яких: загинуло 5 або травмовано 10 і більше осіб; відбувся викид або збільшилася більше гранично допустимого значення концентрація небезпечних речовин за межами санітарно-захисної зони; створена загроза для життя і здоров'я значної кількості людей.

До ІІ категорії відносяться аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 осіб; створена загроза життю і здоров'ю для 100 і більше працюючих.

Випадки порушення технологічних процесів, тимчасової зупинки виробництва та інші локальні порушення не відносяться до категорійних аварій і розслідуються відповідно з діючим законодавством.

Одержавши повідомлення про аварію, роботодавець зобов'язаний діяти згідно з планом ліквідації аварії і негайно повідомити: Держнаглядохоронпраці; в орган, до сфери керування якого відноситься підприємство; відповідну місцеву держадміністрацію; штаб цивільної оборони і надзвичайних ситуацій; прокуратуру; відповідний профспілковий орган; а у випадку травмування або загибелі працівників - відповідний робочий орган Фонду.

Порядок розслідування аварій і нещасних випадків той самий, що і під час спеціального розслідування нещасних випадків.

Розслідування аварій без нещасних випадків проводиться комісіями з розслідування, що створюються:

- у випадку аварії 1 категорії - наказом центрального органа виконавчої влади, розпорядженням відповідної місцевої держадміністрації за узгодженням з Держнаглядохоронпраці відповідними органами і МНС;

- у випадку аварії ІІ категорії - наказом керівника органа, до сфери керування якого відноситься підприємство, розпорядженням районної держадміністрації або виконавчого органа місцевого самоврядування за узгодженням з Держнаглядохоронпраці і МНС.

Головою комісії призначається представник: органу, до сфери керування якого відноситься підприємство, держадміністрації, Держнаглядохоронпраці або МНС. Комісія з розслідування зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5, визначивши збиток, заподіяний аварією.

Перший примірник акта розслідування аварії (Н-5), внаслідок якої не відбувся нещасний випадок, зберігається на підприємстві до завершення термінів здійснення заходів, визначених комісією з розслідування, але не менше двох років. Облік аварій І й ІІ категорій ведуть підприємства й відповідні органи державного керування й нагляду за охороною праці з реєстрацією їх у відповідному журналі. Державна статистична звітність щодо аварій затверджується Держкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.

Контроль і нагляд за своєчасним і об'єктивним розслідуванням, документальним оформленням і обліком аварій, здійсненням заходів щодо усунення їх причин покладається на органи державного керування і нагляду за охороною праці.

Система попередження пожеж

Система попередження пожеж об'єднується загальним поняттям -- пожежна профілактика.

Пожежна профілактика -- це комплекс організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків і створення умов для пожежогасіння.

Пожежна профілактика передбачає оцінку пожежної і вибухово-виробничої небезпеки та здійснення різних способів і засобів захисту:

- технологічних (автоматичне блокування, сигналізація і ін.);

- будівельних (димовидалення, легкорозбірні конструкції, шляхи евакуації, брандмауери і ін.);

- організаційних (створення пожежно-рятувальних частин, газорятувальних служб і ін.).

Система попередження пожеж має забезпечувати необхідний рівень безпеки працюючих і матеріальних цінностей. Її призначення полягає у тому, щоб:

- унеможливити виникнення пожеж;

- у разі виникнення пожежі гарантувати максимальну безпеку людей;

- забезпечувати одночасну пожежну безпеку як для працюючих, так і для матеріальних цінностей;

- попереджувати та не допускати негативного впливу на працюючих небезпечних чинників пожежі.

Об'єкти, на яких пожежі можуть призвести до ураження працюючих унаслідок впливу небезпечних чинників, пов'язаних з пожежею, повинні розробляти чітку систему заходів попередження пожеж.

Методи захисту від електромагнітних полів та електромагнітного випромінювання радіочастотного діапазону

Вибір того чи іншого способу захисту від дії електромагнітних випромінювань залежить від робочого діапазону частот, характеру виконуваних робіт, напруженості та щільності потоку енергії ЕМП, необхідного ступеня захисту. До заходів щодо зменшення впливу на працівників ЕМП належать: організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні. Організаційні заходи здійснюють органи санітарного нагляду. Вони проводять санітарний нагляд за об'єктами, в яких використовуються джерела електромагнітних випромінювань. Інженерно-технічні заходи передбачають таке розташування джерел ЕМП, яке б зводило до мінімуму їх вплив на працюючих, використання в умовах виробництва дистанційного керування апаратурою, що є джерелом випромінювання, екранування джерел випромінювання, застосування засобів індивідуального захисту (халатів, комбінезонів із металізованої тканини, з виводом на заземлюючий пристрій). Для захисту очей доцільно використовувати захисні окуляри ЗП5-90. Скло окулярів вкрито напівпровідниковим оловом, що послаблює інтенсивність електромагнітної енергії при світлопропусканні не нижче 75%. Взагалі, засоби індивідуального захисту необхідно використовувати лише тоді, коли інші захисні засоби неможливі чи недостатньо ефективні: при проходженні через зони опромінення підвищеної інтенсивності, при ремонтних і налагоджувальних роботах в аварійних ситуаціях, під час короткочасного контролю та при зміні інтенсивності опромінення. Такі засоби незручні в експлуатації, обмежують можливість виконання трудових операцій, погіршують гігієнічні умови. У радіочастотному діапазоні засоби індивідуального захисту працюють за принципом екранування людини з використанням відбиття і поглинання ЕМП. Для захисту тіла використовується одяг з металізованих тканин і рідіопоглинаючих матеріалів. Металізовану тканину роблять із бавовняних ниток з розміщеним всередині них тонким проводом, або з бавовняних чи капронових ниток, спірально обвитих металевим дротом. Така тканина, наче металева сітка, при відстані між нитками до 0,5 мм значно послаблює дію випромінювання. При зшиванні деталей захисного одягу треба забезпечити контакт ізольованих проводів. Тому електрогерме-тизацію швів здійснюють електропровідними масами чи клеями, які забезпечують гальванічний контакт або збільшують ємнісний зв'язок неконтактуючих проводів. Лікарсько-профілактичні заходи передбачають проведення систематичних медичних оглядів працівників, які перебувають у зоні дії ЕМП, обмеження в часі перебування людей в зоні підвищеної інтенсивності електромагнітних випромінювань, видачу працюючим безкоштовного лікарсько-профілактичного харчування, перерви санітарно-оздоровчого характеру.

Система пожежного захисту. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд. Способи і засоби гасіння пожеж

До системи вибухопожежзахисту належить:

- використання негорючих і важкогорючих речовин і матеріалів;

- обмеження кількості горючих і вибухонебезпечних речовин та відповідне їх зберігання;

- ізоляція горючого і вибухонебезпечного середовищ;

- запобігання розповсюдженню вогню за межі осередку пожежі;

- використання засобів пожежегасіння, будівельних конструкцій з регламентованими межами вогнестійкості і горючості.

Система пожежного захисту включає облаштування шляхів евакуації людей; використання засобів колективного та індивідуального захисту працюючих; систему протидимного захисту; використання засобі пожежної сигналізації і засобів повідомлення про пожежу, організацію пожежної охорони об'єкта.

Локалізацію пожеж здійснюють шляхом облаштування протипожежних перешкод (стін, зон, захисних смуг); гідрозатворів, водяних заслонів, інертних газових або парових завіс; гранично допустимих площ протипожежних і вибухонебезпечних відсіків і секцій; аварійного відключення апаратів і комунікації і т.ін.

Ефективний вибір необхідних методів захисту потрібно визначити на стадії проектування:

- вид засобів пожежегасіння, їх розміщення, кількість та утримання;

- порядок зберігання речовин і матеріалів, гасіння яких категорично забороняється одними і тими ж засобами;

- джерела й способи подачі води на потреби пожежегасіння;

- порядок обслуговування й зберігання засобів пожежегасіння;

- використання різноманітних систем активного пожежегасіння й подолання вибуху.

Вогнестійкість будівель і споруд розраховується таким чином, щоб вони зберігали несучі і огороджуючи функції протягом усього періоду евакуації працюючих або перебування їх у місцях колективного захисту.

Будівлі і споруди повинні мати таке планування, щоб евакуація працюючих з них була закінчена ще до настання небезпечними чинниками пожежі або вибуху гранично допустимих рівнів.

До системи пожежного захисту належать засоби колективного і індивідуального захисту, які забезпечують безпеку працюючих протягом усього часу дії небезпечних чинників.

Система протидимного захисту розраховується на забезпечення не задимлених шляхів евакуації протягом часу, достатнього для евакуації працюючих.

Виробничі об'єкти на випадок пожежі мають забезпечуватися засобами сигналізації та повідомлення про пожежу на її початковій стадії.

Окрім цього, для гасіння пожежі передбачаються механічні засоби, які мають зберігати свою функціональність протягом розрахункового часу для гасіння пожежі (драбини, зовнішні пожежні драбини, аварійні виходи, захищені ліфти та ін.).

Пожежа припиняється тоді, коли припиняється дія будь-якого компоненту, що приймає участь у процесі горіння.

Процес горіння можна припинити шляхом:

- зниження кількості горючої речовини;

- зменшення кількості окислювача;

- збільшення процесу активації енергії в полум'ї.

До основних способів припинення процесу горіння можна віднести слідуючі методи:

- припинення надходження окислювача (кисню) до осередку горіння;

- розбавлення повітря негорючими, інертними газами;

- зниження температури горючої речовини до рівня, нижчого за температуру спалахування;

- ізоляції вогнища пожежі від доступу повітря;

- зменшення концентрації горючих речовин шляхом розбавлення їх негорючими матеріалами;

- інтенсивного гальмування швидкості хімічної реакції (інгібування);

- механічного зриву полум'я сильним струменем води, порошку, газу.

На цих методах і способах базується припинення процесу горіння за допомогою вогнегасних речовин та технічних засобів пожежогасіння.

Добір тих чи інших способів і методів гасіння пожеж, а також добір вогнегасних речовин та їх носіїв визначають у кожному конкретному випадку залежно від масштабу загоряння, особливостей горючих речовин і матеріалів, а також стадії розвитку пожежі.

До засобів гасіння пожежі належать:

- вода й водяна пара;

- хімічна й повітряно-хімічна піна;

- інертні і негорючі гази;

- галоїдні вуглекислотні сполуки;

- сухі порошки;

- пісок, щільна тканина -- повсть та азбест.

Універсальних вогнегасних засобів не існує. Тому для припинення процесу горіння однієї і тієї ж речовини у ряді випадків використовують різні вогнегасні засоби. При доборі засобів пожежогасіння треба виходити з можливості отримання найкращого вогнегасного ефекту при мінімальних затратах.

Функції служби державного нагляду за охороною праці (відділу і інспекцій) системи МВС України

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

-- Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці);

-- Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

-- органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

-- органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють1 відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України Л

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

-- безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію .з даних питань;

-- надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці; - зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

-- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

-- надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Власник повинен безплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

Інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне випромінювання, їх природа і особливості

У промисловості і побуті набули масового застосування прилади та обладнання, робота яких пов'язана з використанням або утворенням в процесі роботи електромагнітних випромінювань оптичного діапазону, до яких належать електромагнітні коливання з довжиною хвиль від 0,2 мкм до 1000 мкм. Робота персоналу, який обслуговує таке обладнання, а також людей, які знаходяться поблизу нього, пов'язана з дією випромінювань оптичного діапазону на організм людини та потребує рекомендацій щодо захисту від них. Залежно від довжини хвилі ці випромінювання поділяються на: випромінювання видимого діапазону, інфрачервоні, ультрафіолетові та лазерні (монохроматичні та видимого і суміжних з ним діапазонів)

Інфрачервоне:

За фізичною природою ІЧВ являє собою потік часток матерії, що мають хвильові і квантові властивості.

Вплив ІЧВ на організм людини має в основному теплову дію.

Інфрачервона радіація відіграє важливу роль у теплообмінних процесах людини із зовнішнім середовищем.

Ефект дії ІЧВ залежить від довжини хвиль, які обумовлюють глибину їх проникнення. Поглинання і розсіювання променевої енергії залежить як від довжини хвиль, так і від тканин організму.

Шкіряний покрив, завдяки своїм оптичним властивостям, володіє вибірковою характеристикою відбивання й пропускання різних ділянок спектру інфрачервоної радіації. Вплив ІЧВ на організм проявляється як у формі загальних, так і місцевих реакцій.

Ультрафіолетове:

Природним джерелом УФВ є сонце інтенсивність якого біля поверхні землі не є постійною, а залежить від широти місцевості, періоду року, стану погоди, та ступеня прозорості атмосфери.

Штучним джерелом УФВ є газорозрядні лампи, електричні дуги, лазери та ін.

УФВ надходить у виробничі приміщення від джерела з температурою понад 1200С, це перш за все електродугові й плазмові процеси, дугове електрозварювання, електроплавлення сталі, експлуатація оптичних квантових генераторів, робота з ртутно-кварцовими лампами і т. ін.

УФВ характеризується двоякою дією бо має як позитивне так і негативне значення.

УФВ має бактерицидний ефект, унаслідок чого відбувається санація повітряного середовища, води, грунтів, обеззаражування харчових продуктів, що дає можливість збільшити термін їх зберігання та свіжість.

УФВ є неспецифічним стимулятором фізіологічних функцій організму, що чинить сприятливу дію на обмінні процеси, на імунобіологічний стан людини, що сприяє підвищенню її захисних сил.

Лазерне:

Лазерне випромінювання використовують для локації супутників, телебачення, освітлення великих площ, свердління отворів в грунтах, металообробці на геодезичних роботах і т. ін.

Лазери генерують випромінювання ультрафіолетового, видимого та інфрачервоного діапазонів, а за характером генерації поділяються на імпульсні (з тривалістю випромінювання до 0,25с) та безперервні (понад 0,25с).

Нормованими параметрами лазерного випромінювання є відношення потужності до площини поверхні(Вт/см), або щільність енергії на одиницю поверхні(Дж/см).

Залежно від режиму роботи лазерне випромінювання розсіюється в оточуючому просторі, а особливо небезпечним є дзеркально відбитий промінь для зорової функції людини.

Ступінь потенційної небезпеки залежить від:

- потужності джерела;

- довжини хвилі;

- тривалості імпульсу;

- відбиття й розсіювання променів і т. ін.

Суб'єктивно лазерне випромінювання сприймається як “Сліпучість, яку неможливо витримати ”.

Лазери дозволяється розміщувати у спеціально обладнаних приміщеннях. Потужний потік лазерної енергії може спричиняти серйозні ураження через теплову, механічну та електричну дію.

Опромінення спричиняє порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, ендокринних залоз, призвести до згортання або розпаду крові і т. ін.

Система організаційно-технічних заходів попередження пожеж. Державний пожежний нагляд. Пожежна охорона, інструктажі, навчання з питань пожежної безпеки

З організаційно-технічної точки зору забезпечення пожежної безпеки має включати:

- розробку регламентів і норм виконання технологічних процесів;

- забезпечення працюючих інструктивними матеріалами;

- навчання правилам поводження з пожежовибухонебезпечними речовинами і матеріалами;

- інструктаж і допуск до роботи персоналу, що обслуговує пожежовибухонебезпечні технологічні процеси;

- контроль і нагляд за дотриманням протипожежних норм технологічного режиму

Всі об'єкти господарювання, що використовують, переробляють або зберігають вибухонебезпечні речовини й матеріали мають розробляти протиаварійні газорятувальні заходи та встановлювати порядок їх виконання в аварійному режимі.

Для профілактичного та оперативного обслуговування дільниць, цехів, підприємств організовується пожежна охорона, чисельність якої визначаеться в установленому порядку.

У виробничих приміщеннях де можуть накопичуватися викиди газоподібних і розлив рідких пожежонебезпечних речовин мають підлягати нагляду і контролю такі параметри як температура спалаху, межа спалахування, температури спалаху для горючих та легкозаймистих рідин і т.ін.

Технічне опосвідчення й випробовування технологічного обладнання з метою виконання вимог вибухонебезпеки слід виконувати відповідно до вимог Держгірпромнагляду з охорони праці, а також нормативно технічної документації, що стосується даних процесів.

В системі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи попередження пожеж у населених пунктах та об'єктах господарювання (Держпожнагляд).

Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини місцевих органів Держпожнагляду.

Органи Держпожнагляду відповідно до покладених на них обов'язків мають:

- розробляти загальнодержавні правила пожежної безпеки;

- погоджувати проекти державних і галузевих стандартів, нормативно-технічних документів про пожежну безпеку і ін.;

- здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки;

- брати участь у державних комісіях з приймання в експлуатацію об'єктів і давати дозвіл на введення в експлуатацію нових та реконструйованих об'єктів;

- проводити експертизу проектів на забудову об'єктів щодо відповідності їх нормативним актам з пожежної безпеки;

- проводити випробовування нових зразків пожежонебезпечного обладнання і т. ін.

Посадові особи та інспектори органів пожежного нагляду мають право:

- проводити пожежне обстеження підприємства, установ, організацій незалежно від форм власності;

- одержувати необхідні пояснювальні матеріали;

- надсилати керівникам та громадянам обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень та недоліків щодо пожежної безпеки;

- застосовувати штрафні санкції у разі порушення законодавчих вимог пожежної безпеки;

- припиняти або забороняти роботу у разі виявлення порушень правил пожежної безпеки.

Навчання з питань пожежної безпеки:

Існує перелік посад, при призначенні на які працівники зобов'язані проходити навчання й перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Система вивчення правил пожежної безпеки здійснюється відповідно до «Типового положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях».

Програма обов'язкового протипожежного інструктажу передбачає, що всі без винятку працівники, які приймаються на роботу, мають пройти первинний інструктаж про заходи пожежної безпеки.

Програми навчання з питань пожежної безпеки мають бути погоджені з органами Державного пожежного нагляду. Програми мають включати причини можливого виникнення пожежі, заходи їх попередження та дії працівника на випадок виникнення пожежі.

Особи, що наймаються на посади пов'язані з підвищеною пожежною небезпекою мають пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум) за більш складною програмою ніж програма первинного інструктажу.

Навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму є обов'язковим для таких посад як електрики, електрозварювальники, апаратники хімічних, нафтопереробних підприємств і т.ін.

Контингент працівників, що має навчатися за програмою пожежно-технічного мінімуму визначається наказом керівника об'єкту.

Працівники, що зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, мають один раз на рік проходити перевірку знань з відповідних нормативних актів пожежної безпеки. Посадові особи проходять перевірку знань періодично один раз на три роки.

Головною метою навчання є отримання персоналом відповідних знань з питань пожежної безпеки та навичок практичного діяння на випадок виникнення пожежі.

Головною метою навчання є отримання персоналом відповідних знань з питань пожежної безпеки та навичок практичних дій на випадок виникнення пожежі.

Вплив характеру, умов виробництва, технологічних процесів на функціонування організму та його окремих систем

Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості праці.

Важкість праці - це ступінь залучення до роботи м'язів і фізіологічні витрати внаслідок фізичних навантажень.

Напруженість праці - це навантаження на ЦНС, яке оцінюється за показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні і т. ін. навантаження.

Важкість та напруженість праці - це ступінь сукупної дії всіх елементів, що становлять умови праці й впливають на працездатність і здоров'я людини та відтворення її сил.

Поняття “важкість” праці однаково може застосовуватись як до фізичної, так і щодо розумової праці, а також до тих видів робіт, що виконуються у шкідливих або небезпечних умовах.

Отже, важкість праці - це функціональне напруження організму або окремих його систем під дією фізичних або нервово-емоційно-психічних навантажень.

Ступінь функціональних змін залежить від умов праці.

За комфортних умов праці поліпшуються функціональні можливості організму за рахунок тренованості.

За несприятливих умов знижується продуктивність праці, накопичується втома або перевтома, а з часом розвиваються професійні або виробничо-обумовлені хронічні захворювання.

Відомо три функціональні якісно відмінні стани організму підчас трудової діяльності:

- нормальний;

- граничний(між нормою та патологією);

- патологічний.

Такі функціональні стани організму можуть проявлятися при самих різних видах як фізичної, так і розумової діяльності.

В процесі трудової діяльності у людини може сформуватися лише один з трьох вище вказаних функціональних станів. Вони є критерієм для встановлення категорії важкості праці.

Гігієнічним класифікатором обґрунтовано шість категорій важкості (тяжкості) праці.

- категорія важкості праці:

- це роботи , що виконуються в оптимальних умовах виробничого середовища, де людина зберігає здоров'я і високу працездатність;

- роботи, що виконуються в умовах, що відповідають гігієнічним нормативам, у здорових людей не виникає відхилень у стані здоров'я, пов'язаних з професійною діяльністю;

- це роботи з підвищеними м'язовими та нервово-емоційно-психічними навантаженнями. За таких робіт погіршуються фізіологічні та техніко-економічні показники і формується пограничний стан організму;

- це роботи, що призводять до більш глибокого пограничного стану. У практично здорових людей можуть виникати професійні хвороби;

- це роботи, що формують паталогічний функціональний стан організму. Для цієї категорії важкості праці характерна наявність професійних виробничо-обумовлених захворювань;

- це роботи в умовах надмірних перенавантажень, стресових психічних ситуацій, що призводить до гострих паталогічних реакцій і тяжких порушень функціонування організму.

Для адекватної оцінки конкретної категорії важкості умов праці має бути розроблений і впроваджений у виробничу діяльність комплекс санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та технічних засобів профілактики професійних захворювань.

Лазерне випромінювання, його дії на організм людини, нормування, заходи та засоби захисту

Лазером називають оптичний квантовий генератор. Особливістю лазера є його спрямованість, що дозволяє отримати енергію великої щільності (10-10Вт/см).

Лазерне випромінювання використовують для локації супутників, телебачення, освітлення великих площ, свердління отворів в грунтах, металообробці на геодезичних роботах і т. ін.

Лазери генерують випромінювання ультрафіолетового, видимого та інфрачервоного діапазонів, а за характером генерації поділяються на імпульсні (з тривалістю випромінювання до 0,25с) та безперервні (понад 0,25с).

Нормованими параметрами лазерного випромінювання є відношення потужності до площини поверхні(Вт/см), або щільність енергії на одиницю поверхні(Дж/см).

Залежно від режиму роботи лазерне випромінювання розсіюється в оточуючому просторі, а особливо небезпечним є дзеркально відбитий промінь для зорової функції людини.

Ступінь потенційної небезпеки залежить від:

- потужності джерела;

- довжини хвилі;

- тривалості імпульсу;

- відбиття й розсіювання променів і т. ін.

Суб'єктивно лазерне випромінювання сприймається як “Сліпучість, яку неможливо витримати ”.

Лазери дозволяється розміщувати у спеціально обладнаних приміщеннях. Потужний потік лазерної енергії може спричиняти серйозні ураження через теплову, механічну та електричну дію.

Опромінення спричиняє порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної системи, ендокринних залоз, призвести до згортання або розпаду крові і т. ін.

Під дією лазерного випромінювання рідина, що оточує біологічні структури, миттєво випаровується, унаслідок чого піднімається тиск, що призводить до виникнення ударної хвилі, яка спричиняє механічну травму. Відбувається не тільки опік, а й розрив тканини, що особливо небезпечно для очей. Тиск у лазерного променя може становити сотні тисяч Паскалів унаслідок великої його потужності.

Найбільшу частину опромінення сприймає шкіра, що призводить до виникання опіків різного ступеня - від почервоніння до некрозу. Глибина проникання променів залежить від пігментації шкіри, чим вона темніша, тим глибина проникнення менша.

При розробці заходів безпеки враховують специфіку лазерного устаткування, перелік та аналіз всіх можливих потенційних небезпек (інтенсивний шум, гучні “хлопки накачки”, іонізацію повітря, виникнення озону) і шкідливих чинників. Для цього складається план приміщення із зображенням на ньому просторово-енергетичної ситуації, прямих і можливо відбитих лазерних променів.

Для очистки повітря використовують загальнообмінну вентиляцію. Приміщення фарбують у кольори з малим коефіцієнтом відбиття (4% відбитих склом променів досить для ураження сітківки ока). Робота має проводитись за умов сильного освітлення, щоб зіниця ока мала мінімальний розмір.