Охорона праці

Класифікація посудин, що працюють під тиском. Паспорт посудини

Категорія посудин, запобіжних пристроїв та приладів, що працюють під тиском, надлишковим відносно атмосферного більше ніж на 0,5 бар, визначається таким чином:

- Для газоподібного середовища і тих рідин, тиск пари яких при максимально припустимій температурі перевищує нормальний атмосферний тиск (1013 мбар) більше ніж на 0,5 бар:

а) для групи 1, якщо місткість перевищує 1 л і добуток PS x V перевищує 25 бар x л або якщо тиск PS перевищує 200 бар.

б) для групи 2, якщо місткість перевищує 1 л і добуток PS x V перевищує 50 бар x л або якщо тиск PS перевищує 1000 бар, а також для всіх переносних вогнегасників і балонів для ЗІЗОД.

Переносні вогнегасники і ємності у складі ЗІЗОД, як виняток, слід відносити до категорії не нижче ІІІ. - Для рідкого середовища, тиск пари якого при максимально припустимій температурі становить максимум 0,5 бар понад нормальний атмосферний тиск (1013 мбар):

а) для групи 1, якщо місткість перевищує 1 л і добуток PS x V перевищує 200 бар x л або якщо тиск PS перевищує 500 бар;

б) для групи 2, якщо тиск PS перевищує 10 бар і добуток PS x V перевищує 10000 бар x л або якщо тиск PS перевищує 1000 бар, - згідно з таблицею та додатком 4.

Якщо певна посудина складається з кількох камер, то всю посудину відносять до найвищої категорії, яку має хоча б одна окрема камера. Якщо в одній камері є різні робочі середовища, класифікація здійснюється відповідно до того робочого середовища, яке вимагає найвищої категорії.

Обладнання та агрегати для одержання пари або гарячої води з температурою понад 100 град. C, яке підігрівається полум'ям або іншим чином і якому загрожує небезпека перегріву, або інше

обладнання та агрегати, якщо виробник має намір розміщувати його на ринку та вводити в обіг як обладнання, що працює під тиском.

Обладнання, що має місткість понад 2 л і призначено для одержання пари або гарячої води з температурою понад 100 град. C, яке підігрівається полум'ям або іншим чином і якому загрожує небезпека перегріву (включає всі автоклави та скороварки). Агрегати для одержання теплої води з температурою не вище 110 град. C, які вручну забезпечуються твердим паливом і PS x V яких перевищує 50 бар x літр.

Як виняток, автоклави після перевірки проектної документації підлягають випробуванню як мінімум за одним з модулів, що відповідають категорії ІІІ.

Трубопроводи пари і гарячої води поділяються на чотири категорії залежно від робочих параметрів середовища. До категорій І, ІІ, ІІІ належать трубопроводи з тиском 1,6 ... 3,9 МПа і температурою середовища 250... 580 °С, до ІV категорії - трубопроводи з температурою середовища 115... 250 °С та тиском 0,07... 1,6 МПа. Держнаглядохоронпраці контролює трубопроводи І категорії з умовним проходом більше 70 мм та трубопроводи ІІ, НІ категорій з умовним проходом більше 100 мм.

Запобіжні пристрої та аксесуари, які виконують захисні функції, відносяться до категорії ІV. Дозволяється категорію запобіжних пристроїв, які виконують захисні функції, складальних одиниць, які працюють під тиском і призначені для обладнання.

Обладнання, що працює під тиском, підлягає технічному опосвідченню до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в необхідних випадках, - позачергово. Посудини, що належать до першої групи, до пуску в роботу повинні пройти опосвідчення органами Держнаглядохоронпраці і отримати дозвіл на експлуатацію. Технічне опосвідчення посудин, що працюють під тиском, буває двох видів: - часткове - зовнішній і внутрішній огляд - не рідше одного разу на 4 роки; - повне - зовнішній і внутрішній огляд та гідравлічне випробування - не рідше одного разу на 8 років.

Порядок розслідування аварій, професійних захворювань

До аварій техногенного характеру належать аварії на транспорті, пожежі, вибухи, аварії з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних та інших речовин, раптове руйнування споруд та ін.

Відповідно до Положення, аварії поділяються на дві категорії:

- До І категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб або стався викид речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства, що збільшило концентрацію забруднювачів у навколишньому середовищі більше як у 10 разів. Сюди належать також аварії, що зруйнували будівлі або споруди і спричинили загрозу для життя та здоров'я значної кількості населення.

- До ІІ категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло до 5 осіб, або травмовано від 4 до 10 осіб, або зруйновано будівлі, що створило загрозу життю та здоров'ю працівників, де працює 100 і більше осіб.

Порядок розслідування аварій, унаслідок яких сталися нещасні випадки той самий, що і під час спеціального розслідування.

Розслідування аварій без нещасних випадків здійснюють комісії, які утворюються:

- При аваріях І категорії - наказом центрального органу виконавчої влади чи місцевої держадміністрації за узгодженням з органами державного нагляду за охороною праці і МНС;

- При аваріях ІІ категорії - наказом керівника органу, до сфери управління якого належить підприємство, за узгодженням з відповідним органом державного нагляду за охороною праці та МНС.

Для розслідування аварії і складання акта за формою Н-5 встановлюється термін 10 днів, протягом яких визначається категорія аварії, характер її наслідків, обставини та причини її виникнення.

Матеріали розслідування в п'ятиденний термін після його закінчення роботодавець направляє до прокуратури та інших органів, представники яких брали участь у розслідуванні.

Акт розслідування аварії, де не сталося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до завершення виконання заходів, розроблених комісією, але не менше двох років.

Хронічне професійне захворювання виникає внаслідок тривалої та багатократної дії на організм людини шкідливих та небезпечних виробничих чинників.

Характер професійного захворювання визначає експертна комісія у складі спеціалістів лікувально-профілактичного закладу, якому МОЗ надало таке право.

Факт професійного захворювання встановлюється на підставі клінічних даних та санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, які визначає заклад санітарно-епідеміологічної служби.

Лікувально-профілактичним закладом на кожного хворого складається повідомлення за формою П-З, яке протягом трьох днів надається роботодавцю, органу санітарно-епідеміологічної служби та Фонду соціального страхування.

Роботодавець, одержавши повідомлення, має протягом 10 робочих днів організувати розслідування.

Розслідування професійних захворювань проводить комісія у складі представників:

- Державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);

- Лікувально-профілактичного закладу;

- Підприємства та профспілкової організації, членом якої є хворий;

- Органу Фонду соціального страхування.

Комісія з розслідування зобов'язана:

- скласти програму розслідування й визначити причини та обставини, що призвели до профзахворювання:

- скласти акт розслідування за формою П-4 та визначити заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання.

Протягом п'ятиденного терміну після закінчення розслідування, роботодавець видає наказ про заходи щодо запобігання професійним захворюванням, а також про притягнення винних осіб до відповідальності за допущені порушення санітарного законодавства, що призвело до виникнення професійного захворювання.

На підставі актів розслідування, органи санітарно-епідеміологічної служби складають карти обліку професійних захворювань за формою П-5, які зберігаються протягом 45 років.

Вентиляція та її види. Повітряний баланс та його розрахунок

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції -- вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

-- за способом переміщення повітря -- природна, штучна (механічна) та суміщена ( природна та штучна одночасно);

-- за напрямком потоку повітря -- припливна, витяжна, припливно-витяжна;

-- за місцем дії -- загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної -- розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію -- просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря.

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутності токсичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості виробничого устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції.

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція, при якій здійснюється концентроване подання припливного повітря заданих параметрів (температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Основний принцип повітряного балансу будівлі полягає в тому, що обсяг що надходить в будівлю повітря зовні повинен відповідати обсягу що виходить з нього повітря. В ідеалі обсяг зовнішнього повітря, подається через системи вентиляції та кондиціонування будівлі, повинен перевищувати обсяг вихідного повітря, щоб забезпечити деякий надлишковий тиск усередині будівлі. Це запобігає неконтрольовану інфільтрацію зовнішнього повітря на входах і виходах.

Реєстрація посудин, що працюють під тиском, їх обслуговування та технічне посвідчення

Обладнання, що працює під тиском, підлягає технічному опосвід-ченню до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в необхідних випадках, - позачергово. Посудини, що належать до першої групи, до пуску в роботу повинні пройти опосвідчення органами Держнаглядохоронпраці і отримати дозвіл на експлуатацію. Технічне опосвідчення посудин, що працюють під тиском, буває двох видів: - часткове - зовнішній і внутрішній огляд - не рідше одного разу на 4 роки; - повне - зовнішній і внутрішній огляд та гідравлічне випробування - не рідше одного разу на 8 років. Технічне опосвідчення посудин, що працюють під тиском, проводиться представником Держнаглядохоронпраці і представником підприємства. Обладнання, що не підлягає реєстрації, опосвідчується технічним керівництвом підприємства або спеціально призначеною ним комісією з компетентних інженерно-технічних працівників. Зовнішній і внутрішній огляд проводиться після попередньої підготовки обладнання. Наприклад, котел охолоджують і ретельно очищують від накипу, сажі та шлакових відкладень. За необхідності, частково чи повністю знімається обмуровка. Якщо товщина стінок посудини зменшилась на 30% і більше, порівняно з розрахунковою, то посудина бракується.

Результати технічного опосвідчення заносяться у паспорт обладнання. Холодильні установки оглядаються і випробуються 1 раз на З роки під тиском азоту або діоксиду вуглецю, оскільки потрапляння води в систему може призвести до її псування. Технічне опосвідчення балонів проводиться на підприємствах або газонаповнювальних станціях, а також на спеціальних ремонтно-випробувальних пунктах.

Технічне опосвідчення трубопроводів проводиться Держнаглядохоронпраці у такі терміни: - зовнішній огляд та гідравлічне випробування до початку експлуатації; - зовнішній огляд - не рідше одного разу на 3 роки; - зовнішній огляд та гідравлічне випробування після кожного ремонту з використанням зварювання, а також при пуску трубопроводів, що були на консервації більше 2 років. Трубопроводи ІV категорії та всі інші, що не відповідають наведеним вище параметрам, контролюють та випробують підприємства, що їх експлуатують, у встановленому порядку. Гідравлічне випробування трубопроводів на міцність і щільність швів та з'єднань проводиться пробним тиском, який дорівнює 1,25 робочого.

Природна вентиляція. Аерація

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної -- розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію -- просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Безпека при експлуатації компресорних установок. Запобіжні, сигналізуючі і блокувальні пристрої

Безпека експлуатації посудин, що працюють під тиском, досягається організаційними заходами та технічними засобами.

До організаційних заходів відносяться:

1. правильний розрахунок на статичні й динамічні навантаження;

2. застосуванням якісних матеріалів, передбачених розрахунком;

3. дотримання вказаної технології при виготовленні посудини;

4. своєчасне проходження випробувань;

5. відповідна кваліфікація персоналу, який працює та обслуговує посудини, що працюють під тиском;

6. забезпечення нормальних умов експлуатації.

Посудини, що працюють під тиском, для неїдких, неотруйних і невибухонебезпечних середовищ, температура стінки яких в робочому стані становить to ? 200 оС, добуток ємності (V) на робочий тиск (Pр) є більшим, ніж 1000 л•МПа, а також посудини для їдких, отрутних і вибухонебезпечних середовищ при температурі стінки to ? 200 оС, величина добутку (V•Pр) для яких становить більше 50 л•МПа, підлягають реєстрації в органах Держгортехнагляду. Для реєстрації потрібні такі документи: заява, паспорт посудини, акт про монтаж і установку посудини, схеми включення з вказівкою джерела тиску, параметрів його робочого середовища, арматури.

Технічні засоби, що забезпечують безпеку посудин, працюючих під тиском

Для запобігання аварій посудин, що працюють під тиском, при перевищенні тиску вище допустимого значення використовують такі основні технічні засоби:

1. Допоміжну захисну арматуру. Це запірно-захисні запобіжні, редукційні, зворотні чи самозапиральні клапани.

Запірна арматура повинна забезпечувати в закритому положенні щільність відключення, а у відкритому - мінімальний опір рухові речовини, яка виходить з посудини в аварійній ситуації.

Для регулювальної арматури основною вимогою є забезпечення рівномірної зміни кількості продукту, що протікає через неї з посудини.

Самозапиральні клапани встановлюють, в основному, на газопроводах. Вони перекривають прохід газу при недопустимих змінах його тиску.

2. Спеціальні запобіжні пристрої - розривні мембрани, відривні клапани, запобіжні чи блокувальні пристрої для байонетних затворів.

Органи державного управління охороною праці, їх компетенція, повноваження і функції

Державне керування охороною праці в Україні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України.

- Державний комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці і соціальної політики України.

- Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади.

- Місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне керування охороною праці в країні. Він забезпечує реалізацію державної політики в області охорони праці. При Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, що реалізує систему державного керування охороною праці.

Державний комітет з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) безпосередньо реалізує державну політику з охорони праці та здійснює комплексне керування охороною праці в країні. Рішення Держнаглядохоронпраці є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими органами державної влади і підприємствами.

Міністерства й центральні органи державної влади проводять єдину науково-технічну політику в області охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи з поліпшення умов і охорони праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств з охорони праці; організують і контролюють навчання і перевірку знань з питань охорони праці, здійснюють внутрішньогалузевий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі. Для виконання цієї роботи в міністерствах та інших центральних органах державної виконавчої влади створені служби охорони праці.

Місцеві державні адміністрації й Рада народних депутатів проводять роботу з контролю за охороною праці в межах підлеглої території і забезпечують реалізацію державної політики з охорони праці, формують міжгалузеві регіональні програми заходів щодо питань охорони праці, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці. у цих органах створені відповідні структурні підрозділи.

Безпека при експлуатації балонів. Класифікація балонів. Паспорт балона. Випробування балонів на міцність і герметичність

У виробничих процесах часто застосовують різноманітні балони, призначені для зберігання, перевезення та використання стиснених (азот, повітря, кисень, сірководень), зріджених (аміак, сірчистий ангідрид, діоксид вуглецю, фреон) чи розчинних (ацетилен) газів під тиском 0,6 15 МПа. Найчастішими причинами вибухів балонів є: - удари або їх падіння, особливо при високих чи низьких температурах, оскільки у першому випадку різко зростає тиск у балоні за рахунок нагрівання газу, що міститься у ньому, а у другому - матеріал, з якого виготовлений балон, набуває крихкості; - переповнення балона зрідженим газом без залишення вільного нормованого об'єму (біля 10% від усього об'єму балона); - нагрівання балона сонячними променями чи іншими джерелами, що спричиняє збільшення тиску у ньому вище допустимого; - помилкове використання балона, наприклад наповнення кисневого балона метаном; - занадто швидке наповнення балона, яке також супроводжується різким нагріванням газу і, як наслідок, збільшенням тиску. Застосування спеціальних матеріалів і способів виготовлення, що підвищують механічну міцність балонів, обладнання запобіжними ковпаками й опірними башмаками підвищує їх безпеку. Балони виготовляють з вуглецевої та легованої сталі безшовними при тиску 3 МПа і вище, та зварними зі швами при меншому тиску. Вентилі та редукційні клапани забезпечують відбір газу при більш низькому тиску, ніж у балоні, що запобігає вибуху балона при наповненні чи відборі. Для запобігання неправильному використанню балонів, призначених для різних газів, вентилі мають різну різьбу (для кисню та інертних газів - праву, для горючих - ліву). Крім того, балони фарбують у різні кольори та наносять на них кольорові смуги та відповідні написи

При зберіганні балонів необхідно їх розміщувати на відстані не менше 1 м від джерел тепла та на відстані не менше 5 м від джерел відкритого полум'я. Переміщення балонів здійснюють за допомогою спеціально пристосованих для цього візків або інших пристроїв. Балони зберігаються і транспортуються з накрученими запобіжними ковпаками. Під час перевезення у горизонтальному положенні між балонами встановлюються підкладки із дерев'яних брусів з вирізаними гніздами, та одягаються мотузкові або гумові кільця товщиною не менше 25 мм (по два кільця на балон), на які балони опираються, при цьому вентилі балонів укладають в один бік. Перевезення балонів у вертикальному положенні здійснюють у спеціальних контейнерах або без них з використанням прокладок між балонами і стропувальним закріпленням від можливого падіння. Газові балони зберігаються як у спеціальних приміщеннях (складах), так і на відкритому повітрі за умови їх захисту від сонячних променів та дії атмосферних опадів.

Наповнені балони зберігаються у вертикальному положенні в спеціальних гніздах, клітках або огороджуються бар'єром для запобігання їх падінню. Балони без башмаків можуть зберігатись у горизонтальному положенні на дерев'яних рамах або стелажах.

Склади для зберігання балонів з газами будуються одноповерхові з негорючих матеріалів, що не утворюють іскор. При зберіганні на балони не повинно потрапляти сонячне проміння. Не допускається зберігати разом з балонами вибухо- та пожежонебезпечні матеріали. Приміщення повинні добре вентилюватися. Електричні мережі повинні бути виконані в іскрозахисному варіанті. Балони з отруйними газами зберігають в спеціальних закритих приміщеннях. При обслуговуванні, переміщенні і транспортуванні балонів повинні виконуватись правила безпеки, що виключають можливість травмування людей та пошкодження балонів.

Виробниче освітлення і його значення. Види виробничого освітлення, вимоги санітарних нормативів щодо їх застосування

Виробниче освітлення - це система заходів і пристроїв, що забезпечують сприятливу роботу зорового аналізатора людини та виключають шкідливий або небезпечний вплив світла на нього в процесі праці.

Освітлення у виробничих будинках і на відкритих площадках здійснюється природним і штучним світлом. При недостатності природного застосовують сполучене освітлення, при якому у світлий час доби використовується одночасно природне і штучне освітлення.

Нормуються всі види освітлення за характеристикою зорової роботи (ступеня її точності) відповідно до вимог СНиП ІІ-4-79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування», згідно з яким для створення нормальних умов роботи зорового аналізатора людини в процесі праці повинні виконуватися такі основні вимоги:

- освітленість на робочих місцях має відповідати характеру зорової роботи (забезпечення необхідної освітленості робочих поверхонь поліпшує умови бачення об'єктів, підвищує продуктивність праці);

- рівномірний розподіл яскравості на робочій поверхні (при нерівномірній яскравості в процесі роботи око змушене переадаптуватися, що веде до стомлення зорового аналізатора);

- відсутність різких тіней на робочих поверхнях (у полі зору людини різкі тіні спотворюють розміри й форми об'єктів розрізнення, що додатково втомлює зір, а тіні, що рухаються, можуть призвести до травм);

- відсутність блисткості й засліпленості (блисткість викликає порушення зорових функцій, а засліпленість - призводить до швидкого втомлення зорового аналізатора і зниження працездатності людини);

- сталість освітленості в часі (коливання освітленості викликає переадаптацію ока, призводить до значного втомлення);

- правильна передача кольору (спектральний склад штучних джерел світла повинен бути максимально наближений до спектра природного освітлення);

- забезпечення електро-, вибухо- і пожежонебезпечності;

- економічність.

Класифікація вантажів залежно від їх небезпечності та маси одного місця. Механізація вантажно-розвантажувальних робіт. Норми розміщення вантажів вручну

За ваговими властивостями вони поділяються на три категорії:

І - вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом;

ІІ - вантажі вагою одного місця від 80 до 500 кг;

ІІІ - вантажі вагою одного місця понад 500 кг.

За ступенем небезпеки при навантажуванні, розвантажуванні вантажі поділяються на сім груп:

- вантажні мало небезпечні;

- горючі вантажні;

- пилові і горючі;

- балони зі стиснутим газом;

- обпікаючі рідини;

- вантажні небезпечні за своїми розмірами;

- вантажні особливо небезпечні.

Кожен вантаж має своє маркування, що дозволяє вибирати способи складування,зберігання і переміщення, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.

Безпека вантажно-розвантажувальних і транспортних робіт залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі на транспортних засобах.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати дозвіл від ДАІ.

Транспортування нафтопродуктів являє собою певну небезпеку. Транспортні засоби повинні мати іскрогасники, а при наливі і зливі заземлення. Основною умовою при їх транспортуванні - не переповнювати рідиною ємності і забезпечувати їх герметичність.

Для безпечної організації робіт важливе значення має правильний вибір вантажопідйомних механізмів, транспортних засобів та пристосувань.

Способи складування вантажів залежать від їх призначення, методів строповки, методів монтажу і т. ін.

При влаштуванні зон складування встановлюють відповідні проходи між штабелями, але вони мають бути не меншими за шириною як 1 м.

Підвищені вимоги безпеки стосуються зберігання отруйних, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин. Дозволяється їх зберігання тільки в окремих приміщеннях, віддалених від житла.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах зобов'язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у відповідності з чинним законодавством. Особи, допущені до навантаження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних вантажів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.

Природне освітлення, його значення. Нормування природного освітлення, його коефіцієнт

Природне освітлення, створюване денним світлом (небозводом), найбільш благотворно діє на людину, не вимагає витрат енергії.

Природне освітлення у виробничих приміщеннях залежить:

- від кліматичних і сезонних умов, часу доби;

- від напрямку надходження світлового потоку. При цьому воно може бути бічним, верхнім або комбінованим.

Бічне освітлення здійснюється через вікна у стінах, верхнє - через верхні світлові прорізи, скляні ліхтарі. Сполучення бічного й верхнього освітлення називають комбінованим. Верхнє і комбіноване природне освітлення мають перевагу, тому що забезпечують більш рівномірне освітлення приміщень. Бічне освітлення створює значну нерівномірність в освітленні ділянок, розташованих поблизу вікон і вдалині від них.

Оскільки природне освітлення постійно змінюється протягом дня залежно від погоди й інших факторів, то для його нормування, згідно із СНиП ІІ-4-79, прийнятий коефіцієнт природної освітленості (КПО). Він виражається у відсотках і визначається відношенням освітленості у певній точці приміщення Ев (лк) до одночасної зовнішньої освітленості горизонтальної поверхні розсіяного світла небозводу Ен (лк).

ен = КПО = (Ев/Ен) · 100, %.

КПО вказує, яка частина зовнішнього дифузійного світла небозводу (у відсотках) забезпечує освітлення у визначеній точці всередині приміщення. При цьому, внутрішня освітленість (Ев) повинна вимірюватися в наступних точках виробничого приміщення (рис. 2.8).

КЕО нормується залежно від характеру зорової роботи, розташування світлових прорізів у приміщенні й номера світлового пояса, в якому розташоване приміщення. Територія СНД умовно розділена на п'ять світлових поясів (географічних районів), розташованих з півночі на південь.

Безпека підіймально-транспортного обладнання. Вантажопідіймальні засоби. Небезпечні фактори, що виникають при експлуатації обладнання. Статичні та динамічні випробування

Державний нагляд за технічним станом вантажопідіймальних машин здійснюють органи Держгірпромнагляду.

Перед пуском машин у роботу їх необхідно зареєструвати. Згідно з Правилами реєстрації підлягають наступні вантажопідіймальні машини:

- крани всіх типів вантажопідйомністю понад 1т;

- екскаватори, призначені для роботи з гаком, грейфером або магнітом, вантажопідйомність яких перевищує 1т;

- крани мостового типу (мостові, козлові, кран-балки), управління яких здійснюється з підлоги вантажопідйомністю понад 10т.

Реєстрація вказаних машин здійснюється на підставі письмової заяви власника та паспорта машини.

Дозвіл на пуск машини у роботу видається за результатами їх технічного опосвідчення і перевірки стану крана, проведеного органом державного нагляду.

У паспорт машини записується дозвіл на роботу, а також прізвище особи, що буде відповідальною: за правильне використання крана, дотримування регулярних оглядів, своєчасних ремонтів, проведення випробувань на справний стан.

Справність машин визначається технічним оглядом.

Всі машини, на які поширюються вимоги правил перед пуском у роботу підлягають технічному огляду, а ті, що знаходяться у роботі - періодичному технічному огляду.

Технічний огляд машин буває повним і частковим та позачерговим.

Повний технічний огляд здійснюють раз у три роки щляхом обстеження машин, статичного і динамічного випробування.

Частковому технічному огляду підлягають крани у наступних випадках:

- після монтажу або перевезення їх на інше місце; після реконструкції або капітального ремонту металевих конструкцій машини;

- після заміни гака, вантажних, стрілових, або вантових кранів;

- коли мали місце аварійні ситуації.

Технічний огляд здійснює інспектор органу державного нагляду у присутності особи, яка відповідає за справний стан машини.

Технічне опосвідчення машини полягає у ретельному огляді механізмів крана і його окремих вузлів, статичного і динамічного випробування вантажем.

Опосвідченню підлягають механізми машини і електрообладнання, запобіжні і блокуючі пристрої, прилади безпеки, гальма і апарати управління, світлова і звукова сигналізація.

Крім цього, перевіряється стан металоконструкцій, клепальні і зварні з'єднання. Звератють увагу на наявність тріщин, деформацій, послаблення клепальних з'єднань, стан гака,деталі його підвіски та інші дефекти.

Результати огляду оформляють актом, який прикладається до паспорта крана і зберігається до наступного опосвідчення.

Статичне випробування має на меті перевірити міцність крана і його вантажну стійкість шляхом підняття вантажу, що перевищує його нормальну вантажопідйомність на 25%.

При статичному випробуванні вантаж піднімають на висоту 200-300мм від рівня землі і витримують у підвішеному стані протягом 10хв, після чого його опускають, а кран оглядають з метою виявлення залишкових деформацій.

Для визначення залишкових деформацій на металоконструкції крана закріплюють на тонкому дротику вантаж вагою 200-300г і відмічають його положення. Після випробування крана вантаж на дротику у випадку відсутності залишкової деформації займе попереднє положення. При наявності деформації з'ясовуюють її причини, доки її не визначать, кран до роботи не допускають.

При статичному випробуванні стрілових кранів стріла встановлюється у положення, що відповідає найменшій стійкості крана, а у тих, що мають механізм для зміни вильоту стріли при найменшому і найбільшому вильотах стріли (баштові, гусеничну і ін.).

Кран вважається таким, що витримав випробування, якщо протягом 10хв піднятий вантаж не опустився на землю,не виявлено залишкової деформації, тріщин або інших пошкоджень.

Якщо результати статичного випробування позитивні, проводять динамічне випробування.

Динамічне випробування здійснюється вантажем, що на 10% перевищує вантажопідйомність крана. При цьому перевіряється надійність всіх механізмів крана у роботі. Особливу увагу звертають на дію гальм,апарату управління, приладів, що забезпечують безпеку та ін..

Результати технічного опосвідчення записують у паспорт крана і вказують термін наступного випробування.

Звітність та інформація про нещасні випадки

Роботодавець на підставі актів за формою Н-1 складає державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, і подає її в установленому порядку відповідним організаціям, а також несе відповідальність за її достовірність згідно із законодавством. Роботодавець зобов'язаний проводити аналіз причин нещасних випадків за підсумками кварталу, півріччя і року та розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам. Органи, до сфери управління яких належать підприємства, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, зобов'язані аналізувати обставини і причини нещасних випадків за підсумками півріччя і року, доводити результати цього аналізу до відома підприємств, що належать до сфери їх управління, а також розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання подібним випадкам. Органи державного управління, державного нагляду за охороною праці, Фонд та профспілкові організації в межах своєї компетенції перевіряють ефективність профілактики нещасних випадків, вживають заходів щодо виявлення та усунення порушень Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві. Підприємства, органи, до сфери управління яких належать підприємства, а також Фонд ведуть облік усіх пов'язаних з виробництвом нещасних випадків. Центральні органи виконавчої влади, місцеві держадміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, Держнаглядохоронпраці ведуть оперативний облік пов'язаних з виробництвом нещасних випадків, потерпілих унаслідок групових нещасних випадків та нещасних випадків із смертельними наслідками, про які складено акти за формою Н-1. Збирання статистичних даних та розроблення державної статистичної звітності про потерпілих від нещасних випадків на підприємствах, про які складено акти за формою Н-1 або НТ, здійснюють органи державної статистики.

Штучне освітлення: робоче, аварійне, чергове, евакуаційне, охоронне штучне освітлення, їх санітарні нормативи

За функціональним призначенням штучне освітлення підрозділяється на такі типи: робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робоче освітлення створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини.

Аварійне освітлення включають при виході з ладу робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела й повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях і не менше 1 лк на території підприємства. Аварійне освітлення передбачається на підприємствах, де зупинка технологічних процесів може призвести до людських жертв або значних економічних втрат.

Охоронне освітлення передбачається для території підприємств, а також включається в неробочий час для освітлення приміщень. З цією метою використовується частина світильників робочого або аварійного освітлення.

Евакуаційне освітлення призначене для евакуації людей і матеріальних цінностей під час виникнення небезпеки. Воно передбачається у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50 чол., а також у приміщеннях цивільних і допоміжних будинків підприємств, якщо в них одночасно знаходиться більше 100 чоловік. Така система повинна забезпечувати освітленість на полу основних переходів не менше, ніж 0,5 лк, а на відкритих територіях - не менше 0,2 лк.

За розміщенням джерел світла штучне освітлення підрозділяється на загальне, місцеве й комбіноване.

При загальному освітленні світильники розташовують у верхній зоні приміщення. Загальне освітлення, у свою чергу, підрозділяється на рівномірне, коли світильники розташовані на однаковій відстані один від одного у верхній частині приміщення, і локальне, коли щільність розміщення світильників неоднакова й відповідає розташуванню устаткування в приміщенні.

При місцевому освітленні світильники розміщують безпосередньо над робочою поверхнею. При недостатньому рівні загального освітлення, місцева освітленість робочого місця й навколишнього простору значно відрізняються, що створює несприятливі умови праці й підвищує небезпеку травматизму. Тому на підприємствах використання тільки місцевого освітлення заборонено.

Поєднання системи місцевого й загального освітлення називається комбінованим освітленням.

Безпека внутрішньозаводського транспорту. Влаштування шляхів руху людей

Транспортні шляхи підприємства мають відповідати характеру виробничої діяльності, забезпечувати зручний зв'язок між будівлями і спорудами.

Транспортні шляхи мають проектуватися з мінімальною кількістю перетинів і зворотних рухів і по можливості поділяти територію підприємства на рівновеликі ділянки і забезпечувати переміщення працюючих по найкоротшій відстані від основних до допоміжних цехів.

Особливу увагу при проектуванні магістральних шляхів приділяють правильному виборі радіуса заокруглення і повороту, бо неправильний їх вибір створює небезпеку заносу або перекидання транспортних засобів.

Тротуари на території підприємства розміщують уздовж проїздів шляхом забезпечення зручного і безпечного пішохідного руху. Мінімальну ширину тротуару приймають рівною 1,5м.

На промислових підприємствах нині використовуються різноманітні види транспортних засобів (автомобільні, монорейкові, електровозики, електрокари, конвеєри, пневматичний транспорт). Всі ці види транспорту можуть створювати потенційну небезпеку виникнення нещасних випадків.

У процесі експлуатації монорейкових шляхів їх вантажопідйомність і швидкість руху встановлюються за розрахунковими даними відповідно до місцевих виробничих умов.

Монтаж і безпечна експлуатація внутрішньоцехових транспортних засобів (стрічкових конвеєрів) здійснюється відповідно до вимог ГОСТу та їх паспортних даних.

Вібрація та її параметри. Причини та джерела вібрації

Вібрація -- це тремтіння всього тіла або окремих його частин унаслідок виконання певних робіт. (вы смотрели клип Benny Benassі - Satіsfactіon? )

Джерелом вібрації є механічні, пневматичні й електричні інструменти ударної або обертальної дії, обладнання, встановлене без достатньої амортизації та віброізоляції, а також транспортні і сільськогосподарські машини. За характером впливу на організм розрізняють загальну та локальну вібрацію. Загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини, локальна -- залучає до коливання лише окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги).

Вібрація завдає великої шкоди здоров'ю людини -- від перевтоми організму та незначних змін функцій організму до струсу мозку, розриву тканин, порушення серцевої діяльності і нервової системи, деформації м'язів та кісток, порушення чутливості шкіри і кровообігу тощо. Вібрації частотою понад 200 Гц перевантажують нервову систему людини, потребують підвищеного психічного напруження.

Систематичний вплив на людину довготривалої та інтенсивної дії вібрації може стати причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів. Класи умов праці залежно від рівня вібрації поділяються на допустимі, які відповідають ГДР -- ДСН 3.3.6.037-99, шкідливі та небезпечні.

Поняття “електробезпека”, “електротравма”, “електричні удари”. Дія електричного струму на людину

Порушення вимог електробезпеки при роботі на електроустановках, як правило, приводить до електротpавм. Електротpавма - травма, викликана впливом електричного струму або електричної дуги. Кількість нещасних випадків з смертельним наслідком при електpотpавматизмі найбільше (складає близько 40 %), при загальній кількості біля 1%. Виникнення електротpавм може бути викликано: дотиком до частин, що проводять струм; дотиком до апаратів, що знаходяться у аварійному режимі; попаданням під напругу кроку; наближенням до апаратів високої напруги (поразка електричною дугою). В порівнянні з іншими видами нещасних випадків електротpавматизм має такі особливості: Людина не може визначити дистанційно наявність напруги. Електричний струм діє не тільки в місці контакту, а - на весь організм у цілому. Людина може отримати електротравму без безпосереднього контакту з струмопровідними частинами ( попадання під напругу кроку, враження через електричну дугу). Види дії електричного струму. Електричний струм може викликати: - термічну (опік); - хімічну (зміни складу крові); - механічну (розрив тканин); - біологічну (подразнення та порушення живих тканин організму, фібриляція серця) та інші дії. Електротравми бувають: 1. Місцеві електричні травми - електричні опіки, електричні знаки або мітки (круглі або овальні плями на тілі у місцях входу та виходу електричного струму), металізація шкіри, електроофтальмію (опік роговиці очей). 2. Загальні - електричний удар, при якому вражається весь організм через порушення ноpмальної діяльності життєво важливих органів. Проявляється у вигляді фібриляції серця хаотичного скорочення волокон серцевих м'язів), зупинки дихання та електричного шоку - своєрідна нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на сильне роздратування електричним струмом.

Класифікація вібрацій за походженням: загальні та локальні. Вплив вібрації на організм людини

Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об'єктів найбільш небезпечна. Знакозмінні напруження, викликані вібрацією, сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин те руйнуванню. Найчастіше і досить швидко руйнування об'єкта настає при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також й відмови машин, приладів.

За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну, котра передається через руки людини. У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації-- загально та локальної.

Вібрація викликає порушення фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з'являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинногс мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кровообіг.

Функціональні зміни, пов'язані з дією вібрації на людину-оператора -- погіршення зору, зміни реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях, що складають 5% прискорення сили ваги, тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість котрих знаходиться в межах 6...ЗО Гц.

Резонансні частоти окремих частин тіла наступні:

-- очі --22...27

-- горло -- 6... 12

-- грудна клітка -- 2... 12

-- ноги, руки -- 2...8

-- голова -- 8...27

-- обличчя та щелепи -- 4...27

-- пояснична частина хребта -- 4... 14

-- живіт -- 4...12

Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:

-- транспортну, котра виникає внаслідок руху по дорогах;

-- транспортно-технологічну, котра виникає при роботі машин, які виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків;

-- технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.

Вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються на категорії згідно ГОСТ 12.1.012-90:

-- трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні машини, снігоочищувачі -- 1;

-- екскаватори, крани промислові та будівельні, самохідні бурильні установки, шляхові машини, бетоновкладачі -- 2.

-- Підлоговий виробничий транспорт, верстати метало- та деревообробні, ковальсько-пресове обладнання, ливарні машини, електричні машини, насосні агрегати та вентилятори; бурильні вишки та установки, бурові верстати, обладнання промисловості будматеріалів -- 3.

Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом. Відчуттєвий, відпускаючий і невідпускаючий струм. Допустимі значення струмів і напруги

Чинники, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, поділяються на три групи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничого середовища. Основні чинники електричного характеру - це величина струму, що проходить крізь людину, напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму. Величина струму, що проходить крізь тіло людини, безпосередньо і найбільше впливає на тяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють: - відчутний струм -- викликає при проходженні через організм відчутні подразнення; - невідпускаючий струм -- викликає при проходженні через організм непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснуто провідник; - фібриляційний струм -- при проходженні через організм викликає фібриляцію серця. Відповідно до наведеного вище: - пороговий відчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струму частотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА - для постійного струму; - пороговий невідпускаючий струм (найменше значення не-відпускаючого струму) коливається в межах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА - для постійного; - пороговий фібриляційний струм (найменше значення фібри-ляційного струму) знаходиться в межах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.

Гранично допустимий струм, що проходить крізь тіло людини при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки, не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.

Величина напруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричним струмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшується опір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замикання через тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження. Гранично допустима напруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2-3 В для змінного струму і 8 В для постійного. Електричний опір тіча людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин. Це шкіра, кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі, м'язова тканина, кров, лімфа, спинний і головний мозок і т. ін. Електричний опір цих тканин суттєво відрізняється, а питомий об'ємний опір (Ом-м) знаходиться в межах: шкіра суха 3-Ю3...2-Ю4 кістки Ю4...2-106 жирова тканина ЗО...60 м'язова тканина 1,5...3 кров 1...2 спинномозкова рідина 0,5...0,6.

Методи контролю параметрів вібрації. Засоби та заходи колективного та індивідуального захисту від вібрації

Вимірювання вібрації виконують відповідно до положень ГОСТ12.3.012-75ССБТ «Средства измерения и контроля вибрации на рабочих местах. Технические требования».

Для вимірювання загальної вібрації датчик вимірювального приладу закріплюють на робочій площадці чи сидінні оператора, а для контролю характеристик локальної вібрації - в місцях контакту рук працюючого з елементами обладнання.

Гігієнічну оцінку вібрації здійснюють такими методами:

1. Частотним (спектральним) аналізом.

2. Інтегральною оцінкою.

3. Дозною оцінкою.

Основним методом, що характеризує вплив вібрації на організм людини, є частотний аналіз - вимірювання логарифмічних рівней віброшвидкості (Lv) чи віброприскорення (Lw) на середньогеометричних частотах октавних смуг. Одержані величини представляють у графічному вигляді, як гістограми в координатах «Lv (Lw) - fсг», де fсг - середньогеометричні частоти октавних смуг. На цей графік наносять також значення ГДР вібрації для кожної середньогеометричної частоти, з урахуванням типу виробничого приміщення. Якщо гістограма реальних значень рівня вібрації (Lv чи Lw) перетинає графік залежності ГДР чи лежить нижче нього, то це свідчить про перевищення допустимого рівня вібрації. У цьому разі необхідно застосовувати відповідні заходи та засоби захисту працюючих.

В протилежному разі, коли гістограма реальних значень рівня вібрації (Lv чи Lw) лежить нижче графіка ГДР, це вказує на допустимість вібраційного впливу на персонал.

Для загальної вібрації вимірювання виконують в триоктавних смугах частот.

Інтегральну оцінку вібрації застосовують, як орієнтовну.

Показник «доза вібрації» рекомендується використовувати для оцінки вібрації з урахування тривалості (часу) дії.

Дослідження вібрації виконують спеціальними приладами - вимірювачами шуму і вібрації.

Відносно до джерела виникнення вібрації заходи колективного захисту поділяються на такі:

1. зниження параметрів вібрації впливом на джерело виникнення;

2. зниження інтенсивності вібрації на шляху її поширення від джерела виникнення.

Метод зниження параметрів вібрації впливом на джерело виникнення

Вплив на джерело виникнення вібрації зводиться до зміни: конструктивних елементів джерела вібрації; характеру сил і моментів, обумовлених робочим процесом у машині, що викликають вібрацію. Використовують також методи зрівноважування окремих деталей, вузлів машин і механізмів; відстройку по частоті робочого режиму обладнання від діапазону резонансних явищ.