Законодавче та правове забезпечення охорони праці. Система управління охороною праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

з курсу:

«Основи охорони праці»

на тему:

«Законодавче та правове забезпечення охорони праці. Система управління охороною праці в Україні»

Ірпінь - 2010

Вступ

Роль праці як цілеспрямованої діяльності людини, орієнтованої на створення за допомогою знарядь виробництва матеріальних і духовних цінностей, необхідних для життя людей, - загальновідома.

Трудовий процес є надзвичайно широке поняття, яке слід розглядати з різних сторін. Так, з точки зору фізіології та психології праця є сукупність певної послідовності безумовних та умовних рефлексів, динамічних стереотипів, процесів у сфері вищої нервової діяльності та ін. Почуття, сприйняття, увага, пам'ять, уява, емоції - усі ці поняття характеризують трудовий процес з позицій психології. Загальновідомими є значення таких психофізіологічних факторів у формуванні оптимальних умов праці як промислова естетика, ритм і темп роботи, виробнича гімнастика, мікроклімат в колективі та ін. Виходячи з розуміння праці як основи життєдіяльності людини як індивіду і члена суспільства, трудової діяльності як безумовної умови самого існування людства як виду, впливу праці на формування і розвиток суспільних відносин - виходячи з розуміння усього цього стає зрозумілою завдання держави і суспільства направлено керувати цією найбільш відповідальною сферою життя людства, формувати найбільш сприятливі умови для плідної праці, для її охорони.

Охорона життя і здоров'я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні прийнято закон прямої дії «Про охорону праці», який регламентує захист конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча база захищеності життя і здоров'я працівників.

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

Актуальність даної теми визначається тим, що на сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров'я людини. Велика кількість законів залишається на папері і не працюють. Значна кількість працівників не мають офіційного оформлення, що призводить до втрати можливості законного захисту їх прав.

1. Охорона праці, як окрема галузь права

Загальна декларація прав людини проголосила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Право на безпечні та нешкідливі умови праці визнано в Україні одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

У науковій літературі охорона праці розглядається як економічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону праці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють сукупність правових норм, що регулюють увесь комплекс суспільних відносин у сфері застосування праці. До них належать також норми, що забороняють необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу чи незаконне звільнення, що встановлюють максимальну тривалість робочого часу та мінімальну тривалість часу відпочинку тощо. Сукупність норм, що регулюють встановлення безпечних та нешкідливих умов праці з метою запобігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, розглядають як поняття охорони праці у вузькому значенні.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обов'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; норми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих категорій працівників.

Як правовий принцип трудового права охорона праці відображає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямовані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, оскільки відображає його соціальну спрямованість на захист трудових прав працівників.

2. Законодавче регулювання охорони праці

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Всім, хто хоче це знати, сьогодні зрозуміло те, що нещасні випадки та захворювання на виробництві викликали, викликають і викликатимуть значні економічні втрати не тільки держави, але й кожного підприємства, де це нещастя сталося.

Переконаний у тому, що в багатьох читачів бухгалтерської професії виникне резонне запитання. Навіщо все це їм потрібно знати?

Відповідаючи на це запитання, перш за все варто наголосити на тому, що кожен із них є найманим працівником і, як такий, повинен знати і виконувати вимоги нормативних актів (див. підпункт «е» пункту 9.1 «Довідника кваліфікаційних характеристик»). А головний бухгалтер, на додачу, ще повинен і вимагати те саме від своїх підлеглих. До цього його спонукають посадова інструкція, Положення про бухгалтерію підприємства, правила внутрішнього трудового розпорядку та чинне законодавство України.

По-друге, кожен бухгалтер повинен знати трудове законодавство (див. кваліфікаційні вимоги в тому самому Довіднику).

По-третє, всі заходи, що стосуються охорони праці, вимагають різноманітних матеріальних і нематеріальних витрат, які потрібно економно витрачати та вміло, зі знанням справи, обліковувати. А щоб усе це вчасно і якісно виконувати, необхідно досконало володіти відповідною інформацією і знати, де знайти ту, якої не вистачає для професійного ведення обліку.

3. Законодавчі акти України, що регулюють охорону праці в державі

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України, Закон України «Про Охорону праці», Кодекс Законів про працю (КЗпП), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Конституція України щодо питань охорони праці.

Конституція України, яка була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає у статті 43, 45 та 46 право на працю, її фізичних умов та відшкодування збитків у разі нещасного випадку.

Так, стаття 43 визначає: «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом».

Стаття 45 Конституції України обумовлює не тільки умови праці, а й право на відпочинок: «кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом».

46 стаття Конституції України затверджує право людини щодо соціального захисту в разі нещасного випадку. «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України був затверджений 10 грудня 1971 року Законом №322-VIII. Сьогодні він існує з рядом змін та внесень, які затверджувалися протягом 1973-2007 рр.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно статті 141 глави X власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Стаття 2. Сфера дії Закону

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. (Статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом №2272-III від 22.02.2001)

Закон України «Про пожежну безпеку».

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Основні вимоги Закону України, Про охорону праці»

Даний документ був прийнятий 14 жовтня 1992 року, але досі не втратив своєї актуальності тому, що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно зі статтею 3 законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Дуже цікавою є стаття 13 щодо управління охороною праці та обов'язки роботодавця.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 41 стосується громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.

Стаття 44 стосується відповідальності за порушення вимог щодо охорони праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

4. Правові основи охорони праці

Ключовими законодавчими актами в сфері охорони праці є: КЗпП, Закон «Про охорону праці», Закон «Про страхування від нещасного випадку» та Закон про «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції, переліки та інші документи, обов'язкові для виконання, які конкретизують положення основних законів.

За сферою дії нормативно-правові акти поділяються на державні (міжгалузеві та галузеві), відомчі та внутрішні акти підприємств.

Окрім того, відповідно до спеціальної Постанови ВР України, діють державні нормативні акти колишнього СРСР у частині, що не суперечить чинному законодавству України. Серед них важливе місце посідає «Система стандартов безопасности труда» (скорочено - ССБТ (наведено мовою оригіналу)). Нині це понад 300 державних стандартів, занесених до Реєстру ДНАОП.1 Основоположний серед них є ГОСТ 12.0.001-82 ССТБ (також мовою оригіналу).

Дія цих законодавчих і нормативних актів про охорону праці поширюється на всі підприємства, незалежно від форм власності. Окрім того, їхні норми поширюються й на фізичних осіб (СПД), які використовують найману працю.

Внутрішні нормативні документи підприємств.

Розробляються такі нормативи (положення, інструкції, переліки, накази тощо) самим підприємством відповідно до вимог державних міжгалузевих та галузевих нормативно-правових актів про охорону праці. При цьому головною законною підставою має бути ДНАОП 0.00-8.03-93 «Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві».

В разі необхідності власник (керівник) може на договірній основі залучити до розробки проекту нормативного акта спеціалістів сторонніх організацій.

Перелік таких документів наведений у рекомендаціях Держнаглядохоронпраці щодо застосування вище названого Порядку.

Перед затвердженням керівником підприємства всі проекти внутрішніх документів з охорони праці обов'язково погоджуються зі службою з охорони праці. На тих підприємствах, де такої служби немає, - зі службовою особою підприємства (інженером з техніки безпеки), що займається цими питаннями, та юрисконсультом. Узгоджені документи затверджуються наказом по підприємству. За винятком тих, що затверджуються голосуванням на загальних зборах трудового колективу.

Порядок фінансування робіт щодо опрацювання та тиражування нормативних актів підприємства про охорону праці визначає власник або за його дорученням службова особа підприємства. Найчастіше - керівник підприємства.

За рішенням трудового колективу питання щодо охорони праці працівників підприємства можуть включатися до Колективного договору. Ступінь їх деталізації залежить від колективної волі працівників. Окрім того, ці питання включаються до щорічної угоди, що укладається між профспілкою та адміністрацією підприємства.

Не менш важливим внутрішнім документом із цих питань є «Правила внутрішнього трудового розпорядку» (далі - ПВТР).

Все розпочинається з укладання трудового договору (контракту) між роботодавцем і майбутнім працівником підприємства

Гарантії прав на охорону праці надаються працівнику під час укладання трудового договору (див. розділ II Закону «Про охорону праці»).

На відміну від інших договорів, предметом трудового договору є процес праці. Звідси випливає, що укладання, виконання та припинення трудових договорів регулюється виключно трудовим законодавством.

І залишається нагадати, що до початку роботи працівника роботодавець зобов'язаний, крім усього іншого, проінструктувати його з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та пожежної безпеки.

Витрати на охорону праці та їхній облік

В процесі здійснення заходів з охорони праці підприємство несе різноманітні витрати. Зі свого боку, Постановою №994 КМУ затвердив «Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат».

Відповідно до цього переліку витрати, які належать до валових витрат юридичної особи, яка використовує найману працю, здійснюються з урахуванням вимог підпунктів 5.4.1, 5.4.2, 5.4.7 і 5.4.10 ст. 5 та підпункту 8.7 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку».

Серед усіх можливих витрат особливе місце займають:

1) витрати на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту (далі - спецодяг);

2) витрати на забезпечення миючими та знешкоджувальними засобами;

3) витрати на придбання та видачу продуктів спеціального харчування (далі - спецхарчування).

Обов'язковість і порядок забезпечення працівників спецодягом

Обов'язковість забезпечення робітників і службовців (далі - працівників) спецодягом у межах установлених норм передбачена ст. 163 КЗпП України та ст. 8 Закону «Про охорону праці».

Порядок забезпечення спецодягом регламентується Положенням про спецодяг №170.

Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи, організації (далі - підприємства) незалежно від форм власності та виду їхньої діяльності та на фізичні особи (СПД), які використовують найману працю, для працівників яких є обов'язковим застосування під час трудового процесу спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту згідно зі встановленими нормами та строками носіння, незалежно від галузі виробництва, до якої відносяться ці підприємства.

Що і на яких підприємствах, установах, організаціях відноситься до спеціального одягу?

Безплатний спецодяг та інші засоби індивідуального захисту видаються працівникам тих професій та посад, що передбачені у відповідних виробництвах, цехах, дільницях та видах робіт Типовими галузевими нормами безплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, або відповідними галузевими нормами, що введені на підставі типових.

Мінімальний перелік відповідних наказів, якими затверджені норми безплатної видачі спецодягу в різних галузях виробництва наведений у листі №0-9-3493. Повніший перелік можна знайти у Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів з охорони праці.

Не можна обійти увагою той факт, що наведений у цих нормативних актах перелік не в повній мірі відображає реалії сьогодення. Адже на багатьох підприємствах на цей час видається й інший спеціальний (робочий) одяг, який також потребує уваги до себе. Гадаю, коротенька порівняльна інформація про нього буде не обхідною та корисною для кожного сучасного бухгалтера.

1. Спеціальний одяг, спеціальне взуття та засоби індивідуального захисту (далі - спецодяг). Як уже було зазначено, обов'язковість надання спецодягу передбачена ст. 163 КЗпП. Відповідно до типових галузевих норм спецодяг буває індивідуального користування (видається конкретному працівникові, який користується ним до закінчення граничного строку використання) і колективного користування (черговим) (видається працівникові на час виконання певних робіт, а після їх завершення повертається в комору цеху, дільниці підприємства). Деякі види спецодягу працівникам окремих професій видаються з урахуванням кліматичних умов регіону, де розташоване підприємство. Наприклад, валянки, кожухи та інше обмундирування.

2. Формений одяг. Обов'язковість видачі передбачена п. 9 Правил №185 та п. 1.9 Правил №98. Формений чи інший одяг повинен відповідати санітарним або естетичним вимогам. Відповідно до п. 22 Правил №57 продавцям (фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності) забороняється використовувати власний санітарний та спеціальний одяг, а продавці, зареєстровані СПД, можуть мати свій санітарний чи інший одяг, але несуть персональну відповідальність за його відповідність санітарним нормам. Формений одяг також видається державним службовцям та працівникам державних підприємств окремих галузей виробництва (залізничникам, зв'язківцям, пілотам авіалайнерів, морякам, працівникам рибного господарства тощо). Його види, моделі, колір, комплектність, строки граничного використання, порядок видачі, користування та обліку регламентується окремими постановами Кабміну та наказами зацікавлених міністерств і відомств. Як правило, такий одяг видається в індивідуальне користування.

3. Формений одяг працівників інших підприємств приватної форми власності в народі називають «фірмовим» (для зручності так його називатимемо і ми). Обов'язковість його видачі не передбачена, однак, підприємства можуть видавати такий одяг своїм працівникам з власної ініціативи. Як годиться, такий робочий одяг носить у собі ознаки (атрибути) (фірмові знаки, емблеми, форма крою, колір тощо) конкретного підприємства чи групи підприємств (корпорації, консорціуму, промислово-фінансової групи тощо). Здебільшого служить для створення позитивного іміджу підприємства або є рекламою торгової марки. Прямої вимоги на видачу «фірмового» одягу чинне законодавство України в собі не містить.

В окремих випадках, враховуючи особливості виробництва, власник (роботодавець) може за погодженням із уповноваженим з охорони праці трудового колективу підприємства та профспілками замінювати окремі види спецодягу на інші (див. п. 1.8 Положення про спецодяг №170). Однак заміна одних видів спеціального одягу та спеціального взуття на інші не повинна погіршувати їх захисні властивості.

Роботодавець може додатково, понад установлені норми, видавати працівнику певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування. (див. абз. 4 ст. 8 Закону «Про охорону праці» та п. 1.6 Положення про спецодяг №170).

З цього можна зробити висновок про те, що якихось суворих обмежень щодо кількості виданого спецодягу в природі не існує. Отже, видача спецодягу, можлива і понад установлені норми. Але можливість понаднормової видачі спецодягу (за потребою) варто передбачити в колективному договорі, наголошуючи на тому, що в специфічних (більш інтенсивних чи агресивних) умовах експлуатації конкретний вид спецодягу не витримує встановлених нормативних строків (місяців) його носіння. Або такі специфічні умови праці вимагають додаткових індивідуальних засобів захисту, які не передбачені галузевими нормами.

5. Відповідальність за порушення нормативно-правових актів про охорону праці

праця безпечний охорона відповідальність

Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпечні і нешкідливі умови праці, є встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівників. У разі вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, цивільно-правова відповідальність та відповідальність за трудовим правом. Законодавство України про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій, що зараховуються до Державного бюджету України. Штрафи накладаються за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці.

Порядок накладення штрафів залежить від виду правопорушень та суб'єктів, які застосовують штрафні санкції. Штрафи накладаються посадовими особами Державного комітету України з нагляду за охороною праці за:

порушення нормативно-правових актів України з охорони праці;

невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Такі штрафи накладаються лише за підсумками перевірки стану безпеки і умов праці на конкретному підприємстві, в установі, організації, що проводяться органами державного нагляду за охороною праці і застосовуються лише повноважними посадовими особами: головою та заступниками голови, начальниками територіальних управлінь і начальниками державних інспекцій Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Розміри штрафів цієї групи встановлюються у процентному співвідношенні до величини місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації. Незалежно від виду правопорушення, негативних наслідків та інших чинників розмір штрафу не може перевищувати п'яти відсотків місячного фонду заробітної плати.

Застосування штрафів до підприємств, установ, організацій розглядається як один з економічних методів, що стимулює роботодавця створювати безпечні та нешкідливі умови праці, систему охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на виробництві. Кошти штрафних санкцій спрямовуються на організацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Висновок

В Україні створена та працює законодавча база з питань охорони праці. Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Основний закон держави - Конституція України - в статті 43 визначає, що кожен має право на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Просвіта, 1996. - 80 с.

2. Охорона праці в Україні. Нормативна база. / Роїна О.М. - К.: КНТ, 2007. - 548 с.

3. Опорний конспект лекцій для самостійної роботи при вивченні курсу «Основи охорони праці» для студентів 1-4 курсів, всіх форм навчання всіх спеціальностей (Укл. А.О. Муромцеві., І.П. Кас'янов. - Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2006 р. - 96 с.

Размещено на Allbest.ru