Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему:

ПРАВА ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ПРАЦІ ТА ЇХ ГАРАНТІЇ

ПЛАН

1 Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору

2 Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

Висновок

ВСТУП

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Для забезпечення реалізації цього конституційного положення у державі створено систему спеціальних державних органів, які здійснюють нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю. При цьому одним з головних законодавчих принципів їхньої діяльності є незалежність від власника підприємства, в тому числі, коли власник підприємства - держава. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

1 ПРАВА ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ПРАЦІ ПРИ УКЛАДЕННІ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні.

1. При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

2. Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню провадяться згідно з законодавством.

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

3. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

З 1 квітня 2001 року вступив в силу закон України «Про загальне обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворювань, котрі спричинили втрату працездатності». Держава гарантує виплату коштів постраждалим або їх сім'ям в результаті нещасного випадку або професійного захворювання. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що належать потерпілому працівникові за період його тимчасової непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової допомоги, передбаченої статтею 11 цього Закону. Власник зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання сталися з вини власника. Тільки в 2002 році на відновлення здоров'я і працездатності, відшкодування матеріальної і моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей фондом соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань в Херсонській області виплачено більше 4,6 мільйона гривень.

4. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в передбаченому законодавством порядку.

При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.

Власник може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством.

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

5. Видача працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючи та знешкоджуючих засобів/

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та знешкоджуючі засоби (наприклад, респіратори, протигази, окуляри, беруші, спеціальні засоби захисту (бронежилети, каски), взуття для лісорубів, спецодяг та спецобладнання для пожежників, верхолазів та водолазів тощо).

Власник зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Власник компенсує працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.

6. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я.

Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен процент втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю, крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Таблиця

Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят процентів.

Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по розслідуванню нещасного випадку. Якщо ушкодження здоров'я настало не тільки з вини адміністрації підприємства, а й внаслідок порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, зазначена у таблиці 1 сума підлягає зменшенню у таких розмірах:

Таблиця

Примітка: порушення потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, з якими він не був обізнаний внаслідок несвоєчасного або неякісного проведення навчання та інструктажу, незабезпечення необхідними нормативними документами, не є підставою для зменшення йому розміру одноразової допомоги або відшкодування шкоди.

Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, що видається у встановленому порядку; подає інвалідам праці, включаючи не працюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості - за рахунок підприємства (скраплений газ, вугілля).

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або визнання їх у встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи.

Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, але не стали інвалідами, він зобов'язаний відрахувати цільовим призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення кошти у розмірі середньорічної заробітної плати працівників за кожне нестворене робоче місце для таких осіб. Працевлаштування цих осіб здійснюється державною службою зайнятості населення.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

7. Відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Перегляд розміру відшкодування шкоди.

У разі зміни вартості життя порядок пов'язаного з цим перегляду розміру відшкодування шкоди і одноразової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Розмір відшкодування шкоди і розмір одноразової допомоги, що сплачуються потерпілому (або членам сім'ї та утриманцям померлого), не підлягають оподаткуванню.

2 ОХОРОНА ПРАЦІ ЖІНОК, НЕПОВНОЛІТНІХ ТА ІНВАЛІДІВ

Охорона праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Таблиця - Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками

Охорона праці неповнолітніх. Забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з цими роботами, визначається положенням, яке затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

При проходженні виробничої практики (виробничого навчання) особи, які не досягли 18-річного віку і навчаються у професійно-навчальних закладах, можуть знаходитися у виробництвах, професіях і на роботах, включених до Переліку, не більш як 4 години за умов суворого дотримання діючих санітарних норм і правил, а також, правил і норм по охороні праці.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 р. №59.

Граничні норми діють на всій території України і поширюються на всі підприємства, установи, організації, учбові заклади, а також на юридичних та фізичних осіб, які використовують працю підлітків від 14 до 18 років. Підлітків забороняється призначати на роботи, які пов'язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей.

До роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються підлітки, які не мають медичних протипоказань, що засвідчено відповідним лікарським свідоцтвом. До тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються.

Роботодавець повинен забезпечити обов'язкове проходження працюючими у нього підлітками попереднього та наступних періодичних медичних оглядів. Загальна тривалість робочого часу підлітків не повинна перевищувати 24 год. на тиждень для підлітків 14-15 років та 36 год. - для підлітків 16-17 років. Обов'язковим повинен бути рівномірний розподіл тижневого робочого часу за днями п'яти- або шестиденного робочого тижня.

Робота підлітків з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу. Вага окремого вантажу та сумарна вага вантажу, який повинні підіймати та переміщувати підлітки, не повинна перевищувати граничних норм, зазначених у таблицях 1 і 2.

Таблиця 1 - Граничні норми підіймання та переміщення вантажів підлітками під час короткочасної та тривалої роботи

Примітки.

1. Короткочасна робота - 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала - більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу, зазначеного у п. 5 цих норм.

2. Календарний вік визначається як число повних років, що відраховуються від дати народження.

3. У вагу вантажу включається вага тари і упаковки.

4. Докладене м'язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги вантажу, його тривалість - не більше 3 хв., подальший відпочинок - не менше 2 хв.

Таблиця 2 - Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 год. робочого часу

Примітки.

1. Сумарна вага вантажу дорівнює добутку ваги вантажу на кількість його підйомів (переміщень).

2. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень стола, верстата, конвеєра і т.п.

3. Висота підіймати не повинна перевищувати 1 м.

4. Відстань переміщення вантажу вручну не повинна перевищувати 5 м.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Особам, які не досягли 18-річного віку, дозволяється перебування в діючих електроустановках під постійним наглядом особи з електротехнічного персоналу з групою по електробезпеці не нижче «III» - в установах напругою до 1000 В і не нижче «IV» - в установах напругою вище 1000 В.

Допускати неповнолітніх до самостійної роботи і присвоювати їм групу з електробезпеки «ІІГ і вище забороняється.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються чинним законодавством.

Охорона праці інвалідів. У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час без їх згоди не допускається.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

ВИСНОВОК

охорона праця жінка інвалід

Таким чином, можна зробити наступний висновок, що людина та її здоров'я - найбільша цінність Української держави. Тому держава установила через законодавство права працівників на охорону праці, соціальний захист та їх гарантії.

ЛІТЕРАТУРА

Нормативні акти

1. Конституція України 254к/96-ВР від 1996.06.28 // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141.

2. Закон України «Про охорону праці» №2694-XII. від 1992.10.14 // Відомості Верховної Ради України, 1992, №49 (08.12.92), ст. 668.

3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-XIV. від 23.09.1999р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, №46-47 (26.11.99), ст. 403.

4. Закон ВР УРСР «Про міліцію» №565-XII від 20 грудня 1990 року (із змінами та доповненнями). - К.: Парламентське видавництво, 2002. - 26 с.

5. Кодекс законів про працю України №149 від 10.12. 1971р. // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

6. Постанова КМ України «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» №64. від 1993.01.27 р. // Урядовий кур'єр, 1993, 02, 04.02.93 №17-18.

7. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Держнаглядохоронпраці від 03.08.93, №72: Зареєстровано Мінюстом України від 30.09.93, №141: Наказ МВС України від 29.04.94, №230.

8. Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Затверджено наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. №135 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України - №12: охорона праці в Україні. / Відп. Шеф-редактор В.С. Ковальський. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 400 с.

9. Положення Державного комітету України по нагляду за охороною праці «Про затвердження Типового положення про кабінет охорони праці» №191. від 18.07.1997р. // Офіційний вісник України, 1997, число 42 (30.10.97), С.119.

10. Постанова КМ України «Про затвердження складу Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення» №1691 від 29.10. 2003 р. // Офіційний вісник України, 2003, №45 (21.11.2003), ст. 2350.

11. Постанова КМ України «Про Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях» №623 від 10.08. 1993р. // Зібрання постанов Уряду України, 1994, №1, ст. 1.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №11 від 30.09.1994р. // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

13. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства: Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 року №72: Зареєстровано Міністерством юстиції України від 30 вересня №141 // Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА: ЗАКОН, WWW.Liga.net.

14. Положення Державного комітету України з нагляду за охороною праці «Про затвердження Типового положення про службу охорони праці» №255 від 15.11.2004р. // Офіційний вісник України, 2004, №48 (17.12.2004), ст. 191.

15. Наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці

«Про затвердження змін і доповнень до Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці» №109 від 23.04. 1997 р. // Офіційний вісник України, 1997, число 21, С.153.

16. Наказ Міністерства освіти і науки. «Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України» №304 18.04. 2006р. // Офіційний вісник України, 2006, №28 (26.07.2006), ст. 246.

Юридична література

1. Бандурка О.М. та ін. Охорона праці в діяльності ОВС України: Підручник. - Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2003. - С.37-92.

2. Охорона праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Геврика Є.О. - Львів, 2000. - 280 с.

3. Безпека життєдіяльності людини: Навчальний посібник. - 5-те видання, стереотип. - Л.: Львів. банк. ін-т, 2000. - 216 с.

4. Кодекс Законів про працю з постатейними матеріалами (за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 серпня 2000 р.) / Відп. редактор О.П. Товстенко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 1024 с. (Гл.ХІ. - С.59-65).

Размещено на Allbest.ru