Зміст роботи громадського інспектора з охорони праці. Засоби індивідуального захисту робітників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Які повноваження і права має державний інспектор з охорони праці?

Це Типове положення (далі - Положення) визначає правові основи діяльності громадських (старших громадських) інспекторів з охорони праці і містить вимоги щодо організації їх роботи з урахуванням обов'язків, прав та повноважень профспілок у сфері охорони праці, визначених законами України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ), "Про охорону праці" ( 2694-12 ), і іншими актами законодавства (1).

Загальні положення

1. Громадський інспектор з охорони праці (далі - громадський інспектор) здійснює громадський контроль за до держанням законів, інших нормативно-правових актів з охорони праці, виконанням роботодавцем і уповноваженими ним посадовими особами заходів щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням.

Головними завданнями громадського інспектора є захист прав та інтересів членів профспілки в сфері охорони праці, визначених законодавством, сприяння створенню для кожного працівника здорових і безпечних умов праці відповідно до встановлених нормативів.

2. Громадський інспектор обирається відкритим голосуванням на зборах профспілкової групи на строк повноважень профгрупорга.

3. Із складу виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (далі - підприємство) або виборного профспілкового органу структурного підрозділу підприємства обирається старший громадський інспектор, відповідно підприємства або його структурного підрозділу.

4. Громадськими (старшими громадськими) інспектора ми можуть бути досвідчені працівники і спеціалісти - члени профспілки, на яких за посадовими обов'язками не покладено відповідальності за створення здорових і безпечних умов праці в підрозділах, службах або в цілому на підприємстві, а також які не належать до працівників служби охорони праці або інших служб, уповноважених роботодавцем на здійснення організаційно-розпорядчих та контрольних функцій у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

5. Громадський (старший громадський) інспектор одночасно є представником профспілки з питань охорони праці, який діє згідно з вимогами статті 41 Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), статей 21 і 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ), інших нормативно-правових актів, Статуту профспілки.

6. Громадський (старший громадський) інспектор у своїй роботі керується трудовим законодавством, законами України "Про охорону праці" ( 2694-12 ), "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" ( 1045-14 ), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), іншими нормативно-правовими актами, Статутом профспілки та цим Положенням.

7. Громадський (старший громадський) інспектор виконує свою роботу під керівництвом відповідно профгрупорга, голови комісії з охорони праці виборного профспілкового органу підприємства (структурного підрозділу) або безпосередньо голови цього органу. Він діє в контакті з керівниками й спеціалістами дільниць, цехів, служб підприємства.

8. Про виконання своїх обов'язків громадські (старші громадські) інспектори щокварталу звітують на профспілкових зборах відповідної дільниці, цеху, іншого структурного підрозділу або підприємства в цілому або на засіданні комісії з охорони праці відповідного виборного профспілкового органу, або на засіданні цього органу.

Виборний профспілковий орган підприємства з урахуванням рекомендацій відповідного центрального органу все української профспілки визначає зміст і порядок ведення облікової та звітної документації про роботу громадських (старших громадських) інспекторів.

9. Протягом не більше трьох місяців після обрання громадські (старші громадські) інспектори проходять у встановленому порядку навчання з охорони праці та організації громадського контролю з цих питань, забезпечуються відповідними нормативно-правовими актами, методичними, інформаційними та довідковими матеріалами.

За необхідності виборний профспілковий орган підприємства забезпечує громадських (старших громадських) інспекторів відповідними документами (Посвідченням представника профспілки з питань охорони праці, довідкою тощо), які засвідчують його право на здійснення громадського контролю у сфері безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

10. Витрати на навчання, придбання необхідних засобів і нормативних документів з охорони праці, матеріальне заохочення громадських інспекторів здійснюється роботодавцем на умовах, передбачених колективним договором. Роботодавець звільняє громадських (старших громадських) інспекторів від роботи для навчання і виконання громадських обов'язків на передбачений колективним договором строк зі збереженням за ними середнього заробітку.

Основні напрями та зміст роботи громадського інспектора

Громадський (старший громадський) інспектор (4):

1. Перевіряє стан умов і безпеки праці на робочих місцях, додержання працівниками правил, норм, інструкцій, інших нормативно-правових актів з охорони праці та вносить роботодавцю (його представникам) пропозиції щодо усунення виявлених порушень і недоліків з цих питань, повідомляє про результати перевірки осіб, зазначених у пункті 7 цього Положення.

2. Негайно інформує бригадира, майстра або іншого керівника дільниці, цеху, підприємства, служби охорони праці, голову виборного профспілкового органу підприємства (структурного підрозділу) про кожний нещасний випадок, що стався з працівниками на виробництві, домагається вжиття заходів щодо надання допомоги потерпілим.

3. Бере участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, домагається об'єктивного визначення їх обставин, причин і профілактичних заходів, оперативної підготовки матеріалів розслідування, складання актів за встановленими формами (Н-5, Н-1, П-4), реєстрації випадків у встановленому порядку, своєчасного подання відповідних документів до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, а також сприяє одержанню потерпілими усіх страхових виплат та видів соціальної допомоги, передбачених законодавством і колективним договором.

4. Контролює:

- відповідність чинним нормативно-правовим актам з охорони праці технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, інструментів, інших засобів праці, застосування працівниками безпечних прийомів і методів виконання робіт;

- наявність і повноту інструкцій з охорони праці, своєчасність і якість проведення інструктажів з безпеки праці на робочих місцях, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, обов'язкове і правильне їх використання та своєчасне проведення хімічного чищення, прання, ремонту, дезинфекції, дезактивації тощо;

- виконання роботодавцем заходів щодо усунення причин нещасних випадків і професійних захворювань, поліпшення умов та підвищення рівня безпеки праці;

- забезпечення працівників санітарно-побутовими приміщеннями і пристроями, мийними та знешкоджувальними засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, газованою солоною водою відповідно до встановленого порядку.

5. У межах своєї компетенції реалізує інші повноваження, передбачені Типовим положенням про представників профспілок з питань охорони праці, затвердженим постановою Президії ФПУ від 17.09.2003 N П-5-13 ( v5-13580-03).

Права громадського інспектора

1. Громадський (старший громадський) інспектор має право:

1.1. Безперешкодно і в будь-який час проводити перевірки - з питань, що належать до його компетенції, братии участь у роботі відповідних комісій.

1.2. Вимагати від роботодавця (керівників підприємства, його структурних підрозділів) негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях тощо у разі загрози життю чи здоров'ю працівників.

1.3. Одержувати від роботодавця, посадових осіб і працівників необхідні документи й пояснення з питань охорони праці, вносити роботодавцю (відповідному керівникові) обов'язкові для розгляду подання з цих питань та одержувати від нього аргументовану відповідь.

1.4. Порушувати перед роботодавцем питання про притягнення до відповідальності посадових та інших осіб, які не додержуються вимог законодавства про охорону праці, а також про матеріальне й моральне заохочення працівників, які беруть активну участь і виявляють ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці.

2. Виборний профспілковий орган підприємства (структурного підрозділу) може відкликати подання чи висновок громадського (старшого громадського) інспектора, якщо він суперечить законам, іншим нормативно-правовим актам з охорони праці, не відповідає вимогам захисту, законних прав та інтересів працівників.

Особи, які створюють перешкоди в діяльності громадського (старшого громадського) інспектора, притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законом.

За неналежне виконання своїх обов'язків згідно з цим Положенням громадський (старший громадський) інспектор може бути притягнутий до відповідальності згідно з Статутом профспілки, а також достроково усунутий від виконання цих громадських обов'язків за рішенням профспілкових зборів чи виборного профспілкового органу, які його обрали.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

-- безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

-- надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

-- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

-- притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

-- надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

2. Перелічити заходи та засоби щодо нормалізації параметрів мікроклімату

Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях є складною задачею, вирішити яку можна наступними заходами та засобами (5):

Удосконалення технологічних процесів та устаткування. Впровадження нових технологій та обладнання, які не пов'язані з необхідністю проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити виділення тепла у виробничі приміщення.

Наприклад, заміна гарячого способу обробки металу -- холодним, нагрів полум'ям -- індуктивним, горнових печей -- тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні джерела теплоти бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем, біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного, щоб теплові потоки від них не перехрещувались на робочих місцях. Для охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення. Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого обладнання в ізольованих приміщеннях або на відкритих ділянках.

Автоматизація та дистанційне управління технологічними процесами. Цей захід дозволяє в багатьох випадках вивести людину із виробничих зон, де діють несприятливі фактори (наприклад автоматизоване завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалення та кондиціювання повітря. Вони є найбільш розповсюдженими способами нормалізації мікроклімату у виробничих приміщеннях. Так зване повітряне та водоповітряне душування широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих цехах.

Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року в надтогабаритних та полегшених промислових будівлях дуже важко і економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є застосування променистого нагрівання постійних робочих місць та окремих дільниць. Захист від протягів досягається шляхом щільного закривання вікон, дверей та інших отворів, а також влаштуванням повітряних і повітряно-теплових завіс на дверях і воротах.

Раціоналізація режимів праці та відпочинку досягається скороченням тривалості робочої зміни, введенням додаткових перерв, створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко, то в гарячих цехах створюють зони відпочинку -- охолоджувальні альтанки, де засобами вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.

Для робітників, що працюють на відкритому повітрі зимою, обладнують приміщення для зігрівання, в яких температуру підтримують дещо вищою за комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування та захисних екранів. В якості теплоізоляційних матеріалів широко використовуються: азбест; азбоцемент, мінеральна вата, склотканина, керамзит, пінопласт.

На виробництві застосовують також захисні екрани для відгородження джерел теплового випромінювання від робочих місць. За принципом захисту щодо дії тепла екрани бувають відбиваючі, поглинаючі, відвідні та комбіновані. Хороший захист від теплового випромінювання здійснюють водяні завіси, що широко використовуються в металургії.

Використання засобів індивідуального захисту. Важливе значення для профілактики перегрівання мають індивідуальні засоби захисту. Спецодяг повинен бути повітро- та вологопроникним (бавовняним, з льону, грубововняного сукна), мати зручний покрій. Для роботи в екстремальних умовах застосовуються спеціальні костюми з підвищеною теплосвітловіддачею. Для захисту голови від випромінювання застосовують дюралеві, фіброві каски, повстяні капелюхи; для захисту очей -- окуляри -- темні або з прозорим шаром металу, маски з відкидним екраном. Захист від дії зниженої температури досягається використанням теплого спецодягу, а під час опадів -- плащів та гумових чобіт.

3. Які засоби індивідуального захисту працюючих у шкідливих умовах праці використовуються на підприємствах?

Для створення заходів щодо охорони праці власнику або уповноваженому ним органу щорічно необхідні значні грошові та матеріальні кошти. Порядок і мета використання цих коштів визначаються в колективних договорах (5).

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Норми спецодягу складені за виробничою ознакою і розраховані на застосування незалежно від профілю та відомчої належності підприємства. Практично це означає, що на будь-якому підприємстві може бути застосована не одна, а декілька галузевих норм і залежно від того, на якому виробництві зайнятий працівник, за тією нормою йому повинні видавати спецодяг.

Спецодяг і спецвзуття, що видаються працівникам, повинні бути зручними в роботі, належної якості, відповідати вимогам державних стандартів і технічним умовам, розміру і зросту працівників. Заміна одного виду спецодягу іншим, як правило, не допускається.

Спецодяг і спецвзуття є власністю підприємства. Тому власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати їх комплектування та утримання. Видача замість спецодягу та спецвзуття матеріалу для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання не дозволяється. У той же час власник або уповноважений ним орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих засобів порушено, і працівник був змушений придбати їх за власний кошт.

У разі дострокового зношення цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. Строки ношення спецодягу (в тому числі зимового) вираховуються з дня фактичної видачі його працівникам в календарному, а не сезонному вирахуванні.

Підприємство зобов'язане замінити або відремонтувати спецодяг і спецвзуття, яке прийшло в непридатність до закінчення встановленого строку ношення з причин, що не залежать від працівника. Така заміна здійснюється власником або уповноваженим ним органом за участю представника профспілкової організації.

Повернені працівником спецодяг і спецвзуття по закінченні строку ношення, але ще придатні для використання, мають бути відремонтовані і використані за призначенням. Одяг, не придатний для ношення, може бути використаний для ремонту. Видача спецодягу і спецвзуття, що були у користуванні в інших працівників, можливе тільки після прання, ремонту та дезинфекції. Строки ношення такого одягу визначаються комісією.

Прання, дезинфекція і ремонт спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів проводиться за рахунок підприємства в період, коли працівники не зайняті на роботі (вихідний день), або під час перерви між робочими днями чи робочими змінами.

Забороняється виносити спецодяг і спецвзуття за межі підприємства. Для його збереження власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати працівникам спеціально обладнанні приміщення (гардеробні). У випадках, коли за умовами роботи спеціально обладнані приміщення не можуть бути надані (на лісозаготівлі, геологорозвідувальних роботах тощо), спецодяг може перебувати у неробочий час у працівників, що повинно бути передбачено в правилах внутрішнього трудового розпорядку чи колективному договорі. Відповідальність за збереження спецодягу в цих випадках несуть самі працівники.

Теплий спецодяг і спецвзуття (костюми ватні, куртки ватні, штани, валянки тощо) повинні видаватись працівникам з настанням холодної пори року. Час користування цим спецодягом (початок і кінець зимового періоду) встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковою організацією з урахуванням місцевих виробничих і кліматичних умов.

Засоби індивідуального і колективного захисту видаються працівникам на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені. Вони також можуть бути закріплені за певними робочими місцями і передаватись однією зміною іншій. У цих випадках спецодяг і засоби захисту видаються під відповідальність майстрів та інших осіб з адміністративно-технічного персоналу. Засобами захисту вважаються костюми ізолюючі, засоби захисту органів дихання, ніг, рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння з висоти тощо.

Правом на одержання безоплатного спецодягу, спецвзуття і запобіжних засобів користуються також учні індивідуального і бригадного навчання, особи, які навчаються в професійних навчально-виховних закладах усіх рівнів акредитації під час виробничого навчання чи проходження практики, а також працівники, які тимчасово виконують роботу за професіями, щодо яких чинними галузевими нормами передбачене забезпечення працюючих спецодягом, спецвзуттям і захисними пристосуваннями.

На роботах, пов'язаних із забрудненням тіла, видається мило у кількості 400 грамів на місяць. При негативному впливі на шкіру людини шкідливих речовин безоплатно видаються змивачі або знешкоджуючі речовини.

Перелік робіт і професій, робота на яких дає право працівникам на одержання мила, змиваючих і знешкоджуючих речовин, встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом.

Для змивання бруду під час роботи і після її завершення повинні бути обладнані умивальники з рушниками або повітряними осушувачами рук.

Медичними установами визначений докладний перелік токсичних речовин, для нейтралізації яких працюючі повинні вживати молоко. Молоко є продуктом профілактичного харчування, який підвищує опір організму негативним чинникам виробничого середовища, нормалізує деякі обмінні процеси і функції організму. Виходячи з визначеного переліку власник підприємства або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом затверджує перелік професій і робіт, при виконанні яких працівникам повинно видаватись молоко.

Молоко видається робітникам і службовцям у дні, коли вони фактично виконують роботи з шкідливими умовами праці і зайняті на цих роботах не менше половини робочого дня (зміни).

За робочу зміну, незалежно від її тривалості, працівники одержують по 0,5 літра молока. У виняткових випадках натуральне молоко за погодженням з медико-санітарною частиною або місцевою санітарно-епідеміологічною станцією може бути замінено рівною кількістю кефіру, простокваші, ацидофільного молока або мацоні.

Там, де виробляються і переробляються антибіотики, замість свіжого молока повинно видаватись кисле молоко або виготовлений на основі молока колібактерин.

На роботах, пов'язаних з впливом свинцю, видавати молоко не рекомендується, оскільки воно містить кальцій, що легко засвоюється. Надмірне введення в організм кальцію викликає негативну реакцію при свинцевій інтоксикації. Тому при роботі з свинцем і його сполуками замість 0,5 літра молока повинно видаватись 8-10 грамів пектину у вигляді мармеладу або концентрату пектину з чаєм.

Студентам і аспірантам вищих навчальних закладів, аспірантам науково-дослідних установ при проходженні практики або виконанні роботи, що дає право на одержання молока, також видається молоко за рахунок підприємств і організацій, де проходить така практика чи робота.

Молоко у зв'язку з шкідливими умовами праці видається у день роботи. Не можна видавати молоко за одну чи декілька змін наперед, а також за минулі зміни. Оскільки видача молока має цільове призначення, не можна видавати замість молока гроші або відпускати молоко додому. Робітники і службовці не одержують молока у дні їх відсутності на підприємстві незалежно від причини цієї відсутності, а також у дні роботи на інших дільницях, де видача молока не передбачена.

На роботах з особливо шкідливими умовами праці працівникам видається лікувально-профілактичне харчування. Перелік професій і посад, робота на яких дає право на безоплатне лікувально-профілактичне харчування, а також раціони і правила видачі цього харчування затверджуються в централізованому порядку. Якщо працівник відповідно до цього переліку отримує лікувально-профілактичне харчування, то молоко йому не видается, незалежно від того, чи відповідає виконувана ним робота умовам, що дають право на отримання молока.

Лікувально-профілактичне харчування видається у вигляді гарячих сніданків перед початком роботи. В окремих випадках за погодженням з лікувальним закладом допускається видача сніданків під час обідньої перерви. Працівники забезпечуються гарячими сніданками тільки під час роботи саме на особливо шкідливих роботах.

В гарячих цехах, на підземних роботах працівникам повинен бути забезпечений особливий питтєвий режим. Фізичні навантаження при роботах з високою температурою викликають активне потіння організму. Разом з потом з організму працівника виділяються солі і вітаміни. Виникає сильне почуття спраги, хочеться постійно пити. Стає нестабільним артеріальний тиск, частішає пульс, знижується працездатність.

Необмежене вживання рідини збільшує навантаження на нирки і серце. Посилюється потовиділення, що викликає ще більшу спрагу, бажання пити. Скорочення вживання води змушує серце працювати у напруженому ритмі -- перекачувати кров, що стала густою від нестачі вологи. Тому для усунення цих фізіологічних відхилень треба правильно організувати питтєвий режим.

Практикою доведено, що найраціональнішим є вживання приблизно півсклянки вологи через кожні півгодини. Такий питтєвий режим не призводить до змін у діяльності серцево-судинної системи і посиленого потовиділення, дозволяє зберегти нормальне самопочуття протягом усієї робочої зміни.

На фізіологічний стан організму, його водно-сольовий обмін і м'язову працездатність позитивний вплив справляють прісна газована вода, чай, молочна сироватка, кисле знежирене молоко, хлібний квас. На особливо жарких роботах газована вода повинна бути підсоленою, містити не більше 0,1 відсотка кухо-ної солі. Це 1 грам солі на один літр води. Постачання підсоленою газованою водою повинно проводитись з розрахунку до 5 літрів на працівника на зміну.

Цехи і виробничі ділянки, де організується постачання газованою підсоленою водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.

4. Опишіть міри і засоби колективного й індивідуального захисту від шуму, що використовується на підприємствах? Шум - це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Фізична сутність звуку - це механічні коливання пружного середовища (повітря, рідини). Під час звукових коливань утворюються області зниженого і підвищеного тиску, що діють на слуховий аналізатор (мембрану вуха) (6). Основними фізичними характеристиками звуку є: частота f (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2), звукова потужність (Вт) тощо. Швидкість поширення звукових хвиль в атмосфері при 20о С складає 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц - інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц - ультразвуки. Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості. У різних людей він різний, і тому умовно за поріг чутливості приймають звуковий тиск, який дорівнює 2 ґ 10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при стандартній частоті 1 000 Гц. При цій частоті поріг чутливості Іо = 10 - 12 Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2 ґ 10-5 Па. Максимальна інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається порогом болісного відчуття, рівним 102 Вт/м2, а відповідний йому звуковий тиск Р = 2 ґ 102 Па. Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, що чує людина, величезні і складають відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими числами незручно. Таким чином, для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами відношень цих розмірів до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону, частотою 1 000 Гц. Ці логарифми відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску, виражені в белах (Б). Одиниця виміру “бел” названа іменем винахідника телефону А. Белла (1847-1922). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання більш зручнішою є одиниця в 10 разів менше - децибел (дБ). Якщо значення гучності звуку (інтенсивності) перевищує 60 - 80 дБ, то такий шум уже може шкідливо впливати на здоров'я людини: підвищувати кров'яний тиск, викликати порушення ритму серця, створювати значне навантаження на нервову систему, впливати на психічний стан особи. Дуже сильний шум (понад 140 - 180 дБ) може викликати розірвання барабанної перетинки. У даний час вчені багатьох країн світу ведуть різноманітні дослідження з метою з'ясування впливу шуму на здоров'я людини. Дослідження показали, що шум завдає суттєвої шкоди здоров'ю людини, але й абсолютна тиша лякає і пригнічує її. Так, співробітники одного конструкторського бюро, що мали прекрасну звукоізоляцію, уже через тиждень стали скаржитися на неможливість роботи в умовах пригнічуючої тиші: вони були знервовані, втрачали працездатність. І, навпаки, було встановлено, що звуки значної сили стимулюють процес мислення, особливо процес рахунку. Кожна людина сприймає шум по-різному. Багато чого залежить від віку, темпераменту, стану здоров'я, оточуючих умов. Деякі люди втрачають слух навіть після короткого впливу шуму порівняно збільшеної інтенсивності. Постійна дія сильного шуму може не лише негативно вплинути на слух, але й викликати інші шкідливі наслідки - дзвін у вухах, запаморочення, головний біль, підвищення втоми, зниження працездатності.

Шум має акумулятивныий ефект, тобто акустичні подразнення, накопичуючись в організмі людини, все сильніше пригнічують нервову систему. Тому перед втратою слуху від впливу шумів виникає функціональний розлад центральної нервової системи. Особливо шкідливий вплив шуму позначається на нервово-психічній діяльності людини. Процес нервово-психічних захворювань вищий серед осіб, що працюють у гомінких умовах, ніж у людей, що працюють у нормальних звукових умовах. Шуми викликають функціональні розлади серцево-судинної системи; шкідливо впливають на зоровий і вестибулярний аналізатори; знижують рефлекторну діяльність, що часто стає причиною нещасних випадків і травм. Як довели дослідження вчених, звук, якого не чути, також може зробити шкідливий вплив на здоров'я людини. Так, інфразвуки особливий вплив роблять на психічну сферу людини: уражають усі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з'являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності - почуття слабкості, як після сильного нервового потрясіння. Навіть слабкі звуки, інфразвуки можуть робити на людину істотний вплив, особливо якщо вони носять тривалий характер. На думку вчених, саме інфразвуками, що нечутно проникають крізь самі товсті стіни, викликається багато нервових захворювань жителів великих міст. Ультразвуки, що займають помітне місце в гамі виробничих шумів, також небезпечні. Механізми їх дії на живі організми вкрай різноманітні. Особливо сильно до їх негативного впливу схильні клітини нервової системи. Шум підступний, його шкідливий вплив на організм відбувається незримо, непомітно.

Організм людини проти шуму практично беззахисний. Лікарі говорять про шумову хворобу як про наслідок впливу шуму із переважними поразками слуху і нервової системи. Зменшення рівня шуму покращує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші - показник культури людини і його доброго ставлення оточуючих. Тиша потрібна людям так само, як сонце і свіже повітря. Докладна класифікація засобів і методів боротьби із шумом приводиться в ГОСТ 12.1.029-80 “ССБТ. Способы и методы защиты от шума. Классификация”. У даному розділі розглянуті найбільш загальні з усіх можливих методів і засобів захисту. У першу чергу потрібно використовувати колективні методи і засоби. Найефективнішими є заходи зниження шуму в джерелі його виникнення.

Шум можна понизити на шляху його розповсюдження (див. Рис.1. ) (7). До засобів індивідуального захисту від шуму належать (8): - протишумні навушники, які закривають вушну раковину; - протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід; - протишумні шоломи - закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками; - протишумні костюми. - застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;- установка обладнання на демпфіруючих прокладках;- розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;- установка “антизвуку”, тобто джерела, рівного за величиною і проти-лежного за фазою звуку - архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);- звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;- оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління

Рис. 1. Класифікація колективних засобів захисту.

5. Які основні причини вибухів на виробництві?

Причинами аварій (6) (вибухів) балонів із зрідженим, стисненими та розчиненими газами є: дефекти та неточності, допущені при їх виготовленні (дефекти зварних швів, різьби вентиля, горловини балона); перевищення тиску газу в балоні внаслідок його заповнення понад норму; нагрівання балона під дією сонячних променів, нагрівальних приладів, відкритого вогню, надзвичайно швидкого наповнення газом; падіння та удари балонів; помилкове наповнення балону іншим газом; швидкий відбір газу з балона, який може викликати іскри в струмені газу; попадання газу на вентиль кисневого балона та інші. Нещасні випадки (травмування), зазвичай, стаються при транспортуванні, завантаженні та падінні балонів.

Основними причинами аварій при експлуатації парових та водогрійних котлів можуть бути: різке зниження рівня води внаслідок порушення герметичності системи; перевищення робочого тиску при несправних запобіжних пристроях та контрольно-вимірювальних пристроях; порушення водного режиму (утворення накипу внаслідок використання води); дефекти, допущені при виготовленні та ремонті котлів; зниження механічної міцності котлів в процесі експлуатації (корозія металу); поуршення правил експлуатації та режимів роботи котлів. Нащасні випадки, в основному, пов'язані з дотрканням до нагрітих поверхонь котлів та інших частин систем теплопостачання.

До основних причин аварій та вибухів компресорних установок належать: ); дефекти, допущені при виготовленні та ремонті (тріщини, пропуски у зварних швах, розриви прокладок і т. п.); підвищення темперратури стисненого повітря або нагрівання частин компресорної установки вище допустимої внаслідок незадовільного охолодження; підвищення тиску вище допустимого внаслідок насправності засобів захисту; потраплення вологи, пилу, парів мастильних речовин, гасу, бензину, в камеру стискання; накопичення зарядів статичної електрики (пасові передачі, тертя струменю стисненого повітря об стінки); незадовільні експлуатація та нагляд за установками.

Причинами розгермитизації в системах трубопроводів для стиненого повітря, газу чи пари можуть бути: дефекти при зварюванні труб; корозія металів, і, як наслідок, зменьшиння товщини стінок труб; підвищення тиску вище допустимого; замерзання конденсату; деформації внаслідок теплового розширення; механічні пошкодження трубопроводу.

Вибухи та їх наслідки - пожежі - відбуваються на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся в основному чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашкової кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропилену тощо.

За останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реакторів, ємностей, трубопроводів тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які знаходяться під напругою, опалювальних систем.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть мати дані офіційної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів:

* несправність електрообладнання - 23 %;

* паління в неналежному місці - 18 %;

* перегрів унаслідок тертя в несправних вузлах машин - 10 %;

* перегрів пальних матеріалів - 8 %;

* контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів - 7 %;

* контакти з полум'ям, запалення від полум'я горілки - 7 %;

* запалення від пальних часток (іскри) від установок та устаткування для спалювання - 5 %;

* самозапалювання пальних матеріалів - 4 %,

* запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу - 4 %.

Більше 63 % пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко виростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

Що таке границі сполоху?

- Основними показниками пожежної безпеки, що визначають критичні умови виникнення та розвитку процесу горіння є температура самозапалення та концентраційна границя запалення. Розрізняють нижню та верхню концентраційну границю запалення. Нижня - це мінімальна концентрація горючих газів та парів, за якою вони можуть загорітися. Верхня - це максимальна концентрація, за якої ще можливе поширення полум'я.

Концентраційні границі спалаху складної газоповітряної суміші можна визначити за формулою Ле-Шательє (9)

П = 100/(С1/n1+ С2/n2+…. Сn/nn),

де П - нижня, або верхня границя спалаху, об.%.

С1,C2, .Cn - концентрація горючих компонентів; (С1+C2+…… Cn =100 об.%);

n1,n2, .nn - границі спалаху чистих компонентів суміші, об.%.

Температура спалаху - це сама низька температура горючої речовини, для якої в умовах спеціальних випробовувань над його поверхнею утворюються пари або гази здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійкого горіння.

Як визначити вибухонебезпечність газоповітряної суміші за наявності декількох горючих і баластних компонентів у паливі?

Особливості горіння різних речовин та матеріалів і вибір показників, що характеризують їх пожежну й вибухову небезпеку, багато в чому зумовлюються їх агрегатним станом.

Ступінь пожежної небезпечності горючих рідин залежить від групи горючості, температур спалаху, спалахування, самоспалахування, концентраційних та температурних меж поширення полум'я.

Нижня температурна межа (HTM) поширення полум'я (спалахування) рідини дорівнює її температурі спалаху, яка прийнята за основу класифікації рідин за ступенем їх пожежної небезпечності. Рідини, що мають температуру спалаху до 61'С, належать до легкозаймистих (ЛЗР), а з температурою спалаху вище 61єС - до горючих (ГР). Усі легкозаймисті рідини є вибухонебезпечними. Найбільш пожежонебезпечними вважаються рідини, що мають температуру спалаху нижче 15°С та велику зону спалахування. Наприклад, температура спалаху сірковуглецю становить - 50°С, зона його спалахування - від 1 до 50%.

Високою пожежонебезпечністю характеризуються також ЛЗР, у яких температура спалахування лише на кілька градусів перевищує температуру спалаху.

Вибухонебезпечні газо- та пароповітряні суміші. Особлива пожежонебезпечність горючих газів та парів ЛЗР зумовлена їх здатністю утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші. Відповідно до правил будови електроустановок (ПББ), правил виготовлення вибухозахисного та рудникового електрообладнання (ПВВРБ) вибухонебезпечними вважаються суміші з повітрям горючих газів і парів ЛЗР, що мають температуру спалаху 45°С та нижче, а також суміші горючих пилу та волокон з повітрям, які мають нижню межу спалахування не вище 65 г/м³.

В основу класифікації вибухонебезпечних сумішей покладена їх здатність передавати за певних умов вибух через фланцеві зазори ("щілинний захист") в оболонці електроустаткування. За довжиною критичного зазору, при якій із оболонки об'ємом 2,5 л частота передавання вибуху становить 50% від загальної кількості вибухів, встановлені 4 категорії вибухонебезпечних сумішей (табл. 5.2). Небезпечність суміші зростає від категорії І до категорії ІІС.

Залежно від температури самоспалахування вибухонебезпечні суміші поділяють на шість груп (табл. 5.3).

Здатність суміші передавати вибух через щілинний захист і температуру самоспалахування використовують для отримання початкових даних при виборі вибухозахисного електроустаткування.

Про здатність до займання газоповітряних сумішей судять також за концентраційними межами спалахування. Вибухонебезпечні властивості сумішей парів з повітрям не відрізняються від властивостей сумішей горючих газів з повітрям. Для перших у разі насичених сумішей можна концентраційні межі спалахування насичених парів виражати через температуру рідини, при якій вони утворюються (температурні межі спалахування).

Таблиця 5.2. Класифікація вибухонебезпечних сумішей залежно від довжини зазору між плоскими поверхнями фланців оболонки (ГОСТ 12.1.011-78*)

Категорія вибухонебезпечної суміші	І	ІІА	ІІB	ІІС
Довжина зазору, мм	Понад 1,0	Понад 0,9...1,0	0,5...0,9	Менше за 0,5

Таблиця 5.3.

Класифікація газо- та пароповітряних сумішей залежно від температури самоспалахування (ГОСТ 12.1.011-78*)

Група вибухонебезпечної суміші	Т1	Т2	Т3	Т4	Т5	Т6
Температура самоспалахування, °С	Понад 450	Понад 300…450	Понад 200…300	Понад 135…200	Понад 100…135	Понад 85…100

Для попередження вибухів газоповітряних сумішей при транспортуванні, зберіганні та застосуванні деяких газів необхідно враховувати їх несумісність внаслідок бурхливого взаємореагування. Наприклад, несумісними з хлором є водень, окис азоту, етилен, вуглеводні, оксид вуглецю; з аміаком - усі галогени, галогеноводні, окисли хлору, із сірководнем - окис сірки.

Пожежо- та вибухонебезпечний пил. Пил може бути у двох станах: завислий у повітрі (аерозоль) та такий, що осів на різних поверхнях (аерогель). Пожежо- та вибухонебезпечні властивості пилу оцінюють, головним чином, за температурою його самоспалахування і та нижніми концентраційними межами спалахування НКМС. Верхні межі спалахування аерозолів настільки великі, що практично недосяжні. Так, верхня концентраційна межа спалахування цукрового пилу дорівнює 13 500 г/м³.

Температура самоспалахування аерогелю є значно нижчою, ніж аерозолю, оскільки висока концентрація горючої речовини в аерогелі сприяє акумулюванню тепла, а наявність відстані між порошинками в аерозолях збільшує тепловіддачу, тому швидкість тепловиділення в останніх може перевищувати швидкість їх тепловіддачі тільки при дуже високій температурі.

Вибухонебезпечність пилу багато в чому залежить від його дисперсності. Чим вища дисперсність пилу, тим більша його поверхня контакту з повітрям і тим вища небезпека вибуху. Наявність великої поверхні пилу зумовлює його високі адсорбційні можливості. Наприклад, 50 см³ сажі можуть вміщувати 950 см³ адсорбованого повітря. Маючи велику поверхню, пил здатний нагромаджувати заряди статичної електрики. Так, при транспортуванні вугільного пилу трубопроводами зі швидкістю 2,25 м/с значення електричного потенціалу сягає 7500 В. При розряді такої потужності можуть утворюватися іскри, що здатні викликати займання пилоповітряної суміші.

За пожежонебезпечністю пил залежно від його властивостей поділяють на дві групи та чотири класи (табл. 5.4) (10).

Таблиця 6.4. Класифікація пожежо- та вибухонебезпечного пилу

Група, критерій	Клас, критерій	Приклади
А. Вибухонебезпечний, НКМС ? 65 г/м8	І. Найбільш вибухонебезпечний, НКМС ? 15 г/м3	Порох, цукровий пил, нафталін, сірка
	II. Вибухонебезпечний, НКМС > 15...65 г/м3	Порошок алюмінію, пил борошна, пил сланцю
Б. Пожежонебезпечний, НКМС > 65 г/м3	III. Найбільш пожежонебезпечний, tсс ? 250°С	Пил тютюновий, пил елеваторний
	IV. Пожежонебезпечний, tсс > 250'С	Пил деревний, вугільний, віскозний

Примітка: tсс - температура самоспалахування.

До групи А належить вибухонебезпечний пил у стані аерозолю з нижньою концентраційною межею поширення полум'я (НКМ) не більше 65 г/м³. У тому числі пил, що має НКМ до 15 г/м³, належить до класу І - найбільш вибухонебезпечний, решта - до класу II - вибухонебезпечний.

До групи Б належить пил, що є пожежонебезпечним у стані аерогелю й який має НКМ, вищу за 65 г/м³. У тому числі пил, температура самоспалахування якого не перевищує 250°С, належить до класу Ш - найбільш пожежонебезпечний, а пил, що самоспалахує при температурі, вищій за 250°С, - до класу IV - пожежонебезпечний.

Для локалізації вибухів пилоповітряних сумішей рекомендується застосовувати: у вентиляційних системах -- гравійні фільтри та перекривальні клапани; в електроустаткуванні -- щілинний захист; у приміщеннях -- регулярне вологе прибирання.

Пожежну небезпечність твердих горючих речовин і матеріалів характеризують їх схильністю до займання, а також особливостями або характером горіння. Характеристиками пожежної небезпечності твердих горючих речовин і матеріалів є група горючості, температури спалахування та самоспалахування. За горючістю ці речовини поділяються на горючі та важкогорючі. Температура спалахування лежить у інтервалі 50...580єС (мінімальна - у камфори, максимальна - у ксилоліту). Температура самоспалахування становить від 30...670єС (найменша - у білого фосфору, найбільша - у магнію).

Різні за хімічним складом матеріали та речовини горять неоднаково. Прості речовини (сажа, вугілля, кокс, антрацит, що є хімічно чистим вуглецем) розжарюються або жевріють без іскор, полум'я і диму.

Горіння складних за хімічним складом твердих горючих речовин може протікати по-різному. Речовини, що здатні при нагріванні плавитися (пластмаси, каучук, жири та ін.), горять з утворенням розріджених смол і доволі часто утворюють токсичні продукти горіння: оксид вуглецю, хлористий водень, аміак, синильну кислоту, фосген та ін. Речовини, що здатні при нагріванні розкладатися, перетворюються на пари та гази (деревина, бавовна, целулоїд та ін.), які згоряють. Таким чином, складні речовини самі не горять, а горять продукти їх розкладу.

6. Задача №1.

Робоче місце, де періодично виконуються технологічні операції тривалістю до 20 хвилин, віддалене від стінки печі площею F, м² на відстань 1, м. Оцінити відповідність інтенсивності теплового випромінення на робочому місці припустимому рівню за ГОСТ 12.1.005-88.

Вихідні дані:

Матеріал	F, м2	l, м	S, мм	tB, єС	t0, єС
Динас	1,5	1	400	1000	30

Рішення.

Оскільки, в нашому випадку l ? F, то інтенсивність теплового випромінення на робочому місці наближено можна визначити за формулою:

Де Т₃ - абсолютна температура зовнішньої поверхні стінки печі, К, яку знаходять за методом ітерацій. Спочатку приймаємо, що t₃ = T₃ - 273 = t₀, є C, а коефіцієнт тепловіддачі від стінки в оточуюче середовище б₃ = 15-20 Вт / (м²*К), та знаходимо:

- середню температуру кладки:

- коефіцієнт теплопровідності матеріалу кладки л. Для динаса л дорівнює:

- тепловий потік крізь кладку:

Уточнююмо величини t₃ та б₃:

б₃ знаходимо по формулі:

де С₀ = 5,67 Вт/(м²*К⁴) - коефіцієнт випромінення абсолютно чорного тіла;

е₃ - ступінь чорноти поверхні кладки, яка для динаса дорівнює 0,66;

Т₀ = t₀ + 273 - абсолютна температура оточуючого середовища, К.

Тоді:

Ці значення t₃ та б₃ використовуємо для уточення t, л, q.

Виконуюмо переуточнення t₃, б₃, t, л, q у другому та наступному наближеннях і якщо значення t₃, що отримано у попередньому та наступному наближенні відмінні не більш ніж на 5 є С, уточнення t₃ припиняємо і приймаємо у якості розрахункової величини, яка отримана в останньому наближенні.

Уточнюємо t₃, б₃ у другому наближенні:

охорона інспектор мікроклімат шкідливий вибух

У попередньому наближенні t₃ = 280 є C, у другому - t₃ = 208 є C, що відрізняється більш ніж на 5 єC.

Продовжуємо уточнення:

Уточнюємо t₃, б₃ у третьому наближенні:

У попередньому наближенні t₃ = 208 є C, у третьому - t₃ = 236 є C, що відрізняється більш ніж на 5 єC.

Продовжуємо уточнення:

Уточнюємо t₃, б₃ у четвертому наближенні:



У попередньому наближенні t₃ = 236 є C, у четвертому - t₃ = 232 є C, що відрізняється меньш ніж на 5 єC.

Тоді приймаємо, що t₃ = 232 є C. Тоді - Т₃ = t₃ + 273 = 232 + 273 = 505 К.

Визначаємо інтенсивність теплового випромінення на робочому місці:

ф₁ ? 17,5 - 17,6 хвилин. < 20 хвилин.

Даний показник засвідчує не відповідність, в нашому випадку, інтенсивності теплового випромінення на робочому місці припустимому рівню за ГОСТ 12.1.005-88. Технологічні операції повинні тривати не до 20 хвилин, а до 17 хвилин.

7. Задача №8.

В результаті розгерметизації обладнання виник витік V, м³ газу, який змішався з повітрям у приміщенні розмірами 20 Ч 10 Ч 4 м. Дайте оцінку вибухонебезпечності газоповітряної суміші, що утворилася у приміщенні.

Вихідні дані:

Склад газу, % об.	V, м3
CO	H2	CH4	CO2	N2
26	4	4	16	50	90

Рішення.

Вибухонебезпечна суміш у приміщенні утворюється при дотриманні умови:

l^б_Н < l < l^б_В,

де l - фактичний вміст газу у суміші з повітрям:

V_пр - обґєм приміщення, м³. В нашому випадку: V_пр = 20*10*4 = 800 м³.

Тоді:

l^б_Н, l^б_В - нижня та верхня межі сполоху газу заданого складу у суміші з повітрям, %.

Межі сполоху газу з урахуванням наявності в ньому інертних (баластних) компонентів визначаємо за формулами:



де б - частка баластних домішок в газі:

l_H, l_B - межі сполоху суміші горючих компонентів газу, які розраховуємо за формулою Лє-Шательє:

l_H(H2), l_H(CO), l_H(CH4) та l_В(H2), l_В(СО), l_В(СH4) - нижня та верхня межі спалахування окремих горючих компонентів газу в суміші з повітрям, які, в нашому випадку дорівнюють - 4,1 %, 12,5 %, 5,3 % та 74,2 %, 74,2 %, 14 % відповідно.

Розраховуємо l_H, l_B:

Далі розраховуємо l^б_Н, l^б_В:

Отримуємо, що:

l^б_Н = 22,3 % > l = 11,25 % < l^б_В = 74,34 %.

Враховуючи отримані результати, можемо зробити висново, що газоповітряна суміш, що утворилася у приміщенні ні є вибухонебезпечною, оскільки не дотримано умов - l^б_Н < l < l^б_В.