Радіація, що ми про неї знаємо?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат з безпеки життєдіяльності

Радіація, що ми про неї знаємо?



План:

Вступ

1. Джерела радіоактивного випромінювання

2. Характеристика радіоактивності

3. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань

4. Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини

5. Міри захисту від радіоактивного випромінювання

Висновок



Вступ

З давніх часів людина удосконалював себе, як фізично, так і розумово, постійно створюючи й удосконалюючи знаряддя праці. Постійна недостача енергії змушувала людини шукати нові джерела, впроваджувати їх не піклуючись про майбутнє. Таких прикладів безліч: паровий двигун спонукала людину до створення величезних фабрик, що за собою спричинило миттєве погіршення екологи в містах. Іншим прикладом служить створення каскадів гідроелектростанцій, що затопили величезні території й змінили до невпізнанності екосистеми окремих районів. У пориві за відкриттями наприкінці XIX в. двома вченими: П'єром Кюрі й Марією Сладковской-Кюрі було відкрите явище радіоактивності. Саме це досягнення поставило існування всієї планети під погрозу [4].

Давно вже пройшла Холодна війна, ми вже пережили Чорнобиль, багато засекречених аварій на полігонах, однак проблема радіаційної погрози нікуди й по цей день служить головною погрозою біосфері.

Радіація відіграє величезну роль у розвитку цивілізації на даному історичному етапі. Завдяки явищу радіоактивності був зроблений істотний прорив в області медицини й у різних галузях промисловості, включаючи енергетикові. Але одночасно із цим сталі всі ясніше проявлятися негативні сторони властивостей радіоактивних елементів: з'ясувалося, що вплив радіаційного випромінювання на організм може мати трагічні наслідки. Подібний факт не міг пройти повз увагу громадськості. І чим більше ставало відомо про дію радіації на людський організм і навколишнє середовище, тим суперечливіше ставали думки про те, наскільки більшу роль повинна грати радіація в різних сферах людської діяльності.

Проблема радіаційного забруднення стала однієї з найбільш актуальних. Радіоактивність варто розглядати як невід'ємну частину нашого життя, але без знання закономірностей процесів, пов'язаних з радіаційним випромінюванням, неможливо реально оцінити ситуацію.

1. Джерела радіоактивного випромінювання

Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні) [6].

Природні джерела радіоактивного випромінювання випромінювання

Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо.

До природних джерел випромінювання відносять:

· Космічне випромінювання;

· Сонячна радіація;

· Випромінювання від радіоактивних елементів у літосфері [7].

Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Космічні промені переважно приходять до нас з глибин Всесвіту, але деяка певна їх частина народжується на Сонці під час сонячних спалахів. Космічні промені можуть досягати поверхні Землі або, взаємодіяти з її атмосферою, породжуючи повторне випромінювання і призводячи до утворення різноманітних радіонуклідів. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші - менші.

Це залежить, зокрема, від того, де. вони живуть. Рівень радіації в деяких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно вищий від середнього, а в інших місцях - відповідно нижчий. Доза опромінення залежить також і від способу життя людей.

За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації ООН, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350 мкЗв, тобто трохи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється космічними променями.

Людина зазнає опромінення двома способами - зовнішнім та внутрішнім [9]. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організмом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення називають внутрішнім.

Перед тим, як потрапити до організму людини, радіоактивні речовини проходять складний маршрут у навколишньому середовищі, і це необхідно враховувати при оцінці доз опромінення, отриманих від того чи іншого джерела.

Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи, що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мкЗв/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіоактивним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіоактивного, ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232 [2].

Штучні джерела радіоактивного випромінювання

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв'язку високої напруги, штучні радіоізотопи тощо.

За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію, атома як у військових цілях - для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних - для виробництва енергії, у медицині, пошуку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізняються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техногенних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, пов'язані з радіоактивними опадами від ядерних вибухів і аварій на АЕС, так само як і опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами.

Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також експлуатацією і «дрібними» аваріями на інших АЕС.

Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.

Радіація використовується в медицині як у діагностичних цілях, так і для лікування. Одним із найпоширеніших медичних приладів є рентгенівський апарат. Також все більше поширюються і нові складні діагностичні методи, що спираються на використання радіоізотопів. Одним із засобів боротьби з раком, як відомо, є променева терапія. В розвинених країнах річна колективна ефективна еквівалентна доза від рентгенівських досліджень становить приблизно 1000 зв на 1 млн жителів [8].

2. Характеристика радіоактивності

Радіоактивні випромінювання, незважаючи на їхнє величезне значення, є одним з видів іонізуючих випромінювань.

Радіоактивність - це здатність деяких природних елементів, а також штучних радіоактивних ізотопів спонтанно розпадатися з утворенням при цьому різних видів іонізуючого випромінювань [3].

Таке перетворення (розпад) радіоактивних елементів призводить до зміни їх атомного номеру (перетворення одного хімічного елемента в інший) або масового числа (утворення ізотопів хімічного елементу) [10].

Іонізуючим - називається будь-яке випромінювання, взаємодія якого з середовищем викликає утворення електричних зарядів різних знаків - іонів, внаслідок чого змінюються фізико-хімічні властивості речовин, а в біологічній тканині руйнуються живі клітини.

Поняття «іонізуюче випромінювання» об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іонізувати і руйнувати біологічні об'єкти [10].

За своєю фізичною природою іонізуюче випромінювання поділяють на два види:

· Корпускулярне - потік елементарних частинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Це і частки, нейтрони, протони та ін.

· Електромагнітне (фотонне) - потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з постійною швидкістю 300 000 км/с. Це у-випромінювання і рентгенівське випромінювання [11].

Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергією. До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання - найбільш короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400*10-9м).

Рентгенівське і y-випромінювання належать до широкого спектру електромагнітних випромінювань і розміщується в ньому вслід за радіохвилями, видимим світом та ультрафіолетовими променями. Вважається, що рентгенівське і y-випромінювання розповсюджується у вигляді згустків енергії, які називаються квантами hv [10]. Вони не мають електричних зарядів і передають енергію в речовині електронам і ядрам атомів, стикуючись з ними.

Важливими характеристиками іонізаційного випромінювання є його іонізаційна здатність. Іонізуюча здатність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Іонізаційна здатність випромінювання залежить від його типу та енергії, а також від властивостей речовини, що опромінюється. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення [6].

Стисла характеристика видів випромінювань

Вид випромінювання	Природа	Заряд	Швидкість у повітрі, км/с	Іонізуюча здатність (в повітрі)	Проникаюча здатність (в повітрі)	Достатній захист
	Ядра атому	++	20 тис.	30 тис. пар іонів	3-11 см.	Лист паперу, одяг
	електрони	_	300 тис.	40-150 пар іонів	До 20 см.	Одяг (50%), Скло (50%), шкіра
	елекромагнітне	Відсутній	300 тис.	Декілька пар іонів	Сотні метрів	Сховища і протирадіаційні укриття
	нейтрони	Відсутній	20-40 тис.	Декілька тисяч пар іонів	Декілька км.	_

Отже, можна зробити висновок про те, що чим більша іонізаційна здатність, тим менша проникаюча і навпаки.



3. Одиниці вимірювання радіоактивних випромінювань

Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.

Основними характеристиками радіоактивності є:

· Швидкість радіоактивного розпаду (Vp);

· Активність радіоактивної речовини (Ap);

· Доза опромінення (Д);

· Потужність дози радіації (рівень радіації);

· Ступінь зараження радіоактивними речовинами (As) [7].

Швидкість опромінення характеризується періодом напіврозпаду (Т), часом протягом якого відбувається розпад половини всіх ядер даного радіоактивного ізотопу.

Активність радіоактивної речовини - це кількість радіоактивних розпадів ядер атомів за одиницю часу [7].

Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк= 1 розп/c), а позасистемною одиницею є кюрі (Кі). Один Кі = 37 х 1010 Бк.

Міра дії іонізуючого випромінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє визначається для повітря, речовини і біологічної тканини. Чим швидше отримана доза опромінення, тим більша її вражаюча дія.

Саме доза є мірою вражаючої дії радіоактивного випромінювання на організм людини.

Відповідно розрізняють:

· Експозиційну дозу - це доза, яка характеризує іонізаційний ефект рентгенівського та -випромінювання в повітрі. Експозиційна доза вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистемна одиниця - рентген (Р); 1 Кл/кг - 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромінювання.

· Поглинену дозу - це доза, що характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях Гр (1 Гр-1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (1 рад = 0,01Гр = 0,01 Дж/кг).

· Еквівалентну дозу - є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину. За одиницю вимірювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та а, b випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв [4].

Потужність дози радіації (рівень радіації) характеризує інтенсивність випромінювання або швидкість накопичення дози. Вимірюється в рад/год. Рівень радіації пропорційний активності радіоактивних речовин, отже з часом зменшується [4].

Ступінь зараження радіоактивними речовинами характеризується щільність зараження, яка вимірюється кількістю радіаційних розпадів за одиницю часу на одиницю поверхні, в одиниці маси, тобто одиницими активності. Радіоактивне забруднення можу бути поверхневим або масовим.

4. Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини

Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французького вченого А.Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності [5].

Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули живих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєдіяльності людини.

Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що виникає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і ураження всього організму. Згідно з іншими уявленнями, у формуванні біологічних наслідків іонізуючих випромінювань відіграють роль продукти радіолізу води, яка, як відомо, становить до 75 % маси організму людини. При іонізації води утворюються вільні радикали ОН+ та ОН-, а в присутності кисню - пероксидні сполуки, що є сильними окислювачами [6]. Останні вступають у хімічну взаємодію з молекулами білків та ферментів, руйнуючи їх, в результаті чого утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.

Вплив радіоактивного випромінювання на організм людини можна уявити в дуже спрощеному вигляді таким чином. Припустімо, що в організмі людини відбувається нормальний процес травлення, їжа, що надходить, розкладається на більш прості сполуки, які потім надходять через мембрану усередину кожної клітини і будуть використані як будівельний матеріал для відтворення собі подібних, для відшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин і їхню переробку. Під час потрапляння випромінювання на мембрану відразу ж порушуються молекулярні зв'язки, атоми перетворюються в іони. Крізь зруйновану мембрану в клітину починають надходити сторонні (токсичні) речовини, робота її порушується. Якщо доза випромінювання невелика, відбувається рекомбінація електронів, тобто повернення їх на свої місця [6]. Молекулярні зв'язки відновлюються, і клітина продовжує виконувати свої функції. Якщо ж доза опромінення висока або дуже багато разів повторюється, то електрони не встигають рекомбінувати; молекулярні зв'язки не відновлюються; виходить з ладу велика кількість клітин; робота органів розладнується; нормальна життєдіяльність організму стає неможливою.

Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромінюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.

Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:

· органи чуття не реагують на випромінювання;

· малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі (кумулятивний ефект);

· випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його, спадкоємців (генетичний ефект);

· різні організми мають різну чутливість до випромінювання [9].

Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу [10].

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати [2].

Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: - деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), - деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), - інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій), - накопичуються в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) тощо [2].

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву.

За видами ушкоджень їх поділяють на три групи:

· соматичні,

· соматико-стохастичні (випадкові, ймовірні),

· генетичні [3].

За часом прояву виділяють дві групи:

· ранні (або гострі),

· пізні [10].

Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя - -випромінювання, потік нейтронів.

Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують ліміти дози (ЛД) [10]. Більш віддаленими наслідками променевого ураження можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше. Лімітом дози загального опромінення людини вважається доза, яка не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.

В залежності від отриманої дози опромінення, визначають 4 ступені променевої хвороби:

радіоактивний випромінювання організм



Ступінь хвороби	Ознаки враження	Наслідки
Легкий 100-200 рад	Нездужання, головний біль, блювота, розлад нервової системи, зниження кількості лейкоцитів.	Одужання
Середній 200-400 рад	Те саме в більш складних формах, зниження лейкоцитів вдвічі.	Одужання протягом кількох місяців
Важкий 400-600 рад	Те саме + страта свідомості, крововиливи в шкіру і слизові оболонки, ослаблення захисних функцій організму.	Летальний кінець 50 %
Надзвичайно важкий > 600 рад	Те саме у важчій формі.	Летальний кінець 80-100 %

Форми променевої хвороби: гостра і хронічна [3].

При зовнішньому забрудненні тіла радіоактивними речовинами можуть з'являтися опіки шкіри. Їх поділяють за ступенями на: легкі, середні і важкі.

Чутливість різних органів та тканин людини до дії опромінення не однакова. В залежності від радіаційної чутливості органи людини поділяють:

1 гр. - все тіло, червоний кістковий мозок;

2 гр. - м'язи, щитовидна залоза, печінка, легені, шлунок;

3 гр. - шкіра, кісткові тканини [6].

Нормами радіаційної безпеки встановлено 3 категорії опромінюваних осіб:

А - персонал, що безпосередньо працює з джерелами радіаційних випромінювань;

В - частина населення, що не працює з джерелами радіаційних випромінювань, але може відчувати їх дію;

С - все інше населення.

Для цих категорій встановлені межі опромінення на рік:

	Група критичних органів
Категорія	1	2	3
А	5	15	30
Б	0,5	1,5	3

5. Міри захисту від радіоактивного випромінювання

Захистом від іонізуючих випромінювань можуть служити екрани із різних матеріалів на шляху їх дії.

Основним параметром, що характеризує захисні властивості матеріалу є шар половинного ослаблення (d), тобто шар матеріалу, при проходженні через який потік іонізуючих випромінювань зменшується вдвічі.

Так, d=23/p, де р - густина матеріалу, а 23 см. - шар половинного ослаблення води. Показник d збільшується при збільшенні густини матеріалу (для бетону - 5,7 см, для ґрунту і цегли - 8, 1 см) [8].

Захисні властивості речовини визначаються коефіцієнтом ослаблення Косл. Так, Косл = 2 h/d, де h - товщина метеріалу, см [8].

Надійний захист від іонізуючих випромінювань забезпечують сховища та протирадіаційні укриття, будинки, споруди.

Для захисту тіла людини застосовують засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) [2].



Висновок

Все населення світу після радіаційних аварій та катастроф переконалося в величезній небезпеці, яку становить для людства ядерна зброя, ядерні електростанції, реактори. Враховуючи те, що людство не може впливати на природу і контролювати природні джерела радіації, слід зменшувати хоча б пагубний вплив техногенної радіації.

Для цього створюються спеціальні міжнародні організації, що займаються проблемами радіації, у їхньому числі існуюча з кінця 1920-х років Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ), а також створений в 1955 році в рамках ООН Науковий Комітет з дії атомної радіації (НКДАР), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) 1956 р.

Держави укладають договори про обмеження створення, використання ядерної зброї, зокрема, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 1968 р., Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою 1963 р.



Список використаних джерел

1. Бар`яхтар В.Г. Радіація. Що ми про неї знаємо? / В.Г. Бар`яхтар, В.І. Стрижак, В.О. Поярков. - К.: Наукова думка, 1991. - 32с.

2. Миценко І.М. Цивільна оборона: Навч. посібник / І.М. Миценко, О.М. Мезенцева. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2004. - 404с.

3. Стеблюк М.І. Захист населення при ядерній аварії// Безпека життєдіяльності. - 2007. - №3. - С. 19-22.

4. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / П.Д. Плахтій, В.В. Мендерецький, Б.В. Болібрух, А.П. Юхименко; Під ред. П.Д. Плахтія.- Кам`янець-Подільський: Медобори, 2003. - 304с

5. Білявський Г.О. Основи екології: Підручник/ Г.О. Білявський, С.Ф. Фурдуй, І.Ю. Костіков. - К.: Либідь, 2004. - 408с

6. Булдаков Л.А. Радиоактивные вещества и человек. - М.: Энергоатомиздат, 1990. - 160с

7. Грабовський В.А. Чорнобильська катастрофа: контроль радіоактивного забруднення довкілля// Безпека життєдіяльності. - 2005. - №3. - С.32-36

8. Деякі медико-біологічні аспекти аварії на Чорнобильській атомній електростанції/ К.В. Розова, О.О. Черкесова, Ю.В. Бернацька, Ю.А. Новосельцева// Безпека життєдіяльності. - 2006. - №3. - С. 19-20.

9. Константінов М.П. Радіаційна безпека: Навчальний посібник/ М.П. Константінов, О.А. Журбенко. - Суми: Університетська книга, 2003. - 151 с

10. Кутлахмедов Ю.О. Основи радіоекології: Навчальний посібник/ Ю.О. Кутлахмедов, В.І. Корогодін, В.К. Кольтовер.- К.: Вища школа, 2003. - 319 с.

11. Ляшенко В.І. Радіаційна безпека життєдіяльності людини в Україні. Проблеми і шляхи їхнього вирішення// Безпека життєдіяльності.- 2003.- №6.- С. 30-34.

Размещено на Allbest.ru