Захист від впливу шкідливих речовин. Засоби та способи гасіння пожежі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

Контрольна робота

з дисципліни „Основи охорони праці”

Кременчук 2009

План

Вступ

1. Законодавчі акти, норми та правила з охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП)

2. Засоби індивідуального захисту від впливу шкідливих речовин. Прилади для вимірювання шкідливих речовин

3. Гігієнічне нормування іонізуючого випромінювання, дози. Методи та засоби захисту

4. Класифікація видів та процесів горіння. Показники пожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. Класифікація твердих матеріалів, рідин та аерозолів горючих газів за пожежовибухонебезпечністю

Задачі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Охорона життя і здоров'я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні прийнято закон прямої дії «Про охорону праці», який регламентує захист конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча база захищеності життя і здоров'я працівників.

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП), Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

Актуальність даної теми визначається тим, що на сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров'я людини. Велика кількість законів залишається на папері і не працюють. Значна кількість працівників не мають офіційного оформлення, що призводить до втрати можливості законного захисту їх прав.

1. Законодавчі акти, норми та правила з охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП).

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Ключовими законодавчими актами в сфері охорони праці є: КЗпП, Закон "Про охорону праці", Закон "Про страхування від нещасного випадку" та Закон про "Основи законодавства України про охорону здоров'я".

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції, переліки та інші документи, обов'язкові для виконання, які конкретизують положення основних законів.

За сферою дії нормативно-правові акти поділяються на державні (міжгалузеві та галузеві), відомчі та внутрішні акти підприємств.

Окрім того, відповідно до спеціальної Постанови ВР України, діють державні нормативні акти колишнього СРСР у частині, що не суперечить чинному законодавству України. Серед них важливе місце посідає "Система стандартов безопасности труда" (скорочено - ССБТ (наведено мовою оригіналу)). Нині це понад 300 державних стандартів, занесених до Реєстру ДНАОП.1 Основоположний серед них є ГОСТ 12.0.001-82 ССТБ (також мовою оригіналу).

Дія цих законодавчих і нормативних актів про охорону праці поширюється на всі підприємства, незалежно від форм власності. Окрім того, їхні норми поширюються й на фізичних осіб (СПД), які використовують найману працю.

Внутрішні нормативні документи підприємств

Розробляються такі нормативи (положення, інструкції, переліки, накази тощо) самим підприємством відповідно до вимог державних міжгалузевих та галузевих нормативно-правових актів про охорону праці. При цьому головною законною підставою має бути ДНАОП 0.00-8.03-93 "Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві".

В разі необхідності власник (керівник) може на договірній основі залучити до розробки проекту нормативного акта спеціалістів сторонніх організацій.

Перелік таких документів наведений у рекомендаціях Держнаглядохоронпраці щодо застосування вище названого Порядку.

Перед затвердженням керівником підприємства всі проекти внутрішніх документів з охорони праці обов'язково погоджуються зі службою з охорони праці. На тих підприємствах, де такої служби немає, - зі службовою особою підприємства (інженером з техніки безпеки), що займається цими питаннями, та юрисконсультом. Узгоджені документи затверджуються наказом по підприємству. За винятком тих, що затверджуються голосуванням на загальних зборах трудового колективу.

За рішенням трудового колективу питання щодо охорони праці працівників підприємства можуть включатися до Колективного договору. Ступінь їх деталізації залежить від колективної волі працівників. Окрім того, ці питання включаються до щорічної угоди, що укладається між профспілкою та адміністрацією підприємства.

Не менш важливим внутрішнім документом із цих питань є "Правила внутрішнього трудового розпорядку".

Гарантії прав на охорону праці надаються працівнику під час укладання трудового договору (див. розділ II Закону "Про охорону праці").

На відміну від інших договорів, предметом трудового договору є процес праці. Звідси випливає, що укладання, виконання та припинення трудових договорів регулюється виключно трудовим законодавством.

Державний реєстр міжгалузевих та галузевих актів з охорони праці (далі - Реєстр ДНАОП) призначений для забезпечення інформаційної підтримки діяльності посадових осіб підприємств та організацій різних форм власності, підвищення рівня компетентності керівних кадрів щодо питань забезпечення безпеки праці, підвищення інформованості контролюючих державних органів про міжгалузеві та галузеві документи з охорони праці. До Реєстру ДНАОП включено систематизовану нормативну базу з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища: міжгалузеві, галузеві нормативні акти, міждержавні стандарти, системи стандартів безпеки праці, державні стандарти України з питань безпеки праці, нормативні документи з охорони праці.

Нормативна база:

1. КЗпП - "Кодекс законів про працю України" в редакції Закону УРСР від 20 березня 1991 р. № 871-XII, із подальшими змінами і доповненнями до нього.

2. Закон "Про охорону праці" - "Про охорону праці", закон України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII.

3. Закон про "Основи законодавства України про охорону здоров'я" - "Основи законодавства України про охорону здоров'я", закон України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII.

4. Закон "Про страхування від нещасного випадку" - "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV.

5. Постанова № 994 - "Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат", постанова КМ України від 27 червня 2003 р. № 994.

7. Положення про спецодяг № 170 - "Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту", затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 29 жовтня 1996 р. № 170.

8. Лист № 0-9-3493 - Лист Мін'юсту "Щодо визначення Кабінетом Міністрів України переліку засобів особистого захисту працівників, вартість яких не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку" від 17 травня 2004 р. № 0-9-3493.

Державні нормативні акти про охорону праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії вони можуть бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий акт про охорону праці - це акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх, галузевої належності та форм власності.

Державний нормативний акт про охорону праці - це акт, дія якого поширюється на підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Власники підприємств, установ, організацій розробляють на основі (ДНАОП) Державних нормативних актів про охорону праці й затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації, відповідно до Рекомендації Держнаглядохоронпраці щодо застосування порядку опрацювання й затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві. Затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993 року № 132 до основних нормативних актів підприємства належать:

- Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.

- Положення про службу охорони праці на підприємстві.

- Положення про комісію з питань охорони праці підприємств.

- Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.

- Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.

- Положення про організацію попереднього й періодичного медичного огляду працівників.

- Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями й видами робіт. - Інструкції про порядок зварювання та проведення інших вогневих робіт на підприємстві.

- Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

- Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов`язані проходити попередню й періодичну перевірку знань з охорони праці.

- Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.

- Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям.

Відповідно до ст.49 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальностей згідно із законодавством.

Дисциплінарна відповідальність полягяє у накладанні дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи). Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Матеріальна відповідальність за заподіяну шкоду встановлюється лише за пряму шкоду. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону праці» державного управління охорону праці в Україні здійснюють:

- Кабінет Міністрів України.

- Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України.

- Міністерство та інші центральні органи державної виконавчої влади.

- Місцева державна адміністрація.

- Концерни, корпорації та інші об`єднання.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці Кабінет Міністрів України:

- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці,

- визначає функції міністерств щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці.

Основні завдання, які покладаються на Комітет з нагляду за охороною праці (Держнагляд охорони праці):

- комплексне управління охороною праці;

- державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів - щодо безпеки, гігієни праці виробничого середовища.

Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади в галузі охорони праці:

- проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;

- здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

- організація навчання й перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками та спеціалістами галузі;

- здійснення внутрішнього контролю за станом охорони праці.

Повноваження місцевих адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці:

- забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

- здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи. Повноваження об`єднань підприємств у галузі охорони праці. Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об`єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об`єднання. Об`єднання створюють служби охорони праці.

2. Засоби індивідуального захисту від впливу шкідливих речовин. Прилади для вимірювання шкідливих речовин

Засоби індивідуального захисту використовуються для захисту людини від отруйних речовин, сильнодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів і за своїм призначенням діляться на засоби захисту органів дихання та засоби захисту шкіри.

Засоби захисту органів дихання.

Найпростіші засоби захисту органів дихання -- тканинна маска і ватно-марлева пов'язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні.

Протипилова тканинна маска складається з двох частин -- корпусу і кріплення. Корпус маски шиють з 4--5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні -- для кращої фільтрації -- з ворсом. Кріпленням служать смужки тканини, пришиті збоку корпуса. Маски виготовляються семи розмірів, відповідно до висоти обличчя: до 80 мм -- перший розмір, 80--90 мм -- другий, 91--100 мм -- третій, 101--110 мм -- четвертий, 111--120 мм -- п'ятий, 121--130 мм -- шостий, 131 мм і більше -- сьомий розмір. Готову маску перевіряють і приміряють. Розкрій виконують за викройками або лекалами, при цьому обов'язково роблять припуски приблизно в 1 см. Викройку (лекало) накладають на шматок тканини вздовж дольової нитки.

Ватно-марлева пов'язка виготовляється із шматка марлі розміром 100x50 см. Його розстеляють на столі, посередині на площі 30x20 см кладуть шар вати завтовшки 1--2 см (якщо немає вати, то її замінюють марлею в 5--6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роблять розрізи (30--35 см).

Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній -- заходити за підборіддя. Нижні кінці зав'язують на тім'ї, верхні -- на потилиці. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя.

Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу. Найбільш поширені респіратори Р-2 і ШБ-1 («Пелюсток»).

Респіратор Р-2 складається із фільтрувальної напівмаски з наголовником. Напівмаска має два клапани вдиху і один -- видиху. У клапана видиху є запобіжний екран. Респіратор має носовий затискач, щоб притиснути напівмаску до перенісся.

Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь фільтрувальний поліуретановий шар маски, де очищається від грубодис-персного пилу, потім крізь фільтрувальний полімерний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсного пилу. Після очищення повітря крізь клапани вдиху потрапляє у підмасковий простір та в органи дихання. При видиханні повітря з підмаскового простору виходить через клапан видиху.

Респіратори Р-2 виготовляються трьох розмірів відповідно до висоти обличчя: 99--109 мм -- перший розмір, 109--110 мм -- другий розмір, понад 110 мм -- третій розмір.

Респіратор ШБ-1 («Пелюсток») широко застосовувався під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і надійно захищав від радіоактивного зараження. Це респіратор одноразового користування, безрозмірний; фільтрувальним елементом у ньому є тканина Петрянова.

Фільтрувальний протигаз призначений для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від впливу ОР, РР, БЗ і деяких СДОР, а також від різних шкідливих домішок, що є у повітрі.

У системі цивільної оборони країни для захисту населення використовуються такі фільтрувальні протигази: для дорослого населення -- ЦП-5, ЦП-5М, ЦП-7, ЦП-7В; для дітей -- ПДФ-Д, ПДФ-Ш, ПДФ-2Д, ПДФ-2ПІ, КЗД (камера захисна дитяча).

Нині для захисту дорослого населення, у тому числі й особового складу невоєнізованих формувань, дедалі більше використовується новий цивільний протигаз ЦП-7.

У наш час з'явилася можливість користуватися протигазом як засобом індивідуального захисту хворих з легеневими і серцево-судинними захворюваннями певного ступеня важкості.

Наявність переговорного пристрою у нового протигаза забезпечує спілкування на відстані, а також полегшує користування технічними засобами зв'язку.

Протигаз ЦП-7 надівається у такій послідовності:

- взяти лицьову частину обома руками за щічні лямки так, щоб великі пальці зсередини тримали лямки;

- зафіксувати підборіддя у нижньому заглибленні обтюратора; рухом рук догори і назад натягнути наголовник і підтягнути до упору щічні лямки.

Дитячий фільтрувальний протигаз ПДФ-Д призначається для дітей віком від 1,5 до 7 років, а протигаз ПДФ-Ш -- для дітей шкільного віку від 7 до 17 років. Ці протигази комплектуються фільтрувально-поглинальними коробками ЦП-5 і різняться між собою лише лицьо­вими частинами.

На зміну їм починають надходити досконаліші протигази ПДФ-2Д для дітей дошкільного і ПДФ-2ІН-- шкільного віку.

Підбирати і збирати протигаз для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку повинні тільки дорослі (також одягати і знімати його). Діти середнього і старшого шкільного віку можуть це виконувати самостійно.

Щоб перевірити, чи правильно складено і підібрано протигаз, потрібно: надіти протигаз, закрити долонею отвір у дні коробки і зробити плавний глибокий вдих. Якщо повітря не проходить під маску, то лицьова частина підібрана правильно і протигаз складено правильно; якщо повітря при вдиху проходить, то необхідно знову перевірити правильність складання і повторно -- герметичність. Якщо повітря знову проходить, то підтягнути на одну поділку скроневі і щічні лямки або замінити розмір лицьової частини на менший.

Камера захисна дитяча (КЗД) призначена для захисту дітей у віці до 1,5 року від ОР, РР, БЗ в інтервалі температур від +30° С до -30° С. Безперервний час перебування в камері -- до 6 год. Маса камери -- до 4 кг.

Ізолюючі протигази ІП-46, ІП-4, ІП-5 забезпечують захист органів дихання, очей і шкіри від будь-яких СДОР, незалежно від властивостей і концентрації. Вони дають змогу працювати навіть там, де зовсім немає кисню у повітрі. У протигазі ІП-46М або ІП-5 можна виконувати неважку роботу під водою на глибині до 7 м.

Промислові протигази призначені для захисту робітників і службовців від СДОР, що застосовуються у виробництві.

Медичні засоби індивідуального захисту.

Медичні засоби індивідуального захисту -- це аптечка індивідуальна (АІ-2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) і пакет перев'язувальний індивідуальний.

В інструкції, що додається до АІ-2, описано порядок прийому ліків.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 призначений для знезараження краплиннорідких ОР, що потрапили на відкриті ділянки шкіри та одяг. До комплекту входять флакон з дегазувальним розчином і чотири ватно-марлеві тампони. Першим тампоном видаляють із шкірного покриву ОР щипковим рухом, наступна обробка -- протирання ураженої ділянки.

Пакет перев'язувальний індивідуальний призначений для надання допомоги при пораненнях і опіках. Він складається з бинта, двох ватно-марлевих подушечок, шпильки і чохла.

Засоби захисту шкіри.

Звичайні засоби захисту шкіри -- це предмети одягу та взуття, що можуть бути у кожної людини. Найпростішим засобом захисту шкіри є робочий одяг (спецівка) -- куртка і штани, комбінезони, халати з капюшонами, зшиті з брезенту, вогнезахисної чи прогумованої тканини або грубого сукна. Вони не тільки захищають шкіру від радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів, а й не пропускають протягом деякого часу краплиннорідкі отруйні речовини. Одяг з брезенту захищає від отруйних речовин (взимку -- до 1 год, влітку -- до ЗО хв).

Із предметів побутового одягу найпридатнішими для захисту шкіри є плащі і накидки з тканини прогумованої або вкритої хлорвініловою плівкою, зимові речі -- пальта з грубого сукна або драпу, ватянки тощо. Від краплиннорідких ОР пальто із сукна або драпу разом з іншим одягом захищає: взимку -- до 1 год, влітку -- до 20 хв; ватянка -- до 2 год. Для захисту ніг потрібні гумові чоботи, боти, калоші: вони не пропускають краплиннорідкі ОР до 3--6 год. На руки треба надягти гумові або шкіряні рукавиці.

Звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не проникали пари й аерозолі отруйних речовин. Для цього треба: 250--300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у двох літрах нагрітої до 60--70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваючи, перемішувати протягом 5 хв до утворення емульсії. Комплект одягу покласти у таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на натільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.

Спеціальні засоби захисту шкіри за принципом захисної дії діляться на ізолюючі і фільтрувальні.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовляються з повітронепроникних матеріалів -- спеціальної еластичної і морозостійкої прогумованої тканини. Вони можуть бути герметичними і негерметичними. Герметичні засоби захисту закривають усе тіло і захищають від парів і крапель ОР, негерметичні -- тільки від крапель ОР. Крім того, вони захищають від РР та БЗ.

До ізолюючих засобів захисту шкіри належать: захисний комбінезон (костюм), легкий захисний костюм Л-1 і загальновійськовий захисний комплект.

Захисний комбінезон складається із зшитих в одне ціле куртки, штанів і капюшона. Захисний костюм відрізняється від комбінезона тим, що ці три частини виготовлені окремо. У комплект захисного комбінезона і костюма входять, крім того, підшоломник, гумові чоботи і гумові рукавиці.

Легкий захисний костюм Л-1 складається із сорочки з капюшоном, штанів, пошитих разом з панчохами, двопальцевих рукавиць і підшоломника. Л-1 використовується у розвідувальних підрозділах ЦО.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається із захисного плаща з капюшоном, захисних панчох і рукавиць.

До фільтрувальних засобів захисту шкіри належить захисний фільтрувальний одяг (ЗФО-58Х що складається з комбінезона особливого покрою, онуч, чоловічої натільної білизни і підшоломника. Крім того, у комплекті є онучі для захисту шкіри на ногах від подразнення. ЗФО-58 застосовується у комплекті з протигазом, гумовими чобітьми і рукавицями. дких ОР, що потрапили на відкриті ділянки шкіри та одяг. До комплекту входять флакон з дегазувальним розчином і чотири ватно-марлеві тампони.

Пакет перев'язувальний індивідуальний призначений для надання допомоги при пораненнях і опіках. Він складається з бинта, двох ватно-марлевих подушечок, шпильки і чохла.

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначений для визначення в повітрі, на місцевості та техніці V-газів, зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану. Комплектується трьома видами індикаторних грубок для визначення отруйних речовин типу: зарин, зоман і V-гази - з одним червоним кільцем і червоною крапкою; фосген, дифосген, синильна кислота і хлорціан - з трьома зеленими кільцями; іприт - з одним жовтим кільцем. Маса приладу - 2,3 кг.

Напівавтоматичний прилад хімічної розвідки (ППХР) призначений для забезпечення хімічних розвідувальних машин. Дозволяє визначати наявність в повітрі, на місцевості і техніці V-газів, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, іприту. Прилад працездатний в інтервалі температур від -40 до +40 °С. Час визначення ОР - від 2 до 5 хв. Маса приладу без упаковки - 2,2 кг.

Газоаналізатор автоматичний ГСП-11 встановлюється для забезпечення хімічних розвідувальних - машин і призначений для безперервного контролю повітря з метою виявлення в ньому наявності пари фосфорорганічних ОР і для подання звукових та світлових сигналів виявлення ОР.

Прилад працездатний в інтервалі температур від -40 до +40 °С. В якості джерела живлення використовуються акумулятори КН-22.

Живлення обігрівачів термостату здійснюється від бортової мережі машини напругою 12 В. Тривалість роботи приладу без додаткової зарядки або заміни акумуляторів при нормальній температурі - не менше б год.

Прилад має два робочі діапазони чутливості до ОР: чутливість до парів зарину і V-газів на першому діапазоні - 5·10-5 мг/л і на другому - 2-10-6 мг/л.

Тривалість роботи приладу, забезпеченого однією зарядкою індикаторних засобів, на першому діапазоні - 2 год., на другому - від 10 до 12 год. Маса приладу - біля 30 кг.

Газоаналізатор УГ-2 призначений для вимірювання концентрації шкідливих газів (парів) в повітрі робочої зони виробничих приміщень. Забезпечує виявлення наступних шкідливих речовин в повітрі: сірчаний ангідрид, ацетилен, окисли вуглецю, сірководень, хлор, аміак, окисли азоту, етиловий спирт, бензин, бензол, толуол, ксилол, ацетон, вуглеводи нафти.

Визначення концентрації газу (пари) шкідливих речовим в повітрі здійснюють за еталонами пофарбування індикаторів. Виміри проводяться 2-3 рази і оцінка здійснюється за середніми арифметичними значеннями.

Газоаналізатори "Сирена", "Сирена-2", "Сирена-4" призначені для автоматичного визначення мікроконцентрацій токсичних газів (сірководню, аміаку, фосгену) у повітрі виробничих приміщень, а також сигналізації порогу вимірювання. Газоаналізатори забезпечують виявлення газів (пари): на відстані не більше як 300 м між датчиком і блоком управління; при температурі навколишнього повітря від 5 до 40 °С.

Газоаналізатор "Сирена-М" призначений для виявлення концентрації хлору в повітрі виробничих приміщень. Газоаналізатор може розміщуватися на відстані не більше 5 м від місця забору проби.

Технічні характеристики приладу складають: діапазон виміру - 0-2 мг/м3; погрішність виміру - ± 20 %; час одного циклу - 1 ± 0,6 хв.; час роботи в автоматичному режимі без перезаряджання реактивів - не менше 4 діб; живлення приладу -220 В; маса приладу - 10 кг.

Газосигналізатор "ГАІ-1" призначений для контролю загазованості повітря робочої зони в 1-2 точках технологічних приміщень.

Технічні характеристики приладу складають: діапазон виміру - 0-2 мг/м3; погрішність виміру - ± 20 %; час одного циклу, - 1 ± 0,6 хв.; час роботи в автоматичному режимі без перезаряджання реактивів - не менше 4 діб; живлення приладу - 220 В і від мережі стисненого повітря тиском 1,4 кгс/см2; витрата повітря - в межах від 1,2 до 2,5 л/хв.; середнє використання потужності - не більше 70 Вт; маса приладу -47,5 кг; газосигналізатор забезпечує роботу при змінах температури від 15 до 40 °С і виносу пульту управління на відстань не більше 2 000 м.

Індикатор контролю загазованості приміщень хлором (ІЗП) призначений для контролю гранично допустимої концентрації (ГДК) хлору в повітрі виробничих приміщень хлораторних і очисних споруд та хлорних переливних станцій водопровідних господарств.

Склад: електрохімічна комірка (62x68 мм), блок індикації і сигналізації (145x180x77 мм), таблетка (8x6 мм).

Технічні характеристики: діапазон ГДК - 0-1; порі]- чутливості концентрації хлору в повітрі - 0,05 мг/м3; час спрацювання при концентрації 1,6 ГДК - не більше 180 с; час роботи в автоматичному режимі без проведення регламенту технічного обслуговування - не більше 12 міс.; довжина лінії між електрохімічною коміркою і блоком сигналізації: двожильним кабелем складає 20 м, кабелем з екраном - до 100 м; потужність - не більше 10 Вт; термін використання таблетки - не більше 12 міс.; витрати реагенту на рік -- не більше 4 г; маса індикатору -- не більше 3 кг; вихідний сигнал ГСП - 0-10.

Автомобільна радіометрична і хімічна лабораторія АЛ-4 забезпечує радіометричний аналіз проб води, харчових продуктів і фуражу; якісне і кількісне виявлення у різних пробах звісних ОР; кількісне визначення отрут у пробах води, харчових продуктах і фуражу; фізико-хімічні аналізи проб невідомих ОР; проведення контрольних аналізів за визначенням повноти дегазації місцевості, озброєння, техніки, транспорту, одягу і спорядження; проведення вибіркового контролю захисних властивостей засобів захисту шкіри; кількісне визначення і проведення контрольних аналізів сумішей для дегазації, дезактивації, що створюють дим, запалювальних, вибухових речовин і вогнеметних.

Польова хімічна лабораторія ПХЛ-54 призначена для виявлення ОР у пробах, що взяті з різних джерел, а також з техніки, предметів, одягу. Маса спорядженої лабораторії - біля 20 кг.

3. Гігієнічне нормування іонізуючого випромінювання, дози. Методи та засоби захисту

До випромінювань , що іонізують, ставляться корпускулярні (мающі масу) і електромагнітні. Корпускулярні: a, b і нейтрони. Електромагнітні: g і рентген. Викликають іонізацію середовища.

a-випромінювання: потік ядер випускається речовиною при радіоактивному розпаді або ядерних реакціях. Висока іонізуюча і мала проникаюча спроможність. Пробіг 8-9 мм у повітрі і декілька мікрон у живій тканині.

b-випромінювання: потік електронів або позитронів виникаючих при ядерному розпаді. Спроможність , що іонізує , менше, проникаюча - більше, тому що маса значно менше при однаковій енергії. У повітрі пробіг 1.8 м, у живій тканині 2.5 см.

Нейтрони перетворяють свою енергію у взаємодію з частками речовини і сприяють одержанню g-випромінювання. Проникаюча спроможність залежить від виду атомів.

g-випромінювання фотонов має колосальну проникаючу і малу іонізуючу спроможність. Швидкість поширення = швидкості світла.

Рентгенівське випромінювання складається з тормозного і характеристичного. Тормозне іспускаеться при зміні кінетичної енергії часток, характеристичне - при зміні енергетичного стана ядра, тієї ж властивості, що і g.

Біологічна дія.

У результаті опромінення живої тканини в ній виникає іонізація молекул і розпадання на іони. Іонізація супроводжується порушенням молекул, як слідство розірвання молекулярних зв'язків і зміною хімічної структури з'єднань, тому що в основному тіло - це вода. Вода розпадається на вільні радикали (радіоліз води). Ці радикали дуже активні і призводять до каталітичних реакцій і окислювання, у результаті чого відбувається руйнація клітин. Відбувається гальмування функції кровотворних органів, звуження сосудів, розлад шлунково-кишкового тракту й імунної системи організму.

Зовнішні і внутрішні опромінення.

Зовнішнє опромінення - опромінення, коли джерело радіації знаходиться поза організмом і улучення випромінювання усередину виключається - видеотермінали, рентген, із герметичним джерелом випромінювання. При зовнішньому опроміненні небезпечним є b, g, рентгенівське, нейтронне випромінювання. Біологічний ефект залежить від дози опромінення, його виду, часу впливу, розміру поверхні, індивідуальної чутливості організму.

Ознаки опромінення: сухість шкіри, ламкість кісток, тріщини шкіри, променеві виразки. g і рентгенівське опромінення може призводити до летального виходу без зовнішніх ознак. a і bвикликають шкірні поразки.

Внутрішнє опромінення - відбувається при влученні радіоактивної речовини усередину організму при вдиханні забрудненого повітря, через стравохід, через шкіру. У цьому випадку людина піддається безупинному опроміненню доти, доки речовина не розсосеться або її не буде виведено з організму шляхом фізіологічного обміну. Внутрішнє опромінення небезпечно, тому що уражаються внутрішні органи, кров. Найбільше небезпечно a.

Параметри випромінювань , що іонізують.

1. Експозиційна доза

d - число іонів одного знака випромінювання , що утворяться в повітрі dm - маса повітря в цьому елементарному обсязі. Х - системна; [P] - внесистемна.

2. Потужність експозиційної дози

3. Активність радіоактивної речовини

4. Поглинена доза

d - кількість енергії, переданої речовини в деякому елементарному обсязі. dm - маса речовини в обсязі.

5. Потужність поглиненої дози

6. Еквівалентна доза

Q - коефіцієнт якості, що враховує вид випромінювання.

Поняття еквівалентної дози введено в зв'язку з тим, що різні види випромінювання при однаковій поглиненій дозі викликають різноманітні біологічні ефекти. Q знаходиться по таблицях Норм Радіаційної Безпеки.

Природний фон.

Людина постійно піддається опроміненню природним фоном, що складається з космічного випромінювання і випромінювання природно розподілених природних, радіоактивних речовин. Природний фон визначається в одиницях потужності експозиційної дози. Флюорографія: 0.5 - 0.2 Рентгена. Рентгеноскопія грудної клітини: 2 Рентгени. Рентгеноскопія зуба: до 5 Рентген.

Нормування випромінювань , що іонізують.

У основу нормування призначені становища:

- не перевищення дозової межі;

- винятки необгрунтованого опромінення людей.

Головними нормативними документами, що регламентують припустимі рівні опромінення є: норма радіаційної безпеки - НРБ-87; головні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами й іншими джерелами випромінювань , що іонізують , -ОСП 72-87.

Відповідно до НРБ і ОСП опромінені особи поділяють на три категорії:

- А - особи, що постійно або тимчасово працюють безпосередньо з джерелами випромінювання;

- Б - обмежена частина населення, що безпосередньо не працює з джерелами випромінювання, але за умовами проживання або розміщення можуть піддаватися опроміненню.

- В - інше населення в області, краї, республіці.

Установлено три групи органів, опромінення яких приносить найбільшу шкода здоров'ю в порядку зниження чутливості: усе тіло, гонады, червоний кістковий мозок; щитоподібна залоза, печінка, нирки, селезінка, ШКТ, легені, хрусталик ока, жирова тканина, м'язи; шкіряний покров, кісткова тканина, передпліччя.

У залежності від групи органів для персоналу категорії «А» - ПДД, для категорії «Б» - ПД (межа дози), для «В» - природний фон.

ПДД характеризує найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, що при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, що виявляються сучасними методами. ПД установлюється менше ПДД - для запобігання необгрунтованого опромінення осіб категорії «Б».

Захист від випромінювань , що іонізують.

До головних мір захисту відносяться: використання джерел із мінімальним виходом випромінювання (захист кількістю); обмеження часу роботи (захист часом); видалення робочих місць від джерел (захист відстанню); екранізування джерел або робочих місць.

Розрізняють захист: від зовнішнього опромінення, що виникає при роботі з закритими джерелами; від внутрішнього опромінення, що виникає при роботі з відкритими джерелами.

Закриті джерела - устрої, що виключають вилучення радіоактивних речовин у середовище.

При використанні захисного екрана визначають характеристики джерела і гранично припустимі рівні випромінювання. Проектування захисту виконуються з урахуванням призначення помешкання, категорії осіб, що опромінюються, тривалості опромінення. При цьому визначається кратність послаблення опромінення, Ро -потужність дози, яка заміряється на робочому місці; Рх- гранично припустима потужність дози.

Товщина екрана розраховується в залежності від енергії випромінювання і кратності послаблення з урахуванням щільності матеріалу. У залежності від матеріалу і конструкції захист буває: водяний; сухий; змішаний.

охорона захист шкідливий випромінювання горіння

4. Класифікація видів та процесів горіння. Показники пожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. Класифікація твердих матеріалів, рідин та аерозолів горючих газів за пожежовибухонебезпечністю

Горіння - це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії.

Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолєтова сіль, пероксид натрію, азотна кислота, хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .

Горіння може бути повним і неповним.

Повне - при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються надтоксичні речовини.

Неповне - відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ, водень).

При горінні однорідних горючих сумішей виникає кінетичне горіння, швидкість поширення якого залежить від швидкості передавання теплової енергії в суміші і може досягати сотень метрів на секунду і супроводжується вибухом.

Вибух - швидке перетворення речовин (вибухове горіння), яке супроводжується виділенням енергії і утворенням ударної хвилі. Ударна хвиля поширюється перед фронтом полум'я із швидкістю звуку 330 м/с.

Пожежо-вибухонебезпечність виробництв визначається агрегатним станом речовин та матеріалів та їх показниками пожежо-вибухонебезпечності. Показники пожежо-вибухонебезпечності: група спалимості, температура займання, температура спалаху, температура самозаймання, нижня та верхня концентраційні межі запалення, умови теплового самозаймання та ін.

Спалимість - це здатність речовини або матеріалу до горіння. Займання - це початок горіння під дією джерела запалювання. За спалимістю речовини і матеріали поділяються на три групи:

Спалимі - речовини і матеріали здатні самозайматися, або займатися від джерел запалювання і самостійно горіти або тліти після його віддалення. До них відносяться всі органічні речовини.

Неспалимі - речовини і матеріали, які не здатні до горіння у повітрі, від джерел запалювання не займаються, не тліють і не обвуглюються. Це неорганічні матеріали, метали та ін.

Важкоспалимі - речовини і матеріали, які горять від джерела запалювання, але не здатні горіти після його видалення. Це матеріали, які містять спалимі та неспалимі складові.

Температура займання - це найнижча температура речовини, при якій вона виділяє пари з такою швидкістю, що після займання їх від джерела запалювання виникає стійке горіння.

Температура спалаху - це найнижча (в умовах спеціального дослідження) температура речовини , при якій над її поверхнею утворюються пари, які здатні спалахнути у повітрі від джерела запалювання, але швидкість утворення парів недостатня для подальшого горіння.

Спалимі рідини більш пожежонебезпечні, ніж тверді матеріали і речовини, тому що вони легко займаються, інтенсивніше горять та утворюють з повітрям вибухо- та пожежонебезпечні суміші і характеризуються температурою спалаху, нижньою і верхньою межею поширення полум'я нижньою і верхньою межею поширення полум'я.

За температурою спалаху розрізняють рідини:

Легкозаймисті (ЛЗР) - це рідини з температурою спалаху до 61° С (в закритому тиглі) або до 66 ° С (у відкритому тиглі).

Спалимі рідини (СР) - це рідини з температурою спалаху понад 61° С (в закритому тиглі) або понад 66 ° С (у відкритому тиглі).

Ступінь пожежовибухонебезпечності спалимих газів визначається також концентраційними межами поширення полум'я.

Нижня концентраційна межа поширення полум'я - це мінімальний вміст палива в середовищі , при якому можливе поширення полум'я по суміші на будь - яку відстань від джерела запалення.

Верхня концентраційна межа поширення полум'я визначається максимальним вмістом палива в середовищі, вище якого суміш стає нездатною до поширення полум'я.

Всередині цих меж суміш спалима, а поза ними суміш не горить.

Пожежо- і вибухо- небезпечний пил.

Залежно від значення нижньої межі поширення полум'я пил поділяють на вибухо- і пожежонебезпечний. Пил, який складається з найменших частинок спалимих речовин, що перебувають у зваженому стані (аерозоль) в межах від нижньої до верхньої концентраційної межі поширення полум'я є вибухонебезпечним. За ступенем вибухо- і пожежонебезпесності пил поділяють на дві групи і чотири класи.

Вибухонебезпечний пил (група А) - пил з нижньою межею поширення полум'я до 65 г/м3.

Найбільш вибухонебезпечний пил (І клас) - пил з нижньою межею поширення полум'я до 15 г/м3 (пил сірки, каніфолі, нафталіну, сухого молока, торфу)

Вибухонебезпечний пил (ІІ клас) - пил з нижньою концентраційною межею поширення полум'я від 15 г/м3 до 65 г/м3 (пил кави, чаю, борошна, вугілля, сіна, гороху).

Пожежонебезпечний пил (група Б) - пил з нижньою межею поширення полум'я більше 65 г/м3..

Найбільш пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) - пил з температурою самозаймання до 250 ° С (пил тютюну) .

Пожежонебезпечний пил (ІІІ клас) - пил з температурою самозаймається більше 250 ° С (деревний та вугільний пил).

Самозаймання речовин

Самозаймання - явище різкого збільшення швидкості екзотермічних реакцій, які приводять до виникнення горіння речовини при відсутності запалювання. Залежності від причин самозаймання буває хімічним, тепловим, мікробіологічним.

Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовину кисню повітря, води або взаємодії речовин. Наприклад, самозаймання забрудненого оливою ганчір'я, через окиснення олив повітрям з виділенням тепла, або під дією води на лужні метали займається водень.

Теплове - це самозаймання виникає внаслідок самонагрівання, яке виникло під дією зовнішнього нагріву речовини вище температури самонагрівання.

Мікробіологічне самозаймання виникає в органічних речовинах. При певній вологості і температурі в органічних речовинах, торфі, ініціюється життєдіяльність мікроорганізмів і утворюється павутинний гліт (грибок). При цьому підвищується температура і міняються форми мікроорганізмів, а при температурі 75° С гинуть. Але при 60-70° проходить окиснення і обвуглення деяких легкозаймистих органічних сполук з утворенням дрібнопористого вугілля. Адсорбуючи кисень повітря це вугілля нагрівається до температури розпаду і активного окиснення органічних речовин, що і призводить до займання.

Засоби та способи гасіння пожежі

Пожежу, яка виникла можна ліквідувати, якщо забрати один з трьох факторів необхідних для горіння: горючу речовину, окислювач, джерело тепла.

Існують два способи гасіння пожеж: фізичний та хімічний.

До фізичних способів припинення горіння відносяться

- охолодження зони горіння або горючих речовин

- розбавлення реагуючих речовин в зоні горіння негорючими речовинами

- ізоляція реагуючих речовин від зони горіння

Хімічний спосіб припинення пожежі - це хімічне гальмування реакції горіння. До основних засобів гасіння пожежі (з допомогою яких здійснюється той чи інший спосіб припинення горіння) відносяться:

- вода (у вигляді струменя або у розпиленому стані)

- інертні гази (вуглекислий газ, азот)

- піни хімічні та повітряномеханічні

- порошкові суміші

- покривала з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежї, масштабів загорянь, особливостей горіння речовин та матеріалів.

Вода - найбільш дешева та поширена вогнегасна речовина. Це пояснюється:

- великою теплоємністю (теплота пароутворення 539 кал/г)

- високою термічною стійкістю (розкладається при температурі вище 1700° С)

- значним збільшенням об'єму при пароутворенні (1л води при випаровуванні утворює більше 1700л пари)

- охолоджує зону горіння

Воду застосовують у вигляді потужних струменів і як пару. Струменем води збивають полум'я і одночасно охолоджують поверхню. Струменем води гасять тверді спалимі речовини; дощем і водяним пилом - тверді, волокнисті сипучі речовини, а також легкозаймисті та спалимі рідини (спирт, трансформаторна олія, тощо). Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м3 невеликих загорянь на відкритих установках.

Промислові підприємства мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними помпами, котрі забезпечують подання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними помпами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів.Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом.

Для гасіння пожеж всередині будівель, крім пожежних кранів встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерн установки. Спринклрна установка водяної системи являє собою розгалужену мережу труб під стелею зі спринклерними головками (розбризкувачами), які закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141, 182 ° С. Установки мають контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.

Дренчерні установки обладнуються розбризкуючими головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних давачів, які відкривають клапан групової дії.

Інертні гази (вуглекислота, азот, аргон, інш.) особливо доцільно застосовувати тоді, коли застосування води може викликати вибух або поширення горіння, або ж пошкодження апаратури, обладнання, цінностей.

Вуглекислота виконує дві функції :охолоджуючу та ізолюючу.

Вуглекислота - газ без кольору і запаху. Він важче від повітря в 1.5 рази; при 0° С і Р=36атм легко переходить у рідкий стан, тоді його називають вугликислотою. З 1л рідкої вуглекислоти при t° =0° утворюється 506л газу. Зберігаються в стальних балонах. Подача кислоти проводиться через раструби - диффузори, внаслідок чого відбувається переохолодження кислоти, що виходить і утворення вуглекислого снігу.

При використанні вуглекислоти необхідно врахувати токсичність її. При вдиханні повітря, яке містить 10% СО2, і не має запаху наступає параліч дихання і смерть.

Азот не має ні кольору ні запаху. Порівняно з СО2 в рідкий стан переходить при дуже низькій температурі (-195.8° С).

Азот як засіб гасіння використовується по методу розбавлення спалимої речовини.

Вуглекислоту і азот застосовують в порівняно невеликих по об'єму приміщеннях, головним чином при гасінні речовин, що горять полум'ям (рідини, гази). Погано гасять речовини, здатні тліти.

Оскільки вуглекислота відновлюється лужноземельними металами, її не можна застосовувати при гасінні цих металів.

Азот застосовують для заповнення вільних об'ємів в посудинах над ЛЗР з метою запобігання вибухів у виробничих установках.

Піни для гасіння пожеж являють собою суміш газу з рідиною. Пухирці газу можуть утворюватися всередині рідини в результаті хімічних процесів або механічного змішування газу (повітря) з рідиною. Гасіння піною заключається в тому, що пінне покриття є якби екраном, який запобігає дії тепла зони горіння на поверхню речовини. Піна запобігає виходу рідини в зону горіння, виявляючи ізолюючу дію. Піна виявляє і деяку охолоджуючу дію.

Хімічна піна утворюється в результаті такої реакції, при якій в рідкому середовищі утворюється будь-який газ. Наприклад, для утворення піни використовують піногенераторний порошок, який містить кислотну частину - сірчанокислий глинозем (Al2(SO4)3 ), лужну частину - бікарбонат натрію (NaHCO3 ), екстракт солодкового кореня (піноутворююча речовина, яка надає міцність плівкам пухирців). При змішуванні порошка з водою відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу. Цю піну застосовують для гасіння нафтопродуктів.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і поверхнево-активної речовини (наприклад, піноутворювача ПО-1).

Піни характеризуються кратністю і стійкістю.

Під кратністю розуміють відношення об'єму піни до об'єму рідини з якої вона одержана. Кратність хімічної піни складає 5. Повітряно-механічна піна буває низької (до 10), середньої (11-200) і високої (201-1000) кратності.

Стійкість - час від моменту утворення до повного розпаду. Стійкість хімічної піни становить 40 хв., повітряно-механічної - 20-30 хв.

Піни низької та середньої кратності застосовуються для гасіння нафтопродуктів, твердих речовин та матеріалів. Піни високої кратності використовуються для гасіння легкозаймистих та спалимих речовин.

Первинні засоби гасіння пожежі:

- внутрішні пожежні крани.

- відра, кошми, лопати, пісок

- вогнегасники

Пінний вогнегасник ОХП-10 складається із зварного сталевого корпусу, який містить лужний розчин соди з лакричним екстрактом. Всередині встановлено поліетиленовий посуд з сумішшю сірчаної кислоти та сульфату заліза. При змішуванні кислотного і лужного розчинів утворюється піна. Цей вогнегасник можна застосовувати для гасіння твердих речовин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею. Піна електропровідна, тому цим вогнегасником не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5 складаються із сталевого балону з запорним вентилем. Балон заповнений зрідженою вуглекислотою під тиском 7 Мпа. При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до мінус 70 ° С і утворюється снігоподібна вуглекислота. Ці вогнегасники застосовують для гасіння невеликих пожеж, електрообладнання, що знаходиться під напругою. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники ОП-1, ОП-5, ОП-10 та інш. - це поліетиленові балончики, які містять фосфорноамонійні солі, карбонат натрію. Застосовуються для гасіння магнію та його сплавів, лужних металів алюмінію, металоорганічних сполук, а також тоді коли не можна гасити пожеж водою, піною або вуглекислим газом.

Задачі

Задача 1.

Визначити продуктивність (м3/год) загальнообмінної вентиляції виробничого приміщення, якщо виділяється Gм мынерального масла та Gб пари бензину. Для пари масла ГДК=200мг/м3; для пари бензину ГДК=100мг/м3. Концентрація пари масла та бензину в припливному повітрі відсутня.

Дано:

Gм, г/год - 350;

Gб, г/год - 950.

L - кількість припливного повітря та повітря, що видаляється, якщо припливне повітря не має шкідливих речовин, то L=G/q вид.

q вид?q ГДК

L=G/q ГДК

L масла = 350/200=1,75

L бензину = 950/100=9,5

Задача 2.

Визначити продуктивність (м3/год) загальнообмінної вентиляції для видалення виведення тепла Q від обладнання машинного залу обчислювального центру.

Надходження тепла від сонячної радіації Qc. Витяжні отвори розмущені на висоті 4м від підлоги. Допустима температура повітря в робочій зоні t=17-22С. Прийняти середню густину повітря р=1,2кг/м3.

Дано:

Q,кДж/год - 110000;

Q,кДж/год - 1500.

Lпр=Qизб/Српр(tвыт-tпр)

Qизб - надлишкове виділення тепла, що визначається за формулою: