Основи фізіології праці та комфортні умови роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 3

Основи фізіології праці та комфортні умови роботи

Програмна анотація

1. Класифікація основних форм діяльності людини

2. Шляхи підвищення ефективності трудової діяльності людини

3. Фізіологічні особливості видів діяльності

1. Класифікація основних форм діяльності людини

Характер і організація трудової діяльності роблять суттєвий вплив на зміну функціонального стану організму людини. Різноманітні форми трудової діяльності поділяються на фізичну і розумову працю.

Фізична праця характеризується в першу чергу підвищеним навантаженням на опорно-руховий апарат і його функціональні системи (серцево-судинну, нервово-м'язову, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Фізична праця, розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні процеси, у той же час має ряд негативних наслідків. Насамперед це соціальна неефективність фізичної праці, зв'язана з низкою її продуктивністю, необхідністю високого напруження фізичних сил і потребою в тривалому - до 50 % робочого часу - відпочинку.

Розумова праця поєднує роботи, пов'язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагає переважного напруження сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення, емоційної сфери. Для даного виду праці характерна гіпокінезія, тобто значне зниження рухової активності людини, що приводить до погіршення реактивності організму і підвищенню емоційної напруги. Гіпокінезія являється однією з умов формування серцево-судинної патології в осіб розумової праці. Тривале розумове навантаження робить негативний вплив на психічну діяльність: погіршуються функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (короткотермінової і довгострокової), сприйняття (з'являється велике число помилок).

У сучасній трудовій діяльності чисто фізична праця не відіграє істотної ролі. Відповідно до існуючої фізіологічної класифікації трудової діяльності розрізняють: форми праці, що вимагають значної м'язової активності; механізовані форми праці; форми праці, зв'язані з напівавтоматичним і автоматичним виробництвом; групові форми праці (конвеєри); форми праці, пов'язані з дистанційним керуванням, і форми інтелектуальної (розумової) праці.

Форми праці, які вимагають значної м'язової активності, мають місце при відсутності механізації. Ці роботи характеризуються в першу чергу підвищеними енергетичними витратами.

Особливість механізованих форм праці є зміни характеру м'язових навантажень і ускладнення програми дій. В умовах механізованого виробництва спостерігається зменшення обсягу м'язової діяльності, у роботу утягуються дрібні м'язи кінцівок, що повинні забезпечити велику швидкість і точність рухів, необхідних для керування механізмами. Одноманітність простих і більшою частиною локальних дій, одноманітність і малий обсяг сприйманої в процесі праці інформації приводить до монотонності праці. При цьому знижується збудливість аналізаторів, розсіюється увага, знижується швидкість реакцій і швидко наступає стомлення.

При напівавтоматичному виробництві людина виключається з процесу безпосередньої обробки предмета праці, що повністю виконує механізм. Задача людини обмежується виконанням простих операцій по обслуговуванню верстата: подати матеріал для обробки, пустити в хід механізм, витягти оброблену деталь. Характерні риси цього виду роботи монотонність, підвищений темп і ритм роботи, утрата творчого початку.

Конвеєрна форма праці визначається дробленням процесу праці на операції, заданим ритмом, строгою послідовністю виконання операцій, автоматичною подачею деталей до кожного робочого місця за допомогою конвеєра. При цьому чим менше інтервал часу затрачуваний працюючими на операцію, тим монотонніше робота, тим більш спрощений її зміст, що призведе до передчасної утоми і швидкому нервовому виснаженню.

При формах праці, зв'язаних з дистанційним керуванням виробничими процесами і механізмами, людина включена в системи керування як необхідна оперативна ланка. У випадках, коли пульти керування вимагають частих активних дій людини, увага працівника одержує розрядку в численних рухах. У випадках рідких активних дій працівник знаходиться головним чином у стані готовності до дії, його реакції нечисленні.

Форми інтелектуальної праці розділяються на операторську, управлінську, творчу, працю медичних працівників, працю викладачів, студентів. Ці види розрізняються організацією трудового процесу, рівномірністю навантаження, ступенем емоційного напруження.

Робота оператора відрізняється великою відповідальністю і високим нервово-емоційним навантаженням. Наприклад, праця авіадиспетчера характеризується переробкою великого обсягу інформації за короткий час і підвищеною нервово-емоційною напруженістю. Праця керівників установ, підприємств (управлінська праця) визначається надмірним обсягом інформації, збільшенням дефіциту часу для її переробки, підвищеною особистою відповідальністю за прийняті рішення, періодичним виникненням конфліктних ситуацій.

Праця викладачів і медичних працівників відрізняється постійними контактами з людьми, підвищеною відповідальністю, (часто дефіцитом часу й інформації для прийняття правильного рішення, що обумовлює ступінь нервово-емоційного напруження. Праця студентів характеризується напругою основних психічних функцій, таких як пам'ять, увага, сприйняття; наявністю стресових ситуацій (іспити, заліки).

Найбільш складна форма трудової діяльності, що вимагає значного обсягу пам'яті, напруги, уваги, - це творча праця. Праця науковців, конструкторів, письменників, композиторів, художників, архітекторів приводить до значного підвищення нервово-емоційної напруги. При такій напрузі, пов'язаній з розумовою діяльністю, можна спостерігати тахікардію, підвищення кров'яного тиску, зміну ЕКГ, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню, підвищення температури тіла людини й інших змін вегетативних функцій.

Енергетичні витрати людини залежать від інтенсивності м'язової роботи, інформаційної насиченості праці, ступеня емоціональної напруги й інших умов (температури, вологості, швидкості руху повітря й ін.). Добові витрати енергії для осіб розумової праці (інженерів, лікарів, педагогів і ін.) складають 10,5...11,7 МДж; для робітників механізованої праці і сфери обслуговування (медсестер, продавщиць, робітників, що обслуговують автомати) - 11,3...12,5 МДж; для працівників, що виконують роботу середньої складності (верстатників, шахтарів, хірургів, ливарів, сільськогосподарських робітників і ін.), - 12,5...15,5 МДж; для робітників, що виконують важку фізичну роботу (гірників, металургів, лісорубів, вантажників), - 16,3...18 МДж.

Витрати енергії змінюються в залежності від робочої пози. При робочій позі сидячи витрати енергії перевищують на 5--10 % рівень основного обміну; при робочій позі стоячи на 10...25 %, при змушеній незручній позі - на 40...50 %. При інтенсивній інтелектуальній роботі потреба мозку в енергії складає 15...20 % від загального обміну в організмі (маса мозку складає 2 % маси тіла). Підвищення сумарних енергетичних витрат при розумовій роботі визначається ступенем нервово-емоційної напруженості. Так, при читанні вголос сидячи витрати енергії підвищується на 48 %, при виступі з публічною лекцією - на 94 %, в операторів обчислювальних машин -на 60...100%.

Рівень енерговитрат може служити критерієм ваги і напруженості виконуваної роботи, що має важливе значення для оптимізації умов праці і його раціональної організації. Рівень енерговитрат визначають методом повного газового аналізу (враховується об'єм використання кисню і виділеного вуглекислого газу). Зі збільшенням ваги праці значно зростає споживання кисню і кількість енергії, що витрачається.

Тяжкість і напруженість праці характеризуються ступенем функціональної напруги організму. Вона може бути енергетичним, залежним від потужності роботи, - при фізичній праці, і емоційним - при розумовій праці, коли має місце інформаційне перевантаження.

Фізична тяжкість праці - це навантаження на організм при праці, що вимагає переважно м'язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення. Класифікація праці по вазі виконується за рівнем енерговитрат з урахуванням виду навантаження (статична або динамічна) і напружених м'язів.

Статична робота зв'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. Так, робота, що вимагає перебування працюючого в статичній позі 10...25 % робочого часу, характеризується як робота середньої тяжкості (енерговитрати 172...293 Дж/с); 50% і більш - важка робота (енерговитрати понад 293 Дж/с).

Динамічна робота - процес скорочення м'язів, що приводить до переміщення вантажу, а також самого тіла людини або його частин у просторі. При цьому енергія витрачається як на підтримку визначеної напруги в м'язах, так і на механічний ефект. Якщо максимальна маса вантажів, що вручну піднімаються, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, робота характеризується як легка (енерговитрати до 172 Дж/с); 5...10 кг для жінок і 15...30 кг для чоловіків - середньої ваги; понад 10 кг для жінок або 30 кг для чоловіків - важка.

Напруженість праці характеризується емоційним навантаженням на організм при праці, що вимагає переважно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформації. Крім того, при оцінці ступеня напруженості враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів і т.п. Так, якщо щільність сприйманих сигналів не перевищує 75 у годину, то робота характеризується як легка; 75...175 - середньої ваги; понад 176 - важка робота.

Відповідно до гігієнічної класифікації праці умови праці підрозділяються на чотири класи: 1 - оптимальні; 2 - припустимі; 3 - шкідливі; 4 - небезпечні (екстремальні). Умови праці залежать від виробничих чинників, до яких належать:

Фізичні небезпечні виробничі чинники -- це рухомі машини, елементи обладнання, вироби, матеріали, підвищена або знижена температура поверхні обладнання чи матеріалів, небезпечна напруга електричної мережі, енергія стиснутого газу, повітря тощо

Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники -- це дія на людину їдких та подразнюючих речовин. Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються:

за характером дії на організм людини (загальнотоксичні, подразнюючі, канцерогенні, мутагенні);

за шляхом проникнення до організму людини (через органи дихання, через травну систему, через шкірний покрив),

Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники - це біологічні об'єкти, вплив яких на працюючих призводить до травми або захворювання (бактерії, віруси, рослини, тварини).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі чинники -- це фізичні та нервово-психічні перевантаження.

Оптимальні умови праці забезпечують максимальну продуктивність праці і мінімальну напруженість організму людини. Оптимальні нормативи встановлені для параметрів мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів умовно використовують такі умови праці, при яких рівні несприятливих факторів не перевищують прийнятих у якості безпечних для населення (у межах фону).

Припустимі умови праці характеризуються такими рівнями факторів середовища і трудового процесу, що не перевищують установлених гігієнічними нормативами для робочих місць. Зміну функціонального стану організму відновлюють в час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни, вони не повинні робити несприятливий вплив у найближчому чи віддаленому періоді на здоров'я працюючих і його потомства. Оптимальний і припустимий класи відповідають безпечним умовам праці.

Шкідливі умови праці характеризуються рівнями шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і створюють несприятливий вплив на організм працюючого і (або) його потомство.

Екстремальні умови праці характеризуються такими рівнями виробничих факторів, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Шкідливі умови праці (3-й клас) підрозділяють на чотири ступені шкідливості. Перший ступінь (3.1) характеризується такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, що, як правило, викликають оборотні функціональні зміни й обумовлюють ризик розвитку захворювання. Другий ступінь (3.2) визначається такими рівнями виробничих факторів, що можуть викликати стійкі функціональні порушення, що призводять у більшості випадків до росту захворюваності, тимчасової втрати працездатності, підвищенню частоти загальної захворюваності, появі початкових ознак професійної патології.

При третьому ступені (3.3) вплив рівнів шкідливих факторів приводить, як правило, до розвитку професіональної патології в легких формах, росту хронічної і загальної соматичної патології, у тому числі до підвищення рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. В умовах праці четвертого ступеня (3.4) можуть виникнути виражені форми професійних захворювань; відзначається значний ріст хронічної патології і високі рівні захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Ступінь шкідливості 3-го класу по гігієнічній класифікації встановлюють у балах. Число балів по кожнім факторі xФі проставляють у карті умов праці з урахуванням тривалості його дії протягом зміни: хФі = хСТіТі, де хСТі - ступінь шкідливості фактору або важкості робіт з гігієнічної класифікації праці;

Ті = фФі/ фрс

- відношення часу дії факторів фФі до тривалості робочої зміни фрс, якщо фФі фрс, то Ті =1,0.

Для визначення конкретних розмірів доплат умови праці оцінюють по сумі значень фактичних ступенів шкідливості, тяжкості і напруженості праці

Хфак = хф1 + хф2 + ... + хфп = У хфі.

2. Шляхи підвищення ефективності трудовий діяльності людини

Ефективність трудової діяльності людини в значній мірі залежить від предмета і знарядь праці, працездатності організму, організації робочого місця, гігієнічних факторів виробничого середовища.

Працездатність - величина функціональних можливостей організму людини, що характеризується кількістю і якістю роботи виконуваної за визначений час. Під час трудової діяльності працездатність організму змінюється у часі. Розрізняють три основні фази змінюючих друг друга станів людини в процесі трудової діяльності:

-- фаза впрацювання, або наростаючої працездатності; у цей період рівень працездатності поступово збільшується у порівнянні з вихідним; у залежності від характеру праці і індивідуальних особливостей людини цей період триває від декількох хвилин до 1,5 години, а при розумовій творчій до 2...2,5 годин;

-- фаза високої стійкості працездатності; для неї характерно сполучення високих трудових показників і відносною сталістю або навіть деяким зниженням напруженості фізіологічних функцій; тривалість цієї фази може становити 2...2,5 годин і більш у залежності від важкості і напруженості праці;

-- фаза зниження працездатності, що характеризується зменшенням функціональних можливостей основних працюючих органів людини і супроводжується почуттям утоми.

Одним з найбільш важливих елементів підвищення ефективності трудової діяльності людини є удосконалювання умінь і навичок у результаті трудового навчання.

З погляду психофізіології виробниче навчання являє собою процес пристосування і відповідних змін фізіологічних функцій організму людини для найбільш ефективного виконання конкретної роботи. У результаті тренувань (навчання) зростає м'язова сила і витривалість, підвищується точність і швидкість робочих рухів, швидше відновлюються фізіологічні функції після закінчення роботи.

Правильне розташування і компонування робочого місця, забезпечення зручної пози і волі трудових рухів, використання устаткування, що відповідає вимогам ергономіки і інженерної психології, забезпечують найбільше ефективний трудовий процес, зменшують стомлюваність і запобігають небезпеці виникнення професійних захворювань.

Оптимальна поза людини в процесі трудовий діяльності забезпечує високу працездатність і продуктивність праці. Неправильне положення тіла на робочому місці приводить до швидкого виникнення статичної утоми, зниження якості і швидкості виконуваної роботи, а також зниження реакції на небезпеку. Нормальною робочою позою варто вважати таку, при якій працівникові не потрібно нахилятися вперед більше чим на 10...15°; нахили назад і в сторони небажані; основна вимога до робочої пози - пряма постава.

Вибір робочої пози залежить від м'язових зусиль під час роботи, точності і швидкості рухів, а також від характеру виконуваної роботи. При зусиллях не більш 50 Н можна виконувати роботу сидячи, 50...100 Н з однаковим фізіологічним ефектом як стоячи, так і сидячи, більш 100 Н бажано працювати стоячи.

Працювати стоячи доцільніше при необхідності постійних переміщень, пов'язаних з настроюванням і налагодженням устаткування. Поза стоячи створює максимальні можливості для огляду і вільних рухів. Однак при роботі стоячи підвищується навантаження на м'язи нижніх кінцівок, підвищується напруга м'язів у зв'язку з високим розташуванням центра ваги і збільшуються енерговитрати на 6...10 % у порівнянні з позою сидячи. Робота в позі сидячи більш раціональна і менш стомлююча, тому що зменшується висота центра ваги над площею опори, підвищується стійкість тіла, знижується напруга м'язів, зменшується навантаження на серцево-судинну систему. У положенні сидячи забезпечується можливість виконувати роботу, що вимагає точність руху. Однак і в цьому випадку можуть виникати застійні явища в органах тазу, утруднення роботи органів кровообігу і дихання.

Зміна пози приводить до перерозподілу навантаження на групи м'язів, поліпшенню умов кровообігу, обмежує монотонність. Тому, де це сумісно з технологією й умовами виробництва, необхідно передбачати виконання роботи як стоячи, так і сидячи для того, щоб робітники за своїм розсудом могли змінювати положення тіла.

При організації виробничого процесу варто враховувати антропометричні і психофізіологічні особливості людини, її можливості у відношенні величини зусиль, темпу і ритму виконуваних операцій, а також анатомо-фізіологічні розходження між чоловіками і жінками.

Розмірні співвідношення на робочому місці при роботі стоячи виконуються з обліком того, що ріст чоловіків і жінок у середньому відрізняється на 11,1 см, довжина витягнутої убік руки - на 6,2 см, довжина витягнутої вперед руки - на 5,7 см, довжина ноги - на 6,6 см, висота очей над рівнем підлоги - на 10,1 см. На робочому місці в позі сидячи розходження в розмірних співвідношеннях у чоловіків і жінок виражаються в тому, що в середньому довжина тіла чоловіків на 9,8 см і висота очей над сидінням - на 4,4 см більше, ніж у жінок.

На формування робочої пози в положенні сидячи впливає висота робочої поверхні, обумовлена відстанню від підлоги до горизонтальної поверхні, на якій відбуваються трудові рухи. Висоту робочої поверхні встановлюють в залежності від характеру, ваги і точності робіт. Оптимальна робоча поза при роботі сидячи забезпечується також конструкцією стільця: розмірами, формою, площею і нахилом сидіння, регулюванням по висоті. Основні вимоги до розмірів і конструкції робочого стільця в залежності від виду виконуваних робіт приведені в ГОСТ 12.2.032--78 і ГОСТ 21998--76*.

Істотний вплив на працездатність оператора робить правильний вибір типу і розміщення органів і пультів керування машинами і механізмами. При компонуванні постів і пультів керування необхідно знати, що в горизонтальній площині зона огляду без повороту голови складає 120°, з поворотом - 225°; оптимальний кут огляду по горизонталі без повороту голови - 30 - 40° (допустимий 60°), з поворотом - 130°. Допустимий кут огляду по горизонталі осі зору складає 130°, оптимальний - 30° нагору і 40° униз.

Приладові панелі варто розташовувати так, щоб площини лицьових частин індикаторів були перпендикулярні лініям погляду оператора, а необхідні органи керування знаходилися в межах досяжності. Найбільш важливі органи керування потрібно розмістити попереду і праворуч від оператора. Максимальні розміри зони досяжності правої руки - 70...110 см. Глибина робочої панелі не повинна перевищувати 80 см. Висота пульта, призначеного для роботи сидячи і стоячи, повинна бути 75...85 см. Панель пульта може бути нахилена до горизонтального площини на 10...20є, нахил спинки крісла при положенні сидячи 0...100є.

Для кращого розрізнення органів керування вони повинні бути різними за формою і розміром, фарбуватися в різні кольори або мати маркування чи відповідні написи. При групуванні декількох важелів в одному місці необхідно, щоб їхні рукоятки мали різну форму. Це дозволяє операторові розрізняти них на дотик і перемикати важелі, не відриваючись оком від роботи.

Застосування керування за допомогою ніг дає можливість зменшити навантаження на руки і таким чином знизити загальну стомлюваність оператора. Педалі потрібно застосовувати для включення, пуску й зупинки при частоті цих операцій не більш 20 в хвилину, коли потрібна велика сила переключення і не занадто велика точність установки органу керування в новому положенні. При конструюванні керування за допомогою ніг враховують характер руху ніг, необхідні зусилля, частоту руху, загальне робоче положення тіла, хід педалі. Зовнішня поверхня педалі повинна бути рифленою на ширину 60... 100 мм, рекомендоване зусилля - 50... 100 Н.

Періодичне чергування праці і відпочинку сприяє збереженню високої стійкості працездатності. Розрізняють дві форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві: введення обідньої перерви в середині робочого дня і короткочасних регламентованих перерв. Оптимальну тривалість обідньої перерви встановлюють з обліком віддаленості від робочих місць санітарно-побутових приміщень, їдалень, організації роздачі їжі. Тривалість і число короткочасних перерв визначають на основі спостережень за динамікою працездатності, урахування тяжкості і напруженості праці.

При виконанні роботи, що вимагає значних зусиль і участі великих м'язів, рекомендуються більш рідкі, але тривалі 10...12-хвилинні перерви. При виконань особливо важких робіт (металурги, ковалі та ін.) потрібно сполучати роботу протягом 15..20 хв. з відпочинком такої тривалості. При роботах, що вимагають більшої нервової напруги й уваги, швидких і точних рухів рук, доцільні більш часті, але короткі 5...10-хвилинні перерви.

Крім регламентованих перерв існують мікро паузи - перерви в роботі, що виникають мимовільно між операціями і діями. Вони забезпечують підтримку оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. І можуть складати 9...10 % робочого часу.

Висока працездатність і життєдіяльність організму підтримується раціональним чергуванням періодів роботи, відпочинку і сну людини. Протягом доби організм по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. У відповідності з добовим циклом організму найвища працездатність відзначається в ранкові (з 8 до 12) і денні (з 14 до 17) години. У денний час найменша працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 год., а в нічний з 3 до 4 год., досягаючи свого мінімуму. З урахуванням цих закономірностей визначають змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, перерви на відпочинок і сон.

Чергування періодів праці й відпочинку протягом тижня повинне регулюватися з урахуванням динаміки працездатності. Найвища працездатність приходиться на 2, 3 і 4-й день роботи, у наступні дні тижня вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи. У понеділок працездатність відносно знижена зв'язку з впрацюванням.

Елементами раціонального режиму праці і відпочинку є виробнича гімнастика і комплекс заходів для психофізіологічного розвантаження, у тому числі функціональна музика.

В основі виробничої гімнастики лежить феномен активного відпочинку (І.М. Сєченов) стомлені м'язи швидше відновлюють свою працездатність не при повному спокої, а при роботі м'язових груп. У результаті виробничої гімнастики збільшується життєва ємність легень, поліпшується діяльність серцево-судинної системи, підвищується функціональна можливість аналізаторних систем, збільшується м'язова сила і витривалість.

В основі сприятливої дії музики лежить викликуваний нею позитивний емоційний настрой, необхідний для будь-якого виду робіт. Виробнича музика сприяє зниженню втомлюваності, поліпшенню настрою і здоров'я працюючих, підвищенню працездатності і продуктивності праці. Однак функціональну музику не рекомендується застосовувати при виконанні робіт, що вимагають значної концентрації уваги (більш 70 % робочого часу), при розумовій роботі (більш 70 % робочого часу), при великій напруженості виконуваних робіт, непостійних робочих місцях і в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах зовнішнього середовища.

Для зняття нервово-психологічної напруги, боротьби з утомлюваністю, відновлення працездатності останнім часом успішно використовують кабінети релаксації або кімнати психологічного розвантаження. Вони являють собою спеціально обладнані приміщення, у яких у відведений для цього час протягом зміни проводять сеанси для зняття втоми і нервово-психологічної напруги.

Ефект психоемоційного розвантаження досягається шляхом естетичного оформлення інтер'єра, використання зручних меблів, що дозволяють знаходитися в зручній розслабленій позі, трансляції спеціально підібраної музики, насичення повітря благотворно діючими негативними іонами, прийому тонізуючих напоїв, імітації в приміщенні природного оточення і прослуховуванню звуків лісу, морського прибою й ін. Одним з елементів психологічного розвантаження є аутогенне тренування, засноване на комплексі взаємозалежних прийомів психічної саморегуляції і нескладних фізичних вправ зі словесним самонавіянням. Цей метод дозволяє нормалізувати психічну діяльність, емоційну сферу і вегетативні функції.

3. Фізіологічні особливості видів діяльності

Важливе значення на виробництві у трудовому процесі з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів

Трудову діяльність людини можна умовно поділити на фізичну та розумову.

Фізична визначається роботою м'язів, до яких у процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною загальних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на:

Категорії робіт за величиною загальних енерговитрат організму (ДСН 3.3.6.042-99)

До категорії Іа належать роботи, які виконуються сидячи та не потребують фізичного напруження (сфера управління, швейне та годинникове виробництво).

До категорії Іб належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи, або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (зв'язок, контролери, майстри).

До категорії ІІа належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного навантаження (Прядильно-ткацьке виробництво, механоскладальні цехи).

До категорії ІІб належать роботи, які виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, які супроводжуються помірним фізичним навантаження (машинобудування, металургія).

До категорії ІІІ належать роботи, які пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів і потребують великих фізичних зусиль (ручні операції машинобудівних, металургійних, гірничо будівних виробництв).

Чим вища категорія роботи, тим більше навантаження на опорно-м'язову, дихальну та серцево-судинну системи. Так частота серцевих скорочень, у стані спокою 65-70/хв., то при виконанні важких робіт може зростати до 150-170. легенева вентиляція так само, як і частота серцевих скорочень підвищується паралельно зростанню інтенсивності виконуваної роботи. Вентиляція легень, що складає 6-8 літрів повітря на хв.. при важких роботах може доходити до 100 і більше літрів на хв.

Фізична праця, розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні процеси, у той же час має ряд негативних наслідків. Насамперед це соціальна неефективність фізичної праці, зв'язана з низкою її продуктивністю, необхідністю високого напруження фізичних сил і потребою в тривалому - до 50 % робочого часу - відпочинку.

Класифікація праці по вазі виконується за рівнем енерговитрат з урахуванням виду навантаження (статична або динамічна) і напружених м'язів.

Статична робота зв'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. Так, робота, що вимагає перебування працюючого в статичній позі 10...25 % робочого часу, характеризується як робота середньої тяжкості (енерговитрати 172...293 Дж/с); 50% і більш - важка робота (енерговитрати понад 293 Дж/с).

Динамічна робота - процес скорочення м'язів, що приводить до переміщення вантажу, а також самого тіла людини або його частин у просторі. При цьому енергія витрачається як на підтримку визначеної напруги в м'язах, так і на механічний ефект. Якщо максимальна маса вантажів, що вручну піднімаються, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, робота характеризується як легка (енерговитрати до 172 Дж/с); 5...10 кг для жінок і 15...30 кг для чоловіків - середньої ваги; понад 10 кг для жінок або 30 кг для чоловіків - важка.

Розумова праця визначається участю у трудовому процесі ЦНС та органів чуття. При розумовій роботі підвищується кров'яний тиск, уповільнюються частота серцевих скорочень, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (8-10 разів більше, порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу слуху та зору. Робота конструкторів, операторів ЄОМ, учнів та вчителів напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів.

Розумова праця поєднує роботи, пов'язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагає переважного напруження сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення, емоційної сфери. Для даного виду праці характерна гіпокінезія, тобто значне зниження рухової активності людини, що приводить до погіршення реактивності організму і підвищенню емоційної напруги. Гіпокінезія являється однією з умов формування серцево-судинної патології в осіб розумової праці. Тривале розумове навантаження робить негативний вплив на психічну діяльність: погіршуються функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (короткотермінової і довгострокової), сприйняття (з'являється велике число помилок).

Напруженість праці характеризується емоційним навантаженням на організм при праці, що вимагає переважно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформації. Крім того, при оцінці ступеня напруженості враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів і т.п. Так, якщо щільність сприйманих сигналів не перевищує 75 у годину, то робота характеризується як легка; 75...175 - середньої ваги; понад 176 - важка робота.

Відповідно до гігієнічної класифікації праці умови праці підрозділяються на чотири класи: 1 - оптимальні; 2 - припустимі; 3 -шкідливі; 4 - небезпечні (екстремальні). Умови праці залежать від виробничих чинників, до яких належать:

Фізичні небезпечні виробничі чинники -- це рухомі машини, елементи обладнання, вироби, матеріали, підвищена або знижена температура поверхні обладнання чи матеріалів, небезпечна напруга електричної мережі, енергія стиснутого газу, повітря тощо

Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники -- це дія на людину їдких та подразнюючих речовин. Хімічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються:

за характером дії на організм людини (загальнотоксичні, подразнюючі, канцерогенні, мутагенні);

за шляхом проникнення до організму людини (через органи дихання, через травну систему, через шкірний покрив),

Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники - це біологічні об'єкти, вплив яких на працюючих призводить до травми або захворювання (бактерії, віруси, рослини, тварини).

Психофізіологічні небезпечні та шкідливі чинники -- це фізичні та нервово-психічні перевантаження.

Оптимальні умови праці забезпечують максимальну продуктивність праці і мінімальну напруженість організму людини. Оптимальні нормативи встановлені для параметрів мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів умовно використовують такі умови праці, при яких рівні несприятливих факторів не перевищують прийнятих у якості безпечних для населення (у межах фону).

Припустимі умови праці характеризуються такими рівнями факторів середовища і трудового процесу, що не перевищують установлених гігієнічними нормативами для робочих місць. Зміну функціонального стану організму відновлюють в час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни, вони не повинні робити несприятливий вплив у найближчому чи віддаленому періоді на здоров'я працюючих і його потомства. Оптимальний і припустимий класи відповідають безпечним умовам праці.

Шкідливі умови праці характеризуються рівнями шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і створюють несприятливий вплив на організм працюючого і (або) його потомство.

Екстремальні умови праці характеризуються такими рівнями виробничих факторів, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Шкідливі умови праці (3-й клас) підрозділяють на чотири ступені шкідливості. Перший ступінь (3.1) характеризується такими відхиленнями від гігієнічних нормативів, що, як правило, викликають оборотні функціональні зміни й обумовлюють ризик розвитку захворювання. Другий ступінь (3.2) визначається такими рівнями виробничих факторів, що можуть викликати стійкі функціональні порушення, що призводять у більшості випадків до росту захворюваності, тимчасової втрати працездатності, підвищенню частоти загальної захворюваності, появі початкових ознак професійної патології.

При третьому ступені (3.3) вплив рівнів шкідливих факторів приводить, як правило, до розвитку професіональної патології в легких формах, росту хронічної і загальної соматичної патології, у тому числі до підвищення рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. В умовах праці четвертого ступеня (3.4) можуть виникнути виражені форми професійних захворювань; відзначається значний ріст хронічної патології і високі рівні захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Ступінь шкідливості 3-го класу по гігієнічній класифікації встановлюють у балах. Число балів по кожнім факторі xФі проставляють у карті умов праці з урахуванням тривалості його дії протягом зміни: хФі = хСТіТі, де хСТі - ступінь шкідливості фактору або важкості робіт з гігієнічної класифікації праці;

Ті = фФі/ фрс

- відношення часу дії факторів фФі до тривалості робочої зміни фрс, якщо фФі фрс, то Ті =1,0.

Для визначення конкретних розмірів доплат умови праці оцінюють по сумі значень фактичних ступенів шкідливості, тяжкості і напруженості праці

енергія праця психічний фізіологічний

Хфак = хф1 + хф2 + ... + хфп = У хфі.

1. Пользуясь графиком изменения работоспособности, найдите истинные высказывания:

Подъем работоспособности начинается в 8 ч;

утомление длится с 12 до 14 ч;

вечером работоспособность выше, чем утром;

наибольшая работоспособность -- с10до12ч утра;

работоспособность резко падает в 21 ч;

в 19 ч работоспособность низкая;

наивысшая работоспособность в 17 ч;

днем самая низкая работоспособность в 15 ч;

в день у человека два периода наивысшей работоспособности: с 8 ч до 13 ч 30 мин, а также с 16 до 20 ч;

начинать уроки надо в 7 ч утра;

выполнять домашнее задание лучше всего с 15 до 17 ч.

2. В таблице приведено расписание уроков на один учебный день для учеников VII класса:

Соответствует ли это расписание состоянию работоспособности школьников? Как его можно улучшить с учетом изменения работоспособности школьников (график из предыдущего задания)? Предложите свой вариант.

Размещено на Allbest.ru