РЕФЕРАТ

Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії у процесі виробництва

План

Законодавство у галузі гігієни праці

Фізіологічні особливості різних видів діяльності

Допустимі мікрокліматичні умови

Вплив шкідливих речовин на організм людини

Нормування шкідливих речовин

Захист від шкідливої дії речовин

Опалення, вентиляція, кондиціонування

Законодавство у галузі гігієни праці

На кожному підприємстві, організації значну увагу необхідно приділяти культурі виробництва: чіткій організації робочих місць, чистоті приміщень, достатньому освітленню і вентиляції, зеленим насадженням біля цехів, заводів чи фабрик, оформленню квітами робочих місць та ін. Все це, поряд з широким застосуванням механізації та автоматизації виробничих процесів, забезпечує систематичне підвищення продуктивності праці і полегшує умови роботи. Природно, що в таких умовах зростає роль гігієни праці, яка розглядає питання:

раціональної організації процесу роботи;

відпочинку;

харчування;

побуту працівників.

У системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення". Положення, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців найбільш повно висвітлені в ст. 7 "Обов'язки підприємств, установ та організацій". Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств та організацій санітарних та протиепідемічних заходів, здійснення контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих факторів виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміологічної служби про надзвичайній події чи ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю у результаті порушення санітарного законодавства.

Складовою частиною законодавства у галузі гігієни праці є постанови та положення (норми) затверджені Міністерством охорони здоров'я України (наприклад: "Положення про медичний огляд працівників певних категорій", "Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх"), санітарні правила і норми (СанНіП) стосовно окремих факторів виробничого середовища.

Фізіологічні особливості різних видів діяльності

Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності.

Діяльність - специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з:

мети;

засобів;

процесу діяльності;

результату.

Діяльність є реальною рушійною силою суспільного процесу та запорукою існування суспільства.

Протягом тривалого часу, майже до початку нашого століття, функції людини стосовно техніки залишались в основному енергетичними, тобто для керування технікою людина користувалась своєю мускульною силою. Ця праця характерна складними руховими процесами, які вимагали значних затрат фізичної сили, високої координації рухів, спритності. Узгодження людини з технікою зводилось лише до врахування анатомічних та фізіологічних особливостей.

З широким впровадженням автоматичних систем керування, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів виникли зміни у фаховій структурі праці, пов'язані з появою операторської діяльності.

Комп'ютеризація та роботизація, з одного боку, розширили можливості людини, а з іншого - значним чином змінили вимоги до її діяльності. Вже не потрібна примітивна праця з використанням монотонних фізичних операцій з шаблонною розумовою діяльністю.

Важливе значення, з точки зору фізіології праці, має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову.

Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м'язів, до яких у процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилучення продуктів окислення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною енерговитрат роботи поділяються на три категорії: легкі, середньої важкості та важкі, перші дві з яких у свою чергу поділяються на відповідні групи (таблиця).

Категорії робіт за ступенем важкості (ГОСТ 12.1.005-88).

Категорія робіт	Енерговитрати
	Ват	Ккал/год
Легкі:
1а	До 139	До 120
1б	140…174	121…150
Середньої важкості:
2а	175…232	151…200
2б	233…290	201…250
Важкі	Понад 290	Понад 250

До категорії 1а належать роботи, які виконуються сидячи та супроводжуються незначним фізичним напруженням.

До категорії 1б належать роботи, які виконуються сидячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

До категорії 2а належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи і які потребують незначного фізичного напруження.

До категорії 2б належать роботи, які пов'язані з ходінням, переміщенням вантажів (масою до 10 кг).

До категорії 3 належать роботи, які пов'язані з постійними переміщеннями, пересуваннями і перенесеннями значних (понад 10 кг) вантажів і які вимагають значних фізичних зусиль.

Розумова діяльність людини визначається, в основному, участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття.

При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8…10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5…10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.

Найважливіші заходи щодо гігієни праці такі:

суворе дотримання правильного режиму праці і відпочинку;

правильний добір робочих інструментів з урахуванням антропометричних і фізіологічних особливостей працівників;

застосування правильних, науково-обґрунтованих прийомів роботи, що сприяють зміцненню і фізичному розвитку організму;

створення сприятливих метеорологічних умов, забезпечення раціонального освітлення робочих місць і приміщення.

Допустимі мікрокліматичні умови

Сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень, є ГОСТ 12.1.005-88. Вказані параметри нормуються для робочої зони - простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому розміщені робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення категорії робіт за ступенем важкості та періоду року.

Оптимальними вважаються такі умови праці, за яких має місце найвища працездатність і хороше самопочуття.

Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напруження роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.

Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у робочій зоні виробничих приміщень для різних категорій важкості робіт в теплий та холодний періоди року:

температура приміщень 17…23⁰С;

відносна вологість 40…60%;

допустима швидкість руху повітря на робочих місцях 0,1…0,4 м/с.

Період року визначається за середньодобовою температурою зовнішнього середовища Т_сд.

При Т_сд 10⁰С- холодний період, а якщо Т_сд10⁰С - теплий період року.

Швидкість руху повітря пов'язана із температурою в приміщенні. Висока швидкість руху повітря у теплий період року відповідає максимальній температурі повітря, менша - мінімальній температурі повітря. Для середніх величин температури повітря швидкість його руху дозволяється визначати інтерполяцією; при мінімальній температурі повітря швидкість його руху може братися нижче 0,1 м/с - при легкій роботі і нижче 0,2 м/с - при роботі середньої важкості.

Вплив шкідливих речовин на організм людини

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовують у технологічних процесах.

Шкідливими вважаються речовини, що при контакті з організмом людини за умов порушення вимог безпеки можуть призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступного поколінь. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини через органи дихання, органи травлення, а також шкіру та слизові оболонки.

Через дихальні шляхи потрапляють пари, газо- та пилоподібні речовини, через шкіру - переважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини під час ковтання або при внесенні їх до рота забрудненими руками.

Шкідливі речовини, що потрапили тим чи іншим шляхом в організм, можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму.

У санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділяти шкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.

Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на:

загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

подразнюючі, що викликають подразнення дихальних шляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);

сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники та лаки на основі нітросполук);

канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні вуглеводні, аміносполуки, азбест);

мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації (свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);

речовини, що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).

Слід зазначити, що існують й інші різновиди класифікацій шкідливих речовин:

за переважаючою дією на певні органи чи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові),

за основною шкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові),

за величиною середньосмертельної дози.

Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний та шкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються гірники, машинобудівники, металурги, текстильники, працівники сільського господарства.

Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушує нормальну будову та функцію органу.

Вражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістю, питомою поверхнею.

Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністю викликати професійні захворювання легень, в першу чергу пневмоконіози.

Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як правило, зазнають одночасного впливу кількох шкідливих речовин, у тому числі й пилу. При цьому їхня дія може бути підсиленою, взаємопослабленою чи "незалежною".

На дію речовин може впливати підвищення температури і вологості як і значне м'язеве напруження. Суттєве значення мають індивідуальні особливості людини. З огляду на це для робітників, які працюють у шкідливих умовах проводяться обов'язкові попередні (при вступі на роботу) та періодичні (1 раз на 3, 6, 12 та 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.

Нормування шкідливих речовин

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини, спричинюють порушення здоров'я лише у тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину.

Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступного поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76).

1-й - речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, озон);

2-й - речовини високо небезпечні, ГДК 0,1…1,0 мг/м³ (соляна та сірчана кислоти, хлор, фенол, їдкі луги);

3-й - речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1…10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий);

4-й - речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони та їх характеристики (бензин - 300 мг/м³; ртуть - 0,01 мг/м³; гас - 300 мг/м³; окис вуглецю - 20 мг/м³).

Необхідно зазначити, що в списку ГДК поряд з величиною нормативу може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

О - гостроспрямованої дії;

А - алергічної дії;

К - канцерогенної дії;

Ф - фіброгенної дії.

При вмісті у повітрі робочої зони кількох речовин односпрямованої дії для забезпечення безпеки роботи слід дотримуватися наступної умови:

де: С₁; С₂; … С_п - концентрації відповідних шкідливих речовин, мг/м³.

До шкідливих речовин односпрямованої дії відносяться шкідливі речовини, котрі близькі за хімічною будовою та характером впливу на організм людини.

При одночасному вмісті в повітрі кількох шкідливих речовин, що не мають односпрямованої дії, ГДК залишається такою самою, як при їх ізольованій дії.

Захист від шкідливої дії речовин

Загальні заходи та засоби попередження забруднення повітряного середовища на виробництві та захисту працівників включають:

вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, заміна шкідливих речовин менш шкідливими;

удосконалення технологічних процесів та устаткування (застосування замкнутих технологічних циклів, безперервних технологічних процесів, мокрих способів переробки пиломатеріалів тощо);

автоматизація і дистанційне управління технологічними процесами та обладнанням, що виключає безпосередній контакт працівників з шкідливими речовинами;

герметизація устаткування, локалізація шкідливих виділень за рахунок місцевої вентиляції;

нормальне функціонування систем опалення, загальнообмінної вентиляції, кондиціювання повітря, очистки викидів в атмосферу;

попередні та періодичні медичні огляди, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;

контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочої зони;

використання засобів індивідуального захисту.

Опалення, вентиляція, кондиціонування

Створення у виробничих приміщеннях найсприятливіших метеорологічних умов для людей (температура, відносна вологість і швидкість руху повітря) повинно пов'язуватись з характером і труднощами виконання роботи. Метеорологічні умови, встановлені з тих або інших міркувань для певного приміщення, повинні підтримуватись у межах так званої робочої зони, під якою розуміють простір висотою до 2 м над рівнем підлоги, або майданчика, на якій вмонтовані робочі місця. Відповідно до метеорологічних умов, для виробничих приміщень у робочій зоні цехів, які за характеристикою відповідають навчальним майстерням і навчально-виробничим цехам холодної обробки металів, у теплий період року (зовнішня температура +10 і вище) температура повітря повинна бути не більш як на 3 вищою, ніж зовнішня температура. У холодний період року (зовнішня температура нижче +10) вона повинна бути 16…23С.

Досягти цих температур можна, правильно експлуатуючи системи опалення, вентиляції і кондиціонування.

Системи опалення є комплексом елементів, необхідних для нагрівання приміщення в холодний період. До основних елементів систем опалення належать: джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади. Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря. Системи опалення поділяють на місцеві та центральні.

До місцевого відносяться пічне та повітряне опалення, а також опалення місцевими газовими та електричними пристроями. Місцеве опалення застосовується, як правило, в житлових та побутових приміщеннях, а також в невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств.

До системи центрального опалення відносяться: водяне, газове, панельне, повітряне, комбіноване.

Водяна та парова системи опалення в залежності від тиску пари чи температури води можуть бути низького тиску (тиск пари до 70 кПа чи температура води до 100С) та високого тиску (тиск пари більше 70 кПа чи температура води понад 100С).

При виборі системи опалення необхідно враховувати санітарно-гігієнічні, виробничі, експлуатаційні та економічні чинники. Слід зазначити, що досить ефективною є комбінована система опалення (центральне повітряне опалення, суміщене із загально-обмінною вентиляцією, та водяне низького тиску).

Нагрівальні прилади найчастіше розміщують під вікнами і біля зовнішніх стін. Щоб забезпечити нормальну тепловіддачу радіаторів, потрібно дотримуватись певних відстаней від поверхні радіатора до будівельних конструкцій (відстань від підлоги 5…7 см, відстань від стіни 3 см).

Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративно-побутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла від будівельних конструкцій, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, якими циркулює вода) або електронагрівальні елементи.

До переваг цієї системи опалення належать: рівномірний нагрів та постійність температури і вологості повітря в приміщенні, економія виробничої площі за рахунок відсутності нагрівальних приладів, можливість використання в літній період для охолодження приміщень холодної води, пропущеної через систему.

Недоліки: відносно високі початкові витрати при встановленні та важкість ремонту при експлуатації.

Приміщення, в яких теплові виділення, пов'язані з процесом виробництва і трудовою діяльністю людей, становлять 16…20 ккал/м₃ год, потребують опалення, а приміщення з тепловою характеристикою понад 20 ккал/м₃ год можна не опалювати, забезпечивши лише вентиляцію.

Система опалення повинна гарантувати пожежну безпеку і безпеку людей, які перебувають в опалювальному приміщенні, створювати рівномірну температуру в робочій зоні, не бути джерелом шкідливостей, легко регулюватися.

Опалювальні трубопроводи і прилади парового та водяного опалення з температурою теплоносія понад 100^о С відгороджують, а трубопроводи ізолюють теплоізоляцією в місцях, де можливі опіки людей. Головний стояк системи опалення у всіх випадках повинен бути ізольований.

Повітряне опалення застосовується або в поєднанні з притоковою вентиляцією, або при рециркуляції повітря. За нормами пожежної безпеки в умовах цехів холодної обробки металів допустима як часткова, так і повна рециркуляція повітря для повітряного опалення.

Максимальна температура нагрівання повітря, яка подається на висоту понад 3,5 м від підлоги, може бути не більше 70^о, на висоту менше 3,5 м на відстані понад 2м від працівника - не більше 45^о. У всіх випадках повітряне опалення повинно бути таким, щоб виключити можливість шкідливого впливу повітряних струменів на людей, які перебувають у приміщенні.

Щоб забезпечити приміщення, які вентилюються, чистим повітрям, місце його забору потрібно вибирати в зоні найменшого забруднення виробничими і вентиляційними викидами. Якщо забезпечити це неможливо, то притокове повітря треба попередньо очищати, щоб при надходженні його у вентильовану робочу зону сумарна кількість газів і пилу не перевищували граничних допустимих норм.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно);

за напрямком потоку повітря - припливна, витяжна, припливно-витяжна;

за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:

створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру , вологість і швидкість руху повітря);

повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;

не вносити до приміщення забрудненого повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;

бути доступними для управління та ремонту під час експлуатації;

не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

не створювати під час експлуатації додаткових незручностей, наприклад, шуму, вібрацій, потрапляння дощу, снігу.

Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціювання повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища (необхідна температура, вологість, чистота, газовий та іонний склад, наявність запахів повітряного середовища, а також швидкість руху повітря). Комплекс технічних засобів, що здійснюють необхідну обробку повітря (фільтрацію, підігрівання, охолодження, осушування і зволоження), його транспортування і розповсюдження в приміщеннях, пристосування для приглушування шуму, який викликаний роботою обладнання, джерела тепло- і холодопостачання, засобів автоматичного регулювання контролю і управління, а також допоміжне обладнання складають систему кондиціювання повітря.

За організацію заходів техніки безпеки при експлуатації кондиціонерів, вентиляторів, опалювальних систем відповідає керівник організації, а безпосереднє керівництво і відповідальність за виконанням правил техніки безпеки несе інженер з охорони праці або інша особа призначена наказом.

Відповідальні за охорону праці зобов'язані розробляти і виконувати всі заходи з охорони праці, навчати персонал правильному технічному обслуговуванню систем, періодично перевіряти у них знання правил безпечної експлуатації, вносячи в журнал інструктажу з техніки безпеки результати перевірки.

Інструкція з техніки безпеки підготована для конкретних умов праці і завірена керівником організації повинна бути на робочому місці.