Охорона праці на підприємстві

1. Законодавчо-нормативна база України. Основні принципи держ. Політики у галузі охорони праці

Конституція України декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції.

Законодавча база охорони праці України налічує ряд законів, основними з яких є Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю (КЗпП). До законодавчої бази також належать Закони України: "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про охорону здоров'я", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про дорожній рух","Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", їх доповнюють державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти - це стандарти, інструкції, правила, норми, положення, статути та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 p., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р.

Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб.

Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

IV - "Стимулювання охорони праці"

Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці".

Розділ VI - "Державне управління охороною праці"

Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці".

Розділ VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці".

2. Нормативно-правові акти України про охорону праці

Нормативно-правові акти з охорони праці - До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Державні нормативні акти з охорони праці - можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає Держнаглядохоронпраці.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України кодується згідно з Державним класифікатором галузей і підгалузей чотиризначним кодом.

Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держ-наглядохоронпраці в 1997 роді і постійно поповнюється.

В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних понять" та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти "Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)" (рос), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):
1. Організаційно-методичні стандарти - 0.3S Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці

2. Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників - 1.

3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2.

4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3.

5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4.

в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила Д БН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила застосовується російська абревіатура), де викладені вимога до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами.

3. Поняття про працю, важкість та напруженість праці

Труд -- целенаправленная деятельность человека, реализующего его физические и умственные способности для получения определенных материальных или духовных благ, именуемых на производстве' продуктом труда, продуктом производства.

Сложность труда - характеристика трудового процесса отображающая нагрузку на опорно-двигательный аппарат и функциональную системы организма, которые обеспечивают деятельность работника.

Напряженность труда - характеристика трудового процесса, отражающая напряженность на ЦНС,органы чувств и эмоциональную сферу работника.

Під терміном "важкість праці" розуміють ступінь залучення до роботи м'язів та фізіологічні витрати внаслідок фізичного навантаження. Напруженість праці відображає навантаження на центральну нервову систему і оцінюється за 16 показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме обгрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема за рахунок покращення параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

4. Умови працы. Безпечні умови праці

Умови праці -- це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.

Безпечні умови праці (безпека праці) - стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує граничнодопустимих значень

Безпечні умови праці створюються шляхом забезпечення працівника:

- зручним робочим місцем;

- чистим повітрям, необхідним для норма-

льної життєдіяльності;

- захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону; - нормованою освітленістю; - захистом від шуму та вібрацій; - засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням; - робочим одягом і засобами індивідуаль-

ного захисту; - побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;- медичним обслуговуванням і санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров'я.

5. Поняття про шкідливий виробничий фактор

Шкідливий фактор - це фактор дії на людину, який в певних умовах призводить до захворювань або зниження працездатності. Шкідливий фактор - небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і веде до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть смерті, як результата захворювання (шум, радіація).

До визначальних ознак шкідливих факторів відносяться: можливість безпосередньої негативної дії на організм людини; утруднення нормального функціонування органів людини; можливість порушення нормального стану елементів виробничого процесу, в результаті якого можуть виникнути аварії, вибухи, пожежі, травми. Матеріальними носіями небезпечних факторів є об'єкти, що формують трудовий процес і які входять в нього, а також загальножиттєві фактори: фактори оточуючого середовища; предмети праці; засоби праці ( машини, верстати, інструменти, споруди, приміщення, земля, шляхи, канали і т. п.); продукти праці; технологія, операції; дії; природно-кліматичне середовище (гроза, повінь, атмосферні опади, сонячна активність, фізичні параметри атмосфери і т. п.); флора, фауна, люди.

За своїм походженням та природою дії шкідливі фактори поділяються на 4 групи: фізичні (машини та механізми або їх елементи, електрика), хімічні (токсичні, задушливі, наркотичні, подразнюючі, сенсибілізучі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію), біологічні(бактерії, віруси, ріккетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їхньої життедіяльності, а також макроорганізми (тварини та рослини) та психофізиологічні (розумова перенапруженість, перенапруженість аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії.

Потенціалом шкідливий фактор визначається з кількісної сторони, наприклад, рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря.

Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, дисперсність пилюки, частотний склад шуму, вид електричного струму.

Простір, в якому постійно діють або періодично виникають шкідливі виробничі фактори, називають небезпечною зоною.

6. Поняття про професійні захворювання

Профессиональные заболевания - заболевания, которые связанны с систематическим и длительным воздействием вредного фактора, свойственного конкретной профессии или определенных условий труда, характерных для того или иного производства или профессии.

Профессиональные заболевания различают острые и хронические, к острым относят профессиональные заболевания, возникшие внезапно из-за воздействия вредных производственных факторов с большим превышением предельно допустимой концентрации или предельно допустимого уровня. Хронические профессиональные заболевания развиваются при длительном воздействии вредных условий труда. Профессиональное заболевание, при котором заболело более двух работников, называется групповым профессиональным заболеванием.

Профессиональное заболевание - это причинение ущерба здоровью работника вследствие длительного и повторяющегося действия вредного фактора на протяжении определенного времни. Работник может заболеть профессиональным заболеванием только вследствие работы у своего работодателя или занятия в своей сфере бизнеса.

При расследовании профессионального заболевания устанавливаются причины, повлекшие заболевание, при этом исследуется рабочее место потерпевшего, выполняются лабораторные измерения. По полученым результатам расследования разрабатываются мероприятия по предупреждению случаев профессиональных заболеваний.

Расследованию и учету подлежат острые и хронические профессиональные заболевания, возникновение которых обусловлено воздействием вредных производственных факторов при выполнении трудовых обязанностей или производственной деятельности по заданию организации или индивидуального предпринимателя.

Институт гигиені труда и проф.заболеваний выявляет проф.заболевание

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних захворювань, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, якщо на момент прийняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.( Закон Украины об общеобязательном государственном социальном страховании от несчастного случая на производстве и профессионального заболевания, которые повлекли потерю работоспособности)

7. Поняття про небезпечний виробничий фактор

Небезпечний виробничий фактор - фактор, вплив якого на працюючого у ви-значених умовах приводить до травми або рiзкому погiршенню здоров'я або смерті. В залежності від рiвня та тривалостi впливу шкiдливий фактор може стати небезпечним. По природi дiї на органiзм людини небезпечнi та шкiдливi ви-робничi фактори пiдроздiляються на чотири групи: фізичні (машини та механізми або їх елементи, електрика), хімічні (токсичні, задушливі, наркотичні, подразнюючі, сенсибілізучі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають на репродуктивну функцію), біологічні(бактерії, віруси, ріккетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їхньої життедіяльності, а також макроорганізми (тварини та рослини) та психофізиологічні (розумова перенапруженість, перенапруженість аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії.

Потенціалом небезпечний фактор визначається з кількісної сторони, наприклад, рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря.

Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, дисперсність пилюки, частотний склад шуму, вид електричного струму.

Простір, в якому постійно діють або періодично виникають небезпечні виробничі фактори, називають небезпечною зоною.

8. Поняття про виробничі травми

Производственная травма- повреждение тканей или нарушение анатомической целостности организма или его функций в следствии воздействия производственных факторов. Безопасность человека в процессе труда зависит прежде всего от применяемых машин, оборудования, приспособлений, инструментов и технологических методов, т. е. технических факторов.

Производственные травмы нередко возникают вследствие неправильных, ошибочных действий работающих. Причины и обстоятельства, которые вызывают ошибочные действия работающего, могут иметь двоякий характер. Первая группа причин вызвана недостатками в состоянии техники и технологии, организации труда и производства. Вторая группа связана непосредственно с психофизиологическими элементами условий труда (тяжестью, напряженностью) и субъективными факторами. Совершение неправильных действий (нарушение правил, инструкций по безопасности труда, технологии выполнения работ) может быть связано с личностными качествами (взгляды, привычки, ответственность, заинтересованность). Они в значительной мере определяют поведение человека в сфере производства и в некоторых случаях толкают на нарушение хорошо известных ему правил безопасного выполнения работ. Безопасность труда зависит не только от состояния каждого элемента системы «человек -- техника -- среда», но и от характера их взаимосвязей. Задача наиболее целесообразного соединения техники и людей в производственном процессе решается на основе научной организации труда. Организационные факторы оказывают всестороннее воздействие как на улучшение субъективной безопасности (обучение и профессиональный отбор работающих, обеспечение средствами защиты и т. д.), так и на повышение безопасности производственных процессов, оборудования, т.е. объективной безопасности труда.

9. Поняття про нещасний випадок

Несчастный случай Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком. (Закон Украины об общеобязательном государственном социальном страховании от несчастного случая на производстве и профессионального заболевания, которые повлекли потерю работоспособности.)

Відповідальність щодо відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, заподіяної каліцтвом, іншим пошкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, передбачено розділом 82 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК), Кодексом законів про працю України, а також Законами України «Про охорону праці» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

10 види небезпечних та шкідливих виробничих факторів

* за походженням вони бувають природні, техногенні, антропогенні, екологічні, змішані (згідно офіційних стандартів їх поділяють на фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні);

* за часом дії негативних наслідків поділяються на імпульсні і кумулятивні;

* за локалізацією пов'язані з літосферою, атмосферою, гідросферою, космосом;

* за наслідками: втома, захворювання, травми, аварії, пожежі, смертельні випадки;

* за збитками можуть бути соціальними, технічними, екологічними тощо;

* за сферою прояву: побутові, спортивні, дорожньо-транспортні, виробничі, військові тощо;

* за структурою бувають прості і похідні, які породжуються взаємодією простих:

* за впливом на людину діляться на три групи: активні, пасивно-активні, пасивні.

До активних належать фактори, які можуть вплинути на людину завдяки своїй енергії. Вони діляться на такі підгрупи:

1) механічні фактори, що характеризуються кінетичною і потенціальною енергією і механічним впливом на людину. До них належать: кінетична енергія рухомих елементів; потенціальна енергія; шум; вібрація; прискорення; гравітаційне тяжіння; невагомість; статичне напруження; дим, туман, пилюка в повітрі; аномальний барометричний тиск та ін.;

2) термічні фактори, що характеризуються тепловою енергією і аномальною температурою. До них належать: температура нагрітих і охолоджених предметів і поверхонь, температура відкритого вогню і пожежі, температура хімічних реакцій і інших джерел. До цієї групи належать також аномальні мікрокліматичні параметри, такі як вологість, температура і рухомість повітря, що призводять до порушення терморегуляції організму;

3) електричні фактори: електричний струм, статичний електричний заряд, електричне поле, аномальна іонізація повітря;

4) електромагнітні фактори: радіохвилі, видиме світло, ультрафіолетові та інфрачервоні промені, іонізуючі випромінювання, магнітні поля;

5) хімічні фактори: їдкі, отруйні, вогне- і вибухонебезпечні речовини, а також порушення природного газового стану повітря, наявність шкідливих домішок у повітрі;

6) біологічні фактори: небезпечні властивості мікро- і макроорганізмів, продукти життєдіяльності людей і інших біологічних об'єктів;

7) психофізіологічні: стрес, втома, незручна поза та інші.

Підгрупи 1 - 4 часто об'єднують в одну підгрупу - фізичні фактори.

До пасивно-активної групи належать фактори, що активізуються за рахунок енергії, носіями якої є людина або обладнання: гострі нерухомі предмети, малий коефіцієнт тертя, нерівність поверхні, по якій переміщується людина і машина, а також нахил і підйом.

До пасивних належать ті фактори, які впливають опосередковано: небезпечні властивості, пов'язані з корозією матеріалів, накипом, недостатньою міцністю конструкцій, підвищеними навантаженнями на механізми і машини та ін. Формою прояву цих факторів є руйнування, вибухи та інші види аварій.

Фактори характеризуються потенціалом, якістю, часом існування або дії на людину, ймовірністю появи, розмірами зони дії.

Потенціалом небезпечний або шкідливий фактор визначається з кількісної сторони, наприклад, рівень шуму, напруга електричного струму, загазованість повітря.

Якість фактора відображає його специфічні особливості, що впливають на організм людини, наприклад, дисперсність пилюки, частотний склад шуму, вид електричного струму.

Простір, в якому постійно діють або періодично виникають небезпечні і шкідливі виробничі фактори, називають небезпечною зоною.

11. Поняття про небезпечні речовини

Небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя та здоров'я людей і довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю та здоров'ю людей, довкіллю, матеріальним і культурним цінностям. Порохова маса небезпечних речовин - нормативно встановлена маса окремої небезпечної речовини або категорії небезпечних речовин чи сумарна маса небезпечних речовин різних категорій.

Поводження з небезпечними речовинами регламентується правилами, які встановлені Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення" (1994), "Про пестициди і агрохімікати" (1995), "Про відходи" (1998), "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (2000), "Про перевезення небезпечних вантажів" (2000), "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2001) та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні положення щодо поводження з небезпечними речовинами визначені у статті 52 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Установлено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані додержувати правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, з тим щоб не допустити забруднення ними або їх складовими навколишнього природного середовища і продуктів харчування. При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для навколишнього природного середовища субстанцій повинні розроблятися та затверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин у об'єктах навколишнього природного середовища та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості й утилізації після використання. Вміст природних і штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.

12. Поняття про пожежну безпеку на виробництві

Пожежна безпека - стан об'єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Відповідно до положень Закону України "Про пожежну безпеку" (статті 4 - 7) Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об'єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

13. Закон України „Про охорону праці”

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 p., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі І "Загальні положення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб. Основними принципами державної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" передбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати працівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкідливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно з чинними нормативами та умовами колективного договору; зафіксовано право працівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін.

У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У розділі IV - "Стимулювання охорони праці" йдеться про економічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня безпеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, угодою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за порушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розслідування її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Розділ VI - "Державне управління охороною праці" (стаття 32) - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці); спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття 33). Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на державному рівні, займається нормотворчою діяльністю та ін

Розділ VII - "Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діє відповідно до типового положення.

Розділ VIII - "Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці". За порушення законодавства про охорону праці передбачено штраф (стаття 43), максимальний розмір якого становить 5% місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю. Кошти від штрафів зараховуються до Державного бюджету. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці (стаття 44) передбачається дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна.

Розділ IX. "Прикінцеві положення". Закон набирає чинності з дня його опублікування, а частина четверта статті 19 - з 1 січня 2003 р.

14. Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

У главі І "Загальні положення" викладені основні трудові права та обов'язки працівників, особливості міжнародних угод або договорів з питань трудового законодавства, а також додаткові пільги, які можуть бути їм надані.

Глава II містить закон про колективний договір.

Колективний договір, угода укладається профспілковим комітетом підприємства від імені трудового колективу з роботодавцем.

Проект договору (угоди) повинен обговорюватись на зборах (конференції) трудового колективу і затверджуватись зборами (конференцією).

Колективний договір повинен обов'язково містити зобов'язання сторін щодо заходів захисту прав та соціальних інтересів осіб, які потерпіли на виробництві від нещасних випадків або профзахворювань, а також утриманців і членів сімей загиблих.

У Кодексі законів про працю України є положення про трудовий договір. Трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку та вимог безпеки, а роботодавець зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт. Трудовий договір може бути: 1) строковим; 2) безстроковим; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Усі прийняті на роботу працівники повинні бути ознайомлені з умовами роботи, правами і обов'язками, які вони повинні виконувати.
Важливим розділом Кодексу законів про працю є розділ "Охорона праці'.'. В ньому зазначено, що на будь-якому об'єкті, де працюють люди, повинні бути створені здорові й безпечні умови праці, що відповідають вимогам охорони праці. Всі будівлі і обладнання не повинні створювати загрози працюючим, а також негативно впливати на стан їхнього здоров'я та самопочуття.

Праця жінок та молоді Кодексом законів про працю України забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичних робіт - по санітарному та побутовому обслуговуванню). Робота жінок обмежується у нічний час. Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід). Вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до надурочних робіт, а також не направляються у відрядження.

Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд дитини) відпустка може досягати б років.

Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами.

Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює.

Особи до 18 років приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і, в подальшому, до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належних умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних закладів працюючій молоді надається відпустка:

- для вступу до вищих навчальних закладів - 15 календарних днів;

- для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.

Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиждень без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВЗО і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.

15 Статті Конституції України, пов”язані з питанням охорони праці

Конституція України, яка була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, визначає у статті 43, 45 та 46 право на працю, її фізичних умов та відшкодування збитків у разі нещасного випадку.

Так, стаття 43 визначає: «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом».

Стаття 45 Конституції України обумовлює не тільки умови праці, а й право на відпочинок: «кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом».

46 стаття Конституції України затверджує право людини щодо соціального захисту в разі нещасного випадку. «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

16. Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці - До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Вони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

Державні нормативні акти з охорони праці - можуть бути міжгалузевими і галузевими. Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держнаглядохоронпраці різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці. Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру, який видає Держнаглядохоронпраці.

Державні нормативні акти з охорони праці кодуються. Промисловість України кодується згідно з Державним класифікатором галузей і підгалузей чотиризначним кодом.

Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, виданий Держ-наглядохоронпраці в 1997 роді і постійно поповнюється.

В Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних понять" та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти "Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)" (рос), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):

1. Організаційно-методичні стандарти - 0. 3S Частина І. Правові та організаційні питання охорони праці

2. Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників - 1.

3. Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2.

4. Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3.

5. Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4.

в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила Д БН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимога до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами.

17. Нормативні акти з охорони праці підприємств

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП (Державні нормативні акти з охорони праці) і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать:-- Положення про систему управління охороною праці на підприємстві. -- Положення про службу охорони праці підприємства.-- Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.-- Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'. -- Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці. -- Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму. -- Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці. -- Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників.-- Положення про санітарну лабораторію підприємства.-- Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт. -- Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві. -- Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. -- Перелік робіт з підвищеною небезпекою.-- Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці. -- Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування. -- Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах. -- Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

18. Адміністративна відповідальність за порушення правил умов та охорони праці

Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна, адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.

Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.

Адміністративна відповідальність -- це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:

на працівників -- від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян -- власників підприємств або уповноважених ними осіб -- від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від 10 до 14.

Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:

порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов'язковими для виконання ;

невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:

головою департаменту -- до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;

начальниками територіальних управлінь -- до 1 %;

начальниками інспекцій -- до 0,5 %.

Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду зарплати.

Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:

нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника -- у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;

нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання -- у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;

смерті потерпілого -- у розмірі дворічного заробітку потерпілого.

Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.

За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.

Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.

19. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб'єкта злочину. Суб'єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин -- власник підприємства чи уповноважена ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином -- власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров'я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.

Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.

20. Види контролю за станом охорони праці.

Контроль буває державний, відомчий, громадський, регіональний.

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і політичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.