Норми охорони праці при роботі з автомобільним рухомим складом

1. Хто, коли і з якою метою здійснює трьохступеневий контроль за охороною праці?

Триступінчатий контроль в системі управління охороною праці є основною формою контролю представниками працедавця і трудового колективу установи освіти за станом умов і безпеки праці на робочих місцях, виробничих ділянках і цехах, а також дотриманням всіма службами, посадовими особами і працівниками вимог трудового законодавства. Він є важливим чинником в системі заходів щодо оздоровлення умов праці і підвищення культури виробництва, подальшого зниження виробничого травматизму і захворюваності, забезпечує колективну відповідальність за стан охорони праці всіх працівників - від рядового працівника до керівника установи, тобто - контроль знизу доверху. У кожній установі розробляється Положення про триступінчатий контроль за охороною праці.

I ступінь

Майстер і суспільний інспектор з охорони праці профгрупи щодня, до початку роботи, перевіряє на своїй ділянці стан робочих місць, справність устаткування, інструменту і пристосувань, наявність і справність обгороджувань, роботу вентиляційних установок, наявність необхідних інструкцій і попереджувальних плакатів по техніки, безпеки. Виявлені недоліки наголошуються в, спеціальному журналі і приймаються заходи до їх усунення. Про виявлені недоліки, які майстер сам не в змозі усунути, він докладає начальникові цеху (відділення, ділянки) для включення в план заходів з вказівкою конкретних термінів виконання і виконавців.

Протягом робочого дня майстер і суспільний інспектор стежать за дотриманням робітниками правил і інструкцій по техніці безпеки і промсанітарії, за своєчасним прибиранням відходів виробництва і готової продукції, не допускаючи безладу робочих місць, проходів і проїздів; за правильним носінням спецодягу і вживанням запобіжних пристроїв, що вважаються.

II ступінь

Начальник цеху, голова цехового комітету профспілки або голова комісії охорони праці цехового комітету, інженер по техніці безпеки і лікар один раз в тиждень виробляють детальну перевірку стану охорони праці і техніки безпеки в цеху, контролюють виконання заходів щодо усунення недоліків, виявлених при попередніх перевірках, а так само недоліків, відмічених майстром в журналі протягом тижня.

При перевірці вказана цехова комісія повинна звернути увагу, зокрема, на справність і безпечний стан виробничих і допоміжних приміщень, устаткування, інструменту, пристосувань, інвентаря, транспортних і вантажопідйомних засобів, запобіжних пристроїв, на правильну організацію робіт і робочих місць, на безпечне зберігання, траспортировку і вживання отруйних, їдких і взрывоогнеопасных речовин, на стан інструктажу і навчання що працюють безпечним методам праці, на забезпеченість робітників що вважаються спецодягом, запобіжними пристосуваннями, питною водою, нейтралізуючими речовинами, на справну роботу санітарно-побутових пристроїв і вентиляційних установок.

Виявлені цеховою комісією недоліки усуваються в оперативному порядку, за винятком тих, усунення яких вимагає певного часу і істотних витрат. Ці недоліки наголошуються комісією в спеціальному журналі з вказівкою термінів їх усунення і виконавців.

III рівень

Головний інженер заводу, голова завкому профспілки або голова комісії охорони праці завкому, промсанлікар, начальник відділу (бюро) техніки безпеки, старший інженер, інженер по техніці безпеки за участю головного механіка і головного енергетика один раз в місяць перевіряють полягання охорони праці і техніки безпеки в кожному цеху (на крупних заводах - в групі цехів по черзі).

Результати перевірки обговорюються на нараді начальників цехів і відділів у директора або головного інженера заводу з подальшим виданням наказу по заводу, яким затверджуються заходи щодо подальшого поліпшення умов праці і техніки безпеки з вказівкою термінів виконання і виконавців.

2. Назвіть шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які мають місце при техобслуговуванні та поточному ремонті автомобільного рухомого складу

- падіння вивішених частин транспортних засобів при обслуговуванні і ремонті підвіски, коліс, мостів тощо;

- падіння кузова автомобіля-самоскида при обслуговуванні та ремонті гідропідйомника;

- падіння перекидної кабіни вантажного автомобіля;

- падіння деталей, вузлів, агрегатів, інструмента;

- падіння працюючих на поверхні, з висоти (буфера, драбини, естакади, площадок), в оглядову яму;

- рухомі частини вузлів і агрегатів;

- наїзди автомобілів: внаслідок самовільного руху, при запуску двигуна, в`їзді (виїзді) в зону ремонту, русі на оглядовій ямі та конвеєрі;

- термічні фактори (пожежі при зливанні паливно-мастильних матеріалів з автомобілів, митті ними деталей, вузлів, агрегатів, зберіганні та залишенні їх на робочих місцях);

- осколки металу, що відлітають при випресовуванні та запресовуванні шворнів, пальців, підшипників, валів, висей, під час рубки металу;

- наявність у повітрі робочої зони шкідливих речовин (акролеїну, вуглецю оксиду, вихлопні гази двигуна тощо);

- знижена температура повітря в холодний період року;

- недостатнє освітлення;

- ураження електричним струмом;

- незручна робоча поза;

- гострі кромки деталей, вузлів, агрегатів, інструмента і пристосування.

3. Як класифікують засоби захисту від ураження електричним струмом?

Засоби захисту від ураження електричним струмом поділяються на основні і додаткові. В основних захисних засобах ізоляція витримує робочу напругу в електроустановках і дозволяє доторкатися до струмоведучих частин під напругою. Додаткові - самостійно не забезпечують захист від ураження струмом, а тільки доповнюють основний, а також можуть служити захистом від напруги дотику, крокової напруги і є додатковим засобом для захисту від впливу електричної дуги і продуктів її згорання.

До основних захисних засобів в електроустановках напругою більше 1кВ відносяться ізолюючі вимірювальні штанги і кліщі, покажчики напруги, заземлення переносні, обладнання і пристосування (драбини, площадки, захвати і т.ін.). В електроустановках напругою до 1кВ - ізолюючі струмовимірювальні кліщі, слюсарно-монтажний інструмент з ізольованими ручками, діелектричні рукавички, покажчики напруги, трапи, кронштейни-площадки і пристрої для пересування по залізобетонних опорах.

Додаткові засоби захисту: діелектричні калоші і чоботи, діелектричні доріжки і килимки, ізолюючі підставки.

4. Розкажіть про організацію робіт при перевезенні небезпечних вантажів

Порядок організації повітряних перевезень небезпечних вантажів

1. Для повітряних перевезень приймаються небезпечні вантажі, що визначені в Переліку небезпечних вантажів за умовами, що ці вантажі, упакування і маркірування, а також перевізні документи відповідають вимогам Технічних інструкцій.

2. Спеціальні вантажі, які не визначені в Переліку небезпечних вантажів, але за своїми фізико-хімічними властивостями належать до числа небезпечних, допускаються до повітряних перевезень тільки після віднесення їх до відповідних класів (категорій) міністерством, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковано підприємство - виготовлювач наданого небезпечного вантажу.

3. Підготовка небезпечних вантажів до повітряних перевезень проводиться вантажовідправником з дотриманням особливих умов перевезень небезпечних вантажів та із застосуванням заходів відповідно до чинного законодавства України для зниження ступеня ризику негативних явищ під час повітряних перевезень.

4. До повітряного перевезення допускаються небезпечні вантажі, маса (нетто) яких на одне упакування не перевищує маси, зазначеної в Переліку небезпечних вантажів (табл. 2.14 Технічних інструкцій). Маса вантажу (нетто і брутто) вказується в заяві відправника. Усі небезпечні вантажі, які будуть перевозитися ПС, зважуються вантажовідправником. Аеропорт (аеродром) відправлення (екіпаж ПС) має право зажадати зробити контрольне зважування зазначених вантажів. У разі розбіжності даних щодо маси, яка зазначена вантажовідправником на упакуванні кожного місця, із фактичними даними маси (брутто), що були виявлені під час контрольного зважування, вантажі до перевезення не допускаються і негайно вивозяться вантажовідправником з аеропорту (з аеродрому), про що складається акт у довільній формі.

5. Дозволяються повітряні перевезення небезпечних вантажів, що допущені до спільного перевезення на одному ПС. При цьому вантажі групуються з урахуванням можливості використання єдиних засобів пожежогасіння.

6. Для повітряних перевезень небезпечних вантажів виділяються ПС, що обладнані і підготовлені відповідно до вимог нормативно - правових актів з перевезення небезпечних вантажів та експлуатації ПС. Передполітна підготовка ПС проводиться до навантаження небезпечних вантажів.

7. Під час міжнародних передач (експорт, реекспорт, імпорт, транзит, тимчасове ввезення, тимчасове вивезення) спеціальних вантажів та небезпечних вантажів, які включені до Переліків товарів, що підлягають державному експортному контролю, зазначених у додатках до: Положення про порядок контролю за експортом, імпортом і транзитом товарів, що стосуються ядерної діяльності та можуть бути використані у створенні ядерної зброї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.96 N302; Положення про порядок контролю за експортом, імпортом та транзитом товарів, що можуть бути використані у створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.97 N384; Положення про порядок державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.97 N1358, вантажовідправник (експортер) повинен отримати дозвіл (висновок) Держекспортконтролю на право здійснення міжнародної передачі зазначеного вантажу. Порядок отримання дозволу (висновку) встановлено чинним законодавством України з питань експортного контролю.

Дозвіл (висновок) Держекспортконтролю є обов'язковою передумовою для подальшого оформлення документів та взаємовідносин між вантажовідправником, експлуатантом, Укравіатрансом та іншими центральними органами виконавчої влади.

8. Держекспортконтроль після аналізу отриманої заявки від вантажовідправника дає йому за встановленою формою дозвіл та рекомендує експлуатанта для перевезень вантажу, остаточний вибір експлуатанта здійснює замовник.

9. У разі потреби виконання повітряних перевезень радіоактивних матеріалів вантажовідправник звертається із заявкою до Міністерства екології та природних ресурсів України для отримання дозволу на їх повітряні перевезення.

10. У разі потреби виконання транзитних польотів у повітряному просторі України з вантажем радіоактивних матеріалів на борту ПС:

10.1. утвердження або повідомлення повноважному органу України не потрібне, якщо посадка в аеропорту України не планується («Правила безопасной перевозки радиоактивных веществ», ст. 113).

10.2. експлуатант повинен повідомити Мінекобезпеку в строк не менше ніж три робочих дні, якщо транзит радіоактивних матеріалів через повітряний простір України відбувається з технічною посадкою в аеропорту України.

11. На підставі отриманого від уповноважених центральних органів виконавчої влади України дозволу вантажовідправник укладає з експлуатантом договір про повітряні перевезення заявленого вантажу. Серед суттєвих умов договору повинна бути передбачена відповідальність вантажовідправника за об'єктивність поданих відомостей щодо характеру вантажу.

На кожне відправлення небезпечних вантажів або окреме місце вантажовідправником оформлюються та надаються накладна вантажовідправника (Aіr Waybіll) і декларація (сертифікат) «Про небезпечний вантаж» (додаток 1) (Shіpper's Declaratіon for dangerous goods) у друкованому або електронному вигляді (IATA, Dangerous Goods Regulatіons. Sectіon 8 - Documentatіon). У Shіpper's Declaratіon for dangerous goods усі графи заповнює тільки вантажовідправник, за винятком граф «аеропорт відправлення», «аеропорт призначення» та «номер вантажної накладної» (Aіrport of departure, Aіrport of Destіnatіon і номер Aіr Waybіll), які заповнює експлуатант чи його агент. У разі внесення змін чи поправок у Shіpper's Declaratіon вантажовідправник (і тільки він) повинен підписатися після зроблених змін.

Як правило, Shіpper's Declaratіon for dangerous goods заповнюється англійською мовою в двох примірниках. Якщо потрібно, англійський варіант дублюється аутентичним перекладом на іншу мову.

Один підписаний примірник Shіpper's Declaratіon for dangerous goods передається експлуатанту, другий, з потрібною кількістю копій, - вантажоодержувачам Shіpper's Declaratіon for dangerous goods та накладна вантажовідправника (Aіr Waybіll) відправляються разом з вантажем до аеропорту призначення. Вантажовідправнику видається квитанція в прийомі вантажу, а корінець залишається в аеропорту відправлення.

12. Експлуатант подає запит до іноземних держав відповідно до вимог законодавства цих держав для одержання дозволу на проліт (приліт) повітряного простору та до Укравіатрансу заявку встановленого зразка на виконання повітряних перевезень за обраним та узгодженим із замовником маршрутом. Конкретний термін виконання повітряних перевезень обирається з урахуванням умов обраного маршруту і вимог авіаційних властей країн, через які пролягає маршрут повітряного перевезення.

13. Укравіатранс після аналізу отриманої від експлуатанта заявки з урахуванням відповідних вимог та наявності отриманих дозволів від іноземних держав за маршрутом польоту дає дозвіл на виконання міжнародного нерегулярного рейсу, про що повідомляє експлуатанта, аеропорт відправлення за планом, Украероцентр та інформує про це Держмитслужбу України (зазначаються назва експлуатанта, дата польоту, аеропорт вильоту (прибуття), аеропорт призначення, номер рейсу та реєстраційний номер ПС).

Дозвіл на виконання польоту дається тільки експлуатанту, якому Укравіатранс надала право на повітряні перевезення небезпечного вантажу згідно пункту 2.2 цієї Інструкції за наявності угоди з питань авіаційної безпеки між експлуатантом та вантажовідправником.

14. Вантажовідправник за наявності дозволу від компетентного органу на повітряні перевезення вантажу, виданого в установленому порядку, не пізніше ніж за три доби (72 години) до дати відправлення небезпечного вантажу подає експлуатанту або уповноваженому органу (агенту) для оформлення перевезень заяву у трьох примірниках згідно з формою, яка наведена у додатку 2, у якій зазначено: вантаж; кількість місць, маса (нетто, брутто); аеропорт призначення; умови повітряних перевезень; заходи забезпечення безпеки; обмеження, включаючи рекомендовані засоби пожежогасіння, а також інформація про ознайомлення осіб, які супроводжують вантаж, з правилами перевезень вантажів.

15. Відомості про небезпечні вантажі повинні бути точно відображені в документах на повітряні перевезення небезпечних вантажів, де визначені належні відвантажувальні найменування, клас або категорія небезпечності у разі розподілення на категорії (включаючи групу сполучених речовин класу N1), номер за списком ООН (якщо такий є у наявності), якому передує символ «ООН», та, якщо присвоєна, відповідна група упакування. Ці чотири елементи основного опису небезпечних вантажів завжди вказуються в порядку, наведеному вище.

16. Вантажовідправник узгоджує з аеропортом відправлення вантажу всі умови щодо строків доставляння вантажу до аеропорту, потреби передавання його на склад, перелік потрібного транспорту та механізмів, засобів безпеки тощо.