Безпека дорожнього руху

Реферат на тему:

«Безпека дорожнього руху»

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Загальні поняття безпеки дорожнього руху 5

1.2. Застосування спеціальних сигналів 8

1.3. Обов'язки пішоходів 9

1.4. Обов'язки пасажирів 11

Розділ 2. Особливості транспортних перевезень на автомобілях 12

Розділ 3. Особливості поведінки пішоходів в складних випадках переходу дороги 19

Розділ 4. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та проблеми його нормативного забезпечення 22

Висновки 30

Список використаних джерел 31

Вступ

П'ять тисячоліть тому, коли з'явились перші міські поселення, почала формуватися і техносфера - сфера, яка містить штучні технічні споруди на Землі. Звичайно, тоді це були тільки елементи техносфери. Справжня техносфера з'явилась в епоху промислової революції, коли пара та електрика дозволили багаторазово розширити технічні можливості людини, давши їй змогу: а) швидко пересуватися по земній поверхні і створювати світове господарство; б) заглибитись у земну кору та океани; в) піднятися в атмосферу; г) створити багато нових речовин. Виникли процеси. не властиві біосфері: - отримання металів та інших елементів, - виробництво енергії на атомних електростанціях; - синтез невідомих досі органічних речовин. Потужним техногенним процесом є спалювання викопного палива.

Необхідність транспорту в наш час не викликає жодного сумніву. Транспортні засоби мають великий позитивний вплив на економіку країни, створюють зручність і комфорт для людей. Розвиток транспорту, підвищення його ролі у житті людей супроводжується не тільки позитивним ефектом, а й негативними наслідками, зокрема, високим рівнем аварійності транспортних заходів та дорожньо-транспортних пригод (ДТП).

Наземний автомобільний транспорт -- найбільш наближений до людей засіб пересування. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов малоймовірне (люди не пересуваються самотужки по воді), з повітряним транспортом зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із залізничним транспортом -- лише в разі перетинання залізничної колії, то з автомобільним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. З одного боку -- це найдоступніший і найзручніший вид транспорту, а з іншого -- настільки ж і небезпечний. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.

Будь-який транспортний засіб - це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалася послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху.

Розділ 1. Загальні поняття безпеки дорожнього руху

1.1. Особливості правил дорожнього руху який стосується автомобілів

Правила дорожнього руху установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Водій механічного транспортного засобу зобов'язаний:

Мати при собі і за вимогою співробітників міліції передавати їм, а також дружинникам і позаштатним співробітникам міліції для перевірки: водійське посвідчення і тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, а у випадку вилучення у встановленому порядку водійського посвідчення -- тимчасовий дозвіл; реєстраційні документи на транспортний засіб; документ, що підтверджує право володіння, чи користування, чи розпорядження даним транспортним засобом -- у випадку керування транспортним засобом під час відсутності його власника; у встановлених випадках шляховий лист і документи на перевезений вантаж. У випадках, прямо передбачених чинним законодавством, мати і передавати для перевірки працівникам Російської транспортної інспекції ліцензійну картку, шляховий лист і товарно-транспортні документи.

При русі на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями (допускається не пристібатися ременями дітям до 12 років. Відповідно до пункту 22.8 Правил, що навчає водінню, коли транспортним засобом керує той, якого навчають,, а в населених пунктах, крім того, водіям і пасажирам автомобілів оперативних служб*). При керуванні мотоциклом бути в застебнутому шлемі і не перевозити пасажирів без застебнутого шлема.

Водій механічного транспортного засобу, що приймають участь у міжнародному дорожньому русі, зобов'язаний: мати при собі реєстраційні документи на транспортний засіб і водійське посвідчення, що відповідають Конвенції про дорожній рух; мати на транспортом засобі реєстраційний і відмітний знаки держави, у якому воно зареєстровано.

Водій транспортного засобу зобов'язаний:

Перед виїздом перевірити й у шляху забезпечити справний технічний стан транспортного засобу відповідно до Основних положень по допуску транспортних засобів до експлуатації й обов'язками посадових осіб по забезпеченню безпеки дорожнього руху. Забороняється рух при несправності робочої гальмової системи, рульового керування, зчіпного пристрою (у складі потяга), що не горять (відсутніх) фарах і задніх габаритних вогнях на дорогах без штучного висвітлення в темний час чи доби в умовах недостатньої видимості, недіючому з боку водія склоочиснику під час чи дощу снігопаду. При виникненні в шляху інших несправностей, з якими додатком до Основних положень заборонена експлуатація транспортних засобів, водій повинний усунути їх, а якщо це неможливо, те він може випливати до місця чи стоянки ремонту з дотриманням необхідних запобіжних заходів.

Проходити за вимогою співробітників міліції огляд на стан сп'яніння. У встановлених випадках проходити перевірку знань Правил і навичок водіння, а також медичне (Огляд для підтвердження здатності до керування транспортними засобами.

Надавати транспортний засіб: співробітникам міліції для транспортування ушкоджених при аваріях транспортних засобів, проїзду до місця стихійного лиха, а також співробітникам міліції, федеральних органів державної безпеки, податкової поліції в інші не терплять зволікання випадках, передбачених чинним законодавством; медичним працівникам, що випливають у побіжному напрямку для надання медичної допомоги, а також медичним працівникам, співробітникам міліції і федеральних органів державної безпеки, дружинникам і позаштатним співробітникам міліції для транспортування громадян, що бідують у термінової медичної допомоги, у лікувальні установи.

Вимога про надання транспортного засобу співробітникам федеральних органів державної безпеки і податкової поліції не поширюється на транспортні засоби, що належать громадянам.

Особи, які скористалися транспортним засобом, повинні за вимогою водія видати чи довідку зробити запис у шляховому листі (із указівкою тривалості поїздки, пройденого відстані, свого прізвища, посади, номера службового посвідчення, найменування своєї організації), а медичні працівники -- видати талон установленого зразка.

Витрати, зв'язані з наданням транспортного засобу співробітникам федеральних органів державної безпеки і податкової поліції, за вимогою власника транспортного засобу відшкодовуються цими органами у встановленому порядку.

2.4.Особи, що володіють правом перевіряти у водія транспортного засобу чи документи використовувати транспортний засіб, зобов'язані пред'явити за вимогою водія службове посвідчення.

2.5.При дорожньо-транспортному випадку водій, причетний до нього, зобов'язаний: негайно зупинити (не торкати з місця) транспортний засіб, включити аварійну світлову сигналізацію і виставити знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар) відповідно до вимог пункту 7.2 Правил, не переміщати предмети, що мають відношення до події; ужити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати "Швидку медичну допомогу", а в екстрених випадках відправити потерпілих на побіжному, а якщо це неможливо, доставити на своєму транспортному засобі в найближчу лікувальну установу, повідомити своє прізвище, реєстраційний знак транспортного засобу (із пред'явленням документа, що засвідчує особистість, чи водійського посвідчення і реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися до місця події; звільнити проїзну частину, якщо рух інших транспортних засобів неможливо. При необхідності звільнення проїзної чи частини доставки потерпілих на своєму транспортному засобі в лікувальну установу попередньо зафіксувати в присутності свідків положення транспортного засобу, сліди і предмети, що відносяться до події, і прийняти всі можливі міри до їх збереження й організації об'їзду місця події; повідомити про те, що трапилося, у міліцію, записати прізвища й адреси очевидців і очікувати прибуття співробітників міліції.

Якщо в результаті дорожньо-транспортного випадку немає потерпілих, водії при взаємній згоді в оцінці обставин що склалися можуть, попередньо склавши схему події і підписавши її, прибути на найближчу посаду ДАІ чи в орган міліції для оформлення події.

Водію забороняється: керувати транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного, наркотичного чи іншого), під впливом лікарських препаратів, що погіршують реакцію й увагу, у хворобливому чи стомленому стані, що ставить під погрозу безпека руху; передавати керування транспортним засобом особим, що знаходяться в стані сп'яніння, під впливом лікарських препаратів, що погіршують реакцію й увагу, у хворобливому чи стомленому стані, а також особим, що не мають при собі водійського посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії; припиняти організовані (у тому числі і піші) колони і займати місце в них.

1.2. Застосування спеціальних сигналів

Водії транспортних засобів оперативних і спеціальних служб із включеним маячком синього кольору, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 6 (крім сигналів регулювальника), 8--18 Правил, додатків 1 і 2 до Правил за умови забезпечення безпеки руху. Додатково до п маячку синього кольору може бути включений маячок червоного кольору.

Для одержання переваги перед іншими учасниками руху водії таких транспортних засобів повинні включити маячок синього кольору і спеціальний звуковий сигнал. Скористатися пріоритетом вони можуть, тільки переконавши, що їм звільняють дорогу. Цим же правом користаються водії транспортних засобів, супроводжуваних транспортними засобами оперативних і спеціальних служб у випадках, установлених дійсним пунктом Правил.

При наближенні транспортних засобів із включеними маячком синього кольору і спеціальним звуковим сигналом водії зобов'язані звільнити дорогу для забезпечення безперешкодного проїзду цих і супроводжуваних ними інших транспортних засобів, на яких повинний бути включений ближнє світло фар.

Наближаючи до транспортного засобу, що коштує, із включеним проблесковым маячком синього кольору, водій повинний знизити швидкість, щоб мати можливість негайно зупинитися в разі потреби.

Проблесковый маячок жовтогарячий чи жовтий кольори не дає переваги в русі і служить для попередження інших учасників руху про небезпеку.

1.3. Обов'язки пішоходів

Пішоходи повинні рухатися по чи тротуарах пішохідним доріжкам, а при їхній відсутності -- по узбіччях. Пішоходи, що перевозять чи переносять громіздкі предмети, а також особи, що пересуваються в інвалідних колясках без двигуна, можуть рухатися по краї проїзної частини, якщо їхній рух по чи тротуарах узбіччям створює перешкоди для інших пішоходів.

При відсутності тротуарів, пішохідних чи доріжок узбіч, а також у випадку неможливості рухатися по них пішоходи можуть рухатися по велосипедній чи доріжці йти в один ряд по краї проїзної частини (на дорогах з розділовою смугою -- по зовнішньому краї проїзної частини).

Поза населеними пунктами при русі по проїзній частині пішоходи повинні йти назустріч руху транспортних засобів. Особи, що пересуваються в інвалідних колясках без двигуна, що ведуть мотоцикл, мопед, велосипед, у цих випадках повинні випливати по ходу руху транспортних засобів.

Рух організованих піших колон по проїзній частині дозволяється тільки по напрямку руху транспортних засобів по правій стороні не більш ніж по чотирьох людини в ряд. Попереду і позад колони з лівої сторони повинні знаходитися супровідні з червоними прапорцями, а в темний час доби й в умовах недостатньої видимості -- із включеними ліхтарями: попереду -- білого кольору, позаду -- червоного.

Групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішохідних доріжках, а при їхній відсутності -- і по узбіччях, але лише у світлий час доби і тільки в супроводі дорослих.

Пішоходи повинні перетинати проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі по підземним і надземної, а при їхній відсутності -- на перехрестях по лінії чи тротуарів узбіч.

При відсутності в зоні видимості чи переходу перехрестя дозволяється переходити дорогу під прямим кутом до краю проїзної частини на ділянках без розділової смуги й огороджень там, де вона добре проглядається в обидва боки.

У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами чи регулювальника пішохідного світлофора, а при його відсутності -- транспортного світлофора.

На нерегульованих пішохідних переходах пішоходи можуть виходити на проїзну частину після того, як оцінять відстань до транспортних засобів, що наближаються, їхня швидкість і переконаються, що перехід буде для них безпечний. При перетинанні проїзної частини поза пішохідним переходом пішоходи, крім того, не повинні створювати перешкод для руху транспортних засобів і виходити через транспортний засіб, що коштує, чи іншої перешкоди, що обмежує оглядовість, не переконавши у відсутності транспортних засобів, що наближаються.

Вийшовши на проїзну частину, пішоходи не повинні чи затримуватися зупинятися, якщо це не зв'язано з забезпеченням безпеки руху. Пішоходи, що не встигли закінчити перехід, повинні зупинитися на лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Продовжувати перехід можна, лише переконавши в безпеці подальшого руху і з урахуванням сигналу світлофора (регулювальника).

При наближенні транспортних засобів із включеними маячком синього чи кольору маячками синього і червоного кольорів і спеціальним звуковим сигналом пішоходи зобов'язані утриматися від переходу проїзної частини, а повинні уступити дорогу, що знаходяться на ній, цим транспортним засобам і негайно звільнити проїзну частину.

Очікувати маршрутний транспортний засіб і таксі дозволяється тільки на піднятих над проїзною частиною посадкових площадках, а при їхній відсутності -- на чи тротуарі узбіччі.

На зупинних пунктах, не обладнаних піднятими посадковими площадками, дозволяється виходити на проїзну частину для посадки в транспортний засіб лише після його зупинки. Після висадження необхідно, не затримуючи, звільнити проїзну частину.

1.4. Обов'язки пасажирів

Пасажири зобов'язані:

при поїздці на транспортному засобі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутими ними, а при поїздці на мотоциклі -- бути, у застебнутому мотошоломі; посадку і висадження робити з боку чи тротуару узбіччя і тільки після повної зупинки транспортного засобу.

Якщо посадка і висадження неможливе з боку чи тротуару узбіччя, воно може здійснюватися з боку проїзної частини за умови, що це буде безпечно і не створить перешкод іншим учасникам руху.

Пасажирам забороняється:

відволікати водія від керування транспортним засобом під час його руху;

при поїздці на вантажному автомобілі з бортовою платформою стояти, сидіти на чи бортах на вантажі вище бортів;

відкривати двері транспортного засобу під час його руху.

Розділ 2. Особливості транспортних перевезень на автомобілях

Автомобільні підприємства організовують перевезення вантажів і пасажирів.

За характером перевезень автомобільні підприємства поділяються н: а) вантажні; б) пасажирські; в) мішані. За приналежністю та призначенням вони бувають; загального призначення, які обслуговують клієнтуру незалежно від відомчої приналежності; відомчі, що здійснюють перевезення лише для організації, до складу яких вони входять.

Основні завдання автомобільних підприємств:

1.Організація і здійснення перевезень відповідно до плану;

2.Зберігання, технічне обслуговування й ремонт рухомого складу;

3.Добирання, розміщення й підвищення кваліфікації кадрів, організації праці;

4.Планування й облік виробничо-фінансової діяльності;

5.Утримання й ремонт будівель, споруд та обладнання.

Ці завдання на автомобільних підприємствах виконують такі служби: а) експлуатації; б) технічна; в) управління.

Функції служби експлуатації залежить від упровадженої системи керівництва автомобільними перевезеннями.

За децентралізованої системи автопідприємство само керує перевезеннями, а до складу служби експлуатації входять:

а) диспетчерська група (старший та чергові диспетчери);

б) лінійний персонал (лінійні диспетчери і контролери);

в) начальник автоколон (тільки на автотранспортних підприємствах, що мають понад 150 авто).

За централізованої системи завдання автотранспортного підприємства зводяться до утримання рухомого складу в справному стані та випускання на лінію, де його роботою керує центральна диспетчерська.

Технічна служба виконує такі функції:

1.Забезпечує утримання рухомого складу в справному стані й підготовку його до виконання перевезень;

2.Складає графіки технічного обслуговування рухомого складу й забезпечує виконання їх;

3.Веде облік автомобілів;

4.Здійснює технічне нормування;

5.Вживає щодо безаварійної роботи і техніки бе6зпеки;

6.Вивчає і упроваджує прогресивні методи праці;

7.Розробляє й реалізує плани впровадження нової техніки;

8.Веде технічну документацію.

Технічна служба має в своєму розпорядженні:

а) зону стоянки й технічного обслуговування рухомого складу;

б) зону ремонту, майстерні та інші виробничі дільниці;

в) відділ головного механіка, який відповідає за справність цього обладнання автотранспортного підприємства.

Технічну службу очолює головний інженер, який є також заступник директора автомобільного підприємства. До складу служби управління автомобільним підприємством входять: а) адміністративно-господарський відділ; б) бухгалтерія; в) плановий відділ; г) відділ постачання; д) відділ кадрів.

Адміністративно-господарський відділ віддає діловодством, архівам, вирішує господарські питання, стежить за додержанням правил внутрішнього розпорядження, здійснює протипожежні заходи тощо. Бухгалтерія здійснює розрахунки з клієнтурою, нараховує і видає заробітну плату, веде матеріальний та фінансовий облік усіх цінностей, складає місячні, квартальні, річні звіти про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Плановий відділ здійснює планування й систематичний облік роботи автотранспортного підприємства, а також стежить за виконання плану й собівартість перевезень.

Відділ постачання забезпечує підприємство всіма потрібними експлуатаційними та іншими матеріалами, шинами, запасними частинами.

Відділ кадрів наймає й звільнює робітників та службовців, здійснює облік особового складу, займається підготовкою та підвищеннями кваліфікації робітників.

2.Автомобільним транспортом перевозяться найрізноманітніші вантажі.

Якщо вантаж розташовано неправильно, то зміщення центра ваги авто може стати причиною ДТП.

В авто, що перевозять рідкій сипкі вантажі, на поворотах вантаж у цистерні під дією відцентрової сили переміщується в бік, протилежний повороту. Таке явище особливо небезпечне, якщо цистерну заповнено лише частково, оскільки під час повороту не тільки зменшується стійкість авто через зміщення вантажу, а й відбувається гідравлічний удар рідини об бічну стінку цистерни, а це може спричинити перекидання авто. Перекиданню, як правило передує занос авто. Якщо відбувається поперечне ковзання авто і він упреться в якусь перешкоду, то швидкість ковзання через це різко знизиться. А внаслідок зменшення, або повної втрати швидкості поперечного ковзання різко зростають сили інерції, які досягають найбільшого значення, коли ковзний авто зупиняється. Прикладена ж у центрі ваги сила інерції перекинути авто.

Для підвищення стійкості авто потрібно, щоб колія його була якомога ширшою, а центр ваги розташовувався низько. Якщо ширина колії визначається конструкцією авто, то розташування центра ваги можна змінювати вкладанням вантажу, що перевозиться. Тому вантажі в авто треба розподіляти рівномірно по ширині кузова, найважчий розмістити знизу, а найлегший зверху.

Важкі вантажі слід укладати симетрично відносно повздовжньої осі машини і надійно закріпити.

Перевозити вибухівку, радіоактивні і інші небезпечні вантажі, а також тару з під них, слід суворо вимог інструкцій “Зазначені вантажі допускається перевозити лише на абсолютно справних авто, оснащених протипожежними засобами. Це мають бути вогнегасник і червоний прапорець в лівому передньому куту кузова.

Дозвіл на перевезення небезпечних вантажів видається органами міліції за місцевим завантаженням авто.

Водіям, які перевозять небезпечні вантажі, забороняється палити в кабінах, кузовах і біля авто (10...15 м), залишати авто без догляду й перевозити пасажирів та вантажі, не зазначені в дорожньому листку.

За порушення правил перевезення небезпечних вантажів відповідальність нерівні з власниками вантажу та особами, що супроводжують, несуть водії автомобіля.

Як правило не можна, не можна виконувати вантажно-розвантажувальні роботи на проїзній частині. Складування будь-яких вантажів, у тому числі будівельних, на проїзній частині вулиць і доріг, тротуарах та узбіччях без письмового дозволу місцевих органів ДАІ забороняється.

Разове навантаження або вивантаження вантажів (крім будматеріалів) на проїзній частині чи тротуарі може бути дозволено в усній формі найближчим інспектором ДАІ або міліціонером який регулює рух.

Щоб запобігти пошкодженню вантажу, я й авто під час руху у вузьких місцях або під мостами, а також створенню перешкод для зустрічного транспорту й транспорту, який обганяє, встановлено граничні габарити завантаження авто:

а) для перевезення вантажів, висота яких перевищує 3,8 м (від поверхні дороги), а ширина - 2,5 м, чи таких, виступають за задній борт або край платформи більш як на 2м, потрібний письмовий дозвіл ДАІ за місцем одержання вантажу, а в разі міжміських перевезень ще й дозвіл відповідних дорожніх органів.

б) якщо ширина ТЗ перевищує 2,5 м, то вантаж може бути вкладений на всю ширину кузова.

в) вантаж або окремі частини механізмів, що виступають по ширині або довжині за габарити ТЗ, мають бути позначені з переду й ззаду червоними прапорцями, а в темряві - засвідченими ліхтарями.

г) так само має позначатися дишель, що виступає більш на 1м.

У кожному окремому випадку перевезення поза габаритних і веларованих вантажів поряд транспортування не визначається ДАІ.

3.Перед виїздом на лінію водієві видається дорожній листок із планом на зміну, який складає служба експлуатації виходячи із загального плану перевезень та з урахуванням зміни роботи водія, режимів роботи пунктів одержання й доставки вантажу, відстань перевезення, а також виду вантажу. Крім того, водій має бути проінформований про характер виконуваної роботи, стан дороги й під'їзних шляхів до пунктів навантаження та розвантаження, погодні умови, а в разі перевезення небезпечних вантажів - обізнаний із правилами поводження з вантажем і ліквідації ускладнень які можуть виникнути в дорозі.

Виїжджаючи на лінію, водій повинен узяти необхідний інвентар, повний комплект справного інструменту водія, а також перевірити:

1.Рівень палива в баці, оливи - в картері двигуна й охолодної рідини - в радіаторі;

2.Справність приладів освітлення. стоп-сигналу, звукового сигналу, покажчика поворотів, аварійної сигналізації;

3.Люфт рульового колеса та дію рульового механізму і привода.

4.Стан гальм, амортизаторів, шин;

5.Кріплення акумуляторної батареї;

6.Зовнішній вигляд автомобіля;

7.Роботу двигуна на всіх режимах.

Дію гальм, справність трансмісії та рульового керування необхідно перевірити також під час руху автомобіля.

Перевезення пасажирів дозволяється перевозити пасажирів у транспортному засобі обладнаному місцями для сидіння в кількості, що передбачена технічною характеристикою так щоб вони не заважали водієві керувати транспортним засобом і не обмежували оглядовість, відповідно до правил перевезень.

Під час перевезення в автобусі, мікроавтобусі організованої групи дітей повинно бути не менше одного дорослого супровідника. при цьому спереду і ззаду обов'язково встановлюється розпізнавальний знак “Діти!”.

Перевезення пасажирів до 8 чоловік, крім водія у пристосованому для цього вантажному автомобілі дозволяється водіям, які мають стаж керування ТЗ більше трьох років і посвідчення водія категорії “С”, а у разі перевезення понад зазначену кількість (включаючи пасажирів у кабін) - категорій “С” і “Д”.

Вантажний автомобіль, що використовується для перевезення пасажирів, повинен бути обладнаний сидіннями, закріпленими в кузові на відстані н менш як 0,3 м від верхнього краю борту і 0,3-0,5 м від підлоги. Сидіння, що розташовані вздовж заднього або бокового борту, повинні мати міцні спинки.

Кількість пасажирів, які перевозяться в кузові вантажного авто, не повинна перевищувати кількість обладнаних для сидіння місць.

Перед поїздкою водій вантажного автомобіля повинен проінструктувати пасажирів про їх обов'язок та правила посадки, висадки розміщення і поведінки в кузові.

Починати рух можна, лише переконавшись, що створено умови для безпечного перевезення пасажирів.

Проїзд у кузові вантажного авто, не обладнаного для перевезення пасажирів, дозволяється лише особам, які супроводжують вантаж або їдуть за ним, за умови, що вони забезпечені місцями для сидіння. Кількість пасажирів у кузові та кабіні не повинна перевищувати 8 чоловік.

5.Правила безпеки під час виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Автомобіль, поставлений під навантаження (розвантаження), треба надійно загальмувати ручним гальмом з умиканням 1-ї передачі, або заднього ходу.

Відкривати й закривати борти авто мають одночасно не менш як дві людини, стоячи збоку від бортів.

Перш ніж відкривати борти, слід переконатися в тому, що вантаж розташований безпечно.

Для виконання навантаження чи розвантаження вантажу з платформи чи естакади слід покласти місток, об перехід вантажників у кузов авто був безпечний.

Під час виконання вантажних робіт водій зобов'язаний стежити за правильністю розміщення вантажу на авто й причепі, забезпечувати правильне міцне ув'язування вантажу й закріплення бортів або та причепа.

Якщо вантаж завантажується з бункера або за допомогою конвеєра, то авто треба встановити так, щоб центр кузова розташувався під центром отвору бункера або під кінцем стріли конвеєра. Піднімальними кранами й екскаваторами вантаж слід подавати збоку або ззаду авто (подавати вантаж через кабіну не дозволяється).

Коли сипкі вантажі навантажують вручну, вантажники мають стояти збоку авто; подавання авто до місця завантаження заднім ходом й навантаження через задній борт забороняється.

Для очищення кузова автосамоскида слід використовувати лопати й скребки з довгими рукоятками. Вдаряти по днищу кузова, щоб очистити його, забороняється.

Поштучні вантажі, що підіймаються над бортами, треба ув'язувати канатами або мотузками, але не дротом чи тросом.

Перш ніж направляти автомобілі, вантажно-розвантажувальні механізми та робітників на місце виконання навантаження і розвантаження вантажів, адміністрація зобов'язана перевірити, чи відповідають умови роботи у відправників та одержувачі цих вантажів вимогам техніки безпеки.

Розділ 3. Особливості поведінки пішоходів в складних випадках переходу дороги

Росте кількість дорожньо-транспортних пригод (ДТП), у яких гинуть і одержують поранення мільйони людей в усьому світі, ушкоджуються і виходять з ладу дорога техніка і вантажі. Понад 60% усіх ДТП приходиться на міста й інші населенні пункти. При цьому на перехрестях, що займають незначну частина території міста, концентрується більш 30% усіх ДТП.

Забезпечення швидкого і безпечного руху в сучасних містах вимагає застосування комплексу заходів архітектурно-планувального й організаційного характеру. До числа архітектурно-планувальних заходів відносяться будівництво нових і реконструкція існуючих вулиць, будівництво транспортних перетинань у різних рівнях, пішохідних тунелів, об'їзних доріг навколо міст для відводу транзитних транспортних потоків і т.д.

Організаційні заходи сприяють упорядкуванню руху на вже існуючій (сформованої) вулично-дорожної мережі. До числу таких заходів відносяться введення однобічного руху, кругового руху на перехрестях, організація пішохідних переходів і пішохідних зон, автомобільних стоянок, зупинок громадського транспорту й ін.

При реалізації заходів щодо організації дорожнього руху особлива роль належить упровадженню технічних засобів: дорожніх знаків і дорожньої розмітки, засобів світлофорного регулювання, дорожніх огороджень і направляючих пристроїв. При цьому світлофорне регулювання є одним з основних засобів забезпечення безпеки руху на перехрестях. Кількість перехресть, обладнаних світлофорами, у найбільших містах світу з високим рівнем автомобілізації безупинно зростає і досягає в деяких випадках співвідношення: один світлофорний об'єкт на 1,5-2 тис. жителів міста.

Світлофори призначені для почергового пропуску учасників руху через визначену ділянку вулично-дорожної мережі, а також для позначення небезпечних ділянок доріг. У залежності від умов світлофори застосовуються для керування рухом у визначених напрямках чи по окремих смугах даного напрямку.

Порядок чергування сигналів, їхній вид і значення, прийняті в Україні, відповідають міжнародної Конвенції про дорожні знаки і сигналах. Сигнали чергуються в такій послідовності: червоний - жовтий - зелений - жовтий - червоний...

* Червоний немиготливий сигнал забороняє рух по всій ширині проїзної частини.

* Жовтий немиготливий сигнал зобов'язує до зупинки перед стоп-лінією усіх водіїв, за винятком тих, котрі вже не могли б зупинитися з урахуванням вимог безпеки руху. Жовтий сигнал, підключений до червоного, попереджає про негайне включення зеленого сигналу. Жовтий миготливий сигнал не забороняє рух і застосовується для позначення перехресть, що можуть бути не замічені водіями на відстані, достатньому для зупинки транспортного засобу.

* Зелений немиготливий сигнал при відсутності яких-небудь додаткових обмежень, а також додаткової секції світлофора дозволяє рух по всій ширині проїзної частини у всіх напрямках. Зелений миготливий сигнал попереджає про кінець такту, що дозволяє.

Світлофори можна класифікувати по їх функціональному призначенню на: транспортні, пішохідні.

Транспортні світлофори мають три сигнали круглої форми. Їх відповідність зазначена вище.

Пішохідні світлофори мають два вертикально розташованих сигналу круглої чи квадратної форми. Зелений сигнал - перехід дозволено. Червоний - заборонено.

Перехрестя регульоване - це перехрестя де встановлені світлофори, або роль регулювальника руху виконує працівник ДАІ.

При переході перехреста, який регулюється світлофором, необхідно керуватися виключно показниками світлофора, а при переході за умов поганої видимості додатково переконатись у тому, що автомобілі на перехрестку не рухаються.

При переході перехрестка без світлофора і за умов поганої видимості, необхідно переконатись у відсутності транспорту що рухається зліва. Перейти до середини пішохідного переходу і подивитись праворуч, тоді переконавшись у відсутності транспорту завершити перехід.

Регульовані пішохідні переходи - це переходи на яких установлені світлофори.

Не регульовані пішохідні переходи - це переходи на яких не встановлені світлофори проте перехід здійснюється за допомогою розмітки на проїжджій частині “зебри”. Пішохід має пріоритет проходу проїжджої частини, а водій зобов'язаний його пропустити.

При переході пішохідних переходів за умов поганої видимості дотримуються правил аналогічних правилам переходу перехрестів.

Щоб зменшити кількість ДТП на перехрестах і пішохідних переходах дотримуватись правил дорожнього руху потрібно не тільки водіям, а й пішоходам, які в більшості випадків і є причиною ДТП.

Держава в свою чергу повинна забезпечити нормальне функціонування засобів регулювання дорожнього руху.

Розділ 4. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та проблеми його нормативного забезпечення

Право на укладання звичайних договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в 2002 році в Україні мають 85 страховиків-членів Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). За даними моніторингових звітів, які надаються страховиками-членами МТСБУ, фактично укладаються договори обов'язкового страхування не більше, ніж 65 страховиками.

Не зважаючи на те, що цей вид страхування визначений як обов'язковий, через відсутність належного контролю за його здійсненням, він не набув масового характеру.

Так, за звітами страховиків-членів МТСБУ, цей вид страхування у 2001 році можливо охарактеризувати наступними показними: - Кількість укладених договорів в 2001 році - 610, 5 тис. шт. - Сума отриманих премій в 2001 році - 39, 98 млн. грн. - Середня вартість полісу - 65,5 грн. - Виплачено страхового відшкодування - 7, 45 млн. грн. - Показник рівня виплат страхового відшкодування (рівень збитковості) - 18,6 %- Середній розмір збитку, заподіяного майну (тис. грн.) - 2, 61- Частота настання страхового випадку - 0,46%

Можна констатувати, що загальний показник збитковості цього виду страхування знаходиться на рівні показника збитковості по всьому ринку страхових послуг - 16,4 %. Така тенденція збереглася і в 2002 році.

Необхідно звернути увагу на те, що в такому соціально важливому виді страхування відсутній належний моніторинг його здійснення. Моніторингові звіти, які отримує МТСБУ, не мають необхідної повноти з причини ненадання (нерегулярного надання) страховиками-членами МТСБУ встановленої статистичної звітності. Так, неув'язки звітів страховиків досягають 2 млн. грн. на місяць. Безумовно, регламентний порядок надання звітності про стан здійснення цього виду обов'язкового страхування має визначатися на рівні нормативно-правового документу.

Необхідно звернути увагу на прояви цього виду страхування, як виду з “довгими хвостами”. Так, на діаграмах 3 та 4 наведено динаміку врегулювання страхових випадків, що сталися в поточному році, але врегульовувалися протягом декількох наступних років.

Звичайно, це вимагає запровадження на рівні нормативно-правових документів додаткових вимог до переліку та порядку формування страхових резервів у страховиків, які займаються цим видом обов'язкового страхування. Необхідність удосконалення нормативно-правового забезпечення здійснення цього виду обов'язкового страхування та необхідність побудови цілісної системи забезпечення прав страхувальників та потерпілих в ДТП як в Україні, так і за кордоном, стають дуже актуальними у зв'язку з входженням України до міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”. Як відомо, у 1949 році Підкомітет по дорожньому транспорту Європейської Економічної Комісії Організації Об'єднаних Націй рекомендував запровадити у європейських країнах міжнародну систему автострахування, яка в подальшому отримала назву “Зелена Картка”. Таким чином, з 1949 року в Європі почав створюватися єдиний страховий простір, який став одним із чинників створення інтегрованого економічного простору.

На сьогодні Міжнародна система автострахування “Зелена Картка” охоплює територію 43 країн із загальною кількістю населення біля 800 млн. чоловік (станом на кінець року). При цьому кількість транспортних засобів, зареєстрованих у країнах - членах цієї системи складає біля 250 мільйонів. Міжнародна система автострахування “Зелена Картка” дозволяє встановити спрощені транскордонні процедури використання автомобільного транспорту шляхом встановлення особливої гарантійної схеми відшкодування збитків, заподіяних у країнах відвідання власниками транспортних засобів, зареєстрованих в інших країнах. Фактично була створена міжнародна система захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах та був створений ефективний механізм задоволення матеріальних претензій потерпілих до водіїв-винуватців, незалежно від країни їх місцепроживання та країн реєстрації транспортних засобів.

Гарантійна схема забезпечення відшкодування збитків, заподіяних у будь-якій країні-члені міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”, побудована у вигляді особливої конструкції взаємовідносин між спеціалізованим гарантійними організаціями країн - членів цієї системи (далі - Бюро). Відносини між Бюро здійснюються відповідно до Резолюцій Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, Конституції міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” та Єдиної Угоди. Значним кроком у розвитку міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” стало прийняття на 94 сесії Робочої групи з автомобільного транспорту Європейської економічної комісії ООН, яка відбулася у Женеві з 14 по 16 листопада 2000 року, нової Зведеної резолюції щодо покращення автодорожнього руху. Зазначена Резолюція була схвалена усіма країнами, що входять до цього міжнародного органу, в тому числі і повноважною українською делегацією. Міжнародними правовими нормами зазначеної вище Резолюції були значно підвищені вимоги до функціональних повноважень та статусу національних Бюро, структуризації правовідносин у системі, а саме було встановлене наступне. У кожній країні має бути лише одне Бюро, при цьому воно має включати всі страхові організації, які здійснюють обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Така організація має бути визнана Урядом відповідно до внутрішньодержавних процедур. Для діяльності національного Бюро, при нормативно-правовій підтримці держави, мають бути створені такі умови, щоб матеріальні претензії, які пред'являються до застрахованих іноземних автовласників у країнах відвідування могли бути опрацьовані та задоволені Бюро країни - відвідування відповідно до принципів міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”. Це є одним із чинників забезпечення законних прав іноземців, як правило резидентів європейських країн, на території країн відвідання.

Національне Бюро повинно мати відповідні фінансові ресурси для забезпечення своїх фінансових зобов'язань. Страховики-члени Бюро мають здійснювати фінансування такого Бюро з тим, щоб воно мало можливість виконувати свої фінансові зобов'язання. Положення Рекомендації № 5 та Зведених Резолюцій щодо міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” ЄЕК ООН були імплантовані в норми Єдиної Угоди. Єдина Угода усім своїм комплексом правил детально регулює умови застосування принципів міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”, право спроможність Бюро при врегулюванні претензій, економіко-фінансові взаємовідносини між Бюро, обов'язки Бюро щодо забезпечення страхових зобов'язань страховиків-членів Бюро. Єдина Угода містить ряд особливих норм, серед яких істотними є наступні норми. В першу чергу, це стосується встановлення відповідальності Бюро, за повноваженням якого видаються “зелені картки”, за будь-який страховий сертифікат, який претендує на те, що його видано за повноваженням цього Бюро, та на те, що він заповнений належним чином для використання в іншій країні-члені міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”. Навіть якщо, в подальшому, з'ясується, що він фальшивий, неправочинний чи змінений у незаконний спосіб. Отже, у разі пред'явлення винуватцем дорожньо-транспортної пригоди фальшивої (фальсифікованої) “зеленої картки”, такий страховий сертифікат застосовується як гарантія задоволення майнових вимог, що можуть бути пред'явлені до водія - винуватця відповідно до законодавства про обов'язкове страхування цивільної відповідальності.

Єдина Угода встановлює ряд принципів, які є нормами прямої дії щодо порядку врегулювання претензій. Перший принцип - це принцип довіри до Бюро-врегулювальника з боку Бюро-платника. Бюро-врегулювальник визнається особою з “виключною компетенцією” щодо розгляду та врегулювання претензій потерпілих відповідно до національного законодавства про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та тлумачення його норм. Встановлюється також, що Бюро-врегулювальник, при врегулюванні страхового випадку, має діяти в найкращих інтересах Бюро-платника. Ці два вищезгадані принципи є життєво важливими для успішного функціонування системи і Рада Бюро постійно приділяє увагу підтриманню їх виконання. У випадку несплати страховиком-членом Бюро-платника суми, яка належить Бюро-врегулювальнику протягом двох місяців з дати першої вимоги на відшкодування, Бюро-платник, одержавши повідомлення від Бюро-врегулювальника про таку несплату, самостійно проводить це відшкодування протягом одного місяця з дати отримання такого повідомлення. Ця вимога доповнюється фінансовими санкціями щодо Бюро-платника. Таким чином, обов'язок гаранта по відшкодуванню коштів покладено на Бюро-платника, яке є гарантійною організацією по відношенню до своїх страховиків-членів. Це є наріжним фінансовим принципом міжнародної системи авто страхування “Зелена Картка”. Таким чином, саме Бюро в кінцевому рахунку забезпечує виконання платіжних зобов'язань. У 2000 році кількість врегульованих претензій у системі склала 337 тисяч. Понад 64 % усіх претензій у системі врегульовується на території таких п'яти країн як Франція, Німеччина, Італія, Великобританія та Іспанія. Членство України в системі “Зелена Картка” було активізоване з червня 1998 року. Україна розташована в центрі Європи та поєднує Західноєвропейські країни, відіграє особливу роль у майбутньому розвитку руху транспорту. Робота МТСБУ є надзвичайно важливою для подальшого розвитку Системи “Зелена Картка”. Воно стало першим Бюро, що почало функціонувати у одній з найбільших країн колишнього Радянського Союзу. Рада Бюро очікує, що МТСБУ буде активно підтримувати та допомагати Білорусії та Росії прискорити процес отримання очікуваного членства у системі “Зелена Картка”. З липня 2002 року Білорусія була прийнята в члени системи. МТСБУ отримало статус перехідного члена і тому за його роботою уважно слідкує Група моніторингу Ради Бюро, до якої входять представники Бюро з Чехії, Німеччини, Норвегії та Польщі, а також Генеральний Секретар. Зустріч спостерігачів відбулася 15-17 жовтня 2001 року у Києві і представники Міністерства фінансів України, МТСБУ та багатьох страховиків узяли участь у її роботі. На засіданні Управлінського комітету Ради Бюро (виконавчий орган системи) 22 лютого цього року був заслуханий звіт Групи моніторингу, в якому було звернуто увагу на значене покращення діяльності МТСБУ. Разом з тим, було повідомлено про неочікувану кількість проблем, які пов'язані із задержуванням компенсацій іноземним Бюро за сплачені такими Бюро кошти та сперечаннями, спричиненими деякими страховиками-членами МТСБУ. Про ці проблеми у своїх листах від 27.03 та 5.04.2002 року повідомив президент міжнародної системи автострахування “Зелена Картка” Ульф Лемор.

На основі інформації, отриманої Радою Бюро від інших Бюро-членів цієї системи, були визначені такі проблемні області діяльності певних страховиків-членів Бюро:

- постійно затримувані та неповні компенсації коштів, сплачених іноземними Бюро;- явна недовіра до іноземних бюро та їхніх страховиків - членів; часті оскарження порядку врегулювання - - претензій в інших країнах як засіб затримування чи превенції компенсацій іноземним Бюро;- недостатність розуміння системи “Зелена Картка” та некоректне застосування положень Єдиної Угоди; - невизнання певними страховиками законодавства інших країн та правил системи “Зелена Картка”.

Особливу увагу було звернено на те, що чинне законодавство України не прописує формування технічних резервів для неврегульованих претензій та рекомендовано змінити законодавство України з цього питання якнайшвидше. Наявними є факти, коли навіть середні збитки у розмірі декількох десятків тисяч євро кожний, не компенсуються страховиками-членами об'єднання. Це вимагає визначення відповідних важелів впливу. Наявність неплатежів між страховиками та МТСБУ у обсягах, які перевищують 1 млн. грн., є негативною тенденцією, що може спричинити неплатоспроможність МТСБУ в цілому. В кінцевому рахунку, питання ліквідації такої заборгованості відноситься до компетенції державних органів. Беручи до уваги статус Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ), як організації - гаранта від України щодо інших країн-членів міжнародної системи автострахування “Зелена Картка”, необхідно констатувати відсутність на сьогодні достатніх публічно-правових норм, які дозволяють встановити і підтримувати ефективну систему виконання зобов'язань страхових організацій (страховиків) як власне перед МТСБУ, так і, в кінцевому рахунку, перед іншими іноземними Бюро Зеленої Картки. Необхідним є зміна статусу МТСБУ, перевизначення його повноважень, встановлення порядку прийняття рішень щодо фінансового забезпечення діяльності МТСБУ на новому рівні. Враховуючи вимоги Зведеної Резолюції щодо міжнародної системи автострахуванння “Зелена Картка”, прийнятої на 94 сесії Підкомітету по Дорожньому Транспорту Європейської Економічної Комісії ООН, в частині подальшої структуризації правовідносин у міжнародній системі автострахування “Зелена Картка”, необхідним є визначення механізму проведення обов'язкового страхування цивільної відповідності власників транспортних засобів на рівні закону України. Прийняття постанови Кабінету Міністрів України (щодо Статуту) є позитивним кроком у сприянні на державному рівні розвитку ролі МТСБУ як обов'язкового об'єднання страховиків, функції якого визначенні статтею 13 Закону України “Про страхування”. Державою мають бути створені умови та забезпечені повноваження національного Бюро для виконання ним контрольно-розпорядчих функцій щодо порядку і мов видачі автовласникам страхових сертифікатів “зелена картка” та запобігання фактам міжнародного шахрайства у страхуванні. Надання таких повноважень є необхідною умовою належного забезпечення конституційних прав національних автовласників, які можуть спричиняти дорожньо-транспортні пригоди в інших країнах і до яких можуть пред'являтися матеріальні претензії у значних обсягах. Фальшиві, видані без дозволу та необхідних фінансових гарантій національного Бюро страхові сертифікати “зелена картка” створюють негативний міжнародний імідж державі та наносять пряму матеріальну шкоду державі в цілому. Держава має встановити (регламентувати) порядок і умови прийняття рішень щодо фінансового забезпечення діяльності як національного Бюро, так і страховиків-членів такого Бюро.

Висновки

Бурхливий процес автомобілізації з кожним роком охоплює всі більше число країн, постійно збільшується автомобільний парк, кількість людей, що утягуються в сферу дорожнього руху. Ріст автомобільного парку й обсягу перевезень веде до збільшення інтенсивності руху, що в умовах міст з історично сформованої забудовою приводить до виникнення транспортної проблеми. Особливий але гостро вона виявляється у вузлових пунктах вулично-дорожньої мережі. Тут збільшуються транспортні затримки, утворяться черги і затори, що викликає зниження швидкості повідомлення, невиправданий перевитрата палива і підвищене зношування вузлів і агрегатів транспортних засобів.

Перемінний режим руху, часті зупинки і скупчення автомобілів на перехрестях є причинами підвищеного забруднення повітряного басейну міста продуктами неповного згоряння палива. Міське населення постійне піддано впливу транспортного шуму і газів, що відробили.

При цьому велике значення має інша небезпека, яка спричиняється транспортними засобами. Вона полягає у безпеці дорожнього руху, яка регулюється правилами дорожнього руху. Недотримання цих правил часто призводить до дорожньо-транспортних пригод, які в свою чергу часто закінчуються трагічно - обриваючи людські життя.

Аналізуючи даний реферат ми можемо прийти до висновку, що іноді таке маленьке і неважливе на перший погляд правило, як перехід дороги у вказаному місці може зберегти життя вам, або ж іншим людям, тому ніколи не варто забувати про безпеку дорожнього руху.

Список використаних джерел

1. Правила дорожнього руху. Желібо Е.П., Заверуха Н.М., Зацарнкий В.В. “Безпека життєдіяльності”.

2. Джиги рей В.С., Житецький В.Ц. “Безпека життєдіяльності”.