Ефективність охорони праці на макроекономічному рівні

2

Ефективність охорони праці на макроекономічному рівні

Зміст

1. Ціль підвищення ефективності охорони праці

2. Статистичні дані з охорони праці в Україні

3. Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль з охорони праці

4. Відповідальність за порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці

Ціль підвищення ефективності охорони праці

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці [1, с.15].

Ефективність у охороні праці досягається підготовкою, прийняттям та реалізацією рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління охороною праці є її складовою частиною, або підсистемою. Ефективність охорони праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємств, установ, організацій, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.

Ціль підвищення ефективності охорони праці - стимулювання робітників та службовців з метою поліпшення виробничих показників, досягнення поставлених перед організаціями, підприємствами, заводами цілей охорони праці. До цілей охорони праці на макроекономічному (державному) рівні відноситься зростаючий ступінь відповідальності за виробничий травматизм на всіх рівнях організаційної структури й підтвердження пріоритету міри, спрямованих на підвищення ефективності охорони праці [2].

Ефективність будь-якої програми або діяльності, в остаточному підсумку, залежить від того, наскільки вдало складена програма з охорони праці. Підвищення ефективності охорони праці істотно відбивається на виробничій безпеці, якщо сформульовані й здійснюються правильні заходи щодо попередження небезпечних ситуацій на всіх рівнях виробничої інфраструктури. Воно включає планування виробничих потужностей, проектування основного й допоміжного устаткування, організацію курсів професійної підготовки робітників та службовців, а також керівників вищої й середньої ланок, охорони навколишнього середовища, адміністративно-господарській роботі, терміновим мірам реагування й реабілітації.

Якою б ефективною або оперативною не була програма підвищення ефективності охорони праці, вона вимагає державної підтримки. Цій вимозі повинні відповідати всі заходи щодо підвищення ефективності охорони праці в сфері виробництва, контролю якості продукції або профілактики охорони праці й охорони здоров'я. Дана вимога також ставиться до всіх успішних програм по охороні праці незалежно від їхніх різновидів.

Статистичні дані з охорони праці в Україні

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні зростанню ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалювання й поліпшення умов праці, підвищення його безпеки, зниження виробничого травматизму й захворюваності.

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів щодо поліпшення умов і підвищенню безпеки праці і є економічним вираженням соціальної значимості охорони праці. У зв'язку із цим економічне значення охорони праці оцінюється результатами, одержуваними при зміні соціальних показників за рахунок впровадження заходів щодо поліпшення умов праці.

Статистичні дані про виробничим травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними МОП, біля 125 млн. випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в т, ч. й в Україні, У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно близько 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секунди травмуються 8 осіб.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві травмуються 80-85 осіб, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними американських учених, виростити, навчити і підготувати до самостійної праці людину коштує в середньому від 120 до 400 тисяч доларів. В Україні ця цифра значно менша, але досить вагома: 56-200 тисяч гривень (за приблизними розрахунками авторів). Такої суми недораховується суспільство, якщо людина втрачає працездатність у період найбільш активного й продуктивного віку - 18-40 років, при цьому суспільство додатково витрачає кошти на її утримання та лікування. Крім того, така людина не приносить матеріальної користі суспільству (яку важко підрахувати), якби вона працювала і віддавала свої знання та працю людям [1, с.43].

Динаміка нещасних випадків може бути пов'язана з економічною ситуацією в Україні.

За роки економічної кризи (1990-1999 рр.) ВВП скоротився на 59,2%, обсяги промислової продукції - на 48,9%, сільського господарства - на 51,5%. Найбільш відчутних втрат українська економіка зазнала у 1990-1994 рр. За цей час обсяги ВВП зменшилися на 45,6%, промислового виробництва - на 40,4%, сільського господарства - на 32,5%. Лише у 1994 р. падіння ВВП склало 22,9% (промислового виробництва - 27,3% (у т.ч, непродовольчих товарів - 37,5%), сільськогосподарського - 16,5%) [1, с.44].

Практично на цей період припадає найбільше скорочення випадків загального і смертельного травматизму. Поступова стабілізація економічної ситуації в Україні (1994-1999 рр.) супроводжується прискоренням темпів скорочення випадків як загального, так і смертельного травматизму.

Позитивні зрушення в економіці України в 2000-2001 рр. супроводжуються зростанням у 2001 році випадків смертельного травматизму.

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами[3, с.165-166].

Основні причини смертельних травм в цих галузях економіки такі.

- Агропромисловий комплекс:

- невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці - 21,3%;

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 19%;

- допуск до роботи без навчання - 11%;

- порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів - 9 %;

- незадовільний технічний стан транспортних засобів - 3,9%.

- Транспорт:

- невиконання інструкцій з охорони праці - 12%;

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 10%;

- порушення правил дорожнього руху - 8%.

Будівництво:

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 12%;

- невиконання інструкцій з оборони праці - 11%;

- невиконання вимог посадових інструкцій - 10%.

Невиробнича сфера:

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 11%;

- протиправні дії Інших осіб - 10%;

- допуск до роботи без навчання та перевірки знань - 9%.

Металургійна промисловість:

- невиконання вимог посадових інструкцій - 27%;

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 18%;

- порушення вимог безпеки під час експлуатації засобів виробництва - 10%.

Машинобудування:

- невиконання вимог посадових інструкцій - 13%;

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 10%;

- допуск до роботи без навчання та перевірки знань - 6%.

Хімічна промисловість:

- невиконання вимог посадових інструкцій - 15%;

- порушення трудової й виробничої дисципліни - 15%;

- порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів - 9%.

Найвищий рівень смертельного травматизму спостерігається у вісьмох галузях економіки, на які припадає 86% всіх смертельних випадків на виробництвах України.

Значна кількість працівників травмуються або гинуть у групових нещасних випадках, що виникають на виробництві України.

Тільки за 1995-2001 роки сталося 1586 групових нещасних випадків, в яких постраждало 4965 осіб, з них 1643 особи загинуло.

Порівняно з 2000р. кількість групових нещасних випадків у 2001р. збільшилась на 32%, кількість потерпілих і загиблих в цих випадках, відповідно, збільшилась на 205 та 28 осіб.

В Україні спостерігається високий рівень травматизму зі смертельними наслідками у соціально-культурній сфері та торгівлі. Аналіз оперативних даних про стан виробничого травматизму зі смертельними наслідками за 2002 рік показує, що в невиробничій сфері загинуло 125 осіб - це на 6 осіб більше, ніж у будівництві, де ступінь травмонебезпеки є високим. Постає питання: чому гинуть люди в тій сфері, де відсутні шкідливі та важкі умови праці, складні механізми. Адже законодавство України щодо охорони праці встановлює єдині вимоги з безпеки праці для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності для всіх працюючих. Як показує досвід, на практиці ці вимоги не виконуються. Існує думка, що в невиробничій сфері відсутні шкідливі та небезпечні чинники, що негативно впливають на стан здоров'я та працездатність працюючих [3, с.37].

В більшості установ та організацій керівники, посадові особи та службовці не обізнані в питаннях безпеки праці, не створюються служби з охорони праці навіть тоді, коли чисельність працюючих становить більше 100-500 осіб. Питання охорони праці покладаються на сумісників, які не мають певної кваліфікації, не проводяться інструктажі та навчання (або проводяться не на належному рівні). Відомо, що трудова діяльність більшості працівників невиробничої сфери пов'язана з використанням персональних комп'ютерів, периферійної та копіювальної техніки, засобів зв'язку, зокрема стільникового. Штатними працівниками таких установ і організацій є обслуговуючий персонал, робота якого пов'язана безпосередньо з травмонебезпечними чинниками. Для безпечного ведення робіт та особистого захисту ці працівники повинні володіти спеціальними знаннями з питань охорони праці.

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників [3, с.38].

Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль з охорони праці

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності [4, с.11].

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001-2005 рр., що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці [5, с.72].

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні [5, с.72].

З метою підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці наказом Президента України від 18 вересня 2002 року № 834 на базі Державного департаменту з нагляду за охороною праці утворено Державний комітет України з нагляду за охороною праці як центральний орган виконавчої влади у цій сфері.

У 2002 році органами Держнаглядохоронпраці проведено майже 199 тис. оперативних обстежень, призупинено більше 255 тис. робіт і об'єктів, накладено 1290 штрафів на підприємства, притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення нормативних і законодавчих актів про охорону праці понад 51 тис. працівників, з них 8,2 тис. - керівники підприємств і організацій.

Ймовірність загинути, отримати травму чи набути професійне захворювання існує на тих підприємствах, установах та організаціях, де нехтуються правила безпеки і не виконуються вимоги охорони праці. За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути професійне захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охорони праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров'я багатьох людей.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об'єднання підприємств та ін.) та посадові особи держадміністрацій, що відповідають за охорону праці в регіоні. Ці організації та посадові особи мають адміністративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення порушень законодавства, правил та норм з охорони праці [1, с.53].

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміністрації та Ради народних депутатів через посадових осіб, відповідальних за охорону праці у певному регіоні.

Ефективність охорони праці залежить від контролю кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного забезпечення, що містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, призначені для визначення безпеки промислового обладнання та технологічних процесів.

Відповідальність працівників за порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці

Обов'язкова участь профспілки або членів трудових колективів будь-яких установ та закладів у створенні здорових і безпечних умов праці зумовлює необхідність системи стимулювання діяльності за сумлінність і покарання за невиконання вимог законодавства та нормативних документів з охорони праці.

На всіх промислових підприємствах України повинні діяти стандарти безпеки праці, що встановлюють систему показників, за якими підраховується стан охорони праці структурних підрозділів та підприємства в цілому, визначаються переможці і здійснюється їх матеріальне заохочення. Види заохочення та суми премій визначають профспілки, трудові колективи та керівництво підприємства, про що занотовується в колективному договорі (угоді) або в трудовому договорі [6, с.109].

Порушення нормативних актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб і органів державного нагляду, громадського та регіонального контролю передбачає покарання у вигляді штрафів, дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності в залежності від виду та наслідків порушення.

Згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення (Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та охорону праці), порушення вимог законодавства про працю тягне за собою накладання штрафу. Так, за порушення правил безпеки юридичні чи фізичні особи, що використовують найману працю, сплачують штраф у розмірі до 5% від місячного фонду заробітної плати.

Для ефективності з охорони праці необхідно, аби служби охорони праці підприємств, об'єднань, міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади несли персональну відповідальність за [7, с.203]:

а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з охорони праці;

б) невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених Положенням про службу охорони праці та посадовими інструкціями;

в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці;

г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків на виробництві.

Список використаної літератури

1. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: підручник. 2-е вид. / за ред. Гандзюка М.П., - Київ.: Каравела, 2004. -408с.

2. Работа по повышению эффективности охраны труда// http://base.safework.ru/iloenc?d&nd=857100099&prevDoc=857100099

3. Охорона праці. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 280 с.

4. Законодавство України про охорону праці (збірник нормативних документів у 4 томах. - К.: Держнаглядохоронпраці, Основа, 1995.

5. Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності / За ред. Є П Желібо - К.: Каравела, 2003. - 328 с.

6. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці - Львів Афіша, 2002. - 320 с.

7. Основи охорони праці / За ред Гандзкжа М.П., Купчика М.Л. -К.: Основа, 2000. - 416 с.