Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть спровокувати не до кінця ще встановлені зміни в клітинах живого організму, які призводять до раку або до генетичних ушкоджень. При великих дозах радіація може руйнувати клітини, пошкоджувати тканини органів та спричиняти швидку загибель організму.

Ушкодження, викликані великими дозами опромінення, проявляються протягом кількох годин або днів. Ракові захворювання, проте, проявляються через багато років після опромінення, як правило, не раніше, ніж через одне два десятиліття. А природжена вада та інші спадкові хвороби, викликані ушкодженням генетичного апарату, проявляються лише в наступному поколінні: це діти, онуки та більш віддалені нащадки індивідуума, який зазнав опромінення.

Якщо ідентифікація наслідків від впливу великих доз опромінення не складає труднощів, то виявити віддалені наслідки від малих доз опромінення завжди дуже важко. Частково це пояснюється тим, що для їх виявлення повинно пройти багато часу. Але навіть і виявивши будь-які ефекти, факт потребує доведення, що вони пояснюються дією радіації, оскільки і рак, і пошкодження генетичного апарату можуть бути викликані не тільки радіацією, але і багатьма іншими причинами.

Щоб викликати гостре ураження організму, дози опромінення повинні перевищувати визначений рівень, але немає ніякої підстави вважати, що це правило діє у таких випадках, як рак або пошкодження генетичного апарату. Проте ніяка доза опромінення не призводить до цих наслідків у всіх випадках. Навіть при відносно великих дозах опромінення не всі люди приречені на ці хвороби: діючі в організмі людини відновлювальні механізми ліквідують всі ураження.

Людина, що підпала під дію радіації, не обов'язково повинна захворіти на рак або стати носієм спадкових хвороб; проте вірогідність або ризик таких наслідків у неї більші, ніж у людини, яка не отримувала опромінення. І ризик цей тим більший, чим вища доза опромінення. Якщо доза опромінення досить велика, людина, яка була опромінена, загине.

У деяких випадках дуже великі дози опромінення - десь близько 100 Грей викликають настільки серйозні ураження центральної нервової системи (ЦНС), що загибель, як правило, наступає протягом кількох годин або днів. При дозах опромінення від 10 до 50 Грей, коли під дією радіації перебуває вся ЦНС, ураження може бути не настільки серйозним, щоб людина відразу померла, вона найвірогідніше помре через 1-2 тижні від крововиливу у шлунково-кишковий тракт. При ще менших дозах може не бути серйозних ушкоджень” шлунково-кишкового тракту, бо організм з ними справляється, але смерть може настати через 1-2 місяці після опромінення і головним чином через руйнування клітин червоного кісткового мозку - головного компонента кровотворної системи організму. Від дози в 3-5 Грей при опроміненні всього тіла помирає приблизно половина всіх опромінених. Таким чином, в цьому діапазоні доз опромінення великі дози відрізняються від малих лише тим, що смерть у першому випадку І наступає раніше, а у другому - пізніше. Найчастіше людина помирає у результаті одночасної дії всіх вказаних наслідків опромінення.

Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи найбільш уразливі при опроміненні та втрачають здатність нормально функціонувати вже при дозах опромінення 0,5-1 Гр. Вони мають здатність до регенерації, якщо доза опромінення не настільки велика, щоб викликати пошкодження усіх клітин, кровотворна система може повністю відновити свої функції. Якщо під радіаційні промені підпадає не все тіло, а яка-небудь його частина, то неушкоджених клітин кісткового мозку буває достатньо для повної заміни ушкоджених клітин.

Діти також чутливі до дії радіації. Відносно невеликі дози опромінення хрящової тканини можуть уповільнювати або зовсім зупинити у них ріст кісток, що призводить до аномалій розвитку скелета. Чим менший вік дитини, тим дієвіший вплив на ріст її кісток опромінення. Сумарної дози близько 10 Грей, отриманої протягом кількох тижнів при щоденному опроміненні, буває достатньо, щоб викликати деякі аномалії розвитку скелета. Для такої дії радіації немає ніякого порогового ефекту. Виявилось також, що опромінення мозку дитини при променевій терапії може викликати зміни в її характері, призвести до втрати пам'яті, а у дуже маленьких дітей - до недоумства та ідіотії. Кістки та мозок дорослої людини здатні витримувати найбільш великі дози.

Наслідки впливу радіації на організм людини можуть мати різноманітний характер. Виділяють стохастичні та детерміністичні (не стохастичні) ефекти.

Стохастичні ефекти - це безпорогові ефекти радіаційного впливу, ймовірність виникнення яких існує при будь-яких дозах іонізуючого випромінювання і зростає із збільшенням дози, тоді як відносна тяжкість їх прояву від дози не залежить.

До цих ефектів належать злоякісні новоутворення (соматичні стохастичні ефекти) та генетичні зміни, що передаються нащадкам (спадкоємні ефекти).

Стохастичні ефекти віднесені до віддалених наслідків опромінення. Злоякісні пухлини з'являються, як правило, через роки або десятиріччя після опромінення, а генетичні ефекти - у наступних поколіннях.

Одними з найбільш характерних різнотипних соматичних (стохастичних) ефектів є лейкози. На кожний рад опромінення всього тіла понад норму слід чекати 20 випадків захворювань на лейкоз та 40 випадків захворювань іншими злоякісними новоутвореннями на 1 млн населення. Згідно з оцінками Наукового комітету з дії атомної радіації (НКДАР) ООН від кожної дози опромінення в 1 Грей дві особи із 1000 помруть від лейкозів.

Фахівці вважають, що не існує ніякої порогової дози, за якою ризик захворіти на рак відсутній. Будь-яка, хоч і дуже мала, доза збільшує ймовірність захворювання на рак людини, що отримала цю дозу. Цієї думки дотримується Національна комісія з радіаційного захисту населення України (НКРЗУ).

При дії великих доз радіації неминуче виникають патологічні зміни, які є закономірними. Такі ефекти опромінення називають детерміністичними (нестохастичними). Детерміністичні ефекти - це ефекти радіаційного впливу, що проявляються тільки при перевищенні певного дозового порогу і тяжкість наслідків яких залежить від величини отриманої дози (гостра променева хвороба, променеві опіки та ін). Виникнення детерміністичних ефектів залежить від ряду факторів. Важкість ураження організму визначається величиною дози опромінення. Важливим фактором є час, за який доза опромінення накопичена. Це обумовлено тим, що у відповідь на опромінення в організмі включаються механізми, покликані поновити порушені функції, тобто поряд з процесами ураження протікають і відновлювальні процеси.

Тому великі дози опромінення, розтягнуті у часі, спричинюють істотно менші ураження, ніж ті самі дози, але отримані за короткий термін. Крім того, різні види опромінення також справляють неоднакову дію в залежності від їх спроможності викликати іонізацію.

Як уже наголошувалось, різні органи та тканини організму людини мають неоднакову чутливість до радіації. Червоний кістковий мозок та інші елементи кровотворної системи найбільш уразливі та втрачають спроможність нормально функціонувати вже при дозі опромінення 1 Грей. Але, на щастя, вони мають здатність до регенерації, і якщо доза опромінення не занадто велика, щоб спричинити тотальне ураження всіх клітин, то кровотворна система може поступово відновити свої функції.

Більш важке променеве ураження виникає при опроміненні всього тіла, менш важке - при опроміненні його частини або окремого органу.

Після аварії на Чорнобильській АЕС велику увагу почали приділяти впливу малих доз іонізуючих випромінювань на організм людини. Останніми науковими працями вчених встановлено, що ураження клітинних мембран може виникнути при опромінюванні дрібними порціями у дозах 0,001-0,002 Грей. Руйнування клітинних мембран суттєво знижує резистентність організму до інфекційних хвороб, серцево-судинних захворювань, хвороб щитовидної залози та цукрового діабету.

При інших однакових умовах молодший організм легше, ніж організм літньої людини, переносить опромінення. У молодому організмі, який росте, відбувається інтенсивний поділ клітин, бурхлива ферментативна діяльність. Незрілі клітини та ферменти більш чутливі до впливу радіації. Відносно невеликі дози при опроміненні хрящової тканини можуть уповільнювати або зовсім зупинити ріст кісток, що призводить до аномального розвитку скелета.

Опромінення головного мозку дитини може викликати зміни у її характері, призвести до втрати пам'яті, а у немовлят - до недоумства та ідіотії.

Люди можуть отримати однократні (гострі) і хронічні опромінювання. Гостре опромінення виникає внаслідок короткочасного впливу іонізуючого випромінювання. При цьому шкідливі наслідки не виявляються при дозах до 100 Р. Хронічне опромінювання може бути розтягнуте на десятки років, і сумарна величина його може досягти 1000 Р. Справа в тому, що відновлювальні процеси у живих тканинах мають високу інтенсивність, завдяки чому організм здатний протистояти багатократному опроміненню, сумарна доза якого при однократному впливі була б смертельною. Кращі відновлювальні властивості у молодих організмів, але ж вони найбільш вразливі.

Забруднення біосфери радіаційними елементами має генетичні наслідки. Доведено, що понад 500 різних захворювань людини пов'язано з природою спадкоємності. Серед них діабет, гемофілія, шизофренія. Від тяжких спадкових захворювань страждає від 2 до 3% населення земної кулі.

До людського організму радіоактивні речовини потрапляють при диханні, заковтуванні, а також через пошкоджений шкіряний порив. Внутрішнє опромінення набагато небезпечніше, ніж зовнішнє, ю в цьому випадку збільшується період впливу радіоактивної речовини, зростає доза опромінення (відстань між речовиною і тканиною, яка іонізується, практично відсутня), виникає сприятлива можливість вибіркового розподілу іонізуючих речовин у тих органах, в яких вони найбільш схильні накопичуватись, виключається можливість застосування засобів захисту (екранів, віддалення від джерела або скорочення часу контакту з речовиною).

Із трьох шляхів надходження радіонуклідів до організму людини до найбільш небезпечного відносять вдихання забрудненого повітря. Пов'язано це з тим, що людина пропускає за робочий день через органи дихання близько 20 м3 повітря і тим, що у даному випадку радіоактивна речовина виключно швидко засвоюється.

Ступінь радіаційної небезпеки у випадку внутрішнього опромінення людини визначає ряд параметрів. Серед них важливе місце займає термін перебування випромінювача в організмі. Він визначається періодом радіоактивного напіврозпаду та періодом біологічного напіввиведення.

На піддослідних тваринах встановлено, що у випадку надходження радіонуклідів до організму через декілька хвилин вони з'являються у крові і досягають максимуму. Впродовж 15-20 діб спостерігається зниження концентрації до відповідного рівня, який може зберігатися постійним впродовж декількох місяців. При цьому концентрація в крові стає меншою, ніж у тканинах.

Час перебування випромінювача в організмі визначає довго-плинність опромінення тканин, які прилеглі до місця його локалізації.

При розрахунках допустимих величин внутрішнього опромінення враховують ефективний період, за який із організму видаляється радіоактивна речовина. Це може трапитись внаслідок її розпаду і внаслідок звичайних процесів виділення.

Відносно іонізуючого випромінювання не існує поняття великої і малої доз. Воно однаково небезпечне. Інша річ, термін, за який накопичена доза опромінення, але ж знову багато що залежить від того, молодий це організм чи старий, від шляху, яким надійшла радіаційна речовина до організму та джерела надходження.

Отже, небезпечним джерелом надходження радіонуклідів до організму людини є вода, молоко, овочі, фрукти, м'ясо, риба. Великого значення при цьому набуває вміння населення зберігати продукти харчування та дотримання правил приготування їжі в умовах радіаційного забруднення місцевості.

На зменшення небезпеки радіації справляє великий вплив період напіврозпаду радіоактивних речовин.

Ступінь радіоактивної небезпеки радіонуклідів визначається рядом параметрів, серед яких важливе місце займає період радіоактивного напіврозпаду. Час, впродовж якого число існуючих ядер або їх активність зменшується вдвічі, називається періодом напіврозпаду.

Для різних радіоактивних речовин період напіврозпаду коливається від декількох годин до десятків тисяч років, з постійною швидкістю, яку ніщо в природі не може зупинити.

Фантастична стабільність швидкості розпаду будь-якого радіонукліда привела вчених до думки зробити один з найточніших еталонів часу -- "атомний годинник".

При радіоактивному забрудненні місцевості від ядерних вибухів, при аваріях на ядерних енергетичних установках практично важко створювати умови, які запобігають опроміненню людини. Тому при виконанні робіт на місцевості, яка забруднена радіоактивними речовинами, встановлюються певні допустимі дози опромінення на той або інший час, які, як правило, не повинні викликати у людей радіаційних уражень.

Відомо, що ступінь променевих (радіаційних) уражень залежить від отриманої дози випромінювання та часу, впродовж якого людина підпадає під його дію. Не кожна доза опромінення небезпечна. При визначенні допустимих доз опромінення враховують, що воно може бути одноразовим або багаторазовим.

Одноразовим називається опромінення, отримане за перші чотири доби. Воно може бути імпульсним (при впливі радіації, яка проникає) або рівномірним (при опроміненні на радіоактивне забрудненій місцевості). Опромінення, отримане за термін, який перевищує 4 доби, називається багаторазовим..

Дотримання встановлених гранично допустимих доз опромінення виключає можливість масових радіаційних уражень у зонах радіоактивного зараження місцевості.

Дози опромінення, які не призводять до уражень і не знижують працездатність, служать орієнтиром для прийняття рішень із захисту населення та особового складу невоєнізованих формувань при веденні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередку ураження.

Основні причини щодо розуміння нюансів радіації пов'язані перш за все з природою самого радіаційного фактора, недостатнім рівнем знань в галузі радіаційної медицини та гігієни, а також дефіцитом і недоліками інформації населення про обстановку. Дуже складна та багатопланова природа радіації містить в собі труднощі в оволодінні знаннями основних радіобіологічних закономірностей її дії та в усвідомленні меж реальної небезпеки.

Історія психології, яка має великий досвід спостережень поведінки людини в екстремальних умовах, свідчить про те, що під впливом невідомості уява, зазвичай, малює перебільшено похмурі картини. Незнання справжніх розмірів небезпеки, справжніх причин звуків часто викликало у людей неспокій, тривогу, напруженість, навіть виникнення паніки.

Серед органів відчуття людини природа не передбачила апарат, який сигналізував би про присутність радіації, її рівень та міру небезпеки. Відсутність у населення, особливо яке мешкає у районах, що примикають до об'єктів атомної енергетики, достатніх знань про характер радіації та її біологічної дії, обумовили формування психологічної напруженості, а у частини населення - почуття боязні і навіть страху (радіафобії).

Неповна інформація, неточність та суперечності у виступах керівників, вчених та спеціалістів сприяли її підтриманню, а також розповсюдженню всіляких чуток, найбільш фантастичних та неможливих, далеких від дійсного стану справ, які до деякої міри відображають недовіру до офіційної інформації.

В основі механізму розповсюдження тривожних чуток лежить психологічна "заряженість" людей, ступінь якої визначається авторитетом джерел цієї неофіційної інформації.

В немалій мірі сприяли формуванню та підтриманню психологічної напруженості деякі медичні працівники, які без урахування психологічного фону, що складався, втрачали почуття міри, необхідну обережність та оповіщали тих, хто звертався до них за медичною допомогою або консультаціями, про стан справ, на яких і самі не розумілись.

Так, наприклад, при радіометричних вимірюваннях людям у деяких випадках повідомлялись первинні дані, які без відповідних обрахунків та отримання вихідних даних про дозові навантаження, без порівняння з допустимими рівнями (дозами) ні про що не свідчать. Але для матері, якій медичний працівник сповістить первинну інформацію, цілком достатньо для неспокою та страху за долю своєї дитини - є радіація і все...

Оскільки радіація - явище багатогранне та складне для розуміння, потребує системних знань у галузі ядерної фізики, радіобіології, радіотоксикології, дозиметрії, гігієни та багатьох інших, враховуючи, що всі ці повідомлення розкидані у багаточисленних джерелах спеціальної літератури, то є необхідність у найстислішій та найпопулярнішій формі узагальнити їх для правильного розуміння широкою громадськістю. Це тим більш важливо для профілактики захворювань

Живі істоти під дією іонізуючих випромінювань зазнають змін. Вплив радіації на живий організм настільки потужний, що здатний навіть змінювати генетичні структури. Але організм живих істот має безліч (поки що не до кінця з'ясованих) захисних властивостей та здатність до відновлення (виправлення) ушкоджень в молекулі ДНК.

Для зниження наслідків впливу іонізуючих випромінювань, на організм людини застосовуються протирадіаційні препарати, це лікарські засоби, які підвищують стійкість організму до впливу іонізуючих випромінювань або знижують тяжкість клінічного перебігу променевої хвороби - радіопротектори. Вони послаблюють ранні симптоми ураження радіацією - нудоту та блювання. Протирадіаційний ефект має група хімічних речовин, до яких входять сульфгідрильні групи (Н). До цих речовин належать цистеїн, цистомін, цистофос та інші.

Найважливіше значення має радіозахисне харчування, яке базується на трьох основних положеннях: по-перше, на максимально можливому зменшенні надходження радіонуклідів з їжею; по-друге, на гальмуванні процесу поглинання та накопичення радіонуклідів в організмі; по-третє, на дотриманні принципів раціонального харчування.

Зменшити надходження радіонуклідів до організму людини з їжею можна шляхом зниження їх вмісту в продуктах харчування з допомогою різних технологічних заходів, а також складаючи раціон із тих продуктів, які містять мінімальну кількість радіонуклідів.

Гальмування поглинання та накопичення радіонуклідів в організмі можна досягти за допомогою складання спеціальних раціонів за рахунок залучення до них сполук, які мають радіозахисну дію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Безпека життєдіяльності / Під ред. Я. Бедрія. - Львів: Видавнича фірма “Афіша”, 1998.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1995.

3. Гражданская оборона Под ред. Е.П. Шубина. - М.: Просвещение, 1991.

4. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: Видавництво “Лібра”, ТОВ, 1998.

5. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. - Л.: Львівський банківський коледж, 1998.