Главная Коллекция "Otherreferats" Безопасность жизнедеятельности и охрана труда Гігієнічні вимоги до освітлення житла

Гігієнічні вимоги до освітлення житла

Чинники, оцінка і показники природного освітлення. Вимоги до штучного освітлення, його норми та основні групи джерел світла. Гігієнічне завдання опалення житла. Місцеве і центральне види опалення, їх характеристика. Необхідність вентиляції приміщень.

Рубрика	Безопасность жизнедеятельности и охрана труда
Вид	реферат
Язык	украинский
Дата добавления	29.09.2009
Размер файла	32,3 K

посмотреть текст работы

скачать работу можно здесь

полная информация о работе

весь список подобных работ

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ОСВІТЛЕННЯ ЖИТЛА

Природне освітлення

Чинники, що визначають його. Правильний світловий режим у приміщенні насамперед потрібний для оптимальної функції зорового аналізатора. У разі недостатнього освітлення навантаження на орган зору зростає і створюються умови для виникнення короткозорості.

Рівень природного освітлення залежить від географічної широти, пори року і доби, орієнтації світлоносійної стіни, наявності затемнення протилежними будинками або деревами, погодних умов, забруднення атмосферного повітря та деяких інших чинників.

Орієнтація світлоносійної стіни будинку повинна забезпечувати достатню освітленість приміщень сонячним промінням і одночасно виключати можливість надмірного перегрівання їх у спекотний період року. Так, у помірному кліматі кращою орієнтацією вікон у житлових кімнатах є південно-східна або південна.

Велике значення має також і величина вікон. Чим більші вони за розміром, тим більше проникає у приміщення світла. Верхній край вікна слід розташовувати ближче до стелі, це сприяє глибшому проникненню світла у приміщення. Освітлення залежить від величини простінків між вікнами, кількості віконних прорізів і характеру переплетень на них. Ширина простінків не повинна перевищувати 1,5 ширини віконних прорізів.

Освітлення залежить також від глибини приміщення (відстань від стіни до протилежної стіни), що не повинна перевищувати більше ніж у 2 рази відстані від верхнього краю вікна до підлоги, тобто повинна бути не більше ніж 6,5 м.

Чистота віконного скла також впливає на рівень освітлення. Так, брудні, запилені шибки поглинають більше ніж 50 % світла. Поверхня віконного скла мас бути рівною, оскільки шорстке скло, як і брудне, затримує проміння. Залежно від кольору і щільності штори на вікнах можуть поглинати до 40 % і більше світла.

Освітленість приміщень залежить від кольору стін, стелі і меблів. Темні кольори більше поглинають проміння і тим самим знижують ступінь освітленості. Стеля має бути білою, стіни -- світлими.

Оцінка природного освітлення. Показники

Найпоширенішими способами оцінки природного освітлення є світлотехнічний і геометричний. До першого відноситься визначення коефіцієнта природної освітленості (КПО), до другого -- визначення світлового коефіцієнта, кута падіння світлових променів, кута отвору.

КПО -- це відношення освітленості точки, що знаходиться усередині приміщення, до одночасної освітленості горизонтальної поверхні, розташованої зовні приміщення, яка освітлюється розсіяним світлом усього небосхилу.

де Е_n -- освітленість (лк) точки, що знаходиться усередині приміщення на відстані 1 м від стіни, протилежній вікну; Е₀ -- освітленість (лк) точки, що розташована зовні приміщення, за умови її освітленості розсіяним світлом усього небосхилу.

Величина цього коефіцієнта виражається у відсотках і нормується залежно від призначення приміщення і характеру роботи, що здійснюється у ньому. Для житлових приміщень КПО повинен бути не менше ніж 0,5 %. Норми КПО для інших приміщень житлових і громадських будов подано у табл. 19 згідно зі СНІПом 11--4--79 «Природне і штучне освітлення. Норми проектування».

Кут падіння світлових променів утворений двома лініями, що виходять з однієї точки на столі, йдуть до верхнього і нижнього краю вікна. Величина цього кута зменшується по мірі віддалення від вікна. Нормальна освітленість природним світлом буде забезпечуватися, якщо кут падіння світла буде складати менше ніж 27°. Цей показник дозволяє тільки орієнтовно судити про рівень природного освітлення приміщень, тому що не враховує багатьох чинників, які впливають на величину і тривалість освітлення. Ним користуються, коли КПО неможливо визначити (відсутні графіки, номограми і відповідні таблиці).

Таблиця 1. Значення КПО у приміщеннях житлових і суспільних будов

Приміщення	Значення КПО, %	Поверхня, для якої визначається КПО
	верхнього і комбінованого освітлення	бокового освітлення
Житлові будови
Кімната		0,5	Підлога
Кухня	--	0,5	Умовна робоча поверхня
Заклади охорони здоров'я
Операційна	7	2,5	Те ж саме
Кабінет лікарів	--	1	“
Палата	--	1	“
Процедурний кабінет	--	1	“
Заклади освіти “
Аудиторія, класна кімната	4	1.5	“
Лабораторія	4	1.5	“
Кабінет креслення	5	2	“
Актовий зал	3	1	Підлога

Кут отвору дозволяє судити про величину небесного схилу, який безпосередньо освітлює дослідне місце. Чим більший кут, тим більшим є зорова ділянка неба і тим краще освітлення.

Кут отвору утворюється також двома лініями, що виходять з точки спостереження і йдуть до верхнього краю вікна і до верхньої точки протилежного будинку або дерева (затемнюючого світло предмета), розташованого перед вікном поза будинком. Величина цього кута характеризує зорову частину небосхилу, тобто дає уявлення про ступінь затемнення приміщення високими предметами, що знаходяться перед вікнами. Величина кута отвору має бути не меншою ніж 5°.

Світловий коефіцієнт -- це відношення заскленої поверхні вікон до площі підлоги у приміщенні. Він виражається дробом. Чисельник є величиною заскленої поверхні вікон, знаменник -- величиною площі підлоги. Чисельник приймають за одиницю, а у знаменнику у такому разі ставлять число, що показує, яку частину площі підлоги займає засклена поверхня вікон. Норма світлового коефіцієнта залежить від характеру освітлення. Для житлових приміщень він повинен становити не менше 1:8--1:10.

Усі вищеназвані показники природного освітлення у тому чи іншому ступені пов'язані з інсоляцією приміщень. Інсоляція - це опромінення поверхні прямим сонячним світлом.

Згідно із «Санітарними нормами і правилами забезпечення інсоляції житлових приміщень і громадських будов, а також території житлової забудови міст та інших населених пунктів» (1180--74) на територіях і у приміщеннях повинно бути забезпечене безперервне пряме опромінення сонцем не менше 3 год. на день на період від 22 березня до 22 вересня починаючи з 60° пів. широти, з 22 квітня до 22 серпня -- для районів північніше 60° пів. широти.

Умови інсоляції території і приміщень ураховують під час вибору типів будинків та їх орієнтації, під час визначення взаємного розміщення будов, вибору ділянок для дитячих закладів і шкіл. ігрових та господарчих майданчиків.

Штучне освітлення

Штучне освітлення повинно задовольняти гігієнічні вимоги. Насамперед воно повинно бути достатнім для поверхні, яку освітлює. Ця вимога залежить від кількості і потужності світильників. Друга вимога -- рівномірне розподілення світла по всій площі приміщення. Для виконання її треба правильно розмістити світильники -- приблизно на однаковій відстані один від одного. Джерела штучного освітлення не повинні засліплювати. Для цього застосовують відповідну арматуру і дотримують регламентованої висоти підвісу світильників. Освітлювальна арматура запобігає створенню різких тіней і блиску на освітлювальній поверхні.

Джерела світла поділяють на три основні групи: світильники прямого світла, розсіяного світла і відображеного світла.

Світильники прямого світла близько 90 % його спрямовують на освітлювану поверхню, забезпечуючи тим самим значну її освітленість. Але у такому разі можуть створюватися різкі тіні і блиск, можлива також осліплююча дія джерел світла. Такі світильники застосовуються для освітлення допоміжних приміщень, санвузлів.

Світильники розсіяного світла рівномірно розсіюють світловий потік (молочні кулі). Їх засліплюючи й вплив дуже незначний, на освітлювальній поверхні не утворюються тіні, що дозволяє створити цілком задовільні умови освітлення. У зв'язку з цим розсіяне світло застосовується для освітлення житлових і громадських будівель.

Світильники відображеного світла спрямовують світловий потік вгору, який відбивається від стелі під різними кутами і розсіюється. У такому разі тіні майже не буває. Але такі світильники мають суттєвий недолік: щоб забезпечити з їх допомогою належну освітленість, необхідно збільшити потужність джерел світла. КПД світильників відображеного світла 50 %.

Найбільш важливими і поширеними джерелами штучного освітлення є засновані на перетворенні електричної енергії. До них відносяться лампи розжарювання і люмінесцентні лампи.

У сучасних лампах розжарювання як тіло опору застосовується вольфрам, що дозволяє підвищувати температуру розжарювання до 2900° К (температура Кельвіна на 273,15° вища, ніж температура Цельсія). Чим вища температура нитки розжарювання, тим більша частина випромінюваної нею енергії сприймається у вигляді світла оком, тим вища швидкість випаровування вольфраму і тим коротший термін служби лампи. У зв'язку з цим для зменшення швидкості випаровування вольфраму лампи наповнюють інертним газом (аргоном, криптоном, ксеноном). Середня тривалість служби лампи 1000 год.

Лампи розжарювання мають низку вад, першою серед яких є малий коефіцієнт корисної дії: тільки 7--13 % загальної кількості енергії, що випромінюється, перетворюється у світлову. Крім того, лампи розжарювання мають таку яскравість, яка у багато разів перевищує допустиму для очей (з метою запобігання шкідливому впливу яскравості нитки розжарювання доводиться застосовувати спеціальну арматуру). До вад відносять також відсутність ультрафіолетового проміння у світловому потоці, внаслідок чого лампа розжарювання не має біологічного впливу, який притаманний сонячному.

Люмінесцентна лампа - це скляна трубка, внутрішня поверхня якої вкрита речовиною, що здатна світитися (люмінофор). Усередині трубки знаходяться пара ртуті і аргон. По краях лампи впаяні електроди (вольфрамові спіралі). Після вмикання лампи у мережу між електродами утворюється ртутна дута з виділенням ультрафіолетового проміння. Останнє, впливаючи на люмінофор (цинк-берилій), активізує їх і примушує світитися. Люмінесцентні лампи мають деякі переваги перед лампами розжарювання. Добираючи люмінофори, можна отримати від люмінесцентної лампи світло різного кольору, наприклад, біле, дуже близьке до денного. Крім того, люмінесцентні лампи дають розсіяне світло, не мають великої яскравості і не утворюють різких тіней. Люмінесцентні лампи економічні, світловіддача їх у декілька разів перевищує світловіддачу електричних ламп розжарювання і може досягати 50--70 лм на 1 Вт. Термін служби люмінесцентної лампи -- 5000 год. Найважливішою перевагою, порівняно з лампами розжарювання, є те, що 25% енергії, яка подається на люмінесцентну лампу, перетворюється у світло.

Залежно від типу люмінофору відрізнять лампи денного світла (ЛД), холодного білого світла (ЛХБ), білого (ЛБ) і тепло-білого світла (ЛТБ). Лампи ЛД застосовують у приміщеннях, де проводяться роботи, що потребують тонкого розрізнення кольорів і відтінків. Лампи ЛБ застосовують для освітлення житлових будинків і громадських приміщень. У світлі ламп ЛТБ має перевагу рожевий відтінок, тому їх застосовують для освітлення під час проведення видовищних заходів, фойє, холів готелів тощо.

Якщо живлення здійснюється від мережі змінного струму, у світловому випромінені люмінесцентних ламп відбуваються значні коливання, що сприяють появі стробоскопічного ефекту - множинних зображень предметів, що рухаються.

Норми штучного освітлення житлових, громадських і лікарняних приміщень подано у табл. 20.

У житловому приміщенні повинні бути забезпечені штучні кліматичні умови, тобто мікроклімат, під яким розуміють сукупність таких чинників, як вологість, рух і температура повітря і температура оточуючих поверхонь, у разі якого створюється потрібний тепловий комфорт.

Параметри чинників мікроклімату повинні відповідати пропонованим для житла і забезпечувати сприятливі умови теплообміну людини, не порушуючи її нормального тепловідчуття.

Як показали дослідження, оптимальною температурою повітря у житлі взимку в умовах помірного і теплого клімату є 18--20 °С (у північних районах 21--22 °С, а в жарких -- 18--19 °С). Температура у житлі залежить від температури навколишнього повітря і від роботи опалювальних приладів. Щоб запобігти порушенню теплової рівноваги і однобічного охолодження тіла людини , різниця у температурі повітря по горизонталі, яка проходить від зовнішніх стін до будь-якої точки усередині приміщення, не повинна перевищувати 2 °С, а по вертикалі, від підлоги і до висоти 1,5--2 м, -- 3 °С. Такий перепад температур людина у звичайному одязі не відчуває.

Велике значення в оцінці мікроклімату житла має і температура внутрішньої поверхні відгороджуючих конструкцій будинку: стін, підлоги засклених поверхонь. Щоб не порушився теплообмін організму, перепад температур охолоджених відгороджень і повітря у житлі має становити близько 4 °С. Якщо дотримувати названих температурних умов, то у дорослого, нормально одягненого чоловіка у стані спокою втрата тепла шляхом конвекції складає близько 20 %, шляхом радіації (випромінення) -- 56 %, випаровування --24 %, тобто, основний шлях віддачі тепла радіаційний. Якщо температура повітря нижче ніж температура тіла, спостерігається переважно конвекційний шлях віддачі тепла. Якщо ж температура повітря і навколишніх предметів не нижча від температури тіла, віддача тепла може здійснюватися тільки шляхом випаровування.

Другим показником мікроклімату житла є вологість повітря, на зміни якої людина реагує відразу. Для того щоб повітря приміщення не сприймалося як надмірно сухе або надмірно вологе, його відносна вологість має становити 30--60 %.

Як правило, у закритих приміщеннях швидкість руху повітря дуже мала і людина його не відчуває. Але рух існує і здійснює певний вплив. Підтверджується це тим, що у нерухомому або малорухомому повітрі тепловіддача організму затрудняється, а дуже рухоме повітря збільшує тепловіддачу через конвекцію і зменшує -- через випромінювання. Для створення у житлі комфортного мікроклімату за температури 18--20 °С і відносної вологості.

Таблиця 2. Норми штучного освітлення житлових, громадських і лікарняних приміщень (СНІП 11-4-79)

Приміщення	Найменша освітленість, лк	Поверхні, до яких відносяться норми освітленості
	Люмінесцентні лампи	Лампи розжарювання
Житлові будинки (готелі, гуртожитки, інтернати, квартири)			0,8 м від підлоги у горизонтальній площині
Житлові кімнати квартири гуртожитку	75 75 100	30 30 50	Те ж саме “ “
Читальні зали бібліотек	300	100	“
Зал для глядачів театрів, концертним залів, клубів	300	100	1 м від підлоги у горизонтальній площині
Лікувально-профілактичні заклади Операційні кабінети лікарів	400 200	200 100	0,8 м від підлоги у горизонтальній площині Те ж саме

30--45 % як найсприятливішого для організму потрібна швидкість руху повітря 0,1--0,15м/с.

Щоб створити у житлі комфортні мікрокліматичні умови, в усі періоди року у холодних районах необхідно проводити заходи щодо запобігання переохолодженню організму, а в районах із жарким кліматом -- щодо захисту від перегрівання. До заходів, які захищають людину від переохолодження, відносяться: раціональне опалення, орієнтація приміщень з урахуванням шкідливого охолоджуючого впливу домінуючих вітрів, використання огорож з великою теплостійкістю, утеплень дверей, підвалів, горища, герметизація віконних прорізів тощо.

Заходи щодо захисту житла від перегріву такі: відповідне планування квартир, наскрізне провітрювання, орієнтація приміщень, яка запобігає їх перегріванню, використання веранд, терас, спеціальних сонцезахисних засобів, ефективна вентиляція приміщень тощо.

Опалення житла

Гігієнічне завдання опалення житла полягає у створенні стійкого комфортного мікроклімату, який підтримує теплову рівновагу організму у холодний період року. Опалення повинно створювати певний рівень температури у приміщенні незалежно від коливань температури зовнішнього повітря, забезпечувати рівномірність температури повітря у горизонтальному і вертикальному напрямках. Усі ці умови визначаються системою опалення, його регулярністю і достатністю, а також якістю палива.

Розрізняють два види опалення: місцеве і центральне. Відрізняються вони тим, що у першому випадку згоряння палива відбувається в опалювальному приміщенні у самому нагрівальному приладі (печі тощо), у другому -- нагрівання теплоносія (води, пари, повітря) проводиться за межами опалювальних приміщень. Обидві системи повинні задовольняти таким вимогам: а) рівномірно нагрівати повітря у межах нормативних температур; б) не бути джерелом забруднення житлових приміщень; в) бути безпечним щодо пожежі; г) не створювати можливості проникнення чадного газу у приміщення.

Місцеве опалення -- це печі різної конструкції, які використовують для обігріву одного або кількох суміжних приміщень. Печі мають спеціальний пали вник, де спалюється паливо, а димові гази, що утворюються, відводяться по димоходу назовні. У такому разі тепло нагрітих димових газів передається стінам печі, від яких потім нагрівається повітря приміщень. Стіни печі, що нагріваються, не повинні мати температуру вищу ніж 80 °С, щоб запобігти підгорянню пилу і шкідливому тепло опроміненню, яке негативно впливає на людину.

Вадами місцевого опалення є: нерівномірне нагрівання приміщення, забруднення золою, газами, небезпека у пожежному відношенні, зменшення корисної площі приміщення.

Нині широко впроваджується центральне опалення. Порівняно з місцевим воно має низку переваг: у приміщенні постійно підтримується потрібна температура повітря, не погіршується якість повітря, воно не забруднюється продуктами неповного згоряння палива і золи, створюється рівномірна температура.

Існує кілька систем центрального опалення: парове, водяне, променисте, повітряне. Для обігріву житлових і громадських будівель використовується переважно водяне опалення.

Система центрального водяного опалення складається з котла, трубопроводів і нагрівальних приладів. Теплоносієм є гаряча вода, яка підігрівається у котлі і по трубопроводах надходить у нагрівальні прилади. Віддавши тепло нагрівальним приладам, охолоджена вода по трубопроводах повертається у котел і знову нагрівається. Оскільки під час нагрівання об'єм води збільшується, у системі є розширювальна посудина, яка забирає зайвий об'єм води. Водяне опалення може бути з верхньою і нижньою розводкою. За умови верхньої розводки гаряча вода з котла надходить у розташовані на горищі магістральні труби, а потім тече по стояках униз до опалювальних приладів. Охолоджена вода з опалювальних приладів по обертальних трубах збирається у загальну трубу і спрямовується до водонагрівального котла.

У разі нижньої розводки магістральні труби, з яких гаряча вода надходить до стояків, прокладають у підвальному поверсі.

Опалювальні (нагрівальні) прилади (радіатори) розмішують біля зовнішніх стін під вікнами. Це зменшує холодний потік повітря, який іде від вікон і зовнішніх стін, сприяє перемішуванню холодного з нагрітим повітрям. Радіатори мають бути доступні для очистки від пилу, температура на їх поверхні не повинна перевищувати 80 °С. За допомогою радіаторів створюється конвекційний шлях віддачі тепла.

Центральне парове опалення відрізняється від водяного тим, що замість води використовується гарячий пар, який також подається у нагрівальні прилади. У такому разі температура на поверхні радіаторів може перевищувати 80 °С, що робить цю систему опалення непридатною для житлових приміщень, оскільки для захисту від можливих опіків доводиться використовувати спеціальну арматуру (дерев'яні решітки).

Досконалішою системою опалення вважається променисте опалення, за умови якого тепло випромінюють нагріті поверхні стін, стелі, підлоги, що нагріваються гарячою водою, яка надходить з котельної і циркулює по трубах, закладених у товщі бетонних панелей. Температура поверхні таких панелей значно нижча, ніж температура поверхні радіаторів (панелі стелі мають температуру 28--30 °С, стін -- 40--45 °С, підлоги -- 25--27 °С).

Променисте опалення має деякі переваги порівняно з конвекційним, а саме: знижується віддача тепла шляхом випромінювання, підтримується рівномірніша температура у горизонтальному і вертикальному напрямках, виключається осаджування пилу і пригоряння його на приладах опалення, зменшується можливість охолодження під час провітрювання, не знижується корисна площа приміщень.

Для опалення групи будинків будуються квартальні котельні, а для опалення будинків житлового району -- теплоелектроцентралі (ТЕЦ). У такому разі у житлових будинках для побутових цілей звичайно наявне і гаряче водопостачання.

Використовується також повітряне опалення, у разі якого зовнішнє повітря через повітроприймальник надходить у нагрівальну камеру, де встановлено нагрівальні прилади -- калорифери, а потім по каналах подається у приміщення. Охолоджене повітря вилучається з приміщень через витяжні канали у витяжну шахту.

Ця система опалення забезпечує добрий повітрообмін у квартирі, але низка вад робить її недоцільною. Це насамперед низька вологість повітря у приміщенні внаслідок нагрівання його у калориферах, можливість пригоряння пилу, що осідає у каналах, забруднення повітря опалювальних приміщень продуктами згоряння органічних речовин.

Вентиляція житла

Унаслідок життєдіяльності людей змінюються фізичні властивості (підвищується температура і вологість) і хімічний склад повітря закритих приміщень. У видихуваному людьми повітрі кількість СО₂ збільшується з 0,04 до 4,4 %. У погано вентильованих приміщеннях з'являються неприємні запахи, що можуть бути результатом розкладення органічних речовин на поверхні шкіри, білизни і одягу людини, підвищеної вологості стін, кухонних приміщень, убиралень тощо. Навіть короткочасне перебування у такій атмосфері знижує працездатність, погіршує самопочуття, може викликати головний біль, нудоту, блювання тощо.

Застосування для побутових цілей природного або штучного газу за умови поганої герметичної газової мережі може призвести до гострого отруєння, обмороку, судом і задухи, зумовлених наявністю у повітрі закритих приміщень продуктів неповного згоряння газу -- оксидів вуглецю, азоту, формальдегіду, бензолу. Під час згоряння 1 м³ газу утворюється 800 г води, що значно збільшує вологість повітря.

У разі застосування полімерних матеріалів (пластмас) можливе забруднення повітряного середовища приміщень вільними мономерами, фенолом, формальдегідом, а також леткими і токсичними речовинами, що входять до складу різних додатків до полімерних матеріалів (затверджувані, прискорювачі). До них відносяться дибутилфталат, гідроперекис ізопропіленбензолу тощо.

Водночас разом з пилом у повітря закритих приміщень потрапляє велика кількість різних мікроорганізмів, у тому числі і патогенних. Особливо небезпечне повітря приміщень, де знаходиться хворий або бацилоносій. У такому разі мікроорганізми потрапляють у повітря з крапельками слини, розбризкуються під час розмови, чхання, кашлю. Таке повітря може стати причиною виникнення таких захворювань, як туберкульоз, грип, скарлатина, кір, дифтерія, вітряна віспа тощо.

Вищеназвані чинники, що забруднюють повітряне середовище житлових приміщень, зумовлюють необхідність обов'язкової заміни кімнатного забрудненого повітря чистим зовнішнім. Така зміна повітря або забезпечення достатнього повітрообміну досягається за допомогою вентиляції. Число, яке показує, скільки разів протягом 1 години повітря у приміщенні замінюється зовнішнім, називають кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну залежить від таких чинників: кубатури приміщення, кількості людей у приміщенні, характеру роботи, яку виконують, кількості джерел забруднення повітря. У житлове приміщення із розрахунку на одну дорослу людину повинно надходити 30--35 м повітря за 1 год., на дитину до 10 років -- 12--20 м³, понад 10 років -- 20--30 м³.

Для приміщень, де здійснюється важка фізична робота (промислові підприємства, спортивні зали), а також у лікарняних палатах об'єм вентиляції повинен бути більшим. Так, у спортивних залах із розрахунку на 1 людину потрібно 90 м³ повітря на 1 год., у виробничих приміщеннях -- 70 м³ і більше.

Достатній повітрообмін здійснюється за допомогою природної і штучної вентиляції. Природна вентиляція - це повітрообмін, що відбувається під впливом різниці температур зовнішнього і кімнатного повітря. Для природної вентиляції суттєве значення має також різниця тисків у кімнаті і надворі і вітровий напір. Однак достатній повітрообмін житлових приміщень не завжди забезпечується за рахунок інфільтрації повітря крізь пори будівельних матеріалів зовнішніх стін, нещільності і дрібні шпарини у конструкціях будинків. Для посилення природної вентиляції використовують кватирки, фрамуги, вентиляційні канали, підвіконні приточні пристосування тощо. Через кватирки і фрамуги, улаштовані у вікнах, відбувається повітрообмін, тому площа кватирки має бути не меншою ніж 0,3 м². Однак через кватирку у приміщення надходить струмінь холодного повітря, на нагрівання якого необхідно деякий час, що подовжує час провітрювання. Фрамуга є досконалішим засобом, оскільки вона розташовується у верхній частині вікна і тим самим виключає пряму дію холодного повітря на людину, до того ж, і відкриваючись під кутом 45 ° до поверхні вікна, спрямовує потік холодного повітря до стелі. Зовнішнє повітря, яке надходить, змішується з теплим повітрям приміщення і опускається у зону дихання людей уже підігрітим. Це дозволяє тримати фрамугу відкритою тривалий час.

Ефективніший повітрообмін відбувається у разі наскрізного провітрювання, коли у квартирі відкривають кватирки або фрамуги вікон, що знаходяться у протилежних зовнішніх стінах. У такому разі повна зміна повітря забезпечується за 3--5 хв.

Посилюється природний обмін повітря за наявності спеціальних витяжних каналів, розташованих в стінах. Витяжні отвори таких каналів повинні розташовуватися у верхній частині стіни, оскільки і нагріте повітря у приміщенні піднімається догори. СНІП 11--33--75 «Норми проектування. Опалення, вентиляція і кондиціонування повітря» зобов'язують улаштовувати ці канали у кухнях, туалетах, ваннах. Витяжні канали об'єднуються у збірні колектори, що підводяться до витяжних шахт, розташованих на даху.

У приміщеннях, де знаходиться велика кількість людей або повітря значно забруднене, природна вентиляція не може забезпечити потрібного повітрообміну. Тоді улаштовують штучну механічну вентиляцію. Штучна механічна вентиляція може бути місцевою (для одного приміщення) і центральною (для усього будинку). Вона не пов'язана з коливаннями температури зовнішнього повітря, відбувається постійно і рівномірно за допомогою спеціальних збудників (вентиляторів).

Центральна штучна вентиляція може бути приточною, витяжною і комбінованою (приточно - витяжною).

Якщо повітрообмін посилюють за допомогою штучної подачі зовнішнього повітря, то таку вентиляцію називають штучною приточною. У такому разі повітря, що подається, має бути чистим, з певними температурою і вологістю, які забезпечують добре самопочуття людини. Тому потрібні споруди для очистки і підігріву повітря. Місце забору повітря повинно розташовуватися якомога далі від джерел забруднення його пилом, газами і на висоті не менше ніж 2 м від поверхні ґрунту. Після забору повітря проходить через пиловідстійну камеру, фільтри і підігрівається, проходячи над опалювальними приладами. Очищене і підігріте повітря подасться у приміщення, а кімнатне повітря вилучається природним шляхом (через кватирки, фрамуги, пори будівельних матеріалів).

Якщо є витяжна вентиляція, то повітря з приміщення вилучається механічним шляхом, приток чистого повітря здійснюється через вікна, шпари, пори стін.

Якщо є приточно - витяжна вентиляція, то і приток, і витяжка повітря здійснюються механічним шляхом. При цьому можлива перевага одного виду вентиляції ' над іншим. Наприклад, у приміщенні, з якого повітря не повинне потрапляти у сусіднє (кухня, убиральня), витяжка повинна переважати над притоком, а у приміщенні, де чистота повітря особливо необхідна (операційні), приток має переважати над витяжкою. Тому кратність повітрообміну за притоком позначають знаком «+», а за витяжкою -- знаком «-». Наприклад, в операційній умови вентиляції характеризуються як +6, -5. Це значить, що у дане приміщення за 1 рік подасться шестикратний, а вилучається -- п'ятикратний об'єм повітря щодо об'єму всього приміщення.

Зараз широко застосовується кондиціонування повітря, яке є найдосконалішим видом штучної вентиляції. За допомогою кондиціонерів усередині приміщень створюються необхідні параметри мікроклімату (температура, вологість, рух повітря). Для цього у кондиціонерах повітря очищається, підігрівається або охолоджується, зволожується, тобто автоматично підтримуються необхідні мікрокліматичні умови.

реферат "Гігієнічні вимоги до освітлення житла" скачать

Подобные документы

Гігієнічні норми житла
Орієнтація будівель на забезпечення достатнього освітлення і необхідного теплового режиму. Основні гігієнічні вимоги щодо будівельних матеріалів. Методи боротьби з шумом. Попередження вогкості в будівлях. Необхідність вентиляції та освітлення приміщень.

реферат [23,6 K], добавлен 17.11.2009
Вплив світла на життєдіяльність людини
Освітлення виробничих приміщень, характеристика його систем та видів, кількісних та якісних показників. Нормування та розрахунок природного й штучного світла. Контроль та догляд за освітлювальними установками. Основні вимоги до виробничого освітлення.

реферат [38,6 K], добавлен 21.03.2015
Вимоги до мікроклімату та санітарно-гігієнічного стану ресторану "Шкипер", розташованому на березі озера
Санітарно-гігієнічні вимоги до мікроклімату, освітлення, опалення та вентиляції, водопостачання підприємства. Санітарні вимоги до облаштування і вмісту підприємства. Гігієнічні вимоги до будівництва та оздоблення ресторану. Кольорове оформлення приміщень.

презентация [4,6 M], добавлен 17.03.2017
Принципи охорони праці
Розрахунок систем кондиціювання повітря. Визначення параметрів систем опалення промислових та службових приміщень. Розрахунок штучного освітлення, природного освітлення робочих місць. Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві.

методичка [198,7 K], добавлен 06.11.2014
Розрахунок штучного освітлення
Особливості і вимоги до штучного освітлення приміщень, яке може бути з рівномірним розподілом світлового потоку без урахування розташування обладнання і локалізованим з урахуванням розміщення робочих місць. Вивчення методів розрахунку штучного освітлення.

лекция [650,2 K], добавлен 29.04.2010
Виробниче освітлення
Значення раціонального освітлення. Класифікація систем виробничого освітлення. Нормування і розрахунок природного та штучного освітлення. Біологічна оздоровлююча дія на організм сонячного світла. Кількісні та якісні світлотехнічні поняття і визначення.

реферат [139,9 K], добавлен 23.02.2010
Розрахунок природного освітлення та загального рівномірного освітлення люмінесцентними лампами для виробничого приміщення
Значення нормування освітлення для оптимального функціонування робітника. Опис виробничого приміщення, його геометрії, розташування та властивостей інтер'єру. Розрахунок природного та штучного освітлення виробничого приміщення в Миколаївській області.

контрольная работа [160,3 K], добавлен 01.06.2012
Розрахунок штучного освітлення
Нормування штучного освітлення, його вплив на безпеку праці та самопочуття працівників. Проектування і вибір методу розрахунку системи загального рівномірного освітлення з лампами розжарювання для приміщення, де виконуються зорові роботи високої точності.

практическая работа [45,5 K], добавлен 05.03.2013
Розрахунок природного та штучного освітлення для офісного приміщення фінансового відділу ЗАТ "Баштанський сирзавод"
Геометрія та розташування офісного приміщення відділу фінансів. Визначення показників природного освітлення та його відповідності санітарним нормам. Розрахунок освітлення кабінету люмінесцентними лампами методом коефіцієнта використання світлового потоку.

контрольная работа [182,1 K], добавлен 29.03.2012
Розробка організаційно-технічних заходів спрямованих на профілактику виробничого травматизму
Оцінка умов праці на робочих місцях по фактору штучного освітлення. Розрахунок вентиляції та аерації виробничого приміщення. Оцінка умов праці і розрахунок природного освітлення у механічному цеху. Забезпечення електробезпеки в токарно-механічному цеху.

курсовая работа [162,8 K], добавлен 06.09.2012

Другие документы, подобные "Гігієнічні вимоги до освітлення житла"

весь список подобных работ

скачать работу можно здесь

сколько стоит заказать работу?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

Гігієнічні вимоги до освітлення житла

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Заклади охорони здоров'я

Заклади освіти

Штучне освітлення

Джерела світла поділяють на три основні групи: світильники прямого світла, розсіяного світла і відображеного світла.

Житлові кімнати

квартири

75

75

30

30

Те ж саме

“

Лікувально-профілактичні заклади

Операційні

400

200

Подобные документы