Основи безпеки життєдіяльності

2. Основні поняття тавизначення БЖД

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із середови-щем, що її оточує, відбувається при наявності прямих і зворотних зв'язків.

Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі “людина - життєве середовище” і визначаються як дія небезпек.

Небезпека - це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об'єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров'ю чи життю людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов'язана з навчанням.

Небезпека - це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів.

Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека - це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту.

Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією.

Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди - катастрофічною.

Катастрофа (грец.) - переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася.Аварія - це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача.У положенні про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях проводиться розподіл аварій на дві категорії.

До 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п'ять, більше чоловік або з'явилася загроза для життя і здоров'я робітників підприємства або населення, яке знаходиться поблизу об'єкта, або виникла зупинка, або вийшло з ладу підприємство на добу або більше.До 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п'яти чоловік або виникла загроза для життя і здоров'я робітників цеху, дільниці, або виникла зупинка, або вийшли з ладу підприємство, дільниця на добу і більше.

Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні.Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли.

В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку.Отже, можна зробити висновок, що безпека життєдіяльності - це стан оточуючого людину середовища, при якому виключається можливість порушення організму в процесі різноманітної предметної діяльності.Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об'єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше).

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків. Класифікація та систематизація явищ, процесів, об'єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:

- за походженням (природна, техногенна, екологічна);

- за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);

- за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);

- за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.Перші три класифікації належать до елементів життєвого се-редовища, яке оточує людину, - природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.

Природні джерела небезпеки - це природні об'єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби). Техногенні небезпеки - це небезпеки, пов'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного).

Джерелами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують їх. Соціальні небезпеки - це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.

Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки - природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні. Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність. Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.

Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів.

Фактор (лат. factor - діючий, що вчиняє) - причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров'я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі - досить умовний. Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії. За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших.Хімічні фактори - це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію.Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші).До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці).

Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою для здоров'я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди - це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає ступінь небезпеки або ризик.

Ризик - це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:

Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику - максимальну кількість подій у конкретній групі. Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:

- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

- удосконалення технічних систем та об'єктів;

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;

- ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управлінням ризиком.

Безпека життєдіяльності є збалансованою взаємодією людини і середовища, її соціально-культурного життя, яка стосується не стільки політичної, економічної сфер соціальної діяльності людини, скільки особистого сприймання і внутрішнього відчуття безпеки окремою людиною. БЖД - це комплексна дисципліна, яка включає проблеми декількох наук.

23. Мотиваційна сфера діяльності

Українські науковці, досліджуючи проблеми управління персоналом в органах соціальної роботи, наголошують на необхідності створення „особливої системи мотивації, яка б сприяла спрямуванню зусиль усіх соціальних працівників на ефективне, своєчасне та якісне надання послуг клієнтам” [10, с. 127, 128]. На думку ж англійських дослідників А. Брауна і А. Боурна, спонукання клієнтів до дій і змін (наснаження) у професійній взаємодії взагалі неможливе без належного рівня вмотивованості соціальних працівників та керівного складу установи [1, с. 23 - 24].

Н. Кривоконь визначає мотивацію важливим чинником професійної самоідентифікації фахівців системи соціального захисту населення, оскільки, як свідчать її дослідження, існує тісний зв'язок мотиваційних факторів з образами, уявленнями про соціальну роботу як професійну діяльність та очікуваннями й соціальними настановленнями соціальних працівників [2, с. 136].

Дієвість мотивації визначається тим, якою мірою внутрішні мотиви людини збігатимуться із запропонованими зовнішніми стимулами. Досить ґрунтовний аналіз зовнішніх факторів мотивації викладений І. Петровою [10]. Проте внутрішні мотиваційні спонуки професійної діяльності соціальних працівників системи соціального захисту населення (далі - ССЗН) на емпіричному рівні вивчені недостатньо. Тому метою нашого дослідження було з'ясування мотивів професійної діяльності фахівців системи соціального захисту населення для того, щоб віднайти способи підвищення ефективності професійної інтеракції в соціальній роботі.

Як зазначає В. Москаленко, соціальна взаємодія, на відміну від рефлекторних дій, завжди опосередковується стійкою спонукою до активності, що визначається як мотивація [5, с. 448].

Поняття „мотив”, „мотивація” є доволі неоднозначними в наукових підходах. Так, у психологічному словнику [7, с. 219] „мотив” розуміється як: 1) спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта; 2) матеріальний або ідеальний предмет, що спонукає до діяльності; 3) усвідомлена причина вибору дії. Терміном „мотивація” позначаються спонуки, що викликають активність організму та визначають її спрямованість (тобто, система факторів, що детермінують поведінку) [7, с. 219], а також процеси утворення, формування мотивів, характеристика процесів, котрі стимулюють і підтримують поведінкову активність на певному рівні [6, с. 135].

Тому, розглядаючи мотивацію як силу, що штовхає індивіда до вчинення певних дій, визначає результат, впливає на ефективність діяльності, можемо стверджувати, що вона виступає чинником соціальної взаємодії. Будь-яка соціальна дія, як елемент інтеракції, починається з виникнення в індивіда потреби, котра надає йому певної спрямованості. Потреба співвідноситься індивідом з об'єктами (суб'єктами) зовнішнього середовища, актуалізуючи певні мотиви. Отже, формується інтерес, який поступово викликає в індивіда появу цілей щодо конкретних соціальних об'єктів. Поява цілі означає усвідомлення суб'єктом ситуації і можливість розвитку його подальшої активності, що призводить до формування мотиваційного настановлення, котре визначає потенційну готовність до здійснення соціальної дії [5, с. 448].

До діяльності людину спонукають кілька мотивів, які утворюють своєрідну ієрархію, розташовуючись від найбільш значущих до найменш важливих. Одні з них досить часто актуалізуються і чинять істотний вплив на діяльність людини, інші діють лише за певних обставин, є потенційними.

Ієрархія потреб, розроблена А. Маслоу, досить вдало демонструє потребнісно-мотиваційну сферу діяльності. Вчений описує ієрархію мотивів, які людина послідовно робить основною сферою своєї життєвої активності. Серед них: сфера життєзабезпечення, комфорт і безпека, залучення до суспільства через спілкування, самоствердження в соціумі, самоактуалізація.

На основі аналізу праць ряду авторів, Н. Кривоконь деталізувала потреби, які набувають конкретного мотиваційно-трудового значення. До них можна віднести:

потреба в заробітку для забезпечення базових потреб особистості та її сім'ї, для підтримки звичного способу життя, стабільності;

потреба самозбереження, яка виявляється в переважному прагненні працювати в нешкідливих для здоров'я умовах або уникненні ризику;

потреба в активності, що розглядається як прагнення до підтримки здоров'я через активну діяльність;

потреба в спілкуванні знаходить свій вияв в настановленні на трудову діяльність як на можливість встановлення контактів;

потреба у вільному часі, що знаходить свій вияв в усвідомленні професійної діяльності як цінності, а не як основної мети життя;

потреба в соціальному статусі через чітко виражене підпорядкування трудової діяльності цілям кар'єри з позитивним чи негативним ефектом для самої роботи;

потреба в соціальній солідарності, що проявляється в сумлінності й доброчинності перед колегами і партнерами, формуванні „ми-почуття”;

потреба у визнанні спрямовує трудову поведінку на підтвердження власної професійної придатності та підвищення особистого статусу;

потреба в самовираженні та самовизнанні шляхом отримання високих результатів, розширення світогляду для прояву індивідуальності;

потреба в самоповазі та самоствердженні, що реалізується в досягненні авторитетності, задоволення ставленням колег;

потреба в самореалізації та самоактуалізації за рахунок прояву креативності та прагнення вдосконалити не лише себе, але й професійну діяльність [2, с.124, 125].

42. Охарактеризуйте гігієнічне значення освітленості для життєзабезпечення

Виробнича санітарія включає оздоровлення повітряного середовища і нормалізація параметрів мікроклімату в робочій зоні, захист робітників від шуму, вібрації, і забезпечення нормативів освітлення, а також підтримка відповідно до санітарних вимог території підприємства, основних і допоміжних приміщень (особливо важливо в харчовому виробництві). Світло, освітлення відноситься до одного з основних зовнішніх факторів, що постійно впливають на людину в процесі праці. Позитивний вплив освітлення на продуктивність праці і його якість не викликає сумніву. Так, сонячне освітлення збільшує продуктивність праці в середньому на 10%, а штучне на 13%, при цьому можливість браку знижується на 20-25%. Освітлення - використання світлової енергії сонця і штучних джерел світла для забезпечення зорового сприйняття навколишнього світу. Світло є природною умовою життя людини, необхідним для здоров'я і високої продуктивності праці, заснованої на роботі зорового аналізатора, самого тонкого й універсального органа почуттів. Забезпечуючи безпосередній зв'язок організму з навколишнім світом, світло є сигнальним подразником для органа зору й організму в цілому: достатнє освітлення діє тонізуюче, поліпшує протікання основних процесів вищої нервової діяльності, стимулює обмінні й імунобіологічні процеси, впливає на формування добового ритму фізіологічних функцій людини. Основна інформація про навколишній світ - близько 90% - надходить через зорове сприйняття. Саме тому гігієнічно раціональне виробниче освітлення має величезне позитивне значення. З погляду гігієни праці освітленість має істотне значення, тому що по ній нормуються умови освітлення у виробничих приміщеннях і розраховуються освітлювальні установки. У фізіології зорового сприйняття важливий також рівень яскравості освітлюваних виробничих і інших об'єктів, що відбивається від освітлюваної поверхні в напрямку ока. Яскравість залежить від їхніх світлових властивостей, ступеня освітленості і кута, під яким поверхня розглядається, виміряється в нитах [нт]. Часті зміни рівнів яскравості приводять до зниження зорових функцій, розвитку перевтоми внаслідок преадаптації ока, а зорове стомлення приводить до зниження зорової і загальної працездатності (Адаптації: світлові - при підвищенні яркостей у полі зору відбувається швидко, протягом 5-10 хв.; Світловий потік може чи відбиватися поглинатися поверхнею, або пропускатися. Тому світлові властивості поверхні характеризуються не тільки падаючим світловим потоком, але і коефіцієнтами відображення (q), пропущення (r) і поглинання (a), причому q + r + a =1. Гігієнічні вимоги до виробничого освітлення. До цих вимог відносять:  Рівномірний розподіл яркостей у поле зору й обмеження тіней ; Обмеження прямої і відбитої бляклості (від джерел світла і дзеркальних поверхонь);  Чи обмеження усунення коливань світлового потоку;  Особливо небезпечні для зору тіні, що рухаються, що змушують око часто переадаптовуватися, що веде до стомлення і наступного погіршення зору. Наприкінці 80х у гігієні освітлення виник новий напрямок - динамічне освітлення протягом робочого дня. Такий вид освітлення, що міняється по показниках чи інтенсивності спектра - ефективний спосіб профілактики стомлення. Його ефективно використовувати в приміщеннях з недостатнім природним освітленням, при напружених зорово-емоційних і монотонних роботах.

63. Ураження людини через грунт

У людини досить складні і неоднозначні взаємовідносини з ґрунтами. Ґрунти і в природних умовах не належать до вічних (як хімічні елементи) об'єктів. 30 років тому середній вміст гумусу у ґрунтах складав 3,5%. Невміле і незбалансоване внесення добрив, використання пестицидів, розміщення просапних культур на схилах та інші помилки призвели до втрат орної землі та зниження середнього вмісту гумусу до 3 %. Що правда позитивним моментом останніх років слід вважати зменшення відведення орних земель на несільськогосподарські потреби. Якщо за кожні 5 років на початку 60-х років воно перевищувало 120 тис. га, то за останні п'ятирічку існування СРСР -- майже втричі менше. Загалом в Україні розорано 55 % землі, це у тричі перевищує рівень США і вдвічі -- Англії.

Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх шкідливих речовин, які згадувалися нами у розділах про забруднення повітря та гідросфери.

Основними джерелами забруднення ґрунтів є “велика і мала промисловості, транспорт він яких у ґрунти через атмосферу потрапляють пил, сажа і величезна кількість кислот. Від кислих дощів страждають не лише озера, де вимирає все, що не може жити у водному розчині кислоти. Дуже знижується і родючість полів та луків. Мінеральні солі впливають не лише на біоту ґрунту, але й на сам гумус, який втрачає частину осадоутворюючих елементів (Mg, Ca, K тощо) і разом з мікроелементами типу заліза чи марганцю легко вимивається з ґрунту.

Не слід забувати, що вугільний попіл з ТЕЦ є своєрідним концентратом сполук кількох елементів серед яких є уран і германій. Випадання пилу з року в рік на одні і тіж самі поля рано чи пізно підвищить їх вміст до рівня , який буде перевищувати ГДК.

Використання бензину з домішками свинцю призвело до того, що в Україні забруднення свинцем прилеглих до автомобільних доріг смуг таке, що плоди яблунь та груш, які там ростуть отруєні свинцем.

Потужними і концентрованими забруднювачами ґрунтів є зони зберігання відпрацьованих руд та порід на Донбасі.

Та “рекордні” площі забруднення належать все ж не підприємствам промисловості та засобам транспорту, а інтенсифікованому і хімізованому сільському господарству. Найбільш небезпечними із сполук, які використовуються у сільському господарстві є пестициди і нітрати.

Застосування пестицидів і їх наслідки для здоров'я людини.

Назва пестициди походить від латинського слова pestis, що означає чума. Пестицидами у наш час називають велику групу речовин переважно штучного походження, які використовують для знищення чи великого пригнічення небажаних для людини видів рослин чи живих істот. Пестициди -- це узагальнюючий термін, тому дуже поширені назви вужчих груп:

Інсектициди -- створені для знищення шкідливих комах;

Гербіциди -- використовують для пригнічення росту бур'янів на полях культурних рослин;

Нематоди -- застосовують проти черв'яків із цієї групи;

Фунгіциди -- антигрибкові речовини.

До числа отрутохімікатів відносять речовини, різні за своїм хімічним складом: фосфорорганічні сполук, хлорорганічні сполуки, ртутьорганічні, препарати, що містять мідь, біологічні препарати.

Екологами встановлені наступні особливості сучасних хімічних засобів захисту рослин:

1. Крім знищення шкідливих комах чи рослин, хімічні засоби обов'язково шкодять їх природним ворогам чи багатьом іншим нешкідливим видам.

2. Метою винищення через застосування пестицидів є лише 0,2 % усіх видів біосфери, а шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % видів і на людину. Це обумовлено тим, що повний ККД (коефіцієнт корисної дії) пестицидів лежить у межах 0,1-1%, отже у найкращому випадку шкідники з'їдають лише соту частину отрути (а частіше -- лише 1/500 чи 1/1000), решта дістається нейтральним чи корисним види і довго отруює довкілля.

3. Чимало пестицидів мають дуже тривалий час напіврозпаду у воді й ґрунті (12 років у ДДТ, до 20 -- у деяких інших). Можливо, що у підземних горизонтах він ще довший через малий вплив біологічних процесів.

4. Пестициди відносяться до сполук, які здатні накопичуватися при проходженні вздовж трофічного ланцюга. Зокрема, якщо концентрація ДДТ у воді становить - 0,02 частин, то у водній рослинності -- 0,04, у травоїдних тварин (дрібна риба) -- 10, у хижаках 1 порядку (крупна риба)-- 50. Спалах емоцій шведів та інших європейців викликало у 1965 р. дев'ятсотразове перевищення встановлених ВООЗ припустимих норм вмісту решток пестицидів на основі ртуті у тканинах впольованих у лісосмугах фазанів.

Небезпека цих речовин для людини зумовлюється гонадотоксичною, ембріотропною, тератогенною (вади розвитку плода) діями, мутагенною (зміни в хромосомах), канцерогенною дією. Потрапляючи у питну воду і продукти харчування, пестициди викликають порушення діяльності центральної нервової, серцево-судинної та інших систем організму, аномалії новонароджених та зниження опірності імунної системи.

Ступінь токсичності пестицидів визначається ступенем леткості, проникнення через шкіру, здатністю до накопичення в організмі (кумуляції), ступенем і швидкістю знешкодження і виділення з організму.

Наприклад за ступенем токсичності розрізняють такі фосфорорганічні сполуки: отруйні (метафос, тіофос), які через високу токсичність заборонені до використання у сільському господарстві; високотоксичні (фосфамід), середнього ступеня токсичності (хлорофос, карбофос), малотоксичні (авенін).

Отруєння ФОС можливе на виробництві, у сільському господарстві та побуті. ФОС потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і травний канал. Більшість ФОС наділена кумулятивною дією. Основними симптомами, які виникають внаслідок дії ФОС, є: посилення секреції сльозових, бронхіальних і потових залоз, системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення м'язів очей, бронхів, кишок, жовчних і сечових шляхів. Долі спостерігається посмикування у різних групах м'язів, ураження ЦНС, зміни у психіці.

Допомога: якщо отрута попала у травний канал, постраждалому дають випити декілька склянок види із содою та промивають шлунок.

Гострі та хронічні отруєння нітратами

Високі концентрації нітратів у питній воді чи продуктах харчування можуть спричинити до гострих отруєнь людей.

Відомо, що нітрати з тонкої кишки швидко потрапляють у кров і відновляються в нітрити. Отруєння виникає як наслідок впливу комбінацій нітратів і нітритів. Чим більше утворюється нітритів, тим сильнішою є токсична дія. Нітрити взаємодіють з оксигемоглобіном, утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв'язувати та приносити до тканин кисень.

Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 г нітрату натрію.

Клінічна картина гострого отруєння нітратами може бути різною: вона залежить від дози препарату, що потрапив до організму, бактеріального біоценозу кишок, індивідуальної чутливості організму тощо. Чутливість до нітратів збільшується в умовах гірської місцевості, за наявності в повітрі оксиду азоту, чадного газу, вуглекислоти та у випадку вживання спритних напоїв.

Перші ознаки отруєння настають через 1-6 годин після надходження отрути.

Нітрати харчових продуктів викликають більш виражені клінічні прояви з боку травного каналу, серцево-судинної системи, ЦНС; нітрати води -- з боку серцево-судинної, дихальної систем та ЦНС.

Важливою ознакою є синюшність шкірних покривів та похолодання кінцівок внаслідок пониження артеріального тиску та нестачу кисню.

Перші ознаки отруєння серед дітей спостерігаються вже за концентрації 100 мг на 1 л води або соку. Важкі отруєння відзначаються у випадках, коли вміст нітратів у харчових продуктах, воді, напоях становить 1200 мг і більше на 1 л або на 1 кг.

Перша допомога полягає у промиванні шлунка, швидкому введенні в організм метиленового синього.

Разом з тим накопичені за останнє десятиріччя наукові дані свідчать про те, що ґрунт відіграє активну роль у виникненні та поширенні багатьох інфекційних захворювань.

Основними джерелами потрапляння збудників цих захворювань у ґрунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи великою мірою заражені збудником правця (26-64%) і екскременти широко інфікують ґрунт. Завдяки епідеміологічним та експериментальним дослідженням накопичено чимало матеріалів, які свідчать про провідну роль ґрунту в епідеміології сибірки.

Одним із основних чинників, які зумовлюють територіальну приуроченість захворюваності, є характер ґрунту. Сприятливі умови для збереження активності ґрунтових осередків сибірки є в чорноземних ґрунтах: найбільш активні осередки розміщені у місцевостях з підвищеною вологістю та заболоченістю, в заплавах рік або поблизу струмків. Захворюваність людей через безпосередній контакт із забрудненим ґрунтом реєструється у 4,7-15% випадків.

Суттєве значення має ґрунт як опосередкований чинник у поширенні кишкових інфекцій, насамперед, дизентерії, тифо-, паратифозних захворювань та гельмінтів. Не розмножуючись, ці збудники можуть довгий час зберігатися в ґрунті, не втрачаючи патогенних властивостей від декількох днів до 3 років і більше.

Терміни виживання патогенних мікроорганізмів кишкового сімейства у ґрунті залежить від таких чинників, як кліматичні умови, тип, агресивність, окультуреність ґрунту. Відомо, що легкі за механічним складом ґрунти самоочищаються швидше, ніж важкі, оскільки в них енергійніше проходять процеси розпаду та мінералізації. Забруднені ґрунти південних регіонів країни за умови достатньої вологості самоочищаються скоріше, ніж аналогічні ґрунти північних районів.

Наведені дані відносно збудників ботулізму, сибірки, газової гангрени показують, що поведінка їх в ґрунті (терміни виживання, здатність до розмноження) зумовлюються як біологічними особливостями збудників, так і фізико-хімічними та мікробіологічними характеристиками ґрунтів і кліматичними чинниками (температура, вологість, інсоляція та ін.). Найбільш сприятливими і відповідно найбільш заразними є чорноземні ґрунти лісостепової та степової зон.

Таким чином, розробляючи профілактичні заходи, спрямовані на ліквідацію сибірки, ботулізму, необхідно враховувати не тільки епідеміологічні дані, а й ландшафтно-ґрунтові та кліматичні умови конкретної території.

Основні принципи нормування допустимих концентрацій шкідливих для людини речовин у ґрунті.

У зв'язку з інтенсивним забрудненням хімічними речовинами ґрунтів розроблені ГДК для деяких токсичних речовин у ґрунті. Принципи нормування токсичних сполук у ґрунті значно відрізняються від принципів, які покладені в основу нормування для водойм, атмосферного повітря і харчових продуктів. Різниця обумовлена тим, що пряме поступлення токсичних речовин через ґрунт у організм людини незначне і обмежене нечисельними випадками прямого контакту з ним (ручна обробка землі, ґрунтовий пил, гра дітей у пісочницях). Хімічні речовини, які попадають у ґрунт, потрапляють до організму людини головним чином через контактуючі з ґрунтом середовища: воду, повітря і рослини, по біологічним ланкам: ґрунт -- рослина -- людина; ґрунт -- рослина -- тварина -- людина тощо. По цій причині при нормуванні хімічних речовин у ґрунті враховується не тільки та загроза, яку являє ґрунт при безпосередньому контакті з ним, але й, головним чином, наслідки вторинного забруднення контактуючих з ґрунтом середовищ. При цьому враховуються і інші фактори, які впливають у природних умовах на кількісний вміст і поведінку хімічних сполук у ґрунті (тип ґрунту, механічний склад, морфологія, рН, температура, мікробіоценоз, вологість тощо).

В якості хімічного показника береться так зване санітарне число -- частнє від поділу кількості ґрунтового білкового азоту (у мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту) на кількість органічного азоту (у тих же одиницях). У ґрунті, як відомо, утримується певна кількість азоту, який входить до складу білкових речовин. При внесені у ґрунт забруднюючих речовин збільшується кількість органічного азоту і, відповідно, змінюється співвідношення між ним і білковим азотом.

В якості показника бактеріального забруднення ґрунту використовують титр кишкової палочки (E. coli) і титр одного з анаеробів (B. perfringens). Ці бактерії поступають у ґрунт з фекаліями. Оскільки анаероб володіє здатністю до спороутворення, він зберігається у ґрунті більш тривалий час, ніж кишкова палочка. Наявність у ґрунті анаероба при відсутності кишкової палочки свідчить про старе фекальне забруднення.

Санітарно-гельмінтологічним показником стану ґрунту є число яєць гельмінтів в 1 кг ґрунту, а санітарно-ентомологічним -- наявність личинок і ляльок мух в 0,25 м2 його поверхні.

83. Грибкові захворювання людини, тварин а рслин. Заходи боротьби з ними

Біологічна (бактеріологічна) зброя -- це спеціальні бое припаси і бойові прилади, які заповнені біологічними (бактеріологічними) засобами і засоби їх доставки. Вона призначена для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, а в деяких випадках для псування військової техніки, зброї, оснащення.

Уражаюча дія біологічної зброї базується на використанні в першу чергу хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності. Потрапивши в організм людини або тварини в дуже малій кількості, хвороботворні мікроби і їх токсичні продукти призводять до виникнення дуже важких інфекційних захворювань, які закінчуються при відсутності своєчасного лікування тривалим лікуванням або смертю.

ражаюча дія біологічної зброї проявляється не зразу, а через деякий час (інкубаційний період). Вона залежить від виду і кількості хвороботворних мікробів або токсинів, які потрапили в організм, і від фізичного стану людини Найчастіше інкубаційний період продовжується від 2 до 5 діб.

Протягом цього періоду люди зберігають працездатність. Деякі захворювання, що виникли внаслідок ураження (чума натуральна віспа) можу гь потім передаватись від уражених здоровим людям через повітря, укуси кровососних комах і іншими шляхами. Пі захворювання називаються контагіозними. Захворювання, які називаються неконтагіозними (сибірка, туляремія і інші) від хворих людей до здорових практично не передаються. Біологічна зброя має сильну психологічну дію на людин\г. Наявність реальної загрози застосування противником біологічної зброї і виникнення серед людей інфекційних захворювань викликають страх, панічні настрої, понижують боєздатність військ, дезорганізують роботу тилу.

Види і основні властивості біологічних засобівВ основі уражаючої дії біологічної зброї є засоби, спеціально виготовлені для бойового використання біологічних агентів, які, потрапляючи в організм людей і тварин, призводять до важких інфекційних захворювань. До біологічних агентів відносять:

-- окремі види хвороботворних мікробів і вірусів, а також продукти їх життє діяльності;

-- генетичний млтеріал-молекули інфекційних нуклеїнових кислот, одержаний з мікробів (вірусів). Для знищення посівів зернових, технічних і ішних сільськогосподарських культур можуть використовувати мікроби, які призводять до хвороби культу рннх рослин, а також комах - ншнїебезпешшлих шкідників сільськогосподарських рослин.

Патогенні мікроорганізми -- збудники інфекщйіюх захворювань -- надзвичайно малі за розмірами, не мають кольору, смаку і в зв'язку з цим не сприймаються органами людини. В залежності від розмірів, будови і біологічних властивостей вони поділяються на класи, із яких, крім вірусів, найбільше значення мають бактерії, ріккетсії і грибки. Розміри їх від 0,5 до 8-10 мкм. Розмножуються простим поперечним діленням. Через кожні ЗОхв виникають дві самостійні клітини. Під дієто прямих променів сонця, дезинфікуючих речовин і високої температури (більше 60еС) бактерії гинуть. До низьких температур малочутливі і добре витримують температуру до мінус 25°С і більше. Деякі види бактерій для виживання в небезпечних умовах покриваються захисною капсулою або перетворюються в спору, яка має високу стійкість до дії зовнішнього середовища. Патогенні бактерії є причиною інфекційних захворювань людей, сітьськогосподарських тварин чумою, сибіркою, сапом. Однією із груп бактеріолодїбних мікроорганізмів являються ріккетсії. Це маленькі клітини-палички розміром від 0,4 до 1 мкм. Розмножуються поперечним бінарним діленням в клітинах живої тканини. Вони не утворюють спор, достатньо стійкі до висушеїшя, заморожування і дії відносно високих температур (до 50°С). Ріккетсії є причиною тяжких захворювань людей на сипний тиф, плямисту пропасницю Скалистих гір, Ку-пропасницю. Грибки -- це одно- або багатоклітинні організми, які відрізняються від бактерій складнішою будовою і способом розмноження. Спори грибків стійкі до висушування, дії променів сонця і дгаинфікуючих засобів. Захворювання, які виникають внаслідок дії грибків, характеризуються ураженням внутрішніх органів, важким і затяжним протіканням. Це такі важкі інфеїагійні захворювати людей, як кокцидіодемікоз, гістоплазмоз і інші глибокі мікози. Віруси -- це велика група біологічних агентів, які не мають клітинної структури. Розвиваються і розмножуються тільки в живих клітинах, використовуючи для цього їх біосинтс гичний апарат. Розміри вірусів від 0,02 до 0,4 мкм. Більшість із них погано переносять висушування, ультрафіолетове опромінювання, а також температуру вище 60°С і дію дезинфікуючих засобів -- формаліну, хлораміну і ішних. Патогенні віруси є причиною багатьох важких і небезпечних захворювань людей, сільськогосподарських тварин і рослин. До таких захворювань відносяться: натуральна віспа, яіпур, пропасниця долини Ріф, тропічні пропасниці і інші. Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватись збудники захворювань, які небезпечні як для тварин так і для людей (сибірка, ящур, пропасниця долини Ріф і інші), або уражаючі тільки тварин (чума і інші ешзсютичт захворювання).

Для ураження сітьськогосподарських рослин можливе використання збудників лінійної стеблової ржі пшениці, ггірікуляріозу рису, фітофторозу картоплі і інших вірусних і грибкових захворювань культурних рослин. Для псування запасів продовольчих продуктів, нафтопродуктів, оптичних приладів, електронного і іншого військового обладнання передбачене використання бактерій і грибків, які викликають, наприклад, швидке розкладання нафтопродуктів, ІЗОЛЯЦІЙНИХ матеріалів, окислення контактів електричних схем, корозію. Все це призводить до різних порушень і передчасного виходу з ладу електронної і оптичної апаратури, озброєння і військової техніки.

Заходи застосування біологічної зброїЗаходи бойового застосування біологічної зброї базуються на здатності патогенних мікробів проникати в організм людини наступними шляхами: з повітрям через органи дихання, з водою і продуктами харчування, через ушкоджену шкіру внаслідок укусів зараженими кровососними членистоногими, через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через пошкоджені шкірні покриви.

Враховуючи шляхи попадання біологічних засобів в організм людини заходами бойового застосування вважають наступні:

-- аерозольний захід -- це розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шарзг повітря частинками аерозолю;

-- трансмісійний захід -- це розсіювання у вибраному районі штучно заражених біологічними засобами кровососних переносників;

-- інверсійний захід -- зараження біологічним засобами повітря і води диверсійним оснащенням.

Для застосування біологічної зброї можуть використовуватись авіаційні біологічні бомби, ракети, артилерійські снаряди, міни і інше озброєння. Використання біологічної зброї передбачає масове ураження людей, дезорпигізаїцю роботи важливих об'єктів економіки тилу в цілому.Використання противником біологічної зброї визначається візуально і аналізом проб, які беруть в місцях, підозрюваних у зараженні біологічними засобами. Для проб використовують заражений грунт, рослини, повітря, уламки боєприпасів, а також комах, кліщів. Проби надсилають для дослідження в лабораторії медичної і ветеринарної служби або в лабораторії санеігідемсташпй. Внаслідок застосування біологічної зброї виникають зони І осередки біологічного ураження.

Зона біологічного зараження -- це район, який заражений біологічними засобами в кількості, небезпечній для населення.

Осередком біологічного ураження називається територія, на якій внаслідок застосування противником біологічної зброї наступили масові ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин. Він може виникати як в зоні зараження, так і внаслідок розповсюдження інфекційних захворювань за межами зони зараження.

Для припинення розповсюдження інфекційних захворювань, локалізації і ліквідації зон і осередків біологічного ураження керівництвом цивільної оборони (держави, області, району) встановлюється карантин або обсервація.Карантин -- це система протиепідемічних і режимних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. На зовнішніх кордонах району встановлюється озброєна охорона, організовується комендантська служба і патрулювання, регулюється рух. Забороняється вихід людей, вивіз речей, продуктів харчування. Вхід в район карантину дозволяється спеціальним формуванням цивільної оборони і медичному персоналу для надання допомога в ліквідації наслідків застосування біологічної зброї. У випадку, коли встановлений вид збудника захворювань не відноситься до групи особливо небезпечних інфекційних захворювань і відсутня загроза масових захворювань, карантин замінюється обсервацією.

Обсервація передбачає проведення лікувально-профілактичних ізоляційних заходів, спрямованих на припинення розповсюдження інфекційних захворювань. До режимних заходів в районі обсервації відносяться:

-- максимальне обмеження в'їзду і виїзду,

-- заборона вивозу речей, які не пройшли знезаражування,

-- підсилення медичного контролю за продуктами харчування і водою, зменшення руху по зараженій території і інші заходи.В зонах біологічного зараження і осередках біологічного ураження з самого початку їх виникнення проводяться заходи по знезаражуванню (дезинфекція), а також знищенню комах і гризунів (дезинсекція і дератизація).

123. Поведінкова реакція людини в умовах натовпу. У чому полягають шляхиздійснення форм самозахисту в натовпі

Ряд дослідників вважають, що натовп - це особливий біологічний організм. Він діє за своїм законами і не завжди враховує інтереси окремих складових, у тому числі і його схоронність. Які рекомендації можна дати тим, хто виявився в натовпі, коли її рух набув некерованого характеру?

Дуже часто натовп стає небезпечніше стихійного лиха або аварії, що його утворили. Дослідження Карантелли (США) показують наступні характерні риси паніки:

* Панічна втеча завжди спрямована убік від небезпеки (не роблю ніяких спроб протидії);

* Напрямок утечі при паніці не є випадковим ( вибір за знайомою дорогою чи тією по який біжать інші);

* За своїм характером панічна втеча - асоціальна (найдужчі зв'язки можуть бути перервані: мати може кинути дитину, чоловік - дружину і т.д.), а люди стають несподіваним джерелом небезпеки друг для друга;

* Людина, охоплена панікою, завжди вірить, що обстановка вкрай небезпечна (панічна втеча припиняється, коли людина думає, що виявився поза небезпечною зоною);

* Людина, охоплена панікою, погано міркує, хоча цілком її дії логіки не позбавлені. Проблема скоріше в тім, що вона не шукає альтернативних рішень і не бачить наслідків свого рішення, іноді головних, як у типовому для пожеж випадку: стрибку з приречено великої висоти.

Усе сказане свідчить: зупинити натовп може лише найсильніше емоційне гальмо, чи чудо. Саме до чудес варто віднести випадки, коли сильній вольовій людині, що користується довірою тих, що зібралися, удавалося запобігти драматичний розвиток подій. Інші засоби - категоричні команди, гаряче переконання у відсутності небезпеки і навіть погроза розстрілу панікерів.

Багато спеціальних пам'яток рішуче рекомендують фізичне придушення призвідника паніки. Тому що припинити психологічну пожежу, що починається, (як, утім, і всяку іншу) незмірно простіше, ніж тому зупинити натовп, що прийшов в рух. Зробити це, зрозуміло, не легко, до того ж лідер піддається двом стресам відразу, він усвідомлює, як саму небезпеку ситуації, так і свою відповідальність за життя людей.

Як вижити у натовпі? Краще правило - далеко його обійти!!! Якщо це неможливо - ні в якому разі не йти проти натовпу. Якщо натовп вас потягнув, намагайтеся уникнути і його центру, і краю - небезпечного сусідства вітрин, ґрат, огорож набережної і так далі. Ухиляйтеся від усього нерухомого на шляху: стовпів, тумб, стін і дерев, інакше вас можуть просто роздавити, розмазати. Не чіпляйтеся ні за що руками, їх можуть зламати. Якщо є можливість - застебніться. Високі каблуки можуть коштувати вам життя, як і розв'язаний шнурок. Викиньте сумку, парасольку і т.д. Якщо у вас щось упало (що завгодно), ні в якому разі не намагайтеся підняти - життя дорожче. У щільному натовпі при правильному поводженні імовірність упасти не так велика, як імовірність здавлювання. Тому захистіть діафрагму зчепленими в замок руками, склавши їх на груди. Ще один прийом - пружно зжати руки в ліктях і пригорнути їх до корпуса. Поштовхи позаду потрібно приймати на лікті, діафрагму захищати напругою рук.

Головна задача в натовпі - не упасти. Але якщо ви все-таки упали, то необхідно захистити голову руками, і негайно вставати. Це дуже важко, але може вийти, якщо ви застосуєте таку техніку: швидко підтягнете до себе ноги, згрупуєтеся і ривком спробуєте встати. З колін у щільному натовпі піднятися навряд чи удасться - вас будуть постійно збивати. Тому однією ногою потрібно упертися (повною підошвою) у землю і різко розігнутися використовуючи рух натовпу. Але проте встати дуже складно, завжди ефективніше попередні міри захисту.

Це універсальне правило, до речі, цілком відноситься і до початку самої ситуації “натовп”. На концерті, стадіоні заздалегідь прикиньте, як ви будите виходити (зовсім не обов'язково тим же шляхом, що ввійшли). Намагайтеся не виявлятися у сцени, роздягальні і т.д. - у “центрі подій”. Уникайте стін (особливо скляних), перегородок, сітки. Якщо паніка почалася через терористичний акт, не поспішайте своїм рухом збільшувати безладдя: не позбавляйте себе можливості оцінити обстановку і прийняти правильне рішення.

Для цього використовуйте прийоми аутотренінгу (якщо ви ними володієте, це ніколи не перешкодить) і експрес-релаксація. Це прості прийоми, з яких треба вибрати собі найбільш близький.

Представте себе телевізійною камерою, що дивиться на все ледве збоку і з висоти. Оцініть свою ситуацію як сторонню - щоб ви робили на місці цієї людини?

Якщо натовп щільний, але нерухомий, з його можна спробувати вибратися, використовуючи психо-соціальні прийоми, наприклад, прикиньтеся хворим, п'яним, божевільним, зробити вид, що вас нудить і так далі. Коротше кажучи, потрібно змусити себе зберігати самовладання, бути інформованим і імпровізувати.

143. Небезпеки життєдіяльності повязані з середовищем проживання

Найбільше небезпек, в тому числі і побутових, оточує сучасну людину в техногенному середовищі. Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище -- це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

До найпоширеніших побутових небезпек можна віднести наступні:

ураження електричним струмом;

пожежі (різного характеру);

опіки (різного походження);

ріжучі травми (від невмілого користування технічними приладами);

отруєння (самовільне);

ушиби тощо.

Щоб уникнути побутових травм, розроблені спеціальні інструкції та дії по їх уникненню. Для цього існують спеціальні науки та навчальні дисципліни, такі як комунальна гігієна, гігієна праці, охорона праці, інженерна психологія, ергономіка. В центрі уваги безпеки життєдіяльності є людина, а будь-яка людина протягом дня, а інколи навіть кількох годин чи хвилин знаходиться в різних елементах цього середовища. Так, прокинувшись вранці, людина перебуває в умовах свого помешкання, її оточують < побутові прилади та системи: газова плита, радіоприймач, електробритва, фен, водопровід, каналізація. На вулиці, в транспорті, по дорозі на роботу її оточують вже зовсім інші елементи та умови побутового середовища. Перейшовши поріг прохідної, вона вже потрапляє в умови виробничого середовища. В магазині чи кінотеатрі, на футбольному майданчику чи в плавальному басейні, навіть у міському парку чи в гостях у друзів нас оточують різні елементи, які характеризуються різними параметрами.