Охорона праці в сучасних умовах

РЕФЕРАТ

Охорона праці в сучасних умовах

Зміст

1. Основні аспекти охорони праці

1.1 Завдання та значення охорони праці в державі

1.2 Принципи забезпечення охорони праці

1.3 Законодавство про охорону праці

2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

2.1 Функції та діяльність державного та виробничого нагляду

2.1.1 Загальні положення

2.1.2 Складання карти умов праці на робочому місці

2.1.3 Оцінювання стану умов праці

2.1.4 Визначення розмірів доплат та права на пенсію

2.2 Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

1. Основні аспекти охорони праці

1.1 Завдання та значення охорони праці в державі

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства.

Умови праці людини розглядалися Аристотелем (387-322 рр. до н.е.), Гіппократа (440-377 рр. до н.е.). Ще за 379 років до нашої ери Гіппократ звернув увагу на те, що на організм рудокопів шкідливо впливає пил, який утворюється під час добування руди.

Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничо-рудні та металургійні підприємства того часу.

У 1700 році вийшла книга Бернардино Рамацині “Роздуми про хвороби ремісників”, де було детально розглянуто питання гігієни праці і патологічних змін, які виникали в осіб різних професій.

М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.

Питання гігієни праці були висвітлені Ф.Ф.Ерисманом (1842-1915 рр.) у його книзі “Професійна гігієна фізичної та розумової праці”.

Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс І.М.Сеченов (1829-1905 рр.), який у своїй праці “Нарис робочих рухів людини” науково обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини у процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П.Нікольський (1855-1918 рр.), О.О.Прес (1857-1930 рр.), В.О.Левицький (1867-1943 рр.), М.О.Вигдорчик (1875-1955 рр.) та ін.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищезгаданих питань займаються: Національний науково-дослідний інститут охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

В ДСТУ 2293-93 “Охорона праці. Терміни та визначення” та інших стандартах даються визначення основних понять та термінів у галузі охорони праці.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці.

Умови праці - сукупність факторів середовища праці і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

Шкідливий фактор - фактор, вплив якого може призвести до погіршення стану здоров'я, зниження працездатності працівника.

Небезпечний фактор - фактор, дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров'я працівника.

Дія окремих несприятливих факторів середовища праці може призвести до виробничої травми - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу факторів середовища праці.

Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок у такому значенні - раптовий вплив на працівника небезпечного фактора чи середовища, внаслідок якого заподіяна шкода здоров'ю або наступила смерть.

Наслідком дії несприятливих факторів може бути і професійне захворювання - патологічний стан людини, обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією шкідливих факторів.

Головними об'єктами досліджень охорони праці є людина в процесі праці, середовище праці, організація праці. Охорона праці виявляє та вивчає існуючі причини нещасних випадків, професійних захворювань, техногенних аварій і катастроф, розробляє систему заходів для усунення небезпек та створення безпечних і здорових умов праці, побуту людей. Забезпечення охорони праці на підприємствах зв'язку має особливе значення в умовах науково-технічного прогресу світового господарства.

Функціонування в умовах ринкових відносин означає, що нещасні випадки і захворювання працівників викликають суттєві економічні втрати. Незадовільні умови праці відображаються на якості виконання службових обов'язків, тому всебічна турбота про охорону праці, проведення активної соціальної політики стає важливою проблемою для керівників підприємств та організацій. Докорінна перебудова методів управління економікою вимагає відповідної наукової організації охорони праці, удосконалення управління цією діяльністю. Покращення умов праці стає одним із важливих напрямків підвищення матеріального та культурного рівня життя працівників зв'язку.

Необхідність забезпечення здорових та безпечних умов праці зумовлює потребу відповідної підготовки студентів ВНЗ.

“Основи охорони праці” - це комплексна дисципліна, яка базується на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), загально-технічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва). Особливо тісно дисципліна “Основи охорони праці” пов'язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Всі ці дисципліни належать до комплексу наук, які вивчають людину у процесі праці. У них єдина мета - сприяти підвищенню продуктивності праці, збереженню здоров'я, зменшенню впливу несприятливих факторів. У той же час всі вони підходять до своєї мети з різних боків і на різних рівнях.

Безпека життєдіяльності вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

Метою наукової організації праці є розробка та впровадження у практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.

Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині у процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.

Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини у трудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігалися б високі психофізіологічні можливості людини.

Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень - всього, що оточує людину під час праці.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці” робота з охорони праці полягає у:

1. організації навчання з питань охорони праці;

2. розробці та реалізації комплексних заходів, спрямованих на покращення умов праці працівників підприємств, установ та організацій;

3. забезпечення вчасного усунення причин нещасних випадків та професійних захворювань;

4. виконання досліджень умов праці та атестації робочих місць;

5. здійснення постійного контролю за засобами колективного та індивідуального захисту відповідно до вимог нормативно-правових актів про охорону праці;

6. пропагування безпечних методів виконання окремих робіт.

Отже, в результаті вивчення дисципліни студент ВНЗ повинен знати:

законодавчі та нормативні акти з охорони праці;

небезпечні та шкідливі фактори, які впливають на організм людини;

сучасні методи вимірювання та нормування небезпечних і шкідливих факторів оточуючого середовища;

заходи та засоби захисту від впливу небезпечних та шкідливих факторів;

психологічні аспекти охорони праці;

основні принципи пожежної, вибухової, електробезпеки;

організаційно-технічні заходи з профілактики, локалізації та ліквідації наслідків техногенних аварій та катастроф.

Також студент повинен уміти використовувати методи та засоби захисту від впливу небезпечних та шкідливих факторів, застосовувати засоби пожежної та електробезпеки.

1.2 Принципи забезпечення охорони праці

За походженням виділяють такі принципи охорони праці:

законодавчі принципи - це закріплені законом правила, які забезпечують встановлений рівень безпеки.

зрієнтуючі принципи - основоположні ідеї, які визначають напрям пошуку вирішення завдань і є методологічним та інформаційним підґрунтям для виконання робіт з охорони праці.

управлінські принципи визначають взаємозв'язки і відносини між окремими стадіями та етапами процесу забезпечення охорони праці.

За способом застосування виділяють організаційні та технічні принципи забезпечення охорони праці.

До організаційних принципів належать: інформативність; зворотний зв'язок; системність; ефективність; захист часом; плановість; відповідальність; стимулювання; колективність; індивідуальність; сумісність; контроль; ергономічність; раціональність праці та відпочинку; компенсація втрат.

До технічних принципів належать: ліквідація шкідливих та небезпечних факторів на робочих місцях; зменшення впливу шкідливих та небезпечних факторів на людину; захист відстанню; створення перешкод дії небезпеки; принцип слабкої ланки; автоматизація та механізація праці; використання роботів та маніпуляторів; надійність та міцність систем захисту; екранування; надійність очікувальних систем.

1.3 Законодавство про охорону праці

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: “Про охорону праці”, “Про охорону здоров'я”, “Про пожежну безпеку”, “Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, а також Кодекс законів України про працю.

Головним законодавчим актом України є Конституція. Вона включає цілий ряд статей, у яких йдеться про охорону праці, наприклад:

Стаття 43. Кожен має право на належні, безпечні умови праці…Використання праці жінок, неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах - забороняється.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя та здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля та на відшкодування збитків при відсутності інформації.

Інформація про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту ніким не може бути засекречена.

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Законодавчі та нормативні акти з охорони праці:

- Закон України „Про охорону праці”;

- Закон України „Про охорону здоров'я”;

- Закон України „Про пожежну безпеку”;

- Закон України „Про цивільну оборону”;

- Закон України „Про працю”;

- Закон України „Про захист населення від впливу іонізуючих випромінювань”;

- ДНАОП 0.00-8.02-93 „Перелік робіт з підвищеною небезпекою”, затверджений Наказом Держнаглядохоронпраці від 30.11.93;

- Положення про організацію охорони праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально-виховних закладах;

- інші нормативні акти.

14 жовтня 1992 року Верховна Рада прийняла Закон України „Про охорону праці”. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних органів відносини між роботодавцем та працівником з питань безпеки, гігієни процесу та середовища праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Аналіз організації охорони праці в народному господарстві України

80 - 90 років ХХ століття показує, що система управління цією сферою трудових відносин, форми і методи роботи не відповідали процесам реформування економіки та всієї системи державного та господарського управління. Методи адміністративно-командного впливу на посадових осіб та працівників не діяли; трудова, виконавська, технологічна дисципліна істотно знижувалася. Негативний вплив здійснювала і відсутність законодавчо закріплених обов'язків з охорони праці для органів державної виконавчої влади різного рівня.

Тому прийняття Закону України „Про охорону праці” було об'єктивно зумовлене ситуацією, яка склалася на той час у суспільстві.

Закон України „Про охорону праці” включає:

1. загальні положення;

2. гарантії прав громадян на охорону праці;

3. організацію охорони праці;

4. стимулювання охорони праці;

5. державні, галузеві та міжгалузеві нормативні акти про охорону праці;

6. державне управління охороною праці;

7. державний нагляд та громадський контроль за охороною праці;

8. відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

У статті 4 Закону України „Про охорону праці” задекларовані основні принципи державної політики у галузі охорони праці:

пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів трудової діяльності;

повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на роботі та професійних захворювань;

використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

комплексне вирішення завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки та техніки і охорони навколишнього середовища;

встановлення єдиних нормативів х охорони праці для всіх підприємств, організацій та установ незалежно від форм їх власності та видів діяльності;

здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками при прийнятті рішень з охорони праці;

міжнародне співробітництво у галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний НДІ охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та діють національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки, гігієни праці та середовища праці.

До найважливіших надбань Закону України „Про охорону праці” належать:

встановлення норм прямої дії щодо порядку організації охорони праці безпосередньо на підприємстві, в установі, організації будь-якої форми власності, чітке визначення функцій, обов'язків, прав, відповідальності власника, конкретних посадових осіб, працівників, визначення основоположних складових системи управління охороною праці;

зміцнення позиції та підтвердження вагомого статусу служб охорони праці щодо прав та повноважень їх працівників, встановлення необхідності створення служб з охорони праці як на підприємствах, так і в усіх установах та організаціях, включаючи органи державного управління;

визначення місця та ролі договору підприємства, установи чи організації у вирішенні завдань охорони праці, забезпечення прав та гарантій людей;

встановлення порядку створення в Україні власної нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та середовища праці згідно з вимогами сьогодення, із урахуванням ринкових перетворень та необхідності забезпечення єдиних державних нормативів на рівні, не нижчому від міжнародних стандартів;

визначення курсу на забезпечення навчання населення з питань безпечної життєдіяльності та охорони праці, впровадження у всіх навчальних закладах системи освіти за відповідною дисципліною;

започаткування підготовки спеціалістів з охорони праці;

поширення принципу демократизму та гласності на сферу охорони праці, закріплення обов'язків щодо надання населенню країни або окремого регіону вичерпної інформації про стан умов і безпеки праці, причини аварій, нещасних випадків, профзахворювань, вжиті профілактичні заходи;

забезпечення активної участі професійних спілок та громадських формувань у роботі щодо покращення охорони праці, створення можливостей для застосування ряду нових громадських інститутів.

У новій редакції Кримінального Кодексу України передбачено відповідальність за такі злочини:

проти основ національної безпеки України;

проти життя і здоров'я особи;

проти волі, честі та гідності особи;

проти статевої свободи і статевої недоторканості особи;

проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини;

проти власності;

у сфері господарської діяльності;

проти довкілля;

проти громадської безпеки;

проти безпеки виробництва;

проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

проти громадського порядку та моральності;

у сфері обігу наркотичних речовин, психотропних речовин, інших аналогів або прекурсорів або інші злочини проти здоров'я людини;

у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації;

проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування й об'єднань громадян;

у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів),систем та комп'ютерних мереж;

у сфері службової діяльності;

проти правосуддя;

проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 436 - 447).

Будь-яке порушення трудових прав та обов'язків несе юридичну відповідальність. В особливе становище тут поставлені посадові особи: маючи більший обсяг прав, будучи відповідальними за організацію трудового процесу, вони повинні забезпечити нормальні і безпечні умови праці та у випадку порушень відповідати більшою мірою, ніж інші працівники.

Законодавство передбачає відповідальність посадових осіб, винних у порушенні законодавства про працю і правил з охорони праці, у невиконанні зобов'язань за колективними угодами чи угодами у діяльності професійних спілок. Ця відповідальність може бути дисциплінарною, адміністративною чи карною.

Трудова дисципліна, як відомо, може бути об'єктом різних правопорушень. Але це не означає, що об'єкт всіх цих порушень однаковий. Визнання одного і того ж об'єкта для багатьох правопорушень стирало б грань між ними. Законодавець виділяє особливо важливі сторони відносин, зокрема, у сфері праці, ставлячи їх під захист карного права, з огляду на характер , мотиви, способи здійснення правопорушення, ступінь значення його наслідків та інші моменти.

Карна (кримінальна) відповідальність установлена за порушення правил безпеки гірничих, будівельних робіт, на вибухонебезпечних підприємствах чи у вибухонебезпечних цехах. Ця відповідальність на стає, якщо порушення спричинили або могли спричинити тяжкі наслідки для працівників та майна.

За порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-епідеміологічних правил і норм можуть застосовувати адміністративно-правові санкції. Крім того, за порушення посадовими особами законодавства про працю і правил з охорони праці, дрібне розкрадання державного чи колективного майна, порушення правил експлуатації водогосподарчих споруд та пристроїв, випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин, керівники несуть адміністративну відповідальність.

Особи, винні у ненаданні інформації, потрібної для складання колективних договорів та здійснення контролю за дотриманням колективного договору чи угод, несуть адміністративну або дисциплінарну відповідальність.

За порушення норм трудового законодавства, зокрема, норм про охорону праці, можлива і дисциплінарна відповідальність, що виявляється у застосуванні дисциплінарних санкцій аж до звільнення. Звільнення можливе при систематичному невиконанні посадовою особою своїх обов'язків, а також у випадку одноразового, але грубого порушення, допущеного керівником підприємства, організації (чи його відособленого підрозділу), або його заступником.

Керівники підприємства, винні у порушенні законодавства про працю, невиконанні зобов'язань за колективним договором які виявляють бюрократизм, тяганину, можуть бути звільнені за вимогою профспілкового органу, не нижче районного.

Якщо в результаті допущеного правопорушення заподіяно іще й матеріальний збиток, винна сторона притягається і до матеріальної відповідальності. Її вид і межі визначаються загальними нормами трудового законодавства про матеріальну відповідальність.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

2.1 Функції та діяльність державного та виробничого нагляду

2.1.1 Загальні положення

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України;

міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

місцеві державні адміністрації, місцеві Ради народних депутатів;

асоціації, концерни, корпорації та інші об'єднання підприємств.

Закон містить норми прямої дії, які визначають обов'язки, права та повноваження кожного з цих органів.

Вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють відповідно до положень, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (державні інспектори) мають право:

безперешкодно у будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань;

надсилати керівникам підприємств, а також посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків у галузі охорони праці;

зупиняти експлуатацію робочих місць та обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу для життя або здоров'я працівників;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

надсилати подання про невідповідність окремих посадових осіб до займаної посади, передавати у необхідних випадках матеріали до органів прокуратури для притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, розробляють типові документи з цих питань.

Необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці потрібно створювати безкоштовно.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці. Кабінет Міністрів України :

забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

визначає функції міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Основні завдання Держнаглядохоронпраці:

комплексне управління охороною праці;

державний нагляд за дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці, середовища праці, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної сировини;

координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру;

проведення експертизи проектної документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва;

координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці та підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці, контроль за їх виконанням, державне замовлення наукових досліджень з цих питань;

встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за охороною праці.

Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади у галузі охорони праці:

проведення єдиної науково-технічної політики у галузі охорони праці;

розробка і реалізація комплексних заходів щодо покращення безпеки та гігієни процесу і середовища праці;

здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

укладення з відповідними галузевими профспілками угод з питань покращення умов та безпеки праці;

фінансування опрацювання та перегляду нормативних актів про охорону праці;

організація у встановленому порядку навчання і перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками та спеціалістами галузі;

створення при необхідності професійних воєнізованих аварійно-рятувальних формувань, які діють відповідно до типового положення, затвердженого Держнаглядохоронпраці;

здійснення внутрішньовідомчого контролю за станом охорони праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших центральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

Повноваження місцевих державних адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці:

забезпечення реалізації державної політики у галузі охорони праці в межах відповідної території;

формування за участю профспілок програми заходів з питань безпеки та гігієни процесу та середовища праці, які мають міжгалузеве значення;

організація при необхідності регіональних аварійно-рятувальних формувань;

здійснення контролю за дотриманням нормативних актів про охорону праці;

створення при необхідності фондів охорони праці.

Для виконання вказаних функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи. Завдання організації навчань з охорони праці покладається на керівника структурного підрозділу. Допуск до роботи працівника, який не пройшов навчання, інструктаж або перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж та стихійних лих, забороняється.

Види інструктажів: вступний; первинний; повторний; позаплановий; цільовий.

Вступний інструктаж проводиться інженером з охорони праці, керівником підрозділу, а в разі відсутності таких - іншим фахівцем, на якого наказом покладено ці обов'язки і який у встановленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або у приміщенні, спеціально обладнаному для цього, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей процесу праці. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства. Орієнтовний перелік питань для складання програми вступного інструктажу визначається за нормативними документами (Типовим положенням тощо).

Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в особи (працівника), відповідальної за проведення вступного інструктажу, а також у документі про прийняття працівника на роботу.

Вступний інструктаж проходять усі працівники, які перший раз прибули на роботу, незалежно від стажу роботи та кваліфікації, з метою ознайомлення з правилами охорони праці, які діють на території підприємства, а також з небезпеками, які можуть виникнути під час експлуатації техніки зв'язку та АСУВ та під час використання різноманітного обладнання.

Первинний інструктаж на робочому місці здійснює керівник, у розпорядження якого надходить працівник, до початку робіт. Груповий інструктаж дозволяється тільки для працівників одного фаху на загальному робочому місці.

Повторний (поточний) інструктаж проводиться керівником дільниці індивідуально з кожним або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом та змістом переліку питань первинного інструктажу, не менше одного разу на три місяці з відміткою в журналі обліку інструктажів працівників з охорони праці.

Позаплановий інструктаж виконується індивідуально з одним або з групою працівників одного фаху. Обсяг та зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, які спричинили потребу його проведення. Позаплановий інструктаж виконується у таких випадках:

за наказом керівного складу;

при порушенні правил охорони праці працівниками;

у разі заміни або модернізації техніки зв'язку та АСУВ.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим або з групою працівників. Обсяг та зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, які виконуватимуться. Він виконується у разі виконання разових робіт, не пов'язаних з безпосередніми обов'язками інструктованих, у разі ліквідації аварії, у разі виконання робіт з підвищеною небезпекою.

Первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та про допуск до роботи особою, яка проводила інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, хто інструктував, так і того, кого інструктували. Сторінки журналу повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані та скріплені печаткою. У разі виконання робіт, які потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється у цьому наряді-допуску.

2.1.2 Складання карти умов праці на робочому місці

Паспортизація санітарно-технічного стану умов праці проводиться комісією, до складу якої входять представники адміністрації, профспілкової організації, спеціалісти підприємства та санітарного нагляду. Відповідальним за вчасне і правильне заповнення паспорта є керівник підрозділу (начальник відділення).

Санітарно-технічний паспорт складається щорічно, затверджується керівником або головним інженером та головою профспілки підприємства. У паспорті відображуються кількісні дані про відповідність приміщень до санітарних норм, санітарно-побутових приміщень та їх обладнання - до будівельних норм та правил. Вказуються чисельність та склад працівників: кількість жінок та підлітків, число працівників нічної зміни в умовах відповідності до вимог охорони праці, осіб, які працюють на роботах в особливо шкідливих умовах, тих, які користуються лікувально-профілактичним харчуванням, зайнятих важкою фізичною працею, тих, які працюють в умовах, не відповідних до вимог охорони праці із зазначенням конкретних факторів. При заповненні розділу паспорта з чисельності працівників у тих чи інших умовах окремим рядком виділяється число жінок.

Основу санітарно-технічного паспорта становить карта умов праці на робочому місці. Метою паспортизації стану умов праці на робочому місці є виявлення усіх виробничих небезпек для розробки проектів інженерно-технічних та організаційних рішень у створенні безпечних та здорових умов праці. Карта умов праці відбиває три фактори безпеки: трудовий, санітарно-гігієнічний, технічний.

Карта умов праці передбачає:

виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;

дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх до вимог стандартів, норм та правил;

обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії з шкідливими умовами праці, підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги відповідно до умов праці.

У карті може ставитися завдання знаходження показника безпеки або атестації робочого місця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1.08.92. р. №442. Методика складання карти умов праці така:

за ГОСТ 12.1.005-88 визначається категорія робіт і встановлюються оптимальні показники мікроклімату;

за гігієнічною класифікацією праці та іншими джерелами визначається перелік факторів умов праці на робочому місці, для яких встановлюють за нормативними документами гранично допустимий рівень або гранично допустиму концентрацію ГДР, ГДК;

для кожного з факторів умов праці за загальноприйнятими методиками проводиться інструментальне вимірювання фактичного значення. Ці значення можуть обиратися з матеріалів попередніх досліджень або з літературних джерел;

за показниками Гігієнічної класифікації праці визначається ступінь шкідливості фактора або важкості робіт Х;

відповідно до технології виконання процесу встановлюється тривалість дії кожного фактора Т: Т = t1 /t2, де t1 - час впливу даного фактора, с; t2 - тривалість робочої зміни, с;

Відповідно до обчислень встановлюється розрахункова кількість балів Хфак: Хфак = Х*Т.

2.1.3 Оцінювання стану умов праці

Оцінювання стану умов праці є проміжним етапом визначення розмірів доплат до заробітної плати або права на пільгове пенсійне забезпечення і виконується таким чином (таблиця 1):

визначається коефіцієнт нормозабезпеченості Кн : Кн = 1±(Ав-Ан)/Ан, де Ав - виміряне значення фактора умов праці; Ан - нормативне значення фактора. Знак “+” ставиться для розрахунку за максимально допустимим значенням Ан , знак “-“ - за мінімально допустимим значенням Ан .

Визначається коефіцієнт небезпеки Кдф та К від кожного окремого фактора умов праці та від усіх факторів: Кдф = Кн *Т, де Кн - коефіцієнт нормозабезпеченості фактора; Т - тривалість дії кожного фактора, с; К = Кдф /n, де n - кількість факторів умов праці;

Визначається коефіцієнт травмонебезпеки Кт: Кт = По /Пф , де По - кількість небезпечних факторів; Пф - загальна кількість факторів;

Розраховується коефіцієнт небезпеки на робочому місці Крм: Крм = К + Кт .

2.1.4 Визначення розмірів доплат та права на пенсію

Розміри доплат залежно від фактичного стану умов праці встановлюються керівниками підприємств та організацій зв'язку узгоджено з профспілковим комітетом підприємства.

Доплати встановлюються за конкретними робочими місцями та нараховуються працівникам тільки за час фактичної зайнятості на цих місцях.

Керівники підприємств та організацій зв'язку під час переводу працівників на нові умови оплати праці узгоджено з профспілковим комітетом підприємства можуть, як виняток, збільшувати розміри доплат за умови праці. При цьому розміри доплат не повинні перевищувати 12 % тарифної ставки (посадового окладу) на роботах з важкими та шкідливими умовами праці та 24 % - на роботах з особливо важкими та особливо шкідливими умовами праці. Розмір доплат встановлюється за нормативними даними (таблиця 2, 3).

Можливість підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення визначається відповідно до рекомендацій, викладених у Постанові Кабінету Міністрів України № 442 від 1.08.92.

Таблиця 1. Карта умов праці

Категорія робіт	№ з/п	Фактори умов праці	ГДК, ГДР	Значення факторів	Х	Т	Хфак	Кн	Кдф	К	Кт	Крм
	1
	2
	3
	4
	5
	6
	7
	8
	9
	10

Таблиця 2. Визначення розмірів доплат

Характеристика роботи	Сума балів	Розмір доплати, % до тарифної ставки, посадового окладу
З важкими та шкідливими умовами	До 2	4
	2,1 - 4	8
	4,1 - 6	12
З особливо важкими та особливо шкідливими умовами	6,1 - 8	16
	8,1 - 10	20
	Більше 10	24

Таблиця 3. Умови та характер праці

№ з/п	Фактор виробничого середовища	Клас умов та характеру праці
		Опти-мальні	Допустимі	Шкідливі та небезпечні
				1 ступінь 1 бал	2 ступінь 2 бали	3 ступінь 3 бали
1	2	3	4	5	6	7
1	Шкідливі хімічні речовини, клас небезпеки: 1-й	-	ГДК	2ГДК	4ГДК	4ГДК
	2-й	-	-//-	3ГДК	5ГДК	5ГДК
	3-й	-	-//-	4ГДК	6ГДК	5ГДК
2	Пил у повітрі робочої зони, г/м3	-	ГДК	2ГДК	5ГДК	5ГДК
3	Вібрація, дБ	-	ГДР	3 дБ +ГДР	6 дБ +ГДР	6 дБ +ГДР
4	Шум, дБА	-	-//-	10 дБА +ГДР	15 дБА +ГДР	15 дБА +ГДР
5	Неіонізуюче випромінювання: радіочастотне, В/м; ВЧ, НВЧ, мкВт/см2	-	-//-	ГДР
6	Іонізуюче випромінювання	-	? 0,1 ГДД/рік	0,3-1 ГДД	В межах ГДД	Одноразове опромінення 5 ГДД
7	Мікроклімат у приміщенні:	Опти-мальні	Допустимі	Перевищення допустимих величин
	t повітря, С			? 4С	? 8С	8С
	х руху повітря, м/с			? 3 раз.	3 разів
	н повітря, %			? 25 %	25 %
8	Атмосферний тиск, мм. рт. ст. над рівнем моря	Природ-ний фон	? 1,2	1,3-1,8	1,9-2,9	3
9	Важкість праці:	відсутні	Вимушені нахили 30 за зміну
	нахили корпуса, разів		50-100	100-300	300
	переміщення у просторі, разів за зміну	? 4	4-10	10-17	17
10	Напруженість праці	Відхилення від нормативів
	увага (тривалість зосередження), % часу зміни	? 50	51-75	75
	монотонність (число елементів у повторюваній операції)	10	10-4	3-2	-

2.2 Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” (стаття 46) громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених, професійні спілки - в особі своїх виборних органів та представників.

Інститут уповноважених з питань охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності, видів діяльності, чисельності працівників для здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці. Свої обов'язки уповноважені виконують як правило безпосередньо на робочому місці або на дільниці, протягом робочого часу. Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах колективу, яким вони обрані.

З метою створення безпечних та нешкідливих умов праці, оперативного усунення виявлених порушень уповноважені здійснюють контроль за:

виконанням вимог законодавчих та нормативних актів про охорону праці;

забезпеченням працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, та дотриманням їх вимог працівниками;

своєчасним та правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків і професійних захворювань;

використанням фонду охорони праці за його призначенням тощо.

Уповноважені з питань охорони праці мають право:

безперешкодно перевіряти стан безпеки та гігієни праці, дотримання працівниками нормативних актів про охорону праці на робочих місцях;

вносити до спеціально заведеної для цього книги пропозиції щодо усунення виявлених недоліків;

вимагати припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працівників;

вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці.

Законом України “Про охорону праці” на профспілки покладено чимало повноважень у галузі охорони праці, виконання яких вони здійснюють через свої виборні органи та представників. Головною метою і завданням представників профспілок є захист прав та законних інтересів працівників у сфері охорони праці, надання їм практичної допомоги у вирішенні цих питань.

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” представники профспілок беруть участь у вирішенні таких питань:

в опрацюванні національної, галузевих, регіональних програм покращення стану безпеки, гігієни праці та середовища праці, а також відповідних угод з питань покращення умов і безпеки праці;

в опрацюванні державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці;

в опрацюванні комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці;

у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, у тому числі у спеціальних розслідуваннях та в розробці заходів щодо їх попередження;

у підготовці подання про визначення і затвердження порядку оплати та розмірів одноразової допомоги потерпілим, а також про порядок зменшення цієї допомоги за наявності вини працівника у нещасному випадку;

у розробці пропозицій для включення їх до угоди з питань охорони праці;

в організації соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань у порядку і на умовах, які визначаються законодавством;

у визначенні Кабінетом Міністрів України порядку перегляду і збільшення тарифів на соціальне страхування від нещасних випадків та профзахворювань залежно від рівня травматизму і ступеня шкідливості умов праці;

у роботі комісій з питань охорони праці з атестації посадових осіб на знання ними нормативних актів про охорону праці, з приймання в експлуатацію нового та реконструйованого обладнання на відповідність його до вимог нормативних актів про охорону праці, з атестації робочих місць за умовами праці.

Безпосередніми виконавцями функцій профспілок, згідно з .Законом України “Про охорону праці”, є профспілковий комітет, його комісія з питань охорони праці, профкоми, профгрупи і громадські інспектори з охорони праці. Функції та обов'язки цих громадських формувань і їх права викладені у відповідних положеннях, затверджених президією Федерації профспілок України 20.09.94.

Зміст роботи громадських інспекторів профспілкових комітетів та уповноважених з питань охорони праці багато в чому збігаються.