Мікроелементні та укрупнені нормативи

14

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Реферат

з курсу: «Організація виробництва і праці»

за темою: «Мікроелементні та укрупнені нормативи»

Виконала:

Студентка гр. БІО-4-05

Рожнятовська О.О.

Київ-2008

Зміст

1. Робочий час. Режим праці та відпочинку

2. Класифікація витрат робочого часу

3. Дослідження витрат робочого часу

4. Методи встановлення норм часу

Висновок

1. Робочий час. Режим праці та відпочинку

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину - інваліда.

Регулювання робочого часу і міри праці

Для працівників здебільшого встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з дотриманням встановленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. - за тижневої норми 36 год. і 4 год. - за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50 - 65 та 66 - 84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

2. Класифікація витрат робочого часу

Оскільки всякий процес відбувається в часі, то універсальним мірилом кількості живої праці є робочий час. Слід пам'ятати, що не всякий робочий час віддзеркалює суспільно необхідні витрати на виконання тої чи іншої роботи. Його витрати пов'язані з організацією праці на підприємстві, технологіями, які на ньому застосовуються досвідченості працівників тощо. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів в часі.

Норма праці найважливіша економічна і планово-розрахункова категорія. Нормування праці має виконувати наступні функції:

1. Давати основу всій системі управління персоналом;

2. Стати базою для розрахунків практично всіх техніко-економічних показників діяльності підприємства;

3. Разом з тарифним нормуванням бути головною базою для організації оплати праці на виробництві;

4. Стати основою визначення трудового вкладу працівників та частки кожного в колективно створеному фонді споживання.

Всякий виробничий процес містить в собі трудовий процес. Тому основним об'єктом нормування праці є робочий час необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.

Трудові процеси поділяються:

1. За призначенням - основні і допоміжні;

2. За рівнем механізації - ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні;

3. За ступенем повторюваності - повторювальні, неповторювальні, періодично повторювальні, подібні, різноманітні;

4. За поєднанням робітників і технологічного устаткування - одноверстатні, багатоверстатні, комбіновані;

Серед різноманітних об'єктів нормування праці найбільш поширеними є виробничі операції, трудові прийоми, дії, рухи, обсяги робіт, чисельність персоналу, виробіток та ін.

За рівнем диференціації об'єкти нормування праці діляться на:

1. Укрупнені - закінчений комплекс робіт, одиниця продукції, вузол, бригадокомплект та інші, що перевищують тривалість однієї виробничої операції;

2. Операційні - як на укрупнених, але в рамках окремої операції;

3. Диференційовані - окремі елементи виробничої чи трудової операції, коли в умовах малого багатосерійного виробництва робітник виконує окремі трудові прийоми, дії або рухи.

За цілевим призначенням операції ділять на:

1. Основні (технологічні) - здійснюються кількісні та якісні зміни предмета праці, йог стану, форми, розмірів, маси, зовнішнього вигляду;

2. Допоміжні - забезпечують можливість здійснення основних операцій - транспортні в межах робочого місця, обслуговуючі та контрольні.

Основні операції в більшості виконуються технологічним устаткуванням, а допоміжні робітником (часто вручну). Саме наявність і виробничій операції ручних і машинних витрат приводить до необхідності аналізу їх співвідношення.

Всі витрати робочого часу поділяються на:

Тривалість роботи працівника;

Тривалість роботи обладнання;

Тривалість виробничого процесу.

Витрати робочого часу протягом зміни (Т_зм) працівника складаються з часу роботи та часу перерв в роботі. Час роботи складається з часу виконання виробничого завдання або належних трудових функцій протягом зміни та часу непродуктивної роботи (Т_нр). Під непродуктивною роботою розуміють виконання різних робіт, що відволікають працівника від виконання основного завдання. Тривалість непродуктивної роботи скорочує фактичний час роботи. Різницю між часом роботи і часом непродуктивної роботи вважають нормованим часом, який включає час на підготовчо-завершальні операції (Т_пз), оперативної роботи та обслуговування робочого місця. Коли роботи підготовчо-завершального періоду покладаються на допоміжних працівників, то їх тривалість не враховується в витратах робочого часу конкретного працівника.

Час оперативної роботи - найважливіша частина змінного часу (Т_зм). Протягом часу оперативної роботи працівник виконує технологічні операції, власне виробниче завдання. Чим вища питома вага Т_оп у Т_зм, ти вищий рівень виконання нормованого завдання. Оперативний час включає основний час на здійснення основних трудових операцій, та допоміжний для виконання допоміжних трудових операцій (прийомів).

Протягом основного часу (То) може виконуватись ручна робота (час ручної роботи) та (або) механізмом під наглядом та контролем працівника (час машинної роботи).

Допоміжний час (Т_д) витрачається для забезпечення можливості здійснення основних операцій. Частина допоміжних операцій може виконуватись працівником під час машинного часу. Тому допоміжний час можна розділити на час, що перекривається оперативним та який не перекривається з ним. Перекритий допоміжний час не враховується при визначенні загальної тривалості виконання операції.

Час обслуговування робочого місця, що витрачається на обслуговування устаткування і інструментів класифікується як технічне обслуговування (Т_тех), час, що витрачається на забезпечення належної організації і внутрішнього планування робочого місця класифікується як час організаційного обслуговування (Т_орг).

Час перерв у роботі (Т_п) - перша група - це об'єктивно необхідна частина змінного часу протягом якого працівник не працює. Цей час розподіляється на час регламентованих перерв (Т_рп), який включає перерви, викликані особливостями організаційно-технічних умов виробництва; перерви на відпочинок та особисті потреби працівника; перерви, передбачені трудовим законодавством. Час обідньої перерви не входить до фонду змінного часу.

Друга група перерв в роботі працівника розглядається як порушення трудової дисципліни і вважаються прямими втратами робочого часу: запізнення на роботу, , спізнення з обідньої перерви, передчасне припинення роботи, відлучення з робочого місця на час, що перевищує час регламентованих перерв на відпочинок та особисті потреби.

Спостереження за витратами робочого часу здійснюють при допомозі фотографії робочого часу та хронометражу. Незалежно від об'єктів спостережень (робочий день, частина робочої зміни, конкретні операції) застосовують два методи спостережень: безпосередніх вимірів та миттєвих спостережень.

3. Дослідження витрат робочого часу

Більшість завдань, пов'язаних з визначенням трудового вкладу працівників вирішується з допомогою даних, отриманих при дослідженні трудових процесів. Ці дослідження проводяться для визначення структури операцій та витрат робочого часу; раціоналізації прийомів і методів праці; виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат та втрат робочого часу; отримання даних про фактори, що впливають на час виконання окремих елементів операцій; для оцінки якості норм і нормативів; для вирішення інших завдань.

Коли норми встановлюються аналітично-дослідницьким методом, то більшість вихідної інформації одержують через дослідження трудового процесу. Коли норма встановлюється аналітично-розрахунковим методом - уточнюють структуру процесу, перевіряють норми, розраховані за нормативами.

В залежності від мети дослідження встановлюють методи отримання і обробітку інформації. Вибір методів та технічних засобів дослідження повинен забезпечувати мінімум сумарних витрат, що пов'язані з отриманням необхідної інформації.

В дослідженнях трудового процесу найбільшу вагу має вирішення наступних завдань:

? Визначення фактичних витрат часу на виконання елементів операцій (трудових рухів, дій т. ін.);

? Визначення структури витрат часу впродовж зміни чи її частини.

Перше необхідне для вироблення нормативів часу, вибору найбільш раціональних методів праці, встановлення складових норм часу, аналізу якості норм і нормативів. Інше - використовується при розробленні нормативів часу обслуговування робочого місця і підготовчо-завершального часу, оцінці ефективності використання робочого часу, аналізі існуючої організації праці і виробництва.

Треба враховувати, що в замірах часу конкретних елементів операцій виконуваних різними виконавцями можливе неспівпадання замірів - поява варіаційного ряду. Тому для отримання достовірних висновків повинні використовуватися такі методи планування і обробки спостережень, що дозволяють враховувати імовірнісний характер досліджуваних процесів. При цьому є важливим обґрунтування кількості спостережень при мінімальних витратах на отримання відповідної інформації.

Методи досліджень трудових процесів класифікують за:

? Метою дослідження;

? Кількістю спостережуваних об'єктів;

? Способами проведення спостережень;

? Формою фіксування даних спостережень і т.д.

В залежності від мети дослідження, розрізняють наступні методи:

? Хронометраж - служить для аналізу прийомів праці і визначення тривалості повторюваних елементів операцій;

? Фотографія робочого часу - застосовується для встановлення структури витрат робочого часу впродовж зміни чи її частини;

? Фотохронометраж - застосовується для одночасного визначення структури витрат часу і тривалості окремих елементів виробничої операції.

В залежності від завдань дослідження та особливостей трудових процесів існують різні форми і способи проведення хронометражу, фотографії робочого часу, фотохронометражу.

Хронометраж виконують трьома способами:

1. Безперервно (за поточним часом - всі елементи операції досліджуються за порядком їх виконання);

2. Вибірково (застосовують для вивчення окремих елементів операцій незалежно від їх черговості);

3. Циклічно (застосовується для вимірювання елементів операцій з невеликою тривалістю, при неможливості їх точного виміру).

Фотографію робочого часу розрізняють за:

1. Спостережуваними об'єктами (фотографія використання часу працівниками - індивідуальна, групова, самофотографування; фотографія часу роботи обладнання;, фотографія виробничого процесу);

2. Способами проведення і обробки спостережень.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування - це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу - це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий - за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод миттєвих спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу миттєвих спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

В залежності від мети спостережень використовують секундоміри, телекамери та ін.

4. Методи встановлення норм часу

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці. Для вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація виробництва і праці. Внаслідок цього затрати праці на виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

В умовах індивідуального і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе на виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосованого технологічного процесу та існуючих форм організації праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності і тривалості виконання елементів операцій, які нормують, розроблення оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементі, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їхню структуру.

Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми різних трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які визначаються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції.

Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є сподіваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки.

Аналітичним, укрупненим методами і методам мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

Висновок

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Всякий виробничий процес містить в собі трудовий процес. Тому основним об'єктом нормування праці є робочий час необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.

Трудові процеси поділяються: за призначенням - основні і допоміжні; за рівнем механізації - ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні; за ступенем повторюваності - повторювальні, неповторювальні, періодично повторювальні, подібні, різноманітні; за поєднанням робітників і технологічного устаткування - одноверстатні, багатоверстатні, комбіновані;

Спостереження за витратами робочого часу здійснюють при допомозі фотографії робочого часу та хронометражу. Незалежно від об'єктів спостережень (робочий день, частина робочої зміни, конкретні операції) застосовують два методи спостережень: безпосередніх вимірів та моментних спостережень. В залежності від мети спостережень використовують секундоміри, телекамери та ін.

В дослідженнях трудового процесу найбільшу вагу має вирішення наступних завдань: визначення фактичних витрат часу на виконання елементів операцій (трудових рухів, дій т. ін.); визначення структури витрат часу впродовж зміни чи її частини.