Глобальні проблеми сучасності

9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК

Секція економіки

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Роботу виконала:

учениця Львівського економічного ліцею

ТУНІК - ЧОРНА ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

ЛЬВІВ - 2008

Зміст

• Зміст 2
• Вступ 3
• Розділ 1. Основні глобальні проблеми сучасності 5
• 1.1 Теоретичні основи дослідження глобальних проблем 5
• 1.2 Проблеми регіональних конфліктів та міжнародного тероризму 8
• 1.3 Екологічна криза 11
• 1.4 Паливно-енергетичні та сировинні проблеми 20
• І.5 Демографічні проблеми 21
• Розділ 2. Шляхи розв'язання глобальних проблем сучасності 24
• 2.1 Роззброєння - основне вирішення глобальних проблем 24
• 2.2 Шляхи розв'язання екологічної проблеми 25
• 2.3 Шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем 27
• 2.4 Розв'язання проблеми народонаселення 27
• Висновки 29
• Список використаної літератури 32
• Вступ
• В даній роботі розглянули глобальні проблеми сучасності, які все більше і більше проникають у повсякденне життя кожної людини. Потреби людей зростають мало не щодня, механізми та устаткування модернізуються, з?являються новинки.
• Протягом останніх десятиліть у світі виникло та загострилося певне коло проблем, що стосуються інтересів та долі всього людства. Розв'язання даних проблем не підсильне жодній з країн світу зокрема. Необхідні скоординовані зусилля всієї спільності землян, адже під загрозою їх подальша доля. Подібні проблеми дістали назву глобальних.
• Саме особливості глобальних проблем сучасності розглядатимуться у науковій роботі. Дане дослідження має таку структуру будови: вступ, І розділ - "Основні глобальні проблеми сучасності", ІІ розділ - "Шляхи розв?язання глобальних проблем сучасності" і висновок.
• Метою науково - дослідної роботи є виокремлення глобальних проблем, з?ясування їх сутності, осмислення, окреслення шляхів розв?язання, розкрити проблеми, навести конкретні приклади їх, вказати шляхи розв?язання.
• У І розділі даної роботи викладені теоретичні основи дослідження основних глобальних проблем, їх класифікація, вивчення глобалістики як самостійної галузі знань та досліджень. Подається конкретне визначення поняттям "глобальні проблеми сучасності" та "глобалістика", викладено основні проблеми, з?ясування сутності та вчення.
• У ІІ розділі характеризуються основні шляхи розв?язання цих проблем. Розглянуто статистику, порівняння проблем різних країн світу. Тут ведеться аналіз кожної проблеми, вказуються умови та причини виникнення, пропонуються способи їх вирішення. Потім іде індивідуальна характеристика кожної проблеми та наслідки, до яких вона може призвести. Робота актуальна тим, що охоплює проблеми глобальних масштабів, вказує на психологію людей, показує шляхи вирішення проблем, з якими ми стикаємось мало не щодня. Дане наукове дослідження є актуальним у сучасності, адже проблеми, розглянуті у роботі, несуть загрозу усьому людству. Ця наукова робота дозволить ознайомитися з основними проблемами глобального характеру, їх особливостями та шляхами вирішення.
• Розділ 1. Основні глобальні проблеми сучасності
• 1.1 Теоретичні основи дослідження глобальних проблем
• Протягом останніх десятиліть у світі виникло та загострилося певне коло проблем, що стосуються інтересів та долі всього людства. Розв'язання даних проблем не підсильне жодній з країн світу зокрема. Необхідні скоординовані зусилля всієї спільності землян, адже під загрозою їх подальша доля. Подібні проблеми дістали назву глобальних.
• Поняття "глобальні проблеми" походить від французького слова global, що означає всезагальний, той, що охоплює всю земну кулю. До таких проблем належать:
• - відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;
• необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища;
• - ліквідація відсталості країн, що розвиваються;
• - ліквідація хвороб;
• - раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору;
• проблема розвитку самої людини, охорони її прав, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.
• Гострі глобальні проблеми активно вивчали провідні вчені світу (політологи, соціологи, демографи, економісти, географи, біологи, математики та ін.). Їх зусиллями наприкінці 60-х-на початку 70-х років XX ст. сформувалася нова міждисциплінарна наука - глобалістика. Проте перші наукові передбачення таких проблем були зроблені значно раніше.
• Глобалістика як самостійна галузь знань та досліджень про найбільш загальні, планетарні проблеми сучасності та майбутній розвиток людства перебуває в процесі становлення. З?ясування сутності глобальних проблем передбачає подальше розкриття основних причин їх виникнення.
• "Батьком" глобалістики можна вважати англійського вченого-монаха Т.Мальтуса, який ще на початку XIX ст. проаналізував глобальну проблему зростання народонаселення. У другій половині XIX ст. з'явилося багато праць учених-географів, що стосувалися взаємовідносин суспільства і природи. Всесторонній аналіз негативного впливу тодішнього господарства на навколишнє середовище надав американський вчений Д.Марш у книзі "Людина і природа" (1864 p.). Про гостру екологічну спрямованість цієї праці говорить її початкова назва - "Людина - руйнівник гармонії в природі". Значну увагу глобальним екологічним проблемам приділяла група європейських вчених, що працювали під керівництвом французького географа Елізе Реклю, який, зокрема, написав 19-томну географію "Земля і люди" і 6-томну працю "Людина і Земля". Теоретичні основи сучасної глобалістики заклали на початку XX ст. французький учений Теяр де Шардента український учений В. І. Вернадський, котрі розробили вчення про "ноосферу" як сферу панування розуму на нашій планеті. Велику роль у становленні глобалістики відіграла міжнародна неурядова організація вчених, політичних діячів, бізнесменів, яка отримала назву Римський клуб.
• На замовлення Римського клубу було виконано ряд моделей глобального розвитку. Першою і, мабуть, найбільш песимістичною була модель Д. Форестера і Д. Меддоуза, яка пройшла ряд стадій ("Світ-1", "Світ-2", "Світ-3") і відома як доповідь Римського клубу у 1972 р. під назвою "Межі росту". Творці моделі прийшли до висновку, що коли збережуться післявоєнні темпи росту населення, споживання сировини і енергії та забруднення довкілля, то людство неминуче чекає глобальна катастрофа найпізніше наприкінці XXI ст. Тому автори "Меж росту" пропонували зупинити ріст світової економіки, законсервувавши відсталість більшості країн світу. Ця модель була піддана гострій критиці (особливо вченими колишнього соціалістичного табору), але виконала свою позитивну роль тим, що привернула увагу широкої світової громадськості до глобальних проблем. "Межі росту" в науці, енергетична та сировинна криза, що почалася у 1973 р. в економіці, сприяли швидкому переходу передових країн світу на енерго- і матеріалозберігаючі та природоохоронні технології, а також пошукам шляхів виходу людства із передкризового стану. Про такі пошуки свідчать назви наступних доповідей Римського клубу: "Людство на роздоріжжі" М. Месаровича і Е. Пестеля (1974 p.), "Перегляд міжнародного порядку" Я. Тінбергена (1976 p.), "Цілі для людства" Е. Ласло (1977 p.); "Поза межами віку марнотратства" Д. Габора і У. Коломбо (1978 p.). Дуже цікавою є праця "Дороговкази в майбутнє" (1980 р.) нашого земляка (зараз громадянина Швейцарії) Богдана Гаврилишина, який основну увагу приділив політичним і соціальним проблемам розвитку людства і вже тоді передбачив розпад світової соціалістичної системи і Радянського Союзу.
• Усі глобальні проблеми (звичайно, умовно) можна поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.
• Найнебезпечнішими для людства є політичні проблеми: війни і миру та гонки озброєнь в глобальному масштабі; економічного і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; вирішення регіональних, релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.
• На друге місце вийшли екологічні проблеми: знищення природних ресурсів; забруднення навколишнього середовища; збідніння генофонду Землі.
• За останні два десятиріччя найбільших успіхів людство досягло у вирішенні глобальних економічних проблем - сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема - продовольча, є дуже гострими. Усе більшої актуальності набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння світового океану та мирного освоєння космосу.
• Дуже різноманітними в різних регіонах світу є демографічні проблеми. Для країн третього світу характерний "демографічний вибух", а в розвинених країнах спостерігається постаріння і депопуляція населення.
• Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.
• Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми. Зменшення матеріало- та енергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.
• 1.2 Проблеми регіональних конфліктів та міжнародного тероризму
• Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій та національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагав розвиток світового господарства, йшли шляхом створення велетенських наддержав - імперій. У таких державах можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводила до виникнення спочатку міжплемінних, а потім міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішувались за допомогою воєн. Учені, шукаючи універсальний засіб для припинення воєн, ще більше провокували гонку озброєнь. Наприклад, шведський винахідник А. Нобель, який у середині XIX ст. винайшов динаміт, вважав, що ця сильна вибухівка змусить людство вжахнутися можливих наслідків майбутніх воєн і припинити їх. Але у першій половині XX ст. людство пережило дві світові війни, у яких основною руйнівною силою був тринітротолуол - винахід Нобеля. Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Націй, а після Другої світової - Організація Об'єднаних Націй. Проте, протистояння упродовж 1920-1980-х років двох військово-політичних блоків (що отримало назву протистояння Сходу і Заходу) призвели до небаченої у світі гонки озброєнь і нарощування арсеналів зброї масового знищення, насамперед ядерної. Це поставило людську цивілізацію на грань фізичного самознищення, бо використання навіть частини ракетно - ядерного потенціалу двох наддержав того часу, СРСР і США, могло викликати ланцюг екологічних катастроф. Тому дедалі більше вчених, політичних діячів, широкі кола громадськості прилучилися до антивоєнного руху. Широкомасштабне розгортання цього руху у 70-80-х роках XX ст. та економічні проблеми, викликані гонкою озброєнь, насамперед у так званих соціалістичних країнах, змусили лідерів СРСР і США розпочати переговори про скорочення озброєнь. Спочатку було досягнуто згоди про ліквідацію найбільш небезпечних ракет середнього радіусу дії і крилатих ракет ( договір ОСО-1), які концентрувались у Європі і могли доносити ядерні боєголовки до цілей за 5-6 хв. Дещо згодом були підписані договори про скорочення звичайних озброєнь у Європі та 50% скорочення стратегічних ядерних озброєнь усіх типів (ОСО-2). І хоч розпад радянської імперії розширив кількість країн, що володіють ядерною зброєю, та Росія, Україна, Казахстан і Білорусь взяли на себе міжнародні зобов'язання колишнього Радянського Союзу. Україна, яка на певний час стала третьою ракетно-ядерною державою світу, повністю відмовилася від неї. Досі найбільшими ядерними арсеналами володіють Росія і США, але свої запаси і можливості для подальшого виробництва цієї зброї мають також Франція, Великобританія і Китай. Хоч загроза виникнення світового ядерного конфлікту значно зменшилася, але окремі сучасні тенденції розвитку політичних подій роблять цю проблему досить гострою.
• Насамперед, окремі політичні кола у Росії мріють відродити військово-політичну могутність колишньої імперії з її потужною наступальною ядерною зброєю. По-друге, чимало країн (Ізраїль, Пакистан, Індія, Іран, Ірак) прагнуть оволодіти ядерною зброєю. Нарешті, досить небезпечним під час воєн може виявитися і "мирний" атом. Десятки атомних електростанцій, розташованих у густозаселених районах Європи, США, Японії та інших регіонів світу, при застосуванні сучасної звичайної високоточної зброї можуть бути зруйнованими. Важко уявити, до яких наслідків призведе вибух сотень "Чорнобилів" одночасно, адже в атомних реакторах міститься у десятки і сотні разів більше запасів радіоактивних речовин, ніж у найпотужніших атомних бомбах. Небезпека нової світової війни весь час підтримується великою кількістю регіональних військово-політичних конфліктів. Регіональні конфлікти вже після Другої світової війни завдали величезних збитків і забрали життя десятків мільйонів осіб у Кореї, В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі, на Близькому і Середньому Сході, у Центральній, Південній і Східній Африці та інших регіонах світу. Раніше більшість цих конфліктів провокувалися радянською імперією, яка прагнула поширити "завоювання соціалізму" на весь світ. Будь-який режим, який заявляв про перехід на шлях "соціалістичного розвитку", одразу ж отримував масовану військову та економічну допомогу. Таким чином були виокремлені диктаторські режими на Кубі (Ф. Кастро), у Лівії (М. Каддафі), в Іраку (С. Хусейн) та ін.
• Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній або релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюються ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності. Людство докладає величезних зусиль, щоб ліквідувати вогнища регіональних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки і військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, на Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Але в багатьох випадках миротворчі ініціативи зазнають краху (особливо це стосується африканских країн). Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація відсталості багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.
• Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей. Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при усуненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.
• 1.3 Екологічна криза
• В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Створення ж штучного середовища для життя людей є або абсолютно неможливим, або надзвичайно дорогим (американські проекти "штучної біосфери"). Тому екологічні проблеми (від грецького ойкос - середовище) зараз розглядаються як одні з найбільш загрозливих для людства.
• Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем є нераціональне природокористування. Уже на первісних стадіях розвитку людства його діяльність у галузях мисливства і рибальства, а потім землеробства і тваринництва призвела до значного збідніння природних ресурсів. Були повністю знищені сотні видів великих тварин морських організмів (мамонт, тур, Стеллерова корова та ін.), перетворені в пустелі квітучі колись землі Північної Африки, Малої Азії, Індії; на величезних просторах змінена природна рослинність (особливо це стосується лісових біоценозів).
• У XX ст. загострилися проблеми мінеральних, енергетичних, земельних ресурсів, які через варварське їх використання вже не можуть забезпечувати потреб людства. Проблема збідніння природних ресурсів посилюється ще й тим, що слаборозвинені країни намагаються подолати свою економічну відсталість за рахунок посиленої експлуатації природних ресурсів, що призводить до погіршення стану довкілля (більшість "промислових революцій" у світі відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових, водних та інших ресурсів).
• У другій половині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах:
• 1) як джерела викидів виділяють промисловість (відходи гірничо-видобувної промисловості), сільське господарство (хімічне забруднення ґрунтів); транспорт (насамперед шкідливі викиди автомобілів) та побут (велика кількість побутового сміття);
• 2) серед забрудників можна виділити механічні (пил, тверді промислові і побутові відходи); хімічні (різноманітні гази, рідини та аерозолі, які здатні негативно впливати на життєдіяльність організмів); радіоактивні (випромінювання і пил); бактеріальні (пов'язані насамперед з органічними відходами). Існують і такі специфічні види забруднень, як шумове та забруднення електромагнітними хвилями;
• 3) забруднення навколишнього середовища за геосферами: атмосферою, гідросферою та літосферою.
• Забруднення атмосфери у зв'язку з неперервністю повітряного простору та швидким кругообігом речовин призводить до великого розсіювання забрудників. Тому глобальні зміни в цій оболонці можливі вже у найближчі десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для атмосфери найбільш гострими є проблеми ''парникового ефекту", "озонових дір", кислотних дощів, пилового забруднення.
• "Парниковий ефект", тобто різке потепління клімату на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (СО), що утворюється в результаті згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст CO в атмосфері незначний і складає всього 0,03% . Цей газ виділяється при диханні, а також при розпаді живих організмів і потрібний для живлення рослин. Але природний кругообіг вуглекислого газу в природі порушується. Згідно з оцінками, подвоєння вмісту CO в повітрі може привести до підвищення середньої температури на планеті на 2-4 0С. Підраховано, що лише за 1970-1990 pp. спалено стільки вугілля, нафти і горючих сланців, що вміст вуглекислого газу зріс на 15 %, a подвоєння його кількості можна очікувати вже у 2030 р. Сприяє потеплінню клімату також теплове забруднення повітря, що зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх територіях. Для стабілізації вмісту вуглекислого газу, насамперед, рекомендується змінити світовий паливний баланс за рахунок збільшення частки природного газу (СН4), який містить дуже мало вуглецю. Проблема "парникового ефекту" сприяє розвиткові атомної енергетики, яка не дає викидів CO2. I тому після невеликого спаду в будівництві атомних електростанцій після Чорнобильської катастрофи, їх спорудження у багатьох країнах світу продовжується, правда, із більш жорсткими заходами екологічної безпеки. Кардинально проблема "парникового ефекту" може бути вирішена лише при переході людства до альтернативних джерел енергії і водневої енергетики, яка передбачає широке використання водню як палива. Для цього треба розв'язати дві проблеми:
• 1) економічну - знайти джерела дешевого водню;
• 2) технологічну - досягти безпечного спалювання водню, адже при змішуванні з киснем він дає вибухонебезпечний "гримучий газ".
• У 70-80-х роках XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону (О3) у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами. Це явище отримало назву озонових дір. Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту О3 дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які є шкідливими для живих організмів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насамперед фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і розпилювачів. Крім зменшення викидів цих речовин, проблему "озонових дір" можна вирішити за допомогою спеціальних приладів - озонаторів. Адже О3 утворюється в природі під час гроз (проходження у повітрі електричних розрядів), тому технологія виготовлення такого приладу проста. Проте робота озонаторів вимагає величезної кількості електроенергії та коштів.
• Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, актуальною є проблема "кислотних дощів". Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США, у Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії. У викопному паливі, крім вуглеводів, завжди є домішки сірки, фосфору та багатьох інших елементів. Так, у сирій нафті міститься від 0,1 до 5,5% сірки, а у різних сортах вугілля від 0,2 до 7% сірки. При спалюванні ці елементи, так само, як і азот, що міститься в повітрі, утворюють окисли. У результаті різноманітних фізико - хімічних процесів окисли сірки, азоту, фосфору перетворюються в кислоти, які разом з атмосферними опадами потрапляють на поверхню землі. Потрапляючи в ґрунти, кислотні дощі зменшують в них кількість поживних сумішей калію, кальцію, магнію, гнітюче впливають на ріст рослин, а інколи приводять до їх повної загибелі. Найбільш чутливо на випадання таких опадів реагують хвойні ліси, які знаходяться в пригніченому стані на великих просторах Західної і Центральної Європи та північного сходу США. Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Спочатку зникають планктонні організми, потім гине риба, яка не має корму, а при ще нижчих значеннях - розм'якшуються панцирі ракоподібних і молюсків.
• Значних збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріалам і спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур і вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно - історичних пам'ятників європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за кілька десятків років (Парфенон в Афінах, будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох міст Італії, Франції і Німеччини).
• Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. До того ж, в останні десятиріччя, у зв'язку з розвитком систем газопилоочищення, кількість пилу і аерозолів, що викидаються різними джерелами забруднення, практично не зростає. Тому глобальне похолодання клімату внаслідок зменшення сонячної радіації через велику кількість пилу в атмосфері Землі є малоймовірним. Але на окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату і, що особливо небезпечно, сприяє формуванню смогів. З пилом в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів - свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін. Так, якщо загальна кількість пилу, що потрапляє в атмосферу із штучних джерел уп'ятеро менша від тої, що утворюється природним шляхом, то важких металів в результаті людської діяльності виділяється у кілька разів більше. Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Коли ще кілька десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), то зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга).
• Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються. Підземні води, завдяки природним фільтруючим властивостям гірських порід, забруднені значно менше. Масове проникання шкідливих речовин у горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях на нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).
• У Світовий океан шкідливі речовини потрапляють із багатьох джерел. Основну масу забрудників приносять річкові води, але багато їх також надходить разом із атмосферними опадами, а також в результаті господарської діяльності людини в акваторіях океанів і морів. Найбільш забрудненими районами Світового океану вважаються внутрішні моря Європи (Балтійське, Чорне, Азовське, Північне, Середземне) та Азії (внутрішнє Японське, Жовте, Яванське), а також Перська та Мексиканська затоки. Зараз спостерігається сильне забруднення морів відходами діяльності військово - промислового комплексу колишнього Радянського Союзу, а тепер Росії. Так, в Японському і Баренцовому морях постійно захоронюють значну кількість радіоактивних відходів, а в Білому морі почалася масова загибель багатьох видів морських організмів, причини якої ще не з'ясовані. Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами, яких викидалося до 10 млн. т в рік.
• Раніше всі води після промивання танкерів і інших суден зливалися прямо в океан, але тепер міжнародні організації змушують власників суден здавати ці води екологічним службам портів. Іншим великим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Особливо "урожайними" на аварії великих танкерів були 70-80 - ті роки, коли виливалися десятки або й сотні тисяч тонн нафти біля узбереж Європи і Північної Америки. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може займати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення цієї плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою і гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.
• Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластмас і синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені - дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал.
• Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів, пластикові вироби часто стають причиною їх загибелі. На щастя, людство вже має достатньо позитивних зразків боротьби із забрудненням річкових, озерних і морських вод. За останні десятиріччя очищені річки в басейнах Рейну, Міссісіпі, Великі Американські озера, поліпшився екологічний стан Середземного моря.
• Правда, існують і негативні приклади вирішення водогосподарських проблем. Найяскравішим із них є майже повна деградація геоекосистем Аральського моря. Трагічна доля Аралу повинна служити повчальним уроком для багатьох країн, що розвиваються, які мають обмежені водні запаси.
• Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, хоч, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми. Деградацію земель спричиняє багато факторів: гірничі розробки; посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; хімічне забруднення ґрунтів мінеральними добривами та отрутохімікатами.
• Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія призводять до повної втрати родючого шару землі і формування "місячних ландшафтів", або "бедлендів" (від англ. погана земля). Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність. Яскравим прикладом є використання надзвичайно сильної отрути інсектициду ДДТ, який вже заборонений для використання більше десяти років, але досі циркулює в харчових ланцюгах. Причому, нагромаджується він навіть в організмах морських, арктичних та антарктичних тварин, де ДДТ ніколи не вносився.
• Найбільш пам'ятною і успішною була конференція ООН по довкіллю і розвитку у Ріо-де-Жанейро в 1992 р. У її роботі взяв участь і перший президент України Л.М.Кравчук. П'ять основних документів ("Декларація по довкіллю та розвитку", "Порядок дня на XXI ст.", "Заява про принципи ставлення до лісів", "Конвенція про біологічне розмаїття" і "Конвенція ООН про зміни клімату"), прийняті конференцією, базувались на концепції сталого розвитку.
• Найновішим з документів, обсягом у 700 сторінок, є "Порядок дня на XXI ст.", у якому визначені пріоритетні дії людства у найближчі роки і на віддалену перспективу для досягнення сталого розвитку. У ньому розглянуті: проблеми збереження різних геосфер; завдання окремих країн і міжнародних організацій у забезпеченні збалансованого еколого-економічного розвитку, особливо у країнах, що розвиваються; науково-технічні, інформаційні, правові та фінансові ресурси для розв'язання екологічних проблем.
• Згідно з оцінками вчених, для забезпечення всіх екологічних програм необхідно приблизно 600 млрд. доларів на рік, з яких 125 млрд. промислово розвинені країни повинні дотувати країнам, що розвиваються. На жаль, саме фінансові питання стали причиною суперечок між різними країнами, і наступна конференція ООН з проблем довкілля, що відбулася у 1997 р. у Нью-Йорку, закінчилася безрезультатно. Багаті країни не завжди хочуть ділитися своїми ресурсами для розв'язання екологічних проблем в інших регіонах. Це добре видно на прикладі ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, з якими Україна змушена справлятися практично самостійно. Величезні відрахування з бюджету на ліквідацію цієї аварії стримують економічний розвиток України, а всі розвинені країни світу ніяк не можуть зібрати 750 млн. доларів, які необхідні на будівництво нового саркофагу Чорнобильської АЕС.
• Незважаючи на певні суперечки між країнами, на невирішеність багатьох регіональних екологічних проблем, людство поступово переходить до нової ідеології еколого - економічного розвитку, пов'язуючи свій добробут не лише із зростаючою кількістю матеріальних благ, а насамперед із здоровим довкіллям.
• 1.4 Паливно-енергетичні та сировинні проблеми
• До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу проблеми. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже - до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефективно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи навіть десять млрд. жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами. Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного.
• Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Значення енергоносіїв та джерел сировини пояснюється тим, що вони є важливою передумовою та фактором економічного зростання, прогресу виробничих сил, фактором природокористування. Сутність проблеми полягає у відсутності на сучасному етапі нової, адекватної НТР, бази постачання суспільного виробництва енергією та сировиною, затримці в освоєнні альтернативних енергоносіїв, наявності диспропорцій у світовому енергобалансі, переважання традиційних енергоносіїв та залежності енергозабезпечення багатьох країн від зовнішніх джерел.
• Енергетична подія тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами. Так з проблемою забезпечення миру та запобігання війні зв'язок двосторонній. По-перше, гонка озброєнь пов'язана зі зростанням невиробничого споживання великих обсягів сировини та енергоносіїв; по-друге, залежність від імпорту енергії та окремих видів стратегічної сировини є причиною міжнародного напруження. Наочний зв'язок цих двох проблем виявився під час кризи та війни у Перській затоці. Сутність зв'язку з екологічною проблемою полягає у тому, що енергетика, видобуток сировини змінюють антропогенне та природне середовище, знищують родючі ґрунти, змінюють природний ландшафт.
• Проблема економічної відсталості країн, що розвиваються, є однією з найбільших глобальних проблем, пов'язаних із взаємовідносинами між державами. Рис глобальності їй надає те, що вона може бути подолана виключно глобальним справедливим регулюванням у межах світового товариства, яке, у свою чергу, гарантувало б економічну безпеку всіх країн та народів, сприяло б стабільному та гармонічному розвиткові міжнародної економіки. Одним із проявів цієї проблеми є криза заборгованості.
• Зараз перед людством постала ще одна глобальна проблема світогосподарського розвитку - проблема країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкової, яка полягає у необхідності подолання їх кризового стану та залучення їх на рівноправній основі у світову економіку. Це є комплексною проблемою, що пов'язана з суспільними взаємовідносинами та вимагає для свого вирішення активного здійснення даними країнами ринкової трансформації для підвищення ефективності господарювання в інтересах широких верств населення за умови обов'язкової зацікавленості у сприянні міжнародного співтовариства, головним чином з боку економічно розвинених країн.
• І.5 Демографічні проблеми
• Проблеми народонаселення є невід'ємною частиною глобальних проблем сучасності, до складу яких входять також проблеми війни і миру, зростаючого розриву в рівнях економічного розвитку країн різного типу, забруднення довкілля, забезпечення продовольством населення Землі, водних, сировинних і енергетичних ресурсів, боротьби з міжнародним тероризмом і організованою злочинністю.
• Прирости населення в різних регіонах різні. Переважаюча більшість населення живе в країнах, що розвиваються. В 990 р. у цій групі країн проживало 4087 млн. осіб (разом з Китаєм). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95% приросту населення світу. Таких темпів приросту країни цієї групи не мали навіть у 60-ті роки XX ст., на які припадає пік природного приросту населення. Особливо динамічно зростає населення в країнах Африки, де природний приріст становить 3% на рік, тобто 10 млн. осіб щорічно. Середньорічні темпи природного приросту населення країн Азії і Латинської Америки становлять 1,8% , серед яких виділяються Індія, країни Західної і Південної Азії, Центральної Америки і Антської групи. Кількість населення економічно розвинених регіонів світу знизилося із 33,1% у середині XX ст., до 24,1% в останній чверті століття; за прогнозними розрахунками ООН спад триватиме й далі. Особливо це стосується розвинених країн, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку - 20% в 1950 р. і 14% наприкінці століття. В той же час відбулося зростання цього показника в країнах Азії, Африки, Латинської Америки - з 66,9%. у 1950 р. до 79,5%, у 2000 р. Прогнозні розрахунки ООН свідчать, що навіть якщо найбільш бідними в економічному розвитку залишаться лише країни Південної Азі і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60% .
• В останній чверті XX ст. у розвинених країнах Європи, Північної Америки, в Австралії, Японії природний приріст не перевищує 1 % на рік. Зниження показників народжуваності викликає зміну вікової структури населення (зменшення частки дітей і молоді, збільшення кількості людей похилого віку, тобто ''постаріння населення"), зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру.
• У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально - економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30% працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн. чол. за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85% наприкінці століття).
• У групі країн нової індустріалізації (Східна Азія, окремі країни Латинської Америки) показники природного приросту становлять від 0,7 до 1,5% . У великій групі країн тропічної Африки, Південної Азії, деяких країн Центральної і Південної Америки, а також країн мусульманського Сходу зберігаються традиції високої народжуваності і природний приріст перевищує 2,5 - 3%.
• У найбагаточисельнішій групі країн, що розвиваються (Індія, Індонезія, країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі, Єгипет, Туніс та ін.), де діють державні програми планування сім'ї, показники природного приросту населення коливається від 1,5 до 2,5%.
• Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу може вступити в XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд. осіб, що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що знаходяться за "межею бідності".
• Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.
• Розділ 2. Шляхи розв'язання глобальних проблем сучасності
• 2.1 Роззброєння - основне вирішення глобальних проблем
• У наш час на військові цілі щорічно витрачається майже 800 млрд. дол. Водночас на ліквідацію не писемності дорослих у світі потрібно лише 1,2 млрд. дол., тобто дещо більше, ніж на військові витрати за один день.
• У світі нагромаджено до 50 тис. ядерних боєзапасів загальною потужністю приблизно 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945 р. Цей запас достатній для того, щоб знищити все живе на Землі. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів за роки Другої світової війни. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер: воно не може бути локалізованим, не знає меж. Навіть регіони планети, де не використовуватиметься термоядерна зброя, теж приречені.
• Гонка озброєнь - величезна загроза людству не лише як небезпека виникнення термоядерної війни. На неї, як уже зазначалося вище, щороку витрачається майже 800 млрд. дол., а це рівно цільне затратам праці в сумі приблизно 100 млн. людино-років. Під військові бази відводиться значна частина території, лише у регулярних військах зайнято до 25 млн. осіб. Виготовлення та нарощування величезних арсеналів зброї завдає непоправної шкоди довкіллю.
• Окрім загрози термоядерної зброї все реальнішою стає загроза такої екологічної зброї, як землетруси, цунамі та мілітаризація космосу. Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь.
• Важливою ланкою у подоланні загрози термоядерної війни є конверсія, тобто перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції. Попередньою умовою конверсії військового виробництва є зміна пропорції розподілу фінансових, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільними сферами.
• Конверсія - складна соціологічна проблема, яка безпосередньо стосується економічних, соціальних, політичних, психологічних та інших сфер системи суспільних відносин. В економічному плані конверсія на перших етапах вимагає певних витрат на переоснащення специфічної військової техніки на виробництво товарів і послуг цивільного призначення. У соціальному аспекті вона стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом та членів їх сімей. Оскільки заробітна плата працівників у військових галузях, скажімо, у США, в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері, крім втрати роботи внаслідок конверсії, можливе також значне зниження їх життєвого рівня.
• Проте у світі немає нездоланних соціально - економічних бар?єрів для конверсії військового виробництва. Щодо економіки це зумовлено тим, що у кінцевому підсумку припинення гонки озброєнь сприятиме розширенню зайнятості, подоланню гострих диспропорцій у господарстві, послабить дефіцит державного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме ширше використання науки у виробництві. Так, відносно низькі військові витрати в Японії та Скандинавських країнах є важливим чинником їх економічного процвітання.
• В Україні ВПК, успадкувавши від СРСР майже 30% виробничих потужностей, виготовляв самостійно лише до 4% асортименту радянської зброї. Це разом з некерованістю конверсійними процесами було однією з вагомих причин економічної кризи, про що зазначалося вище.
• 2.2 Шляхи розв'язання екологічної проблеми
• Другою за значенням і гостротою глобальною проблемою людства є поглиблення екологічної кризи. Різке погіршення стану довкілля у XX ст. поставило проблему глобального виживання людства. Особливо небезпечні тенденції хижацького використання природних ресурсів і наростання маси шкідливих викидів спостерігалися у 50-70 - ті роки. Проте широкий рух учених та масові громадські рухи "зелених" змусили виробників перейти до більш раціонального природокористування. Зараз вже можна говорити про те, що спільними зусиллями вчених, виробників, урядів країн і громадськості можна відвернути екологічну катастрофу.
• Основними шляхами розв'язання екологічних проблем є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі - до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва. Також використовуючи нагромаджене за тисячоліття людської діяльності вміння раціонального природокористування можна розробити регіональні схеми використання ресурсів в залежності від природних економічних та соціальних особливостей території, зосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити. В районах з нестабільними екологічними системами - розширювати природно - заповідні території (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси);
• Населення світу потребує належного виховання та отримання екологічної освіти. Скоординована робота багатьох країн і організацій дала змогу започаткувати спеціальну програму ООН з охорони довкілля (ЮНЕП), у 1980 р. Прийняти "Всесвітню стратегію охорони природи", а у середині 80-х років підійти до концепції стійкого розвитку. Ця концепція, розроблена Всесвітньою комісією з навколишнього середовища і розвитку, отримала назву комісії Брутланд (від прізвища її голови - прем'єр-міністра Норвегії). У доповіді "Наше спільне майбутнє" (1987 p.), підготовленою комісією Брутланд, чітко заявлено про те, що економіка повинна забезпечувати потреби людей, не виходячи за рамки екологічного потенціалу планети. Зупинити прогрес, як це пропонувалося у перших доповідях Римського клубу, неможливо, людство повинно і надалі розвиватися. Але кожне покоління, яке використовує природні ресурси планети для своїх потреб, повинно пам'ятати про долю своїх майбутніх поколінь.
• 2.3 Шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем
• На мою думку, спершу потрібно встановити національну власність на всі природні ресурси. Цей захід певною мірою послабить процес пограбування паливно-енергетичних та сировинних ресурсів країн, що розвиваються.
• Як відомо, нині розвіданий відносно неглибокий шар земної кори - до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси як у глибинах землі, так і на дні Світового океану. Проте аби вивчати запаси усіх ресурсів, потрібне використання найновішої техніки. Встановивши рівноправні стосунки з міжнародними політичними, фінансовими організаціями, які виключають будь-який зовнішній диктат, зокрема програми жорсткої економії, значно скоротилося б внутрішнє споживання найбагатших верств населення, державний спектр економіки з питань енергетики покращилося.
• Актуальним також є залучення розвинутих капіталістичних держав до виділення значних фінансових, людських та технічних ресурсів для розвідування, розробки природних ресурсів, їх переробки, транспортування, розподілу за справедливими цінами з метою значного збільшення валютних доходів, встановлення економічного суверенітету слаборозвинутих країн над власними ресурсами. Саме за рахунок цих вилучених коштів і слід розвивати сировинну базу країн.
• 2.4 Розв'язання проблеми народонаселення
• Для вирішення глобальних демографічних проблем слід встановити допустиму межу чисельності населення Землі (від 10 до 20 млрд. осіб), визначити строки стабілізації загальної чисельності населення (близько 2110 р. - 10,5 млрд. осіб, в тому числі в Азії - 57%, в Африці - 19% населення світу). Амстердамська декларація ЮНФПА (фонд ООН в галузі народонаселення, заснований в 1967 р.) передбачає застосування заходів, скерованих на зменшення показників народжуваності, підвищення якості населення (освіта, здоров'я), демографічної грамотності, підвищення соціального статусу жінок, планування сім'ї, на що ЮНФПА передбачив витратити до кінця XX ст. 10 млрд. американських доларів щорічно.
• Глобальність проблеми народонаселення в тому, що вона не може бути локалізована в якомусь певному регіоні, і нерівномірне зростання чисельності населення в окремих країнах може викликати помітні зміни на геополітичній карті світу.
• Висновки
• У даній науковій роботі досліджуються проблеми сучасності, які охоплюють весь світ. Перш за все, у І розділі даної роботи викладені теоретичні основи дослідження основних глобальних проблем та їх класифікація. У ІІ розділі характеризуються основні шляхи розв?язання цих проблем. Розглянуто статистику, порівняння проблем.
• Метою даної наукової роботи було не лише дослідити глобальні проблеми сучасності, але й вказати їх шляхи вирішення. Справді, в наш час проблеми набувають актуальності, оскільки загрожують усьому людству.
• Дослідження глобальних проблем вимагає неабияких знань та досвіду. Зрозуміло, що будь-яка класифікація глобальних проблем не може бути вичерпною і абсолютно об'єктивною. Це пояснюється тим, що більшість проблем мають і політичні, і соціальні, і економічні корені і тісно взаємопов'язані. Так, зменшення витрат на гонку озброєнь дасть змогу розв'язати соціальні, екологічні та інші проблеми; зменшення матеріало- та енергомісткості продукції сприятиме вирішенню не лише економічних, а й екологічних проблем.
• Отож, розглядаючи розділ І, розуміємо, що людству загрожують багато проблем, основні заходи щодо вилучення яких:
• - відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру;
• - необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища;
• - ліквідація відсталості країн, що розвиваються;
• - ліквідація хвороб;
• - раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору;
• - проблема розвитку самої людини, охорони її прав, перспективи забезпечення її гідного майбутнього.
• Ці й інші явища свідчать про те, що всі глобальні проблеми сучасності тісно взаємопов'язані і взаємозумовлені, тому ізольоване вирішення їх практично неможливе. Нездатність людства розв'язати хоча б одну із глобальних проблем надзвичайно негативно вплине на можливість вирішення всіх інших проблем. Так, ненасильницький мир без ядерної зброї створює необхідні передумови і гарантії для практичного вирішення всіх глобальних проблем в умовах міжнародного співробітництва, зокрема для вирішення продовольчої проблеми, що досить гостро стоїть в багатьох розвинутих країнах. Західні вчені пояснюють загострення продовольчої проблеми у світі "природними" причинами, головною з яких є випереджаюче зростання народонаселення порівняно із збільшенням продуктів харчування. Перспективи вирішення проблеми голоду в країнах "третього світу" вони пов'язують із здійсненням політики регулювання приросту населення.