Неформальні в’язничні ієрархії та в’язнична субкультура як складова відносин влади у сучасних в’язницях: "S.P. v. Russia" та нові підходи європейського комітету з питань запобігання катуванням

Результати візиту Комітету у 2022 році чітко вказують на те, що низка випадків насильства між ув'язненими залишаються невиявленими, оскільки жертви систематично залякуються кривдниками під загрозою подальшого насильства, щоб вони не скаржилися персоналу та не вимагали медичного обстеження [2].

У доповіді за результатами візиту 2022 року Комітет наголосив, що «становище осіб, які вважаються «приниженими» або «недоторканними», тобто такими, що належать до найнижчої «касти» неформальної ієрархії ув'язнених, залишається предметом серйозного занепокоєння ЄКЗК» [2]. Як і раніше, делегація Комітету знову отримала багато скарг на регулярні словесні образи, систематичну принизливу поведінку з боку інших осіб, які утримуються у в'язниці, та погрози фізичного насильства у випадку, якщо вони не будуть дотримуватися неформального «кодексу поведінки». Ці неформальні правила зобов'язували їх уникати контактів з іншими ув'язненими та їхніми речами, ходити збоку або вздовж стін, не вживати нецензурну лексику при спілкуванні з іншими особами, не користуватися загальними спортивними та рекреаційними приміщеннями, а також їдальнею. Їм також не дозволяли користуватися пральнями, які були у розпорядженні інших ув'язнених. Крім того, їх змушували безкоштовно прибирати житлові приміщення та місця загального користування (включаючи туалети) та збирати сміття, а також не дозволяли працювати з іншими ув'язненими особами. У більшості випадків ці особи розміщувалися в найгірших умовах, які можна було знайти у відвіданих в'язницях» [2].

Цей висновок Комітету є свідченням того, що фактично владі Молдови не вдалося вирішити проблему, незважаючи на тому, що саме на цій проблемі Комітетом акцентувалася увага і раніше.

Аналогічно, вказана проблема ідентифікувалася і в інших країнах колишнього СРСР. Так, за результатами візити до Литви у 2021 році Комітету наголошував: «У день покупок «недоторканим» дозволяється відвідувати тюремний магазин лише після того, як усі ув'язнені вищої касти зроблять покупки, що часто означає, що не так багато можна вже й придбати. У деяких випадках «недоторканим» також дають список речей, які потрібно купити для ув'язнених вищої касти за власні гроші» [4]. «У тюремних їдальнях «недоторканим» виділяють окреме місце для сервіровки, вони повинні їсти за окремими столами, а також використовувати марковані тарілки та столові прибори, які іноді навіть миються в окремих посудомийних машинах. Для їжі «недоторканих» використовуються термоси іншого кольору» [4]. Саме тому Комітет був вимушений ще раз наголосити, що становище осіб, які вважаються «приниженими», може розглядатися як таке, що становить триваюче порушення статті 3 Конвенції з прав людини, яка забороняє, серед іншого, всі форми поводження, що принижує гідність, та зобов'язує державні органи вживати належних заходів для запобігання такому поводженню, в тому числі з боку інших ув'язнених [2].

Проте, мабуть, однією з головних атрибутів субкультурно-в'язничного симулякру, є майже офіційно визнаний договір між організованими формами злочинності та державою, на чому постійно акцентує увагу Комітет. «Ліцензія на насильство», що надається неформальним в'язничним лідерам, в обмін на сприяння формальній адміністрації тримати під контролем більшість ув'язнених - це атрибут відносин влади у пенітенціарних системах багатьох сучасних держав. Щодо колишніх радянських республік, то, краще сказати, це - невід'ємний та обов'язковий атрибут.

Цікавим в цьому контексті є акцент, зроблений Комітетом, на «разючих відмінностях у матеріальних умовах з точки зору ремонту та наявності обладнання, а також наявної житлової площі між неформальними в'язничними лідерами та їх близьким оточенням, з одного боку, та рештою ув'язнених (особливо тими, кого вважають «приниженими»), з іншого боку» [2]. «Перші продовжували жити дуже комфортним життя у в'язниці, з усіма можливими зручностями» [2].

Проте відмінності в умовах проживання - це лише зовнішній атрибут. Сутнісним елементом таких відносин є те, що, як зазначив Комітет, «тюремний персонал продовжує мовчазно приймати неформальну ієрархію та укладає «мовчазну угоду» з неформальними в'язничними лідерами, коли йдеться про забезпечення «порядку» серед ув'язнених і «безперебійної роботи» установ» [2].

І, як неодноразово встановлював Комітет, навіть «угода» як така, що надає неформальним в'язничним лідерам «ліцензію на насильство», не є єдиним атрибутом відносин влади у пенітенціарних установах. Натомість йдеться про вторгнення до царини правосуддя, коли, крім «ліцензії на насильство», надається й неформальне «право дарувати умовно-дострокове звільнення» лідерам неформальної в'язничної ієрархії. Так, у доповіді Комітет зазначив: «Неформальні в'язничні лідери, очевидно, також вирішували, яким саме ув'язненим дозволяється працювати. Делегація отримала кілька тверджень про те, що пільги (або їхня частина), зароблені працюючими ув'язненими, зокрема, можливість дострокового звільнення, записувалися на користь представників «вищих» каст неформальної в'язничної ієрархії» [2]. На увагу заслуговує й те, що неформальні в'язничні лідери відігравали певну роль у задоволенні прохань про відокремлення від загального тюремного населення [2].

Підсумовуючи результати візиту до Молдови, Комітет надав рекомендації, щоб влада Молдови без подальших зволікань вжила заходів для подолання явища неформальної в'язничної ієрархії та запобігання насильству й залякуванню між ув'язненими в рамках всієї пенітенціарної системи [2].

З цією метою влада Молдови повинна розробити чітку цілісну стратегію з визначеними часовими межами її реалізації, яка повинна включати наступні кроки:

1) припинення практики використання неформальних в'язничних лідерів для підтримання порядку у в'язницях у в'язниці;

2) відокремлення неформальних лідерів та їхнього найближчого оточення від решти в'язничного населення на основі належної індивідуальної оцінки ризиків та потреб;

3) позбавлення неформальних в'язничних лідерів та їх найближчого оточення привілеїв , в тому числі щодо матеріальних умов утримання;

4) позбавлення неформальних в'язничних лідерів можливості доступу до осіб, які щойно прибули до в'язниці, та виконання ними своїх «кастових» функцій;

5) нагадування тюремному персоналу, що будь-який співробітник, який сприятиме таким контактам, буде покараний [2].

Висновки

Підсумовуючи викладене вище, ми можемо дійти наступних висновків.

У XXI столітті проблематика неформальних в'язничних ієрархій та в'язничної субкультури набуває більшої актуальності, якщо не сказати більшого. Не зважаючи на посилення механізмів захисту прав людини у XXI столітті, в'язниця не втрачає своєї ролі механізму соціального контролю, і це стосується навіть демократичних держав, не кажучи вже про держави тоталітарні. У переважній більшості країн питання неформальних в'язничних ієрархій та в'язничної субкультури - це питання організованого вимагання матеріальних засобів , через що ми повинні розглядати в'язничну субкультуру виключно як симулякр, у поширенні якого зацікавлена держава. У той же час поширення цього симулякру - це зростання обсягів корупції у пенітенціарній системі та в суспільстві в цілому.

Проте, безумовно, пострадянські неформальні в'язничні ієрархії та симулякр в'язничної субкультури мають свою унікальну специфіку, яка робить їх несхожими на будь-які інші національні або регіональні приклади. Історично склалося так, що неформальні в'язничні ієрархії у Радянському Союзі завжди використовувалися для здійснення тотального й тоталітарного контролю за величезними масами ув'язнених, що було явно не під силам одній лише формальній адміністрації в'язниць.

Відповідно, неформальні в'язничні ієрархії - ті «приводні ремені», як слушно висловився Олександр Солженіцин, - завжди використовувалися для досягнення суто політичних завдань соціального контролю на виконання завдань тоталітарної держави. І надання «ліцензіїна насильство» кримінальним ув'язненим проти «політичних» у радянські часи, і сучасні російські форми організованих «зверху» катувань за вказівками керівництва пенітенціарної системи, і формування з ув'язнених воєнізованих формувань для участі у війні проти України у період 2022 - 2023 рр. - все це відображає негативно-унікальну специфіку саме радянського (наразі російського) симулякру в'язничної субкультури. Сучасний російський субкультурно-в'язничний симулякр - це , що має дуалістичну природу. Так, з одного боку, це тотальний контроль за власними громадянами. З іншого, це - імпортація імперських наративів до України та інших сусідніх держав, обминаючи державні кордони та, як сьогодні, лінію фронту, завдяки інтернаціональним атрибутам цього симулякру. Відтак, якщо у більшості країн світу феномен неформальних в'язничних ієрархій - це показник того, наскільки є корумпованою та чи інша національна пенітенціарна система, а персонал пенітенціарної системи втягнутий до орбіти організованої злочинності, то пострадянський феномен, який чи навряд можна назвати «аналогічним» - це показник того, наскільки російська влада має достатньо ресурсу, що імпортувати імперський вплив на територію сусідніх держав.

Щодо рішення ЄСПЛ, яке ми аналізувати у цій статті, то у цій справі держава фактично визнала існування феномену (явища) неформальної ієрархії ув'язнених, хоча Уряд уникав будь-якої згадки терміну «ув'язнені-«ізгої»» або будь-якого подібного поняття у своїх зауваженнях. У цьому контексті потрібно нагадати, що на відміну від Росії Україна офіційно визнала цю проблему на рівні Стратегії реформування пенітенціарної системи на період до 2026 року (Розпорядження КМУ від 16 грудня 2022 року № 1153-р.).

Наступним висновком є те, що неформальна в'язнична ієрархія є вкоріненою особливістю в'язниць багатьох сучасних держав та поширеною практикою, адже ми беремо сміливість формулювати твердження про те, що така вкоріненість є характерною і для України, і для Молдови, і для Грузії тощо (не кажучи вже про Росію). Цікавою особливістю цього рішення ЄСПЛ є те, що Європейський Суд опосередковано згадав елементи концепції небезпечного стану особи, задекларувавши «потенційних хижаків».

Бібліографічний список/References

1. «S.P. and Others v. Russia», applications №№ 36463/11, 11235/13, 35817/13, 44982/15, 49247/15, 77227/16, 78224/16, 45049/17, 52291/17, 69425/17, 70086/17, judgment 02.05.2023

2. Report on the ad hoc visit to Moldova carried out from 5 to 13 December 2022.

3. Report on the visit to Moldova carried out from 28 January to 7 February 2020.

4. Report on the periodic visit to Lithuania carried out from 10 to 20 December 2021.

5. Yagunov, D. A Simulacrum of Prison Subculture in the Practices of the European Court of Human Rights and the European Committee for the Prevention of Torture. European Political and Law Discourse. 2023. 10. 2. Pp.13-32.

6. Yagunov, D. The Concept of Total Institutions in Modern Standards of Prison Management. European Political and Law Discourse. 2023 10. 3. Pp.63-99.

7. Yagunov, D.; Melnychuk, T.; Meliukhov, V. The prison gang as a «brand» (an overview of informal prison hierarchies in modern prison systems). Political Life. 2023. 4. Pp.47-65.

8. Yagunov, D.; Polovyi, M.; Tupchiienko, D.; Melnychuk, T.; Starenkyi, S.; Sokalska, O.; Chernousov, A.; Trokhymchuk, V.; Anishchenko, V. The Phenomenon of Informal Prison Hierarchies and the Simulacrum of Prison Subculture in Contemporary Power Relations. European Political and Law Discourse. 2023. 10. 4. Pp.5-55.

Abstract

Informal prison hierarchies and prison subculture as an element of power relations in modern prisons: "S.P. v. Russia" and the new approaches of the European Committee for the Prevention of Torture

Yagunov D. V.

The article analyses one of the most important decisions in the case law of the European Court of Human Rights, which directly concerns the functioning of informal prison hierarchies and the existence of prison subculture in prisons in modern countries, namely the decision in the case of "S.P. and Others v. Russia".

The article also analyses the report of the European Committee for the Prevention of Torture based on the results of its visit to Moldova in December 2022.

The article argues that post-Soviet informal prison hierarchies and the simulacrum ofprison subculture have their own unique specificity, which makes them unlike any other national or regional examples. Historically, informal prison hierarchies in the Soviet Union were always used to exercise total and totalitarian control over huge masses of prisoners, which was clearly beyond the power of formal prison administration alone.

Accordingly, the "license for violence"given to "criminal"prisoners against "political"prisoners in Soviet times, the modern Russian forms of torture practices organised from above on the instructions of the prison system leadership, and the formation ofparamilitary units from Russian prisoners to participate in the War against Ukraine in 2022-2023 all reflect the negative and unique specificity of the Soviet (now Russian) simulacrum ofprison subculture.

The modern Russian subcultural prison simulacrum is a tool with a dual nature. On the one hand, it is about total control over its own citizens. On the other hand, it is a form of importation of imperial narratives to Ukraine and other neighbour states, bypassing state borders and, as today, the front line, thanks to the international external attributes of this simulacrum.

Therefore, while in most countries of the world the phenomenon of informal prison hierarchies is an indicator of how a national prison system is corrupted, and the prison staff is involved in the orbit of organized crime, the post-Soviet phenomenon, which can hardly be called "similar," is an indicator of how much the Russian authorities have the resources to import their imperial influence into the territory of neighbour states.

The article concludes that informal hierarchy is an ingrained feature and a common practice in many prisons; it is a characteristic of Ukraine, Moldova, Georgia, etc. (not to mention Russia).

An interesting feature of this ECtHR judgment is that the Court indirectly mentioned elements of the concept of a person 's dangerous state, declaring "potential predators" in the context of the formation of power relations in prisons.

Keywords: torture, ill-treatment, European Court of Human Rights, European Committee for the Prevention of Torture, informal prison hierarchies, prison subculture, prison system, prison, violence, Ukraine, Moldova, Russia.

Размещено на Allbest.ru