Екологічні права людини: від онто-аксіологічного значення до новелізації конституційного розуміння та модернізації

Треба зазначити, що наведені пропозиції в основному відповідають Рамковим принципам прав людини і навколишнього середовища (2018 рік) [19]. Сюди включено 16 принципів, що стосуються прав людини і навколишнього середовища, які запропоновані Спеціальним доповідачем Дж.Х. Ноксом у своїй доповіді (A/HRC/37/59) [20]. Але треба акцентувати увагу на тому, що, формулюючи наведені принципи, які встановлюють обов'язки національних держав відносно забезпечення стану навколишнього середовища, доповідач веде мову виключно про екологічні права людини, а не громадянина, що підкреслює актуалізацію необхідності їх переоцінки також на національному рівні.

Отже, резюмуючи, можна констатувати, що змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини, внаслідок викладених вище аргументів, об'єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через відповідну кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проектним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням.

Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведеного висновку, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції. В основі цієї феноменології лежать три основоположних фактори: по-перше, це конституційно-правова регламентація та регулювання конституційних екологічних прав людини (вже є в конституційних актах більш ніж 120 держав); по-друге, це наявність національного екологічного законодавства (загального й галузевого) та міжнародного екологічного договірно-нормативного масиву (загального й галузевого); по-третє, це усталена тенденція захисту екологічних прав людини національними, наднаціональними та міжнародними судовими установами [21].

Висновки

Резюмуючи викладене, можна дійти таких висновків:

- зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства;

- системно аналізуючи й обов'язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна констатувати, що успіх завдань збереження й позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини;

- змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об'єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проектним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням;

- в основі цієї конституційної кореляції повинні бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, оскільки конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, бо це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв'язки «людина/громадянин», - виступаючи на користь застосування терміну «людина»;

- важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній і практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

Список використаних джерел

1. Хворостов А.Ю. Экологическое право и экологические права человека: к вопросу о необходимости формирования. Социосфера. 2012. №1. С. 86-98.

2. Шваб К. 4-я промышленная революция. К.: Форс Україна, 2019. 208 с.

3. Макарова Т.И. Эколого-правовой статус человека: история становления, теоретический анализ содержания.

4. Декларация Стокгольмской Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей человека среде, 17 июня 1972 г. / Организация Объединенных Наций.

5. Бринчук М.М. Теоретические основы экологических прав человека. Государство и право. 2004. №5. С. 5-15.

6. Васильева М.И. Публичные интересы в экологическом праве. М.: Изд-во МГУ, 2003. 424 с.

7. Макарова Т.И. Эколого-правовой статус граждан Республики Беларусь. Минск: БГУ 2004. 231 с.

8. Мищак І.М. Законодавче забезпечення місцевого самоврядування в Україні та перспективи його удосконалення. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. №1. С. 54-57.

9. СмирновА.В. Концептуализация повседневности: исторический и методологический аспекты: автореф. дисс. ... д-ра философ. наук: 24.00.01. СПб., 2013. 40 с.

10. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. Ст. 141.

11. Малишко М.І. Екологічно-правовий статус людини в Україні. К.: УНА, 2001. 52 с.

12. Волощук В. Екологічно-правовий статус людини і громадянина в Україні. Демократичне врядування. 2008. №1.

13. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій в схемах (Загальна частина). К.: Вентурі, 1996. 208 с.

14. Анісімова Г.В. Здійснення громадянами екологічних прав: автореферат дис. ... канд. юрид. наук. Х.: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого,1996. 24 с.

15. Третьякова А.А. Экологические права граждан в государствах-членах Европейского Союза: дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.06. М., 2001. 158 с.

16. Terminology Bulletin No344, Environment and Development, UN, NY, 1992.

17. Kiss A., Shelton D. International Environmental Law. 2004. 458p.; SheltonD. Human Rights, Environmental Rights and the Right to the Environment, 28 Stanford J1L (1991-1992), 103.

18. Douglas-Scott S. Environmental rights in the European Union - Participatory democracy or democratic deficit? In: Boyle A.E., Andersen M.R. (eds.). Human rights approaches to environmental protection (Oxford, Clarendon press, 1998). P. 177-197.

19. Рамочные принципы прав человека и окружающей среды (2018год).

20. Доклад Специального докладчика по вопросу о правозащитных обязательствах, касающихся пользования безопасной, чистой, здоровой и устойчивой окружающей средой. Совет по правам человека ООН. 24января 2018года.

21. Потапчук Г.В. Екологічний конституціоналізм: теоретико-нормативні підходи до розуміння та становлення. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2021. №2. С. 116-130.

References

1. Khvorostov, A.Yu. (2012). Ekolohycheskoe pravo i ekolohycheskye prava cheloveka: k voprosu o neobkhodymosty formyrovanyia. Sotsyosfera, 1, 86-98

2. Shvab, K. (2019). Chetvertaia promyshlennaia revoliutsyia. K.: Fors Ukraina

3. Makarova, T.I. Ekoloho-pravovoy status cheloveka: istoryia stanovlenyia, teoretycheskyi analyz soderzhanyia.

4. Orhanyzatsyia Obyedynennykh Natsyi. (1972). Deklaratsyia Stokholmskoi Konferentsyy Orhanyzatsyy Obyedynennykh Natsyi po okruzhaiushchei cheloveka srede, 17 yiunia 1972h.

5. Brynchuk, M.M. (2004). Teoretycheskye osnovy ekolohycheskykh prav cheloveka. Hosudarstvo i pravo, 5, 5-15 [in Russian].

6. Vasylieva, M.I. (2003). Publychnye interesy v ekolohycheskom prave. M.: Izd-vo MHU [in Russian].

7. Makarova, T.I. (2004). Ekoloho-pravovoi status hrazhdan Respublyky Belarus. Minsk: BHU [in Russian].

8. Myshchak, I.M. (2013). Zakonodavche zabezpechennia mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini ta perspektyvy yoho udoskonalennia. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 1, 54-57

9. Smyrnov, A.V. (2013). Kontseptualyzatsyia povsednevnosty: istorycheskyi i metodolohycheskyi aspekty: avtoref. dyss. ... d-ra filosof. nauk: 24.00.01. SPb.

10. Konstytutsiia Ukrainy: pryiniata na piatii sesii Verkhovnoyi Rady Ukrainy 28 chervnia 1996 roku. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrainy, 30, st.141

11. Malyshko, M.I. (2001). Ekolohichno-pravovyi status liudyny v Ukraini. K.: UNA [in Ukrainian].

12. Voloshchuk, V. (2008). Ekolohichno- pravovyi status liudyny i hromadianyna v Ukraini. Demokratychne vriaduvannia,

13. Andreitsev, V.I. (1996). Ekolohichne pravo: Kurs lektsii v skhemakh (Zahalna chastyna). K.: Venturi [in Ukrainian].

14. Anisimova, H.V (1996). Zdiisnennia hromadianamy ekolohichnykh prav: avtoreferat dys. ... kand. yuryd. nauk. Kh.: Natsionalna yurydychna akademiia Ukrainy im. Ya. Mudroho [in Ukrainian].

15. Tretiakova, A.A. (2001). Ekolohycheskye prava hrazhdan v hosudarstvakh-chlenakh Evropeiskoho Soiuza: dyss. ... kand. yuryd. nauk: 12.00.06. Moskva

16. UN. (1992). Environment and Development: Terminology Bulletin No 344. NY.

17. Kiss, A., Shelton, D. (2004). International Environmental Law; Shelton, D. Human Rights, Environmental Rights and the Right to the Environment, 28 Stanford J1L (19911992), 103.

18. Douglas-Scott, S. (1998). Environmental rights in the European Union - Participatory democracy or democratic deficit? In: Boyle, A.E., Andersen, M.R. (eds.). Human rights approaches to environmental protection. Oxford: Clarendon press, 177-197.

19. Ramochnye pryntsypy prav cheloveka i okruzhaiushchei sredy. (2018).

20. Doklad Spetsyalnoho dokladchyka po voprosu o pravozashchytnbkh obiazatelstvakh, kasaiushchykhsia polzovanyia bezopasnoi, chystoi, zdorovoi y ustoichyvoi okruzhaiushchei sredoi, 24yanvaria 2018 hoda / Sovet po pravam cheloveka OON.

21. Potapchuk, H.V. (2021). Ekolohichnyi konstytutsionalizm: teoretyko-normatyvni pidkhody do rozuminnia ta stanovlennia. Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy, 2, 116-130 [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru