Антропоцентризм як парадигма розвитку юридичної науки: історичні витоки та сучасний контекст

У вказаному контексті потрібно також враховувати, що інформаційно-технологічна, віртуальна природа Інтернету не просто суттєво ускладнює, а, по суті, практично унеможливлює його належне правове регулювання, яке повинно мати чіткий формалізований характер та об'єктивно не може враховувати всі технологічні аспекти мережевого соціального середовища. Реалії сьогодення переконливо свідчать, що правова система вимушена постійно «наздоганяти» Інтернет, пристосовуючи як правові норми, так і правореалізаційну діяльність, під ті «правила гри», які обумовлені об'єктивною природою кіберпростору та фактично панують у віртуальному середовищі.

У зв'язку із цим засоби контролю інформаційного простору в мережі Інтернет, які використовують сучасні держави на підставі відповідних законодавчих актів, зокрема такі, як блокування або заборона доступу до сайтів, що містять інформацію, яка порушує чинне в тій чи іншій країні законодавство, фільтрування інформаційного потоку в місцях загального користування на основі так званих «чорних» чи «білих» списків інтернет-сайтів, відстеження активності інтернет-користувачів, авторизація користувачів при доступі в Інтернет із застосуванням програмних чи апаратних засобів [22, с. 136] тощо, не досягають поставлених цілей.

Інтернет як глобальний простір віртуального світу, в межах якого об'єктивна реальність з її конкретними фактами перетворюється на ймовірну можливість, уявність, симулятивну дійсність, породжує особливе сприйняття фізичної, матеріально-духовної реальності та її соціонормативних систем, у тому числі права і моралі. Трансформуючи у такий спосіб грані соціальної взаємодії, руйнуючи її традиційний характер, Інтернет та віртуальний світ загалом створює насамперед не стільки зручне альтернативне середовище для міжособистісної та міжгрупової комунікації, скільки «комфортні» умови для абсолютизації людської свободи. Одним із найбільш яскравих прикладів, який підтверджує зазначений факт, є стрімке поширення в Інтернеті за останні роки різних форм вираження ненависті та інших негативних емоцій, так званої «hate speech», які провокують конфліктність та посилюють деструктивні стани свідомості індивідів. Очевидно, що поза контекстом віртуального простору, тобто у реальному житті подібну практику уявити досить складно, оскільки, по-перше, у більшості подібних випадків доведеться одразу ж відповідати у тій чи іншій формі, і, по-друге, реальне життя задає більш-менш чіткі межі можливого і неможливого, які у цифровій комунікації втрачають своє значення.

Слід погодитись, що «Інтернет знімає чимало соціальних бар'єрів, зокрема, особистість може керуватися лише особистими поглядами та не апелювати до авторитетів, не враховувати думку більшості, ігнорувати норми моралі, безперешкодно виражати свою думку, більш повно реалізовувати своє право на володіння інформацією... Таким чином, у людини вже відсутня потреба звертати увагу на можливі заборони та приписи, вона може думати, бажати, заперечувати що-небудь і вдавати, наче цих заборон не існує» [23, с. 214-215].

Відтак, Інтернет, віртуальний світ, кіберпростір стали тими комунікативними платформами, в межах яких індивіди все більше прагнуть, з одного боку, до необмеженого самовираження, абсолютної свободи творчості, а з іншого - до заперечення будь-якої нормативності, спрямованої на встановлення чітких правил її вираження, у тому числі відповідних обмежень. При цьому будь-які спроби встановити чіткі правила комунікації в Інтернеті у контексті моральних та правових вимог не призводять і не можуть призвести до бажаного ефекту саме у зв'язку із його віртуальною природою, в якій будь-що, кожен об'єкт, стан або факт, без жодних обмежень може бути іншим або таким, що відрізнятиметься від подібного у реальному світі. Адже віртуальне середовище, зокрема Інтернет, якщо і не знищує традиційну ціннісну орієнтацію інформації (позитивну та негативну) незалежно від форми її вираження, то принаймні суттєво деформує її, формуючи при цьому особливу цифрову культуру, основу якої складає абсолютна свобода вибору та безперешкодне конструювання індивідом своїх особистих цінностей.

Як наслідок розвитку всіх зазначених вище процесів та ідей, традиційний та усталений протягом багатьох віків зміст все більшої кількості соціально значущих понять починає піддаватися все більшим сумнівам, а отже, переосмислюватися в межах загальної формули: «а хто сказав, що це, власне, так, а не інакше?», «а чому ви вважаєте, що це правильно або неправильно»? На підтвердження зазначеного можна проілюструвати чимало прикладів, які можна навести як в межах наукового знання та, зокрема, юридичної науки, так і в межах суспільного життя загалом (наприклад, толерантність, шлюб, гендер тощо).

антропоцентризм юридична наука

Висновки

З урахуванням всього вищенаведеного, можемо зробити наступні висновки:

1. Парадигмою розвитку сучасної юридичної науки є антропоцентризм, філософсько-світоглядні засади якого почали остаточно оформлюватися у цілісну систему базових концептів державно-правового розвитку ще в епоху Ренесансу (Відродження), що започаткувала процеси секуляризації та раціоналізації суспільного життя. Результатом розвитку гуманістичних ідей мислителів епохи Відродження стало виникнення лібералізму як особливої ідеології, яка стверджує абсолютну цінність людини та вільний вибір нею способу свого життя. Протягом тривалого багатовікового історичного періоду ліберальна ідеологія пройшла складний та суперечливий шлях свого розвитку, внаслідок якого набула якості глобального масштабу та вихідної, базисної засади розбудови сучасної демократичної, правової держави. При цьому особливістю нинішнього етапу розвитку лібералізму є поступова радикалізація змісту його основних положень, яка пов'язана з надшвидким науково-технічним прогресом та функціонуванням нової інформаційно-технологічної реальності, в межах якої кожна особистість отримує практично необмежені можливості у створенні та поширенні власних ідей та концептів свого віртуального буття, у тому числі будь-яких ідентичностей.

2. Багатовікова соціальна практика вільного розвитку індивідів в наш час призвела до виникнення особливого типу цивілізації, основна особливість якої полягає у тому, що вона розвивається у протистоянні традиційному типу культури, яке все більше набуває агресивних форм свого вираження на макро- та мікрорівнях. У вказаному контексті мова йде про те, що сучасний радикальний лібералізм (лібертаріанство) відкидає об'єктивну та справжню сутність оточуючих явищ і процесів, перетворюючи тим самим будь-який об'єкт наукового чи іншого способу пізнання багатоманітної реальності на самодостатню суб'єктивну думку про нього. У такий спосіб для сучасної вільної особистості справжня сутність, природа та значення будь-якого явища чи поняття вже не має першочергового значення, оскільки воно трансформується у суб'єктивну думку про нього, окремі з яких, за допомогою конкретних механізмів починають набувати рівня всезагального масштабу та еквіваленту, на який повинен рівнятися розвиток будь-яких суспільних відносин. На жаль, але в цих умовах навіть раціоналізм фактично втрачає свої соціальні позиції та поступається місцем суб'єктивним враженням, емоціям та відчуттям, які позбавлені будь-якого об'єктивного підґрунтя або джерела.

3. Сучасна ліберальна ідеологія та постмодерністський дискурс суттєво ускладнюють виконання основного завдання юридичної науки - розробка і систематизація об'єктивних знань про державно-правові явища, закономірності їх функціонування та розвитку. Останнє, у свою чергу, пов'язано з тим, що безмежна свобода вибору вихідних аксіоматичних першооснов наукової діяльності, базових смислових контекстів та цінностей її здійснення, призводить до отримання безлічі відповідей на поставлені перед юридичною наукою завдання. У такий спосіб заперечується єдина наукова істина, що засновується на так званій «догматичній» або «сакральній» складовій певної культури, яка конституює весь процес подальшого доведення правильності або хибності певної ідеї, концепції або теорії з відповідними йому логічними обґрунтуваннями. З цього випливає, що будь-яка наука, яка передбачає велику кількість «рецептів» розвитку суспільства і держави, нерідко неузгоджених між собою, не стільки сприяє висхідному, прогресивному розвитку відповідних соціальних інститутів, скільки здебільшого обслуговує сама себе, своє власне право на належне місце в системі фахової людської діяльності, оскільки її різноманітні результати не можуть отримати загальносуспільного визнання та реального впровадження у відповідну соціальну практику. Така наука перетворюється на своєрідну «річ у собі», діяльність в межах якої слугує засобом досягнення приватних інтересів, а не встановлення об'єктивних, істинних знань про оточуючі феномени багатоманітної соціальної дійсності.

Список використаних джерел

1. Лапаева В. В. Типы правопонимания: правовая теория и практика: монография. Москва: Российская академия правосудия, 2012. 579 с.

2. Варламова Н. В. Типология правопонимания и современные тенденции развития теории права: монография. Москва: ГУВШЭ, ИГПРАН, 2010. 143 с.

3. Чікарькова М. Ю. Біблійний антропоцентризм та концепція володарювання людини в світі. Вісник Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія «Теорія культури і філософія науки». 2014. № 1083. Вип. 49. С. 85-90.

4. Пилипишин П. Філософсько-правові принципи середньовіччя як фундамент християнського індивідуалізму. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 7. С. 270-275. DOI https://doi.Org/10.32849/2663-5313/2020.7.47.

5. Бачинин В. А. Энциклопедия философии и социологии права. Санкт-Петербург: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. 1093 с.

6. Омельчук О. М. Поведінка людини: філософсько-правовий вимір: монографія. Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2012. 384 с.

7. История политических и правовых учений: учебник для вузов / под ред. В. С. Нерсесянца. 4-е изд., перераб. и доп. Москва: Норма, 2004. 944 с.

8. Лаваль К. Человек экономический. Эссе о происхождении неолиберализма / Пер. с франц. С. Рындина. Москва: Новое литературное обозрение, 2010. 432 с.

9. Олійник У. М. Утвердження права на свободу думки совісті та релігії в філософії права епохи Просвітництва. Університетські наукові записки. 2017. № 63. С. 336-346.

10. Швырев В. С. Рациональность как ценность культуры. Москва: Прогресс-Традиция, 2003. 130 с.

11. Шаов А. А. Человек экономический как идеальная модель личности: становление и развитие в идеологическом пространстве западноевропейского общества: автореф. дис.... доктора философских наук; специальность: 09.00.11 - «социальная философия». Краснодар, 2012. 45 с.

12. Мальцев Г. В. Социальные основания права. Москва: Норма, 2007. 800 с.

13. Крестовська Н. М. Правові аспекти лібертаріанства. Правове життя сучасної України: у 3 т.: матеріали Між- нар. наук.-практ. конф. (м. Одеса, 15 травня 2020 р.) / відп. ред. М. Р. Аракелян. Одеса: Гельветика, 2020. Т 1. С. 46-49.

14. Хайек Ф. Дорога к рабству / Пер. с англ. Москва: Новое издательство, 2005. 264 с.

15. Нозик Р. Анархия, государство и утопия / Пер. с англ. Б. Пинскера; под ред. Ю. Кузнецова и А. Куряева. Москва: ИРИСЭН, 2008. 424 с.

16. РотбардМ. К новой свободе: Либертарианский манифест / Пер. с англ.: Б. Пинскер. Москва: Новое издательство, 2009. 398 с.

17. Гаджиев К. С. Кризис или закат либерализма? Власть. 2017. Т 25. № 3. С. 7-17.

18. Саврей В. Я. Философия постмодернизма в новой культурно-исторической парадигме. Современная наука: актуальные проблемы теории и практики. Серия: Познание. 2019. № 11 (98). С. 75-80.

19. Пучков О. А. Антропологическое постижение права: монография. Екатеринбург: УрГЮА, 1999. 384 с.

20. Мелькевік Б. Постмодернізм, право та «прощання з розумом». Критика постмодерної правової концепції. Філософія права і загальна теорія права. 2013. № 2. С. 215-228.

21. Могилевская Г. И. Киберпространство: свобода игры или игра в свободу. Молодой ученый. 2012. № 3. С. 474-477.

22. Солдатенко О. Інформаційний простір у мережі Інтернет: правове регулювання та контроль. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 5. С. 134-140.

23. Южанинова Е. Р. Реализация ценности свободы в пространстве интернета. Историческая и социально-образовательная мысль. 2013. № 4 (20). С. 214-218.

References

1. Lapaeva V. V. Tipy pravoponimaniya: pravovaya teoriya i praktika: monografiya. Moskva: Rossijskaya akademiya pravosudiya, 2012. 579 s.

2. Varlamova N. V. Tipologiya pravoponimaniya i sovremennye tendencii razvitiya teorii prava: monografiya. Moskva: GUVShE, IGPRAN, 2010. 143 s.

3. Chikarkova M. Yu. Bibliinyi antropotsentryzm ta kontseptsiia volodariuvannia liudyny v sviti. Visnyk Kharkivskoho Natsionalnoho universytetu imeni VN. Karazina. Seriia «Teoriia kultury i filosofiia nauky». 2014. № 1083. Vyp. 49. S. 85-90.

4. Pylypyshyn P. Filosofsko-pravovi pryntsypy serednovichchia yak fundament khrystyianskoho indyvidualizmu. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2020. № 7. S. 270-275. DOI https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.7.47.

5. Bachinin V. A. Enciklopediya filosofii i sociologii prava. Sankt-Peterburg: Izdatel'stvo R. Aslanova «Yuridicheskij centr Press», 2006. 1093 s.

6. Omelchuk O. M. Povedinka liudyny: filosofsko-pravovyi vymir: monohrafiia. Khmelnytskyi: Khmelnytskyi universytet upravlinnia ta prava, 2012. 384 s.

7. Istoriya politicheskih i pravovyh uchenij: uchebnik dlya vuzov / pod red. V S. Nersesyanca. 4-e izd., pererab. i dop. Moskva: Norma, 2004. 944 s.

8. Laval'K. Chelovek ekonomicheskij. Esse o proiskhozhdenii neoliberalizma / Per. s franc. S. Ryndina. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie, 2010. 432 s.

9. Oliinyk U. M. Utverdzhennia prava na svobodu dumky sovisti ta relihii v filosofii prava epokhy Prosvitnytstva. Universytetski naukovi zapysky. 2017. № 63. S. 336-346.

10. Shvyrev V. S. Racional'nost' kak cennost' kul'tury. Moskva: Progress-Tradiciya, 2003. 130 s.

11. Shaov A. A. Chelovek ekonomicheskij kak ideal'naya model' lichnosti: stanovlenie i razvitie v ideologicheskom prostranstve zapadnoevropejskogo obshchestva: avtoref. dis.... doktora filosofskih nauk; special'nost': 09.00.11 - «social'naya filosofiya». Krasnodar, 2012. 45 s.

12. Mal'cev G. V. Social'nye osnovaniya prava. Moskva: Norma, 2007. 800 s.

13. Krestovska N. M. Pravovi aspekty libertarianstva. Pravove zhyttia suchasnoi Ukrainy: u 3 t.: materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Odesa, 15 travnia 2020 r.) / vidp. red. M. R. Arakelian. Odesa: Helvetyka, 2020. T. 1. S. 46-49.

14. HajekF. Doroga k rabstvu / Per. s angl. Moskva: Novoe izdatel'stvo, 2005. 264 s.

15. Nozik R. Anarhiya, gosudarstvo i utopiya / Per. s angl. B. Pinskera; pod red. Yu. Kuznecova i A. Kuryaeva. Moskva: IRISEN, 2008. 424 s.

16. RotbardM. K novoj svobode: Libertarianskij manifest / Per. s angl.: B. Pinsker. Moskva: Novoe izdatel'stvo, 2009. 398 s.

17. GadzhievK. S. Krizis ili zakat liberalizma? Vlast'. 2017. T. 25. № 3. S. 7-17.

18. Savrej V. Ya. Filosofiya postmodernizma v novoj kul'turno-istoricheskoj paradigme. Sovremennaya nauka: aktual'nye problemy teorii i praktiki. Seriya: Poznanie. 2019. № 11 (98). S. 75-80.

19. Puchkov O. A. Antropologicheskoe postizhenie prava: monografiya. Ekaterinburg: UrGYuA, 1999. 384 s.

20. Melkevik B. Postmodernizm, pravo ta «proshchannia z rozumom». Krytyka postmodernoi pravovoi kontseptsii. Filosofiia prava i zahalna teoriia prava. 2013. № 2. S. 215-228.

21. Mogilevskaya G. I. Kiberprostranstvo: svoboda igry ili igra v svobodu. Molodoj uchyonyj. 2012. № 3. S. 474-477.

22. Soldatenko O. Informatsiinyi prostir u merezhi Internet: pravove rehuliuvannia ta kontrol. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2018. № 5. S. 134-140.

23. Yuzhaninova E. R. Realizaciya cennosti svobody v prostranstve interneta. Istoricheskaya i social'no-obrazovatel'naya mysl'. 2013. № 4 (20). S. 214-218.

Размещено на Allbest.ru