Кримінально-правова партикологія: постановка питання

3) кримінально-правова держава (ширше кажучи, публічна влада) і кримінально-правове суспільство. Кри-мінально-правова публічна влада - це публічна влада, яка робить кримінальне право основним або одним з основних заходів регулювання життєдіяльності людини і суспільства. Кримінально-правове суспільство - це суспільство, в якому кримінальне право є основним або одним з основних заходів регулювання життєдіяльності людини і суспільства. Такі явища є негативними. На відміну від явищ, які позначаються термінами «конституційно-правова публічна влада» і «конституційно-правове суспільство», явище кримінально-правової публічної влади є проявом більш широкого явища - криміналізованої публічно-правової влади. Це більш широке явище включає в себе, зокрема, такі явища, як публічно- правова влада, що сповідує злочинні «поняття», культ злочинності, а також яка загрузла у вчиненні кримінальних правопорушень, активно чи пасивно культивує виникнення та існування криміналізованого суспільства у цілому і (або) його компонентів. Явище кримінально-правового суспільства є проявом більш широкого явища - криміналізова- ного суспільства. Це більш широке явище включає у себе, зокрема, такі явища, як суспільство, що сповідує злочинні «поняття», культ злочинності, а також яке загрузло у вчиненні кримінальних правопорушень, активно чи пасивно культивує виникнення та існування себе і (або) своїх компонентів у такому стані. Для кримінально-правової публічної влади і кримінально-правового суспільства характерним є такий засіб впливу, як висловлюються фахівці і люди у цілому: кримінально-правові «надмірна терапія», «експансія», «гіпертрофія», «ексцес», «полон» «передозування», «засилля», «репресивність», «жорстокість», «диктатура», «терор», перебування в «заручниках» у кримінального права і т. ін. Такий засіб впливу є порушенням принципу ultima ratio (regum/regis), який, зрозуміло, є проявом уявлень про те, в чому полягає достатність. Криміналізована публічна влада і криміналізоване суспільство ґрунтуються на криміналізова- них суб'єктах, для яких є характерним криміналізованість їх антропологічних патернів, психіки, ідей, менталітету, поведінки. Із видами кримінальності, криміналізації, криміналі- зованості пов'язані види віктимності, віктимізації, віктимі- зованості;

4) відчуженість (від нормального стану речей) і перенасиченість (насиченість різноманітними негативними явищами), які є наслідками кримінального правопорушення;

5) відсутність у Кримінальному кодексі термінологічного словника (тезауруса);

6) необхідність більш повно передбачити в Загальній частині КК України положення вчення про склад кри-мінального правопорушення та його наслідки, зокрема мають бути передбачені дефініції складу кримінального правопорушення (злочину, кримінального проступку), складу малозначного діяння, дефініції і види всіх елементів та ознак складу кримінального правопорушення (злочину, кримінального проступку), малозначного діяння, дефініції непереборної сили, казусу, дефініції і види фактичної помилки, кримінально-правове значення наведених понять, впорядковані положення про кримінально- правові заходи (зокрема, дефініція і прямий перелік форм кримінальної відповідальності), що вимагається чималою кількістю принців кримінального права. Викладене є проявом порушення балансу між диференціацією та інтеграцією в кримінальному праві;

7) коли йдеться про дію положень позитивного кримінального права за колом осіб, то необхідно казати не тільки про суб'єкта злочину, а й про потерпілого. Можна винести на обговорення питання про те, чи не варто без умов на кшталт видів суб'єктів злочину і видів злочинів розповсюдити КК України на злочини, як вони визнаються за КК України, вчинені проти громадян України, осіб, які є іноземними громадянами, що проживають постійно в Україні, осіб без громадянства, що проживають постійно в Україні, і зареєстрованих в Україні юридичних осіб. З одного боку, ймовірно, положення із ч. 1 ст. 8 КК України, де йдеться тільки про тяжкі або особливо тяжкі злочини (не кажучи вже про зайві слова «прав і свобод», які здатні призвести до помилкового обмежувального розуміння сенсу відповідного положення), не відповідає Конституції України, як свого часу це було із положенням, передбаченим ст. 69 КК України. Публічна влада повинна захищати своїх суб'єктів суспільних відносин, а не кидати їх напризволяще, як і себе, що є актуальним для всіх юрисдикцій. Як видається, такий погляд є не проявом кримінально-правової перенасиченості (репресивності, розгнузданості), а проявом кримінально-правової залу- ченості (охорони, турботи, емпатії), спрямованим, відповідно, на протидію кримінально-правовій відчуженості (байдужості). З іншого боку, зараз реалізувати зазначену пропозицію складно через брак ресурсів (організаційних, економічних і т. ін.);

8) порушення обґрунтованих уявлень про криміналіза- цію і декриміналізацію, пеналізацію і депеналізацію при-зводить до виникнення кримінально-правових відчуженості і перенасиченості. Яскравий приклад - склад злочину «незаконне збагачення» в тому виді, в якому його передбачено ст. 3682 КК України. Д.Г. Михайленко шляхом застосування тесту на пропорційність щодо обмеження презумпції невинуватості, передбаченого ст. 20 Конвенції ООН проти корупції [5], дійшов висновку, що зазначена норма обмежує презумпцію невинуватості [6]. Згодом Рішенням Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 р. № 1-р/2019, стосовно якого мають місце різного змісту окремі думки низки суддів зазначеного суду і розбіжна думка судді зазначеного суду, згадану статтю було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) [7]. Коментуючи зазначене Рішення Конституційного Суду України, Є.Л. Стрельцов пише, зокрема, таке: «Прийняття та застосування кримінального законодавства, у всякому разі в цивілізованих державах, розглядається як «остання можливість» держави у вирішенні складних соціально-негативних проблем і ніколи (!) не повинно застосовуватися з наявністю «революційної пра-восвідомості» та «нещадною боротьбою зі злочинністю» [8]. Час покаже, яким буде нове українське положення про незаконне збагачення. Схожі складності кримінально-правової протидії незаконному збагаченню існують не тільки в Україні;

9) далеко не кожна юрисдикція може похвалитися наявністю реєстру рішень публічних судів, особливо доступного в Інтернеті і безкоштовного. Україна може. Але регулювання і функціонування такого реєстру харак-теризується низкою недоліків і, відповідно, низкою проявів кримінально-правових відчуженості і перенасиченості.

Так, згідно зі ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р. № 3262-ГУ, у текстах судових рішень, що відкриті для загального доступу через оприлюднення на офіційному вебпорталі судової влади або офіційне опублікування, не можуть бути розголошені відомості, що дають можливість ідентифікувати фізичну особу, а до таких відомостей віднесено, зокрема, імена (ім'я, по батькові, прізвище) фізичних осіб [9]. Зрозуміло, що і тут потрібно шукати баланс: не можна допустити невиправданого розголошення інформації про особу і виникнення непотрібної індивідуальної і колективної стигматизації (скажімо, в Україні кримінальні судові процеси над неповнолітніми є закритими). Із цього питання є більш широка робота автора цієї публікації [10].

Окрім того, працездатність і пошуково-інформаційні можливості вебпорталу, на якому міститься український Єдиний державний реєстр судових рішень, варто вдосконалити. Наприклад, у судових рішеннях необхідно роз-міщувати гіперпосилання на пов'язані судові рішення (зокрема, на рішення вищестоящих і нижчих судових інстанцій у відповідному судовому провадженні).

Ніл деграсс Тайсон у тринадцятому епізоді «Нестрашна темрява» телесеріалу «Космос. Одіссея простору-часу» каже так: «[Часом] Ми використовували науку не за призначенням, як і будь-який інший інструмент, що знаходиться в нашому розпорядженні. І ось чому не можна дозволити їй залишатися лише в руках меншості, яка має владу. Чим більше наука належить усім нам, тим менш імовірним є зловживання нею». Ці слова якнайкраще ілю-струють викладені складності із зазначеним реєстром. Але зрозуміло, що сказане в телесеріалі має універсальне значення й є однією з наріжних ідей людства.

Із темою кримінально-правових залученості, відчуженості і перенасиченості пов'язане питання підконтр- ольності кримінального права суспільству в цілому і його суб'єктам, офіційного і неофіційного кримінального права.

Усі компоненти кримінального права, наприклад кримінально-правові патерни (ідеї, поведінка), підлягають аналізу на предмет того, якою мірою вони перебувають у ситуаціях залученості, відчуженості, перенасиченості. Вище було сказано про те, що антропологічна (зокрема, кримінально-правова) відчуженість і антропологічна (зокрема, кримінально-правова перенасиченість) не існують одна без одної, окремо. Утім, імовірно, життєдіяльність людини і суспільства є більш різноманітною: всі компоненти життєдіяльності людини і суспільства тією чи іншою мірою перебувають як у ситуаціях залученості, так і в ситуаціях відчуженості-перенасиченості (антропологічних), оскільки кожен такий компонент має як позитивні, так і негативні характеристики. Усі компоненти кримінально права мають позитивні і негативні характеристики, тому вони тією чи іншою мірою перебувають як у ситуаціях кримінально-правових, юридичних, антропологічних залученості, так і в ситуаціях кримінально-правових, юридичних, антропологічних відчуженості-пере- насиченості. Варто прагнути визначити цю міру в цілому і щодо кожного компонента, що на разі є досить складним питанням відповідних критеріїв і методології.

У подальшому підлягає з'ясуванню те, чи існують і, відповідно, чи підлягають виділенню залученість, відчуженість і перенасиченість щодо кожного компонента живої природи, відмінного від людини і суспільства, тобто чи розповсюджуються положення біологічної балансо- логії на всі такі компоненти. Глибинне форматування сутностей для створення антропологічної партикології робить тільки перші кроки. Цей напрям навряд чи стане достатнім чинником створення загального благоденства, але він спроможній досить відчутно поліпшити ситуацію у світі в межах наявної парадигми життєдіяльності людини і суспільства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-111. Офіційний вісник України. 2001. № 21. С. 1. Ст. 920.

2. Горбачевская С.И. Немецкие модальные частицы как иллокутивные индикаторы (опыт сравнительно-сопоставительного анализа). Вестник МГУ. Серия 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. 2005. № 1. С. 21-30.

3. Marshall K. Particology. URL : https://www.youtube.com/watch?v=geJLb8C_ddM&t=182s (application date: 26.05.2020).

4. Pekkanen J. Jet Particology & Search for New Massive Particles. Aalto University publication series. Doctoral dissertations. 2017. URL : https://cds.cern.ch/record/2646360/files/TS2018_023_2.pdf (application date: 26.05.2020).

5. United Nations Convention Against Corruption. 10.31.2003. URL : https://www.unodc.org/documents/treaties/UNCAC/Publications/ Convention/08-50026_E.pdf (application date: 26.05.2020).

6. Михайленко Д.Г. Обмеження принципу презумпції невинуватості нормою про незаконне збагачення в Україні: соціальна обумов-леність та тест на пропорційність. Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2015. Т 17. С. 356-400.

7. Рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України. Офіційний вісник України. 2019. № 36. С. 122. Ст. 1291.

8. Стрельцов Є.Л. Необхідність дотримання кримінально-правових постулатів, або Щодо дискусії про встановлення відповідальності за незаконне збагачення. Юридичний вісник України. 2019. № 10. С. 2.

9. Про доступ до судових рішень : Закон України від 22 грудня 2005 р. № 3262-IV. Голос України. 2006. № 7.

10. Гуртовенко О.Л. Юридичні аспекти залученості і відчуженості особи в суспільстві: на прикладі кримінального права і не тільки. Часопис Академії адвокатури України. 2012. № 2. С. 1-10.

Размещено на Allbest.ru