Спадкування за заповітом

- заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що "ходить під прапором України, посвідчений капітаном цього судна.

- заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, посвідчений начальником цієї експедиції.

- заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

- заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, посвідчений начальником місця позбавлення волі.

- заповіт особи, яка тримається під вартою, посвідчений начальником слідчого ізолятору [6, с. 104].

Право заповідача на скасування та зміну заповіту -- заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або внести до нього зміни.

Пізніше складений заповіт скасовує раніше складений повністю або у частці, у якій вона суперечить заповіту, складеному пізніше (ст. 1254 ЦК).

Заповіт може бути скасований шляхом подання відповідної заяви нотаріусу або тому органу (посадовій особі), на який покладено здійснення нотаріальних дій. Таким чином, анулювання раніше складеного заповіту може і не супроводжуватися складанням нового заповіту або внесенням змін у раніше складений заповіт.

Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов'язково, щоб у пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується.

Пізніше складений заповіт остаточно скасовує попередній навіть у тому разі, коли цей другий заповіт у свою чергу буде скасований заповідачем.

Однак, якщо пізніше складений заповіт суд визнає недійсним, попередній зберігає свою чинність.

Щодо нотаріального процесу, який виникає при скасуванні чи зміні заповіту, то потрібно зазначити наступне.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також при наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений заповіт, роблять про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасовується заявою) додається до примірника, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві.

Справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту має бути нотаріально засвідчена.

Нотаріус, якому в ході посвідчення заповіту стало відомо про наявність раніше складеного заповіту, повідомляє про вчинену нотаріальну дію державний нотаріальний архів, нотаріуса чи орган місцевого самоврядування, де зберігається примірник раніше посвідченого заповіту.

Зазначене стосується і нотаріуса, який одержав на зберігання для передавання заповіт, посвідчений однією із посадових осіб, перелічених у статті 40 Закону “Про нотаріат ”.

Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування секретного заповіту, а також за наявності нового секретного заповіту, роблять про це відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник свідоцтва про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, то напис про скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника свідоцтва, що зберігається у справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), у державному нотаріальному архіві.

У разі скасування секретного заповіту за заявою заповідача, нотаріус повертає заповідачу підписаний ним конверт, у якому зберігається секретний заповіт.

Заповіт подружжя може бути скасований кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя [6, с. 113].

Також, за позовом заінтересованої особи, суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

ВИСНОВКИ

Дослідивши розвиток спадкового права в різні часи та в різних державах, можна дійти висновку, що дана галузь є однією із найважливіших інститутів цивільного права.

Його значимість для науки і практики зумовлюється тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. З найдавніших часів і досі всі проблеми спадкового права, а саме: що залишається після смерті померлого власника, кому повинно перейти майно, в якому порядку і обсязі - залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавця і дослідників, кожної людини, оскільки тією чи іншою мірою торкаються і її інтересів.

Особливо посилився науковий інтерес до проблем спадкування після прийняття нового Цивільного кодексу України. Суттєві зміни, яких зазнав інститут спадкового права, зумовили потребу в новому розумінні, тлумаченні і застосуванні його положень.

Одним з елементів змісту права власності є право розпоряджання. Фізична особа може розпоряджатися тим, що є її власністю, укладаючи різноманітні договори - купівлі-продажу, дарування, довічного утримання тощо. У всіх цих випадках фізична особа передає своє право іншій особі за свого життя. Поряд з цим існує можливість розпорядитися своєю власністю на випадок смерті. За чинним українським законодавством єдиною формою розпорядження на випадок смерті визнається заповіт. Так, відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У повсякденному житті фізична особа нерідко вирішує розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті. Однак вона зможе це зробити тільки тоді, коли у неї виникне право на заповіт.

Екскурс в історію права різних часів дає можливість констатувати, що право на заповіт не було універсальним, тобто закріплювалося не за усіма суб'єктами цивільно-правових відносин. Ще римське право передбачало, що заповідачами могли бути тільки дієздатні особи. Повна дієздатність складалася з трьох елементів: стан свободи, стан громадянства, сімейний стан. Із зміною того чи іншого статусу змінювалася дієздатність, а разом із цим втрачалось або відновлювалося право на заповіт.

За чинним ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. На основі аналізу положення ст. 1234 ЦК України можна виділити такі ознаки, що характеризують особу заповідача.

Заповідачем, як і спадкодавцем, може бути тільки фізична особа - людина. Не поширено право бути заповідачем на державу, що є закономірним відображенням об'єктивної дійсності, оскільки воно пов'язане з природним існуванням конкретної людини та її непорушним правом на задоволення її останньої волі. Також юридичні особи не можуть виступати як заповідачі, тому що припиняють своє існування шляхом ліквідації та реорганізації. Крім того, можна погодитись з Я. Ковальчуком, що заповідачами не можуть бути такі учасники цивільних відносин як територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права.

Отже, визначаючи суб'єктний склад права на заповіт дещо точніше, законодавець позбавив у подальшому необхідності тлумачити те, що заповідачами можуть бути не лише громадяни України, а й іноземці та особи без громадянства.

Необхідно зазначити, що заповідач має бути дієздатним на момент складання заповіту. Втрата дієздатності заповідачем після складання заповіту не впливає на дійсність заповіту. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припускати, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Право на заповіт здійснюється заповідачем особисто. Однак ЦК України не забороняє складання так званого спільного заповіту. Відповідно до ст. 1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Враховуючи вищенаведене, право на заповіт потрібно розглядати в двох аспектах:

- об'єктивному;

- суб'єктивному.

Заповідачами можуть бути не всі учасники цивільно-правових відносин, а тільки ті з них, які належать до фізичних осіб і мають повну цивільну дієздатність на момент складання заповіту. Заповідачами не можуть бути держава, юридичні особи, територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права. Кілька фізичних осіб, за винятком подружжя, не мають права спільно скласти заповіт.

Отже, відповідно до поставлених мети та завдань у курсовій роботі проаналізовано становлення інституту спадкування за заповітом та основні положення про спадкування за заповітом згідно законодавства України, охарактеризовано права заповідача при складанні заповіту, виисвітлено основні положення щодо складання та форми заповіту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV

2. Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: затв. наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 // Офіційний вісник України. - 2004. - № 10. - Ст. 639.

3. Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419 // Зібрання законодавства України. - Т. 9. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000.

4. Баранник Н. Специальные (особые) распоряжения завещателя // Мала енциклопедія нотаріуса (комплект). - 2005. - №1. С. 13-16.

5. Васькович Й. Спадкування за заповітом: проблеми вікового цензу / Й. Васькович // Право України. - 2008. - № 4. - С. 121-123.

6. Заіка Ю.О. Спадкове право: навч. пасібник / Ю.О. Заіка, Є.О. Рябоконь. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 352 с.

7. Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні. Становлення і розвиток: монографія / Ю.О. Заіка. - [2-е вид.]. - К.: КНТ, 2007. - 288 с.

8. Дроников В.К. Наследование по завещанию в советском праве /В.К. Дроников. - К., 1957. - 136 с.

9. Ігнатенко В. Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірних зобов'язань // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№6. С.17-20.

10. Історія держави та права України: підручник: у 2-х т. / за ред.В.Я. Тація, 11. Ковальчук Я. Право на складання заповіту / Ярослав Ковальчук // Юридичний журнал. - 2006. - № 10 (52). - С. 32-33.

12. Мусаев Р.М. Особенности из гражданско-правовых отношений, возникающих из завещательного отказа // Гражданское право. - 2007. - №1. С.19-20.

13. Науково-практичний коментар до цивільного кодексу України: у 4 т. / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2006. - Т. 3. - 928 с.

14. Нелін І.О. Спадкове право України. Історико-правовий аспект /І.О. Нелін. - К.: Атіка, 2008. - 274 с.

15. Нелін О. До питання про спадкове право рабовласницького суспільства / Олександр Нелін // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 10. - С. 44-48.

16. Нелін О. До питання спадкового права за Статутом Великого князівства Литовського 1529 р. /

17. Новиков А.А. Завещание и завещательный отказ в российском гражданском праве // Закон. - 2006. - №10. С.8-26.

18. Спадкове право, Рогожина, В. Д. Гончаренка. - К.: Концерн «Видавничий Дім«Ін Юре», 2003. - 656 с.

19. Серебровский В.И. Избранные труды по наследственному и страховому праву / В.И. Серебровский. - М.: Статут, 2003. - 558 с.

20. Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Украины. - 1919. - №24.

21. Спадкове право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: наук.-практ. посібник / за заг. ред. С.Я. Фурси. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - 1216 с.

22. Хаскельберг Б.Л. Правоотношение из завещательного отказа и его элементы // Цивилистические исследования. Выпуск первый: Сборник научных трудов памяти профессора И.В. Федорова / под ред. Б.Л. Хаскельберга, Д.О. Тузова. М., - 2004. С.78-111.

23. Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України: підручник / Є.О. Харитонов, О.В. Старцев. - [вид. 2-е; перероб. і доп.] - К.: Істина, 2007.

24. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - Вид. 2-ге, доп. і перероб. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. - Т. 2. Особлива частина. - 520 с.

Размещено на Allbest.ru