Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. У ст. 104 КК встановлено, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати:

по-перше, загальні підстави та умови, передбачені в статтях 75-78 КК;

по-друге, особливості, закріплені в ст. 104 КК.

Ці особливості полягають у такому:

звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням можливе в разі засудження їх тільки до арешту або позбавлення волі;

іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років;

у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на конкретну особу (за її згодою або на її прохання) обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Обов'язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є:

вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;

наступне, після вчинення злочину і до винесення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка. Якщо суд унаслідок оцінювання цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент винесення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання. При цьому особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру, передбачені у ч. 2 ст. 105 КК.

Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Відповідно до ч. 1 ст. 106 КК суд, застосовуючи цей вид звільнення від відбування покарання, повинен перш за все керуватися положенням ст. 80 КК і лише після цього врахувати особливості, визначені в ч. 3 ст. 106 КК.

Такими особливостями є:

по-перше, можливість її застосування до осіб, які не досягли вісімнадцяти років до вчинення злочину, незалежно від їх віку на момент вирішення питання про звільнення від відбування покарання;

по-друге, встановлення в ній менш тривалих строків давності.

Для перебігу давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більш п'яти років за тяжкий злочин;

сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;

десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Стаття 107 КК передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) є те, що його підставою виступає виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою і ставленням не тільки до праці, а й до навчання (ч. 2 ст. 107 КК).

Мають особливості і правові умови застосування ст. 107 КК:

по-перше, ця стаття застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент умовно-дострокового звільнення;

по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають позбавлення волі;

по-третє, застосування цього виду звільнення не залежить від тяжкості вчиненого злочину;

по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 КК стосовно повнолітніх.

Відповідно до ч. 3 ст. 107 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі;

не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення не відбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який її засуджено до позбавлення волі.

Щодо повнолітніх ці строки відповідно становлять: не менше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81 КК).

Якщо умовно-достроково звільнений протягом не відбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71 КК, тобто за сукупністю вироків, з додержанням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, встановлених у ст. 72 КК.

До осіб, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

ВИСНОВКИ

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії.

Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання.

Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховного а не карального характеру.

Вчиненому КК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.

Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV - щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х - щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ - щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом'якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов'язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2).

Необхідним компонентом суб'єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов'язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або не міг керувати ними (на необхідності з'ясування стану здоров'я та розумового розвитку неповнолітнього наголошує ст.485 КПК), у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин.

Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Братасюк В. М. Людина-особистість як суб'єкт права: методологічні засади дослідження / В. М. Братасюк // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. - 2011. - №?1 (1). - С. 64.

2. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В. М. Бурдін. - К., 2002. - 18с.

3. Бутько О. В. Правовой статус ребенка: теоретико-правовой анализ: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / О. В. Бутько. - М.: РГБ, 2003. - С. 71. - (Из фондов Российской Государственной библиотеки).

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) Уклад, і голов, ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2008. - 1728 с.

5. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Н. В. Витрук - М.: Наука, 1978. - С. 187-188.

6. Гончар Т. О. Неповнолітній як суб'єкт відповідальності за кримінальним правом україни: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Т. О. Гончар. - Одеса, 2005. - 20 с.

7. Демиденко К. Є. Шляхи імплементації міжнародних стандартів стосовно дитини до національного законодавства / К. Є. Демиденко // Юридична наука. - 2011. - №?3. - С. 30.

8. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] 2-е , вид. переробл. та допов. За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Атіка, 2008. - 288 с.

9. Кримінальне право України. Загальна частина [Ю. В. Олександр, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] 3-тє вид., переробл. та допов. За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004. - 352 с.

10. Кримінальний кодекс України 2001 року (із змінами та доповненнями станом на 05.01.2017р.): Офіційний текст. - К.: Юрінкомінтер, 2011. - 240 с.

11. Мороз В. Ф. Делінквентність дітей до чотирнадцятирічного віку: (Кримінологічні проблеми): автореф. дис. …канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / В. Ф. Мороз. - Харків, 1999. - 18 с.

12. Про стан організації роботи з неповнолітніми правопорушниками, які перебувають на обліку в підрозділах кримінально-виконавчої інспекції: [Електронний ресурс].

13. Судова влада України: офіційний веб-портал: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://court.gov.ua/sudova_ statystyka/sjdfsdjkjdsjdk/

14. Тарнавська А. Н. До питання про юридичний статус особи / А. Н. Тарнавська // Адвокат. - 2009. - №?3 (102). - С. 29.

15. Тімуш І. С. Інтегральний погляд на право: моногр. / І. С. Тімуш. - К.: Атіка, 2009. - С. 107.

16. Уповноважений з прав людини: офіційний веб-сайт. Статистика: [Електронний ресурс].

17. Філіпішіна А. Реалії, у яких сьогодні опинилася країна, потребують від держави створення цілісної системи сімейної політики / А. Філіпішіна // Сайт Уповноваженого ВР з прав людини: [Електронний ресурс].

18. Щукина Г. І. Вікові особливості школяра: Г. І. Щукіна. - Львів: Мальва, 2005. - 138 с. 6. Коченов М. М. Теоретичні основи судово-психологічної експертизи: [автореф. д-рапсихол. наук] М. М. Коченов. - Москва: Юнность 1991. - 110 с.

19. Юзікова Н. Періодизація віку, з якого настає кримінальна відповідальність неповнолітніх: вітчизняна практика та європейський досвід / Н. Юзікова [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru