Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання

Обов'язки:

* використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

* ефективно й економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

* здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості в процесі господарювання;

* своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

* здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників і користувачів природних ресурсів;

* відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.



5. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання

У сфері господарювання широко застосовуються об'єкти права промислової власності або так звані «промислові права». Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної)'. До об'єктів права промислової власності належать:

* винаходи та корисні моделі;

* промислові зразки;

* сорти рослин та породи тварин;

* торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

* комерційне (фірмове) найменування;

* географічне зазначення;

* комерційна таємниця;

* комп'ютерні програми;

* компіляція даних (бази даних);

* виконання;

* наукові відкриття;

* компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

* фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;

* інші об'єкти, передбачені законом.

У зв'язку з наданням особливої охорони об'єктам права промислової власності для них притаманний спеціальний правовий режим, що характеризується такими рисами:

Спеціальне правове регулювання за допомогою системи нормативно-правових актів:

кодексів:

Господарського кодексу, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (статті 154-162);

Цивільного кодексу, в якому ціла книга (кн. 4 «Право інтелектуальної власності») з 12 глав присвячена регулюванню відносин, пов'язаних з використанням об'єктів права промислової власності;

законів:

загального - від 23.12.1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (спрямований на охорону особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури та мистецтва, а також прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення як носіїв суміжних прав);

спеціальних (щодо певних об'єктів права промислової власності):

від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», який регулює відносини, пов'язані з використанням інвестиційного проекту будівництва, в тому числі проведення обов'язкової державної комплексної експертизи цих проектів як необхідної умови їх реалізації;

від 13.12.1991 р. «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»;

від 21.04.1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин»; від 25.06.1993 р. «Про науково-технічну інформацію»;

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 01.06.2000 р.);

від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»; від 15.12.1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки»; від 15.12.1993 р. «Про насіння»;

від 07.06.1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» (передбачає захист від неправомірного використання комерційної таємниці, товарного знаку та інших об'єктів права промислової власності для досягнення переваг у сфері економічної конкуренції);

від 05.11.1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;

від 14.09.2006 р. «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» та ін.;

актів Уряду України, серед яких:

постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»;

Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених): затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. № 545 та ін.;

відомчих нормативно-правових актів, у тому числі таких:

Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. № 22;

Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. №291;

Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару: затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 17.08.2001 р. № 598;

Правила складання та подання заявки на промисловий зразок: Затв. наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. № 110 та ін.

Особливу роль у регулюванні зазначених відносин відіграє такий міжнародно-правовий акт, як Паризька конвенція щодо охорони промислової власності від 29 березня 1883 р.

Суб'єкти господарювання мають правомочності щодо використання певних об'єктів права промислової власності відповідно до Цивільного та Господарського кодексів, вищезгаданих законів.

Особливості використання прав на об'єкти промислової власності передбачені Господарським кодексом (щодо відносин, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України та згаданих законів):

* щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка (ст. 156 ГК України; глава 39 ЦК України; закони «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»);

а) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом;

б) використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:

виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;

пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону;

в) володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства;

* щодо використання торговельної марки (статті 157-158 ГК України; глава 44 ЦК України):

а) право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом; торговельна марка, що належить кільком особам (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка), підлягає реєстрації в установленому законом порядку;

б) використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу;

в) суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні;

г) суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки;

д) право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання;

е) у разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта;

* щодо комерційного найменування (ст. 159 ГК України; глава 43 ЦК України):

а) комерційне найменування індивідуалізує суб'єкта господарювання - юридичну особу або громадянина-підприємця, які можуть мати таке найменування - як повне, так і скорочене; громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я;

б) відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до відповідних реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включене до реєстру пізніше;

в) у разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки;

г) особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки;

* щодо використання географічного зазначення (ст. 160 ГК України; глава 45 ЦК України):

а) право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення;

б) використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо;

в) суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору;

г) правова охорона географічного зазначення надається з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням;

* щодо назви країни походження товару (ст. 161ГК України):

а) вироби іноземного походження або у встановлених законодавством випадках їх упаковка, а також вироби вітчизняного виробництва чи їх упаковка, призначені для експорту, повинні містити інформацію про країну їх походження;

б) інформація про країну походження має знаходитися у доступному місці виробу (упаковки) та нанесена у спосіб, що відповідає встановленим вимогам;

в) забороняється використання суб'єктами господарювання напису (клейма) «Виготовлено в Україні» або аналогічного за змістом щодо товарів, які мають іноземне походження;

г) уповноважені органи державної влади контролюють дотримання зазначених вимог відповідно до закону;

* щодо комерційної таємниці (ст. 162 ГК України; глава 46 ЦК України):

а) суб'єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності;

б) майновими правами на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші права, встановлені законом;

в) строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності вищезазначених (в пункті «а») умов;

г) особа, яка протиправно збирає, розголошує та/або використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов'язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до ст. 24 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»; особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд;

д) у передбачених законом випадках органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю від недобросовісного використання.



6. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав

У сфері господарювання значна питома вага належить господарським організаціям корпоративного типу (насамперед господарським товариствам), з участю в яких пов'язано виникнення корпоративних прав - особливого різновиду безтілесного майна (або нематеріальних активів), роль якого в сучасній економіці (національній і транснаціональній) дедалі збільшується.

У Господарському кодексі України ціла глава (гл. 18) присвячена корпоративним правам. Відповідно до ст. 167 ГК цієї глави, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Корпоративні права виникають у особи, яка в обмін на майнову участь у господарській організації отримує право на частку в її статутному фонді (майні). Комплекс корпоративних прав складний і включає такі їх види: основні корпоративні права (притаманні учасникові будь-якої господарської організації) визначаються ГК України (ст. 167), ЦК України (ст. 116 та ін.) та загальними законами («Про господарські товариства» - ст. 10, «Про цінні папери та фондовий ринок» - ст. 6); спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами (наприклад, Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» - статті 13, 21); локальні - передбачаються установчими документами конкретної господарської організації з урахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками й учасниками. Основні корпоративні права включають правомочності на участь суб'єкта цих прав в управлінні господарською організацією, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі її ліквідації відповідно до закону. Прикладом спеціальних корпоративних прав може бути право учасника повного товариства на участь у безпосередньому веденні справ товариства (ст. 122 ЦК України, ст. 68 Закону «Про господарські товариства») або сукупність прав засновників/акціонерів фондової біржі, пов'язаних з їхнім додатковим статусом - членів біржі (ст. 21 Закону від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»). Локальними корпоративними правами зазвичай є дистрибуції (переваги), що надаються учасникам господарської організації відповідно до її установчих і внутрішніх документів (право на отримання продукції/робіт/послуг даної організації за пільговими цінами; право на користування соціальною інфраструктурою господарської організації та ін.).

За загальним правилом володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак про своєрідне виключення з цього правила свідчить вимога (ч. 7 ст. 80 ГК) щодо обов'язкової наявності в учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства, які в межах («під дахом») товариства спільно здійснюють підприємницьку діяльність, статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва.

ГК (ч. 2 ст. 167) закріплює можливість встановлення на рівні закону обмежень для певних категорій осіб щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення (наприклад, учасник повного товариства не може брати участь в іншому повному товаристві - ч. 2 ст. 119 ЦК України).

Корпоративними правами за загальним правилом можуть володіти* будь-які особи, що мають відповідний обсяг право - і дієздатності, в тому числі суб'єкти господарювання, громадяни, юридичні особи, держава, територіальні громади. Порядок здійснення корпоративних прав визначається на рівні закону (відповідними положеннями Господарського кодексу, Цивільного кодексу, законів «Про господарські товариства», «Про кооперацію», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про управління об'єктами державної власності» та низки спеціальних законів, що закріплюють особливості правового становища господарських товариств з виключним предметом діяльності - банківської, страхової, спільного інвестування). Це відповідає вимогам Конституції (ст. 92) щодо регулювання відносин власності та основних засад підприємництва у формі нормативно-правового акта вищої юридичної сили. Порядок здійснення корпоративних прав держави регулюється ГК (статті 167-172, що містять загальні положення), законами «Про управління об'єктами державної власності» та «Про холдингові компанії в Україні», постановами Кабінету Міністрів України.

Правовий режим державних корпоративних прав полягає в такому:

І. Реалізація цих прав покладається на визначені законом центральні органи виконавчої влади (їх представників) та уповноважених осіб у порядку, встановленому Урядом України. Центральними органами виконавчої влади є міністерства, відомства та інші підпорядковані Кабінету Міністрів органи (їх правове становище регулюється ст. 6 Закону «Про управління об'єктами державної власності», загальним Положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затв. Указом Президента України від 12.03.1996 р., та спеціальними положеннями - щодо певного міністерства, відомства тощо).

Повноваження центральних органів виконавчої влади та уповноважених осіб полягають у здійсненні сукупності правомочностей щодо:

* участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв), що належать державі у статутному фонді (майні) цієї організації;

* ведення реєстру державних корпоративних прав згідно із встановленим Кабінетом Міністрів порядком (стосується лише центрального органу виконавчої влади, визначеного Урядом України);

* проведення оцінки державних корпоративних прав відповідно до встановленої методики;

* контролю за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав.

Уповноваженою на управління державними корпоративними правами є особа (фізична або юридична), яка у встановленому порядку визнана переможцем конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами та уклала (на підставі Типового) договір доручення на здійснення зазначених функцій.

Визначення особи (відповідний орган виконавчої влади чи уповноважена особа), яка має здійснювати правомочності з управління корпоративними правами держави, відбувається за критеріями, встановленими ГК України та іншими законами. Так, покладення зазначених правомочностей безпосередньо на відповідний орган виконавчої влади може мати місце у разі, якщо:

* частка держави у статутному фонді господарської організації становить 100% часток/акцій;

* суб'єкт господарювання, щодо якого здійснюються корпоративні права держави, залучений до участі в державних і регіональних програмах, що фінансуються з Державного бюджету України;

* Не відбувся конкурс з призначення уповноваженої особи через відсутність Претендентів, або якщо пропозиції конкурсантів не відповідають умовам Конкурсу;

* в інших випадках, передбачених законом.

Управління державними корпоративними правами держави покладається у встановленому порядку на уповноважену особу, якщо відсутні вищезазначені обставини.

Порядок передачі повноважень щодо управління державними корпоративними правами уповноваженій особі (в тому числі умови, завдання, обсяг правомочностей, істотні умови договору доручення, юридична відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань) визначаються Кабінетом Міністрів України

П. Корпоративні права держави та активи суб'єктів господарювання, у статутному фонді яких визначено частку держави, підлягають оцінці за встановленою Урядом методикою (Методика оцінки вартості майна під час приватизації, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554).

IIІ. Визначення уповноваженої особи з управління корпоративними правами держави здійснюється на конкурсних засадах відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України порядку (Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами, затв. постановою КМУ від 15 травня 2000 р. №791; Порядок обрання представника інтересів державної холдингової компанії на загальних зборах корпоративного підприємства та надання йому доручення щодо голосування, затв. постановою КМУ від 25.10.2006 р. № 791). Крім того, це питання регулюється низкою відомчих нормативно-правових актів, серед яких: Положення про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функцій управління державними корпоративними правами, затв. наказом ФДМУ від 18.05.2000 р. № 1014; Типовий договір доручення на здійснення уповноваженою особою функцій з управління державними корпоративними правами, затв. наказом ФДМУ від 07.08.2000 р. № 1647.

IV. Реєстрація корпоративних прав держави в спеціальному реєстрі, який формує та веде центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України для здійснення необхідних заходів з управління корпоративними правами держави, координації діяльності органів виконавчої влади у цій сфері та надання необхідних відомостей іншим органам державної влади. Положення про реєстр державних корпоративних прав, затв. наказом Національного агентства України з управління державними корпоративними правами від 14 травня 1999 р. № 72 визначає: поняття реєстру державних корпоративних прав; мету та форму його ведення; підстави реєстрації; перелік інформації, що вноситься до реєстру; підстави і порядок виключення з реєстру.

Особливості управління та обмеження щодо розпорядження корпоративними правами держави передбачені ст. 11 Закону «Про управління об'єктами державної власності» (далі - Закон «Про УОДВ»):

* особливості створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності:

1) створення таких організацій здійснюється за умови, що розмір корпоративних прав держави перевищуватиме 50% їх статутного фонду;

2) створення господарських організацій на базі об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

* управління господарськими організаціями, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, здійснюється згідно із законодавством залежно від розміру цих корпоративних прав, а саме:

1) функції з управління корпоративними правами держави виконуються безпосередньо, без скликання зборів акціонерів, Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна України, повноваженими органами управління в разі, якщо корпоративні права держави становлять 100% у статутному фонді господарської організації;

2) у разі якщо корпоративні права держави перевищують 25% статутного фонду господарської організації, до складу наглядової ради та ревізійної комісії обов'язково включається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи);

3) головою наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої корпоративні права держави перевищують 50%, обирається представник уповноваженого органу управління (уповноваженої особи); члени наглядової ради, що представляють інтереси держави, голосують на наглядових радах відповідно до наданих уповноваженим органом управління (уповноваженою особою) завдань щодо голосування; у засіданні наглядової ради господарської організації, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, мають право брати участь з правом дорадчого голосу представники місцевого органу самоврядування та профспілок або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу;

4) у разі якщо корпоративні права держави перевищують 50% статутного фонду господарської організації, до складу ревізійної комісії, крім представників уповноваженого органу управління, включається представник Головного контрольно-ревізійного управління України або Державної податкової адміністрації України;

5) голосування про додаткову емісію акцій представником держави на загальних зборах господарських організацій, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, у статутному фонді яких корпоративні права держави перевищують 10%, здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України;

* обмеження:

1) корпоративні права держави не можуть передаватися господарським товариствам для формування їх статутних фондів, крім передачі до статутних фондів державних акціонерних товариств і державних холдингових компаній відповідно до Закону «Про УОДВ»;

2) корпоративні права держави, передані в управління уповноваженій особі, не можуть бути відчужені уповноваженою особою з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України, на них не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями уповноваженої особи, щодо них уповноваженою особою не можуть учинятися дії, наслідком яких може бути відчуження з державної власності цих корпоративних прав;

3) відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації;

4) господарська організація, у статутному фонді якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів;

5) викуп акцій (часток) вторинної емісії здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на такі цілі, або в обмін на корпоративні права держави у статутних фондах господарських організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) господарські організації, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з цього переліку не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного фонду інших господарських організацій, передача в заставу тощо;

7) прості іменні акції, що належать державі у статутному фонді господарської організації, за умови їх ефективної роботи можуть бути конвертовані в привілейовані акції в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

* пільги (податкові, компенсаційні виплати, списання боргів тощо) господарським організаціям можуть надаватися державою відповідно до законодавства в обмін на приріст корпоративних прав держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

* особливості, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство:

1) мирова угода та план санації в процедурі банкрутства господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду погоджуються з Фондом державного майна України та державним органом з питань банкрутства;

2) відчуження майна господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25% їх статутного фонду в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації;

3) продаж господарськими організаціями у процесі санації корпоративних

прав держави інвестору здійснюється на умовах, визначених планом санації, з урахуванням вимог законодавства з питань приватизації. Управління корпоративними правами територіальних громад має певну специфіку. Це стосується, зокрема, суб'єкта корпоративних прав - територіальної громади, від імені якої діє відповідна рада народних депутатів, а в межах наданих останньою повноважень - виконком відповідної ради.



7. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Правовий режим цінних паперів визначається такими нормативно-правовими

актами:

кодексами:

Господарським кодексом України, який містить окрему главу - гл. 17 «Цінні папери у господарській діяльності», в якій визначаються: поняття та види цінних паперів (ст. 163), умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 164), основні засади придбання цінних паперів суб'єктами господарювання (ст. 165), державне регулювання ринку цінних паперів);

Цивільним кодексом України, в якому також є окрема глава - гл. 14 «Цінні папери»: у ст. 194 закріплено поняття цінного паперу, ст. 195 визначає групи та види цінних паперів, у ст. 196 встановлюються вимоги до цінних паперів, ст. 197 містить положення про порядок передання прав за цінними паперами, ст. 198 - про виконання за цінними паперами;

законами:

від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства»: регулює низку питань, пов'язаних з випуском акцій при створенні акціонерного товариства, зміні його статутного фонду та ін.;

від 04.03.1992 р. «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19.02.1997 р.): визначає акції як один з видів об'єктів приватизації та застосування акціонування (перетворення державних унітарних підприємств на відкриті акціонерні товариства та продаж акцій таких товариств відповідно до затверджених планів приватизації) основним способом приватизації;

від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»: визначає мету державного регулювання ринку цінних паперів (ст. 2); види професійної діяльності на ринку цінних паперів та основні засади її ліцензування, в тому числі граничний термін прийняття рішення про ліцензування або відмови у наданні ліцензії - ЗО днів (ст. 4), органи, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів (ст. 5), основи правового статусу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, в тому числі здійснення нею в межах своєї компетенції нормативного регулювання на ринку цінних паперів (статті 6-10), відповідальність за правопорушення на ринку цінних паперів (статті 11-15); повноваження саморегулівних організацій у сфері регулювання ринку цінних паперів (ст. 17);

від 10.12.1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»: визначає основні засади функціонування Національної депозитарної системи, в тому числі її структуру (ст. 2), учасників (статті 10-12); форми випуску цінних паперів (ст. 4), порядок переходу права власності на цінні папери (ст. 5), види депозитарної діяльності (ст. 6), порядок зберіганні та обслуговування обігу цінних паперів (ст. 7), кліринг та розрахунки (ст. 7), ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (ст. 9); особливості електронного обігу цінних паперів (статті 13-14); основні засади щодо регулювання діяльності Національної депозитарної системи, в тому числі ліцензування депозитарної діяльності (ст. 15), обліку цінних паперів (ст. 16), обмеження щодо участі прямих учасників Національної депозитарної системи та державних органів, що здійснюють за нею контроль, у професійній діяльності на ринку цінних паперів (ст. 18); від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»: визначає поняття, види та типи інститутів спільного інвестування/ІСІ (ст. 4), основи правового статусу корпоративного інвестиційного фонду та його специфіку як відкритого акціонерного товариства, що спеціалізується на спільному інвестуванні як виключній діяльності (статті 7-21); особливості правового становища пайового інвестиційного фонду як договірного інституту спільного інвестування без прав юридичної особи (статті 22-28); порядок управління активами ICI за допомогою компанії з управління активами, яка має відповідати встановленим вимогам (статті 29-33); склад і структуру активів ICI (статті 34-37); особливості емісії та обігу цінних паперів ICI - акцій корпоративного інвестиційного фонду та інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду (статті 38-47); порядок та обсяг розкриття інформації ICI (статті 48-49);

від 05.06.2003 р. «Про іпотеку»: визначає правовий режим заставних (боргових цінних паперів) та можливість забезпечення ними випуску іпотечних цінних паперів - іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів;

від 19.06.2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»: встановлює порядок випуску та обігу іпотечних сертифікатів, які можуть бути випущені з фіксованою дохідністю та сертифікатів без участі;

від 22 грудня 2005 року «Про іпотечні облігації»: визначає правовий режим таких облігацій;

від 23 лютого 2006 року «Про цінні папери та фондовий ринок» (аналіз положень цього Закону див. далі);

від 21 вересня 2006 року «Про управління об'єктами державної власності»: визначає: а) корпоративні права держави як корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій як один з об'єктів управління державної власності (ч. 1 ст. 3); б) повноваження Кабінету Міністрів України (пункти 12-14,17 ч. 2 ст. 5), уповноваженого органу управління (пункти 13-14 ст. 6) та Фонду держмайна України щодо корпоративних прав держави (п. З ст. 7), господарських структур щодо управління корпоративними правами держави (ст. 8); в) основні засади: передачі корпоративних прав державі уповноваженим особам, виконання ними функцій з управління корпоративними правами держави відповідно до договору доручення, який укладається уповноваженими органами управління або Фондом державного майна України з уповноваженою особою, конкурсні засади визначення уповноважених осіб, ініціатора та порядок проведення такого конкурсу, критерії визначення переможця (ст. 10), а також особливості управління та обмеження щодо розпорядження корпоративними правами держави (ст. 11);

указами Президента:

від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств»: визначає основні засади перетворення державних унітарних підприємств на відкриті акціонерні товариства з метою їх підготовки до наступної приватизації;

від 26.03.2001 р. «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України»;

Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку: затв. Указом Президента України від 14.02.1997 р. № 142/97 (з наступними змінами): визначає правовий статус ДКЦПФР як спеціально уповноваженого органу на ринку цінних паперів;

від 03.03.2006 р. № 185/2006 «Про заходи щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла та стабілізації ситуації на первинному ринку житла»: передбачає низку заходів щодо стимулювання інвестування в Україні, в тому числі на фондовому ринку (ринку цінних паперів);

постановами Кабінету Міністрів України:

від 31.01.2001 р. «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик»; від 10.01.2002 р. № 15 «Про випуск казначейських зобов'язань»; відомчими нормативно-правові актами:

Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), зокрема:

* ліцензійні умови провадження професійної діяльності на фондовому ринку (діяльності з управління активами інституційних інвесторів діяльності з управління активами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 341; діяльності з торгівлі цінними паперами, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 № 346; діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 р. № 347; діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів як різновиду депозитарної діяльності, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 р. № 348; депозитарної діяльності, затв. рішенням ДКЦПФР від 26.05.2006 р. № 349);

* Положення про депозитарну діяльність, затв. рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р.№999;

* Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затв. рішенням ДКЦПФР від 17.10.2006 р. № 1000;

* та ін.;

Антимонопольного комітету:

* розпорядження АМК № 330-р від 31.08.2004 р. «Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій акціонерних товариств» та ін.

Закон України від 23 лютого 2006 року «Про цінні папери та фондовий ринок» (далі - Закон «Про ЦПФР») узагальнив та уніфікував положення низки актів законодавства (гл. 14 Цивільного кодексу України, статей 143, 163-166 Господарського кодексу України, законів «Про державне регулювання ринку цінних паперів в України», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди», «Про іпотечні облігації» та ін.) щодо цінних паперів, урегулював на рівні закону відносини, що раніше регулювалися підзаконними нормативно-правовими актами, в тому числі запровадив низку заходів, аналогічних за своєю суттю відповідним положенням законодавства ЄС (у тому числі директив ЄС: 2004/39/ЄС від 21.05.2004 р. щодо ринків фінансових інструментів; 2001/34/ ЄС від 28.05.2001 про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована про цінні папери). І. Закріплює визначення цінних паперів та їх класифікацію (ст. 3): Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ч. 1 ст. З «Про ЦПФР»).

Цінні папери поділяються на види (ч. 2 ст. З Закону «Про ЦПФР») за різними критеріями:

A. За порядком їх розміщення (видачі): емісійні та неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать: акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (далі - сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України.

Цінні папери, що не належать, згідно з цим Законом, до емісійних цінних паперів, можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, якщо це не суперечить спеціальним законам про ці групи та/або види цінних паперів.

Б. За формою існування: документарні (випускаються у вигляді сертифікату, що містить реквізити відповідного виду цінного паперу певної емісії, дані про кількість цінних паперів і засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами) та бездокументарні (випускаються у вигляді здійсненого депозитарієм на електронних носіях облікового запису, який є підтвердженням права власності на цінні папери).

B. За формою випуску: на пред'явника (права, посвідчені таким цінним папером, належать його пред'явникові), іменні (права, посвідчені таким цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері) або ордерні (права, посвідчені таким цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу).

Г. Групи цінних паперів, що можуть бути у цивільному обороті в Україні:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів належать: а) акції; б) інвестиційні сертифікати;

2) боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі;

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН;

4) приватизаційні цінні папери - цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери - цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери - цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

II. Встановлює уніфіковані вимоги:

* до емісії цінних паперів у разі відкритого (публічного) та закритого (приватного) їх розміщення (розділ IV), у тому числі етапи (залежно від виду розміщення (відкрите чи закрите) - ст. 28:

а) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів серед заздалегідь не визначеного кола осіб здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами відкритого (публічного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3) подання заяви й усіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту їх емісії;

4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів і проспекту їх емісії;

5) прийняття у разі потреби рішення про залучення андерайтера до розміщення цінних паперів;

б) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

7) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;

8) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

9) розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

10) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

11) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

12) затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

13) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

14) подання звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

15) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

16) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

17) розкриття інформації, що міститься у звіті про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

6) приватне (закрите) розміщення цінних паперів (розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб) здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3) подання заяви й усіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

4) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів;

5) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника;

7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

8) закрите (приватне) розміщення цінних паперів;

9) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

10) затвердження змін до статуту, пов'язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

11) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

12) подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

13) реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

14) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

* до проспекту емісії цінних паперів (ст. ЗО), у тому числі щодо розкриття інформації, обліку зареєстрованих випусків цінних паперів (ст. 31), вимоги до закритого (ст. 32) та відкритого (ст. 33) розміщення цінних паперів, особливості відкритого розміщення за участю андеррайтера (ст. 34), до звіту про результати розміщення цінних паперів, що подається ДКЦПФР (ст. 36), щодо особливостей розміщення цінних паперів іноземних емітентів на території України та українських емітентів за межами України (ст. 37);

* до розкриття інформації на фондовому ринку його учасниками: емітентами (ст. 39), у тому числі подання ДКЦПФР регулярної інформації (ст. 40), особливої інформації про емітента (ст. 41), учасниками депозитарної системи про облік іменних цінних паперів (ст. 42), а також визначається поняття інсайдерської інформації та інсайдерів (ст. 45) і встановлюється заборона щодо її використання інсайдерами у власних інтересах та/або інтересах третіх осіб, що відповідає положенням Директиви 2003/6/ЄС Європейського парламенту та Ради від 28 січня 2003 року про інсайдерську діяльність та маніпулювання ринком.

III. Закріплює поняття фондового ринку/ринку цінних паперів (ст. 2 Закону) як сукупності учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів), а також визначає його рівні (первинний як сукупність правовідносин, пов'язаних з розміщенням цінних паперів, та вторинний як сукупність правовідносин, пов'язаних з обігом цінних паперів) ти учасників (емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку) з відповідними уточненнями:

а) емітент - юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками;

б) інвестори в цінні папери - фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів;

в) саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів і зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

г) професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність (діяльність з торгівлі цінними паперами; діяльність з управління активами інституційних інвесторів; депозитарну діяльність; діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку) відповідно до встановлених умов здійснення такої діяльності, а саме: як загальне правило - заборона поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, крім передбачених законом випадків (ст. 26); ліцензування такої діяльності та вимога дотримання професійними учасниками фондового ринку ліцензійних умов (ст. 27), у тому числі вимог до розміру статутного і власного капіталу, порядку його визначення, ліквідності, кваліфікаційних вимог до фахівців професійного учасника фондового ринку, необхідних (обов'язкових) умов договорів, які укладаються під час провадження професійної діяльності на фондовому ринку, інших вимог та показників, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку.

IV. Закріплює ключові положення щодо виконання зобов'язань за цінним папером, передбачаючи, що:

1) особа, яка розмістила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед його законним володільцем солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця ордерного цінного паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією або кількома особами з числа тих, хто має такі зобов'язання, особи, що індосували цінний папір, набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які мають зобов'язання за цінним папером;

2) відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.