Правове становище підприємств

* виконавчий директор (необов'язковий орган): а) наймається правлінням для оперативного управління діяльністю кооперативу та виконання функцій, делегованих правлінням кооперативу; формує виконавчу дирекцію; б) виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу; в) не може бути членом кооперативу; г) несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків, визначених контрактом і статутом кооперативу;

* спостережна рада (необов'язковий орган): а) може утворюватися в кооперативі з кількістю членів понад 50 осіб; б) обирається з числа членів кооперативу на загальних зборах кооперативу; в) кількісний склад - 3-5 чоловік; г) обмеження, вимоги та умови виконання обов'язків члена спостережної ради (до складу спостережної ради кооперативу не можуть входити члени правління чи члени ревізійної комісії, чи ревізор кооперативу; виконання обов'язків члена цього органу здійснюється на громадських засадах; повноваження членів спостережної ради можуть бути достроково припинені за рішенням загальних зборів членів ВК); д) функції спостережної ради: здійснення контролю за додержанням статуту кооперативу та за діяльністю виконавчого органу ВК;

* обов'язковий контрольний орган - колегіальний (ревізійна комісія) чи одноособовий (ревізор - у кооперативі з кількістю членів менше ніж 10 осіб): а) (формується/обирається загальними зборами у визначеному статутом порядку; б) вимоги до членів ревізійної комісії/ревізора: членство в даному ВК; відсутність статусу члена правління чи спостережної ради даного ВК; в) функції: контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу, в тому числі шляхом проведення перевірок результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу за власною ініціативою ревізійної комісії/ревізора, за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менше ніж 10% членів кооперативу, а також складання висновку за річними звітами про результати діяльності кооперативу; г) наявність права вимагати будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу;

відповідальність ВК за зобов'язаннями майном, що належить йому на праві власності; відсутність у членів кооперативу субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ВК (якщо інше не встановлено статутом кооперативу чи законом); ризик збитків члена кооперативу за результати діяльності ВК обмежується зазвичай розмірами сплаченого ним паю;

можливість участі ВК у кооперативному об'єднанні (кількох кооперативних об'єднаннях) типу спілки, ліги, асоціації, альянсу та інших форм добровільного об'єднання кооперативів за видами діяльності чи територіальною ознакою з метою створення сприятливих умов для діяльності кооперативів, що входять до його складу, та їх членів;

порядок ліквідації ВК. а) прийняття відповідного рішення загальними зборами членів кооперативу / зборами уповноважених (добровільна ліквідація) чи за рішенням суду (примусова ліквідація); б) призначення органом, який прийняв рішення про ліквідацію ВК, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; в) забезпечення ліквідаційною комісією передбачених законом заходів щодо ліквідації ВК, а саме: встановлення порядку та строків проведення ліквідації; публікація оголошення про ліквідацію із зазначенням строку для заявления претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці, а також повідомлення явних (відомих кооперативу) кредиторів про ліквідацію; г) стягнення дебіторської заборгованості ВК; д) задоволення безспірних, визнаних ліквідаційною комісією та судом вимог кредиторів за рахунок майна В К відповідно до встановленої законом черговості; е) здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів; розподіл решти майна (крім неподільного фонду) між членами кооперативу відповідно до встановленого статутом ВК порядку; є) передання майна/коштів неподільного фонду іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) із зазначенням напрямів його використання; ж) затвердження ліквідаційного балансу та виключення ВК з державного реєстру суб'єктів господарювання (юридичних осіб).

Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) - це виробничий кооператив, створений громадянами - сільськогосподарськими виробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.

Особливості правового становища сільськогосподарського виробничого кооперативу відповідно до спеціального закону (Закону України від 17.07.1997 р. «Про сільськогосподарську кооперацію»):

* специфічний предмет діяльності - виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;

мінімальна кількість засновників (членів) - 3 фізичні особи, які досягли 16-річного віку;

відсутність обов'язкових вимог до розміру майна СВК, яке формується за рахунок таких джерел: майнових внесків його членів; виготовленої СВК продукції; одержаних від її реалізації доходів; інших джерел, не заборонених законом;

обов'язкова наявність пайового фонду (формується за рахунок пайових внесків) і неподільного фонду (стабілізує майнову базу кооперативу та формується за рахунок вступних внесків учасників і майна кооперативу (за винятком землі); у разі виходу члена кооперативу з останнього вступні внески не повертаються і виплати із зазначеного фонду не здійснюються; цей фонд може бути поділений між членами кооперативу лише у разі його ліквідації після виплати заробітної плати працівникам, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами);

виключно добровільні засади сплати членом СВК додаткового паю (сплачується понад обов'язковий пай) до пайового фонду кооперативу;

доход кооперативу як одне з основних джерел формування його майна: а) утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат та витрат на оплату праці найманого персоналу; б) розподіляється на: сплату податків і зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів; погашення кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; виплату часток доходу на паї (до 20%, визначених до розподілу); в) порядок використання доходу кооперативу встановлюється його статутом;

вимоги до змісту статуту СВК (ст. 7 Закону) найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права й обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу;

набуття статусу члена СВК - шляхом прийняття у його члени в передбаченому статутом СВК порядку (подання заяви до виконавчого органу СВК про вступ до кооперативу, сплата вступного та пайового внесків; схваленням загальними зборами прийняття нового члена СВК); припинення членства в кооперативі у разі: добровільного виходу з кооперативу; припинення трудової участі в діяльності СВК; виключення у випадках і в порядку, визначених статутом кооперативу; несхвалення загальними зборами рішення правління (голови) про прийняття до кооперативу; смерті члена кооперативу; реорганізації та ліквідації кооперативу;

права членів СВК: участь в управлінні справами кооперативу, право голосу на загальних зборах кооперативу, право обирати і бути обраним в органи управління кооперативом; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат - частини доходу кооперативу, що підлягає розподілу між його членами; одержання частки доходу на пай (додатковий пай); одержання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і термін, визначені статутом кооперативу; бути повідомленим про час і місце проведення та порядок денний загальних зборів членів СВК не пізніше ніж за 10 днів; інші передбачені статутом кооперативу права;

обов'язки члена СВК: сплата вступного та пайового внеску в порядку, визначеному статутом кооперативу; трудова участь у виробничій діяльності СВК; дотримання статуту та виконання рішень загальних зборів і правління кооперативу; інші передбачені статутом кооперативу обов'язки;

загальні збори - вищий орган управління СВК: а) компетенція: внесення змін і доповнень до статуту; вступ СВК до об'єднання кооперативів; створення дочірніх підприємств СВК; реорганізація або ліквідація СВК; прийняття нормативних документів кооперативу (правил внутрішнього розпорядку; положення про фонди кооперативу та ін.); затвердження річного звіту і балансу кооперативу, порядку формування та розподілу доходу кооперативу, рішень правління кооперативу про прийняття нових членів; обрання шляхом прямого таємного голосування голови кооперативу та членів правління кооперативу, членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради у разі її формування відповідно до статуту СВК тощо; заслуховування звітів органів управління кооперативу про їх діяльність; інші питання, пов'язані зі статутною діяльністю кооперативу; б) види - чергові та позачергові; в) періодичність скликання: чергових зборів - щорічно після закінчення фінансового року; позачергових - за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менше третини членів кооперативу; г) загальні збори є правомочними у разі присутності на них більше половини членів кооперативу;

виконавчий орган: а) може бути колегіальним - правління (обирається у кооперативі, до складу якого входить не менше ніж 10 членів) чи одноособовим - голова кооперативу; б) обирається загальними зборами СВК; в) термін повноважень - не більше трьох років; г) компетенція: розробка напрямів розвитку кооперативу та винесення їх на затвердження загальних зборів; скликання загальних збори членів кооперативу та контроль виконання прийнятих ними рішень; винесення на затвердження загальних зборів рішення про прийняття до кооперативу нових членів і припинення членства; укладення трудових договорів (контрактів) членів виконавчої дирекції (у разі її формування); делегування виконавчій дирекції кооперативу права на прийняття поточних рішень; контроль за її діяльністю; організація (у разі потреби) проведення незалежних аудиторських перевірок; забезпечення збереження майна кооперативу; вирішення питань навчання членів кооперативу, співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями; вирішення інших найсуттєвіших питань господарської діяльності СВК згідно зі статутом; д) можливість обрання правлінням зі свого складу голови кооперативу, заступника голови та секретаря правління (якщо така можливість передбачається статутом СВК); е) виконання обов'язків членів правління СВК переважно на громадських засадах (у статуті кооперативу можуть бути передбачені винагороди за роботу членів правління); є) рішення правлінням приймається більшістю голосів за наявності не менше ніж 2/3 складу членів правління кооперативу;

виконавчий директор (необов'язковий орган) наймається на умовах контракту правлінням для оперативного управління діяльністю кооперативу; не може бути членом кооперативу; формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням;

спостережна рада (необов'язковий орган): а) утворюється за умови, якщо кількість членів кооперативу становить не менше ніж 50 осіб; б) обирається з членів кооперативу, які не входять до складу правління чи ревізійної комісії, на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не передбачено статутом кооперативу; в) здійснює функції контролю за діяльністю виконавчого органу кооперативу;

обов'язковий контрольний орган: а) ревізійна комісія чи ревізор (в кооперативах з кількістю членів менше 10 осіб); б) обирається загальними зборами з членів СВК, які не входять до складу виконавчого органу та спостережної ради; в) підзвітний загальним зборам; г) компетенція: контроль за фінансово-господарською діяльністю кооперативу;

відповідальність СВК та його членів: СВК відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним на праві власності майном; члени кооперативу не несуть субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями кооперативу; ризик членів СВК за результати діяльності кооперативу обмежується розміром пайового внеску кожного з них;

для виконання статутних завдань СВК може створювати дочірні унітарні підприємства та брати участь у створенні господарських організацій корпоративного типу (господарських товариств, об'єднань та ін.);

форми припинення СВК - реорганізація та ліквідація;

порядок ліквідації: а) підстави - рішення загальних зборів членів СВК (добровільна ліквідація) або рішення суду (примусова ліквідація); б) створення органом, що прийняв рішення про ліквідацію, ліквідаційної комісії, до якої переходять повноваження з управління кооперативом; в) публікація в одному з офіційних (загальнодержавному, регіональному) друкованих засобів масової інформації ліквідаційною комісією у триденний термін з часу її призначення інформації про ліквідацію кооперативу із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій; г) виявлення ліквідаційною комісією кредиторів; д) вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості; е) задоволення заявлених вимог (безспірних, визнаних ліквідаційною комісією чи судом) кредиторів відповідно до встановленої черговості; є) розподіл між членами СВК майна кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, пропорційно вартості їхнього паю; ж) складання ліквідаційною комісією ліквідаційного балансу та затвердження його органом, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (повнота і достовірність ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудиторами); з) розпорядження землею кооперативу, що ліквідується, здійснюється залежно від підстав її набуття СВК (на праві власності чи на праві користування) в порядку і на умовах, передбачених земельним законодавством; и) внесення запису про ліквідацію СВК до державного реєстру.

Приватні підприємства

Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламентуються законодавством лише схематично.

Так, відповідно до ст. 113 ГК, приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їхньої) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.

Відповідно до ч. 2 ст. 113 ГК, порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом (загальні положення щодо підприємств - статті 62-72 ГК) та іншими законами.

Приватні підприємства можуть бути двох типів - унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів - праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.

Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним зазвичай закріплюється на праві спільної часткової приватної власності (на відміну від господарського товариства та виробничого кооперативу). Проте слід зазначити, що ГК України не містить положень щодо правового титулу майна такого підприємства, а отже - й не виключає застосування таких правових титулів, як право господарського відання чи право оперативного управління).

Особливості правового статусу ПП проілюстровані нижченаведеною схемою.

Фермерське господарство

Фермерське господарство є різновидом приватного підприємства і формою сімейного бізнесу (підприємницької діяльності) зі спеціальним предметом діяльності (виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація) та низкою інших специфічних ознак.

Характерні риси фермерського господарства (ФГ):

спеціальне право регулювання: ст. 114 ГК України; Земельний кодекс України; Закон України від 19.06.2003 р. «Про фермерське господарство»;

форма сімейного підприємництва (може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї);

спеціальний вид діяльності: організація та виробництво сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація (напрями такої діяльності, її спеціалізація визначаються в статуті ФГ);

наявність статусу юридичної особи і, відповідно, власного найменування, печатки та штампу;

спеціальний порядок створення: право на створення ФГ належить тим дієздатним громадянам України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання створити ФГ та пройшли конкурсний відбір на право створення ФГ; такий відбір проводить районна (міська) професійна комісія з питань створенняфермерських господарств, склад якої формується і затверджується районною (міською) радою; позитивний висновок цієї комісії є підставою для надання / передання на праві власності чи оренди для ведення ФГ земельної ділянки із земель державної і комунальної власності (відповідно до земельного законодавства) та державної реєстрації ФГ;

спеціальний порядок державної реєстрації: державна реєстрація ФГ здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки; для такої реєстрації голова ФГ або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації: договір про створення фермерського господарства та статут фермерського господарства; реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства; копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення; документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства; державна реєстрація здійснюється протягом не більше п'яти робочих днів після отримання зазначених документів;

основний установчий документ - статут, в якому зазначаються: найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України;

членство у ФГ:

а) членами фермерського господарства можуть бути: подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення ФГ, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства; особи, які працюють у ФГ за трудовим договором (контрактом);

б) головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті ФГ особа; коло повноважень голови ФГ: представництво ФГ у відносинах з третіми особами; наймання для роботи у ФГ працівників (і відповідно - укладення з ними трудового договору); укладення угод від імені ФГ та вчинення інших юридично значимих для ФГ дій відповідно до законодавства України; голова ФГ може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом;

надання державної підтримки ФГ: новоствореним ФГ у період становлення (перші три роки після його створення, а в трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років) та ФГ з відокремленими садибами надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств, за наявності визначених законом умов та в установленому порядку;

майно ФГ:

а) основний правовий титул майна ФГ - право власності;

б) цілісний майновий комплекс ФГ включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання; цілісний майновий комплекс може бути предметом купівлі-продажу та інших угод/правочинів;

в) наявність у складі майна ФГ земельної ділянки, яку ФГ використовує на праві власності або договору оренди; звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення ФГ, допускається у випадках, коли у ФГ відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення;

представницький орган фермерських господарств - Асоціація фермерів та приватних землевласників України, яка забезпечує захист прав ФГ і створення сприятливих умов для розвитку фермерства;

підстави для припинення діяльності ФГ: реорганізація фермерського господарства; ліквідація фермерського господарства; визнання фермерського господарства банкрутом; якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства;

порядок припинення діяльності ФГ: І. Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається: а) власником у разі реорганізації або ліквідації ФГ - відповідно до закону та статуту ФГ; б) у разі якщо не залишається жодного члена ФГ або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, - у порядку, встановленому законом; в) у разі банкрутства фермерського господарства - на підставі постанови господарського суду про визнання ФГ банкрутом та ухвали суду про затвердження звіту ліквідатора. II. Кошти, одержані від продажу майна ФГ, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до його статуту. III. У разі припинення діяльності ФГ до закінчення терміну надання господарству податкових пільг господарство сплачує до бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в розмірі, встановленому для фермерського господарства, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 34 Закону, та викупу земельної ділянки для суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів суспільної необхідності.

Підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства

За критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі (складеному майні підприємства) законодавець виділяє дві категорії підприємств, яким притаманна певна специфіка: підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.

Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначаються статтями 116, 390-400 ГК, Законом України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування» (ст. 1 - щодо визначення понять «іноземні інвестори», «іноземні інвестиції», «підприємство з іноземними інвестиціями», ст. 2

«Види іноземних інвестицій», ст. 4 «Об'єкти іноземного інвестування», ст. 7 «Правовий режим інвестиційної діяльності», ст. 13 «Державна реєстрація іноземних інвестицій», ст. 16 «Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями»), а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:

Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р.;

постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 р. «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна»;

постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 р. «Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями»;

постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 р. №1855 «Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезення (вивезення)»;

Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку України: Затв. постановою Правління НБУ від 17.01.2001 р. №18 та ін.

Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:

підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місця проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);

наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2, 16 Закону «Про режим іноземного інвестування», ст. 391,392 ГК) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду);

створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство і набуття в результаті цього корпоративних прав у такому підприємстві; набуття підприємством статусу ПІІ пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс;

до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;

майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначається ст. 18 Закону України «Про режим іноземного інвестування» та постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96 р. «Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна;

продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їх сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

на підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами, та міжнародними договорами України, ратифікованими ВР України;

з метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захисту прав іноземних інвесторів (ст. 397 ГК, статті 8-12 Закону «Про режим іноземного інвестування»);

з метою захисту інтересів національної економіки законом можуть встановлюватися обмеження щодо здійснення певних видів господарської діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської діяльності, що належать до монополії держави).

Іноземне підприємство фактично є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями, визначальною ознакою якого є особливі вимоги до його учасників (ними можуть бути лише іноземні інвестори) та майна (в іноземному підприємстві іноземна інвестиція має становити 100%). За організаційно-правовою формою таке підприємство може бути унітарним чи корпоративним. Виникненнятакого підприємства пов'язується із заснуванням іноземними інвесторами (інвестором) нового підприємства чи набуття такими особами у власність майнового комплексу діючого унітарного підприємства або 100% акцій (часток) підприємства корпоративного типу. З метою захисту інтересів національної економіки та національної безпеки законом можуть визначатися галузі, в яких створення іноземних підприємств забороняється.

Особливості правового статусу іноземних підприємств визначаються ст. 117 ГК України.

Орендні підприємства

Орендні підприємства, що посідали значне місце в економіці України в 90-х роках минулого століття, попри приватизаційні процеси, все ще зберігаються як специфічний вид підприємства.

Орендне підприємство - це підприємство у формі господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності.

До характерних рис орендного підприємства належать такі:

господарська організація корпоративного типу;

діє на підставі ГК (ст. 115), законів «Про господарські товариства», «Про оренду державного та комунального майна», установчих документів, договору оренди;

має форму господарського товариства;

учасниками такого товариства є члени трудового колективу підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно якого передається в оренду;

створення членами трудового колективу господарського товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу (ЦМК) державного підприємства, на якому вони працюють, зумовлене участю в ньому більше ніж 50% членів трудового колективу; оренда ЦМК державного підприємства (його структурного підрозділу) можлива за умови відсутності на це заборони в законодавстві та наявності відповідних погоджень;

учасники господарського товариства - орендного підприємства повинні брати обов'язкову трудову участь у виробничо-господарській діяльності такого підприємства;

діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу державного, комунального чи іншого підприємства;

функціонує на базі змішаної власності: державної чи комунальної (основними фондами, що належать державі чи територіальній громаді, ОП володіє і користується на підставі договору оренди) та колективної (власністю ОП є: статутний капітал/складене майно підприємства, сформоване за рахунок вкладів учасників; прибуток, що залишається в розпорядженні такого підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і відсотків за банківський кредит, а також усе набуте за рахунок прибутку; цінні папери та грошові кошти як складова орендованого ЦМК, що береться на підставі договору кредиту; сировина, паливо, матеріали орендованого ЦМК, що викуповується ОП).

Размещено на Allbest.ru