Адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції

Звернено увагу на те, що діяльність судової влади не може відбуватися сама по собі, абсолютно автономно від її організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення тощо. Переважно дана діяльність пов'язана з виникненням управлінських, виконавчо-розпорядчих відносин. Так як суд, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», реалізовує судову владу виключно шляхом здійснення правосуддя, то у зв'язку із цим виникає потреба визначити основних суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, відповідальних за створення належних умов для функціонування судів загальної юрисдикції.

Обґрунтовано, що до суб'єктів адміністративно-правового забезпечення доцільно віднести державні органи влади та органи суддівського самоврядування, які є відповідальними за здійснення виконавчого провадження, державно-службового, контрольного, охоронного, кадрового, організаційного напрямків адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

Виявлено, що адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції характеризується наступною специфікою:

по-перше, особливостями структурно-функціональних характеристик системи судів загальної юрисдикції. Так, організація діяльності суб'єктів адміністративно-правового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції має відбуватися з урахуванням принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, до яких належать територіальність, спеціалізація та інстанційність. Окрім того, у своїй діяльності суб'єкти адміністративно-правового забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції мають утримуватися від порушення принципу незалежності і самостійності суду;

по-друге, особливостями системи суб'єктів державно-владних повноважень, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. Так, сьогодні, суб'єкти, які здійснюють адміністративно-правове забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, хоча формують собою систему, проте вона є аморфною та відзначається недостатнім рівнем монолітності та ієрархічності. Структура цієї системи складається із органів державної влади, які організаційно відокремлені один від одного. Цілісність системи суб'єктів державно-владних повноважень, що здійснюють адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, у першу чергу забезпечується єдністю мети, яка полягає у створенні необхідних умов для повноцінної діяльності судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 3.2 «Принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» розкриваються сутнісні характеристики принципів права та механізм їх практичної реалізації.

Зазначено, що однією із притаманних їм важливих якостей є їх підвищена стабільність. Вказана специфіка обумовлена їх фундаментальним і водночас загальним характером.

Відтворюючись у нормах права, принципи права не тільки не зникають, а навпаки досягають завершеності, цілісності мети власного буття, продовжуючи своє існування як відносно відособлений, самостійний правовий феномен.

Разом з тим, принципи права є не просто абстрактними, засадничими закономірностями чи ідеями права. Вони справляють реальний регулюючий вплив на суспільні відносини.

Особливість їх регулюючого впливу полягає в тому, що він відбувається опосередковано через дію норм права. Така дія може відбуватися за допомогою норм-принципів та інших норм. У нормах-принципах, на відміну від інших норм, правові принципи закріплені безпосередньо і їх вплив на суспільні відносини відбувається у максимально повному і концентрованому виразі.

Разом з тим, специфіка принципів права знаходить свій вияв у способі їх зовнішнього вираження. Так, на сьогодні превалюють два підходи до розуміння даного питання. Перший підхід полягає у тому, що принципи права знаходять своє відображення у нормах права (тексті нормативно-правового акта), а другий підхід полягає у тому, що принципи права виводяться із їх змісту.

У свою чергу, принципи адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції аналізуються передусім з позиції їх змістовного, а не текстуального закріплення.

Наголошено на комплексній, комбінованій природі принципів адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції.

Звернуто увагу на те, що вони не стосуються безпосередньо конкретної людини і громадянина, а направлені на створення фундаментальних, базових умов для функціонування системи судів загальної юрисдикції. Їх вплив на людину опосередковується досягнутою у результаті адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції якістю функціонування судів загальної юрисдикції і «відчувається» пересічною особою лише у процесі відправлення судами (суддями) правосуддя.

Виокремлено та досліджено зміст принципів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. Досліджено механізм їх практичної реалізації у процесі діяльності, органів державної влади, що здійснюють публічне управління (виконавчо-розпорядчу діяльність) у сфері забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, органів суддівського самоврядування та суду.

Розділ 4 «Суб'єкти адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції» складається з шести підрозділів, де з'ясовано особливості адміністративно-правового статусу суб'єктів адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції.

У підрозділі 4.1 «Вища рада юстиції» проаналізовано правовий статус даної державної інституції і її повноваження адміністративно-правового характеру. Встановлено, що аналоги Вищої ради юстиції існують у багатьох країнах світу.

Разом з тим, в умовах вітчизняних правових реалій при дослідженні компетенції Вищої ради юстиції було встановлено існування невизначеності в національному законодавстві щодо означеного питання. Так, Конституція України, визначивши, що державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та ототожнивши в організаційному відношенні розподілені функції влади між різними державними органами, «оминула своєю увагою» питання детермінації правового статусу Вищої ради юстиції відносно вказаної системи поділу влади.

Нині правове регулювання засад функціонування Вищої ради юстиції на конституційному рівні здійснюється нормами, які містяться в розділі «Правосуддя», однак із аналізу закріплених Конституцією України функцій цього органу стає зрозумілим - він не може вважатися органом правосуддя, яким, згідно зі ст. 124 Конституції України, є виключно суд.

Закладена Конституцією України і Законом України «Про Вищу раду юстиції» неоднозначність сприйняття і розуміння місця цього органу в структурі органів державної влади трансформувалася у неоднозначність позицій учених стосовно його правової природи.

Із урахуванням норм чинного законодавства та позицій окремих учених формулюється висновок про переважно адміністративно-правову природу повноважень Вищої ради юстиції.

З'ясовано, що контрольні повноваження Вищої ради юстиції сприяють реалізації двох основних напрямів в її діяльності: кадрового та дисциплінарного.

Підтримується ідея існування максимально широкого суб'єктного кола, відповідального за формування складу Вищої ради юстиції, що допоможе запобігти відстоюванню і захисту вузькогрупових інтересів.

Наголошується на необхідності формування складу Вищої ради юстиції за принципом найменшої зацікавленості в отриманні можливості впливу на суд.

Враховуючи зазначений підхід, пропонується збільшити кількісний склад членів Вищої ради юстиції за рахунок збільшення кількості представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

Зазначено, що повноваження Вищої ради юстиції у сфері адміністративно-правового забезпечення системи судів загальної юрисдикції поділяються на два основних види:

1. Повноваження Вищої ради юстиції у сфері кадрового забезпечення суддівського корпусу УкраїниУ а) повноваження щодо формування суддівського корпусу України; б) повноваження щодо звільнення судді, голови суду, заступника голови суду, які реалізуються поза рамками дисциплінарного провадження; в) повноваження у зв'язку з розглядом скарг на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прийнятих у процесі призначення чи обрання суддів на посаду.

2. Повноваження Вищої ради юстиції у сфері дисциплінарної відповідальності суддівУ а) повноваження щодо дисциплінарних проваджень, у яких Вища рада юстиції є суб'єктом накладення дисциплінарного стягнення; б) повноваження щодо дисциплінарних проваджень, у яких Вища рада юстиції не є суб'єктом накладення дисциплінарного стягнення (повноваження щодо звільнення судді за особливими обставинами); в) повноваження у зв'язку з розглядом скарг на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у справі про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів.

У підрозділі 4.2 «Вища кваліфікаційна комісія суддів України» досліджуються загальна правова природа та зміст діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та аналізуються повноваження, які мають адміністративно-правову природу.

Звернено увагу на недостатність законодавчого визначення правового статусу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України як постійно діючого органу у системі судоустрою України.

Виокремлено ряд функцій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, які мають адміністративно-правову природу:

1. Оперативно-виконавчу функцію, яка пов'язана з виконанням законів. Так, на виконання приписів закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право приймати правозастосовні акти з питань, віднесених до її компетенції (наприклад, рішення про призначення на посаду Вищою кваліфікаційною комісією суддів України ректора Національної школи суддів України, рішення про накладення або дострокове зняття дисциплінарного стягнення, рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності).

2. Нормотворчу функцію, яка знаходить свій вияв у праві Вищої кваліфікаційної комісії суддів України затверджувати статут Національної школи суддів України, який, по суті, є підзаконним нормативно-правовим актом.

3. Юрисдикційну функцію, яка пов'язана з правом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України розглядати заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушувати дисциплінарні справи і здійснювати дисциплінарне провадження; приймати рішення за результатами дисциплінарного провадження і за наявності підстав застосовувати дисциплінарне стягнення до суддів місцевих та апеляційних судів; приймати рішення про дострокове зняття застосованого до судді дисциплінарного стягнення.

4. Функцію оперативного керівництва, якою охоплюються повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у сферах:

а) обліку і контролю - веде облік даних про кількість посад судді у судах загальної юрисдикції, у тому числі вакантних; веде облік даних про кількість адміністративних посад у судах загальної юрисдикції та негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду;

б) застосування засобів впливу - приймає рішення про відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованої постанови Генерального Прокурора України;

в) кадрового забезпечення - проводить добір кандидатів на посаду судді вперше, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит; вносить до Вищої ради юстиції рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді для подальшого внесення відповідного подання Президентові України; надає рекомендацію про обрання на посаду судді безстроково або відмовляє у наданні такої рекомендації.

5. Функцію планування, яка відображається у повноваженнях Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначати потреби в державному замовленні на професійну підготовку кандидатів на посаду судді у Національній школі суддів України.

У підрозділі 4.3 «Органи суддівського самоврядування» наголошується на тому, що існування ефективного суддівського самоврядування є ознакою громадянського суспільства, оскільки будується на основі базових цінностей демократії - автономії волі, самоорганізації, ініціативності, плюралізму, свободи індивіда тощо.

Доведено, що завдання органів суддівського самоврядування не можуть бути реалізованими без наявності в них делегованих державою адміністративно-владних повноважень.

У результаті дослідження делегованих державою органам суддівського самоврядування управлінських повноважень формулюється висновок про те, що їх реалізація значною мірою підпадає під ознаки владної, підзаконної та виконавчо-розпорядчої діяльності.

Обґрунтовано доцільність поділу адміністративної управлінської діяльності органів суддівського самоврядування на дві основні групиУ внутрішню адміністративну управлінську діяльність та зовнішню адміністративну управлінську діяльність.

Виокремлено такі ознаки органів суддівського самоврядування: 1) органи суддівського самоврядування перебувають у складі судоустрою України; 2) є єдиними самоврядними, недержавними органами, що наділені делегованими державою владними, управлінськими повноваженнями у сфері забезпечення діяльності органів судової влади; 3) їх функціонування передбачається положеннями Конституції України; 4) органи суддівського самоврядування створюються за ініціативою держави, а не учасників, які їх формують (суддів); 5) створення органів суддівського самоврядування базується на імперативних приписах закону. Участь у формуванні органів суддівського самоврядування є обов'язком судді, а не його правом; 6) органи суддівського самоврядування фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України; 7) мета, цілі і завдання діяльності органів суддівського самоврядування визначаються виключно державою, а не учасниками суддівського самоврядування (суддями); 8) переважна більшість їх повноважень делегована державою та носить державно-владний характер; 9) мають змішану «гібридну» суспільно-державну природу; 10) у рамках суддівського самоврядування поєднуються публічно-правові інтереси держави та професійні інтереси суддівського корпусу; 11) єдині самоврядні, недержавні органи, які беруть участь у формуванні органів судової влади (Конституційний Суд України); 12) право участі у діяльності органів суддівського самоврядування у судді виникає і припиняється автоматично у зв'язку з його призначенням (обранням) на посаду судді або припиненням повноважень судді та не залежить ні від його волевиявлення, ні від волевиявлення інших членів суддівської спільноти.

Суддівське самоврядування визначається як ініційоване державою об'єднання суддів, що базується на імперативних приписах закону, створене з метою забезпечення незалежності суду, наділене делегованими державою владними, управлінськими повноваженнями у сфері забезпечення діяльності органів судової влади та перебуває у складі судоустрою України.

У підрозділі 4.4 «Державна судова адміністрація України» аналізується її компетенція та наголошується на переважно адміністративно-правовій природі повноважень цього органу.

Здійснюється аналіз організаційного забезпечення діяльності органів судової влади Державною судовою адміністрацією України з урахуванням сучасних наукових здобутків адміністративно-правової науки та практики реалізації норм національного законодавства.

З'ясовано, що поняття організаційного забезпечення органів судової влади включає в себе різноманітні заходи адміністративного, фінансового, інформаційного, організаційного та матеріально-технічного характеру, що реалізуються Державною судовою адміністрацією та мають позапроцесуальний вплив і спрямовані на створення та підтримання належних умов для ефективного функціонування органів судової влади.

Розкривається зміст понять «організаційне керівництво в судах», «організаційне управління в судах», «судове управління», «організаційне забезпечення органів судової влади», «державне управління у сфері організації діяльності органів судової влади» та визначається їх співвідношення.

Досліджується історія становлення Державної судової адміністрації та висвітлюються питання структурно-функціональних характеристик Державної судової адміністрації України.

На підставі аналізу позицій учених та міжнародного досвіду у сфері організаційного забезпечення формулюється висновок про доцільність підпорядкування державного органу, який здійснює організаційне забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції органам суддівського самоврядування. Поряд із зазначеним обґрунтовується необхідність включення Державної судової адміністрації України до складу системи судоустрою України.

Обґрунтовано доцільність групування повноважень Державної судової адміністрації України відповідно до функціональних напрямів її діяльності у наступні основні види: а) що забезпечують реалізацію представницької функції; б) що забезпечують реалізацію адміністративно-організаційної функції; в) що забезпечують реалізацію фінансової та матеріально-технічної функції; г) що забезпечують реалізацію інформаційної функції; д) що забезпечують реалізацію координаційної функції.

Наголошено на необхідності віднесення до компетенції з'їзду суддів України вирішення питання про призначення на посаду і звільнення з посади Голови Державної судової адміністрації України. Звертається увага на те, що прийняття зазначеної пропозиції підвищить якість функціонування Державної судової адміністрації України, сприятиме зростанню ролі з'їзду суддів України як найвищого органу суддівського самоврядування, зменшить загрозу домінування вузькокорпоративних інтересів при розгляді питань, пов'язаних із призначенням на посаду і звільнення із посади Голови Державної судової адміністрації України, допоможе підвищити рівень виконавчої дисципліни посадових осіб Державної судової адміністрації України та якості реалізації завдань, визначених законодавством для цього державного органу.

У підрозділі 4.5 «Судова міліція «Грифон» МВС України» виокремлюються наступні загальні ознаки міліції як органу виконавчої влади:1) її статус як органу виконавчої влади визначений на законодавчому рівні; 2) метою діяльності є захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян, власності, природного середовища, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; 3) є озброєним органом держави; 4) є правоохоронним органом; 5) є міжгалузевим органом державного управління; 6) наявність унікальних (закріплених виключно за даним органом) та особливих (характерних для цілої групи правоохоронних органів виконавчої влади) повноважень; 7) є відносно самостійним структурно-організаційним утворенням у системі органів виконавчої влади; 8) має специфічну структуру, яка обумовлюється особливостями покладених на неї законом завдань та особливий порядок призначення на посади її службових осіб.

З урахуванням дослідження загальних ознак міліції як органу виконавчої влади, здійснюється аналіз судової міліції, яка є одним з структурних підрозділів міліції.

Констатовано, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів суддівської системи, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснюють спеціалізовані підрозділи органів Міністерства внутрішніх справ України. Таким спеціалізованим підрозділом, згідно із Законом України «Про міліцію», є судова міліція. Структура, правовий статус, завдання і функції цього підрозділу деталізуються в Положенні про спеціальний підрозділ судової міліції «Грифон».

Проаналізовано завдання, структуру, повноваження, а також історію становлення судової міліції.

На підставі аналізу позицій представників судової влади, якими традиційно і переважно підтримується ідея про підпорядкування судової міліції судовим органам, органам суддівського самоврядування чи Державній судовій адміністрації, формулюється висновок про необхідність виокремлення судової міліції в окремий незалежний постійно діючий спеціальний орган державної влади у складі системи судоустрою України, який буде підпорядкований і підконтрольний органам суддівського самоврядування.

Вказано на доцільність надання права призначення і звільнення керівника судової міліції найвищому органу суддівського самоврядування - з'їзду суддів України, а функцію поточного контролю пропонується віднести до компетенції Ради суддів України, що є вищим органом суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України.

У підрозділі 4.6 «Державна виконавча служба України» констатується, що на сьогодні виконання судових рішень здійснюється Державною виконавчою службою України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) відповідно до законів.

Визначено, що законодавець, функціонально підпорядкувавши Державну виконавчу службу України Міністерству юстиції України, порушив гармонійний природний правовий зв'язок, який має існувати між прийняттям та виконанням судового рішення. Цей зв'язок виражається в тому, що суд, який прийняв рішення, повинен бути відповідальним за повноту та своєчасність його виконання.

Разом з тим, на сьогодні за судом збережені незначні повноваження стосовно сфери виконавчого провадження. Так, суд здійснює видачу виконавчого документа (його дубліката, у разі втрати виконавчого документа), у необхідних випадках надає роз'яснення судового рішення, поновлює пропущений строк пред'явлення виконавчого документа, вирішує питання розстрочки та відстрочки, зміни способу і порядку, повороту виконання судового рішення, видає дозвіл на виконання рішень іноземних судів тощо.

Найбільш важливе повноваження суду щодо виконавчого провадження сконцентроване у його контрольних повноваженнях. Проте контрольні повноваження суду не є особливою прерогативою цього органу державної влади щодо виконавчого провадження, а випливають з його загальної правової природи як органу правосуддя. Окрім того, контрольна функція суду стосовно виконавчого провадження ініціюється однією із сторін виконавчого провадження, що, у свою чергу, вказує на її пасивний характер. Тобто її реалізація не залежить від волі суду. Тому, володіючи контрольними повноваженнями щодо виконавчого провадження, суд фактично позбавлений можливості ефективного контролю за виконанням ним прийнятого рішення.

Враховуючи зазначене вище, а також позиції окремих учених та міжнародний досвід функціонування органів примусового виконання судових рішень, пропонується включити орган державної влади, відповідальний за примусове виконання судових рішень, у систему судоустрою України та підпорядкувати його органам суддівського самоврядування.

У свою чергу, здійснення суддями загального контролю за органом примусового виконання судових рішень має знайти своє відображення у встановленні законодавцем положення про підзвітність та підконтрольність органу примусового виконання судових рішень з'їзду суддів України.

Поряд із зазначеним запропоновано надати з'їзду суддів України кадрові повноваження стосовно призначення і звільнення керівника цього органу.

Для підвищення ефективності й оперативності виконання судових рішень, а також з метою створення системи гарантій захисту майна, честі і гідності, здоров'я, життя працівника органу примусового виконання судових рішень обґрунтовується доцільність надання органу примусового виконання рішень статусу правоохоронного органу, а працівникам органу примусового виконання рішень права на носіння і використання вогнепальної зброї.

Досліджено особливості інституту виконавчого провадження та сформульовано висновок про його адміністративно-правову природу.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає у відсутності в адміністративно-правовій науці концептуального дослідження проблем адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. У роботі на основі комплексного аналізу теоретичних засад організації та функціонування судової системи України, правового регулювання та практики реалізації законодавства України органами державної влади, що здійснюють публічне управління (виконавчо-розпорядчу діяльність) у сфері забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції, органами суддівського самоврядування та судами загальної юрисдикції, сформульовано концептуальні засади адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, напрацьовано пропозиції й рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства та підвищення рівня правосуддя, захисту прав і свобод особи та інтересів членів суддівського співтовариства. Викладено низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, а саме:

1. На основі аналізу доктрини поділу державної влади з точки зору її впливу на засади організації судової влади та визначення меж адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції, а також на прикладі правової практики різних країн обґрунтована необхідність включення до судоустрою України органів державної влади, які здійснюють забезпечувальну діяльність щодо судів, перебуваючи з ними у правовому взаємозв'язку.

2. Особливостями адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку із забезпеченням функціонування системи судів загальної юрисдикції, є: їх спрямованість на задоволення публічного інтересу щодо забезпечення належного функціонування системи цих судів та утвердження авторитету правосуддя; обов'язковим учасником є суд загальної юрисдикції, керівництво суду загальної юрисдикції, суддя чи органи суддівського самоврядування; реалізація поза рамками здійснення правосуддя (мають позапроцесуальний характер).

3. До суб'єктів адміністративно-правового забезпечення віднесено Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, органи суддівського самоврядування, Державну судову адміністрацію України, Державну виконавчу службу України, підрозділи судової міліції.

4. Принципами адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції визначено: верховенства права; законність; незалежність і самостійність суду; системність судів загальної юрисдикції; співвідношення децентралізації і централізації; колегіальність та єдиноначальність у прийнятті управлінських рішень; ефективність управлінської діяльності; контроль; делегування повноважень виконавчо-розпорядчого характеру; транспарентність; виборність.

5. Повноваження Вищої ради юстиції, які мають адміністративно-правову природу, стосуються здійснення кадрового забезпечення суддівського корпусу, дисциплінарної відповідальності суддів, а також забезпечення дотримання суддями вимог щодо несумісності. Наділення Вищої ради юстиції контрольними повноваженнями сприяє реалізації двох основних напрямів в її діяльності: кадрового та дисциплінарного. Доведено доцільність збільшення кількісного складу членів Вищої ради юстиції за рахунок представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Призначення на адміністративні посади голови суду, заступника голови суду, а також їх звільнення із зазначених посад має здійснюватися не Вищою радою юстиції, а органами суддівського самоврядування.

6. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що мають адміністративно-правову природу, стосуються кадрового забезпечення суддівського корпусу та дисциплінарної відповідальності суддів. Основними функціями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у сфері адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції є: оперативно-виконавча; нормотворча; юрисдикційна, оперативного керівництва; планування. Обґрунтовано доцільність збільшення кількісного складу членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за рахунок представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.

7. Суддівське самоврядування -- це ініційоване державою об'єднання суддів яке базується на імперативних приписах закону, створене з метою забезпечення незалежності суду, наділене делегованими державою владними, управлінськими повноваженнями у сфері забезпечення діяльності органів судової влади та перебуває у складі судоустрою України. Значна частина владних повноважень, якими наділені органи суддівського самоврядування, за своєю природою є делегованими державою повноваженнями адміністративно-правового характеру. Уся адміністративна управлінська діяльність органів суддівського самоврядування ділиться на дві великі групи: внутрішню адміністративну управлінську діяльність та зовнішню. Доведено, що на законодавчому рівні необхідно чітко врегулювати правовий статус Пленуму Верховного Суду України. Доцільно передбачити в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» процедуру відкликання членів відповідних рад суддів і Ради суддів України.

Тому необхідно:

- ст. 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнити частиною наступного змісту: «Член Ради суддів України, який не виправдав довіри суддів, може бути в будь-який час відкликаний ними у порядку, встановленому Положенням про Раду суддів України».

8. Законодавчою новелою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є надання права Раді суддів України призначати на посаду та звільняти з посади Голову Державної судової адміністрації України. Окрім того законодавець надав Раді суддів України право здійснювати контроль за організацією діяльності судів. У зв'язку з цим необхідно розширити коло суб'єктів, на яких, відповідно до ч. 6 ст. 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», поширюється обов'язковість рішень Ради суддів України та включити до нього Державну судову адміністрацію України.

Тому доцільно:

- ч. 6 ст. 127 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінити і викласти таким чином «Рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов'язковими для всіх органів суддівського самоврядування і Державної судової адміністрації України. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з'їздом суддів України».

9. Поняття «судове управління» та «організаційне керівництво в судах» є тотожними та виражають внутрішній управлінський процес, який реалізується органами чи посадовими особами судової влади у рамках системи органів судової влади. У свою чергу, поняття «організаційне забезпечення органів судової влади» відображає зовнішній управлінський процес, який направлений на сферу створення і підтримання необхідних умов для функціонування суду. Спільною, об'єднуючою категорією для понять «судове управління», «організаційне керівництво в судах», «організаційне забезпечення органів судової влади» є поняття «державне управління у сфері організації діяльності органів судової влади».

10. Повноваження Державної судової адміністрації України адміністративно-правового характеру стосуються організаційного забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції. Організаційне забезпечення системи судів загальної юрисдикції -- це сукупність адміністративних, фінансових, інформаційних, організаційних та матеріально-технічних заходів, що реалізуються Державною судовою адміністрацією, мають позапроцесуальний характер впливу і спрямовані на створення та підтримання належних умов ефективного функціонування цих судів. Повноваження Державної судової адміністрації України відповідно до функціональних напрямів її діяльності поділяються на ті, що забезпечують реалізацію таких функцій: а) адміністративно-організаційної; б) фінансової та матеріально-технічної; в) інформаційної та матеріально-технічної; г) координаційної. Призначення на посаду і звільнення з посади Голови Державної судової адміністрації України доцільно віднести до компетенції з'їзду суддів України. Положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають бути доповнені правом з'їзду суддів України у випадку негативної оцінки звіту Голови Державної судової адміністрації України висловити йому недовіру, яка своїм наслідком матиме відставку Голови Державної судової адміністрації України із займаної посади.

11. Необхідно вдосконалити організаційно-функціональні засади діяльності апаратів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих, апеляційних судів та місцевих судів шляхом їх уніфікації.

Тому пропонується:

- частину 2 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» змінити і викласти наступним чином: «Положення про апарат, структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України, апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються Державною судовою адміністрацією України за погодженням з головою відповідного суду, в межах видатків на утримання відповідного суду».

12. Доцільно реорганізувати судову міліцію «Грифон» МВС України в окремий, незалежний, постійно діючий спеціальний орган державної влади у складі судоустрою України та надати з'їзду суддів України право призначення і звільнення її керівника. Необхідно за Радою суддів України закріпити право на здійснення поточного контролю за діяльністю судової міліції. До компетенції працівників судової міліції слід віднести повноваження судових розпорядників.

13. Повноваження суду щодо виконавчого провадження стосується переважно контролю. Проте ця функція ініціюється учасниками провадження або особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, та носить пасивний характер, її реалізація не залежить від волі суду. Тому, володіючи контрольними повноваженнями щодо виконавчого провадження, суд фактично позбавлений можливості ефективного контролю за виконанням ним прийнятого рішення. Виходячи з потреби забезпечення оптимального співвідношення оперативності і якості виконавчого провадження, пропонується надати судам такі повноваження: здійснювати загальний контроль за діяльністю органу примусового виконання судових рішень (через органи суддівського самоврядування); призначати та звільняти керівника органу примусового виконання рішень (через органи суддівського самоврядування); право ініціативи у здійсненні контролю щодо виконавчих дій; право на відвід державного виконавця.

14. До складу судоустрою України необхідно включити Державну виконавчу службу України та надати з'їзду суддів України право призначення і звільнення її керівника. Для підвищення ефективності й оперативності виконання судових рішень, а також з метою створення системи гарантій захисту майна, честі і гідності, здоров'я, життя працівника органу примусового виконання судових рішень необхідно надати Державній виконавчій службі України статусу правоохоронного органу, а державним виконавцям право на носіння і використання вогнепальної зброї, боєприпасів та спеціальних засобів.

Cписок опублікованих праць за темою дисертації

1. Ігонін Р.В. Концептуальні проблеми забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції: адміністративно-правовий вимір: [монографія] / Руслан Владиславович Ігонін. - Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2012. - 388 с.

2. Ігонін Р.В. Місце судової влади в концепціях поділу влади Джона Локка і Шарля Луї Монтеск'є / Р.В. Ігонін // Судова апеляція. - 2010. - № 1 (18). - С. 111-116.

3. Ігонін Р.В. Реалізація теорії «змішання» влад на прикладі США ХVIII-ХІХ сторіччя та її значення для формування сучасної судової системи / Р.В. Ігонін // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 2. - С. 17-20.

4. Ігонін Р.В. Поняття судової влади / Р.В. Ігонін // Юридична Україна. - 2011. - № 2(98). - С. 17-22.

5. Ігонін Р.В. Місце і роль суду в системі судоустрою України / Р.В. Ігонін // Юридична Україна. - 2011. - № 3(99). - С. 17-21.

6. Ігонін Р.В. Принципи судової влади / Р.В. Ігонін // Науковий вісник Академії адвокатури України. - 2011. - № 1 (20). - С. 24-29.

7. Ігонін Р.В. Cистема судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. Збірник наукових праць. -- 2011. - № 1 (1). - С. 18-26.

8. Ігонін Р.В. Організаційно-функціональні засади діяльності Державної судової адміністрації / Р. В. Ігонін // Митна справа. - 2010. -- № 5 (71), частина 2. - С. 311--316.

9. Ігонін Руслан. Виконання судових рішень як складова адміністративного процесу / Руслан Ігонін // Підприємництво, господарство і право. - 2010. -- № 11(179). - С. 161-164.

10. Ігонін Руслан. Генеза та рання еволюція теорії обмеження влади та її значення для адміністративного права / Руслан Ігонін // Підприємництво, господарство і право. - 2010. -- № 8(176). - С. 11-15.

11. Ігонін Руслан. Функції судової влади / Руслан Ігонін // Підприємництво, господарство і право. - 2011. -- № 2(182). - С. 167--169.

12. Ігонін Руслан. Правова природа суддівського самоврядування / Руслан Ігонін // Підприємництво, господарство і право. - 2011. -- № 1(181). - С. 125-130.

13. Ігонін Руслан. Правова природа Вищої ради юстиції (адміністративно - правовий вимір) / Руслан Ігонін // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - № 12(180). - С. 60-63.

14. Ігонін Р.В. Повноваження Вищої ради юстиції у сфері кадрового забезпечення суддівського корпусу України / Р.В. Ігонін // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. -- Випуск 50. - К: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2010. - С. 238_243.

15. Ігонін Р.В. Підвищення ефективності виконання судових рішень в контексті трансформації державної виконавчої служби / Р.В. Ігонін // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - Випуск 49. - К: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України. - 2010. - С. 184-189.

16. Ігонін Р.В. Управлінські відносини як складова предмета адміністративного права / Р.В. Ігонін // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. -- Випуск 48. - К: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2010. - С. 258-263.

17. Ігонін Р.В. Класифікація адміністративно-правових відносин, що виникають у сфері забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Судова апеляція. - 2010. - № 4 (21). - С. 31-36.

18. Ігонін Р.В. Загальна характеристика адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку з функціонуванням системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Судова апеляція. - 2010. - № 2 (19). - С. 40-45.

19. Ігонін Р.В. Проблеми відносності принципу поділу влади та його значення для удосконалення адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 3. - С. 86-89.

20. Ігонін Р.В. Контрольно-наглядові повноваження Вищої ради юстиції як критерій її позиціювання в системі поділу державної влади / Р.В. Ігонін // Часопис Київського університету права. - 2010. - № 4. - С. 121-125.

21. Ігонін Р.В. Проблема співвідношення і взаємодії органів примусового виконання судових рішень і судів загальної юрисдикції (структурно-функціональний вимір) / Р.В. Ігонін // Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право». - 2010. -- № 2(5). - С. 38-44.

22. Ігонін Р.В. До питання предмета адміністративного права / Р.В. Ігонін // Вісник Академії митної служби України. Серія: «Право». - 2010. - № 1(4). - С. 46-51.

23. Ігонін Р.В. Органи суддівського самоврядування як суб'єкт адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Адвокат. - 2010. -- № 10(121). - С. 17-22.

24. Ігонін Р.В. Судова міліція України в контексті адміністративно-правової реформи / Р.В. Ігонін // Адвокат. - 2010. - № 9(120). - С. 43-48.

25. Ігонін Р.В. Реформування органів примусового виконання судових рішень / Р.В. Ігонін // Науковий вісник Національного університету ДПС України. - 2010. - № 3 (50). - С. 142-149.

26. Ігонін Р.В. Правова природа Державної судової адміністрації / Р.В. Ігонін // Вісник Запорізького національного університету (Юридичні науки). - 2010. - № 3. -- С. 67-72.

27. Ігонін Руслан. Співвідношення понять «організаційне забезпечення судів», «організаційне управління в судах» та «судове управління» / Руслан Ігонін // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2010. - № 4. - С. 37-45.

28. Ігонін Р.В. Міжнародний досвід спеціалізації судів загальної юрисдикції та проблеми її реалізації у контексті вітчизняної правової системи / Р.В. Ігонін // Порівняльно-правові дослідження. - 2010. -№ 2.- С. 117-123.

29. Ігонін Р.В. Деякі аспекти реалізації міжнародних стандартів та міжнародного досвіду у сфері організаційного забезпечення діяльності системи судів загальної юрисдикції [Електронний ресурс] / Ігонін Р.В. // Право та управління. - 2010. -- № 1. - С. 73-80. - Режим доступу до журн.: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/prtup/2010_1/pdf/10irvogj.pdf.

30. Ігонін Р.В. Делеговані державою управлінські повноваження органам суддівського самоврядування: правова природа та доцільність надання / Р.В. Ігонін // Часопис Київського університету права. - 2011. - № 1. - С. 116-120.

31. Ігонін Р.В. Проблеми реалізації принципу територіальності у процесі формування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Судова апеляція. - 2011. - № 1 (22). - С. 15-21.

32. Ігонін Р.В. Поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Адвокат. - 2011. -- № 1 (124). - С. 36-40.

33. Ігонін Р.В. Адміністративно-правова природа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України / Р.В. Ігонін // Адвокат. - 2011. -- № 2(125). - С. 34-38.

34. Ігонін Р.В. Проблеми функціонування органів суддівського самоврядування у сфері адміністративно-правового забезпечення діяльності системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. -- Випуск 51. - К: Ін-т держави і права ім. Корецького НАН України, 2011. - С. 263-268.

35. Ігонін Р.В. Інституційна еволюція організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (від проголошення незалежності України по сьогоднішній час) / Р.В. Ігонін // Малий та середній бізнес (право, держава, економіка). - 2011. - № 1-2. - С. 46-53.

36. Ігонін Р.В. Значення вчення Ніколло Маккіавелі (1469-1527) про змішану республіку для організації судової системи / Р.В. Ігонін // Тенденції та пріоритети реформування законодавства України: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 13 березня 2010 р.). - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2010. - Частина. І. - С. 15.

37. Ігонін Р.В. Окремі проблеми співвідношення контролю і нагляду в судовій сфері / Р.В. Ігонін // Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми і вимоги сьогодення: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 27-28 травня 2010 р.). - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2010. - Частина. ІІ. - С. 74.

38. Ігонін Р.В. Удосконалення гуманітарної складової професійної освіти кандидатів на посаду судді / Р.В. Ігонін // Проблеми відродження духовності в умовах глобальної кризи: матеріали Ірпінських міжнародних науково-практичних читань, (м. Ірпінь, 28 травня 2010 р.). - Ірпінь: Акад. пед. наук. України, М-во освіти і науки України, Національний університет ДПС України, 2010. - Частина 2. - С. 125.

39. Ігонін Р.В. Загальна характеристика основних підходів до визначення предмета адміністративного права / Р.В. Ігонін // Україна у європейському просторі. Проблеми бізнесу, політики, права: тези VІ Міжнар. наук.-практ. конф., (Львів, 29--30 квітн. 2010 р.) / за ред. д-ра екон. наук. проф. Л.А. Янковської. - Львів: М-во освіти і науки України, ЛУБП, 2010. - С. 164-166.

40. Ігонін Р.В. До питання предмета адміністративного права / Р.В. Ігонін// Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми: збірник тез доповідей VІ Міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф., (Тернопіль, 15 квітн. 2010 р.). - Тернопіль: Тернопільський НЕУ, 2010. - Секція 4-8. - С. 130-32.

41. Ігонін Р.В. Особливості адміністративно-правових відносин, що виникають у зв'язку з функціонуванням системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми: збірник тез доповідей VІІ Міжнар. наук.-практ. інтерн.-конф., (Тернопіль, 15 червн. 2010 р.). - Тернопіль: Тернопільський НЕУ, 2010. - Секція 4-7. - С. 94-96.

42. Ігонін Р.В. Публічне право як фундаментальна основа права адміністративного / Р.В. Ігонін // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: матеріали ХІІ Всеукр. наук.-практ. інтерн.-конф., (Тернопіль, 9 квітн. 2010 р.) / відп. за випуск Михайлюк В.І. - Тернопіль: М-во освіти і науки України, Тернопільський НЕУ, 2010. - С. 112-114.

43. Ігонін Р.В. Адміністративно-правове забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції у контексті теорії «дисперсії» влади / Р.В. Ігонін // Актуальні питання сучасних державотворчих і правотворчих процесів: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 28 квітня 2010 р.). - Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2010. - Частина ІІІ. - С. 30-31.

44. Ігонін Р.В. Деякі аспекти міжнародно-правового досвіду організації системи організаційного забезпечення судів / Р.В. Ігонін // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку: зб. тез. наук. доп. VI Міжнар. наук.-практ. конф. Молодих учених (19-20 березня). - Луцьк: М-во освіти і науки України, Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2010. -- С. 116-117.

45. Ігонін Р.В. Місце судової влади в концепції поділу влади Джона Локка (1623--1704) / Р.В. Ігонін // Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. ст. за матеріалами VIІ Міжнар. наук.-практ. конф., (4-5 червня 2010 р.). - Луцьк: М-во освіти і науки України, Волинський національний університет імені Лесі Українки, Волинська обласна друкарня, 2010. - С. 180-181.

46. Ігонін Р.В. Управлінські відносини як складова предмету адміністративного права / Р.В. Ігонін // Наукові дослідження-теорія та експеримент: матеріали шостої міжнар. наук.-практ. конф., (17-19 травня 2010 р.). - м. Полтава, Вид - во «ІнтерГрафіка», 2010. - Т. 3. - С. 41-43.

47. Ігонін Р.В. Деякі аспекти реалізації міжнародних стандартів у сфері забезпечення незалежного правосуддя / Р.В. Ігонін // Сучасні виклики для України у сфері політики, економіки та права в умовах глобалізації: матеріали міжнар. наук. - практ. конф., (18-19 травня 2010 р.). - м. Ірпінь: Державна податк. адміністрація України, Національний університет ДПС України, 2010. - Ч. 1. - С. 204-207.

48. Ігонін Р.В. Деякі аспекти ґенези теорії поділу влади та її значення для організації належного функціонування органів державної влади / Р.В. Ігонін // Наука і вища освіта: тези доповідей учасників XVIII Міжнар. наук.-практ. конф. студентів і молодих учених, (22-23 квітня 2010 р.). - м. Запоріжжя: Класичний приватний університет, Вид-во КПУ, 2010. - Т. 2. - С. 18.

49. Ігонін Р.В. Проблеми оптимізації складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України / Р.В. Ігонін // Актуальні питання сучасної юридичної науки: Міжнар. наук.-практ. конф. (5-6 жовтня 2011 р.). - Київ: Центр правових наукових досліджень, 2011. - Т. 1. - С. 48-49.

50. Ігонін Р.В. Феномен адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції / Р.В. Ігонін // Проблеми правотворчості очима науковців: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (1-2 листопада 2011 р.). - Одеса: ГО «Причорноморська фундація права», 2011. - Ч. 2. - С. 56-58.

51. Ігонін Р.В. Адміністративно-правові функції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України / Р.В. Ігонін // Стратегічні напрямки розвитку правової системи України: матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф., (28 січня 2012 р.). - Львів, Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2012. - Ч. 2. - С. 38-39.

Размещено на Allbest.ru