Кримінальна відповідальність за крадіжку та грабіж

Підвищена суспільна небезпека крадіжки, скоєної шляхом проникнення в приміщення, житло чи інше сховище, визначається тим, що для її скоєння винний застосовує певні і, часом, значні, зусилля, для того, щоб одержати доступ до майна: злом замків та інших запорів, дверей, стельових перекриттів тощо. Для проникнення можуть бути використані різні люки, розбиті з цією метою вітрини магазинів чи вікна складу, будинку тощо. Іншими словами, щоб зробити крадіжку з місць, де зберігається те чи інше майно, злодію приходиться затрачати додаткові зусилля, виявляти своєрідну винахідливість, чи спритність застосовувати обман в злочинних цілях, щоб одержати можливість проникнути в приміщення, житло, сховище [13, с.218].

2.4 Крадіжка, вчинена у великих , особливо великих розмірах, із завданням значної шкоди потерпілому

Згідно із частиною другою примітки до ст. 185 КК України розкрадання визнається вчиненим у великих розмірах і вважаються таким, що завдало великої майнової шкоди, якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України.

Для визначення розміру розкрадання застосовуються державні роздрібні ціни, а за їх відсутності - ціни на аналогічні товари.

Крім вартості викраденого майна враховується також вага, обсяг, кількість викраденого та значущість його для власника. Але вирішальною є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються і всі інші показники.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні (наприклад, при розкраданні м'яса та м'ясопродуктів), дії винних за ознакою значного, великого, або особливо великого розміру розкрадання у всіх випадках кваліфікуються виходячи з вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за роздрібними, закупочними або іншими державними цінами [17, с.192].

При викраденні майна та інших цінностей, відносно яких законодавством встановлено особливий порядок, визначений розмір заподіяної шкоди (дорогоцінні метали, камені тощо) вартість викраденого визначається за цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться виходячи із однократної вартості викраденого, без врахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних документів, фондових цінностей в іноземній валюті їх вартість визначається за курсом Національного Банку України на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних злочинів збитків - за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів, оплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали, одноразових проїзних автобусних чи тролейбусних квитків, визначається за їх номінальною вартістю і кваліфікується як закінчений злочин.

При визначенні розміру розкрадання враховується:

1. все майно, викрадене із одного і того ж місця, одним і тим же способом;

2. все майно, викрадене групою осіб, незалежно від частки кожного зі співучасників;

3. все майно (та гроші) використане, реалізоване чи повернене.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення у великому розмірі, але фактично крадіжку було вчинено лише на незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому розмірі за ст. 15 КК і ч. 4 ст. 185 КК України [2].

Згідно з частиною 3 примітки до ст. 185 КК України розкрадання державного або колективного майна визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно вчинено однією особою чи групою осіб на суму, що в шістсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України. При визначенні особливо великого розміру розкрадання враховуються:

1. всі розкрадання, вчинені винним, незалежно від витоку, способу, форми і часу вчинення злочинів;

2. вся вартість викраденого групою осіб незалежно від частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є не розмір прибутку кожного злодія, а розмір заподіяної власнику майнової шкоди їх спільними діями).

Разом з тим при вчиненні викрадення в особливо великих розмірах групою осіб, дії окремого співучасника кваліфікуються за ч. 5 ст. 185 КК України тільки у випадках, коли ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи допомагала в цьому іншим співучасникам. У загальну суму викраденого не зараховується вартість викраденого злочинами:

1. за які особа уже була засуджена, чи відносно яких витекли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності [2, ст.49];

2. які були вчинені одним із співучасників самостійно, незалежно від інших.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на викрадення в особливо великих розмірах, але за незалежних від нього причин він не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення майна в особливо великих розмірах за ст. 15 КК України і частинами 4 чи 5 ст. 185 [2].

3. Характеристика грабежу та кримінальна відповідальність за нього

3.1 Грабіж

Грабіж [1] як вид злочину є однією з форм викрадення, тобто - одним з способів та конкретних прийомів, за допомогою яких злочинець вилучає майно. Тому для загальної характеристики грабежу декілька слів потрібно сказати про загальні ознаки викрадення, як поняття, яке об'єднує окремий рід злочинів проти власності.

Під викраденням розуміється скоєне з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення й (або) обертання чужого майна на користь винного чи інших осіб, яке нанесло шкоду власнику чи іншому володільцю цього майна.

Отже, об'єктивними ознаками викрадення є:

1) незаконне и безоплатне вилучення майна з володіння власника;

2) обертання його на користь винного чи інших осіб;

3) завдання тим самим власнику чи іншому володільцю майна реальної шкоди внаслідок зменшення на окрему частину об'єму матеріальних коштовностей, які знаходяться в його розпорядженні;

4)причинний зв'язок між шкодою та вилученням майна.

Суб'єктивними ознаками будь-якого викрадення є:

1) прямий умисел на незаконне, безоплатне вилучення чужого майна та обертання його на користь інших осіб;

2) корислива мета цього вилучення;

3) можливість використання викраденого майна.

Від інших видів злочинів проти власності викрадення відрізняється тим, що механізм скоєння злочину містить в собі порушення права володіння майном (за виключенням розбою). Інші корисливі злочини зазвичай не збігаються з порушенням права володіння.

Що ж стосується грабежу, то, як форма викрадення, він відповідає всім його об'єктивним та суб'єктивним ознакам. Від інших видів викрадення він відрізняється, перш за все, за засобами та розмірами вилучення майна, які характеризують його як одну з досить небезпечних різновидів злочину. Грабіж з об'єктивної сторони виражається у відкритому викраденні -- вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна -- особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Особливість, яка є основою виділення грабежу в самостійний склад злочину, полягає у відкритому способі виймання майна.

Отже, об'єктивна сторона грабежу характеризується активними діями злочинця, які полягають у відкритому заволодінні чужим майном.

Суспільно небезпечні наслідки грабежу, які виражені у вигляді майнової шкоди, нанесеної власнику чи іншому законному володільцю майна, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього виду викрадення. При цьому в розрахунок не приймається та обставина, чи встиг винний фактично розпорядитись викраденим майном чи ні. Фактична реалізація цієї можливості знаходиться поза рамками об'єктивної сторони грабежу.

Невдала спроба відкрито заволодіти майном розглядається лише як замах на грабіж.

Окрім цього, у відповідності із коментарем до Кримінального кодексу, не утворюють складу грабежу й відкриті дії, які направлені на заволодіння чужим майном з метою його знищення, які скоюються з хуліганських спонукань або з метою тимчасового його використання, або у зв'язку з наявним чи уявним правом на це майно [1]. В якості прикладу можна розглянути наступну ситуацію. Громадянин К. зі своєю вагітною дружиною повертались ввечері від гостей. У жінки несподівано почались передпологові схватки, та виникла потреба негайно доставити її в пологовий будинок. Однак К. не вдавалося зупинити рідко проїжджаючи мимо автомобілі. Єдиний ж водій, який зупинився, заявив, що йому не по дорозі... Збуджений К. насильно виштовхнув водія з машини й фактично викрав її. Але метою громадянина К. не був грабіж машини як такої та, отже, кваліфікувати його дії як грабіж не можна.

Таким чином, в об'єктивну сторону грабежу входить також причинно-наслідковий зв'язок між протизаконними діями винного, який намагався заволодіти чужим майном, та шкідливими наслідками, які настали.

Суб'єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом: винний розуміє, що відкрито, тобто на очах у інших осіб, викрадає чуже майно, передбачає, що його дії нанесуть власнику або іншому законному володільцю матеріальну шкоду, та бажає настання даних наслідків. Керуючись корисним мотивом, він переслідує мету незаконного вилучення наживи за рахунок чужого майна.

Суб'єктом грабежу може бути будь-яка дієздатна особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство -- обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство - погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт -- свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

У частині 3 ст. 186 встановлена відповідальність за грабіж, поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдав значної шкоди потерпілому.

Аналіз цієї частини передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».

Житло -- це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення -- це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище -- це широке поняття -- будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом -- із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність -- з метою грабежу. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою грабежу, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залежно від характеру насильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян[1].

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.

3.2 Застосування насильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу

Коли грабіжник скоює відкрите викрадення, він сподівається на несподіваність та дерзкість своїх дій, розгубленість очевидців. Тому відкрите викрадення нерідко містить в собі потенційну загрозу насильства. Специфіка ж насильницького грабежу полягає в тому, що винний в якості засобу вилучення чи для утримання тільки що вилученого майна прибігає до фізичного насильства по відношенню до осіб, які перешкоджають йому.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Ознакою насильницького грабежу є лише таке насильство, яке за своїм характером не утворює небезпеки для життя та здоров'я громадян.

Під насильством, яке не є небезпечним для життя й здоров'я потерпілого, прийнято розуміти дії, які не утворили загрозу життю та не спричинили реальної шкоди здоров'ю потерпілого, не викликали стійку, хоча б короткотривалу, втрату працездатності, але були пов'язані із спричиненням фізичної болі з нанесенням побоїв або з обмеженням волі потерпілого. Легка шкода здоров'ю може бути виражена в поверхневих ушкодженнях у вигляді невеликих ран, синців. До розряду такого насильства відносяться також побої та інші насильницькі дії, пов'язані з спричиненням потерпілому лише фізичного болю, але не ті, що потягнули за собою наслідки: короткотривале розлагодження здоров'я чи незначна стійка втрата загальної працездатності.

3.3 Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу та відповідальність за нього

Грабіж, як й інші види викрадення, може кваліфікуватись як злочин різноманітного рівня тяжкості в залежності від:

1) розмірів викраденого,

2) відповідних йому кваліфікуючих ознак.

До останніх можуть належати: повторність діяння, скоєння злочину за попередньою змовою, грабіж із проникненням до приміщення (сховище чи житло), застосування зброї, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.

У відповідності зі ст. 186 КК, ознаками кваліфікованого грабежу, які характеризують його об'єкт та об'єктивну сторону діяння, є скоєння його:

а) групою осіб за попередньою змовою;

б) неодноразово;

в) із незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище;

г) із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я або з загрозою застосування такого насильства;

д) з причиненням значної шкоди громадянину.

Скоєння грабежу групою осіб за попередньою змовою означає, що в ньому приймають участь дві або більше особи, які раніше, тобто до початку злочину, домовились про сумісне скоєння грабежу. При цьому попередньою вважається змова, яка була до початку викрадення, на етапі підготовлення до нього або безпосередньо перед замахом.

Ознака повторності за загальним правилом означає повторення аналогічного злочину, тобто скоєння подібного злочину в минулому один чи більше разів. Ознака неодноразовості має місце за умови, якщо не витік строк давності кримінального переслідування, якщо за перший злочин не був винесений вирок або не витік строк погашення судимості, якщо за перший злочин винний був засуджений. При скоєнні грабежу особою, яка до цього скоїла однорідний злочин, и не була за нього засуджена, має місце сукупність злочинів.

Грабіж, скоєний неодноразово, треба відрізняти від єдиного триваючого злочину в тих випадках, коли він складається з декількох етапів. Тобто, як й інші види викрадення, грабіж вважається триваючим, якщо він складається з декількох епізодів, які характеризуються схожими способами та поєднаних єдиним умислом.

Грабіж, скоєний з незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище. Проникнення розуміється як незаконне в тому випадку, якщо воно скоєне людиною, яка не мала на те ніякого права або всупереч встановленій забороні.

Під проникненням розуміється таємне вторгнення винного в житло, приміщення чи сховище з метою вилучення чужого майна. Воно передбачає незаконний таємний доступ до майна, недозволене входження в житло, всупереч волі особи, яка відає цим майном або зберігаю чого його. В будь-якому випадку намір присвоїти чужу власність обов'язково повинний попереджати вторгнення.

Проникненням в чуже житло, приміщення чи інше сховище вважається не тільки фізичне вторгнення в його межі, але й вилучення з них майна за допомогою яких-небудь засобів.

Зміст грабежу, який скоєно з причиненням значної шкоди громадянину. Визнання спричиненої крадіжкою шкоди значною віддано на розгляд суду. Це означає, що суд в кожному конкретному випадку повинен виходити з рівня середньої заробітної плати, доходів громадянина, який виступає в ролі потерпілого, коштовності та значення викраденого майна, в тому числі - для самого потерпілого, із розрахунку числа осіб, які знаходяться на його утриманні та ін.

Ознака скоєння грабежу організованою групою: він визнається таким, якщо скоєний сталою групою осіб, які попередньо об'єднались для скоєння одного чи декількох злочинів. Така група характеризується, як правило, високим рівнем організованості, плануванням та старанною підготовкою злочину, розподілом ролей між співучасниками та ін.

Таким чином, сталість організованої групи проявляється в наявності керівників, в попередній підготовці злочинних дій, в підборі співучасників та розподілі між ними ролей та ін. При цьому особа, яка створила організовану групу або яка керувала нею, підлягає кримінальній відповідальності за всі скоєні групою злочини, якщо вони охоплювались його умислом. Інші учасники організованої групи несуть кримінальну відповідальність тільки за ті викрадення, в підготовці або спричиненні яких вони брали участь.

Великий розмір викрадення визначається вартістю викраденого майна. При визначенні вартості майна, яке стало об'єктом злочину, слід виходити в залежності від обставин придбання його власником з державних роздрібних, ринкових або комісійних цін на момент скоєння злочину. За відсутності ціни вартість майна визначається на підставі висновку експертів.

При цьому спеціалісти звертають увагу на ту обставину, що порядок визначення матеріальної шкоди, яка спричинена злочином та підлягає відшкодуванню, не співпадає з порядком визначення розміру викрадення. Для обчислення розміру спричиненої шкоди прийнято враховувати вартість майна на день прийняття рішення про відшкодування шкоди з її наступною індексацією на момент виконання вироку.

3.4 Покарання за грабіж

У відповідності із ст. 124 Конституції України судова влада здійснюється тільки судом, враховуючи кримінальне судочинство, в процесі якого суд розглядає кримінальні справи та у випадку визнання особи винною призначає їй покарання. Здійснення правосуддя тільки судом слугує захисту прав та свобод громадян, в тому числі тих, яким призначається покарання за скоєний злочин.

До загальних підстав призначення покарання мають пряме та безпосереднє відношення принципи кримінальної відповідальності. В числі цих принципів в КК названі: законність, рівність громадян перед законом, наявність вини, справедливість, гуманізм.

Суд, призначаючи особі, яка визнана винною, покарання, керується відповідною статтею Особливої частини КК, а також положеннями Загальної частини КК, які містять правила про застосування покарання (ст. ст. 65 -- 73 КК). Покарання повинно бути справедливим, тобто законним та обґрунтованим: відповідати характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєної злочину, враховувати в повному обсязі особливості особистості винного, обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого та на умови життя його родини (ст.65).

При призначенні покарання враховується характер та ступінь суспільної небезпеки злочину. Характер суспільної небезпеки визначає її в черзі інших злочинів, а ступінь - дозволяє відрізняти суспільну небезпеку злочинів, які кваліфікуються за однією й тією ж статтею КК. Для визначення характеру суспільної небезпеки головне значення має виявлення об'єкту та суб'єктивної сторони злочину. Ступінь суспільної небезпеки частіше за все характеризується об'єктивною стороною злочину.

Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину залежать й від даних, які відносяться до особистості злочинця. Суди при призначенні покарання в залежності від конкретних обставин справи враховують данні про особистість винного: поведінку, за місцем роботи та в побуті, стан здоров'я, сімейний стан. В КК суду при призначенні покарання пропонується враховувати, як покарання, що призначається, відобразиться на умовах життя родини того, хто засуджується. Ці та інші відомості, які позитивно або негативно характеризують особистість винного в злочині до його скоєння, повинні прийматись до уваги при призначенні покарання як за злочини невеликої тяжкості, так й за тяжкі злочини.

Так як закон передбачає різноманітні санкції за грабіж в залежності від наявності чи відсутності обтяжуючих обставин, особливу увагу слід приділяти кваліфікації скоєного винним проступку, оскільки вона перш за все визначає призначення законного та справедливого покарання.

Для індивідуалізації покарання велике значення має встановлення ступеню вини особи, тобто тих моментів, які характеризують психічне ставлення винного до своїх дій та результату, який настав, а також цілей та мотивів скоєння злочину.

Відомо, що грабіж - це корисливий злочин, а наявність корисливих мотивів при скоєнні злочину свідчить, з одного боку, про велику суспільну небезпечність діяння, а з другого - про небезпечні особисті якості винного, що й повинно враховуватись при індивідуалізації покарання.

При призначенні покарання суд повинен враховувати також і ступінь суспільної небезпеки дій, які скоєні винним, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, в силу яких злочин не було доведено до кінця. Сукупністю злочинів визнається скоєння двох або більше злочинів, які передбачено різними статтями або різними частинами однієї статті КК, за жодний з яких винний не був засуджений.

Частина 1 ст. 186 в якості покарання за відкрите викрадення чужого майна, тобто грабіж, передбачає штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років;

Частина 2, за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб - позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років;

Частина 3, за грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому - позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років;

Частина 4, за грабіж, вчинений у великих розмірах - позбавлення волі на строк від семи до десяти років;

Частина 5, за грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою - позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Висновок

Отже, українське кримінальне право приділяє багато уваги відповідальності за крадіжку, передбачає широкий діапазон мір покарання злочинця.

Сьогодні вкрай необхідно теоретичне усвідомлення нового законодавства про кримінальну відповідальність за крадіжку, практики його застосування.

Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

Крадіжка, вчинена у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Аналіз кримінальних справ про крадіжку чужого майна, бесіди зі слідчими, керівниками слідчих підрозділів, оперативними уповноваженими, експертами дозволяють робити висновок про те, що ефективність розслідування крадіжок залежить від активності процесу розслідування, що передбачає:

· своєчасне одержання інформації про крадіжки;

· швидкий виїзд оперативно-слідчої групи для огляду місця скоєння крадіжки;

· ефективне забезпечення роботи повного складу оперативно-слідчої групи на місці скоєння крадіжки із застосуванням сучасних науково-технічних засобів та криміналістичних методів;

· максимальне та своєчасне одержання інформації із слідів та предметів, виявлених на місці скоєння крадіжки;

· швидке використання та перевірка (в т. ч. по оперативно-довідкових, розшукових та криміналістичних облікових базах, експертно-криміналістичним колекціях та картотеках, інформаційно-пошукових системах тощо) інформації, одержаної при проведенні початкових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

· вміле аналізування заздалегідь одержаної інформації про злочин та співставлення з даними регіональної криміналістичної характеристики даного виду, з метою вибору найбільш оптимальних напрямів розслідування вже на початковому етапі розслідування;

· якісне проведення слідчих дій;

· належна взаємодія слідчих з експертами, криміналістами тощо.

Активність розслідування не вичерпується послідовністю слідчих дій на початковому етапі розслідування. Цілеспрямована робота по кримінальній справі повинна здійснюватись і на наступному етапі розслідування. В цей період також повинен застосовуватися комплекс слідчих дій, які забезпечують повноту та об'єктивність цього специфічного процесу пізнання.

На жаль, приходиться констатувати, що слідчі не завжди проводять слідчі дії, які диктуються необхідністю. До того ж при їх проведенні допускається багато процесуальних та тактичних помилок.

В свою чергу судам необхідно пред'являти належні вимоги до якості попереднього слідства у справах про злочини проти власності. У стадії віддання обвинуваченого до суду і в судовому засіданні ретельно перевіряти повноту, об'єктивність і всебічність попереднього слідства, з'ясовувати, чи притягнуто до відповідальності всіх осіб, викритих у вчиненні злочину, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, завданих злочином, і можливої конфіскації майна.

У випадках, коли на попередньому слідстві не було вжито належних заходів до забезпечення відшкодування збитків і можливої конфіскації майна, їх слід вживати судам шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії. Якщо ці заходи не можуть бути вжиті безпосередньо судом, суддя чи суд згідно зі ст. 247 або ст. 329 КПК вправі зобов'язати відповідні органи вжити необхідних заходів до такого забезпечення.

Список використаних джерел

Нормативний матеріал:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1996. - 111 с.

2. Кримінальний кодекс України: (Прийнятий сьомою сесією ВР України 5 квітня 2001 року): Офіційний текст/ Міністерство юстиції України. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 239 с.

3. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 року № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»

4. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. - Х.: НКВФ "Консум", 1995. - 99 с.

5. Бородин С.В. Преступления против жизни. Москва: Юрист. - 1999 р. - 356с.

6. Гороховська О.В. Вбивство, вчинене через необережність: мотив та мета // Держава та регіони. Серія:Право. - 2001. - №3. - С.76-80.

7. Грищук В. Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за Кримінальним кодексом України 2001 року // Вісник ЛНУ ім. І.Франка. - Серія юридична. - 2002. - Вип.37. - С 407-416.

8. Грищук В.К. Загальний, родовий та безпосередні основні об'єкти злочинів проти життя і здоров'я людини // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - 2002. - Вип.1(16). - с.77-89.

9. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: ТОВ "Атіка": Академія: Ельга. - Н., 2001. - 654 с.

10. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

11. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник за ред. проф. П.С.Матишевського, С.С.Яценка, доц. П.П.Андрушка. - Київ: Юрінком Інтер. - 1999р.

12. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.

13. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - Київ: Юридична думка, 2004. - 656 с.

14. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина. -- К.: А.С.К., 2001.

15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. Ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина. - К.: Форум, 2001 р. - 942 с.

16. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. - Ч.2. - 984 с.

17. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2003. - 1104 с.

18. Пинаев А.А. Курс лекций по общей части уголовного права Украины. - Харьков. - 2002.

Размещено на Allbest.ru