Індивідуальна злочинна поведінка

* провокуюча (демонстрування багатства, екстравагантна зовнішність, неправильна поведінка жінки, що створює уявлення про її доступність, тощо);

* легковажна (довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, що неспроможні опиратися нападаючому, створення аварійних ситуацій на шляхах пішоходами й водіями тощо).

Кримінологічна значущість віктимної поведінки, що характерна для багатьох жертв злочинів, уможливлює певну їх класифікацію. Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для запобігання злочинам, оскільки мета її розробки полягає в підвищенні ефективності профілактики злочинів і забезпеченні охорони громадян як потенційних жертв.

Кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії вважають, що до основних підстав для класифікації жертв злочинів належать стать, вік, професійна приналежність, морально-психологічні особливості особи (що сприяє швидкому складанню особистісно-віктимологічної типології) та ін.

Класифікація жертв за статтю важлива не лише тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути тільки жінки, а з огляду на певні елементи, характер поведінки, що типова для ситуації, у якій завдається шкода.

Класифікація жертв за віком необхідна вже тому, що підвищена віктимність, наприклад, неповнолітніх і осіб похилого віку зумовлює необхідність розробки спеціальних заходів вік-тимологічної профілактики.

Посадове становище і професійна діяльність також можуть зумовлювати підвищену віктимність, і останнім часом ця підстава стає дедалі актуальнішою. Як зазначалося, до такої категорії осіб належать працівники правоохоронних органів, інкасатори, охоронці, касири, водії таксі, що працюють вночі. Останніми роками до професій, що мають підвищену віктим-ність, додалася й така, як зайняття бізнесом.

Важливе значення має також класифікація жертв за ознаками їх ставлення до особи, що завдає шкоду, і насамперед за морально-психологічними особливостями. У механізмі злочину "працюють" статева розбещеність і схильність до вживання алкоголю й наркотиків; жадібність і деспотизм; агресивність і жорстокість; брутальність і боягузливість; сміливість і доброта; фізична сила і слабкість тощо. Усі перелічені якості виявляються в поведінці і за певних обставин можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів. Класифікація жертв за морально-психологічними ознаками необхідна насамперед для характеристики категорій злочинів, в яких зазначені риси особи жертви є основою способу й форми вчинення злочину або приводом злочину.

Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації:

* агресивні жертви -- особи, поведінка яких пов'язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації;

* активні жертви -- особи, чия поведінка, хоча й не пов'язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об'єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі);

* ініціативні жертви -- особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;

* пасивні жертви -- особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб'єктивних причин;

* некритичні жертви -- особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;

* нейтральні жертви -- особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.

Кримінологи України НАВС вважають, що основним критерієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найза-гальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професійну, вікову віктимність і віктимну патологію. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:

* випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця;

* жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації;

* жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктим-ність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.). Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо;

* жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціаль-ністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).

Як зазначалося, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й більшою мірою для організації спеціального напрямку попереджувальної роботи -- віктимологічної профілактики.

У віктимологічній профілактиці вирізняються два основні напрями попереджувальних заходів, об'єктами яких є віктимологічні ситуації; безпосередньо потенційні й реальні жертви на індивідуальному (індивідуальна віктимологіч-на профілактика) і груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна профілактика).

При реалізації першого напряму необхідну увагу приділяють заходам, спрямованим на усунення віктимно небезпечних ситуацій (патрулювання, обладнання технічними засобами охорони й безпеки, поліпшення організації дорожнього руху, залучення громадськості до вирішення завдань колективної й особистої безпеки та ін.).

При реалізації другого напряму необхідно здійснювати заходи виховного впливу, професійного навчання, правової пропаганди, медичного характеру, забезпечення населення спеціальними засобами захисту тощо. Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. -- К.: МАУП, 2002. -- 295 с. -- Бібліогр.: с. 288-289.

Висновок

Таким чином, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії утворилися під впливом несприятливих життєвих умов негативних, морально-психологічних властивостей особистості і зовнішніх об'єктивних обставин, що утворюють криміногенну ситуацію. На рівні несприятливих умов морального формування особистості створюються передумови, що розглядаються як можливість вчинення злочину конкретною особою. На рівні конкретної ситуації що склалася в особи криміногенна мотивація реалізується в дійсність .

Будь-яка криміногенна ситуація за своїм змістом об'єктивна, включає особливості об'єкта і предмета посягання, його час і місце, кліматичні та інші умови. Елементами такої ситуації можуть бути й обставини, що сприяють вчиненню злочину. Такі обставини виступають в якості не причин, а умов здійснення конкретних злочинів.

Будучи об'єктивною, криміногенна ситуація має й своєрідний суб'єктивний характер, сприймається як така конкретною особистістю.

При цьому таке сприйняття залежить від морально-психологічних якостей особистості, що визначають її негативний або позитивну поведінку в умовах, що склалися, в конкретній криміногенної ситуації.

Список використаної літератури

1. Клюєв О.М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні: Монографія. - Харків: Основа, 2005. - 380 с.

2. Кримінологія: підручник /В.В. Голіна, Б.М. Головкін, М.Ю. Валуйська та ін ; за ред. В.В. Голіни, Б.М. Головкіна.- Х.: Право, 2014. - 117 с.

3. http://studopedia.org/6-115585.html

4. http://textbooks.net.ua/content/view/3627/11/

5. Кудрявцев В.Н. Прічинность в кримінології. М., 1968 р

6.http://libnet.com/content/9257_Rol_konkretnoi_sityacii_v_mehanizmi_zlochiniv.html

7. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від зло­чину (кримінологічний та психологічний аспекти): Навчальний посібник. - К.: УАВС, 1994. - С. 12.

8. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред. проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 157.

9. Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. -- К.: МАУП, 2002. -- 295 с. -- Бібліогр.: с. 288-289.

Размещено на Allbest.ru